Справа № 369/9285/24
Провадження № 2/369/1457/26
Іменем України
12.02.2026 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі: головуючого судді Янченка А.В. при секретарі судового засідання Лисяк К.О., за участі: позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу № 369/9285/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , малолітньої особи ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , треті особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей та сім'ї Борщагівської сільської ради, ОСОБА_8 про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення та звільнення від особистих речей, -
30.05.2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , малолітньої особи ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей та сім'ї Бучанської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_8 про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення без надання іншого жилого приміщення та звільнення від особистих речей: в якому просила суд: усунути ОСОБА_1 перешкоди в користуванні та розпорядженні власністю, а саме: будинком з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та виселити ОСОБА_4 , ОСОБА_9 та малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення та зобов'язати їх звільнити такий будинок від особистих речей.
Позовні вимоги обгрунтовані наступним.
Позивач, ОСОБА_1 є єдиним власником будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 11.08.2023 року. Підставою набуття права власності є Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 05.02.2008 року, видане Виконкомом Софіївсько-Борщагівської сільської ради (надалі по тексту - «Будинок»).
Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222486201:01:018:0120, також належить ОСОБА_1 на підставі державного акту від 14.09.2005 року, актуальність інформації підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав (Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 3425598048 додано до позову).
З 2008 до року в даному будинку проживали та були зареєстровані Позивач та його двоє дітей: син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (тобто Відповідач 1), донька - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
02 листопада 2013 року Відповідач-1 одружився з ОСОБА_5 (Відповідач 2). Відповідачі залишились проживати в будинку Позивача, разом з Позивачем та її донькою. Позивач, як власник будинку згоди на проживання та реєстрацію місця проживання Відповідача- 2 не надавала.
Починаючи з 2014 року Відповідачами почали створюватися всілякі перешкоди (морального та фізичного характеру) Позивачу та її доньці для комфортного проживання у власному будинку Позивача.
Між сторонам відбувались постійні сварки, Відповідач - 1 та Відповідач - 2, тобто син Позивачки, спричиняв у відношенні Позивача та її доньки домашнє насильство фізичного характеру, Відповідач-1 поводився агресивно, вдавався до погроз та залякувань Позивача (своєї матері) та її доньки (тобто, своєї рідної сестри), переслідуючи ціль виселити матір та сестру. Позивач та її донька були змушені зачинятися в кімнатах, побоюючись за своє здоров'я та життя. Позивач позбавлені можливості повноцінно користуватися своїм будинком та вести нормальний повноцінний спосіб життя. Також, Відповідачі завели двох великих собак, які проживають, в тому числі, й в будинку та псують меблі та ремонт в такому будинку. На зауваження Позивача щодо поведінки собак, які псують будинок та роблять умови проживання антисанітарними Відповідачі не реагували. Відповідачі не здійснюють відновлювальних ремонтних робіт в будинку, будинок не утримують, комунальні платежу не сплачують. Добровільно звільняти будинок Позивача Відповідачі відмовляються.
17 лютого 2017 року Позивач була змушена викликати поліцію, оскільки Відповідач-1 вчинив сварку відносно своєї матері та сестри, в ході якої ображав її нецензурними словами та погрожував вижити з будинку, про що поліцією було складено протокол серії АА № 412387.
19 червня 2017 року постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_4 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП України.
З метою в подальшому відшкодувати заплановані витрати на ремонт в будинку, що були спричинені діями Відповідачів, 06.06.2017 року Позивач звернулась до Софіївсько-Борщагівської сільської ради з заявою щодо обстеження житлових умов.
За наслідками обстеження було складено відповідний Акт обстеження житлових умов в якому зазначено наступне. Під час обстеження виявлено слідуючі умови: «На першому поверсі будинку зруйновано штукатурка, порвані шпалери, знищено плінтуса і ленолеум на підлозі. Оббивка вхідних дверей зіпсована. В приміщенні присутній неприємний запах від собак. На території подвір'я не прибираються собачі екскременти. Знищено парослі винограду. Житлові умови бажають бути покращені». (Копія акту від 06.06.2017 року додається до позову, оригінал знаходиться в Позивача).
