09 березня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/3137/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Чернівецької міської ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Чернівецької міської ради щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 22 квітня 2025 року про надання дозволу на розроблення (складання) технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 0,8471 га, кадастровий номер 7310136900:41:004:0165;
- зобов'язати Чернівецьку міську раду розглянути заяву ОСОБА_1 від 22 квітня 2025 року та прийняти на засіданні сесії ради рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення (складання) технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки кадастровий номер 7310136900:41:004:0165, площею 0,8471 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 , на дві окремі земельні ділянки орієнтовними площами 0,1209 га та 0,7262 га.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач є власником об'єкту незавершеного будівництва АЗС, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 . Вказане майно розташоване на сформованій земельній ділянці з кадастровим номером 7310136900:41:004:0165 площею 0,8471 га, що належить на праві комунальної власності Чернівецькій міській територіальній громаді в особі Чернівецької міської ради та перебуває у постійному користуванні обласного комунального підприємства «Центр комунального майна». З метою отримання права оренди на частину земельної ділянки, на якій перебуває належний ОСОБА_1 об'єкт незавершеного будівництва, позивач у квітні 2025 року звернулась до Чернівецької міської ради з клопотанням про надання дозволу на розробку (складання) технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 0,8471 га по АДРЕСА_1 , на дві окремі земельні ділянки орієнтовними площами 0,1209 га та 0,7262 га. Однак подане позивачем клопотання було розглянуто лише Департаментом урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради, яким видано лист від 08 травня 2025 року. Водночас безпосередньо відповідачем розгляд порушеного позивачем питання на сесії міської ради не відбувся, рішення за наслідками розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу або відмову у його наданні не прийнято. Крім того позивач вказала про розгляд поданого нею клопотання суб'єктом, який не наділений повноваженнями з розпорядження земельними ділянками, які перебувають у комунальній власності. Наведене у сукупності, на думку позивача, свідчить про допущення органом місцевого самоврядування протиправної бездіяльності.
Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі; відмовлено у задоволенні клопотання позивача про розгляд цієї справи за правилами загального позовного провадження; вирішено розглядати її в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи; відмовлено у задоволенні клопотання позивача про залучення Обласне комунальне підприємство «Центр комунального майна» до участі у даній справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Відповідачем подано до суду відзив, у якому він просить суд у задоволенні позову відмовити. У відзиві зазначено, що відповідь на порушене позивачем питання було надано їй листом Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради від 08 травня 2025 року, в якому наголошено, що оскільки земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ОКП «Центр комунального майна», то для всебічного та детального вирішення питання про поділ земельної ділянки необхідна згода зазначеного підприємства як користувача. З урахуванням наведеного відповідач зазначив про недопущення ним бездіяльності, про яку стверджується у позові.
Позивач подала до суду відповідь на відзив, в якій вказано, що вирішення земельних питань, які стосуються, зокрема, припинення постійного користування землею за ОКП «Центр комунального майна» та надання дозволу на поділ землі, належить до виключної компетенції та повноважень саме сесії ради, яка станом на день звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом не прийняла жодного рішення за її заявою.
Правом подання заперечень відповідач не скористався.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що згідно інформації з витягу з Державного реєстру на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23 червня 2020 року №213667482 ОСОБА_1 належить на праві приватної власності об'єкт незавершеного будівництва - АЗС, що становить 8% готовності (фундамент), яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується учасниками, зазначений об'єкт незавершеного будівництва знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 7310136900:41:004:0165 площею 0,8471 га, яка згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15 лютого 2023 року №322874497 перебуває у постійному користуванні Обласного комунального підприємства «Центр комунального майна».
Згідно з наявними у справі матеріалами позивач неодноразово зверталась до ОКП «Центр комунального майна» із заявами про надання їй згоди на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 7310136900:41:004:0165 з метою подальшої передачі в оренду ОСОБА_1 частини земельної ділянки орієнтовною площею 0,13 га із площі землі з кадастровим номером 7310136900:41:004:0165. Проте ОКП «Центр комунального майна» відмовляло ОСОБА_1 у задоволенні поданих нею заяв.
22 квітня 2025 року позивач звернулась до Чернівецької міської ради із заявою про винесення на розгляд чергової сесії Чернівецької міської ради питання щодо надання їй дозволу на розроблення (складання) технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 0,8471 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7310136900:41:004:0165, з цільовим призначенням - для будівництва й обслуговування будівель органів державної влади та місцевого самоврядування (03.01) на дві окремі земельні ділянки орієнтовними площами 0,1209 га та 0,7262 га, з метою отримання в оренду земельної ділянки під власним нерухомим майном.
