09 березня 2026 року
м. Київ
справа № 560/3703/25
адміністративне провадження № К/990/9359/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Дашутіна І. В., перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у справі № 560/3703/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, одноразової грошової допомоги на оздоровлення, індексації грошового забезпечення, грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти.
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020- 2023 роки, компенсацію за невикористану щорічну календарну відпустку за 2020- 2023 роки, компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2020- 2023 роки, індексацію грошового забезпечення та одноразову допомогу при звільненні з військової служби із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками І та 14, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року позов задоволено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2025 року в задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору відмовлено. Апеляційну скаргу залишено без руху у зв'язку з невідповідністю вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зокрема в частині сплати судового збору.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2025 року апеляційну скаргу повернуто скаржнику на підставі частини другої статті 298 та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України у зв'язку з невиконанням вимог ухвали апеляційного суду про залишення апеляційної скарги без руху.
На зазначене рішення суду першої інстанції від 19 травня 2025 року відповідач повторно подав апеляційну скаргу. Одночасно заявник просив суд поновити строк на апеляційне оскарження.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року визнано неповажними причини пропуску строку на апеляційне оскарження, зазначені у клопотанні про його поновлення. У задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року відмовлено.
Апеляційну скаргу відповідача на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року залишено без руху.
Апелянту запропоновано протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або зазначити інші підстави для його поновлення, а також надати докази сплати судового збору.
23 лютого 2026 року на виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції від апелянта надійшла заява про поновлення строку подання апеляційної скарги.
Обґрунтовуючи зазначене клопотання, апелянт зазначив, що Військова частина НОМЕР_1 вживала невідкладних заходів для забезпечення сплати судового збору, що підтверджується заявками командира військової частини на отримання коштів для сплати судового збору від 10 червня 2025 року №994, 07 липня 2025 року №1234, 08 серпня 2025 року №1375, 08 вересня 2025 року №1563, 07 жовтня 2025 року №1670, 11 листопада 2025 року №2038 та 11 грудня 2025 року №2259.
Крім того, апелянт зазначив, що відповідач оперативно повторно звернувся до суду апеляційної інстанції після повернення першої апеляційної скарги, дочекавшись надходження коштів для сплати судового збору та сплативши його. Відтак вважає наявними підстави для визнання таких причин пропуску строку поважними.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року визнано неповажними причини пропуску Військової частини НОМЕР_1 строку на апеляційне оскарження та відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції виходив із наступного.
Судова колегія апеляційної інстанції зазначила, що повернення первинно поданої апеляційної скарги відбулося у зв'язку з невчасним виконанням вимог ухвали суду, тобто через обставини, які залежали виключно від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та не були пов'язані із дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що у випадку пропуску строків державними органами поважною причиною пропуску не може бути необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору або тимчасова відсутність таких коштів.
Суд апеляційної інстанції також наголосив, що особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, з метою виконання процесуального обов'язку дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії. При цьому, особливості організації роботи в установі жодним чином не впливає на неухильність виконання своїх процесуальних обов'язків з урахуванням часу, необхідного для вирішення внутрішніх організаційних питань, пов'язаних з процедурою узгодження і проведення платежів (здійсненням видатків бюджету).
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції констатував, що відсутність фінансування не може бути підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження, а тому у задоволенні клопотання та у відкритті апеляційного провадження відмовив.
Не погодившись із оскаржуваним судовим рішенням, відповідач звернувся до Верховного Суду засобами поштового зв'язку з касаційною скаргою.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.
Згідно з частиною третьою статті 328 КАС України, у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову та заміни заходу забезпечення позову, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
За приписами абзацу другого частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Положеннями статті 330 КАС України визначено вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги.
За приписами пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстави, на яких подається касаційна скарга з визначенням передбачених статтею 328 цього Кодексу підстав.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій та третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень) (абзац 4).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми права чи неправильність її застосування.
Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення, які, на його думку, допущені судом при його ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Перевіряючи доводи поданої касаційної скарги, Верховним Судом встановлено, що аргументи заявника зводяться до часткового опису обставин справи з посиланням на норми КАС України. Проте аргументів щодо неправомірності застосування судом апеляційної інстанції пункту 4 частини першої статті 299 КАС України або порушення ним інших процесуальних норм у скарзі не наведено.
Суд наголошує, що підставами касаційного оскарження можуть бути не будь-які порушення процесуального права, а лише ті, які впливають на правильність вирішення судом процесуального питання або які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
Однак подана касаційна скарга не містить обґрунтування того, в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
постановив:
Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у справі № 560/3703/25 - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя І. В. Дашутін