Головуючий І інстанції: Мельников Р.В.
09 березня 2026 р. Справа № 520/12570/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.10.2025, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 28.10.25 по справі № 520/12570/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 07.05.2025 № 930050883350 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок призначеного ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 25.04.2025, виходячи з розміру 72% її суддівської винагороди, зазначеної у довідці Верховного Суду від 20.03.2024 № 1128/0/2-24 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з виплатою недоотриманих сум.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідач протиправно зменшив відсоток розміру її суддівської винагороди, з 66% до 60% для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, а також не здійснив перерахунок її пенсії виходячи з розміру 72% її суддівської винагороди, зазначеної у довідці Верховного Суду від 20.03.2024 № 1128/0/2-24 про суддівську винагороду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.10.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 07.05.2025 № 930050883350 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 стаж роботи на посаді ревізора Держарбітражу при Раді Міністрів УРСР з 10.03.1980 по 30.12.1983 у розмірі 3 років 9 місяців 21 дня.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок та виплату призначеного ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 27.12.2023, виходячи з 66% розміру суддівської винагороди, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти в цій частині нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 3 10.03.1980 по 30.12.1983 на посаді ревізора Держарбітражу при Раді Міністрів УРСР не можливо зарахувати до стажу роботи на посаді судді, оскільки дана посада зараховується до стажу роботи судді, що дає право на відставку.
Стаж позивачки на посаді судді складає 25 років 1 місяць 6 днів. При виконанні рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/31341/24 від 18.12.2024 встановлено 60 відсотків суддівської винагороди судді.
Крім того, представник відповідача вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним та підлягає зменшенню.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, подав власну апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти в цій частині нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що ОСОБА_1 звільнена у відставку після набрання чинності Законом № 2509-VIII (рішення Вищої ради правосуддя від 22.07.2021 № 1668/0/15-21), до її суддівського стажу в силу положень частини другої статті 137 Закону № 1402- VIII додатково підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді.
Водночас, позивач вважає, що суд першої інстанції помилково вважає, що необхідною умовою для зарахування ОСОБА_1 трьох років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права на підставі частини 2 статті 137 Закону № 1402-VIII є факт призначення її на посаду судді після набрання чинності вказаними положеннями.
На переконання позивача, позиція суду першої інстанції щодо зменшення розміру заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу з мотивів неспівмірності не ґрунтується на положеннях статті 134 КАС України, які виключають ініціативу суду у перевірці співмірності розміру заявлених до стягнення витрат за відсутності відповідного клопотання іншої сторони.
Позивач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначає, що період роботи ОСОБА_1 з 10.03.1980 по 30.12.1983 на посаді ревізора Держарбітражу при Ради Міністрів УРСР враховувався безпосередньо самим Пенсійним фондом України при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання позивача у період з липня 2021 року по березень 2025 року. Втім зазначений період був безпідставно виключений із суддівського стажу ОСОБА_1 після проведення органом Пенсійного фонду України перерахунку на виконання рішення суду у справі № 520/31341/24.
Позивач наголошує, що жодних доводів на спростування зазначених обставин апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області не містить.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, натомість апеляціна скарга відповідача задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 Указом Президента України від 12.06.1996 № 420/96 призначена суддею господарського (арбітражного) суду міста Києва. Постановою Верховної Ради України від 03.03.2011 № 3089-ХІ обрана на посаду судді Вищого господарського суду України безстроково.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 24.07.2018 № 2400/0/15-18 у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) та початком ліквідації Вищого господарського суду України було вирішено внести Президентові України подання про переведення судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду міста Києва.
Указом Президента України від 21.09.2018 № 287/2018 ОСОБА_1 переведена на роботу на посаді судді Господарського суду міста Києва.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 22.07.2021 № 1668/0/15-21 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду міста Києва у зв'язку з поданням заяви про відставку» позивач була звільнена з посади судді Господарського суду міста Києва у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Згідно з наказом голови Господарського суду міста Києва від 23.07.2021 №438-К позивач відрахована зі штату суду 23.07.2021.
