10.03.2026 року м.Дніпро Справа № 904/5191/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач )
суддів: Дарміна М.О., Іванова О.Г.
розглянувши у порядку письмового провадження
без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю “Сервіс Спецтех»
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.2025 р.
( суддя Дичко В.О., м. Дніпро, повний текст рішення складено 08.12.2025 р.)
справі
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю “Автобудкомпані»,
м. Київ
до
Товариства з обмеженою відповідальністю “Сервіс Спецтех»,
м. Дніпро
про стягнення 277 486,69 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю “Автобудкомпані» звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Сервіс Спецтех», про стягнення 277 486,69 грн., у тому числі: основної заборгованості, в сумі 186 999,52 грн., пені, в сумі 54 414,26 грн., інфляційних втрат, у сумі 29 325,78 грн. та 3% річних, у сумі 6 747,13 грн..
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ "Сервіс Спецтех" неналежним чином виконало зобов'язання за договором № 14/05 від 14.05.2024 р. про надання послуг щодо повної та своєчасної оплати наданих послуг. Позивач надав Відповідачу послуги спецтехніки, на загальну суму 1 836 995,44 грн., що підтверджується змінними рапортами роботи автотранспорту та актами надання послуг. Відповідач частково розрахувався за надані послуги, проте за ним залишилась заборгованість у сумі 186 999,52 грн., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків за липень 2024 року та банківськими виписками.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.2025 р. у справі № 904/5191/25 позовну заяву задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Сервіс Спецтех» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Автобудкомпані» 277 327,87 грн., у тому числі основну заборгованість у сумі 186 999,52 грн., пеню в сумі 54 255,44 грн., інфляційні втрати в сумі 29 325,78 грн., 3% річних у сумі 6 747,13 грн., судовий збір у сумі 3 327,93 грн.. У задоволенні решти позовної заяви відмовлено.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з вказаним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю “Сервіс Спецтех», через систему "Електроний суд", звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.2025 р. у справі № 904/5191/25 змінити, викласти резолютивну частину в наступній редакції:
"Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Автобудкомпані» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Сервіс Спецтех» про стягнення 277 486,69 грн. - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Сервіс Спецтех» ( 49038, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Академіка Белелюбського, буд. 14, офіс 5, код ЄДРПОУ 44269385 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Автобудкомпані» ( 01013, м. Київ, вул. Промислова, буд. 4, код ЄДРПОУ 40992287 ) 242 146,93 грн. ( двісті сорок дві тисячі сто сорок шість гривень 93 копійки), у тому числі основну заборгованість у сумі 186 999,52 грн (сто вісімдесят шість тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять гривень 52 копійки), пеню в сумі 19 074,50 грн. (дев'ятнадцять тисяч сімдесят чотири гривні 50 копійок), інфляційні втрати в сумі 29 325,78 грн ( двадцять дев'ять тисяч триста двадцять п'ять гривень 78 копійок), 3% річних у сумі 6 747,13 грн ( шість тисяч сімсот сорок сім гривень 13 копійок), судовий збір у сумі 2 902,72 грн. (дві тисячі дев'ятсот дві гривні 72 копійки).
У задоволенні решти позовної заяви - відмовити."
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник посилається на те, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені, у розмірі 54 255,44 грн. є незаконним та необґрунтованим у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Апелянт посилається на те, що відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України ( яка була чинною на момент виникнення і перебігу спірних правовідносин ), нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Апелянт стверджує, що п. 7.3 Договору, який передбачає сплату пені «за кожний день затримки платежу», не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначення «до дати фактичного виконання», а тому, на його думку, не може розцінюватися як встановлення договором іншого строку нарахування штрафних санкцій.
На підтвердження своєї позиції Апелянт посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 р. у справі № 911/952/22, в якій зроблено висновок, що застосування в тексті господарського договору формулювання «за кожен день прострочення» не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій. Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені та характеризує механізм її визначення, однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені. Апелянт також посилається на постанову Верховного Суду від 16.12.2021 р. у справі № 925/1386/19, постанову Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р., а також на численні постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та його об'єднаної палати.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції здійснив розрахунок пені, за період з 11.09.2024 р. по 10.09.2025 р., тобто, фактично за один рік, що прямо суперечить вимогам ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки зазначений період значно перевищує передбачений законом шестимісячний строк нарахування пені.
