вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" березня 2026 р. Справа№ 910/9459/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Майданевича А.Г.
Коротун О.М.
без виклику представників сторін
розглянувши апеляційну скаргу Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України
на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025
у справі №910/9459/25 (суддя Смирнова Ю.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України»
до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ)
про стягнення 7 781,42 грн,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (перейменоване в Київське міжрегіональне управління Міністерства юстиції) про стягнення 7 781,42 грн, з яких: 4 330, 20 грн основного боргу, 524, 37 грн пені, 443, 47 грн 3% річних та 2 483, 38 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків за Типовим договором постачання природного газу постачальником «останньої надії», затвердженим постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2501 від 30.09.2015, в частині повної оплати спожитого природного газу за період з 01.11.2021 по 25.11.2021, об'єми якого автоматично включено до портфеля постачальника «останньої надії» - позивача і, відповідно, внесено до поставлених останнім об'ємів відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 1102 від 25.10.2021 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 809 та від 09.12.2020 № 1236», у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість, на яку були нараховані пені, інфляційні втрати та 3% річних.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 позов задоволено повністю. Стягнуто з Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» 7 781, 42 грн, з яких: 4 330, 20 грн основного боргу, 524, 37 грн пені, 443, 47 грн 3% річних та 2 483, 38 грн інфляційних втрат та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422, 40 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, Київське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 у справі №910/9459/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що за твердженням скаржника договір на постачання природного газу між Центральним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Київ) та ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» не укладався.
Крім того, апелянт наголошує, що акт звірки взаєморозрахунків сам по собі не є первинним документом, та може бути належним доказом на підтвердження наявності заборгованості, лише за наявності первинних документів.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.12.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Коротун О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2025 апеляційну скаргу Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 у справі №910/9459/25 залишено без руху та надано заявникові строк на усунення недоліків десять днів з дня отримання копії ухвали.
На виконання вищезазначеної ухвали суду, 24.12.2025 від Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано докази доплати судового збору у розмірі 3 633,60 грн. та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
07.01.2026 від позивача до Північного апеляційного господасрького суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Позивач зазначив, що договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» не потребує двостороннього підписання. Договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
11.02.2026 від відповідача до суду надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якої останній зазначив, що відзив не містить аргументів, які б спростовували доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 04.07.2017 № 880, ТОВ «ГК «Нафтогаз України» здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.
Правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу визначає Закон України «Про ринок природного газу» (в редакції, чинній на період спірних правовідносин).
Частинами першою ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» передбачено, що постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку. Постачання природного газу постачальником «останньої надії» здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Договір на постачання природного газу постачальником «останньої надії» є публічним.
Положеннями п. 26 частини першої ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» передбачено, що постачальник «останньої надії» - визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.
Відповідно до частини першої ст. 15 Закону України «Про ринок природного газу», у разі якщо постачальника ліквідовано, визнано банкрутом, його ліцензію на провадження діяльності з постачання природного газу анульовано або її дію зупинено, а також в інших випадках, передбачених правилами для постачальника «останньої надії», постачання природного газу споживачу здійснюється у порядку, визначеному правилами для постачальника «останньої надії», та на умовах типового договору постачання постачальником «останньої надії», що затверджується Регулятором.
Постачальник «останньої надії» визначається Кабінетом Міністрів України строком на три роки за результатами конкурсу, проведеного у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 917-р, ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» визначено постачальником «останньої надії» на ринку природного газу.
Згідно з пп. 1 п. 41-8 постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з метою забезпечення своєчасного початку та сталого проходження опалювального періоду 2021/22 року: акціонерному товариству «Магістральні газопроводи України», товариству з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України», операторам газорозподільних систем: забезпечити автоматичне включення оператором газотранспортної системи за участю операторів газорозподільних систем до портфеля постачальника «останньої надії» обсягів природного газу, спожитих з 1 жовтня 2021 року, зокрема, бюджетними установами (в значенні Бюджетного кодексу України), постачання природного газу яким не здійснювалося жодним постачальником.
26.10.2021 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 25.10.2021 № 1102 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 809 і від 09.12.2020 № 1236».