06.10.2017 року внаслідок чергового акту психологічного та фізичного насилля з боку Відповідача-1 та Відповідача-2, Позивач та її донька були змушені тікати з дому та шукати прихисток в Будинку соціального піклування Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради, що підтверджується відповідною Довідкою № 155. (Копія Довідки № 155 від 06.10.2017 року додається до позову).
12.04.2018 року внаслідок чергових погроз з боку Відповідача-1 щодо здійснення фізичної розправи над Позивачем та її донькою, а також в результаті вчинення психологічного тиску, Позивач була змушена звернутися до Києво-Святошинського відділу поліції.
У відповідності до Висновку Вишнівського ВП Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області від 21.04.2018 року, за фактом звернень ОСОБА_1 неодноразово проводились перевірки згідно яких встановлено, що самі по собі думки, бажання, переконання хоч би і висловлені у тій чи іншій формі, самі по собі, якщо вони не були втілені у конкретному протиправному діянні не породжують кримінальну відповідальність. Інформацію, викладену у зверненні взято до уваги з метою попередження вчинення відносно заявника кримінального правопорушення.
ІНФОРМАЦІЯ_4 в шлюбі ОСОБА_4 (Відповідач 1) та ОСОБА_5 (Відповідач 2) народився син ОСОБА_6 (Відповідач 3). Після народження сина всі Відповідачі продовжували проживати й проживають в будинку Позивача. Позивач, як власник будинку згоди на проживання місця проживання Відповідача- 2 не надавала.
18.07.2018 року Позивач була змушена в черговий раз звернутись до поліції з відповідною заявою про протиправне перешкоджання її як власнику будинку у користуванні її власністю та щодо пошкодження її майна. Відповідачі почали перекривати воду Позивачу, коли самі не користуються, зірвали опломбування на лічильнику електроенергії.
В січня 2020 року, зважаючи на такі обставини, Позивач разом з донькою була змушена піти з власного дому та винаймати житло, оскільки, іншого житла не мають.
Після того як Позивач зі своєю донькою покинули будинок, Відповідачі всіляко перешкоджали Позивачу в доступі до власного будинку й не дають туди потрапити.
З метою врегулювання спірного питання, Позивач звернулася до Софіївсько-Борщагівської сільської ради з заявою щодо сприяння усунення перешкод у користуванні її будинком з боку Відповідачів.
19.02.2020 представники Софіївсько-Борщагівської сільської ради створили комісію та виїхали до будинку Позивача. «В ході візиту мали бесіду з усіма членами родини та з'ясували, що родина має давній конфлікт між матір'ю та сином. Спробували знайти компроміс, але зрозуміли, що марно. Кожен член родини має своє бачення ситуації, примирення сторін не відбулося».
Вищезазначені обставини підтверджуються відповідним Листом Софіївсько-Борщагівської сільської ради № 15/6 від 03.03.2020 року. (Копія Лист № 15/6 від 03.03.2020 року додається до позову).
19.10.2020 року Позивач прийшла до свого будинку щоб забрати речі, проте, потрапити в свою кімнату не змогла, оскільки замок був пошкоджений. Про черговий факт перешкоджання Позивачу у користуванні власним майном з боку Відповідачів, було повідомлено до Чайківського відділення поліції Києво-Святошинського ВП ГУНП в Київській області. (Копія Відповіді про розгляд звернення ОСОБА_1 ЄО № 7173, 7177 від 19.10.2020 року додається до позову, оригінал знаходиться у Позивача).