23.07.2021 Господарським судом міста Києва позивачу видана довідка №0213/275/21 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, згідно з якою посадовий оклад позивача станом на 23.07.2021 складав 78825,00 грн, загальний розмір суддівської винагороди - 134 002,50 грн.
27.07.2021 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, за результатами розгляду якої ОСОБА_1 призначене щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 66% суддівської винагороди.
У зв'язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв'язку з Рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України» від 21.11.2023 № 3481-IX (далі - Закон № 3481-IX) Верховним Судом позивачу видана довідка від 20.03.2024 №1128/0/2-24 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, згідно з якою суддівська винагорода позивача розрахована, виходячи з посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду за Законом № 1402-VIII.
28.03.2024 позивачем через Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві подана заява про здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, до якої була додана довідка Верховного Суду від 20.03.2024 №1128/0/2-24.
За результатами розгляду заяви позивача від 28.03.2024 органом Пенсійного фонду України був здійснений перерахунок призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за період, починаючи з 27.12.2023 (дати набрання чинності Законом № 3481-IX).
Протягом квітня-вересня позивач отримувала щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 66% від суддівської винагороди, визначеної у довідці Верховного Суду від 20.03.2024 № 1128/0/2-24, що не заперечується сторонами.
Зазначене підтверджується рухом коштів по банківському рахунку позивача та скріншотом відомостей з електронного кабінету Порталу електронних послуг Пенсійного фонду України станом на серпень 2024, наданий позивачем.
У подальшому позивач отримала рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 04.10.2024 № 930050883350, за змістом якого територіальний орган Пенсійного фонду України повторно розглянув заяву позивача від 28.03.2024 та прийняв рішення про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за заявою від 28.03.2024 на підставі довідки Верховного Суду.
Відмова мотивована тим, що з 27.12.2023 підлягає перерахунку щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, яким призначено щомісячне довічне грошове утримання відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI. Також, у рішенні зазначено, що розмір складових суддівської винагороди судді окружних судів, утворених у районах міста, в окружних господарських судах не змінювався, тому для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 відсутні підстави.
Також, позивачем було отримано лист Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 23.10.2024 № 2600-0504-8/205730, в якому зазначено, що в результаті приведення у відповідність до норм чинного законодавства матеріалів пенсійної справи виникла переплата пенсії за період з 27.12.2023 по 30.09.2024 в розмірі 540 159,75 грн. ОСОБА_1 запропоновано добровільно вирішити питання про повернення надміру виплачених коштів та повідомлено про наявність в органів Пенсійного фонду України повноважень на звернення до суду з позовом про відшкодування надміру виплачених сум.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2023 у справі №520/31341/24, залишеному без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.03.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під.3, пов.2,м. Харків, 61022, ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 04.10.2024 № 930050883350 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за заявою від 28.03.2024. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок призначеного ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 27.12.2023, виходячи з розміру суддівської винагороди, зазначеної у довідці Верховного Суду від 20.03.2024 №1128/0/2-24 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Позивачці здійснено перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці на виконання рішення суду, разом з тим зменшено його відсотковий розмір з 66% до 60%.
Позивач звернулась з заявою від 25.04.2025 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці зарахувавши до її стажу на посаді судді період роботи ревізором Держарбітражу при Раді Міністрів УРСР у розмірі 3 років 9 місяців 21 дня; зарахувавши до суддівського стажу стаж роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена для призначення на посаду судді у розмірі 3 років та, відповідно, перерахувати та виплачувати щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці із розрахунку 72% від розміру суддівської винагороди визначеної у довідці Верховного Суду від 20.03.2024 № 1128/0/2-24 про суддівську винагороду.