Щодо посилання Позивача на те, що Господарський кодекс України, який обмежував строк нарахування штрафних санкцій шістьма місяцями, втратив чинність з 28.08.2025 р., Апелянт зазначає наступне. По-перше, спірні правовідносини виникли та перебігали у період дії зазначеної норми. По-друге, відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Апелянт посилається на рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 р. у справі № 1-7/99 та стверджує, що застосування до спірних правовідносин положень ЦК України замість ч. 6 ст. 232 ГК України призводить до посилення відповідальності Відповідача, а тому відповідні положення ЦК України не можуть застосовуватися до правовідносин, що виникли до 28.08.2025 р..
Апелянт наводить власний розрахунок пені, з урахуванням шестимісячного обмеження та річного строку позовної давності, за кожним актом надання послуг окремо і зазначає, що обґрунтований розмір пені становить 19 074,50 грн. замість стягнутих судом 54 255,44 грн..
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Автобудкомпані" не скористалося правом подати відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до частини 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.12.2025 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді - Дармін М.О., Іванов О.Г..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.01.2026 р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи № 904/5191/25.
Матеріали справи № 904/5191/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.01.2026 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Сервіс Спецтех» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.2025 р. у справі № 904/5191/25 залишено без руху, надано Апелянту строк для усунення недоліків, а саме, для надання суду доказів сплати судового збору, у розмірі 3 633,60 грн..
Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.
Ч. 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ч. 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Ч. 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.
Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.02.2026 р. поновлено строк на подання апеляційної скарги. Відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Сервіс Спецтех» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.2025 р. у справі № 904/5191/25, для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
7. Встановлені судом обставини справи
14.05.2024 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Сервіс Спецтех» ( Замовник ) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Автобудкомпані» ( Виконавець) укладено договір № 14/05 про надання послуг.
Згідно з п. 1.1 Договору, відповідно до цього Договору Виконавець бере на себе наступні зобов'язання: надання послуг спецтехніки за допомогою власного транспорту при умові керування водіями виконавця згідно до даного Договору на об'єктах Замовника.
Відповідно до п. 1.2 Договору, Замовник зобов'язується прийняти фактично виконані роботи та надані послуги і здійснити їх оплату згідно рахунка на умовах, передбачених Договором.
Відповідно до п. 1.3 Договору, фактичний обсяг наданих послуг вказується у рахунках на оплату, на підставі даних про фактично виконанні роботи, надані послуги, завірених представниками Замовника та Виконавця.
Відповідно до п. 2.1 Договору, загальна вартість послуг ( загальна вартість Договору ) складається із суми вартості послуг, виконаних Виконавцем протягом строку дії даного Договору, визначених згідно актів наданих послуг, в т.ч. ПДВ.
Ціна надання послуг вказується в рахунку на оплату ( п. 2.1.1. Договору ).
Відповідно до п. 2.2 Договору, час наданої послуги від десяти до шістдесяти хвилин зараховується як одна машино-година. Тривалість однієї машино-зміни складає вісім машино-годин.
На підставі п. 2.3 Договору, облік та нарахування вартості послуг ведеться в змінному рапорті техніки (далі - змінний рапорт) згідно п.п. 6.1-6.4 даного Договору.
На підставі п. 2.4 Договору, оплата за надані Виконавцем послуги здійснюється в українській національній валюті ( гривнях ) шляхом перерахування грошових коштів Замовника на розрахунковий рахунок Виконавця протягом 3-х робочих днів після підписання акта передачі-приймання наданих послуг, який підписується уповноваженими представниками сторін після завершення надання послуг у відповідності з даним Договором.
На підставі п. 2.6 Договору, загальна вартість послуг, що надаються згідно даного Договору, визначається з вартості фактично наданих послуг, зазначених в актах про надані послуги згідно даного Договору.
Відповідно до п. 2.7 Договору, зобов'язання Замовника по оплаті надання послуг вважаються виконаними тільки після надходження на поточний рахунок виконавця грошових коштів в порядку, передбаченому даним Договором.