Оскільки, спір між Позивачем та відповідачами не вирішувався, Позивач так й не могла, навіть, потрапити до себе в будинок, не те що там нормально проживати, 29.06.2021 року Позивач звернулась за Заявою до голови Бучанської РДА Київської області, в якій просила допомогти їй вирішити спір. Дана Заява залишилась без розгляду. (Копія Заяви №Б177 від 29.06.2021 року додається до позову).
06.07.2021 року. Позивач в черговий раз намагалась потрапити до власного будинку та виявила, що Відповідачі без дозволу Позивача, самовільно переобладнали гаражне приміщення в спортивний зал та приймають в такому залі відвідувачів. Гаражне приміщення також входить до домоволодіння й є власністю Позивачки. Як і минулі рази, Позивачу не було надано доступ до власного будинку.
Про дані правопорушення Позивач заявила до відділення поліції № 5 Бучанського РУП ГУНП в Київській області.
Відділення поліції № 5 Бучанського РУП ГУНП в Київській області провело перевірку та встановило, що відносини між Заявницею та її сином ОСОБА_4 не мають кримінального характеру, а відносяться до цивільно - правових і вирішуються в судовому порядку (Копії Відповідей про розгляд звернень ОСОБА_1 ЄО № 7280,7283 від 06.07.2021 року додаються до позову).
Оскільки, Позивачу так й не вдалося потрапити до власного житла через постійні перешкоди з боку Відповідачів, позивач звернулась до КЗ «Центр надання соціальних послуг Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області».
09.09.2021 року, за результатами розгляду такої заяви Провідні фахівці з соціальної роботи виїхали за місцезнаходженням будинку позивач та провели бесіду зі сторонами даної справи, а також обстежили умови проживання, за результатами яких склали відповідний акт.
У відповідності до змісту такого акту комісією встановлено наступне: «За результатами бесіди з ОСОБА_10 син здійснює домашнє насилля. ОСОБА_11 все це заперечує…будинок потребує ремонту. В сім'ї існує конфлікт між матір'ю, сином та невісткою. Кімнати матері та її доньки закриті…» Копія Акту від 09.09.2021 року додається до позову, оригінал знаходиться у Позивача).
Оскільки, через протиправну поведінку Відповідачів позивач та третя особа-2 не мають змоги проживати в своєму будинку, Позивач звернулась до КП «Центр надання соціальних послуг Борщагівської с/р Бучанського району Київської області» та отримала Направлення сім'ї/особи до іншого суб'єкта для надання соціальних послуг № 2 від 14.09.2021 року, де було зазначено, що ОСОБА_5 не проживає у власному будинку, а винаймає квартиру, оскільки зі сторони сина здійснюється домашнє насилля. За адресою де зареєстрована заявниця, виїхала комісія. На даний час в будинку проживає син з дружиною та онуком».
Позивач не має змоги проживати у своєму власному будинку через систематичне порушення Відповідачами правил співжиття. Відповідачі користуються домоволодінням, проте, не утримують його, не здійснюють ремонтні роботи, що призводить до руйнування, пошкодження майна Позивача.
Всі спроби Позивача потрапити до будинку закінчується моральним та фізичним протистоянням з боку Відповідачів.
17.06.2023 року, близько 12 год 30 хв, коли Позивач намагалась зайти до власного будинку, її син Відповідач по справі ОСОБА_4 спробував не допустити Позивача до будинку шляхом застосування фізичної сили.
За фактом вчинення домашнього насилля було складено протокол про адміністративне правопорушення від 17.06.2023 року серії ВАВ № 105319.
03.07.2023 року Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області (справа № 369/10021/23 суддя Лисенко В.В.) ОСОБА_4 було визнано винуватим за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 170,00грн в дохід держави.
Починаючи з 08.06.2023 року Відповідачі були зняті з місця реєстрації за адресою АДРЕСА_1 за заявою Позивача, тобто, власника будинку.
В даному будинку станом на момент звернення до суду зареєстровані Позивач та її донька ОСОБА_8 , (третя особа-2), що підтверджується Витягами з реєстру територіальної громади № 2024/000705717 та 2024/000962936 (Копії Витягів додаються до позову).