За принципом екстериторіальності розгляд заяви направлено до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області. Рішенням ГУ ПФУ в Харківській області від 07.05.2025 №930050883350 у задоволенні заяви позивача - відмовлено, оскільки строк роботи на посаді судді позивача складає 25 років 1 місяць 6 днів, то для зарахування до цього стажу інших періодів роботи та здійсненні перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці підстави відсутні. Позивач не погоджуючись з рішенням ГУ ПФУ в Харківській області звернулась до суду з позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що стаж роботи на посаді ревізора Держарбітражу при Раді Міністрів УРСР з 10.03.1980 по 30.12.1983 у розмірі 3 років 9 місяців 21 дня належить до врахування до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, що узгоджується з Висновком Вищої ради правосуддя від 16.07.2021 за результатами вивчення заяви та доданих матеріалів про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду міста Києва у відставку.
В той же час зарахування позивачці 3 років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права (окрім роботи на посадах, визначених абзацом другим частини четвертої статті 43 Закону № 2862-ХІІ) на підставі частини 2 статті 137 Закону України №1402-VIII, не відповідає положенням законодавства, що діяло на момент призначення позивача на посаду судді.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, про відсутність підстав для зарахування до стажу трьох років стажу на підставі частини другої статті 137 Закону №1402-VIII до загального суддівського стажу позивача та здійснення перерахунку довічного грошового утримання виходячи з 72% суддівської винагороди.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційних скарг, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з вимогами статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Частиною 1 статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституції і законами України.
Щодо аргументів апеляційної скарги ОСОБА_1 про зарахування позивачу до суддівського стажу 3 роки стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосудця. Розмір винагороди судці встановлюється законом про судоустрій. ,
Конституційний Суд України у рішенні від 11.10.2005 № 8-рп/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.
До цього Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8- рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року.
Також в рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абз. 2 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого, забезпечення реформування пенсійної системи», статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).
Спеціальним законом, який визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд є Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 р. № 1402-Уїїї (в подальшому - Закон № 1402-УІІІ).
Відповідно до ст. 4 Закону № 1402-УІІІ, судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Абзацом четвертим пункту 34 розділу XII “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-УІІІ встановлено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Частиною 2 статті 137 Закону № 1402-УІІІ (у редакції, яка діє з 5 серпня 2018 року) встановлено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону № 2862-ХІI (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду судді) на посаду судді міг бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який мав. вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживав в Україні не менш як десять років та володів державною мовою.
Згідно із ч. 3 ст. 127 Конституцій України (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду судді) встановлено, що на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.
Тобто на час зайняття позивачем посади судді відповідно до ч. 3 ст. 127 Конституцій України вимагався мінімальний стаж роботи у галузі права не менш як три роки. За приписами статті 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії.
Частинами 3, 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У зв'язку з прийняттям Закону України від 12.07.2018 № 2509-VIII “Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів» у зв'язку з прийняттям Закону 2447-VIII, який набрав чинності 05.08.2018, статтю 137 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII доповнено частиною другою, згідно з якою до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
На час призначення на посаду судді позивача, тобто станом на 27.03.1995 року, частиною першою статті 7 Закону № 2862-ХІІ було передбачено, що право на зайняття посади судді районного (міського), міжрайонного (окружного) суду, військового суду гарнізону має громадянин України, який досяг на день обрання 25 років, має вищу юридичну освіту і, як правило, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше двох років.
Частиною шостою статті 69 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що для цілей цього Закону вважається:
- вищою юридичною освітою - вища юридична освіта ступеня магістра (або прирівняна до неї вища освіта за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста), здобута в Україні, а також вища юридична освіта відповідного ступеня, здобута ї в іноземних державах та визнана в Україні в установленому законом порядку;
- стажем професійної діяльності у сфері права - стаж професійної діяльності особи за спеціальністю після здобуття нею вищої юридичної освіти.
Якщо виходити із законодавчих положень частини другої статті 137 Закону № 1402-VIII у поєднанні з положеннями абзацу четвертого пункту 34 розділу XII “Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, вдаючись до системного, об'єктивного та цільового їхнього трактування, то можна дійти висновку про те, що відповідно до законодавства, яке діяло на день зайняття громадянином України посади судді вперше, час роботи в галузі права, який є однією з необхідних умов для того, щоб бути рекомендованим на посаду судді, незалежно від тривалості цього стажу та виду діяльності, не зараховувався до стажу роботи на посаді судді. Строк роботи в галузі права та належність певної роботи (діяльності) до роботи в галузі права мали значення лише для реалізації права на зайняття судової посади.
