Номер провадження: 22-ц/813/4283/26
Справа № 521/6052/25
Головуючий у першій інстанції Леонов О. С.
Доповідач Коновалова В. А.
Іменем України
19.02.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Коновалової В.А.,
суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,
за участю секретаря судового засідання Нечитайло А.Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Донецький національний медичний університет (ДНМУ),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу
за апеляційною скаргою Донецького національного медичного університету,
на рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 25 липня 2025 року,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Донецького національного медичного університету (ДНМУ) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з вини роботодавця у зв'язку із безпідставним призупиненням дії трудового договору,
Короткий зміст позовних вимог
В квітні 2025 року, з урахуванням позову в новій редакції, ОСОБА_1 звернувся з позовом до Донецького національного медичного університету (ДНМУ) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з вини роботодавця у зв'язку із безпідставним призупиненням дії трудового договору, в обґрунтування якого зазначив, що наказом від 22.11.2024 року «Про призупинення дії трудового договору» № 11/22/5-п з позивачем протиправно призупинено дію трудового договору, у зв'язку з чим позивач звернувся до Державної служби України з питань праці, якою видано припис про скасування наказу (розпорядження) роботодавця або усунення порушень законодавства про працю щодо призупинення дії трудового договору № ПС/КР/519/0249/П/СК від 08.01.2025 року яким зобов?язало Донецький національний медичний університет скасувати наказ від 22.11.2024 року № 11/22/5-п.
Позивач вважає, що в.о. ректора Донецького національного медичного університету в повному обсязі не виконав припис Державної служби з питань праці та видав наказ № 02/05/1-п від 05.02.2025 року яким скасував наказ від 22.11.2024 року № 11/22/5-п не з дати його прийняття, а з 05.02.2025 року та надав можливість ОСОБА_1 приступити до роботи лише з 06.02.2025 року.
Зазначає, що з 06.02.2025 року позивач приступив до виконання своїх посадових обов?язків, однак виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу (незаконного призупинення трудового договору з позивачем) позивач не отримав.
На думку позивача, такі дії Донецького національного медичного університету в особі в.о. ректора Майї Єрмолаєвої мають ознаки приховування безвідповідальності та протиправності своїх дій, приховування фактів порушення трудового законодавства та небажання визнавати свою власну провину, а отже і сплачувати кошти за час вимушеного прогулу саме з вини відповідача.
Позивач вважає, що до вказаних правовідносин слід застосовувати аналогічні правовідносини за приписами ч. 2 ст. 235 КЗпП України, а тому з 25 листопада 2024 року по 06 лютого 2025 року позивачу належить виплата компенсації за час вимушеного прогулу з вини відповідача. Відповідно до довідки № 237 від 20.02.2025 року ДНМУ середньоденна заробітна платня позивача складає 827,12 грн, т?аким чином середній заробіток за час вимушеного прогулу за 74 дні складає 61207 грн.
Крім того, посилається, що враховуючи моральні страждання позивача, втрати ним нормальних життєвих зв?язків і того, що призупинення дії трудового договору вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості та з врахуванням державних соціальних стандартів, в даному випадку розмір моральної шкоди завданої йому незаконним призупиненням дії трудового договору має становити 40000,00 грн.
З огляду на зазначені обставини ОСОБА_1 просить суд визнати незаконним та скасувати наказ Донецького національного медичного університету № 02/05/1-п від 05.02.2025 року «Про скасування наказу № 11/22/5-п від 22.11.2024 року «Про призупинення дії трудового договору ОСОБА_1 » в частині зазначення у пункті 1 вказаного наказу дати його скасування з 05.02.2025 року, а не з 22.11.2024 року; стягнути з Донецького національного медичного університету на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 25 листопада 2024 року по 06 лютого 2025 року у розмірі 61207,00 грн та 40000,00 грн на відшкодування моральної шкоди; вирішити питання розподілу судових витрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Хаджибейський районний суд м. Одеси рішенням від 14 липня 2025 року позов ОСОБА_1 до Донецького національного медичного університету (ДНМУ) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з вини роботодавця у зв'язку із безпідставним призупиненням дії трудового договору, задовольнив частково. Визнав незаконним та скасував наказ Донецького національного медичного університету № 02/05/1-п від 05.02.2025 року «Про скасування наказу № 11/22/5-п від 22.11.2024 року «Про призупинення дії трудового договору ОСОБА_1 » в частині зазначення у пункті 1 вказаного наказу дати його скасування з 05.02.2025 року, а не з 22.11.2024 року; стягнув з Донецького національного медичного університету на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 25 листопада 2024 року по 06 лютого 2025 року у розмірі 44938 гривень 00 копійок та 15000 грн на відшкодування моральної шкоди; вирішив питання розподілу судових витрат.
Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не був ініціатором призупинення із ним трудового договору, не звертався до відповідача з питанням про те, що він не може виконувати роботу через збройну агресію і тому слід призупинити із ним дію трудового договору.
Натомість, позивач після призупинення із ним дії трудового договору звернувся через Урядовий контактний центр до Державної служби України з питань праці з приводу надання правової оцінки Держпраці незаконному призупиненню дії трудового договору з позивачем. В подальшому, Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці провело перевірку та видало припис про скасування наказу (розпорядження) роботодавця або усунення порушень законодавства про працю щодо призупинення дії трудового договору № ПС/КР/519/0249/П/СК від 08.01.2025 року яким зобов'язало Донецький національний медичний університет скасувати наказ від 22.11.2024 року №11/22/5-п. Вказаний припис листом № 01-19/93/0.1 від 22.01.2025 року погоджений начальником Кіровоградської обласної військової адміністрації.
Також, суд зазначив, що Держпраці в акті перевірки № ПС/КР/519/0249 зазначило, що згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 23.12.2022 року за № 1668/39004), територія м. Кропивницький (де фактично знаходиться ДНМУ) та територія м. Одеси (адреса, зазначена в зверненні заявника) не перебували в активних бойових діях. Таким чином, враховуючи вищевикладені факти суд зробив висновок, що трудовий договір припинено не з підстав, передбачених ст. 13 Закону № 2136. В наказі в.о. ректора ДНМУ Майї Єрмолаєвої № 11/25/5-п від 22.11.2024 року не зазначено причини по яким жодна із сторін не може виконувати свої обов'язки та не зазначено способи обміну інформацією, що є грубим порушенням статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Суд критично поставився до доводів відповідача, що викладені у відзиві та у запереченні на відповідь на відзив відповідно до яких виконання припису з боку ДНМУ не є підтвердженням згоди із ним, а за своєю суттю є небажання ДНМУ отримати додаткові санкції пов'язані з його невиконанням, але аж ніяк не визнання його правомірним щодо змісту. Відповідач фактично погодився із приписом Держпраці та частково виконав його видавши наказ № 02/05/1-п від 05.02.2025 року «Про скасування наказу №11/22/5-п від 22.11.2024 року «Про призупинення дії трудового договору ОСОБА_1 ».
В ході розгляду справи судом не встановлено, що на час видання оспорюваного наказу існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором, тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника - виконувати її, оскільки в наказі ДНМУ № 11/25/5-п від 22.11.2024 року не зазначено причини по яким жодна із сторін не може виконувати свої обов'язки та не зазначено способи обміну інформацією, що є грубим порушенням статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
За наведених умов у даній справі судом встановлено наявність підстав для задоволення позову через недоведеність відповідачем передбачених законом підстав для призупинення з позивачем дії трудового договору і, як наслідок, для невиплати позивачеві заробітної плати, а тому з метою поновлення порушених прав позивача суд визнав незаконним та скасував наказ Донецького національного медичного університету № 02/05/1-п від 05.02.2025 року «Про скасування наказу №11/22/5-п від 22.11.2024 року «Про призупинення дії трудового договору ОСОБА_1 » в частині зазначення у пункті 1 вказаного наказу дати його скасування з 05.02.2025 року, а не з 22.11.2024 року.
Суд зазначив, що відновлення порушеного права працівника на працю повинно здійснюватись не тільки визнанням наказу про призупинення дії трудового договору з працівником незаконним й поновленням дії трудового договору, а так само виплатою роботодавцем працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, застосовуючи норми статті 235 КЗпП України.Суд погодився з розрахунком середнього заробітку ОСОБА_1 за період 25.11.2024 року по 06.02.2025 року наданим відповідачем, відповідно якого середній заробіток складає 44938,00 грн.
Суд вважав, що позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору, а також про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є обґрунтованими та доведеними, оскільки відповідачем було порушено вимоги чинного трудового законодавства, у зв'язку з чим є підстави для задоволення позовних вимог.
