28.01.2026 року м.Дніпро Справа № 904/5702/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Іванова О.Г., Чередка А.Є.
секретар судового засідання Жолудєв А.В.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФГ Дар Всесвятське" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2025 (суддя Татарчук В.О.)
у справі № 904/5702/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Адама Україна"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФГ Дар Всесвятське"
про стягнення заборгованості
Товариство з обмеженою відповідальністю "Адама Україна" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФГ Дар Всесвятське" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 1 785 795,62 грн., з якої: 1 259 217,87 грн. основного боргу, 58 347,40 грн. пені, 58 378,83 грн. процентів за порушення виконання умов договору, 256 843,57 грн. штрафу, 119 327,85 грн. курсової різниці в ціні товару, 33 680,10 грн. процентів за користування товарним кредитом. Судові витрати зі сплати судового збору та на професійну правничу допомогу просить покласти на відповідача.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2025 позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФГ Дар Всесвятське" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Адама Україна" 1 259 217,87 грн. - основного боргу, 58 347,40 грн. - пені, 58 378,83 грн. - 26% річних, 256843,57 грн. - штрафу, 119 327,85 грн. - курсової різниці в ціні товару, 33 680,10 грн. - 15% за користування товарним кредитом та 21 616,00 грн. - витрат по сплаті судового збору.
У порядку частини десятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України, органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду у даній справі, проводити нарахування та стягнення:
- процентів (26% річних) на фактичну (не сплачену) суму основного боргу, починаючи з 28.12.2024 до моменту повної оплати основного боргу за такою формулою: С * % * Д : К : 100, де: С - сума заборгованості, % - відсоток річних, зазначений в договорі (26%), Д - кількість днів прострочення, К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість;
- процентів за користування товарним кредитом (15% річних) на фактичну (не сплачену) суму основного боргу, починаючи з 28.12.2024 до моменту повної оплати основного боргу за такою формулою: С * % * Д : К : 100, де: С - сума заборгованості, % - відсоток річних, зазначений в договорі (15%), Д - кількість днів прострочення, К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість.
Не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю "ФГ Дар Всесвятське" подано апеляційну скаргу, згідно якої апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2025 у справі № 904/5702/24 та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
- за правовим змістом проценти за пунктом 6.8 та за п.3.13 Договору є процентами за користування чужими грошовими коштами. Тому, одночасне застосовування відсотків за користування чужими грошовими коштами за пунктом 6.8 та за п.3.13 є взаємовиключним, неправомірним та недопустимим. При цьому договором не передбачено обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем;
- суд першої інстанції не взяв до уваги те, що стягнення курсові різниці здійснюється нарахуванням ПДВ, що не відповідає ПКУ, оскільки ПДВ нараховується за фактом оплати;
- розмір пені, процентів та штрафу сумарно дорівнює 407 249,90 грн 4 099 366,04 грн, що становить третину від суми заборгованості за товар. 11.03.2025 відповідач надав письмові пояснення та просив зменшити суму пені, процентів, штрафу, що заявлені позивачем до стягнення, а також зменшити розмір відсотків до 3% річних, вказівку на нарахування яких може бути присуджено у відповідності до ч. 10 ст. 238 ГПК України;
- стягнення з відповідача (окрім курсової різниці) пені, процентів (ст.625 штрафу, що становить третину від суми заборгованості, виконуватиме не компенсаторну функцію, а буде способом отримання доходу;
- суд безпідставно не надав оцінки поясненням Відповідача щодо зменшення розміру штрафних санкцій.
Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.
Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.
05.06.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
23.11.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, в якому він просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи №904/5702/24 у Центральному апеляційному господарському суді в розмірі 30 000,00 гривень.
В судовому засіданні 28.01.2025 брав участь представник позивача. Відповідач явку уповноваженого представника не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини відсутності суд не проінформував.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).
Таким чином, сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, згідно з усталеною судовою практикою та позицією ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-от неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Так, апеляційне провадження у даній справі здійснюється на підставі поданої ТОВ "ФГ Дар Всесвятське" апеляційної скарги, в межах її доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України.
Жодних доповнень протягом визначеного ГПК України процесуального строку не подавалося.
Слід зауважити, що у справі вже відбулося судове засідання 10.12.2025, на яке представник відповідача також не з'явився, жодних заяв/клопотань з процесуальних питань не подавав.
Таким чином, відповідач, як учасник судового процесу, не був позбавлений права забезпечити участь у судовому засіданні 28.01.2026 будь-якого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді, в тому числі в режимі відеоконференції.
Аналогічна за змістом позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17.
В свою чергу, варто наголосити на тому, що визначення пріоритету на користь неучасті в судовому засіданні у випадку невизнання судом обов'язкової явки представника, не тягне за собою неможливість здійснення розгляду справи, тобто відсутність уповноваженого представника в судовому засіданні не є безумовною підставою для відкладення судового засідання.
До того ж, обставин, що ускладнювали б вирішення відповідного спору за наявними матеріалами судом не встановлено.
Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з огляду на те, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, зважаючи на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для ухвалення судового рішення, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника відповідача.
Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.
Представник позивача в судовому засіданні 28.01.2026 заперечив проти апеляційної скарги відповідача в повному обсязі, зокрема, з підстав, наведених у відзиві, наполягав на необхідності залишення її без задоволення, а оскаржуваного рішення - без змін.
Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутнього представника позивача, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.03.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Адама Україна" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФГ Дар Всесвятське" (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки №MD_41507567/2024 (далі - договір).
Відповідно до пункту 1.1 договору в порядку та на умовах цього договору постачальник зобов'язується поставити покупцю хімічну продукцію в тому числі, але не виключно мінеральні добрива (надалі - товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вартість такого товару.
Найменування, асортимент та кількість товару, який підлягає поставці за договором, зазначаються в Додатках/Специфікаціях, які є його невід'ємною частиною (пункт 1.2 договору).
Приписами пункту 1.3 встановлено, що остаточна кількість поставленого товару визначається сторонами на підставі супровідних документів на товар. Допускається поставка товару в межах +/- 7% від обумовленої у Додатку/Специфікації кількості товару в залежності від фактично завантаженого у транспортні засоби на складі постачальника.
Пунктом 2.1 договору визначено, що ціна товару в національній валюті та її еквівалент в іноземній валюті (долар США), зазначається у Додатках/Специфікаціях до цього договору.
