ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
10 березня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/4182/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ НОВИЙ ІМПУЛЬС"
на рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2025 (повний текст складено 04.12.2025) та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 11.12.2025 (повний текст складено 11.12.2025), прийняті суддею Мостепаненко Ю.І., м. Одеса,
у справі №916/4182/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ НОВИЙ ІМПУЛЬС"
до відповідача: Акціонерного товариства "ДТЕК Одеські електромережі"
про стягнення 22 472 грн
У жовтні 2025 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ НОВИЙ ІМПУЛЬС" звернулося з позовом до Акціонерного товариства "ДТЕК Одеські електромережі", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача попередню оплату за договором купівлі-продажу №7760-ООЕ від 01.10.2024 у сумі 22472 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за укладеним між сторонами договором купівлі-продажу №7760-ООЕ від 01.10.2024 в частині здійснення передачі товару разом з документами та зняття з обліку транспортного засобу.
За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 20.10.2025 відкрито провадження у справі №916/4182/25.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.12.2025 у справі №916/4182/25 (суддя Мостепаненко Ю.І.) відмовлено у задоволенні позову; витрати по сплаті судового збору покладено на позивача.
Судове рішення мотивоване обранням позивачем неефективного способу захисту, який не призведе до дійсного захисту його інтересу у спірних правовідносинах.
05.12.2025 до суду першої інстанції від Акціонерного товариства "ДТЕК Одеські електромережі" надійшла заява про ухвалення додаткового рішення №21/880 від 04.12.2025 (вх.№2-1898/25 від 05.12.2025), в якій відповідач просив стягнути на його користь з позивача витрати на правничу допомогу у сумі 12000 грн.
Вказана заява мотивована тим, що відповідачем у зв'язку з розглядом даної справи в місцевому господарському суді були понесені судові витрати, а саме: витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12000 грн.
Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 11.12.2025 у справі №916/4182/25 (суддя Мостепаненко Ю.І.) частково задоволено заяву Акціонерного товариства "ДТЕК Одеські електромережі" №21/880 від 04.12.2025 (вх.№2-1898/25 від 05.12.2025); стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ НОВИЙ ІМПУЛЬС" на користь Акціонерного товариства "ДТЕК Одеські електромережі" 6000 грн витрат на професійну правничу допомогу; у задоволенні решти заяви відмовлено.
Задовольняючи частково зазначену заяву Акціонерного товариства "ДТЕК Одеські електромережі", місцевий господарський суд, посилаючись на врахування фактичних обсягів наданої відповідачу професійної правничої допомоги щодо представництва інтересів останнього під час розгляду даної справи, критеріїв реальності, співмірності та розумності розміру таких витрат, виходячи з конкретних обставин справи та її складності, дійшов висновку про те, що з позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у сумі 6000 грн.
Не погодившись з вищенаведеними рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ НОВИЙ ІМПУЛЬС" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2025 та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 11.12.2025 у справі №916/4182/25 і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Зокрема, скаржник наголошує на тому, що зобов'язання з перереєстрації, передачі і вивезення автомобіля за договором купівлі-продажу №7760-ООЕ від 01.10.2024 не було виконано з вини відповідача, у зв'язку з чим цей договір було розірвано за згодою сторін з 09.07.2025, між тим, не зважаючи на припинення договірних відносин, Акціонерне товариство "ДТЕК Одеські електромережі" неправомірно не повернуло позивачеві попередню оплату, натомість списало її у безспірному порядку в якості сплати штрафу, передбаченого пунктом 6.3 вказаного договору. Водночас підставами для скасування оскаржуваного додаткового рішення скаржник визначає відсутність у договорі про надання правової допомоги №7074-ООЕ від 22.01.2024 інформації щодо розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару, що, за твердженням позивача, позбавляє можливості пересвідчитися у домовленості щодо розміру адвокатського гонорару, а також недоведеність відповідачем факту понесення ним витрат на правову допомогу, з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів оплати цих витрат.
У відзиві на апеляційну скаргу №21/81 від 26.01.2026 (вх.№5210/25/Д3 від 27.01.2026) Акціонерне товариство "ДТЕК Одеські електромережі" просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ НОВИЙ ІМПУЛЬС" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2025 та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 11.12.2025 у справі №916/4182/25 - без змін. У даному відзиві відповідач посилається на те, що порушення позивачем строків вивезення товару та здійснення необхідних дій щодо перереєстрації останнього підтверджує правомірність застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ НОВИЙ ІМПУЛЬС" штрафу на підставі пункту 6.3 укладеного між сторонами договору купівлі-продажу №7760-ООЕ від 01.10.2024 з подальшим утриманням відповідної суми у безспірному порядку за рахунок перерахованих позивачем коштів попередньої оплати. Крім того, відповідач звертає увагу на те, що на підтвердження витрат на правову допомогу у суді першої інстанції ним було надано акт надання послуг №89-ОЕМ від 04.12.2025 з додатком до нього, якими визначена вартість наданої Акціонерному товариству "ДТЕК Одеські електромережі" професійної правничої допомоги у даній справі, при цьому відповідні підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Частиною десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України).
Станом на 01.01.2025 прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3028 грн (стаття 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2025 рік").
Враховуючи викладене та з огляду на ціну позову у даній справі (22472 грн), перегляд оскаржуваних рішень за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ НОВИЙ ІМПУЛЬС" ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 12.01.2026 вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Крім того, зазначеною ухвалою суду відмовлено у задоволенні викладених у прохальній частині апеляційної скарги клопотань Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ НОВИЙ ІМПУЛЬС" про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, про долучення доказу та про витребування доказу.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у визначеному складі суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.