Судом встановлено факт порушення трудових прав позивача з боку відповідача, що безумовно призвело до душевних страждань, викликаних незаконним позбавленням можливості працювати та відсутністю заробітку, що вимагало від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, а тому позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню у розмірі 15000 грн, яка є достатньою для відшкодування його моральних страждань.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі Донецький національний медичний університет просить скасувати рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 14.07.2025 року по справі № 521/6052/25, а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю, вирішити питання розподілу судових витрат, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, що мають значеннядля справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, щосудом не враховано ту обставину, що припис Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці № ПС/КР/519/0249/П/ СК від 08.01.2025 року не містить вказівки на дату, з якої необхідно скасувати наказ ДНМУ від 22.11.2024 року № 11/22/5-п.
Скаржник посилається, що призупинення трудового договору не є тотожним звільненню працівника, а час невиконання працівником трудових обов'язків не може вважатися часом вимушеного прогулу. До правовідносин, що виникають у зв'язку з призупиненням трудового договору, не можуть бути застосовані норми статті 235 КЗпП України в частині, що регулює виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому підстави для покладення на роботодавця обов'язку виплатити працівнику середній заробіток під час призупинення дії трудового договору, відсутні.
На думку скаржника, позивач не надав жодних доказів негативних наслідків (втрат) немайнового характеру (наприклад репутації, соціальних зв'язків тощо), душевних страждань, що мали б наслідком погіршення самопочуття та необхідність звернень до лікарів за допомогою. Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди не підтверджено належними та допустимими доказами факту завдання позивачу моральної шкоди.
Щодо розподілу судових витрат скаржник зазначає, що реально співмірними витратами на правову допомогу у справі № 521/6052/25 можна оцінити лише витрати, пов'язані із підготовкою позовної заяви та поданням її до суду.
Щодо акту приймання - передачі наданих послух зазначає, що до п. 3 внесені зайві послуги з боку адвоката, а саме включені витрати за підготовку позовної заяви у новій редакції, а відповідь на відзив, про яку йдеться у п. 4 акту, не є обов'язковим елементом заяв, що подаються по суті спору відповідно до вимог ЦПК України, тим більше, що надана адвокатом в інтересах ОСОБА_1 відповідь на відзив не містить будь-яких нових аргументів, які дають підстави вважати, що адвокату додатково прийшлось вивчати норми чинного законодавства пов'язані зі спором.
Витрати на правничу (правову) допомогу суд першої інстанції просто зменшив до суми 10659,60 грн яка, на його думку, є розумною та пропорційною до задоволених вимог та обсягу наданої правничої допомоги у цій справі та з урахуванням поданого відповідачем клопотання. Але, на думку відповідача дана суму витрат на правничу (правову) допомогу повинна бути зменшена ще й пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 141 ЦПК України.
(2) Позиція інших учасників справи
Одеський апеляційний суд ухвалою від 09.09.2025 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою, роз'яснив ОСОБА_1 право подати до Одеського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу у письмовій формі.
Донецький національний медичний університетта його представник Шаповалов Д.В. копію ухвали про відкриття провадження отримали 19.09.2025 року в особистих кабінетах Електронного суду, що підтверджується довідками.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги отримав 19.09.2025 та 12.08.2025 року відповідно в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками.
Від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що апеляційна скарга ДНМУ зводиться до незгоди із рішенням Хаджибейського районного суду міста Одеси від 25 липня 2025 року та не є обґрунтованою порушенням норм матеріального чи процесуального права, не ґрунтується на актуальній судовій практиці, а тому апеляційна скарга ДНМУ не може бути задоволена.
Учасники процесу про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Донецький національний медичний університет судову повістку-повідомлення отримав 13.12.2025 о 0:00:03 в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.
Представник відповідача ОСОБА_3 судову повістку-повідомлення отримав 12.12.2025 о 23:55:05 в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 судову повістку-повідомлення отримав 13.12.2025 о 0:00:03 в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 судову повістку-повідомлення отримав 13.12.2025 0:00:02 в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.
ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у відповідності до п.3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України.
Від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи у відсутності позивача та його представника.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 17.02.2026 року заяву представника Донецького національного медичного університету про проведення судового засідання в режимі відеоконференції задовольнив. Ухвалив провести судове засідання за участю представника Донецького національного медичного університету - Шаповалова Д.В. поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів відповідно до Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21.
Вказаною ухвалою суд роз'яснив, що ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.
Отже Одеський апеляційний суд забезпечив представнику Донецького національного медичного університету - Шаповалову Д.В. можливість прийняти участь в судовому засіданні в режимі відоконференції.