Станом на дату звернення до суду в будинку фактично проживають Відповідачі, що підтверджується Актом на предмет проживання від 04.12.2023 року, що складено депутатом Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області (копія акту додається до позову).
На підставі наведеного позивач звернувся з позовом до суду.
10.09.2024 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 18.11.2024 року замінено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Службу у справах сім'ї та дітей Бучанської районної державної адміністрації Київської області на Службу у справах дітей та сім'ї Борщагівської сільської ради.
20.11.2024 року до суду представником першого відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, згідно якого останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заперечення представника першого відповідача мотивовані наступним.
Дійсно, позивач, мати першого відповідача ОСОБА_1 є єдиним власником будинку з надвірними будівлями та спорудам, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Однак, починаючи з 2014 року позивач по справі всіляко намагається вижити першого відповідача із його батьківського будинку де він проживає разом зі своєю дружиною ОСОБА_5 та спільними малолітніми дітьми ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Так, у червні 2018 року позивач звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовом про стягнення з першого відповідача аліментів, мотивуючи це тим що вона є інвалідом ІІІ групи захворювання, отримує пенсію по інвалідності в розмірі 1 452,00 грн. на місяць, інших джерел доходів у неї немає, її матеріальне становище є досить нужденним, а її син, тобто відповідач працює, місце його роботи та його доходи їй невідомі, матеріальну допомогу своїй матері добровільно не надає, хоча має реальну таку можливість. Судом було встановлено, що відповідач регулярно сплачує комунальні платежі, має на утриманні малолітнього сина ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , доказів своїх потреб позивачка не надала, то ж суд відмовив у задоволенні її позову повністю.
Починаючи з 2014 року позивачка постійно вчиняє скандали, істерики, лайки, провокує першого відповідача та його сім'ю на конфлікти, принижуючи першого відповідача та його дружину при малолітній дитині, всіляко ображає та поводить себе агресивно, з метою в будь-який спосіб домогтися щоб перший відповідач зі своєю сім'єю з'їхав куди-небудь, аби тільки не жив в цьому будинку. Іншого житла перший відповідач не має. То ж, щоб домогтися свого мати першого відповідача 17.07.2017р., 12.04.2018р., 18.07.2018р., 19.10.2020р., 06.07.2021р. писала на першого відповідача заяви в поліцію різного характеру, зокрема щодо того, що перший відповідача нібито її не допускає в її будинок, перешкоджає в доступі до її житла, пошкодив замки на вхідних дверях, самовільно без її дозволу зайняв гараж, в якому відкрив спортивний зал, тощо.
13.12.2021 року позивач звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області із заявою до першого відповідача про видачу обмежувального припису, а саме заборонити першому відповідачу перебувати в місці проживання з позивачкою за адресою нашого будинку: АДРЕСА_1 . Однак, суд повернув позивачці її позовну заяву, заява залишилася без розгляду відповідно.
17.06.2023 року позивачка викликала поліцію та з її слів на першого відповідача був складений протокол поліцейськими про адміністративне правопорушення серії ВА №105319 щодо вчиненого проти неї першим відповідачем домашнього фізичного та морального насильства. 03.07.2023 року постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області у адміністративній справі № 369/10021/23 першого відповідача було визнано винним за вчинене адміністративне правопорушення передбачене ст. 173-2 КУпАП, про що наразі зазначає позивачка у своїй позовній заяві.
Однак, постановою Київського апеляційного суду у справі № 369/10021/23 постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області було скасовано повністю, у зв'язку із тим що в постанові суду та протоколі про адміністративне правопорушення серії ВА №105319 не встановлено достовірно ознаки фізичного насильства з боку відповідача до позивачки та негативні наслідки які для неї настали, що виключає в діях відповідача наявність ознак домашнього насильства, свідків у справі не було та протокол був складений виключно з її слів. Однак, позивачка не зазначила цього встановленого судом факту, про те що, суд скасував цю постанову про вчинене домашнє насильство відносно неї, тим самим умисно приховала цей факт від суду.