Відповідно до закону, який регулював питання стажу роботи судді на час зайняття суддівської посади вперше, до суддівського стажу мали зараховуватися передбачені в такому законі певні види роботи (професійної діяльності) у разі дотримання встановленої законом умови, за яких робота не на посаді судді прирівнюється до суддівської діяльності.
Інакше кажучи, якщо особа, яка працювала на посаді судді, мала необхідний стаж роботи в галузі права - чи то на посаді прокурора і слідчого, чи адвоката, чи займалася науковою діяльністю у відповідній науковій установі тощо, то такий стаж визнався необхідним для вирішення питання про призначення її на судову посаду, але воднораз не відносився до стажу роботи на посаді судді. Відповідно до закону був запроваджений підхід, за якого до стажу роботи на посаді судді зараховувався певний вид роботи (приміром робота на посадах прокурорів і слідчих), але якщо були дотримані передбачені законом умови, за яких строк роботи на не суддівській посаді має зараховуватися до роботи на посаді судді. Йдеться, зокрема, про дотримання передбаченої законом умови наявності в особи стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Натомість виражене й закріплене в частині другій статті 137 Закону № 1402-VIII положення (припис) про те, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, означає, що до стажу роботи на посаді судді і прирівняних до нього стражів роботи (абзац четвертий пункту 34 розділу XII “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII) додається (може додаватися) ще один вид (чи види) роботи (професійної діяльності), який раніше не охоплювався поняттям стажу роботи на посаді судді. Під цим стажем у вимірі чинного законодавчого визначення поняття “стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді» треба розуміти за якісними властивостями вид (види) певної роботи (професійної діяльності) в галузі права, який відрізняється від суддівської і прирівняної до неї роботи та має часові (кількісні) межі (строк роботи).
Системний аналіз статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у її взаємозв'язку з абзацом 4 пункту 34 розділу XII “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII дає підстави вважати, що у зв'язку з набранням чинності Законом № 2447-VIII, яким внесено зміни до статті 137 Закону № 1402-VIII, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.09.2020 року у справі № 9901/302/19. Зокрема, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при обчисленні стажу роботи на посаді судді підлягають застосуванню норми законодавства, які були чинними на день призначення (обрання) відповідного судді. Водночас при обчисленні стажу, який дає право на відставку окремо слід застосовувати положення частин першої та другої статті 137 Закону № 1402-VIII як стаж, який зараховується додатково. У випадку зайняття посади судді без проведення конкурсних процедур стаж роботи (професійної діяльності), передбачений частиною другою статті 137 цього Закону, визначається на момент призначення на посаду судді вперше, а у випадку призначення на посаду судді за результатами конкурсу - зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом для участі у конкурсі та надає право для призначення на цю посаду за його результатами.
Частина друга статті 137 Закону № 1402-VIII прийнята на покращення соціального захисту суддів як висококваліфікованих фахівців та підвищення їх соціального захисту і передбачає додаткову можливість зарахування до стажу роботи на посаді судді стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, а не альтернативну можливість вибору стажу, адже в абзаці четвертому пункту 34 розділу XII “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII визначено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання). (Аналогічна позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2020 по справі № 9901/537/19).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.05.2019 у справі № 9901/805/18 зазначила, що частину другу статті 137 Закону № 1402-VIII потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагається законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення, оскільки вказана норма закону призвела до покращення правового становища /суддів, надавши можливість зараховувати до стажу роботи на посаді судді їхній стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення їх на посаду.