Ціна та загальна вартість товару в національній валюті зазначена в рахунку/специфікації є попередньою та остаточно визначається на дату фактичної оплати товару на умовах цього договору (пункт 2.2 договору).
Згідно з пунктом 2.3 договору загальна вартість товару, що постачається за цим договором (ціна договору), визначається Додатками/Специфікаціями та видатковими накладними, з врахуванням розділу 3 договору. У випадку розбіжності даних у Додатках/Специфікаціях та у видаткових накладних щодо кількості, асортименту, ціни товару, перевагу має видаткова накладна.
У пункті 3.1 договору вказано, що оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором та Додатками/Специфікаціями до нього. Датою оплати товару вважається день зарахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника.
У пункті 3.2 договору сторони погодили, що визначення остаточної ціни та загальної вартості товару, що підлягає оплаті покупцем здійснюється в національній валюті України, виходячи із курсу продажу долару США до гривні, встановленому на Міжбанківському валютному ринку України на момент закриття торгів (надалі - "курсу Міжбанку") у день, що передує даті оплаті товару. Для визначення курсу Міжбанку сторони використовують дані, розміщені на веб-сайті https://kurs.com.ua, якщо інші джерела визначення курсу іноземних валют не зазначені у Додатках до цього договору.
Згідно з пунктом 3.2.1 договору, попередня ціна товару в гривнях, яка вказується в рахунку на оплату товару, визначається відповідно до положень пункту 3.6.1 договору, виходячи із курсу Міжбанку у робочий день, що передує даті виставлення відповідного рахунку на оплату товару.
Оплата товару, здійснюється покупцем на підставі рахунку на оплату, сформованого постачальником, з урахуванням умов пунктів 3.1 та 3.2 договору. В разі порушення строків оплати, визначених рахунком на оплату, зарахування здійснюється постачальником, виходячи з курсу Міжбанку, встановленого у робочий день, що передує дню фактичного надходження грошових коштів на банківських рахунок постачальника.
Оплата товару, який постачається на умовах відстрочення оплати, здійснюється покупцем, з дотриманням умов пунктів 3.2.1, 3.6.2-3.6.4 цього договору (пункт 3.3 договору).
Відповідно до пункту 3.4 договору, оформлення видаткових накладних на товар здійснюється за цінами, зазначеними в рахунку на оплату.
У пункті 3.6.1 договору визначено, що попередня ціна товару в гривнях (надалі в формулі - "Р") без ПДВ, за якою покупець купує товар, визначається на дату рахунку на оплату товару, виставленого постачальником, за наступною формулою:
P = S*A, де
P - попередня ціна товару у гривнях без ПДВ:
S - еквівалент ціни товару в доларах США без ПДВ, зазначений у відповідній
Специфікації;
A - курс Міжбанку долара США у робочий день, що передує даті рахунку-фактури.
Пунктом 3.6.2 договору визначено, якщо з дати рахунку на оплату товару, до дня фактичної оплати товару (враховуючи відстрочення платежу згідно умов оплати, передбачених відповідною Специфікацією або Договором), курс Міжбанку у робочий день, що передує даті оплати товару, змінюється у бік збільшення порівняно до курсу, то різниця в ціні товару розраховується в еквіваленті долара США (без ПДВ) за наступною формулою:
S1 = S-P/A1, де
S1 - різниця в ціні товару в доларовому еквіваленті;
S - еквівалент ціни Товару в доларах США без ПДВ, зазначений у відповідній Специфікації;
P - попередня ціна товару у гривнях без ПДВ:
A1 - курс Міжбанку станом на робочий день, що передує даті оплати товару.
Згідно з пунктом 3.6.4 договору в разі порушення покупцем строків оплати товару, зазначених в Специфікації, та не оплати товару до моменту пред'явлення постачальником позову про стягнення заборгованості з покупця, для визначення різниці в ціні товару в еквіваленті відповідної валюти, та гривневого еквіваленту відповідної різниці в ціні використовується курс Міжбанку на дату, що передує даті пред'явлення позову.
У пункті 3.9 договору сторони погодили, що здійснюючи оплату товару, покупець зобов'язаний зазначити у платіжному дорученні, за яким саме Додатком (Специфікацією) та/або рахунком на оплату, та/або видатковою накладною, а також у разі необхідності, за який саме товар здійснюється оплата. У разі відсутності такої інформації, а також у разі порушення покупцем грошових зобов'язань за цим договором, отриманий платіж зараховується постачальником на власний розсуд.
Відповідно до пункту 3.13 договору, у разі порушення покупцем зобов'язань з оплати отриманого товару на строк більше 15 (п'ятнадцять) календарних днів, покупець, відповідно до вимог статті 536 та частини п'ятої статті 694 Цивільного кодексу України, зобов'язаний сплатити на користь постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 15% (п'ятнадцять відсотків) річних, нараховану на вартість отриманого, але не оплаченого покупцем товару. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли товар підлягав оплаті за умовами цього Додатку та закінчується днем повної оплати вартості отриманого товару.
Пунктом 5.1 договору визначено, що умови та строки поставки товару зазначаються у Додатках/Специфікаціях до цього договору.
Згідно з пунктом 5.4 договору, товар вважається прийнятим покупцем за якістю та кількістю на підставі та з дати, вказаної у відповідній видатковій накладній, підписаній уповноваженим представником покупця.
Згідно з пунктом 6.2 договору, крім відповідальності, встановленої пунктом 6.1 цього договору, покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення.
У разі порушення покупцем строків оплати товару, покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 20% (двадцять відсотків) від вартості несвоєчасно оплаченого товару (пункт 6.3 договору).
Приписами пункту 6.8 договору встановлено, що відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України якщо покупець прострочить оплату товару, то на прострочену суму покупець оплачує постачальнику 26 (двадцять шість) процентів річних від простроченої суми коштів.
Договір вступає в силу з моменту його підписання вповноваженими представниками сторін (у разі їх використання сторонами в своїй діяльності) та діє до 31.12.2024 року, а в частині проведення розрахунків за поставлений товар - до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, яка мало місце під час дії цього договору (пункт 9.2 договору).
04.03.2024 між сторонами підписано додаток/специфікацію (рахунок №1326) на поставку товару, а саме - мінеральні добрива (КАС-32), загальною кількістю 50т/кг (+/-:7%). Загальна вартість товару 1 150 675,69 грн з ПДВ (а.с. 25 том 1).
У пункті 5 Специфікації сторони погодили, що покупець зобов'язується здійснити оплату 100% вартості товару після його поставки до 01.11.2024 року (включно).