Тому, як вбачається із хронології подій мати першого відповідача, позивач після смерті батька першого відповідача, починаючи з 04.02.2013 року та зокрема після одруження першого відповідача з другою відповідачкою ОСОБА_5 , створює неможливі умови життя, поводить себе не адекватно, вчиняючи постійні сварки, скандали, конфлікти намагаючись щоб перший відповідач зі своєю сім'єю виїхали з цього будинку, не дивлячись на свого малолітнього онука ОСОБА_6 та новонароджену онуку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яким станом на день розгляду цієї справи виповнилося всього 6 років та 6 місяців. Чим грубо порушує право першого відповідача на житло, право на місце проживання та права і охоронювані законом інтереси малолітніх дітей, які встановлені Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенцією про права дитини, тощо.
Позивачка в своїй позовній заяві стверджує, що не має змоги не тільки проживати разом із своєю донькою (Третя особа 2), а й не може зайти до свого будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , ув'язку із чим вимушена винаймати житло.
Однак, в підтвердження цього факту позивачка не додає жодного доказу (документу) який би підтвердив дійсність факту оренди нею іншого житла. Окрім цього, відповідач, відповідач 2 та відповідач 3 не чинять їй опір та не перешкоджають в потраплянні до свого будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , в користуванням ним та в проживанні в ньому.
08.06.2023 року позивачка зняла з місця реєстрації першого відповідача, його дружину другого відповідача та без відома першого та другого відповідачів зняла з місця реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , малолітнього сина першого та другого відповідачів ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 . То ж станом на сьогодні дитина першого та другого відповідачів немає місця реєстрації, оскільки іншого житла відповідачів не мають.
Відповідно до п. 1, 4 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно ч. 8 ст. 7 Сімейного кодексу України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Статтею 18 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», встановлено, що зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) відбувається шляхом до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг (ЦНАП) за заявою власника житла приватної форми власності, поданої у паперовій формі, стосовно повнолітньої особи, місце проживання (перебування) якої зареєстровано або задекларовано в житлі, що належить власнику на підставі права власності.
У разі подання власником житла заяви про зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини чи одного з них така дитина підлягає зняттю із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) разом з її батьками або іншими законними представниками чи одним із них.
То ж, в порушення Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», позивачка зняла з місця реєстрації за адресою АДРЕСА_1 , малолітнього сина 6 років ОСОБА_6 .
Згідно відповіді Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської обл. (далі - Служба) від 20.02.2024р. за вих.№135 на адвокатський запит від 12.02.2024р., Служба жодних дозволів щодо зняття з місця реєстрації малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , не надавала.
Відтак, Службою було зафіксовано в акті обстеження умов проживання дитини малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що останній проживає в будинку, за адресою АДРЕСА_1 , все для нормального розвитку та виховання має.
Служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської обл. є органом по захисту прав дитини, порядок діяльності якої встановлений в Порядку проведення органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року N 866.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Конвенції про права дитини «Жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність».
Отже, виходячи з вищенаведеного позивачка грубо порушуючи права дитини (її онука) без жодних дозволів Служби у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської обл., самовільно зняла з місця реєстрації малолітнього сина першого та другого відповідачів, тим самим позбавила його наступних прав.
Відповідно до абзаців 2,3 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про освіту» кожна особа має право здобувати початкову та базову середню освіту в закладі освіти (його філії), що найбільш доступний та наближений до місця проживання особи.
Реєстрація місця проживання дитини в Україні є обов'язковою. Без неї неможливо отримати соціальну допомогу, медичні послуги, які забезпечує держава, оформити дитину в садок, школу, а в майбутньому і отримати паспорт.