01.10.2024 між Акціонерним товариством "ДТЕК Одеські електромережі" ("Продавець") та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ НОВИЙ ІМПУЛЬС" ("Покупець") укладено договір купівлі-продажу №7760-ООЕ (далі - договір №7760-ООЕ від 01.10.2024), за умовами пункту 1.1 якого Продавець зобов'язується передати Покупцю товар, зазначений у специфікації, а Покупець - прийняти і оплатити такий товар, код УКТ ЗЕД: 8703 (далі - товар), у кількості, комплектності, за ціною згідно зі специфікацією. У специфікації заначено найменування товару - УАЗ-3909 ЛЕГКОВИЙ-ЗАГАЛЬНИЙ ВАНТАЖОПАСАЖИРСЬКИЙ-В, держ. № НОМЕР_1 ; кількість - 1 штука; вартість без ПДВ - 18726,67 грн; вартість з ПДВ - 22472 грн.
Відповідно до пункту 2.1 договору №7760-ООЕ від 01.10.2024 ціна на товар, що продається, вказується у специфікації (пункт 1.1 договору) та є незмінною протягом строку дії цього договору, крім випадків, встановлених чинним законодавством України.
В силу пункту 3.1 договору №7760-ООЕ від 01.10.2024 передача товару здійснюється на умовах EXW правил ІНКОТЕРМС-2020. Самовивіз товару з площадки Продавця за адресою: Україна, м. Одеса, вул. М. Гефта, 3.
У пункті 3.3 договору №7760-ООЕ від 01.10.2024 узгоджено, що Покупець зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту перерахування 100% передплати Продавцю здійснити всі необхідні дії по перереєстрації товару в сервісних центрах МВС або інших уповноважених підприємствах, установах та організаціях відповідно до вимог чинного законодавства України на себе чи за письмовим зверненням Покупця на іншу особу - кінцевого власника товару.
Передача товару Покупцеві здійснюється після перерахування 100% передплати Продавцю та здійснення всіх необхідних дій по перереєстрації товару в сервісних центрах МВС або інших уповноважених підприємствах, установах та організаціях (пункт 3.4 договору №7760-ООЕ від 01.10.2024).
Положеннями пункту 3.5 договору №7760-ООЕ від 01.10.2024 визначено, що вивіз товару з території Продавця до сервісного центру МВС або іншого уповноваженого підприємства, установи та організації здійснюється Покупцем власними силами та за його рахунок протягом терміну, зазначеного у пункті 3.3 договору, з обов'язковою присутністю уповноваженого представника Продавця.
За умовами пункту 3.5.1 договору №7760-ООЕ від 01.10.2024 дата та час вивозу товару узгоджується сторонами попередньо за три робочі дні до запланованої дати шляхом направлення Покупцем листа електронною поштою на електронну адресу уповноваженого представника Продавця. Для здійснення вивозу товару Покупець направляє Продавцю лист, де зазначається дата та час вивозу товару, перелік транспортних засобів, як мають право в'їзду на територію Продавця, та список осіб, які обслуговують ці транспортні засоби.
Пунктом 3.9 договору №7760-ООЕ від 01.10.2024 перебачено, що моментом передачі товару та переходу права власності на товар від Продавця до Покупця або кінцевого власника товару є підписання сторонами акту приймання-передачі товару у місці передачі товару, укладення та підписання договору купівлі-продажу у сервісному центр МВС або інших уповноважених підприємствах, установах та організаціях, здійснення необхідних реєстраційних дій згідно з чинним законодавством України.
Відповідно до пункту 4.2 договору №7760-ООЕ від 01.10.2024 Покупець здійснює 100% попередню оплату протягом 5 робочих днів з дня отримання рахунку-фактури.
Згідно з пунктом 5.1 договору №7760-ООЕ від 01.10.2024 Продавець зобов'язується надати Покупцю одночасно з товаром, що передається, оригінали наступних документів: рахунок-фактуру, видаткову накладну та акт приймання-передачі товару.
В силу пункту 6.3 договору №7760-ООЕ від 01.10.2024 у разі порушення Покупцем строків вивезення товару та здійснення необхідних дій щодо перереєстрації товару у сервісних центрах МВС або інших уповноважених підприємствах, установах та організаціях, зазначених у пункті 3.3 цього договору, починаючи з 31 календарного дня, Покупець сплачує Продавцю штраф у розмірі 100 грн за кожен день прострочення виконання своїх зобов'язань.
Строк нарахування Продавцем Покупцю штрафних санкцій за договором не обмежується шістьма місяцями з моменту невиконання та/або неналежного виконання зобов'язань за договором, у зв'язку з чим штрафна санкція підлягає нарахуванню за весь період порушення зобов'язання (пункт 6.4 договору №7760-ООЕ від 01.10.2024).
У пункті 10.1 договору №7760-ООЕ від 01.10.2024 вказано, що цей договір є укладеним з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін, у тому числі з використанням кваліфікованого електронного підпису. Договір може бути скріплений печатками сторін. Договір діє до 01.01.2025 (включно), але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Положеннями пункту 11.5 договору №7760-ООЕ від 01.10.2024 передбачено, що у випадку невиконання Покупцем своїх зобов'язань за договором, Продавець має право відмовитись від договору у повному обсязі та розірвати його в односторонньому порядку, повідомивши про це Покупця письмовим повідомленням (статті 525, 595 Цивільного кодексу України) за 5 календарних днів до запланованої дати розірвання. Договір вважається розірваним на вимогу Продавця з дати, зазначеної Продавцем у повідомленні про дострокове розірвання договору. У разі дострокового розірвання договору Продавець має право у безспірному порядку за рахунок суми, перерахованої Покупцем як оплата за товар на підставі пунктів 4.1, 4.2 договору, утримати нараховані на підставі пункту 6.3 договору штрафні санкції, на що Покупець, підписавши цей договір, дає свою згоду.