04.03.2024 позивач виставив відповідачу рахунок на оплату №1326 на суму 1 150 675,69 грн з ПДВ (а.с. 26 том 1)
02.04.2024 між сторонами підписано додаток/специфікацію (рахунок №2771) на поставку товару, а саме - мінеральні добрива (добрива мінеральні азотно-фосфорно-калійні комплексні з вмістом трьох поживних елементів: NPK 12:24:12+8,5S), загальною кількістю 4т/кг (+/-:7%). Загальна вартість товару 152 413,26 грн з ПДВ (а.с. 22 том 1).
У пункті 5 Специфікації сторони погодили, що покупець зобов'язується здійснити оплату 100% вартості товару після його поставки до 15.08.2024 року (включно).
02.04.2024 позивач виставив відповідачу рахунок на оплату №2771 на суму 152 413,26 грн з ПДВ (а.с. 23 том 1).
На виконання умов договору позивач здійснив поставку товару на загальну суму 1284217,87 рн, на підтвердження чого надав підписані сторонами та скріплені їх печатками видаткові накладні:
- №1107 від 05.03.2024 на загальну суму 573 036,49 грн;
- №1692 від 06.03.2024 на загальну суму 558 768,12 грн;
- №3044 від 03.04.2024 на загальну суму 152 413,26 грн (а.с. 24, 27, 28 том 1).
24.10.2024 відповідач здійснив часткову оплату поставленого товару на загальну суму 25000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №772 (а.с. 30 том 1).
Як зазначає позивач, несплаченими залишилися видаткові накладні на загальну суму 1259217,87 грн.
З метою досудового врегулювання спору, позивачем було направлено вимогу за Вих.№2 від 17.12.2024, однак, на момент звернення до суду з позовною заявою, вимогу не задоволено та заборгованість відповідачем не погашена (а.с. 31-36 том 1).
З огляду на викладене, у зв'язку із порушенням відповідачем строків оплати поставленого товару, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача основну заборгованість у сумі 1 259 217,87 грн, пеню у розмірі 58 347,40 грн за період з 16.08.2024 по 27.12.2024, 26% річних у сумі 58 378,83 грн, штраф 20% у розмірі 256 843,57 грн, 119 327,85 грн курсової різниці та 33 680,10 грн процентів за користування товарним кредитом.
Наведені обставини і стали причиною звернення до господарського суду з цим позовом.
За результатом розгляду справи суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в загальному розмірі 1785795,62 грн, з якої: 1 259 217,87 грн основного боргу, 58 347,40 грн пені, 58 378,83 грн процентів за порушення виконання умов договору, 256 843,57 грн штрафу, 119 327,85 грн курсової різниці в ціні товару, 33 680,10 грн процентів за користування товарним кредитом є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Також суд вважав обґрунтованим та можливим задовольнити вимогу позивача, заявлену в порядку ч. 10 ст. 238 ГПК України, поклавши на орган, що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, починаючи з 28.12.2024, обов'язок здійснювати нарахування 26 % річних та процентів за користування товарним кредитом (15 % річних) на фактичну (не сплачену) суму основного боргу до моменту повного виконання рішення.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Адама Україна" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФГ Дар Всесвятське" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 1 785 795,62 грн, з якої: 1 259 217,87 грн основного боргу, 58 347,40 грн пені, 58 378,83 грн процентів за порушення виконання умов договору, 256 843,57 грн штрафу, 119 327,85 грн курсової різниці в ціні товару, 33 680,10 грн процентів за користування товарним кредитом. Судові витрати зі сплати судового збору та на професійну правничу допомогу просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №MD_41507567/2024 від 01.03.2024 в частині своєчасної та повної оплати за поставлений товар.
Відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву.
Відтак, предметом спору є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФГ Дар Всесвятське" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Адама Україна" за договором №MD_41507567/2024 від 01.03.2024 заборгованості в загальному розмірі 1785795,62 грн, з якої: 1 259 217,87 грн основного боргу, 58 347,40 грн пені, 58 378,83 грн процентів за порушення виконання умов договору, 256 843,57 грн штрафу, 119 327,85 грн курсової різниці в ціні товару, 33 680,10 грн процентів за користування товарним кредитом.
Предметом доказування у справі є обставини укладення договору поставки, строк його дії, умови поставки, строк оплати, докази оплати, наявність/відсутність заборгованості, наявність/відсутність підстав для стягнення з відповідача основної заборгованості, пені, процентів за порушення виконання умов договору, штрафу, курсової різниці, процентів за користування товарним кредитом за несвоєчасну оплату поставленого товару за договором №MD_41507567/2024 від 01.03.2024.
Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі Договору, є господарськими, тому, згідно ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 ГК України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ст. 265 ГК України (тут і надалі в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) за договором поставки одна сторона постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічні положення містить ст. 712 ЦК України.
Укладений між сторонами договір поставки №MD_41507567/2024 від 01.03.2024 підписаний сторонами та скріплений печатками за допомогою електронної системи документообігу без зауважень та заперечень до нього.
Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В матеріалах справи відсутні докази того, що договір визнавався недійсним в судовому порядку.
Так, жодна із сторін письмово не виявила бажання припинити дію договору.
Відтак, договір поставки №MD_41507567/2024 від 01.03.2024 був чинним на час виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як передбачено ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Договір поставки за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. У таких правовідносинах обов'язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов'язок покупця з прийняття та оплати цього товару (постанова Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 910/8612/19).
Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.
Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).
В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності заперечень відповідача стосовно обсягів, строку, вартості та якості поставленого товару.
Жодних заперечень з приводу прийняття товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем також не заявлено.
Отже, суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку, що позивачем дотримано положення договору в частині виконання його зобов'язань.
Враховуючи визначений контрагентами у пункті 3.1 договору порядок розрахунків за поставлений товар та пункт 5 додатку/специфікації, приймаючи до уваги його прийняття відповідачем за видатковими накладними, суд обґрунтовано вважав строк оплати таким, що настав:
- 15.08.2024 за видатковою накладною №3044 від 03.04.2024 на загальну суму 152413,26 грн, прострочення з 16.08.2024;
- 01.11.2024 за видатковою накладною №1692 від 06.03.2024 на загальну суму 558768,12 грн, прострочення з 02.11.2024;
- 01.11.2024 за видатковою накладною №1107 від 05.03.2024 на загальну суму 573036,49 грн, прострочення з 02.11.2024.