Пунктом 1 вказаної постанови, визначено зобов'язання Акціонерного товариства «Магістральні газопроводи України», Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України», операторів газорозподільних систем забезпечити автоматичне включення оператором газотранспортної системи за участю операторів газорозподільних систем до портфеля постачальника «останньої надії» обсягів природного газу, спожитих з 01.10.2021, зокрема, бюджетними установами (в значенні Бюджетного кодексу України), постачання природного газу яким не здійснювалося жодним постачальником.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 № 870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» утворено як юридична особа публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, зокрема, Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Згідно з п. 12 частини першої ст. 2 Бюджетного кодексу України, бюджетні установи - органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.
Відтак, оскільки за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відповідач за організаційно - правовою формою є органом державної влади, Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) є бюджетною установою.
Відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/газотранспортної системи (далі - Оператори ГРМ/ГТС) регулюються Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) № 2496 від 30.09.2015 (далі - Правила постачання природного газу), дія яких поширюється на постачальників, споживачів природного газу - фізичних осіб (побутових споживачів), фізичних осіб - підприємців, юридичних осіб та Операторів ГРМ/ГТС (п. 1 та п. 2 розділу I Правил постачання природного газу).
Умовами п. 3 розділу VI Правил постачання природного газу (в редакції, чинній на період спірних правовідносин) передбачено, що постачальник «останньої надії» здійснює постачання природного газу споживачу за умови відсутності відключення або ініціювання діючим постачальником відключення його об'єкта в таких випадках, зокрема, відсутність побутового споживача (точки комерційного обліку споживача) в Реєстрі споживачів будь-якого постачальника на інформаційній платформі Оператора ГТС (положення цього абзацу застосовується при постачанні природного газу побутовому споживачу).
У відповідності до положень п. 2 гл. 5 розділу IV Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493 (далі - Кодекс ГТС) (в редакції, чинній на період спірних правовідносин), оператори газорозподільних систем, оператор газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) протягом трьох діб зобов'язані надати постачальнику «останньої надії» через інформаційну платформу інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії», за формою оператора газотранспортної системи, погодженою Регулятором. Інформація скріплюється електронним підписом уповноваженої особи оператора газорозподільної системи/оператора газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) та повинна містити: ЕІС-код споживача або ЕІС-код точки комерційного обліку споживача; назву та ЄДРПОУ (для споживачів, що не є побутовими); поштову адресу об'єкта споживача.
Абзацом 2 п. 1 гл. 2 розділу IV Кодексу ГТС визначено, що для кодування використовується ЕІС-код, при цьому згідно з абз. 4 вказаного пункту гл. 2 розділу IV Кодексу ГТС кожному суб'єкту ринку природного газу та/або точці комерційного обліку може бути присвоєно лише один ЕІС-код. Зазначене обумовлює відсутність в інформаційній платформі найменувань споживачів, у зв'язку з чим їх ідентифікація здійснюється виключно за присвоєними ЕІС-кодами.
Згідно відповіді оператора ГТС № ТOВВИХ-25-9634 від 19.06.2025 та інформації, яка є додатком № 11 до відповіді оператора ГТС, в інформаційній платформі споживач (відповідач) з ЕІС-кодом 56ХS000178RGQ00H був закріплений за постачальником «останньої надії» ТОВ «ГК «Нафтогаз України» (ЕІС-код 56Х930000008780В), зокрема у період з 01.11.2021 до 25.11.2021, що відповідачем не спростовано.
У зв'язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником Оператором ГТС за участю операторів ГРМ, об'єми природного газу, спожитого відповідачем у листопаді 2021 року, автоматично включено до портфеля постачальника «останньої надії» - ТОВ «ГК «Нафтогаз України», і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об'ємів, поставлених позивачем.
За змістом п. 19 частини першої ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу», оператор газотранспортної системи - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників).
Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, прийнято постанову № 3011 від 24.12.2019 «Про видачу ліцензії з транспортування природного газу ТОВ «Оператор ГТС України», на право провадження господарської діяльності з транспортування природного газу Товариству з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України».