Окрім цього, з урахуванням 10-ти (десяти) річного терору першого відповідача та його сім'ї позивачкою, у зв'язку із тим що позивачка після смерті її чоловіка (батька першого та другого відповідачів) ОСОБА_12 , вступила в спадщину на все майно подружжя, а саме на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 130,7 кв.м. та земельну ділянку за кадастровим номером 3222486201:01:018:0120, площею 505 кв.м. (0,0504 га), перший відповідач був вимушений звернутися до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовом про поділ майна подружжя та визнання права власності у порядку спадкування за законом. Наразі відкрита цивільна справа № 369/8717/23 та накладений арешт на вказаний житловий будинок та земельну ділянку, що належить на праві власності позивачці, шляхом заборони будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії, щодо відчуження житлового будинку та земельної ділянки.
На підставі наведеного, представник першого відповідача просив суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог повністю, стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 18 500, 00 грн.
21.11.2024 року до суду від представника першого відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 369/9285/24, яке відхилено судом.
20.02.2025 року представником позивача подано клопотання про зміну предмету позову у справі № 369/9285/24, згідно якого остання змінила предмет позову та просила суд усунити ОСОБА_1 перешкоди в користуванні та розпорядженні власністю, а саме будинком з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та виселити ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітню особу ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення та зобов'язати їх звільнити такий будинок від особистих речей.
Ухвалою суду від 24.02.2025 року прийнято заяву позивача ОСОБА_1 про зміну предмету позову у цивільній справі № 369/9285/24, залучено до участі у цивільній справі № 369/9285/24 в якості співвідповідача - малолітню особу ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , законними представниками якої є батьки: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
27.05.2025 року до суду від Служби у справах дітей Борщагівської сільської ради разом із заявою про розгляд справи без участі третьої особи від 21.05.2205 року № 472 надійшов рішення Виконавчого комітету Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області від 15.05.2025 року № 379/22 «Про затвердження висновку щодо недоцільності виселення з будинку з надвірними будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення малолітній дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ».
Згідно даного рішення затверджено висновок щодо недоцільності виселення з будинку з надвірними будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення малолітніх дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Ухвалою суду від 24.09.2025 року закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті.
У судовому засіданні 03.02.2026 року позивач та представник позивача підтримали задоволення позовних вимог, представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.
Суд, заслухавши думку учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно, повно та об'єктивно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтується позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості у їх сукупності, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 12 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18).
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.
Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Як вбачається з наявних матеріалів справи та не спростовано сторонами спору, позивач ОСОБА_1 є єдиним власником будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 11.08.2023 року. Підставою набуття права власності є Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 05.02.2008 року, видане Виконкомом Софіївсько-Борщагівської сільської ради.
Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222486201:01:018:0120, також належить ОСОБА_1 на підставі державного акту від 14.09.2005 року, актуальність інформації підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 3425598048.
Починаючи з 08.06.2023 року відповідачі були зняті з місця реєстрації за адресою АДРЕСА_1 за заявою Позивача, тобто, власника будинку.
У спірному будинку станом на момент судового розгляду справи зареєстровані позивач та її донька ОСОБА_8 , що підтверджується Витягами з реєстру територіальної громади № 2024/000705717 та 2024/000962936.
Станом на дату звернення до суду в будинку фактично проживають відповідачі, що підтверджується Актом на предмет проживання від 04.12.2023 року, що складено депутатом Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області.
Як встановлено судом, 08.06.2023 року позивачка зняла з місця реєстрації першого відповідача, його дружину другого відповідача та без відома першого та другого відповідачів зняла з місця реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , малолітнього сина першого та другого відповідачів ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 . То ж станом на сьогодні дитина першого та другого відповідачів немає місця реєстрації, оскільки іншого житла відповідачів не мають.