Будь-яких доказів своєчасної оплати заявленої позивачем до стягнення заборгованості у сумі 1 259 217,87 грн відповідачем згідно з положеннями статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України не надано, а судом таких обставин не встановлено.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Таким чином, колегія суддів погоджується з тим, що вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 1 259 217,87 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Окрім вимоги про стягнення основного боргу позивач просить стягнути з відповідача пеню згідно з пунктом 6.2 договору в розмірі 58 347,40 грн за загальний період з 16.08.2024 по 27.12.2024, 26% річних - 58 378,83 грн на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, 20% штрафу згідно з пунктом 6.3 договору в розмірі 256 843,57 грн, 119 327,85 грн курсової різниці та 33 680,10 грн процентів за користування товарним кредитом на підставі пункту 3.13 договору (а.с. 16-зворотній аркуш 17 том 1).
Згідно з ч. 1 ст. 199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
За ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За ст. 216-217, 230-231 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України, в силу якої: у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
За змістом пунктів 6.2, 6.3, 6.8, 3.13 договору покупець за даним договором несе відповідальність за несвоєчасну оплату товару при цьому:
- крім відповідальності, встановленої пунктом 6.1 цього договору, покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення;
- у разі порушення покупцем строків оплати товару, покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 20% (двадцять відсотків) від вартості несвоєчасно оплаченого товару;
- відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України якщо покупець прострочить оплату товару, то на прострочену суму покупець оплачує постачальнику 26 (двадцять шість) процентів річних від простроченої суми коштів;
- у разі порушення покупцем зобов'язань з оплати отриманого товару на строк більше 15 (п'ятнадцять) календарних днів, покупець, відповідно до вимог статті 536 та частини п'ятої статті 694 Цивільного кодексу України, зобов'язаний сплатити на користь постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 15% (п'ятнадцять відсотків) річних, нараховану на вартість отриманого, але не оплаченого покупцем товару. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли товар підлягав оплаті за умовами цього Додатку та закінчується днем повної оплати вартості отриманого товару.
Судом з'ясовано, що заявлена позивачем пеня розрахована у сумі 58 347,40 грн за загальний період з 16.08.2024 по 27.12.2024.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені та встановлено, що він виконаний неправильно. За перерахунком суду розмір пені є більшим, ніж заявлено позивачем, однак, враховуючи межі позовних вимог, до стягнення з відповідача підлягає пеня у сумі 58347,40 грн.
Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку 20% штрафу та 26% річних судом порушень не встановлено.
Щодо позовних вимог в частині стягнення суми курсової різниці в розмірі 119 327,85 грн, судом встановлено, що відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 ЦК України).
Згідно зі ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Цивільного кодексу України).
Отже, положення чинного законодавства, хоч і передбачають обов'язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов'язань в іноземній валюті. Відтак коригування платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара США), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України.
Ця правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №916/706/17 та від 21.02.2020 у справі № 910/10191/17.
Так, курсова різниця є недоотриманою позивачем вартістю послуг в зв'язку зі зміною його ціни за рахунок валютних коливань у бік збільшення.
В пункті 3.6.2 договору визначено, якщо з дати рахунку на оплату товару, до дня фактичної оплати товару (враховуючи відстрочення платежу згідно умов оплати, передбачених відповідною Специфікацією або Договором), курс Міжбанку у робочий день, що передує даті оплати товару, змінюється у бік збільшення порівняно до курсу, то різниця в ціні товару розраховується в еквіваленті долара США (без ПДВ) за наступною формулою:
S1 = S-P/A1, де
S1 - різниця в ціні товару в доларовому еквіваленті;
S - еквівалент ціни Товару в доларах США без ПДВ, зазначений у відповідній Специфікації;
P - попередня ціна товару у гривнях без ПДВ:
A1 - курс Міжбанку станом на робочий день, що передує даті оплати товару.
Згідно з пунктом 3.6.4 договору в разі порушення покупцем строків оплати товару, зазначених в Специфікації, та не оплати товару до моменту пред'явлення постачальником позову про стягнення заборгованості з покупця, для визначення різниці в ціні товару в еквіваленті відповідної валюти, та гривневого еквіваленту відповідної різниці в ціні використовується курс Міжбанку на дату, що передує даті пред'явлення позову.
Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку суми курсової різниці судом порушень не встановлено.
Щодо позовних вимог в частині стягнення 33 680,10 грн процентів за користування товарним кредитом, судом встановлено, що згідно з ч.ч. 1, 5 ст. 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.
Відповідно до приписів ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Сторони узгодили між собою, та зафіксували у пункті 3.13 договору, що у разі порушення покупцем зобов'язань з оплати отриманого товару на строк більше 15 (п'ятнадцять) календарних днів, покупець, відповідно до вимог статті 536 та частини п'ятої статті 694 Цивільного кодексу України, зобов'язаний сплатити на користь постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 15% (п'ятнадцять відсотків) річних, нараховану на вартість отриманого, але не оплаченого покупцем товару. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли товар підлягав оплаті за умовами цього Додатку та закінчується днем повної оплати вартості отриманого товару.
В контексті заперечень відповідача, слід зауважити, що проценти річних, про які йдеться у статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 вказаного Кодексу.
Так, стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 Цивільного кодексу України - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми.
Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами.
Положення ж статті 625 Цивільного кодексу України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 Цивільного кодексу України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.
Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 10.09.2018 у справі №908/24/18, від 18.12.2018 у справі № 908/639/18.
Відсотки за користування товарним кредитом, які визначені сторонами у пункті 3.13 договору поставки, за своєю правовою природою є процентами за користування чужими грошовими коштами і стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією.
Частиною 1 ст. 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Таким чином, проценти за користування чужими коштами, є платою саме за користування ними, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання. Передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею) та не є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання, а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до частини п'ятої статті 694 Цивільного кодексу України та стягуються незалежно від наявності вини боржника. Зазначені проценти за своєю правовою природою є боргом, а тому зменшення їх розміру на підставі частини першої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України неможливо.
Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку процентів за користування товарним кредитом судом порушень не встановлено.
Колегія суддів приймає до уваги, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований ЄСПЛ у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
ЄСПЛ у рішенні від 21.10.2011 у справі "Дія-97" проти України" зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (див. постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
За змістом ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За наведених обставин господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо доводів апеляційної скарги суд зазначає наступне.