Додатком №1 до договору №7760-ООЕ від 01.10.2024 є угода про дотримання політики інформаційної безпеки.
У матеріалах справи міститься акт приймання-передачі транспортного засобу б/н від 01.10.2024, який є додатком №2 до договору №7760-ООЕ від 01.10.2024 і в якому зазначено, що Акціонерне товариство "ДТЕК Одеські електромережі" здало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ НОВИЙ ІМПУЛЬС" прийняло транспортний засіб УАЗ-3909 ЛЕГКОВИЙ-ЗАГАЛЬНИЙ ВАНТАЖОПАСАЖИРСЬКИЙ-В, держ. № НОМЕР_1 , 2003 р.в., колір - зелений. Даний акт підписаний та скріплений печаткою зі сторони позивача, у той час як зі сторони відповідача підпис та відтиск печатки відсутні.
На підставі договору №7760-ООЕ від 01.10.2024 Акціонерне товариство "ДТЕК Одеські електромережі" виставило позивачеві рахунок №7760 від 01.10.2024 на суму 22472 грн.
Згідно з платіжною інструкцією №358 від 16.10.2024 позивач перерахував на користь відповідача грошові кошти у сумі 22472 грн з призначенням платежу "оплата рахунку №7760 від 01.10.2024 за договором №7760-ООЕ від 01.10.2024, УАЗ-3909 ЛЕГКОВИЙ-ЗАГАЛЬНИЙ ВАНТАЖОПАСАЖИРСЬКИЙ-В, держ. № НОМЕР_1 ".
Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 №4/4330/1 від 28.05.2025, виданої представнику Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ НОВИЙ ІМПУЛЬС", транспортний засіб УАЗ-3909 ЛЕГКОВИЙ-ЗАГАЛЬНИЙ ВАНТАЖОПАСАЖИРСЬКИЙ-В, держ. № НОМЕР_1 , 2003 р.в. взято на військовий облік.
28.06.2025 відповідач надіслав Товариству з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ НОВИЙ ІМПУЛЬС" повідомлення №101/24/03-4532 від 25.06.2025 про розірвання договору №7760-ООЕ від 01.10.2024 з 09.07.2025 у зв'язку з невиконанням позивачем своїх зобов'язань щодо здійснення перереєстрації та вивезення оплаченого транспортного засобу. Крім того, Акціонерне товариство "ДТЕК Одеські електромережі" повідомило про утримання нарахованих на підставі пункту 6.3 договору №7760-ООЕ від 01.10.2024 штрафних санкцій у розмірі 22100 грн за рахунок суми, перерахованої позивачем в якості оплати за товар на підставі пунктів 4.1, 4.2 даного договору.
У відповідь на вищенаведене повідомлення позивач направив Акціонерному товариству "ДТЕК Одеські електромережі" зустрічну претензію №001-25 від 11.09.2025, в якій Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ НОВИЙ ІМПУЛЬС" зазначило про згоду на розірвання договору №7760-ООЕ від 01.10.2024 та утримання з авансу штрафу у сумі 100 грн, а також вимагало при цьому повернення решти попередньої оплати у сумі 22372 грн.
Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 22472 грн попередньої оплати, перерахованої Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ НОВИЙ ІМПУЛЬС" на користь Акціонерного товариства "ДТЕК Одеські електромережі" на виконання укладеного між сторонами договору №7760-ООЕ від 01.10.2024.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на обрання позивачем неефективного способом захисту, який не призведе до дійсного захисту його інтересу у спірних правовідносинах.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Колегія суддів вбачає, що укладений між сторонами договір №7760-ООЕ від 01.10.2024 за своєю юридичною природою є договором купівлі-продажу транспортного засобу.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).
Отже, договір №7760-ООЕ від 01.10.2024 став підставою виникнення між сторонами господарського зобов'язання відповідно до статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.
Згідно з положеннями статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 Цивільного кодексу України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Суд апеляційної інстанції вбачає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ НОВИЙ ІМПУЛЬС" належним чином виконало прийняті на себе зобов'язання за договором №7760-ООЕ від 01.10.2024 в частині перерахування попередньої оплати у загальному розмірі 22472 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №358 від 16.10.2024, проте, за твердженням позивача, транспортний засіб - УАЗ-3909 ЛЕГКОВИЙ-ЗАГАЛЬНИЙ ВАНТАЖОПАСАЖИРСЬКИЙ-В, держ. № НОМЕР_1 йому передано не було.
Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
За приписами частин першої, другої статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
В силу положень статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно з частинами першою, другою статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Умовою застосування частини другої статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.
Висновок Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 693 Цивільного кодексу України є сталим, послідовним та наведений у низці постанов суду касаційної інстанції, зокрема, від 15.02.2024 у справі №910/3611/23, від 09.02.2023 у справі №910/5041/22 тощо.
Відтак з аналізу положень чинного законодавства вбачається, що умовою застосування положень статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, тобто в установлений строк.
Таким чином, покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати лише у випадку, якщо продавець не здійснить поставку товару покупцю в узгоджений сторонами згідно з укладеним правочином або за відсутності такого у визначений законодавством строк.
За змістом статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Відповідно до статті 532 Цивільного кодексу України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться, зокрема, за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання; за іншим зобов'язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника. Зобов'язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
При цьому статтею 689 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок покупця щодо прийняття товару, зокрема, покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Тобто договір купівлі-продажу є взаємно зобов'язуючим та кожна зі сторін договору наділена взаємними правами та обов'язками.