За визначенням, наведеним у п. 5 гл. 1 розділу І Кодексу ГТС, інформаційна платформа - електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу.
Оператор газотранспортної системи виконує функції адміністратора інформаційної платформи (п. 5 гл. 3 розділу IV Кодексу ГТС).
Отже, суб'єкти ринку природного газу (в цьому випадку позивач та відповідач), користуються ресурсами інформаційної платформи, адміністратором якої є Оператор ГТС.
Інформаційна платформа доступна всім суб'єктам ринку природного газу та операторам торгових платформ у межах їх прав, визначених цим Кодексом, для забезпечення ними дій, пов'язаних із укладанням угод за короткостроковими стандартизованими продуктами, замовленням, наданням та супроводженням послуг транспортування природного газу, у тому числі для подання номінацій/реномінацій, перевірки величин грошових внесків (фінансової гарантії), а також інших дій, передбачених цим Кодексом.
Для вчинення вищезазначених дій веб-додаток інформаційної платформи має бути доступним у мережі Інтернет цілодобово, сім днів на тиждень (п. 2 гл. 3 розділу IV Кодексу ГТС).
Таким чином, позивач, як суб'єкт ринку природного газу має право доступ до Інформаційної платформи у межах прав на перегляд відображених відомостей.
Факт включення відповідача до реєстру споживачів постачальника «останньої надії» та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля постачальника «останньої надії» з наведених вище підстав підтверджується наявними в матеріалах справи документами, а саме:
- листом оператора ГТС від 19.06.2025 № ТОВВИХ-25-9634 та інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56ХS000178RGQ00H;
- інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» від оператора ГРМ (форма № 10);
- відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача з ЕІС-кодом 56ХS000178RGQ00H (принтскрин з особистого кабінету позивача на інформаційній платформі Оператора ГТС).
Згідно п. 1 розділу VI Правил постачання природного газу, постачальник «останньої надії» здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», затвердженому постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501, який є публічним, а його умови - однаковими для всіх споживачів.
Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 цього розділу, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника «останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.
Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» не потребує двостороннього підписання.
Договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
За договором постачання природного газу постачальник «останньої надії» зобов'язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для нього об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу в розмірі, строки та порядку, що визначені договором.
За договором постачання природного газу постачальник «останньої надії» зобов'язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для нього об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу в розмірі, строки та порядку, що визначені договором.
Максимальна тривалість постачання природного газу постачальником «останньої надії» не може перевищувати шістдесят днів та в будь-якому випадку не має тривати довше ніж до кінця календарного місяця, наступного за тим місяцем, у якому почалося фактичне постачання природного газу споживачеві постачальником «останньої надії», а загальна кількість днів постачання природного газу постачальником «останньої надії» споживачу протягом календарного року не може перевищувати шістдесят днів (п. 2 розділу VI Правил постачання природного газу).
Таким чином, типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501.
Частиною першою ст. 633 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець, взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору (частина друга, третя та п'ята ст. 633 ЦК України).
Положення частини першої ст. 634 ЦК України передбачають, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що у зв'язку з включенням відповідача до реєстру споживачів постачальника «останньої надії» та віднесення газу, спожитого відповідачем до портфеля постачальника «останньої надії», договір постачання природного газу між Центральним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Київ) як споживачем та ТОВ «ГК «Нафтогаз України» як постачальником «останньої надії», є укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії», а саме з 29 жовтня 2021 року, а отже між сторонами у справі існують договірні відносини, які регулюються умовами публічного Типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501.
Враховуючи зазначене, твердження апелянта, що між Центральним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Київ) та ТОВ «ГК «Нафтогаз України» не укладався договір постачання природного газу є безпідставними, оскільки правовідносини з постачальником останньої надії виникають у силу прямої вказівки закону та не потребують підписання сторонами окремого письмового примірника договору. Сам факт включення споживача до реєстру споживачів постачальника останньої надії є юридичним фактом виникнення договірних зобов'язань, тому відсутність підписаного паперового договору не свідчить про відсутність правовідносин між сторонами.