19.02.2026 року представник відповідача в судове засідання не з'явився, не приєднався до участі в режимі відеоконференції, за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
Відповідно до пункту 45 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21 (далі - Положення), інструкція користувача підсистеми відеоконференцзв'язку розробляється адміністратором ЄСІТС та розміщується на вебсторінці технічної підтримки користувачів ЄСІТС за вебадресою wiki.court.gov.ua.
У відповідності до інструкції, розміщеної за посиланням (https://vkz.court.gov.ua/site/manual), учаснику по справі необхідно авторизуватисьна сайті відеоконферензв'язку vkz.court.gov.ua. В день судового засідання за 10 хвилин до початку слухання авторизуватися на сайті vkz.court.gov.ua, виконати перевірку обладнання та очікувати на запрошення. У випадку, якщо ви запізнилися і пропустили запрошення, необхідно перейти до розділу «Мої конференції» та натиснути кнопку увійти до конференції.
Відповідно до протоколу судового засідання від 19.02.2026 року Одеським апеляційним судом відкрито сторінку конференції, здійснено запрошення для участі в відеоконференції, проте представник Донецького національного медичного університету - Шаповалов Д.В. не приєднався до відеоконференції.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 19.02.2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання, ухвалено продовжити розгляд справи без технічної фіксації судового засідання, у зв'язку з неявкою учасників процесу з огляду на положення частини другої статті 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не був ініціатором призупинення із ним трудового договору, не звертався до відповідача з питанням про те, що він не може виконувати роботу через збройну агресію і тому слід призупинити із ним дію трудового договору.
В ході розгляду справи судом не встановлено, що на час видання оспорюваного наказу існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором, тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника - виконувати її, оскільки в наказі ДНМУ № 11/25/5-п від 22.11.2024 року не зазначено причини по яким жодна із сторін не може виконувати свої обов'язки та не зазначено способи обміну інформацією, що є грубим порушенням статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
За наведених умов у даній справі судом встановлено наявність підстав для задоволення позову через недоведеність відповідачем передбачених законом підстав для призупинення з позивачем дії трудового договору і, як наслідок, для невиплати позивачеві заробітної плати, а тому з метою поновлення порушених прав позивача суд визнав незаконним та скасував наказ Донецького національного медичного університету № 02/05/1-п від 05.02.2025 року «Про скасування наказу №11/22/5-п від 22.11.2024 року «Про призупинення дії трудового договору ОСОБА_1 » в частині зазначення у пункті 1 вказаного наказу дати його скасування з 05.02.2025 року, а не з 22.11.2024 року.
Суд зазначив, що відновлення порушеного права працівника на працю повинно здійснюватись не тільки визнанням наказу про призупинення дії трудового договору з працівником незаконним й поновленням дії трудового договору, а так само виплатою роботодавцем працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, застосовуючи норми статті 235 КЗпП України.Суд погодився з розрахунком середнього заробітку ОСОБА_1 за період 25.11.2024 року по 06.02.2025 року наданим відповідачем, відповідно якого середній заробіток складає 44938,00 грн.
Суд вважав, що позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору, а також про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є обґрунтованими та доведеними, оскільки відповідачем було порушено вимоги чинного трудового законодавства, у зв'язку з чим є підстави для задоволення позовних вимог.
Судом встановлено факт порушення трудових прав позивача з боку відповідача, що безумовно призвело до душевних страждань, викликаних незаконним позбавленням можливості працювати та відсутністю заробітку, що вимагало від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, а тому позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню у розмірі 15000 грн, яка є достатньою для відшкодування його моральних страждань.
Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі апеляційний суд вважає за необхідне зазначити таке.
Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.
Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.
15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Частинами другою та третьою статті 1 Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Відповідно до статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», в редакції на час видання наказу, призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв'язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором.
Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи.
Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
Призупинення дії трудового договору не може бути прихованим покаранням і не застосовується до керівників та заступників керівників державних органів, а також посадових осіб місцевого самоврядування, які обіймають виборні посади.
Призупинення дії трудового договору оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому, зокрема, зазначається інформація про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов'язки та спосіб обміну інформацією, строк призупинення дії трудового договору, кількість, категорії і прізвища, ім'я, по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) відповідних працівників, умови відновлення дії трудового договору.
Наказ (розпорядження) про призупинення дії трудового договору, укладеного з посадовими особами державних органів та органів місцевого самоврядування, роботодавець подає для погодження до військової адміністрації, яка здійснює свої повноваження на відповідній території (військові адміністрації населених пунктів та районні військові адміністрації, а за їх відсутності - обласні).
