вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" березня 2026 р. Справа№ 911/2258/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Шапрана В.В.
Буравльова С.І.
розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
на рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2025 (Повний текст рішення складено 01.12.2025)
у справі № 911/2258/25 (суддя О.О. Рябцева)
за позовом Заступника керівника Броварської окружної прокуратури в інтересах держави в особі 1. Баришівської селищної ради
2. Державної екологічної інспекції Столичного округу
до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
про стягнення 179320,00 грн.
Заступник керівника Броварської окружної прокуратури звернувся до господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Баришівської селищної ради, Державної екологічної інспекції Столичного округу до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення 179 320,00 грн. шкоди, заподіяної незаконною порубкою лісу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилається на те, що у 13 виділі 2 кварталу (урочище Дячки) Березанського лісництва філії «Бориспільське лісове господарство» ДП «Ліси України» в адміністративних межах Баришівської селищної ради Броварського району Київської області державною лісовою охороною Березанського лісництва філії «Бориспільське лісове господарство» ДП «Ліси України» виявлено факт незаконної порубки 11 дерев (10 дерев дуба та 1 дерева береста).
За доводами прокурора, відповідачем, як лісокористувачем, в порушення ст.ст. 19, 64, 86, 89, 90 Лісового кодексу України не було забезпечено охорону і збереження лісу від незаконної рубки. У результаті вказаного порушення державі заподіяно шкоду у сумі 179320,00 грн., розраховану згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 р. № 665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу", яку прокурор, посилаючись на п. 5 ч. 2 ст. 105, ст. 107 Лісового кодексу України, ст. 1166 ЦК України, просить стягнути з відповідача на користь Баришівської селищної ради.
Рішенням Господарського суду Київської області від 11.11.2025 у справі №911/2258/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь держави в особі Баришівської селищної ради 179 319,67 грн шкоди, заподіяної незаконною порубкою лісу та 3027,99 грн судового збору.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2025 у справі № 911/2258/25 скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Ключові аргументи відповідача зводяться до наступного:
- відсутній причинний зв'язок між діями (бездіяльністю) відповідача та шкідливими наслідками у вигляді завдання шкоди незаконною порубкою, також відсутня вина відповідача, адже останній всіма силами намагався запобігти вчиненню незаконної рубки;
- судом першої інстанції не вказано жодної дії, якої відповідач не вчинив, а мав би вчинити, щоб запобігти незаконній порубці лісу, також не вказано перелік дій (заходів), спрямованих на охорону лісових ресурсів, недотримання яких відповідачем безпосередньо призвело до незаконної порубки лісових ресурсів.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.12.2025, матеріали апеляційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" у справі № 911/2258/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Андрієнко В.В., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2025 у справі № 911/2258/25; ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України, а також встановлено сторонам у справі строк на подання відзиву на апеляційну скаргу.
05.01.2026 від Заступника керівника Броварської окружної прокуратури до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він заперечує проти вимог апеляційної скарги, просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.
В обґрунтування своєї позиції представник прокуратури зазначає, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних порубок та інших пошкоджень, покладається саме на постійних лісокористувачів, при цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі шкоди внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.
Представник прокуратури вказує, що вина та протиправна поведінка відповідача полягає у тому, що всупереч вимог законодавства підприємство не виконало свій обов'язок щодо охорони і збереження лісового фонду, внаслідок чого відбулась незаконна рубка дерев, чим спричинено шкоду, у зв'язку з чим всі елементи цивільного правопорушення у даному випадку наявні та підтверджуються матеріалами справи, а факт повідомлення правоохоронних органів про вже вчинену рубку не спростовує вини підприємства та не свідчить про вжиття ним усіх необхідних та достатніх заходів для запобігання правопорушенню.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції 23.01.2024 р. працівниками філії «Бориспільське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» у кварталі 2 виділі 13 Березанського лісництва було виявлено незаконну рубку десяти дерев дуба та одного дерева береста, відповідальність за яку передбачена статтею 65 Кодексу України про адміністративні правопорушення, внаслідок чого провідним інженером з охорони та захисту лісу Бойко Д.Р. за участю провідного інженера з охорони та захисту лісу Дудіної В.О. було складено та підписано акт від 23.01.2024 р. огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства та здійснено розрахунок збитків, спричинених рубкою і пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту.