Умовами п. 2.1 типового договору передбачено, що за цим договором постачальник зобов'язується постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
Відносини сторін, що є предметом цього договору, але не врегульовані ним, регулюються згідно із Цивільним кодексом України, Законом України «Про ринок природного газу», Правилами постачання, Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493 (далі - Кодекс газотранспортної системи), Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494 (п. 2.3 Договору).
Розділами 2-11 договору передбачені його предмет, умови постачання, ціна, порядок обліку та оплати природного газу, права та обов'язки споживача та постачальника, порядок припинення та відновлення газопостачання, відповідальність сторін, порядок розв'язання спорів, форс-мажор, строк дії договору тощо.
За приписами ст. 631 ЦК України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Відповідно до частини другої ст. 15 Закону України «Про ринок природного газу», постачальник «останньої надії» постачає природний газ споживачу протягом строку, який не може перевищувати 60 діб та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником «останньої надії».
Аналогічні умови містить п. 11.1. типового договору, відповідно до якого цей договір набирає чинності з дня, визначеного інформаційною платформою оператора ГТС днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія цього договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу постачальником.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, укладений між сторонами договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» за своїм змістом договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, який підпадає під правове регулювання норм параграфу 5 глави 54 ЦК України.
За змістом частини першої ст. 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін (частина друга ст. 714 ЦК України).
Частиною першою ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга ст. 712 ЦК України).
Положеннями ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною першою ст. 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Умовами п. 3.1. типового договору передбачено, що постачання природного газу споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Період безперервного постачання природного газу постачальником не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником, крім випадків дострокового розірвання договору (п. 3.3. договору).
Пунктом 4.2. договору передбачено, що об'єм (обсяг) постачання природного газу споживачу за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ/оператора ГТС (для прямих споживачів) за підсумками розрахункового періоду, що містяться в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи та надані споживачу оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.
Відповідно до листа ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» № ТОВВИХ-25-9634 від 19.06.2025 за даними, що містяться в інформаційній платформі, споживач з ЕІС-кодом 56ХS000178RGQ00H був закріплений за постачальником «останньої надії» ТОВ «ГК «Нафтогаз України» (ЕІС-код 56Х930000008780В) у період з 01.11.2021 по 25.11.2021. Вказаним листом також поінформовано про те, що обсяг природного газу, використаний споживачем з ЕІС-кодом 56ХS000178RGQ00H у вказаний період та внесений в алокацію постачальника «останньої надії» ТОВ «ГК «Нафтогаз України» (ЕІС-код 56Х930000008780В), становить 0,25775 тис.куб.м.
У відповідності до частини першої ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Згідно з п. 4.1. типового договору, постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою постачальником на своєму сайті. Така ціна визначається постачальником відповідно до розділу VI Правил постачання. Нова ціна є обов'язковою для сторін з дня, наступного за днем її оприлюднення постачальником на власному сайті.
Відповідно до п. 2 гл. 7 розділу XII Кодексу ГТС, у точках виходу до газорозподільної системи з метою проведення остаточної алокації щодобових відборів/споживання, що не вимірюються щодобово, оператор газорозподільної системи до 08 числа газового місяця (М+1) надає оператору газотранспортної системи інформацію про фактичний місячний відбір/споживання природного газу окремо по кожному споживачу, відбір/споживання якого не вимірюється щодобово. У випадку якщо комерційний вузол обліку обладнаний обчислювачем (коректором) з можливістю встановити за результатами місяця фактичне щодобове споживання природного газу, така інформація додатково надається в розрізі газових днів газового місяця (М).
Таким чином, об'єм (обсяг) спожитого споживачем природного газу передається Оператором ГРМ в інформаційну платформу Оператора ГТС та використовується постачальником для розрахунку вартості спожитого природного газу.
Отже, позивач проводить нарахування вартості спожитого відповідачем природного газу виключно на підставі даних оператора ГРМ про об'єм (обсяг) розподіленого/ спожитого споживачем природного газу, які отримує в процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС.
Вартість природного газу визначається шляхом множення об'ємів природного газу, на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу.