Відповідно до п. 1, 4 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно ч. 8 ст. 7 Сімейного кодексу України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Статтею 18 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», встановлено, що зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) відбувається шляхом до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг (ЦНАП) за заявою власника житла приватної форми власності, поданої у паперовій формі, стосовно повнолітньої особи, місце проживання (перебування) якої зареєстровано або задекларовано в житлі, що належить власнику на підставі права власності.
У разі подання власником житла заяви про зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини чи одного з них така дитина підлягає зняттю із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) разом з її батьками або іншими законними представниками чи одним із них.
То ж, в порушення Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», позивачка зняла з місця реєстрації за адресою АДРЕСА_1 , малолітнього сина 6 років ОСОБА_6 .
Згідно відповіді Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської обл. (далі - Служба) від 20.02.2024р. за вих.№135 на адвокатський запит від 12.02.2024р., Служба жодних дозволів щодо зняття з місця реєстрації малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , не надавала.
Відтак, Службою було зафіксовано в акті обстеження умов проживання дитини малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що останній проживає в будинку, за адресою АДРЕСА_1 , все для нормального розвитку та виховання має.
Служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області є органом по захисту прав дитини, порядок діяльності якої встановлений в Порядку проведення органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року N 866.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Конвенції про права дитини «Жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність».
Суд погоджується з доводами першого відповідача, що позивачка без жодних дозволів Служби у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської обл., самовільно зняла з місця реєстрації малолітнього сина першого та другого відповідачів, тим самим позбавила його наступних прав.
Відповідно до абзаців 2, 3 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про освіту» кожна особа має право здобувати початкову та базову середню освіту в закладі освіти (його філії), що найбільш доступний та наближений до місця проживання особи.
Реєстрація місця проживання дитини в Україні є обов'язковою. Без неї неможливо отримати соціальну допомогу, медичні послуги, які забезпечує держава, оформити дитину в садок, школу, а в майбутньому і отримати паспорт.
Згідно рішення Виконавчого комітету Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області від 15.05.2025 року № 379/22 «Про затвердження висновку щодо недоцільності виселення з будинку з надвірними будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення малолітній дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ».
Згідно даного рішення затверджено висновок щодо недоцільності виселення з будинку з надвірними будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення малолітніх дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Крім того, судом встановлено, що у зв'язку із тим що позивачка після смерті її чоловіка (батька першого та другого відповідачів) ОСОБА_12 , вступила в спадщину на все майно подружжя, а саме на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 130,7 кв.м. та земельну ділянку за кадастровим номером 3222486201:01:018:0120, площею 505 кв.м. (0,0504 га), перший відповідач звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовом про поділ майна подружжя та визнання права власності у порядку спадкування за законом. Наразі відкрита цивільна справа № 369/8717/23 та накладений арешт на вказаний житловий будинок та земельну ділянку, що належить на праві власності позивачці, шляхом заборони будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії, щодо відчуження житлового будинку та земельної ділянки.
Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно із ст. 2 Закону України « Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні Громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні», гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.
Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло.
У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зазначається наступне: кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Поняття «житло» в контексті ст. 8 Конвенції тлумачиться доволі широко. Зокрема, в Рішенні у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 2 березня 2011 року, зазначено, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем. Крім того, втрата житла (в тому числі й того, яке надавалося в тимчасове користування) є крайньою формою втручання у право на повагу до житла.
«Особа, якій загрожує виселення, повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом (в контексті втручання в право на повагу до житла). Зокрема, якщо будуть наведені відповідні аргументи осіб, яких виселяють, щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх і надати належне обґрунтування. Якщо національні суди дійшли висновку, що вселення не відповідало чинному законодавству, то вони повинні врівноважувати його з аргументами заявників, якщо ті вказали, що цей захід покладе на них надмірний тягар». Європейський суд з прав людини звернув на це увагу у Рішенні від 17 травня 2018 року у справі «Садов'як проти України».