Із вказаного акта вбачається, що в результаті незаконної порубки дерев у кількості 11 шт. (дуб, берест) заподіяно шкоду лісовому господарству на суму 179319,67 грн, що розрахована за таксами для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 665 від 23.07.2008 р.
Наведені вище обставини в їх сукупності стали підставою для звернення прокурора з даним позовом, в обґрунтування якого останній зазначив, що відповідачем як лісокористувачем, в порушення ст. ст. 19, 64, 86, 89, 90 ЛК України не було забезпечено охорону і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території. Відповідач допустив самовільну вирубку лісу, чим заподіяно матеріальну шкоду лісовому фонду України, що є підставою для стягнення з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» завданої шкоди у розмірі 179319,67 грн на підставі п. 5 ч. 2 ст. 105 та ст. 107 ЛК України, а також ст. 1166 ЦК України.
Відповідач проти доводів прокурора та задоволення позовних вимог заперечив з наступних підстав:
- відсутній причинний зв'язок між діями (бездіяльністю) відповідача та шкідливими наслідками у вигляді завдання шкоди незаконною порубкою, також відсутня й провина відповідача.
- відповідач у силу дії форс-мажорних (введення воєнного стану на території України та встановлення комендантської години на території України) обставин не мав можливості в повній мірі здійснювати заходи щодо охорони лісів.
- розрахунок шкоди, нанесеної лісовому господарству за вирубане або пошкоджене до ступеня припинення росту дерев по філії «Бориспільське лісове господарство», є неналежним доказом по даній справі та не може бути розглянутим судом.
Прокурор, у свою чергу, заперечив проти доводів відповідача, та вказав на наступне:
- подаючи даний позов про відшкодування шкоди, заподіяної порушенням вимог лісового законодавства, вчиненим невстановленими особами на підвідомчій відповідачу території, прокурор виходив з того, що обов'язки із забезпечення охорони, захисту, відтворення, дотримання правил і норм використання лісових ресурсів, а також створення сприятливих умов для їх охорони, захисту та відтворення відповідно до ст. 19 ЛК України покладено на відповідача, як на постійного лісокористувача;
- встановлення факту здійснення вирубки лісових насаджень на земельних ділянках, які передані у постійне користування лісогосподарських підприємств, у випадку не встановлення осіб, якими здійснено незаконну вирубку таких насаджень, свідчить про неналежне виконання відповідним суб'єктом господарювання взятих на себе зобов'язань щодо забезпечення охорони лісових насаджень від незаконної їх вирубки, що, відповідно, має наслідком стягнення заподіяних збитків з постійного лісокористувача;
- розрахунок збитків проведено провідним інженером з охорони та захисту лісу, який відповідно до Положення про державну лісову охорону, лісову охорону інших постійних лісокористувачів та власників лісів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №976 від 16.09.2009, уповноважений визначати за затвердженими таксами і методиками розмір збитків, завданих лісовому господарству;
- фіксування порід дерев, їх кількості та діаметрів пнів інженером з охорони та захисту лісу Бойко Д.Р. та за участю провідного інженера з охорони та захисту лісу Дудіної В.О., за результатами чого 23.01.2024 складено акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства;
- як наслідок, вищевказані акт огляду та розрахунок розміру завданих збитків є належними та допустимими доказами у справі;
Місцевий господарський суд, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, виходив з того, що обов'язок забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних порубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді не вчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами. Також судом встановлено, що положення постанови Кабінету Міністрів України №303 від 13.03.2022 не поширюються на Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», а поширюються на Державну екологічну інспекцію Столичного округу, яка уповноважена здійснювати державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів.
З наведеними висновками Господарського суду Київської області погоджується і колегія суддів та вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Згідно з ч. 1 ст. 40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог.
Відповідно до ст. 1 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають та незалежно від права власності на них становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Згідно зі ст. ст. 16 та 17 ЛК України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.
Частиною 2 ст. 19 ЛК України визначено, що обов'язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.
Статтею 63 ЛК України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 ЛК України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.
Статтею 90 ЛК України передбачено, що основними завданнями державної лісової охорони є:
- здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства;
- забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.
Пунктом 5 ч. 2 ст. 105 ЛК України унормовано, що відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні, зокрема, у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Згідно зі ст. 107 ЛК України підприємства, установи, організації зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Таким чином, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.