У разі незгоди працівника (працівників) із наказом (розпорядженням) роботодавця про призупинення дії трудового договору працівником або профспілкою за дорученням працівника (працівників) відповідний наказ (розпорядження) може бути оскаржений до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, або його територіального органу, який, вивчивши зміст наказу (розпорядження) та підстави для його видання, за погодженням з військовою адміністрацією може внести роботодавцеві припис про скасування відповідного наказу (розпорядження) або про усунення порушення законодавства про працю іншим шляхом, що є обов'язковим до виконання роботодавцем протягом 14 календарних днів з дня отримання такого припису.
Приписи у разі оскарження наказу (розпорядження) про призупинення дії трудового договору, укладеного з посадовими особами, зазначеними в абзаці другому частини другої цієї статті, можуть бути внесені роботодавцеві за погодженням з військовою адміністрацією.
Припис центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, або його територіального органу може бути оскаржений роботодавцем протягом 10 календарних днів у судовому порядку.
Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв'язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.
Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об'єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо (постанова Верховного Суду від 22.05.2024 року у справі № 755/10764/22, постанова Верховного суду від 21 червня 2023 року у справі № 149/1089/22).
Судом встановлено, що на час виникнення спірних правовідносин позивач перебував у трудових відносинах з Донецьким національним медичним університетом, працював на посаді доцента закладу вищої освіти на умовах строкового трудового договору - контракту строком на 5 років з 01.02.2022 року. Наказ ДНМУ №12/01/12-п від 01.12.2022 року.
Наказом від 27.08.2024 року №68/27/3-пр «Про переведення» позивача переведено на посаду доцента закладу вищої освіти кафедри хірургічних дисциплін №2 на 1,0 штатних ставки на умовах раніше укладеного контракту.
Наказом Донецького національного медичного університету від 22.11.2024 року «Про призупинення дії трудового договору» №11/22/5-п призупинено дію трудового договору разом з оплатою праці з ОСОБА_1 з 25 листопада 2025 року до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану (а.с. 16).
Не погоджуючись із такими діями відповідача ОСОБА_1 через Урядовий контактний центр звернувся до Державної служби України з питань праці з приводу надання правової оцінки Держпраці незаконному призупиненню дії трудового договору з позивачем.
Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці провело перевірку та видало припис про скасування наказу (розпорядження) роботодавця або усунення порушень законодавства про працю щодо призупинення дії трудового договору №ПС/КР/519/0249/П/СК від 08.01.2025 року яким зобов'язало Донецький національний медичний університет скасувати наказ від 22.11.2024 року №11/22/5-п.(а.с. 17-18)
Вказаний припис листом №01-19/93/0.1 від 22.01.2025 року погоджений начальником Кіровоградської обласної військової адміністрації.
Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці в акті перевірки №ПС/КР/519/0249 зазначило, що згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 23.12.2022 року за № 1668/39004), територія м. Кропивницький (де фактично знаходиться ДНМУ) та територія м. Одеси (адреса, зазначена в зверненні заявника) не перебували в активних бойових діях. Таким чином, враховуючи вищевикладені факти можна зробити висновок, що трудовий договір припинено не з підстав, передбачених ст. 13 Закону №2136 (а.с. 19-27).
Наказом Донецького національного медичного університету №02/05/1-п від 05.02.2025 року на виконання припису Державної служби з питань праці ПС/КР/519/0249/П/СК від 08.01.2025 року скасовано наказ від 22.11.2024 року №11/22/5-п з 05.02.2025 року та зазначено ОСОБА_1 приступити до своїх посадових обов'язків на посаді доцента закладу вищої освіти кафедри хірургічних дисциплін №2 на 1,0 ставки за основним місцем роботи на умовах раніше укладеного контракту з 06.02.2025 року (а.с. 28).
Звертаючись до суду позивач просив, зокрема визнати незаконним та скасувати наказ Донецького національного медичного університету №02/05/1-п від 05.02.2025 року «Про скасування наказу №11/22/5-п від 22.11.2024 року «Про призупинення дії трудового договору ОСОБА_1 » в частині зазначення у пункті 1 вказаного наказу дати його скасування з 05.02.2025 року, а не з 22.11.2024 року, в обґрунтування зазначивши, що в наказі в.о. ректора ДНМУ № 11/25/5-п від 22.11.2024 року не вказані причини по яким жодна із сторін не може виконувати свої обов'язки та не зазначено способи обміну інформацією, що є порушенням ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Приписом від 08.01.2025 року Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці зобов'язало Донецький національний медичний університет скасувати наказ від 22.11.2024 року №11/22/5-п. Однак, Донецький національний медичний університет наказом «Про скасування наказу № 11/22/5-п від 22.11.2024 року «Про призупинення дії трудового договору ОСОБА_1 » від 05.02.2025 року скасував наказ від 22.11.2024 року № 11/22/5-п не з дати його прийняття, а з 05.02.2025 року, надавши позивачу приступити до роботи з 06.02.2025 року.