На виконання умов Договору та Специфікації Постачальник поставив Покупцю Товар на суму попередньої вартості 1 131 804,61 грн, що підтверджується наступними документами:- - видатковою накладною № 1107 від 05.03.2024 року на суму 573 036,49 гривень, видатковою накладною № 1692 від 06.03.2024 року на суму 558 768,12 гривень.
Покупець не здійснив оплату поставленого Товару за вказаною Специфікацією, що є порушенням зобов'язання за Договором. Залишок з оплати відвантаженого у кредит Товару становить розмір попередньої ціни Товару - 1 131 804,61 гривень з ПДВ.
Таким чином, ТОВ «ФГ ДАР ВСЕСВЯТСЬКЕ» не здійснило оплату отриманого у кредит товару в повному обсязі у встановлені Договором строки - до 01.11.2024 року.
Сторони узгодили між собою, та зафіксували у пункті 3.13 договору, що у разі порушення покупцем зобов'язань з оплати отриманого товару на строк більше 15 (п'ятнадцять) календарних днів, покупець, відповідно до вимог статті 536 та частини п'ятої статті 694 Цивільного кодексу України, зобов'язаний сплатити на користь постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 15% (п'ятнадцять відсотків) річних, нараховану на вартість отриманого, але не оплаченого покупцем товару. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли товар підлягав оплаті за умовами цього Додатку та закінчується днем повної оплати вартості отриманого товару.
Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі № 909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 180 ГК України).
Як вже було зазначено, відсотки за користування товарним кредитом, які визначені сторонами у п. 3.13 Договору поставки, за своєю правовою природою є процентами за користування чужими грошовими коштами і стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, ні штрафною санкцією ,як помилково вважає апелянт.
Посилання скаржника на справу № 910/1238/17 є безпідставним, оскільки висновки Великої Палати Верховного Суду для даної справи є нерелевантними з огляду на відмінність предмету спору, доказової бази, фактичних обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин.
Також пунктом 2.2. Договору визначено, що ціна та загальна вартість Товару в національній валюті зазначена в рахунку/специфікації є попередньою та остаточно визначається на дату фактичної оплати Товару на умовах цього Договору. Під остаточною ціною Товару Сторони розуміють ціну товару в гривнях визначену в порядку передбаченому пунктами 3.2., 3.6.1.-3.6.4. цього Договору з урахуванням всіх знижок, якщо такі будуть надаватися Постачальником Покупцю.
Згідно з п. 3.2.1. Договору, попередня ціна Товару в гривнях, яка вказується в Рахунку на оплату Товару, визначається відповідно до положень п. 3.6.1. Договору, виходячи із курсу Міжбанку у робочий день, що передує даті виставлення відповідного Рахунку на оплату Товару.
Оплата Товару, який постачається на умовах відстрочення оплати, здійснюється Покупцем, з дотриманням умов пунктів 3.2.1., 3.6.2.-3.6.4. цього Договору (п. 3.3. Договору).
Пунктом 3.6.2. Договору визначено, якщо з дати Рахунку на оплату Товару, до дня фактичної оплати Товару (враховуючи відстрочення платежу згідно умов оплати, передбачених відповідною Специфікацією або Договором), курс Міжбанку у робочий день, що передує даті оплати Товару, змінюється у бік збільшення порівняно до Курсу, то різниця в ціні Товару розраховується в еквіваленті долара США (без ПДВ) за наведеною у Договорі формулою.
Згідно з п. 8.1. Договору, Постачальник (ТОВ «АДАМА УКРАЇНА») є платником податку на прибуток підприємств на загальних умовах, передбачених Податковим кодексом України.
Відповідно до п. 8.2. Договору, Покупець (ТОВ «ФГ ДАР ВСЕСВЯТСЬКЕ») є платником єдиного податку четвертої групи та є платником податку на додану вартість згідно Податкового кодексу України (надалі - ПК України).
Крім того, у розділі 10 Договору сторони вказали свої індивідуальні податкові номери, що підтверджує їх реєстрацію платниками податку на додану вартість.
Тобто у ціну товару сторони включили податок на додану вартість, про що свідчать положення Договору, Специфікацій, рахунків та видаткових накладних.
Відповідно до абз. 3, 4 п. 188.1 ст. 188 ПК України до складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.
До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.
Враховуючи, що курсові різниці у відповідності до п. 2.2 Договору є складовою вартості товару, то вказані курсові різниці підлягають стягненню з Відповідача з урахуванням ПДВ.
Відповідно до п. 192.1 ПК України, якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/ послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Згідно з п. 194.1.1 ПК України, податок становить 20 відсотків, 7 і 14 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів/послуг.
Позивач просив стягнути різницю в ціні товару, яка входить до ціни самого товару, а тому в силу вищевказаних норм ПК України зобов'язаний до різниці в ціні товару донарахувати суму ПДВ та стягнути з Відповідача різницю в ціні товару з урахуванням ПДВ. Не включення ПДВ до різниці в ціні товару та отримання оплати без врахування ПДВ призведе до податкового правопорушення.
Отже, на дату, що передує даті оплати раніше відвантаженого товару, унаслідок дії валютного застереження змінюється ціна товару, а тому на змінену ціну нараховується ПДВ, що повністю узгоджується з положеннями ПК України, чим спростовуються відповідні аргументи відповідача.
Крім того, відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
На підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 15.02.2023 у справі №910/437/22, від 13.07.2022 у справі № 925/577/21, від 28.06.2022 у справі № 902/653/21, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18).
Аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (постанова Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №914/1517/18).
Положення статей 233 ГК України та 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є універсальними у правозастосуванні (пункт 8.26. постанови Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 902/317/22).
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (пункт 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21).
В постанові від 08.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика палата Верховного Суду зазначила таке: за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин; зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі; господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Поряд з цим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18: «господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань» (п. 8.32).
Для зменшення нарахованих позивачем сум має бути встановлена очевидна їх неспівмірність, в тому числі обставини того, що наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання.
Проте судом встановлено, що Відповідач протягом тривалого періоду не вживав заходів для зменшення суми основного боргу, ступінь виконання зобов'язання становить 0 %, що призвело до збільшення періоду прострочення та відповідно - розміру компенсаційних нарахувань Позивача.
При цьому нарахована Позивачем до стягнення неустойка не перевищує суми боргу, а складає лише 25 % від суми заборгованості, яку Відповідач на сьогодні так і не сплатив та продовжує користуватися грошовими коштами Позивача.
Варто зазначити, що Відповідач вказаний Договір укладав добровільно та при цьому брав на себе зобов'язання оплатити вартість поставленого товару, поставлений товар прийняв від Позивача без зауважень, але вартість товару так і не оплатив, взяті на себе грошові зобов'язання не виконав.