Земельна ділянка, на якій виявлено факт незаконної рубки дерев, перебуває у постійному користуванні відповідача, що сторонами не заперечується.
09.01.2019 р. Баришівська селищна рада Баришівського району Київської області прийняла рішення № 10-01-07 «Про початок реорганізації Дернівської сільської ради, Коржівської сільської ради, Волошинівської сільської ради, Веселинівської сільської ради, Масківецької сільської ради, Подільської сільської ради, Морозівської сільської ради, Бзівської сільської ради, Селичівської сільської ради, Сезенківської сільської ради, Селищанської сільської ради, Гостролуцької сільської ради, Перемозької сільської ради, Рудницької сільської ради, Корніївської сільської ради, Лукашівської сільської ради, Лук'янівської сільської ради, Паришківської сільської ради шляхом приєднання до Баришівської селищної ради та утворення комісій з інвентаризації та реорганізації», згідно з яким Баришівська селищна рада є правонаступником всього майна, прав та обов'язків Волошинівської сільської ради.
Земельна ділянка (квартал 2 виділ 13, урочище Дячки Березанського лісництва), на якій виявлено факт незаконної порубки дерев, знаходиться на території Баришівської селищної ради, яка є правонаступником Волошинівської сільської ради, що вбачається з планшету № 1 лісовпорядкування Березанського лісництва Державного підприємства «Переяслав-Хмельницький Лісгосп» за матеріалами лісовпорядкування 2014 р.
Вказаний планшет складений на основі геоданих землевпорядкування 1989-1992 р.р., лісовпорядкування 1993 р. і ортофотопланів 2006 р. зйомки.
Також, у матеріалах справи наявна копія Проекту Інв. № 150 Прим. № 1 організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство» Київського обласного та по м. Києву Управління лісового та мисливського господарства (Березанське лісництво), який включає таксаційний опис, відомості поквартальних підсумків Державного підприємства «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство», з якого вбачається розташування ділянки, на якій відбулась вирубка дерев в межах земель лісогосподарського призначення.
Статтею 89 ЛК України встановлено, що охорону і захист лісів на території України здійснюють державна лісова охорона, яка діє у складі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства та підприємств, установ і організацій, що належать до сфери їх управління; лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів. Державна лісова охорона має статус правоохоронного органу.
Відповідно до Положення про державну лісову охорону, лісову охорону інших лісокористувачів та власників лісів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №976 від 16.09.2009, лісничий та майстер лісу відносяться до посадових осіб державної лісової охорони.
Згідно з п. 2.5 Інструкції з оформлення органами Державного комітету лісового господарства України матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом Державного комітету лісового господарства України №262 від 31.08.2010, у разі якщо виявлено факт порушення лісового законодавства, однак особу порушника встановити неможливо (порушник вчинив правопорушення і зник з місця події), посадовою особою органу лісового господарства складається акт огляду місця вчинення порушення лісового законодавства. Складений акт протягом трьох днів з моменту виявлення правопорушення направляється до органу внутрішніх справ за місцем вчинення правопорушення для встановлення особи порушника. Виявлені при цьому незаконно добуті лісові ресурси вилучаються, про що зазначається в акті.
Тобто акт, складений посадовими особами органу лісового господарства, до яких відноситься відповідач, є належним доказом на підтвердження факту вчинення порушення лісового законодавства.
Відповідно до ч. 4 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Згідно зі ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Таким чином, порубка дерев визнається незаконною, якщо вчинена: без відповідного дозволу; за дозволом, виданим із порушенням чинного законодавства; до початку чи після закінчення установлених у дозволі строків; не на призначених ділянках чи понад установлену кількість; не тих порід дерев, які визначені в дозволі; порід, вирубку яких заборонено.
Частиною 2 ст. 40 Закону України «Про рослинний світ» встановлено, що відповідальність за порушення законодавства про рослинний світ несуть особи, винні, зокрема, у протиправному знищенні або пошкодженні об'єктів рослинного світу.
Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до ст. 623 ЦК України.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено у ст. 1166 ЦК України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю. Права і обов'язки, що склалися між сторонами спору, виникли з позадоговірного зобов'язання.
Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення). Для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди; б) протиправна поведінка заподіювача шкоди; в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; г) вина.
Нормами чинного законодавства, зокрема Лісовим кодексом України та Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», унормовано, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних порубок та інших пошкоджень, покладається саме на постійних лісокористувачів.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.
Обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.
З матеріалів справи вбачається, що у 23.01.2024 працівниками філії «Бориспільське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» у кварталі 2 виділі 13 Березанського лісництва було виявлено незаконну рубку десяти дерев дуба та одного дерева береста, відповідальність за яку передбачена статтею 65 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Виявлене порушення вимог природоохоронного законодавства було здійснено на території, підвідомчій постійному лісокористувачу, тобто відповідачу.
Отже, факт незабезпечення лісокористувачем (відповідачем) охорони і збереження закріплених за ним лісів підтверджується матеріалами справи.
Цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді не вчинення достатніх дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 09.12.2019 у справі №906/133/18, 09.08.2018 у справі №909/976/17, 20.08.2018 у справі №920/1293/16, 23.08.2018 у справі №917/1261/17, 19.09.2018 у справі №925/382/17, 27.03.2018 у справі №909/1111/16 та 20.02.2020 у справі №920/1106/17.
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №9901/93/19 відображено правову позицію, відповідно до якої виходячи з вимог ч. 2 ст. 19, ст. ст. 63 і 86 ЛК України, з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17 та 19.12.2018 у справі №925/382/17, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень. Таким чином, право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки нарівні з лісокористувачами.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому неважливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.
Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев (постанова Верховного Суду від 26.05.2022 у справі №922/2317/21).
Тобто, усвідомлюючи свої дії, відповідач не здійснив належних заходів для збереження лісонасаджень на земельній ділянці, постійним користувачем якої він є. Вказане свідчить про наявність як вини відповідача, так і протиправної поведінки (бездіяльності), а також причинно-наслідкового зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, які спричинили збитки.
Вказані вище обставини та подані докази є належними та допустимими для встановлення факту вчинення правопорушення природоохоронного законодавства та завдання державі шкоди незаконною порубкою лісових насаджень.
Щодо посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин (введення воєнного стану та встановлення комендантської години) як підставу відсутності вини, суд першої інстанції вірно зазначив, що сам факт введення воєнного стану, а також запровадження комендантської години не може вважатись належною правовою підставою для невиконання постійним лісокористувачем покладених на нього обов'язків із охорони лісу та запобіганню незаконної рубки. Матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про те, що незаконна рубка дерев відбулась під час комендантської години, а також не містять доказів, які б підтверджували доводи відповідача про неможливість виконання покладених на нього обов'язків з охорони лісу під час воєнного стану. Значний обсяг рубки свідчить про те, що її здійснення потребувало певного часу та залучення техніки.
Як було зазначено вище відповідно до наданого прокурором розрахунку розміру збитків, спричинених рубкою і пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту у Березанському лісництві в кварталі 2 виділі 13, проведений провідним інженером з охорони та захисту лісу філії «Бориспільське лісове господарство» Бойко Данилом згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 р. № 665, внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства державі заподіяно шкоду у розмірі 179499,67 грн з яких 180,00 грн. таксова вартість та 179319,67 грн. завданих збитків.
З акта огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 23.01.2024 р. також вбачається, що розмір шкоди внаслідок самовільної рубки одинадцяти дерев становить 179319,67 грн.
Відповідно до Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 р. № 665, за кожне дерево, вирубане або пошкоджене до ступеня припинення росту, діаметр дерев у корі біля шийки кореня, яких становить: 14,1-18 см. - 190,00 грн; 22,1-26 см. - 685,00 грн; 34,1-38 см.- 1845,00 грн; 38,1-42 см. - 2266,00 грн; 42,1 - 46 см. - 2688,00 грн; 46,1 - 50 см. - 3109,00 грн; За кожне 1-сантиметрове перевищення 50-сантиметрового діаметра - 26,00 грн.
З акта від 23.01.2024 р. огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства та розрахунку збитків вбачається, що у кварталі 2 виділі 13 Березанського лісництва було виявлено незаконну рубку одинадцяти дерев з яких десять дерев дуба та одне дерево береста діаметром дерев в корі біля шийки кореня: 14,1-18 см. (сухостій); 22,1-26 см.; 34,1-38 см.; 38,1-42 см.; 42,1 - 46 см.; 46,1 - 50 см. (два дерева); 53 см.; 55 см.; 56 см. (два дерева).