Так, з 01.10.2021 ціна природного газу, що постачається постачальником «останньої надії», щоденно розраховується за формулою, наведеною в п. 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника «останньої надії», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 809, в редакції Постанови КМУ № 1102.
Цією ж Постановою КМУ № 1102 на період постачання з 1 жовтня по 30 листопада 2021 року встановлено граничний розмір ціни природного газу для бюджетних організацій, яка не може перевищувати 16,8 гривні за 1 куб. метр з урахуванням податку на додану вартість.
Протягом листопада 2021 року розрахована за формулою ціна природного газу перевищувала 16,8 грн. за 1 куб. метр, отже у цей період застосовується гранична ціна в 16,8 грн. за 1 куб. метр.
Пунктом 8 розділу VI Правил постачання природного газу передбачено, що ціна на природний газ публікується на веб-сайті постачальника «останньої надії».
Ціна природного газу (з урахуванням ПДВ) відповідно до умов договору опублікована/оприлюднена на сайті позивача за посиланням https://gas.ua/uk/business/news/pon-archive-price, що підтверджується відповідною роздруківкою, наявною в матеріалах справи.
Як встановлено колегією суддів, на виконання договору позивачем у період з 01.11.2021 по 25.11.2021 було поставлено відповідачу природний газ в обсязі 0,25775 тис.куб.м на загальну суму 4 330, 20 грн (з урахуванням вартості транспортування), що підтверджується даними інформаційної платформи оператора ГТС.
Також позивачем було складено та підписано акт № 23092 приймання-передачі природного газу за листопад 2021 року в обсязі 0,25775 тис.куб.м на суму 4 330,20 грн з ПДВ з коригуючим актом № 28802 за листопад 2021 року, копії яких наявні в матеріалах справи.
При цьому, обґрунтованих заперечень щодо факту отримання, обсягів поставленого позивачем та отриманого відповідачем природного газу за листопад 2021 року в обсязі 0,25775 тис.куб.м, який визначений на підставі даних оператора ГРМ про об'єм (обсяг) розподіленого/спожитого споживачем природного газу, які отримує в процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС, а також його вартості за вказаним актом, обґрунтованої відмови від підписання акту приймання-передачі природного газу, а також претензій щодо повного та належного виконання позивачем умов договору в частині, зазначеній у вказаному акті, з боку споживача не надано.
Зазначені акти були надіслані позивачем на адресу відповідача, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями списку згрупованих відправлень № 20.12.2021 та фіскального чеку від 22.12.2021, проте повернуті підписаними на адресу позивача не були.
Доказів наявності іншого постачальника природного газу, відмінного від позивача, зокрема, актів приймання - передачі газу, рахунків на оплату, розрахункових документів, тощо на підтвердження отримання природного газу для відповідних потреб у листопаді 2021 року, від інших господарюючих суб'єктів - постачальників природного газу, окрім ТОВ «ГК «Нафтогаз України», а також здійсненої оплати за спірний період матеріали справи не містять.
За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що ТОВ «ГК «Нафтогаз України» як постачальником «останньої надії» виконано в листопаді 2021 року прийняті на себе зобов'язання з постачання природного газу відповідачу як кінцевому споживачу у відповідності до умов договору в обсягах та на суму, зазначену в акті № 23092 приймання-передачі природного газу за листопад 2021 року, а відповідачем, у свою чергу, прийнято від позивача природний газ у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.
Відповідно до частини першої ст. 691 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно з частиною першої ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до п. 4.3. договору, постачальник зобов'язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено).
Згідно з п. 4.4. договору, споживач зобов'язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до пункту 4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.
Докази того, що сторони узгодили інший строк та порядок оплати природного газу за договором в матеріалах справи відсутні.
Так, на виконання умов п. 4.3. договору позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату (природний газ) № 35830 за розрахунковий період 1-30 листопада 2021 року на суму 4 330,20 грн з ПДВ, копія якого наявна в матеріалах справи.
Факт надсилання на адресу відповідача вказаного рахунку підтверджується наявними в матеріалах справи копіями згрупованого відправлення № 20.12.2021 та фіскального чеку від 22.12.2021, проте повернуті підписаними на адресу позивача не були.