Абзацом 4 пункту 34 розділу XII “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402- VIII своєю чергою встановлено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Досліджуючи питання співвідношення абзацу 4 пункту 34 розділу XII “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-УШ та частини другої статті 137 Закону № 1402- VIII, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.09.2020 № 9901/302/19 зазначила, що при обчисленні стажу роботи на посаді судді підлягають застосуванню норми законодавства, які були чинними на день призначення (обрання) відповідного судді. При цьому при обчисленні стажу, який дає право на відставку окремо слід застосовувати положення частини першої статті 137 зазначеного закону, положення частинидругоїцієї статті як стаж, якийзараховуєтьсядодатково.
У постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/537/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виражене й закріплене в частинідругій статті 137 Закону № 1402-VIII положення (припис) про те, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, означає, що до стажу роботи на посаді судді і прирівнянихдо нього стажів роботи (абзац четвертий пункту 34 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-УІІІ) додається (може додаватися) ще один вид (чи види) роботи (професійної діяльності), який раніше не охоплювався поняттям стажу роботи на посаді судді. Під цим стажем у вимірі чинного законодавчого визначення поняття "стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді" треба розуміти за якісними властивостями вид (види) певної роботи (професійної діяльності) в галузі права, який відрізняється від суддівської прирівняної до неї роботи та має часові (кількісні) межі (строк роботи).
Таким чином Велика Палата Верховного Суду констатувала, що при обчисленні стажу судді підлягають врахуванню як положення законодавства, чинного на момент обрання (призначення) судді, так і положення частини першої та другої статті 137 Закону № 1402-VIII.
Позиція Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності додаткового зарахування до суддівського стажу періоду роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, у разі звільнення судді у відставку після набрання чинності Законом, № 2509-УІП (після 05.08.2018), є сталою, послідовною та незмінюваною протягом усього періоду чинності положень частини другої статті 137 Закону № 1402-УШ.
Зазначена позиція, зокрема, висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2019 у справі № 9901/805/18, від 24.10.2019 у справі №/9901/2/19, від 17.09.2020 № 9901/302/19, від 08.10.2020 у справі № 9901/537/19, від 18.11.2021 у справі 9901/15/21, від 15.02.2024 № 420/14019/23, від 06.06.2024 у справі № 990/228/23.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 08.04.2025 у справі № 160/9707/24, також підтримав позицію щодо необхідності зарахування до суддівського стажу позивача стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, із посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 30.05.2019 у справі № 9901/805/18.
З аналізу вищезазначених положень законодавства та правових позицій висловлених Верховним Судом встановлено, що додатково до стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку, підлягає зарахуванню стаж професійної діяльності.
У спільному листі Голови Вищої ради правосуддя, в.о. Голови Верховного Суду, Голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, в.о. Голови Ради суддів України, Голови Державної судової адміністрації України, Ректора Національної школи суддів України від 05 листопада 2018 року № 41783/0/9-18, № 2664/0/2-18, № 01-6757/18, № 9рс-1112/18, № 1-22433/18, № 02/3878 "Про зарахування (перерахунок) стажу роботи на посаді судді" надано роз'яснення щодо зарахування (перерахунок) стажу роботи на посаді судді. У вказаному листі зазначено, що право на зарахування стажу роботи за спеціальністю три роки мають, зокрема, судді, яких було призначено на посаду судді місцевого або апеляційного господарського суду вперше згідно з вимогами, встановленими Законом № 1142-ХІІ на день їх призначення.
Крім того, Вища рада правосуддя як орган, до конституційних повноважень якого віднесено вирішення питання про звільнення суддів у відставку, при обчисленні стажу суддів також стало та послідовно підтримується позиції щодо необхідності зарахування стажу, передбаченого частиною другою статті 137 Закону № 1402-УІІІ.
Доводи відповідача щодо відсутності підстав для зарахування до суддівського стажу ОСОБА_1 стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді) з тих підстав, що на час призначення позивача на посаду судді (12.06.1996) положення законодавства не передбачали зарахування до стажу такого виду робіт, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони суперечать положенням Закону № 1402-УІІІ, та позиції Великої Палати Верховного Суду з цього питання.