Відповідно до Порядку проведення індексації такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами Індексація такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, проводиться починаючи з 1 січня 2009 р. за формулою Ні = Нп х І / 100, де Ні - проіндексований розмір такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу у поточному році, гривень з копійками (з округленням до двох десяткових знаків) за одну одиницю; Нп - проіндексований розмір такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу у попередньому році, гривень з копійками (з округленням до двох десяткових знаків) за одну одиницю; І - індекс споживчих цін (індекс інфляції) за попередній рік, відсотків.
Згідно з наявним у матеріалах справи розрахунком збитків, сума шкоди загалом становить 179499,67 грн яка складається із суми шкоди - 179319,67 грн та 180,00 грн таксової вартості.
Проте, прокурор просить стягнути 179320,00 грн, що на 0,33 грн більше ніж розмір шкоди, навіть не зазначаючи обґрунтування вказаної різниці.
При цьому, хоча прокурор і не вказує що 0,33 грн є частиною таксової вартості, суд вважає за необхідне зазначити що включення таксової вартості до суми шкоди не передбачено додатком № 1 до постанови Кабінету Міністрів України № 665 від 23.07.2008 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу".
Таким чином, розмір шкоди, заподіяної незаконною порубкою лісу становить 179319,67 грн, про що також зазначено в акті від 23.01.2024 р. огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства.
Контррозрахунку розміру шкоди, завданої внаслідок незаконної вирубки лісу, відповідачем до суду не надано, наявний в матеріалах справи розрахунок не спростовано.
Крім того, суд звертає увагу на те, що розрахунок шкоди виконаний самим відповідачем. А отже, подальші заперечення відповідача, що долучений до позовної заяви розрахунок є неналежним доказом свідчать про суперечливу поведінку відповідача.
Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується склад цивільного правопорушення, зокрема: протиправна поведінка відповідача, яка виражається в неналежному виконанні своїх обов'язків щодо охорони та захисту лісу; розмір шкоди заподіяної навколишньому природному середовищу, обрахований відповідно до чинних Такс, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 р. № 665; безпосередній причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою відповідача, оскільки шкода виступає об'єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання природоохоронного законодавства; а також вина відповідача, що полягає в протиправній бездіяльності та неперешкоджанні його посадовими особами незаконному вирубуванню лісових насаджень та порушенню природно-заповідного режиму.
Отже вимоги прокурора про стягнення з відповідача шкоди, заподіяної незаконною порубкою лісу, є законними і обґрунтованими, та такими, що підлягають частковому задоволенню у розмірі 179319,67 грн. У задоволенні іншої частини відмовлено.
З урахуванням усього вищезазначеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу наявності підстав для часткового задоволення позову прокурора.
Відповідно до ч. ч. 3 та 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього кодексу.
У позові прокурор зазначив, що порушення інтересів держави полягає у ненадходженні протягом тривалого часу до спеціального фонду місцевих бюджетів грошових стягнень за шкоду, заподіяну відповідачем державі внаслідок порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, у тому числі лісів, в результаті незаконних порубок дерев на землях лісогосподарського призначення. Водночас, Державною екологічною інспекцією Столичного округу не вжито дієвих заходів щодо захисту інтересів держави в частині відшкодування шкоди. Звернення із цим позовом спрямоване на захист інтересів держави в особі органів, уповноважених здійснювати функції держави у спірних правовідносинах в порядку ч. 3 ст. 53 ГПК України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» у зв'язку з нездійсненням суб'єктами, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, захисту інтересів держави в суді.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилають до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».
Згідно з абзацами 1 та 2 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Системне тлумачення положень ч. ч. 3-5 ст. ГПК України та ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Разом з тим, у розумінні положень п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому, розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежним чином.
«Нездійснення захисту» має прояв у пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, 20.09.2018 у справі №924/1237/17, 18.08.2020 у справі №914/1844/18 та 08.12.2020 у справі №908/1664/19, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
Суд зобов'язаний дослідити чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
При цьому, саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абз. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі №910/6144/18 та 06.08.2019 у справі №912/2529/18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наведено такі правові висновки:
«Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (п. 37).
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (п. 38).
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (п. 39).
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (п. 40).
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п. 43)».
Статтею 35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад здійснюють державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища. Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України, природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища, а також дотримання заходів біологічної і генетичної безпеки щодо біологічних об'єктів навколишнього природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів у відкритій системі та додержання операторами вимог законодавства у сфері реєстрації викидів та перенесення забруднювачів і відходів.