З урахуванням практики Верховного Суду, викладеної, зокрема, в постановах від 04.06.2018 у справі № 908/1453/14, від 21.01.2021 у справі № 927/704/19, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, обставинами, на які сторони справи можуть посилатися при розгляді питання про зменшення неустойки, є: критичний фінансово-господарський стан суб'єкта господарювання; наявність заборгованості із заробітної плати; наявність податкового боргу; зменшення прибутку підприємства; відсутність коштів на банківських рахунках; потреба в грошових коштах для підтримання технологічного процесу виробництва; монопольне становище контрагента; стягнення 3 відсотків річних та інфляційних нарахувань; існування дебіторської заборгованості.
Разом із тим, у постанові від 21.01.2021 у справі № 927/704/19 Верховний Суд звертає увагу на необхідність подання доказів, що підтверджуватимуть об'єктивну неможливість своєчасного здійснення розрахунків, зокрема, відсутності коштів на інших (поточних) рахунках підприємства, в тому числі неможливості залучення кредитних коштів; ведення належної претензійно-позовної діяльності щодо стягнення дебіторської заборгованості в примусовому порядку.
Відповідач не надав суду відповідні докази, які би свідчили про наявність виняткових обставин, які перешкоджають виконати умови договору щодо оплати отриманого у кредит товару, тобто у даному випадку Відповідач не довів наявність підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки.
При цьому суд звертає увагу, що Позивач в зв'язку з нарахуванням курсової різниці у ціні товару не нараховував інфляційні втрати у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, що ставить під сумнів твердження про його намір збагатитися за рахунок Відповідача.
За сукупності вказаних обставин не вбачається, що заявлений позивачем до стягнення розмір неустойки, який складає 315 190,97 грн значно перевищує суму заборгованості, що становить 1 131 804,61 грн та є неспівмірним із допущеним порушенням та загальною сумою вимог (1 259 217,87 грн), тому відсутні підстави для її зменшення.
Поміж іншого, колегія суддів наголошує, що згідно із ч.ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У даній справі Відповідач не надав у справу відзив на позовну заяву, участь уповноваженого представника в судові засідання не забезпечив, а тому суд розглянув справу за наявними у справі доказами.
Водночас, 11.03.2025 після завершення розгляду справи до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшли пояснення. В своїх поясненнях зазначає, що не заперечує факт отримання товару та наявність заборгованості за отриманий товар, а затримка оплати за поставлений товар спричинена спільним наказом Одеської обласної військової адміністрації та Оперативно-стратегічного угруповання військ "Одеса" №19 від 18.08.2023 "Про деякі питання фінансової дисципліни в умовах правового режиму воєнного стану", який передбачає необхідність додаткових процедур та погоджень при експорті товару, тривалість яких фактично не залежить від волі чи дій експортера. Разом з тим, просить зменшити розмір штрафних санкцій.
Як свідчить картка руху документа, пояснення подані 11.03.2025 о 10-06 год., зареєстровані та отримані в електронному кабінеті підсистеми «Електронний Суд» позивачем після 12 години.
Згідно з ч. 1 ст. 41 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Натомість подання процесуальних документів до суду у день розгляду справи та після часу початку судового засідання не відповідають означеним принципам господарського судочинства щодо добросовісності та розумності процесуальної поведінки учасника справи.
Як передбачено ч. 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи те, що зазначені пояснення відповідача надійшли після завершення розгляду справи, вони правомірно не прийняті судом до уваги і не досліджувалися.
Поряд з цим, колегія суддів наголошує на відсутності підстав для задоволення заяви про зменшення штрафних санкцій.
Відповідач у поданих до суду першої інстанції поясненнях просив зменшити штрафні санкції та посилався на перепони, що істотно обмежують діяльність компанії з експорту вантажу через Одеську митницю та призводить до несвоєчасного поповнення оборотних коштів і як наслідок, до несвоєчасного виконання грошових зобов'язань перед контрагентами, в тому числі перед Позивачем. Також Відповідач зазначав про наявність найманих осіб та заборгованості перед банком.
Проте Наказ Одеської обласної військової адміністрації та Оперативно-стратегічного угруповання військ «Одеса» №19, на який посилається відповідач як на неможливість виконати зобов'язання за договором, прийнято 18.08.2023 року.
Разом з тим, Договір поставки укладений сторонами 01.03.2024 року, тому станом на дату укладення договору поставки, обставини, на які посилається відповідач вже існували тривалий час і відповідач мав ці обставини враховувати.
Отже, вказані обставини не є такими, що виникли після того, як у відповідача з'явилися обов'язки з оплати поставленого у кредит товару, а тому, Відповідач не має права на них посилатись, як на підставу для зменшення штрафних санкцій та процентів.
До клопотання на підтвердження доводів щодо наявності заборгованості перед банком Відповідач приєднав генеральний кредитний договір з банком від 11.04.2024 року та Додатковий договір від 10.05.2024 року, з умов якого вбачається, що кредит надається до 09.05.2025 року.
Станом на момент отримання Відповідачем кредиту, між сторонами вже було укладено договір поставки, тому під час укладення кредитного договору Відповідач повинен був враховувати наявність у нього зобов'язань щодо оплати поставленого позивачем товару, що відповідає принципу «належної обачності». Також Відповідачем не надані документи, що підтверджують наявність заборгованості відповідача перед банком.
Отже, посилання на факт отримання кредиту як на підставу зменшення штрафних санкцій та процентів є безпідставним.
Варто також вказати, що Відповідач отримував від банку кредитні кошти, однак оплати, навіть часткової, за товар не здійснив.
Документи, які містять інформацію про наявність працюючих у Відповідача осіб, також не підтверджують наявність заборгованості з заробітної плати.
Посилання Відповідача на погіршення фінансового становища не підтверджені жодним документом, що свідчить про безпідставність таких аргументів.
Також Відповідач не надав суду і виписки банку, які б підтверджували відсутність коштів на банківських рахунках.
Таким чином, заява Відповідача є необґрунтованою, оскільки останній не надав суду відповідні докази, які би свідчили про наявність виняткових обставин, які перешкоджають виконати умови договору щодо оплати отриманого у кредит товару та наявність підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки.
Апелянтом (відповідачем) не спростовано правильність здійснених нарахувань та періоду їх застосування.
За таких умов є необґрунтованими доводи про незаконність ухваленого судом рішення.