У частині першій статті 628 Цивільного кодексу України вказано, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Суд враховує, що відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними у визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, принципів розумності та справедливості. Скориставшись цією свободою, сторони у договорі №7760-ООЕ від 01.10.2024 самостійно визначили порядок передачі транспортного засобу, а також розподіл обов'язків щодо організації його отримання та перереєстрації. Відтак оцінка належності виконання сторонами своїх зобов'язань має здійснюватися насамперед з урахуванням погодженого сторонами механізму виконання договору, а не лише факту непередання товару.
Як зазначалося вище, у пунктах 3.1, 3.4 договору №7760-ООЕ від 01.10.2024 узгоджено, що передача товару здійснюється на умовах EXW правил ІНКОТЕРМС-2020 (самовивіз товару з площадки Продавця за адресою: Україна, м. Одеса, вул. М. Гефта, 3) після перерахування 100% передплати Продавцю та здійснення всіх необхідних дій по перереєстрації товару в сервісних центрах МВС або інших уповноважених підприємствах, установах та організаціях.
Водночас в силу пунктів 3.3, 3.5, 3.5.1 договору №7760-ООЕ від 01.10.2024 Покупець зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту перерахування 100% передплати Продавцю здійснити всі необхідні дії по перереєстрації товару в сервісних центрах МВС або інших уповноважених підприємствах, установах та організаціях відповідно до вимог чинного законодавства України на себе, чи за письмовим зверненням Покупця на іншу особу - кінцевого власника товару. Вивіз товару з території Продавця до сервісного центру МВС або іншого уповноваженого підприємства, установи та організації здійснюється Покупцем власними силами та за його рахунок протягом терміну, зазначеного у пункті 3.3 договору, з обов'язковою присутністю уповноваженого представника Продавця. Дата та час вивозу товару узгоджується сторонами попередньо за три робочі дні до запланованої дати шляхом направлення Покупцем листа електронною поштою на електронну адресу уповноваженого представника Продавця. Для здійснення вивозу товару Покупець направляє Продавцю лист, де зазначається дата та час вивозу товару, перелік транспортних засобів, як мають право в'їзду на територію Продавця чи список осіб, які обслуговують ці транспортні засоби.
Таким чином, аналіз положень договору №7760-ООЕ від 01.10.2024 у їх системному зв'язку свідчить, що сторони погодили саме активну поведінку покупця щодо організації отримання транспортного засобу. Так, умовами вказаного договору конкретно визначено, що саме позивач для виконання відповідачем обов'язку із передачі товару відповідно до правовідносин, що фактично склалися між сторонами, зобов'язаний був забезпечити вивезення товару власними силами з території продавця та здійснити усі необхідні дії по перереєстрації товару в сервісних центрах МВС або інших уповноважених підприємствах, установах та організаціях. За змістом наведених вище положень договору саме належне виконання позивачем цих дій є передумовою для реалізації відповідачем свого обов'язку щодо передачі товару, у той час як за відсутності доказів вчинення Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ НОВИЙ ІМПУЛЬС" зазначених дій обов'язок Акціонерного товариства "ДТЕК Одеські електромережі" щодо передачі транспортного засобу не може вважатися таким, строк виконання якого настав.
У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Колегія суддів наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що у матеріалах справи відсутні та позивачем до місцевого господарського суду не подано жодного доказу на підтвердження того, що останній, як зобов'язана сторона, вчиняв необхідні дії для належного виконання досягнутих з відповідачем домовленостей щодо передачі товару, зокрема, доказів звернення до Акціонерного товариства "ДТЕК Одеські електромережі" з дотриманням узгодженого порядку з вимогами про отримання транспортного засобу, доказів відмови відповідача у передачі товару та/або доказів вчинення необхідних дії по перереєстрації товару в сервісних центрах МВС чи інших уповноважених підприємствах, установах та організаціях відповідно до вимог чинного законодавства.
Таким чином, позивачем не доведено факту вчинення ним комплексу всіх необхідних дій, які є передумовою для отримання транспортного засобу за договором №7760-ООЕ від 01.10.2024 в межах узгодженого у цьому договорі строку, внаслідок чого у даному випадку відбулося прострочення саме зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ НОВИЙ ІМПУЛЬС", а не зі сторони відповідача.
Відтак невчинення позивачем передбачених договором дій, спрямованих на отримання товару, свідчить про прострочення кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, оскільки саме поведінка кредитора унеможливила належне виконання зобов'язання боржником. За таких обставин, відсутні правові підстави вважати, що відповідач порушив свій обов'язок щодо передачі транспортного засобу, а тому і передумови для застосування положень частини другої статті 693 Цивільного кодексу України щодо повернення суми попередньої оплати у даному випадку також відсутні.
Правовідносини сторін за договором купівлі-продажу мають взаємний характер, за якого виконання обов'язку однією стороною обумовлюється виконанням або належною поведінкою іншої сторони. У цьому випадку обов'язок відповідача щодо передачі транспортного засобу був прямо пов'язаний із вчиненням позивачем передбачених договором організаційних та реєстраційних дій, необхідних для прийняття товару.
Відповідно до статей 3, 13 Цивільного кодексу України учасники цивільних відносин повинні діяти добросовісно, розумно та справедливо. Зазначені принципи передбачають, що сторона договору не може посилатися на власну бездіяльність або невиконання передбачених договором обов'язків як на підставу для отримання вигоди або покладення негативних правових наслідків на іншу сторону.