За результатами розгляду вказаної заяви Департаментом урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради листом від 08 травня 2025 року №Ш-1810/0-24/01/900 повідомлено заявника про те, що у зв'язку із відчуженням нерухомого майна та з метою дотримання норм законодавства ОКП «Центр комунального майна» необхідно звернутись із відповідною заявою щодо поділу земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,8471 га (кадастровий номер 7310136900:41:004:0165).
Вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 22 квітня 2025 року про надання дозволу на розроблення (складання) технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 0,8471 га, кадастровий номер 7310136900:41:004:0165, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 40 Земельного кодексу України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.
Частиною другою статті 79-1 Земельного кодексу України встановлено, що формування земельних ділянок здійснюється шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок.
Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок (абзац перший частини шостої статті 79-1 Земельного кодексу України).
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Частиною тринадцятою статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, єдиний майновий комплекс), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні, особами, які не можуть набувати земельну ділянку на такому праві, вони набувають таку земельну ділянку із земель державної або комунальної власності у власність або оренду. Набувач права власності на такий об'єкт зобов'язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об'єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою про передачу йому у власність або оренду земельної ділянки, на якій розміщений такий об'єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу. Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування зобов'язаний не пізніше 30 днів з дня отримання поданої у встановленому порядку заяви припинити право постійного користування земельною ділянкою, на якій розміщений відповідний об'єкт, та передати її у власність або оренду набувачу права власності на такий об'єкт. Пропущення строку подання заяви, зазначеного в абзаці першому цієї частини, не може бути підставою для відмови набувачу права власності на відповідний об'єкт у передачі йому у власність або оренду земельної ділянки, на якій розміщений такий об'єкт.
Відповідно до частини п'ятнадцятої статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на об'єкт незавершеного будівництва перехід прав на земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, здійснюється за правилами, встановленими цією статтею, за умови державної реєстрації права власності на такий об'єкт незавершеного будівництва у порядку, визначеному законом.
Згідно з частиною першою статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі: проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) та/або надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; технічних документацій із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок у разі поділу та/або об'єднання земельних ділянок.
Абзацами 1, 2 частини другої статті 123 Земельного кодексу України встановлено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за документацією із землеустрою, звертається з заявою про надання дозволу на розробку документації із землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У заяві зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До заяви додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає заяву і дає дозвіл на розроблення документації із землеустрою або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина третя статті 123 Земельного кодексу України).
З наведених норм убачається, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом (органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування) рішення про набуття громадянами земель у користування. Підставами для відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Водночас суд зауважує, згідно з пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Отже, питання стосовно земельних відносин, у тому числі надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування, підлягають вирішенню лише сільською (селищною, міською) радою шляхом прийняттям відповідного рішення.
Відповідно приписів до статті 123 Земельного кодексу України орган місцевого самоврядування має прийняти рішення або про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування, або про відмову (мотивовану, тобто з чітким визначенням передбачених законом підстав). Отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.
З матеріалів цієї справи убачається, що позивач зверталась до відповідача із заявою про винесення на розгляд чергової сесії Чернівецької міської ради питання щодо надання їй дозволу на розроблення (складання) технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 0,8471 га по вул. Енергетична, 2, в м. Чернівці, кадастровий номер 7310136900:41:004:0165, з цільовим призначенням - для будівництва й обслуговування будівель органів державної влади та місцевого самоврядування (03.01) на дві окремі земельні ділянки орієнтовними площами 0,1209 га та 0,7262 га, з метою отримання в оренду земельної ділянки під власним нерухомим майном.
Проте органом місцевого самоврядування, Чернівецькою міською радою, усупереч наведеним нормам на пленарній сесії міської ради постановлене позивачем питання із земельних відносин не було вирішено, тобто не прийнято рішення про надання дозволу на розроблення (складання) технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки на дві окремі земельні ділянки з метою отримання в оренду земельної ділянки під власним нерухомим майном або ж рішення про відмову в наданні такого дозволу. Натомість подана позивачем заява була розглянута лише виконавчим органом місцевого самоврядування, Департаментом урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради, шляхом направлення заявнику листа від 08 травня 2025 року з повідомленням про необхідність звернення ОКП «Центр комунального майна» із відповідною заявою щодо поділу земельної ділянки за адресою вул. Енергетична, 2, площею 0,8471 га (кадастровий номер 7310136900:41:004:0165).
Отже, заява позивача про надання дозволу на розроблення (складання) технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки на дві окремі земельні ділянки з метою отримання в оренду земельної ділянки під власним нерухомим майном Чернівецькою міською радою не була розглянута у спосіб та строки, визначені Земельним кодексом України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Викладене дає підстави для висновку про допущення відповідачем протиправної бездіяльності, яка полягає у не розгляді заяви позивача у спосіб та у межах повноважень, визначених законом.