В акті перевірки №ПС/КР/519/0249 від 08.01.2025 року здійсненої Південно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці встановлено порушення Донецьким національним медичним університетом положень абз 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», а саме: під час перевірки не встановлено фактів, які унеможливлюють виконання обома сторонами обов'язків, передбачених трудовим договором. Також встановлено порушення абз 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», а саме: в наказі про призупинення трудового договору відсутня інформація про причини призупинення, в тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов'язки та спосіб обміну інформацією.
Судом встановлено, що Донецький національний медичний університет у весь цей час успішно функціонував, а характер виконуваної роботи за посадою (доцент закладу вищої освіти) надає можливість позивачеві виконувати посадові обов'язки не лише у місті Кропивницький, а і дистанційно з будь-якого міста держави.
Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці приписом від 08.01.2025 року зобов'язало Донецький національний медичний університет скасувати наказ від 22.11.2024 року №11/22/5-п.(а.с. 17-18)
У вказаному приписі зазначено, що згідно з абзацом третім частини першої статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» припис може бути оскаржений протягом 10 календарних днів в судовому порядку.
Доказів оскарження припису виданого Південно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці від 08.01.2025 року матеріали справи не містять.
На виконання припису Державної служби з питань праці ПС/КР/519/0249/П/СК від 08.01.2025 року наказом Донецького національного медичного університету №02/05/1-п від 05.02.2025 року скасовано наказ від 22.11.2024 року №11/22/5-п з 05.02.2025 року.
Зазначені обставини свідчать про те, що Донецький національний медичний університет прийнявши наказ №02/05/1-п від 05.02.2025 року про скасування наказу від 22.11.2024 року №11/22/5-п з 05.02.2025 року фактично погодився із приписом Держпраці та частково виконав його видавши наказ №02/05/1-п від 05.02.2025 року «Про скасування наказу №11/22/5-п від 22.11.2024 року «Про призупинення дії трудового договору ОСОБА_1 ».
Суд першої інстанції критично віднісся до доводів відповідача, які викладені у відзиві та у запереченні на відповідь на відзив, відповідно до яких виконання припису з боку ДНМУ не є підтвердженням згоди із ним, а за своєю суттю є небажання ДНМУ отримати додаткові санкції пов'язані з його невиконанням, але аж ніяк не визнання його правомірним щодо змісту.
Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що з матеріалів справи не вбачається абсолютної неможливості надання відповідачем роботи позивачу. Із доданих до відзиву документів (з організації освітнього процесу, матеріалів та листувань з Держпраці) та аргументів відповідача вбачається не неможливість призупинення дії трудового договору з позивачем внаслідок збройної агресії, а розбіжності між сторонами трудового договору про те, в якому форматі повинна була виконуватись робота позивачем в очному чи дистанційному, що не може бути підставою призупинення дії трудового договору з позивачем в порядку Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Відповідач як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і апеляційної інстанції не надав належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позивачем позовні вимоги і свідчили б про неможливість надання відповідачем роботи саме позивачу за його посадовими обов'язками, станом на час прийняття оспорюваного наказу.
Ураховуючи викладені обставини колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову через недоведеність відповідачем передбачених законом підстав для призупинення з позивачем дії трудового договору, тому з метою поновлення порушених прав позивача визнав незаконним та скасував наказ Донецького національного медичного університету №02/05/1-п від 05.02.2025 року «Про скасування наказу №11/22/5-п від 22.11.2024 року «Про призупинення дії трудового договору ОСОБА_1 » в частині зазначення у пункті 1 вказаного наказу дати його скасування з 05.02.2025 року, а не з 22.11.2024 року, оскільки наказ є незаконнимз моменту видання через відсутність підстав, то підлягає скасуванню з дати його прийняття.
З урахуванням викладеного не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги що припис Південного-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 08.01.2025 року не містить вказівки про дату, з якої необхідно скасовувати наказ ДНМУ від 22.11.2024 року № 11/22/5-п.
Щодо стягнення середнього заробітку
Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
У КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, так як це не є ні простоєм, ні звільненням працівника.