Отже, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 звільнена у відставку після набрання чинності Законом № 2509-УІІІ (рішення Вищої ради правосудця від 22.07.2021 № 1668/0/15-21), до її суддівського стажу в силу положень частини другої статті 137 Закону № 1402-УШ підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді.
З матеріалів справи встановлено, що позивач призначена суддею господарського (арбітражного) суду міста Києва Указом Президента України від 12.06.1996 № 420/96.
Стаж ОСОБА_1 за юридичною спеціальністю, наявність якого була необхідна для призначення на посаду судді господарського (арбітражного) суду міста Києва, підтверджується записами у її трудовій книжці.
Так, у період з 20.01.1993 по 31.05.1994 ОСОБА_1 працювала на посаді спеціаліста в Арбітражному суді міста Києва; у період з 01.06.1994 по 17.06.1996 працювала на посаді помічника голови Арбітражного суду міста Києва.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що із зазначеного стажу роботи у сфері права ОСОБА_1 до стажу роботи, що враховується під час обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, додатково підлягають зарахуванню 3 роки як стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Доводи відповідача, що вказаний стаж не зараховувався до суддівського стажу ОСОБА_1 безпосередньо на підставі рішення Вищої ради правосуддя, колегія суддів також не бере до уваги, оскільки у спірних правовідносинах наявність у ОСОБА_1 стажу роботи у сфері права, вимога щодо якого була встановлена статтею 20 Закону № 1142-ХІІ, підтверджується записами у її трудовій книжці, наявність такого стажу відповідачем не оспорюється.
Указаний стаж підлягає зарахуванню до суддівського стажу позивача, що враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання, на підставі частини другої статі 137 Закону № 1402-УШ.
За змістом частини третьої статті 142 Закону № 1402-VIII один повний рік суддівського стажу збільшує щомісячне довічне грошове утримання судді на 2%.
Неврахування органами Пенсійного фонду України трьох років суддівського стажу ОСОБА_1 при обчисленні її щомісячного довічного грошового утримання призводить до протиправного зменшення вказаного утримання щомісячно на 6% та, відповідно, порушує суддівські гарантії на належне матеріальне забезпечення суддів у відставці.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відмова відповідача у зарахуванні до суддівського стажу ОСОБА_1 трьох років стажу на підставі частини другої статті 137 Закону № 1402-УШ не відповідає вимогам Закону України № 1402-VIII та позиції Великої Палати Верховного Суду висловленій у постанові від 30.05.2019 у справі № 9901/805/18, отже апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Щодо аргументів апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про протиправність зарахування ОСОБА_1 стажу роботи на посаді ревізора Держарбітражу при Раді Міністрів УРСР з 10.03.1980 по 30.12.1983 у розмірі 3 років 9 місяців 21 дня, колегія суддів зазначає наступне.
З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що період роботи ОСОБА_1 з 10.03.1980 по 30.12.1933 на посаді ревізора Держарбітражу і при Ради Міністрів УРСР враховувався безпосередньо самим Пенсійним фондом України при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання позивача у період з липня 2021 року по березень 2025 року. Потім зазначений період був виключений відповідачем із суддівського стажу ОСОБА_1 після проведення органом Пенсійного фонду України перерахунку на виконання рішення суду у справі №520/31341/24.
Позивач з метою відновлення її порушених прав на належне матеріальне забезпечення зверталася до органу Пенсійного фонду України із заявою від 25.04.2025, в якій просила, у тому числі, зарахувати до її стажу роботи, що враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці період роботи з 10.03.1980 по 30.12.1983 на посаді ревізора Держарбітражу при Ради Міністрів УРСР.
Втім у здійсненні відповідного перерахунку рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 07.05.2025 № 930050883350 було відмовлено.