Згідно з п. 3.2 Договору обов'язок Замовника: своєчасно оплачувати послуги Виконавця в послідовності, передбаченій даним Договором.
Відповідно до п. 4.1 Договору, обов'язок Виконавця: надати послуги, передбачені даним Договором, у встановлені Договором строки.
На підставі п. 5.1 Договору, строк виконання робіт за цим Договором встановлюється згідно з заявкою-замовленням Замовника.
Відповідно до п. 6.1 Договору, дані про надані послуги Виконавець заносить щоденно до змінних рапортів, в яких містяться відомості про характер робіт та час (в годинах), протягом якого надавалися послуги технікою.
Згідно з п. 6.2 Договору, змінний рапорт Виконавця затверджується виконробом замовника на об'єкті, де працює транспорт виконавця (далі - виконроб), та машиністом, що працює на транспорті виконавця (далі - машиніст)
Відповідно до п. 6.3 Договору, Замовник зобов'язується до початку надання послуг надати Виконавцю оригінал довіреності, згідно якої Замовник уповноважує свого виконроба на об'єкті надання послуг відмічати в змінних рапортах кількість та час наданих послуг. В указаній довіреності обов'язково має бути зразок підпису виконроба Замовника.
Відповідно до п. 6.4 Договору, Замовник зобов'язується до кінця кожного календарного дня, в який надавались послуги, в особі свого виконроба відмічати в змінному рапорті дані про початок та закінчення надання Виконавцем послуг, зазначивши також дату та час внесення даних до змінних рапортів, та засвідчити всі вказані дані своїм підписом.
Згідно з абзацом 1 п. 6.5 Договору, передача-приймання наданих послуг у відповідності з даним Договором оформляється сторонами шляхом підписання актів передачі-приймання наданих послуг. Надані Виконавцем акти передачі-приймання наданих послуг Замовник зобов'язується підписувати та повертати Виконавцю протягом 3-х днів з моменту їх отримання від Виконавця.
Згідно з розділом 9 “Вирішення спірних питань» Договору, у випадку, якщо сторони не можуть дійти взаємної згоди зі спірних питань, спір передається для розгляду до господарського суду у відповідності з нормами діючого законодавства України.
Згідно з п. 11.3 Договору, даний Договір набирає сили з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2024 р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами фінансових зобов'язань за даним Договором.
Відповідно до п. 11.4 Договору, зміни та доповнення до даного Договору вносяться у письмовій формі і набирають сили за умови їх підписання обома сторонами. Всі додатки та додаткові угоди до цього Договору, що належним чином оформлені і підписані, є його невід'ємною частиною.
Сторони підписали та скріпили печатками додаток № 1 до Договору, у якому домовились про те, що перелік техніки, яка виконує роботи на об'єктах Замовника згідно з Договором, та ціна надання послуг встановлені відповідно до таблиці, наведеної нижче: 1. Екскаватор колісний повноповоротний, модель JCB 145, за ціною 14 000 грн. (з ПДВ) за 8год.; 2. Екскаватор-навантажувач, модель JCB 4 СХ, за ціною 11 000 грн. (з ПДВ) за 8 год.
17.07.2024 р. сторони підписали та скріпили печатками додаток № 2 до Договору, у якому домовились про те, що перелік техніки, яка виконує роботи на об'єктах Замовника згідно з Договором, та ціна надання послуг встановлені відповідно до таблиці, наведеної нижче: 1. Екскаватор колісний повноповоротний, модель JCB 145, за ціною 13 200 грн. (з ПДВ) за 8год. 2. Екскаватор-навантажувач, модель JCB 4 СХ, за ціною 10 600 грн. (з ПДВ) за 8 год.