Водночас частиною дев'ятою статті 10 ЦПК України передбачено, що якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22 (провадження № 61-6935сво24), відновлення порушеного права працівника на працю повинно здійснюватися не тільки визнанням наказу про призупинення дії трудового договору з працівником незаконним й поновленням дії трудового договору, а так само виплатою роботодавцем працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, застосовуючи норми статті 235 КЗпП України.
Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору в повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України, у випадку обґрунтованості призупинення дії трудового договору. Якщо ж незаконні дії роботодавця (незаконне призупинення дії трудового договору) позбавили працівника можливості працювати, то на роботодавця покладається обов'язок відшкодувати працівнику середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі.
Ураховуючи правову позицію викладену Верховним Судом у постанові від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22 не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що до правовідносин сторін, що виникають у зв'язку призупиненням трудового договору, не можуть бути застосовані положення статті 235 КЗпП України в частині, що регулює виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Враховуючи, що наслідком незаконних дій Донецького національного медичного університету стало позбавлення позивача можливості працювати, такі дії відповідача як роботодавця призвели до порушення конституційного права позивача на своєчасне одержання винагороди за працю.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин)).
Пунктом 5 розділу IV Порядку № 100, визначено, що основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Відповідно до п. 2 розділу ІІ вказаного вище Порядку, у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
За змістом п. 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно Довідки Донецького національного медичного університету про середньоденну заробітну плату (дохід) ОСОБА_1 у вересні 2024 року нараховано 18308,52 грн та у жовтні 2024 року нараховано 18308, 52 грн, середньоденна заробітна плата становить 832,20 грн.
Суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги довідки - про доходи та середньоденну заробітну плату (дохід) позивача. На підставі наданого відповідачем розрахунку середнього заробітку суд правильно встановив розрахунковий період вимушеного прогулу позивача, який тривав з 25.11.2024 (день призупинення дії договору) до 06.02.2025року (день поновлення дії трудового договору), тобто 54 робочі дні.
Ураховуючи викладені обставини колегія судів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з Донецького національного медичного університету на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час призупинення дії трудового договору у сумі 44938 грн, з розрахунку - 832,20 грн * 54 дня.
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року справляння та сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
У постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2024 року справа № 757/27799/21-ц (провадження № 61-11515св24) викладено правовий висновок про те, що податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та вираховуються при виплаті працівнику. Отже, присуджена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів при її виплаті.
Колегія суддів вважає, що із присудженої позивачу суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід утримати установлені законодавством України податки і збори, тому абзац третій резолютивної частини рішення суду після «00 копійок» слід доповнити словами «визначений без утримання податків, зборів, інших обов'язкових платежів».
Щодо відшкодування моральної шкоди
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Згідно чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як роз'яснено у п. п. 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», позивач повинен зазначити у чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4 (із відповідними змінами) судам роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя та здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, утрати нормальних життєвих зав'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Із позовної заяви вбачається, що підставою для стягнення моральної шкоди позивач зазначив незаконність наказу про призупинення дії трудового договору, що призвело до моральних страждань, зміни організації життя, у зв'язку з незаконним обмеженням у постійній роботі, вказав, що відчував себе приниженим та непотрібним, відчув емоційний шок та страждання, втрата нормальних життєвих зв'язків і призупинення дії трудового договору вимагало від позивача додаткових зусиль для організації свого життя.
З урахуванням встановленого факту незаконності зупинення дії трудового договору, що призвело до порушення трудових прав позивача та завдання моральних страждань, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з Донецького національного медичного університету на користь позивача моральної шкоди у розмірі 15000 грн, що відповідає засадам розумності та справедливості.
При цьому колегія суддів зауважує, що апеляційна скарга не містить доводів щодо незгоди саме із розміром моральної шкоди, стягнутої судом першої інстанції із відповідача.
Щодо розподілу судових витрат
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої-третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За положеннями пунктів 4, 6, 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Інші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
В позовній заяві вказано, що позивач очікує понести витрати на професійну правничу допомогу, розмір і докази, що підтверджують їх розмір будуть надані суду у відповідності до вимог процесуального законодавства. Просив суд судові витрати покласти на відповідача.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції, 22.05.2025 року позивачем подано заяву про долучення до матеріалів справи доказів, що підтверджують витрати позивача на професійну правничу допомогу станом на 20.05.2025 року. Позивач просив вказану заяву врахувати при розподілі судових витрат за результатом розгляду справи.