Відповідно до ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами-нерезидентами вимог законодавства, зокрема, у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Згідно Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №275 від 19.04.2017, Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Одними з основних завдань Держекоінспекції є: реалізація державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів; здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства, зокрема, щодо охорони, захисту, використання і відтворення лісів.
Функції щодо додержання вимог природоохоронного законодавства на території Київської області покладено на Державну екологічну інспекцію Столичного округу.
Згідно з підп. 5 п. 2 Положення про Державну екологічну інспекцію Столичного округу, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України №18 від 20.02.2023 «Про затвердження Положення про Державну екологічну інспекції Столичного округу (нова редакція)», Інспекція в межах своїх повноважень здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами-нерезидентами вимог законодавства, зокрема, про охорону, захист, використання та відтворення лісів, зокрема щодо: пошкодження дерев і чагарників, знищення або пошкодження лісових культур, сіянців або саджанців у лісових розплідниках і на плантаціях, природного підросту та самосіву на землях, призначених під відновлення лісу, законності вирубування; повноти та законності здійснених заходів щодо відтворення лісів, зокрема цінними та рідкісними породами дерев, породами, притаманними відповідному регіону, та повноти заходів з догляду за лісовими культурами на землях, призначених під відновлення лісу; раціонального та невиснажливого використання лісових ресурсів; добування продуктів лісу та використання лісових ресурсів; здійснення комплексу необхідних заходів захисту для забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу, застосування пестицидів агрохімікатів у лісовому господарстві та лісах тощо.
Враховуючи зазначене, Державна екологічна інспекція Столичного округу уповноважена здійснювати державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, національного використання, відтворення та охорони природних ресурсів, а тому, є належним позивачем у даній справі.
Броварська окружна прокуратура звернулась із листом від 30.06.2025 р. № 52/1-5159 вих.25 до Державної екологічної інспекції Столичного округу та Баришівської селищної ради відповідно, в яких прокуратура повідомила про намір звернутися до господарського суду Київської області з позовною заявою про стягнення шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев на території Баришівської об'єднаної територіальної громади Броварського району Київської області, зокрема внаслідок самовільних рубок дерев у кварталі 2 виділ 12 Березанського лісництва, внаслідок чого завдано збитків навколишньому природному середовищу на суму 179320,00 грн, які не відшкодовані.
Доказів надання позивачами відповідей на вказаний лист прокурора, чи вжиття ними будь-яких заходів реагування, матеріали справи не містять.
Таким чином, не вжиття належних та достатніх заходів компетентним та уповноваженим органом - Державною екологічною інспекцією Столичного округу щодо стягнення з відповідача шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, свідчить про бездіяльність позивача-2.
Право органів місцевого самоврядування щодо подання позовів про стягнення завданої довкіллю шкоди ґрунтується на приписах ст. ст. 13, 142, 145 Конституції України; ст. ст. 15, 19, 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
До делегованих повноважень органів місцевого самоврядування згідно з вимогами п. б ч. 1 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» належить здійснення контролю за додержанням природоохоронного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.
Статтею 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
Відтак, прокурор, який звернувся до суду з позовом, виконав обов'язок попереднього повідомлення позивачів відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Враховуючи, що . Баришівської селищної ради та Державною екологічною інспекцією Столичного округу не вжито заходів щодо подання до суду відповідної позовної заяви, Вишгородська окружна прокуратура звернулася з даним позовом до суду на захист інтересів держави в особі органів, уповноважених здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, в порядку ч. 3 ст. 53 ГПК України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» у зв'язку з нездійсненням позивачами як суб'єктами, до компетенції яких віднесено відповідні повноваження, захисту інтересів держави в суді.
Як наслідок, апеляційний суд зазначає, що звертаючись з даним позовом, прокурор обґрунтував належним чином, у чому полягають інтереси держави та необхідність їх захисту, вірно визначив органи, які мають компетенцію захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, підтвердив бездіяльність таких органів та дотримався процедури, передбаченої ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2025 у справі №911/2258/25 ухвалене з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» не підлягає задоволенню.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2025 у справі № 911/2258/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2025 у справі № 911/2258/25 залишити без змін.
3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України».
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді В.В. Шапран
С.І. Буравльов