Поміж іншого, позивач також просив суд у відповідності до ч. 10 ст. 238 ГПК України здійснювати нарахування 26% річних та 15% за користування товарним кредитом з 28.12.2024 до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України передбачено, що суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Норма, встановлена ч. 10 ст. 238 ГПК України, введена в дію з 01 січня 2019 року та призвана убезпечити особу, на користь якої ухвалено рішення, від повторних звернень до суду з вимогами про стягнення нарахування після ухвалення рішення.
Правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення.
За змістом ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
З огляду на викладене, застосування ч. 10 ст. 238 ГПК України сприятиме найшвидшому виконанню відповідачем судового рішення в частині сплати боргу, та позбавить позивача від необхідності повторного звернення до суду з позовом про стягнення додатково нарахованих процентів у випадку допущення відповідачем прострочення після ухвалення судового рішення.
Аналіз приписів статті 238 ГПК України свідчить про те, що суд може зазначити у рішенні лише про подальше (до виконання рішення) нарахування відсотків або пені, а тому орган, що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, має здійснювати нарахування 26% річних та 15% за користування товарним кредитом з 28.12.2024 до моменту виконання рішення, оскільки розрахунок 26% річних та 15% за користування товарним кредитом у позовній заяві здійснений по 27.12.2024.
Як зазначено в ч.ч. 11 та 12 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.
З огляду на викладене, судом обґрунтовано задоволено вимогу позивача, заявлену в порядку ч. 10 ст. 238 ГПК України, поклавши на орган, що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, починаючи з 28.12.2024 обов'язок здійснювати нарахування 26% річних та 15% за користування товарним кредитом до моменту повного виконання рішення.
Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, з огляду на положення ст.ст. 74-80, 86 ГПК України та норми законодавства, які застосовуються у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їм належну правову оцінку.
Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, не виявлено.
З огляду на все вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів та висновків суду, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим, відхиляються як необґрунтовані, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2025.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на її заявника.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Згідно зі ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).
За п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
За змістом ст. 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку із вирішенням конкретної справи (аналогічний висновок міститься у п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц).
Згідно зі ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як передбачено п. 1 ч. 3 цієї статті до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).
Апеляційний суд вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що ч. 4 ст. 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
За змістом приписів ч.ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, недотримання на її думку, вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Судом встановлено, що у відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Адама Україна» було зазначено, що 02.02.2024 року між Позивачем (клієнт) та Адвокатським об'єднанням «АВЕРУМ ЛІГАЛ» укладено Договір № 04-LS/24 про надання правової допомоги, за умовами якого Адвокатське об'єднання зобов'язується надати Клієнту правову допомогу на умовах і в порядку, визначеному цим Договором, а клієнт зобов'язується своєчасно оплатити винагороду (гонорар) за її надання та компенсувати усі фактичні витрати, необхідні для виконання доручення, згідно умов договору та вимог чинного законодавства України.
Таким чином, попередній розрахунок суми судових витрат становить суму витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції в розмірі 30 000,00 грн.
Згідно поданого до суду клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, понесення Позивачем витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи судом апеляційної інстанції підтверджується наступними документами у засвідчених копіях:
- Договором № 04-LS/24 від 02.02.2024 року про надання правничої допомоги;
- Додатком № 23 від 02.06.2025 року до Договору № 04-LS/24 від 02.02.2024 року;
- Актом приймання-передачі наданої правничої допомоги № 13 від 10.11.2025 року;
- Рахунком на оплату №5 від 12.06.2025 року; Платіжною інструкцією № 2689 від 24.06.2025 року.
З аналізу поданих документів вбачається наступне.
До Договору № 04-LS/24 його сторонами 02.06.2025 року було підписано Додаток № 23, пунктом 1 якого встановлено, що Адвокатське об'єднання зобов'язується надати Клієнту правничу допомогу з метою захисту прав та законних інтересів Клієнта, яка включає в себе наступне:
1. аналіз документів, наданих Клієнтом, щодо господарських відносин з контрагентом ТОВ «ФГ ДАР ВСЕСВЯТСЬКЕ» (код ЄДРПОУ 41507567) за Договором поставки;
2. підготовка, підписання та направлення відзивів на апеляційну скарги, заперечень, пояснень, будь-яких інших процесуальних документів (у разі необхідності) та представництво клієнта у судовій справі № 904/5702/24 про стягнення заборгованості, яка розглядається Центральним апеляційним господарським судом за апеляційними скаргами ТОВ «ФГ ДАР ВСЕСВЯТСЬКЕ»;
3. періодичне інформування Клієнта про хід та проміжні результати надання правничої допомоги.
Згідно з п. 3 Додатку № 23 від 02.06.2025 року, загальна вартість правничої допомоги Адвокатського об'єднання за цим Додатком складає 30 000,00 грн.
12.06.2025 року Адвокатським об'єднанням було складено та надіслано ТОВ «АДАМА УКРАЇНА» рахунок на оплату № 5 для проведення оплати послуг правничої допомоги за Додатком № 23 до Договору № 04-LS/24 від 02.02.2024 року в розмірі 30 000,00 грн.
24.06.2025 року Клієнтом, ТОВ «АДАМА УКРАЇНА», на банківський рахунок Адвокатського об'єднання здійснено оплату правничої допомоги в розмірі 30 000,00 грн, що підтверджується Платіжною інструкцією № 2689 від 24.06.2025 року.
10.11.2025 року Адвокатським об'єднанням та ТОВ «АДАМА УКРАЇНА» підписано Акт № 13 приймання-передачі наданої правничої допомоги, відповідно до п.2 якого загальна вартість наданих послуг склала 30 000,00 гривень.
Таким чином, загальна сума витрат на професійну правничу допомогу, понесених Позивачем у зв'язку з розглядом справи в Центральному апеляційному господарському суді, становить 30 000,00 гривень.
Колегія суддів зауважує, що Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Частинами 1 та 2 ст. 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (правова позиція Верховного Суду в постанові від 06.03.2019 у справі №922/1163/18).
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Варто наголосити, що враховуючи положення ст. 28 Правил адвокатської етики, адвокату необхідно дотримуватись принципу розумного обґрунтування розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.
Як передбачено ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення Європейський суд з прав людини у справі "East/WestAllianceLimited" проти України" від 23.01.2014, "Горковлюк та Кагановський проти України" від 04.10.2018).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З урахуванням наведеного вище не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи вказане питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
Дослідивши зміст наданої адвокатом професійної правничої допомоги, про яку зазначено в актах приймання-передачі наданих послуг, суд доходить висновку, що такий зміст наданої правничої допомоги не є в повній мірі обґрунтованою, деякі витрати за надання правничої допомоги не були неминучими.