Відповідно до частини першої статті 116 Закону України від,2 червня 2016 року № 1402- VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-УІП) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається згідно зі статтею 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Відповідно до частини третьої статті 142 Закону № 1402ЛЦІ щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Частиною першою статті 137 Закону № 1402-УІП установлено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України;
2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
Абзацом четвертим пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-УІІІ встановлено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
На час призначення ОСОБА_1 на посаду судді питання визначення стажу, який давав право на відставку судді, регулювалося частиною четвертою статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус, суддів» та Указом Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів».
Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 43 Закону України “Про статус суддів» від 15.12.1992 № 2862-ХІІ (далі - Закон № 2862-ХІІ), чинного на день призначення ОСОБА_1 суддею, до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пЬв'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Згідно із записами у трудовій книжці ОСОБА_1 у період з 10.03.1980 по 30.12.1983 працювала на посаді ревізора Держарбітражу при Ради Міністрів УРСР.
Отже, до стажу роботи ОСОБА_1 , що враховується при обчисленні її щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає зарахуванню 3 роки 9 місяців та 20 днів, що підтверджується висновком члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 від 16.07.2021, який був складений під час розгляду заяви ОСОБА_1 про відставку, а також безпосередньо рішенням Вищої ради правосуддя від 22.07.2021 № 1668/0/15-21 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду міста Києва у зв'язку'з поданням заяви про відставку».
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 стаж роботй на посаді ревізора Держарбітражу при Раді Міністрів УРСР з 10.03.1980 по 30.12.1983 у розмірі 3років 9 місяців 21 дня.
Таким чином, загальний стаж роботи ОСОБА_1 , який дає їй право на відставку, становить 31 рік 10 місяців 10 днів.
У зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області задоволенню не підлягає, та для належного та ефективного захисту порушеного права позивача необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійсниту перерахунок призначеного ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 25.04.2025, виходячи з розміру 72% її суддівської винагороди, зазначеної у довідці Верховного Суду від 20.03.2024 № 1128/0/2-24 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з виплатою недоотриманих сум.
Щодо аргументів апеляційної скарги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції в сумі 15000,00 грн, колегія судців зазначає наступне.
З матеріалів справи встановлено, що позивачем на підтвердження витрат з оплати правничої допомоги, понесених при розгляді позовної заяви в суді, подано копії наступних документів: договору про надання правничої (правової) допомоги від 31.10.2024 № 16/10-24; додаткової угоди від 09.05.2025 № 2 до Договору про надання правничої (правової) допомоги від 31.10.2024 №16/10-24; платіжної інструкції від 15.05.2025 про оплату за договором від 31.10.2024 №16/10-24 на суму 15000,00 грн; акту приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правничої (правової) дбпомоги від 31.10.2024 № 16/10424 від 15.05.2025 №1; ордеру на представництво інтересів ОСОБА_1 адвокатом Коломацькою Оленою Сергіївною.
Суд зауважує, що відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076- VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, іцо представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-УІ).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-УІ видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення, заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-УІ).
Пунктрм 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої.'допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та-виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави ддя висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
При цьому, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20).
Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі №200/9888/19-а Верховний Суд виклав висновок щодр застосування статей 134, 139 КАС України в контексті ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що відповідно до частини шостої статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї, статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на цравничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша »сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та падати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.
Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19, від 30 червня 2022 року у справі №640/1175/20, від Псерпня 2022 року у справі №300/2050/19.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що спір у даній справі не є складним як за обсягом доказів, так і за природою суджень суб'єкта владних повноважень, котрі були покладені в основу оскаржуваного рішенйя; причина виникнення спору, предмет спору, обсяг предмету доказування об'єктивно не, вимагали вжиття значних зусиль для з'ясування справжніх обставин фактичної дійсності, вивчення змісту належних норм права, спростування мотивів суб'єкта владних повноважень.
Справа слухалась в порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін. Представником позивача було подано до суду позовну заяву та під час судового розгляду представником позивача було подано відповідь на відзив. Інших дій представником позивача не вчинялося, судові засідання по даній справі не призначалися та адвокат не брала участі в судових засіданнях.