Позивач надав Відповідачу послуги за Договором, на загальну суму 1 836 995,44 грн., що підтверджується змінними рапортами роботи автотранспорту та механізму, а також актами надання послуг: № 49 від 14.05.2024 р., на суму 156 999,74 грн. (з ПДВ); № 51 від 15.05.2024 р., на суму 82 499,76 грн. (з ПДВ); № 53 від 20.05.2024 р., на суму 218 749,44 грн (з ПДВ); № 64 від 10.06.2024 р., на суму 222 499,44 грн. (з ПДВ); № 68 від 18.06.2024 р., на суму 204 999,48 грн. (з ПДВ); № 71 від 24.06.2024 р., на суму 97 999,78 грн. (з ПДВ); № 72 від 24.06.2024 р., на суму 76 999,78 грн. (з ПДВ); № 74 від 29.06.2024 р., на суму 82 499,76 грн. (з ПДВ); № 75 від 30.06.2024 р., на суму 96 249,78 грн.. (з ПДВ); № 76 від 01.07.2024 р., на суму 8 749,98 грн. (з ПДВ); № 77 від 08.07.2024 р., на суму 113 749,74 грн. (з ПДВ); № 78 від 08.07.2024 р., на суму 96 249,72 грн. (з ПДВ); № 79 від 16.07.2024 р., на суму 122 499,72 грн. (з ПДВ); № 80 від 16.07.2024 р., на суму 66 749,80 грн. (з ПДВ); № 81 від 22.07.2024 р., на суму 104 999,76 грн. (з ПДВ); № 82 від 22.07.2024 р., на суму 82 499,76 грн. (з ПДВ).
Згідно з актом звірки взаємних розрахунків, за період липня 2024 р., між Товариством з обмеженою відповідальністю “Автобудкомпані» і Товариством з обмеженою відповідальністю “Сервіс Спецтех» за договором № 14/05 від 14.05.2024 р., станом на 31.07.2024 р. заборгованість на користь Позивача складає 378 249,04 грн..
19.08.2025 р., Позивач, засобами поштового зв'язку надіслав на юридичну адресу Відповідача претензію № 4-15/08/25 від 15.08.2025 р., на суму 283 073,47 грн. з вимогою протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання претензії виконати взяті на себе за Договором зобов'язання та сплатити основну заборгованість по Договору, в сумі 186 999,52 грн., а також пеню, з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ - 59 981,37 грн., інфляційні нарахування - 29 759,30 грн., 3% річних від простроченої суми - 6 333,28 грн.. Відповідь на вказану претензію не надходила.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Сервіс Спецтех» частково розрахувалось за надані послуги, що підтверджується банківськими виписками.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Автобудкомпані» стверджує, що за Відповідачем залишається заборгованість за надані за Договором послуги, в сумі 186 999,52 грн., що стало причиною виникнення спору та звернення з позовною заявою до господарського суду.
За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що між сторонами було укладено договір № 14/05 від 14.05.2024 р. про надання послуг, за яким Позивач ( Виконавець ) надав Відповідачу ( Замовнику ) послуги спецтехніки, на загальну суму 1 836 995,44 грн. Суд встановив, що Відповідач частково розрахувався за надані послуги, проте заборгованість, у сумі 186 999,52 грн. залишилась непогашеною. Суд кваліфікував укладений між сторонами договір як договір про надання послуг та застосував положення глави 63 ЦК України. Суд зазначив, що Відповідач не надав доказів оплати послуг у зазначеній сумі, позов не спростував, у зв'язку з чим позовна вимога про стягнення основної заборгованості є обґрунтованою. Щодо пені суд послався на п. 7.3 Договору та п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України ( позовна давність в один рік до вимог про стягнення пені ) і здійснив розрахунок пені, за період з 11.09.2024 р. по 10.09.2025 р., визначивши її розмір, у сумі 54 255,44 грн.. Суд перевірив розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, арифметичних помилок не виявив та задовольнив ці вимоги у заявлених сумах.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги Відповідача, виходячи з наступного.
Оскільки рішення суду оскарження Відповідачем лише в частині стягнення пені у розмірі 54 255,44 грн. ( Апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме не застосував частину 6 ст. 232 ГК України, яка обмежує строк нарахування пені шістьма місяцями, та безпідставно нарахував пеню за період в один рік ), то колегія суддів здійснює апеляційний перегляд рішення саме в цій частині.