Розподіляючи витрати ТОВ "Адама Україна" на професійну правничу допомогу, необхідно зважати на те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути не лише доведений, а документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Так, заяви по суті та з процесуальних питань, наявні у справі, а також участь у судових засіданнях дійсно підтверджують надання правової допомоги позивачу у цій справі Адвокатським об'єднанням «АВЕРУМ ЛІГАЛ».
В той же час, вдаючись до оцінки послуги « 1.1. Аналіз … апеляційної скарги ТОВ «ФГ ДАР ВСЕСВЯТСЬКЕ» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2025 року, поданої до Центрального апеляційного господарського суду» можна дійти висновку, що така за своїм логічним змістом є складовою (структурним елементом) послуги з « 1.2. Складання, підписання та направлення ТОВ «ФГ ДАР ВСЕСВЯТСЬКЕ» (код ЄДРПОУ 41507567) та до Центрального апеляційного господарського суду відзиву на апеляційну скаргу ТОВ «ФГ ДАР ВСЕСВЯТСЬКЕ» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2025 року у судовій справі № 904/5702/24 за позовом ТОВ «АДАМА УКРАЇНА» до ТОВ «ФГ ДАР ВСЕСВЯТСЬКЕ» про стягнення заборгованості за Договором № MD_415O7567/2O24 від 01.03.2024 року». Тобто така є першочерговим етапом (необхідною передумовою) для підготовки відповідного процесуального документу, а тому виокремлення її як самостійного виду адвокатської послуги є необґрунтованим та штучно збільшує обсяг наданої правничої допомоги, оскільки така охоплюється діями адвоката зі складання скарги, а отже її має бути виключено із загальної вартості наданих позивачу послуг.
Так само, послуги, що виразилися в «Аналізі документів, наданих Клієнтом, щодо господарських відносин з контрагентом ТОВ «ФГ ДАР ВСЕСВЯТСЬКЕ» (код ЄДРПОУ 41507567) за Договором № MD_415O7567/2O24 від 01.03.2024 року, матеріалів справи та розробки правової позиції для нового розгляду» охоплювалися діями адвоката з «підготовки позовної заяви, інших процесуальних документів по справі», тобто входить у комплекс послуг, що були надані позивачу в суді першої інстанції та витрати за які вже розподілені Додатковим рішенням Господарського суд Дніпропетровської області від 20.03.2025.
До того ж, суд зважає на недоцільність повторного аналізу документів в судах обох інстанції адвокатом, що здійснював представництво інтересів клієнта на всіх етапах судового розгляду, відтак, понесення відповідних витрат не було неминучим зважаючи на вимоги процесуального закону.
При цьому варто наголосити, що справа не є складною, відповідач відзив на позовну заяву не подав, що не викликало у позивача необхідності складання значної кількості процесуальних документів у справі та здійснення іншої роботи.
Крім того, у постанові від 09.12.2021 у справі № 922/3812/19 Верховний Суд виклав правову позицію, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18, від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19, від 19.11.2021 у справі №910/4317/21.
Отже, чинним законодавством не заборонено права суду присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, за рахунок іншої сторони адвокатські витрати у меншому розмірі, який погоджений у договорі між адвокатом та його клієнтом. Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання.
Зокрема, у рішенні від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.
Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об'єднання об'єктивного критерію (дійсність витрат) та суб'єктивного критерію, розподіляючи суб'єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). При цьому ЄСПЛ у зазначеній вище справі, присудивши 2550 євро компенсації, які й просив скаржник, не знайшов підстав для їх зменшення.
Водночас, у рішенні ж від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" ЄСПЛ у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.
Аналогічний підхід при розподілі судових витрат відображений в постанові Верховного Суду в постанові від 29.09.2022 у справі № 904/6499/20 (904/1373/21).
Колегія суддів вкотре наголошує, що процедура стягнення витрат на правову допомогу не може використовуватися як інститут безпідставного збагачення та як інститут покарання за недобросовісну процесуальну поведінку одного з учасників провадження, оскільки таке стягнення не переслідуватиме легітимну мету та не відповідає процесуальній суті передбаченої положеннями ГПК України компенсації таких витрат (подібна позиція викладена в додаткових постановах Верховного Суду від 23.01.2025 у справі № 20/156-09, від 12.12.2024 у справі №920/882/23(920/234/19), від 03.12.2024 у справі № 908/314/18, від 26.11.2024 у справі №922/1792/24, від 19.11.2024 у справі № 873/103/24).
При цьому суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону по справі (відповідача).
Наведеним спростовуються доводи заявника стосовно необхідності відшкодування витрат ТОВ "Адама Україна" на професійну правничу допомогу в повному обсязі.
Підсумовуючи усе вищевикладене, необхідно зауважити, що хоча обумовлення такого розміру судових витрат на правничу допомогу відповідає досягнутим домовленостям між позивачем та адвокатом у договорі про надання правової (правничої) допомоги, додаткових угодах до нього та складених на його виконання актах приймання-передачі виконаних робіт, відповідає їх потребам та інтересам, однак заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не узгоджується з критеріями справедливості та розумної необхідності таких витрат, відповідності складності справи, її значенню для сторін, зважаючи на конкретний зміст та обсяг наданих послуг, затрачений на них фактично час, опираючись на критерії, що визначені частинами 4-7, 9 статті 129 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе не присуджувати всю суму понесених витрат на професійну правничу допомогу, а визначити такою, що є співмірною та обґрунтованою суму в розмірі 10 000,00 грн, яку належить стягнути з відповідача на користь позивача, поклавши решту на ТОВ "Адама Україна".
Керуючись статтями 123, 124, 126, 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФГ Дар Всесвятське" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2025 у справі № 904/5702/24 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2025 у справі №904/5702/24 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "ФГ Дар Всесвятське".
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФГ Дар Всесвятське" (51200, Дніпропетровська обл., м. Новомосковськ, вул. Зіни Бєлої, буд. 2, код ЄДРПОУ 41507567) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Адама Україна" (04050, м. Київ, вул. Миколи Пимоненка, буд. 13, оф. №4А/41, код ЄДРПОУ 36138418) 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, про що видати наказ.
Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 09.03.2026
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя О.Г. Іванов
Суддя А.Є. Чередко