Також, в рішенні від 13 травня 2008 року у справі «МакКанн проти Сполученого Королівства» зазначено, що для особистості людини, для її усталеного та безпечного місця в суспільстві втрата житла в контексті ст. 8 Конвенції «є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла». Права, пов'язані з житлом, Конвенцією захищені подвійно: ст. 8 Конвенції передбачає право на «повагу до житла», а ст. 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує право на «повагу до майна».
Згідно ч. 1, 2 ст. 156 Житлового кодексу України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.
До членів сім'ї належать: дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство (ч.2 ст. 64 Житлового кодексу України).
Верховний Суд роз'яснив у своїй постанові від 05.06.2019 у справі № 643/18788/15-ц, що правомочності власника не є абсолютними, законом можуть встановлюватися певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення балансу інтересів у суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб'єктами права.
Дія ст. 109 Житлового кодексу України спрямована на захист житлових прав фізичних осіб, які мають лише єдине місце постійного проживання.
Тому, з урахуванням положень Конституції України, Конвенцій по захисту прав людини і основоположних свобод, Конвенції по правам дітей, Житлового кодексу України, фізична особа не може бути виселена яка має лише одне місце проживання.
Доводи позивачка щодо того, що вона не має змоги не тільки проживати разом із своєю донькою, а й не може зайти до свого будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , ув'язку із чим вимушена винаймати житло оцінюються судом критично, оскільки на підтвердження цього факту позивачка не додає жодного доказу (документу) який би підтвердив дійсність факту оренди нею іншого житла.
Окрім цього, матеріали справи не містять доказів, що станом на моменту судового розгляду справи відповідачі чинять їй опір та не перешкоджають в потраплянні до свого будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , в користуванням ним та в проживанні в ньому.
Усі інші доводи та твердження сторін не спростовують вищевикладених висновків суду.
Відтак, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Також представником першого відповідача заявлено про відшкодування понесених витрат на професійну правову допомогу у розмірі 18 500 грн.
На підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу останнім надано суду витяг з договору про надання правової допомоги адвокатом від 17.01.2022 року та ордер на надання правничої (правової) допомоги від 06.11.2024 року.
За змістом статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі№ 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.
Разом з тим, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 20 вересня 2023 року у справі № 753/7936/22 (провадження № 61-1519св23).
Як вбачається з матеріалів справи адвокатом Семашко Д.М. до суду подано позовну відзив на позов, справа розглядалась в порядку загального позовного провадження.
При цьому слід звернути увагу на позицію Верховного Суду від 16 березня 2023 року у справі № 927/153/22, згідно якої при визначенні витрат на правову допомогу слід враховувати наступне: чи змінювалася правова позиція у справі в судах першої та апеляційної інстанції; чи потрібно було адвокату вивчати додаткове джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтовували свої вимоги. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 910/20852/20.
Судом встановлено, що згідно наявного в матеріалах справи витягу з договору про надання правової допомоги адвокатом від 17.01.2022 року не визначено порядок оплати правничої допомоги позивачем адвокату Семашко Д.М.
Представником першого відповідача не надано суду акту приймання-передачі наданих за договором послуг адвоката, що унеможливлює визначення судом які послуги надавалися адвокатом першому відповідачу, а також яка їх вартість.
Крім того, не надано доказів оплати першим відповідачем 18 500 грн адвокату Семавшко Д.М. 18 500 грн правничої допомоги.
Враховуючи обгрунтовані сумніви у реальному понесенні першим відповідачем витрат на професійну правову допомогу, суд дійшов висновку відмовити у стягненні витрат на професійну правову допомогу з позивача на користь першого відповідача.
Витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 258-259, 263-265, 268Цивільного процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , малолітньої особи ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , треті особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей та сім'ї Борщагівської сільської ради, ОСОБА_8 про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення та звільнення від особистих речей - відмовити повністю.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано .
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення складено: 09.03.2026 року.
Суддя А.В. Янченко