04 березня 2026 року м. Дніпросправа № 160/17511/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Щербака А.А. (доповідач),
суддів: Баранник Н.П., Малиш Н.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року (суддя Бондар М.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, скасування податкових повідомлень-рішень і зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, скасування податкових повідомлень-рішень і зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року позов задоволено частково.
Суд вирішив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 30.10.2024:
- №2687957-2413-0417-UA12020250000010438,
- №2687958-2413-0417-UA12020250000010438,
- №2687857-2413-0417-UA12020250000010438.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Відповідачем подана апеляційна скарга, просить рішення суду першої інстанції скасувати, в задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.
Зазначено, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що платником земельного податку за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1221455800:01:044:0301 площею 38,2 га (цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства) має бути Фермерське господарство «Сузір'я».
Судом першої інстанції не враховані доводи відповідача що відповідно до інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, речові права, зокрема надання в оренду земельної ділянки за кадастровим номером 1221455800:01:044:0301 площею 38,2 га за ФГ «Сузір'я» не зареєстровані.
Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до пункту 3 частини 1 ст.311 КАС України в порядку письмового провадження, на підставі наявних у ній доказів.
Колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як було встановлено судом першої інстанції, на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії IV-ДП № 011578 від 14.12.1998 ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку площею 38.200 га для ведення селянського (фермерського) господарства.
Згідно з інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку станом на 28.01.2025, земельна ділянка з кадастровим номером 1221455800:01:044:0001 площею 38,2 га та цільовим призначенням 01.02 - для ведення фермерського господарства перебуває на праві постійного користування у ОСОБА_1 .
Відповідно до пунктів 1.1., 2.1. статуту Фермерського господарства «Сузір'я» (ЄДРПОУ 30996966), господарство створено на підставі рішення ІІІ сесії ХХІІІ скликання Дніпровської районної ради від 21.10.1998 та Державного акту на право постійного користування землею; головою фермерського господарства є його засновник - ОСОБА_1 .
У витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань зазначено, що державна реєстрація Фермерського господарства «Сузір'я» проведена 15.06.2000.
Фермерське господарство «Сузір'я» з 01.01.2016 перебуває на спрощеній системі оподаткування та є платником єдиного податку 4 групи. Протягом 2022-2024 років Фермерське господарство «Сузір'я» щоквартально сплачувало єдиний податок.
Протягом 1998-2021 років органом державної податкової служби не нараховувались податкові зобов'язання з земельного податку ОСОБА_1 , як фізичній особі, якій на праві постійного користування належить земельна ділянка з кадастровим номером 1221455800:01:044:0001 площею 38,2 га та цільовим призначенням 01.02 - для ведення фермерського господарства.
ГУ ДПС у Дніпропетровській області 30.10.2024 винесено податкові повідомлення-рішення за 2022-2024 роки, якими визначено податкові зобов'язання з земельного податку ОСОБА_1 за земельну ділянку за кадастровим номером 1221455800:01:044:0301 площею 38,2 га (цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства), а саме:
- №2687957-2413-0417-UA12020250000010438 на суму 12306,41 грн за 2022 рік;
- №2687958-2413-0417-UA12020250000010438 на суму 12306,41 грн за 2023 рік;
- №2687857-2413-0417-UA12020250000010438 на суму 12306,41 грн за 2024 рік.
Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем правомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень не було доведено.
Колегія суддів з висновками суду першої інстанції погоджується.
Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України, плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України, земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
Відповідно до підпункту 269.1.1. пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є:
269.1.1.1. власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);
269.1.1.2. землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування.
Відповідно до підпункту 270.1.1. пункту 270.1 статті 270 ПК України, об'єктами оподаткування земельним податком:
270.1.1.1. земельні ділянки, які перебувають у власності;
270.1.1.2. земельні частки (паї), які перебувають у власності;
270.1.1.3. земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування.
Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (підпункт 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Відповідно до пункту 287.1 статті 287 ПК України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Відповідно до статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство.
Суд вірно зазначив, що на час надання земельної ділянки така земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб'єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (який втратив чинність 29.07.2003 - з моменту набрання чинності Законом України «Про фермерське господарство», але був чинний на час створення Фермерського господарства «Сузір'я») після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.
Законодавством, чинним до 2003 року, було передбачено одержання земельної ділянки як обов'язкової умови для набуття правосуб'єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов'язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства.
Згідно із Законом України «Про фермерське господарство», прийнятим 19.06.2003, Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» визнано таким, що втратив чинність.
У статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» унормовано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства відповідно до закону.
Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 зазначеного Закону право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому ЗК України.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону України «Про фермерське господарство»).
Суд першої інстанції вірно врахував, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення. Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб'єктом такого використання може бути особа - суб'єкт господарювання за статтею 55 ГК України.
Нормами Закону України «Про фермерське господарство» запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності. Таке фермерське господарство створюється після отримання громадянином земельної ділянки в оренду. З моменту створення цього фермерського господарства та його державної реєстрації до нього переходять права й обов'язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі. В цьому випадку не відбувається відчуження орендарем права на оренду земельної ділянки, а здійснюється встановлений нормами перехід прав та обов'язків орендаря земельної ділянки від громадянина до створеного ним фермерського господарства. При цьому такий перехід відбувається в силу вищенаведених норм Закону України «Про фермерське господарство» та не потребує вчинення сторонами орендних правовідносин будь-яких додаткових дій, у тому числі укладення додаткових угод.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що у разі створення фермерського господарства саме останнє виступає суб'єктом взаємовідносин щодо користування землею, а тому за логікою таких висновків саме воно має й нести обов'язки щодо сплати відповідного земельного податку.
Суд вірно встановив, що в спірних правовідносинах, платником земельного податку за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1221455800:01:044:0301 площею 38,2 га (цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства) має бути Фермерське господарство «Сузір'я», а оскаржувані податкові повідомлення-рішення є таким, що прийняті необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, непропорційно, зокрема без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, тому є протиправними та підлягають скасуванню.
Доводи апеляційної скарги вказаного не спростовують.
Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст. ст. 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, скасування податкових повідомлень-рішень і зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий - суддя А.А. Щербак
суддя Н.П. Баранник
суддя Н.І. Малиш