Ризик негативних наслідків невчинення передбачених договором дій покладається на ту сторону, яка повинна була їх вчинити. Відтак саме позивач несе ризик наслідків своєї бездіяльності щодо організації отримання транспортного засобу та здійснення відповідних реєстраційних процедур, необхідних для його передачі. Невиконання або неналежне виконання позивачем передбачених договором дій щодо організації отримання транспортного засобу не може створювати для нього більш сприятливих правових наслідків у вигляді повернення попередньої оплати.
За своєю правовою природою попередня оплата є способом виконання грошового зобов'язання покупця та елементом механізму реалізації договору купівлі-продажу, а не безумовним платежем, який підлягає автоматичному поверненню.
Зокрема, пунктами 6.3, 6.4 та 11.5 договору №7760-ООЕ від 01.10.2024 передбачені розмір та порядок застосування до позивача штрафних санкцій за несвоєчасне виконання ним своїх зобов'язань з перереєстрації товару у сервісних центрах МВС або інших уповноважених підприємствах, установах та організаціях, а саме: штраф у розмірі 100 грн за кожен день прострочення виконання своїх зобов'язань, починаючи з 31 календарного дня, строк нарахування якого не обмежується шістьма місяцями з моменту невиконання та/або неналежного виконання зобов'язань за договором, у зв'язку з чим штрафна санкція підлягає нарахуванню за весь період порушення зобов'язання і до того ж підлягає утриманню відповідачем у безспірному порядку за рахунок суми, перерахованої в якості попередньої оплати.
Південно-західний апеляційний господарський суд вбачає, що Акціонерне товариство "ДТЕК Одеські електромережі" в адресованому позивачеві повідомленні №101/24/03-4532 від 25.06.2025 проінформувало, що у зв'язку з невиконанням позивачем своїх зобов'язань щодо здійснення перереєстрації та вивезення транспортного засобу відповідач здійснив утримання нарахованих на підставі пункту 6.3 договору №7760-ООЕ від 01.10.2024 штрафних санкцій за рахунок суми, перерахованої позивачем в якості оплати за товар на підставі пунктів 4.1, 4.2 даного договору.
З огляду на встановлений судом факт невиконання позивачем відповідних обов'язків у передбачений договором строк, нарахування відповідачем штрафних санкцій та їх утримання за рахунок суми попередньої оплати здійснено на підставі та в порядку, прямо передбачених умовами укладеного сторонами договору.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги недоведеність Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ НОВИЙ ІМПУЛЬС" факту порушення Акціонерним товариством "ДТЕК Одеські електромережі" своїх зобов'язань з передачі транспортного засобу за договором №7760-ООЕ від 01.10.2024, колегія суддів погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про необхідність відмови у задоволенні позову.
Посилання апелянта на те, що відповідач своєчасно не зняв транспортний засіб з обліку і не передав позивачеві технічний паспорт, відхиляються судом апеляційної інстанції, адже умовами договору №7760-ООЕ від 01.10.2024 не передбачено обов'язку Акціонерного товариства "ДТЕК Одеські електромережі" вчинити відповідні дії, натомість всі необхідні дії по перереєстрації автомобіля в сервісних центрах МВС або інших уповноважених підприємствах, установах та організаціях відповідно до вимог чинного законодавства України покладені виключно на Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ НОВИЙ ІМПУЛЬС". Крім того, у матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача з вимогами про надання будь-яких документів на автомобіль, у тому числі і технічного паспорту, або про вжиття заходів щодо зняття автомобіля з обліку.
Стосовно доводів апелянта щодо незаконності та необґрунтованості додаткового рішення Господарського суду Одеської області від 11.12.2025 у справі №916/4182/25 колегія суддів зазначає наступне.
22.01.2024 між Акціонерним товариством "ДТЕК Одеські електромережі" ("Клієнт") та Адвокатським об'єднанням "ПЕРШИЙ РАДНИК" ("Виконавець") укладено договір про надання правової допомоги №7074-ООЕ (далі - договір №7074-ООЕ від 22.01.2024), за умовами пунктів 1.1-1.5 якого Виконавець зобов'язується надавати Клієнтові правову допомогу (послуги) за окремими письмовими або усними дорученнями останнього. Для цілей цього договору видами правової допомоги, що може надаватись Виконавцем є, зокрема, але не виключно: надання консультацій і роз'яснень Клієнту з правових питань; збір доказів по судовій справі, визначення засобів доказування; представництво в суді; ознайомлення з матеріалами судової справи; складання процесуальних та інших документів правового характеру (позовів, відзивів, заперечень, пояснень, заяв, клопотань, скарг, запитів, звернень тощо); інші види правової допомоги, що не передбачені цим договором, однак є необхідними для його виконання та захисту інтересів Клієнта. Сторони узгодили, що зміст, обсяг, вартість послуг, номер судової справи, в межах якої надається правова допомога, та судова інстанція відображається в акті наданих послуг. Клієнт надає Виконавцю право, а Виконавець приймає на себе обов'язки здійснювати всі дії від імені і в інтересах Клієнта, зокрема, у господарському судочинстві. Для цього Виконавець має право бути представником Клієнта у судових органах України будь-якої ланки з усіма необхідними для того повноваженнями, які надано законом позивачеві/відповідачу/третій особі/заявнику/зацікавленій особі, з питань пов'язаних з захистом прав Клієнта. Документом, що підтверджує наявність у Виконавця повноважень на представництво Клієнта в ході розгляду справи, є довіреність від імені Клієнта або ордер.
В силу підпункту 2.4.1 пункту 2.4 договору №7074-ООЕ від 22.01.2024 Клієнт зобов'язується здійснювати оплату за надані послуги у розмірі, порядку та строки, передбачені у цьому договорі.