Таким чином, як встановлено судом, згідно матеріалів справи, загальна сума коштів, що підлягає оплаті за розрахунковий період листопад 2021 року, виходячи із фактичного обсягу споживання природного газу, становить 4 330, 20 грн.
З урахуванням положень ст. 530 ЦК України та умов п. 4.4. договору, відповідач зобов'язаний оплатити поставлений йому у листопаді 2021 року природний газ згідно рахунку на оплату (природний газ) № 35830 за листопад 2021 року на суму 4 330, 20 грн у строк до 31.12.2021.
Проте, відповідач в порушення умов п. 4.4. договору за отриманий у листопаді 2021 року природний газ до закінчення місця, наступного за місяцем постачання газу, а саме до 31.12.2021, не розрахувався, що підтверджується інформацією АТ Ощадбанк № 77/4-09/81865/2025 від 19.06.2025 про відсутність надходження коштів від Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у зв'язку з чим за відповідачем рахується прострочена заборгованість у сумі 4 330,20 грн.
Позивач звернувся до відповідача з вимогою № 119/4.1.2-31261-2024 від 17.06.2024 про сплату заборгованості за спожитий газ непобутовим споживачем постачальнику «останньої надії» на суму 4 330, 20 грн, що підтверджується копіями згрупованого відправлення № 17.06.2024 Ковальчук та фіскального чеку від 117.06.2024, проте, як вбачається з матеріалів справи, вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та виконання.
Посилання відповідача на недоведеність обсягів споживання природного газу є безпідставними. Відповідно до вимог чинного законодавства обсяг спожитого природного газу визначається виключно на підставі даних оператора газорозподільної мережі, що відображаються в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи. Позивач не формує ці показники самостійно та не має повноважень їх змінювати, а використовує офіційні дані адміністратора інформаційної платформи. Матеріали справи містять належні та допустимі докази включення відповідача до портфеля постачальника «останньої надії», відомості щодо обсягів спожитого газу та розрахунок заборгованості. Водночас, відповідачем не подано жодного доказу, який би спростовув зазначені дані або підтверджував інші обсяги споживання.
Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором постачання природного газу постачальником «останньої надії» у встановлений строк, тому суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про задвоолення позовних вимог в частині основного боргу та стягнення з відповідача на користь позивача 4 330, 20 грн.
При цьому, колегія суддів погоджується із твердженнями апелянта, що акт звірки взаєморозрахунків не є первинним обліковим документом і підлягає оцінці та перевірці судом нарівні з іншими документами, однак зазначає, що рішення суду першої інстанції взагалі не грунтується на акті звірки взаєморозрахунків.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 524,37 грн пені за період з 01.01.2022 по 30.06.2022, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Частиною першою ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з п. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Згідно з п. 4.5. типового договору, у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Оскільки відповідач допустив прострочення виконання договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної сплати спожитого в спірний період природного газу позивач правомірно здійснив нарахування пені на заборгованість за договором.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, колегія суддів зазначає, що він є арифметично вірним, у зв'язку з чим, суд першої інстанції обгрунтовано задвоольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені у сумі 524, 37 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 443,47 грн та 2 483,38 грн інфляційних втрат за період з 01.12.2022 по 31.05.2025, колегія суддів зазначає.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові". Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 03.04.2021 у справі № 920/653/19.
Інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, судом встановлено, що вони розраховані вірно, у зв'язку з чим, місцевий господарський суд підставно задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 443,47 грн та 2 483,38 грн інфляційних втрат.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятих у справі рішень, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та додаткове рішення - без змін.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що враховуючи приписи ст. 3 Конституції України, зважаючи на наявність активних військових дій та загрози небезпеки на території України, розгляд даної скарги здійснений судом апеляційної інстанції у межах розумного строку в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Судовий збір, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України слід покласти на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 у справі № 910/9459/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 у справі № 910/9459/25 залишити без змін.
3. Судовий збір, понесений у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.
4. Матеріали справи № 910/9459/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді А.Г. Майданевич
О.М. Коротун