На підтвердження понесення витрат позивачем надано договір про надання правової допомоги № б/н від 04 лютого 2025 року, додаткову угоду № 1 від 05.03.2025 року до договору про надання правової допомоги № б/н від 04 лютого 2025 року, Акт приймання-передачі наданих послуг № 1, детальний опис наданих послуг адвоката від 20.05.2025 року; прибутковий касовий ордер № 1-а від 04.02.2025 року, прибутковий касовий ордер № 2-а від 20.05.2025 року.
Пунктом 1.1. договору № б/н про надання правової допомоги від 04.02.2025 року передбачено, що предметом даного договору є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги та правових послуг (консультації, роз'яснення, складання документів, подача документів до відповідних державних та судових органів, безпосередня участь адвоката у судових засіданнях всіх рівнів інстанцій тощо перелік правових послуг детально закріплений у розділі «Права та обв'язки адвоката») клієнту у справах пов'язаних із підготовкою адвокатських запитів та встановлення обставин призупинення дії трудового договору з клієнтом як доцентом кафедри Донецького національного медичного університету, відновленням порушених прав.
Додатковою угодою № 1 від 05.03.2025 року до договору про надання правової допомоги сторони внесли зміни до договору, зокрема виклали пункт 1.1 договору в наступній редакції: в порядку та на умовах, визначених цим договором, адвокат приймає доручення з представництва інтересів клієнта, підготовки документів в питаннях пов'язаних із підготовкою адвокатських запитів, підготовкою/подання позовів, відповідей на відзиви, інших процесуальних документів з питань встановлення обставин призупинення дії трудового договору з клієнтом як доцентом кафедри Донецького національного медичного університету, стягнення середнього заробітку (відновлення порушених прав), а також в питаннях оскарження звільнення клієнта з посади доцента кафедри Донецького національного медичного університету, виконання інших доручень клієнта.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
З акту приймання-передачі наданих послуг № 1 від 20 травня 2025 рокувбачається, що відповідно до умов договору № б/н від 04.02.2025 року про надання правової допомоги адвокатом надані наступні послуги: підготовка адвокатських запитів до ДОНМЕДу (2 год. - 3000 грн), підготовка адвокатських запитів до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці з метою одержання матеріалів перевірки (1 год. - 1500 грн), підготовка позовної заяви (6 год. - 9000 грн), підготовка відповіді на відзив (3 год.) - 4500 грн. Разом 18000 грн.
На підтвердження сплати позивачем адвокату гонорару у розмірі 18000 грн надано прибутковий касовий ордер № 1-а від 04.02.2025 року, прибутковий касовий ордер № 2-а від 20.05.2025 року.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем, суд першої інстанції надав оцінку доказам, поданим на підтвердження їх понесення та визначив суму 10 659,60 грн, яка є розумною та пропорційною до задоволених вимог та обсягу наданої правничої допомоги у цій справі.
Колегія судів ураховуючи фактичні витрати, понесені позивачем на правничу допомогу в суді першої інстанції, складність справи, предмет позову, ціну позову, обсяг наданих послуг та виконаних робіт, час необхідний на виконання робіт, враховуючи, об'єм матеріалів, часткове задоволення майнових позовних вимог, задоволення позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування наказу № 02/05/1-п від 05.02.2025 року щодо дати, принципи співмірності та розумності судових витрат, вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з Донецького національного медичного університету на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10659,60 грн, яківідповідають критерію реальності, необхідності, виправданості, та є співмірними зі складності даної справи і частковим задоволенням позову.
Посилання скаржника, що ненадання позивачем разом з першою заявою по суті спору попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат є підставою для відмови у їх відшкодуванні, є необґрунтованими, оскільки неподання попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у їх відшкодуванні (постанови Верховного Суду від 03 вересня 2025 року в справі № 127/3691/24, від 08 березня 2023 року в справі № 755/7694/20, від 12 жовтня 2022 року в справі №725/42/21, від 08 квітня 2021 року та ін.).
Щодо суті апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 25 липня 2025 рокуслід змінити, доповнивши абзац третій резолютивної частини рішення суду після «00 копійок» словами «визначений без утримання податків, зборів, інших обов'язкових платежів». В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,
Апеляційну скаргу Донецького національного медичного університету задовольнити частково.
Рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 25 липня 2025 року змінити, доповнивши абзац третій резолютивної частини рішення суду після «00 копійок» словами «визначений без утримання податків, зборів, інших обов'язкових платежів».
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Головуючий В.А. Коновалова
Судді М.В. Назарова
О.Ю. Карташов