Згідно з пунктами 3.1-3.3, 3.5 договору №7074-ООЕ від 22.01.2024 приймання-передача послуг за цим договором здійснюється сторонами за актами наданих послуг, що є підтвердженням надання правової допомоги за цим договором. Акт наданих послуг складається та підписується Виконавцем за результатом надання послуг. Такий акт наданих послуг невідкладно (в день його складання) направляється Виконавцем Клієнту. Враховуючи складність справи, значення справи для Клієнта, часу витраченого адвокатом на надання послуг сторони відображають в акті наданих послуг опис наданих послуг, та їх загальну вартість (розмір гонорару). Акти приймання-передачі наданих послуг можуть бути оформлені сторонами у вигляді електронного документу з обов'язковим накладенням кваліфікованого електронного підпису повноважного представника сторони.
Положеннями пунктів 4.2, 4.3 та 4.6 договору №7074-ООЕ від 22.01.2024 передбачено, що розмір гонорару, який має сплатити Клієнт, визначається згідно з актом наданих послуг, в якому зазначається номер справи та судова інстанція, в межах якої надавалась правова допомога. Розмір гонорару може бути змінено за взаємною домовленістю сторін. Вартість наданих послуг (розмір гонорару) у кожній судовій справі може визначатись погодинно або у фіксованому розмірі. Оплата наданих послуг з правової допомоги та компенсація витрат здійснюється Клієнтом за фактом їх надання (понесення) на підставі погоджених та підписаних сторонами актів наданих послуг протягом 30 календарних днів з моменту фактичного виконання рішення суду у межах суми, стягнутої на користь Виконавця.
Цей договір набирає чинності з дати його підписання та діє до 31.12.2024, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 5.1 договору №7074-ООЕ від 22.01.2024).
Відповідно до пункту 8.11 договору №7074-ООЕ від 22.01.2024 зміни до договору вносяться шляхом підписання додаткових угод за взаємною згодою сторін, окрім випадків, передбачених договором і чиним законодавством.
Додатковою угодою №7074-ООЕ/1 від 01.10.2024 до договору №7074-ООЕ від 22.01.2024, зокрема, продовжено строк дії вказаного договору про надання правової допомоги до 31.12.2025.
04.12.2025 між Акціонерним товариством "ДТЕК Одеські електромережі" та Адвокатським об'єднанням "ПЕРШИЙ РАДНИК" шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису повноважних представників сторін було підписано акт приймання-передачі наданих послуг №89-ОЕМ, згідно з яким Виконавцем на виконання договору №7074-ООЕ від 22.01.2024 та на замовлення Клієнта у період з 15.10.2025 по 03.12.2025 надано професійну правничу допомогу вартістю 12000 грн в межах судової справи №916/4182/25, яка розглядалася Господарським судом Одеської області, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ НОВИЙ ІМПУЛЬС" до Акціонерного товариства "ДТЕК Одеські електромережі" про стягнення попередньої оплати за договором купівлі-продажу.
Згідно з додатком №1 до вищенаведеного акту приймання-передачі наданих послуг №89-ОЕМ від 04.12.2025 правова допомога надавалася адвокатом Калініченком Сергієм Миколайовичем та включала: вивчення нормативно-правового регулювання спірних правовідносин, аналіз судової практики з подібних спорів (витрачений час - 1 год); розробка загальної стратегії дій щодо захисту інтересів Клієнта, підготовка та систематизація доказової бази (витрачений час - 2 год); підготовка та подання процесуальних та інших документів правового характеру (відзив на позов, заперечення на відповідь на відзив, інші заяви, клопотання), загальний моніторинг справи на сайтах, в реєстрі, в підсистемі "Електронний суд", участь у судових засіданнях (витрачений час - 7 год).
У матеріалах справи містяться копії витягу з наказу Адвокатського об'єднання "ПЕРШИЙ РАДНИК" про прийняття на роботу №4-к від 20.01.2021, відповідно до якого прийнято Калініченка Сергія Миколайовича на посаду адвоката з 21.01.2021, а також свідоцтва про право Калініченка Сергія Миколайовича на заняття адвокатською діяльністю.
Процесуальні документи, подані в межах справи 916/4182/25, від імені відповідача підписані адвокатом Калініченком Сергієм Миколайовичем, який діяв на підставі довіреності №64/2024 від 12.03.2024.
У судовому засіданні у даній справі, яке було проведене місцевим господарським судом 03.12.2025, представництво інтересів відповідача забезпечував адвокат Калініченко Сергій Миколайович, що підтверджується протоколом відповідного судового засідання.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За умовами частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
В силу статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
-попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
-визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з 1) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та 2) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи;
-розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частинами першою, другою статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
В силу приписів частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Таким чином, посилання апелянта на необхідність підтвердження за допомогою належних та достовірних доказів факту оплати відповідачем вартості правничої допомоги колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки обставини розрахунків Акціонерного товариства "ДТЕК Одеські електромережі" з Адвокатським об'єднанням "ПЕРШИЙ РАДНИК" жодним чином не впливають на можливість проведення судом розподілу витрат на професійну правничу допомогу.
Частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини п'ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 11.09.2020 у справі №922/3724/19.
Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у постановах від 28.09.2021 у справі №918/1045/20, від 24.11.2021 у справі №910/17235/20 та від 01.09.2021 у справі №910/13034/20.
У постанові Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №923/1121/17 також вказано, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
З матеріалів справи вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ НОВИЙ ІМПУЛЬС" до суду першої інстанції було подано заперечення на заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу б/н від 08.12.2025 (вх.№39172/25 від 08.12.2025), які мотивовані тим, що заявлена відповідачем до стягнення сума вказаних витрат, пов'язаних з розглядом даної справи у місцевому господарському суді, є необґрунтованою та не підтверджена належними доказами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справах "East/West Alliance Limited" проти України" та "Ботацці проти Італії").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою, сьомою та дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, враховуючи частини п'яту-сьому, дев'яту статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.