Як зазначалося раніше між сторонами укладено договір надання послуг, за яким Товариство з обмеженою відповідальністю “Автобудкомпані» ( Виконавець) зобов'язалось надати послуг спецтехніки за допомогою власного транспорту при умові керування водіями виконавця згідно до даного Договору на об'єктах замовника, а Товариство з обмеженою відповідальністю “Сервіс Спецтех» ( Замовник ) зобов'язалось прийняти фактично виконані роботи та надані послуги і здійснити їх оплату згідно рахунка на умовах, передбачених Договором.
На виконання умов договору, Позивач надав Відповідачу послуги за Договором, на загальну суму 1 836 995,44 грн., що підтверджується змінними рапортами роботи автотранспорту та механізму, а також актами надання послуг.
Суд першої інстанції встановив, що Відповідач частково розрахувався за надані послуги, проте, заборгованість, у сумі 186 999,52 грн. залишилась непогашеною.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК Україн, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином ( ст. 599 цього Кодексу ).
За правилами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України ).
Згідно з п. 7.3 Договору, за недодержання передбачених статтею 2 даного Договору строків здійснення оплат Замовник виплачує Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на період, за який стягується пеня, від вартості неоплачених послуг у відповідності з даним Договором, за кожний день затримки платежу.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
У зв'язку з порушенням Відповідачем строків оплати за надані за Договором послуги Позивач розрахував та просив суд стягнути пеню, за період з 11.09.2024 р. до 11.09.2025 р., у сумі 54 414,26 грн., яка складається з:
за період з 11.09.2024 р. до 12.12.2025 р. пеня становить 12 354,23 грн ( 186 999,52 грн x 2 x 13% : 366 днів x 93 дні : 100%);
за період з 13.12.2024 р. до 31.12.2024 р. пеня становить 2 621,06 грн ( 186 999,52 грн x 2 x 13,5% : 366 днів x 19 днів : 100%);
за період з 01.01.2025 р. до 23.01.2025 р. пеня становить 3 181,55 грн ( 186 999,52 грн x 2 x 13,5% : 365 днів x 23 дні : 100%);
за період з 24.01.2025 р. до 06.03.2025 р. пеня становить 6 240,15 грн ( 186 999,52 грн x 2 x 14,5% : 365 днів x 42 дні : 100%);
за період з 07.03.2025 р. до 10.09.2025 р. пеня становить 29 858,44 грн ( 186 999,52 грн x 2 x 15,5%: 365 днів x 188 днів : 100%).
З огляду на вказане, суд першої інстнації дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню в сумі 54 255,44 грн.
Доводи Скаржника про необхідність застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, яке передбачала, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки Законом України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб» № 4196-IX від 09.01.2025 р. було визнано таким, що втратив чинність Господарський кодекс України з дня введення в дію цього Закону, тобто з 28.08.2025 р.
Після втрати чинності ГК України договірні відносини переважно регулюються нормами Цивільного кодексу України. Тому питання застосування штрафних санкцій за договором регламентуються перш за все § 2 «Неустойка» гл. 49 ЦК України.
Так, відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Неустойка у вигляді штрафу та пені є одним з видів забезпечення виконання зобов'язань.
У § 2 гл. 49 ЦКУ немає норми про обмеження періоду нарахування неустойки 6 місяцями, як це було передбачено ст. 232 ГК України.
Щодо посилання Скаржника на рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 р. у справі № 1-7/99 та зазначення на те, що застосування до спірних правовідносин положень ЦК України замість ч. 6 ст. 232 ГК України призводить до посилення відповідальності Відповідача, а тому відповідні положення ЦК України не можуть застосовуватися до правовідносин, що виникли до 28.08.2025 р., то колегія суддів зазначає, що Конституційний Суд України у вказаному рішенні дійшов висновку, що положення частини 1 ст. 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній частині, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Відповідача.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р.).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального права судом попередньої інстанції під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Звертаючись із апеляційною скаргою, Скаржник не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів неправильного застосування судом норм матеріального права, як необхідної передумови для зміни чи скасування прийнятого ним судового рішення.
З урахуванням викладеного, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення місцевого господарського суду у даній справі в оскаржуваній частині має бути залишено без змін.
10. Судові витрати
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, на підставі ст. 129 ГПК України, покладаються на Скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Сервіс Спецтех» - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.2025 р. у справі № 904/5191/25 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя М.О. Дармін
Суддя О.Г. Іванов