Окрім того, зазначена категорія справи підлягає розгляду судом у порядку статті 263 КАС України без проведення судового засідання, де заявами по суті справи є адміністративний позов та відзив на позовну заяву. Подання відповіді,на відзив законом не передбачено.
Отже, на переконання колегії суддів, обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт на 15 000,00 грн є неспівмірним з обставинами даного конкретного сдору та у даному конкретному випадку справедливим і співмірним відшкодуванням витрат заявника на професійну правничу допомогу буде сума в розмірі 4000,00 грн.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Так, представником позивача подано до суду апеляційної інстанції заяву про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн, що понесені позивачем у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.
З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що між позивачем - ОСОБА_1 (далі - Клієнт), та адвокатом - Коломацькою Оленою Сергіївною (далі - Адвокат), укладені договір про надання правничої (правової) допомоги 31.10.2024 № 16/10-24, а також додаткова угода від 18.11.2025 № 3 до нього, згідно з якими Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов'язання надати правничу (правову) допомогу із здійснення представництва інтересів клієнта у Другому апеляційному адміністративному суді у справі- № 520/12570/25 з оплатою у фіксованому розмірі: 12 000,00 грн за написання та подання апеляційної скарги на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.10.2025 у справі № 520/12570/25 та здійснення представництва інтересів Клієнта у справі № 520/12570/25 у суді апеляційної інстанції; 3000,00 грн за написання та подання відзиву па апеляційну скаргу органу Пенсійного фонду у справі №520/12570/25.
Відповідно до пункту 3 додаткової угоди від 18.11.2025 № 3 Клієнт здійснює попередню оплату у розмірі 100 % вартості послуги з написання та подання апеляційної скарги на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.10.2025 у справі № 520/12570/25.
Відповідно до платіжних інструкцій від 20.11.2025 № 1.410915837.1 та від 08.12.2025 № 2.437290459.1 позивачем здійснена 100% оплата послуг за додатковою угодою від 18.11.2025 № 3.
Також, представником позивача надано акт наданих послуг від 08.12.2025 № 3 на підтвердження виконання Адвокатом зобов'язань за додатковою угодою від 18.11.2025 № 3 до договору від 31.10.2024 №16/10-24 всього на суму 15 000,00 грн.
Колегія суддів звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, яка викладена в додатковій постанові від 11.12.2019 у справі №2040/6747/18, якою встановлено, що надання правової допомоги з приводу вирішення навіть певної (усієї) сукуцності процесуальних питань в апеляційному порядку не може бути об'єктивно оцінено у більшому розмірі, ніж надання первинної правничої допомоги, необхідної для звернення особи до суду з адміністративним позовом, оскільки первинна - більш складна, об'ємна і потребує повного аналізу обставин справи передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.10.2025 по справі № 520/12570/25 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до суддівського стажу 3 роки стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до суддівського стажу 3 роки стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судці.
Змінити резолютивну частину рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.10.2025 по справі № 520/12570/25 виклавши абзац четвертий та шостий резолютивної частини в наступній редакції:
"Зобов'язати Головне управління Пенсіййого фонду України в Харківській області здійснити перерахунок призначеного ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судці у відставці з 25.04.2025, виходячи з розміру 72% її суддівської винагороди, зазначеної у довідці Верховного Суду від 20.03.2024 № 1128/0/2-24 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з виплатою недоотриманих сум.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Дер-м, п.З, пов. 2, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022) суму сплаченого судового збору в розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) та суму витрат йа професійну правничу допомогу надану в суді першої інстанції в розмірі 4 000,00 (чотири тисячі гривень Об крпійок)."
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.10.2025 по справі № 520/12570/25 залишити без змін.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Дер-м, п.3, пов. 2, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022) суму сплаченого судового збору в розмірі 1453,44 грн (одну тисячу чотириста п'ятдесят три гривні 44 копійки) та суму витрат на професійну правничу допомогу надану в суді апеляційної інстанції в розмірі 4 000,00 (читири тисячі гривень 00 копійок).
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач І.М. Ральченко
Судді З.Г. Подобайло В.В. Катунов