Аналогічна правова позиція об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 у справі №916/1340/18.
Правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №906/194/18, акцентує увагу на необхідності дослідження документів на підтвердження обсягу витрат на правову допомогу, у тому числі щодо необхідності наявності розрахунку відповідних витрат, а також оцінки можливого фактичного їх понесення, оскільки у зазначеному випадку встановлення факту понесення витрат залежить від доведення факту надання правової допомоги у відповідних обсягах.
Від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, а тому відповідно до вимог чинного процесуального закону цілком достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 15.06.2021 у справі №922/2987/20, від 18.05.2021 у справі №923/121/20, від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі №923/726/18 та від 26.02.2020 у справі №910/14371/18.
Крім того, частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним. Відтак, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.
Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).
Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Даний правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 28.11.2019 у справі №914/1605/18.
При цьому чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості.
Саме така правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 22.06.2021 у справі №906/698/20.
Колегія суддів вбачає, що на підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу у даній справі у суді першої інстанції та розміру останніх Акціонерним товариством "ДТЕК Одеські електромережі" було надано низку документів, а саме: копію договору про надання правової допомоги №7074-ООЕ від 22.01.2024, укладеного між відповідачем і Адвокатським об'єднанням "ПЕРШИЙ РАДНИК", разом з додатковою угодою №7074-ООЕ/1 від 01.10.2024 нього; складеного на виконання даного договору акту приймання-передачі наданих послуг №89-ОЕМ від 04.12.2025 з додатком №1 до нього; наказу Адвокатського об'єднання "ПЕРШИЙ РАДНИК" про прийняття Калініченка Сергія Миколайовича на роботу №4-к від 20.01.2021; свідоцтва про право Калініченка Сергія Миколайовича на зайняття адвокатської діяльністю, а також довіреності №64/2024 від 12.03.2024 на представництво зазначеним адвокатом інтересів відповідача.
Твердження скаржника про відсутність у договорі про надання правової допомоги №7074-ООЕ від 22.01.2024 інформації щодо розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару, що, за твердженням апелянта, позбавляє можливості пересвідчитися у домовленості щодо розміру адвокатського гонорару, апеляційним господарським судом оцінюється критично, оскільки умовами зазначеного договору конкретно передбачено, що опис наданих послуг професійної правничої допомоги та їх вартість (розмір гонорару) відображаються у відповідному акті наданих послуг, складеному за результатам надання зазначеної допомоги у конкретній справі та судовій інстанції.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, місцевий господарський суд зазначив про те, що згідно з актом приймання-передачі наданих послуг №89-ОЕМ від 04.12.2025 до договору №7074-ООЕ від 22.01.2024 гонорар адвоката за надання правової допомоги відповідачеві у даній справі у суді першої інстанції встановлюється у фіксованій сумі та складає 12000 грн, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
З огляду на те, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, які відрізняються порядком обчислення, беручи до уваги те, що гонорар адвоката в акті приймання-передачі наданих послуг №89-ОЕМ від 04.12.2025 до договору №7074-ООЕ від 22.01.2024 визначено у фіксованій сумі, фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, не обчислюється, у зв'язку з чим наявність/відсутність відомостей про погодинну ставку адвоката жодним чином не впливає на розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу.
Даний висновок апеляційного господарського суду повністю відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 07.09.2020 у справі №910/4201/19.
У разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро/об'єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив'язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро/об'єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту (постанова Верховного Суду від 19.11.2021 у справі №910/4317/21).
Між тим, доведення факту існування зобов'язання зі сплати гонорару та його документальне підтвердження саме по собі не є тотожним доведенню співмірності такого розміру витрат для цілей їх покладення на іншу сторону. Законодавець свідомо розмежував критерії фактичності витрат та їх співмірності.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).
Для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок іншої сторони відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим. Тобто суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 та від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, в яких конкретно визначено наступне: не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, у зв'язку з чим суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Погодження сторонами фіксованого розміру гонорару не виключає можливості його часткової компенсації в межах розподілу судових витрат. Фіксований характер гонорару визначає порядок взаєморозрахунків між адвокатом і клієнтом, однак не звільняє суд від обов'язку перевірити співмірність заявленої до відшкодування суми критеріям, встановленим частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Інше тлумачення призвело б до формального підходу та фактичного усунення суду від контролю за пропорційністю процесуальних витрат, що суперечило б природі судового розсуду та принципу справедливості.
Крім того, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 викладено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Суд звертає увагу на те, що хоча договір про надання правничої допомоги ґрунтується на принципі свободи договору, закріпленому у статті 627 Цивільного кодексу України, та передбачає право сторін самостійно визначати розмір гонорару, проте питання компенсації таких витрат за рахунок іншої сторони спору не є виключно сферою приватної автономії. У площині розподілу судових витрат діє публічно-правовий елемент, оскільки суд здійснює контроль за дотриманням принципів пропорційності, розумності та справедливості судового процесу. Саме тому зобов'язання, які виникли між адвокатом та клієнтом, не є безумовно обов'язковими для суду при вирішенні питання їх покладення на іншу сторону
Наділення суду дискреційними повноваженнями щодо оцінки співмірності витрат на професійну правничу допомогу є проявом принципу верховенства права та функціональної ролі суду як арбітра балансу інтересів сторін. Судовий розсуд у цій категорії питань не є довільним, а здійснюється з урахуванням визначених законом критеріїв, конкретних обставин справи та усталеної судової практики. Відмова суду від реалізації такого розсуду за наявності клопотання іншої сторони фактично нівелювала б припис частини п'ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України та суперечила б завданню господарського судочинства.