Водночас суд критично оцінює доводи відзиву про відсутність допущення відповідачем бездіяльності відносно позивача у зв'язку з тим, що її заява від 22 квітня 2025 року була розглянута належним чином шляхом надання відповіді Департаментом урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради листом від 08 травня 2025 року, адже зазначений лист, що виданий виконавчим органом місцевого самоврядування, не замінює саме рішення органу місцевого самоврядування, яке має бути прийнято за результатом розгляду заяви особи з питання регулювання земельних відносин згідно з наведеними нормами Земельного кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Вирішуючи спір, ураховує і те, що відповідачем було, фактично, допущено порушення принципу "легітимних очікувань", що означає розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. У юридичній практиці зазначений термін також має такі альтернативні назви як правомірні, законні, розумні або виправдані сподівання.
Принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (статті 22, 57, 58, 94 та 152 Конституції України).
Реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими.
Принцип легітимних очікувань властивий, головним чином, для публічно-правових спорів, що вирішуються адміністративними судами, оскільки у сукупності з принципами правової визначеності та належного урядування створює надійну основу для гарантування реалізації в Україні основної ідеї/мети системи адміністративних судів, а саме, захисти «малої людини» від «великої держави», в особі її багаточисленних суб'єктів владних повноважень, які наділені множинністю повноважень та низкою механізмів владного примусу.
Відповідно до частини другої статі 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, за змістом судової практики Європейського суду з прав людини захист законних сподівань (очікувань) є одним з аспектів правової визначеності, при цьому державні органи повинні дотримуватися принципу належного урядування (рішення ЄСПЛ «Суханов та Ільченко проти України», «Рисовський проти України», «Лелас проти Хорватії», «Копецький проти Словаччини» тощо).
Принцип захисту законних очікувань та принцип правової визначеності є невід'ємними елементами правової держави та принципу верховенства права, яким суд і керується при вирішенні цього спору.
Відповідно до статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно частини третьої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Суд вважає, що для належного захисту прав позивача у межах спірних правовідносин необхідно визнати протиправною бездіяльність Чернівецької міської ради щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 22 квітня 2025 року про надання дозволу на розроблення (складання) технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 0,8471 га по вул. Енергетична, 2, в м. Чернівці, кадастровий номер 7310136900:41:004:0165, з цільовим призначенням - для будівництва й обслуговування будівель органів державної влади та місцевого самоврядування (03.01) на дві окремі земельні ділянки орієнтовними площами 0,1209 га та 0,7262 га, із зобов'язанням Чернівецьку міську раду розглянути заяву ОСОБА_1 від 22 квітня 2025 року.
Оскільки у цьому випадку відповідачем у встановлений законом строк та спосіб взагалі не було прийнято жодного із указаних вище можливих рішень, то позовна вимога про зобов'язання Чернівецьку міську раду прийняти рішення саме про надання ОСОБА_1 дозволу на складання проекту землеустрою на виготовлення (складання) технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 7310136900:41:004:0165 є передчасною, а тому задоволенню не підлягає.
До цього варто зазначити те, що завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень. Суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Тому суд не вбачає правових підстав для втручання в діяльність органу місцевого самоврядування шляхом підміни його виключної функції через зобов'язання прийняти певне конкретне рішення.
Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів наявність правових підстав для часткового задоволення позову. Натомість доводи відповідача є безпідставними й необґрунтованими, вони не спростовують доводів позову й не свідчать про законність оскаржуваної бездіяльності.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Так, відповідно до частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За приписами частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню з бюджетних асигнувань відповідача в сумі 605,60 грн на користь позивача
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Чернівецької міської ради щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 22 квітня 2025 року про надання дозволу на розроблення (складання) технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 0,8471 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7310136900:41:004:0165, з цільовим призначенням - для будівництва й обслуговування будівель органів державної влади та місцевого самоврядування (03.01) на дві окремі земельні ділянки орієнтовними площами 0,1209 га та 0,7262 га.
Зобов'язати Чернівецьку міську раду розглянути заяву ОСОБА_1 від 22 квітня 2025 року про надання дозволу на розроблення (складання) технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 0,8471 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7310136900:41:004:0165, з цільовим призначенням - для будівництва й обслуговування будівель органів державної влади та місцевого самоврядування (03.01) на дві окремі земельні ділянки орієнтовними площами 0,1209 га та 0,7262 га.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Cтягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 09 березня 2026 року.
Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 (с. Глиниця, Чернівецький район, Чернівецька область, РНОКПП НОМЕР_1 ), відповідач - Чернівецька міська рада (Центральна площа, 1, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 36068147).
Суддя О.П. Лелюк