Тобто суд зобов'язаний забезпечити баланс між правом сторони на компенсацію фактично понесених витрат і недопущенням покладення на іншу сторону надмірного фінансового тягаря, який не є об'єктивно необхідним для реалізації права на судовий захист.
Проаналізувавши опис робіт, які наведені в акті приймання-передачі наданих послуг №89-ОЕМ від 04.12.2025 до договору №7074-ООЕ від 22.01.2024, апеляційний господарський суд зазначає про те, що відображена в ньому інформація про характер наданих адвокатом послуг повністю відповідає матеріалам справи (зокрема, документи Акціонерного товариства "ДТЕК Одеські електромережі", подані останнім в межах розгляду справи №916/4182/25, підписані адвокатом Калініченком Сергієм Миколайовичем, який також брав участь у судовому засіданні у суді першої інстанції).
Водночас колегія суддів зауважує на тому, що дана справа об'єктивно не потребувала аналізу великої кількості норм чинного законодавства та судової практики, адже сфера регулювання спірних правовідносин не є широкою та фактично обмежується кодифікованим нормативно-правовим актом, яким регламентовано норми договірного права - Цивільним кодексом України.
Отже, з огляду на викладені вище висновки щодо неширокої сфери правового регулювання, беручи до уваги приватноправовий характер спору, який не викликає публічного резонансу з боку органів державної/місцевої влади або засобів масової інформації (тобто відсутність проявів публічного інтересу до справи), апеляційний господарський суд зазначає про те, що складання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, зміст яких зводиться до посилання на договірне законодавство, не потребувало значних зусиль та великих обсягів часу.
Суд апеляційної інстанції також наголошує на тому, що наведені в акті приймання-передачі наданих послуг №89-ОЕМ від 04.12.2025 до договору №7074-ООЕ від 22.01.2024 окремі послуги щодо вивчення нормативно-правового регулювання спірних правовідносин, аналізу судової практики з подібних спорів, розробки загальної стратегії дій щодо захисту інтересів Клієнта, а також підготовки та систематизації доказової бази фактично охоплюються послугою з підготовки адвокатом відзиву на позов та письмових заперечень на відповідь на відзив.
Подібний правовий висновок стосовно того, що формування правової позиції за наслідками вивчення судової практики та збирання доказової бази охоплюється одночасно з послугою зі здійснення підготовки відповідного процесуального документа для подання його до суду, відображений у постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі №916/3904/19.
Поряд з цим, місцевим господарським судом обґрунтовано враховано незначну тривалість єдиного судового засідання, в якому брав участь представник відповідача, а також співвідношення розміру заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу (12000 грн) з ціною позову у даній справі (22472 грн), що підтверджує неспівмірність вказаної суми судових витрат.
Південно-західний апеляційний господарський суд також зазначає про те, що включені до акту приймання-передачі наданих послуг №89-ОЕМ від 04.12.2025 до договору №7074-ООЕ від 22.01.2024 послуги з моніторингу справи на сайтах, у реєстрі та у підсистемах "Електронний суд" не є професійною правничою допомогою у розумінні чинного законодавства, а фактично виступають інформаційно-технічними діями, які можуть виконуватися некваліфікованим фахівцем у галузі права. Зазначений моніторинг за своїм змістом є технічною дією з отримання публічно доступної інформації та не потребує спеціальних юридичних знань, навичок правового аналізу чи застосування норм матеріального або процесуального права. Отримання таких відомостей здійснюється шляхом використання відкритих електронних сервісів судової влади та може бути виконане будь-якою особою, яка має доступ до мережі Інтернет, у тому числі без залучення адвоката чи іншого фахівця у сфері права. Відтак сам по собі моніторинг інформації про рух справи у відповідних електронних системах не передбачає здійснення правового аналізу чи вироблення правової позиції та не є складовою професійної правничої допомоги, адже має лише допоміжний, технічний характер та спрямований виключно на отримання актуальної інформації про стан судового провадження, що відрізняє її від дій, пов'язаних із безпосереднім наданням правничих послуг.
Враховуючи вищевикладене, за наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених Акціонерним товариством "ДТЕК Одеські електромережі" на правничу допомогу у зв'язку з розглядом даної справи у суді першої інстанції, через призму критеріїв, встановлених частиною четвертою статті 126 та частиною п'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на обсяг виконаних робіт та документальне підтвердження заявником вказаних витрат, Господарський суд Одеської області, керуючись принципами пропорційності та верховенства права, дійшов правильного висновку про наявність підстав для зменшення заявленого відповідачем до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з їх неспівмірністю, що, в свою чергу, зумовило наявність правових підстав для часткового задоволення заяви Акціонерного товариства "ДТЕК Одеські електромережі" №21/880 від 04.12.2025 (вх.№2-1898/25 від 05.12.2025) та, відповідно, стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ НОВИЙ ІМПУЛЬС" на користь відповідача вказаних витрат у розмірі 6000 грн, тим більше, що, виходячи з конкретних обставин справи, зазначена сума є справедливою, розумною та не має надмірного характеру.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову та наявності правових підстав для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових актів колегія суддів не вбачає.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ НОВИЙ ІМПУЛЬС" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2025 та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 11.12.2025 у справі №916/4182/25 - без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ НОВИЙ ІМПУЛЬС".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 10.03.2026.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя К.В. Богатир
Суддя Л.В. Поліщук