09 березня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/5984/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Анісімова О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та стягнення коштів, -
І. РУХ СПРАВИ
1.1. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при виключені зі списків частини;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при виключені зі списків частини в сумі 36377 (тридцять шість тисяч триста сімдесят сім) грн. 32 коп.
1.2. Ухвалою суду від 26.12.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА АРГУМЕНТИ СТОРІН
Позиція позивача
2.1. Згідно позову представник позивача позовні вимоги мотивує тим, що проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.11.2024 №374, Позивача, 20.11.2024 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
2.2. 28.11.2024, 13.12.2024 та 19.12.2024 військовою частиною НОМЕР_1 на картковий рахунок позивача були зараховані кошти у розмірі 47 266,46 гривні - грошове забезпечення від військової частини НОМЕР_1 . Однак, відповідач не нарахував та не виплатив позивачу середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Позиція відповідача
2.3. До суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно змісту якого представник відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
2.4. Наголошує, що обов'язковою умовою виникнення правових підстав для застосування норм ст. 117 КЗпП України є саме факт звільнення працівника (у спірному випадку військовослужбовця). Втім, позивач є таким, що з 20.11.2024 вибув до нового місця служби. Переміщення військовослужбовця по службі, яке також передбачає виключення його зі списків особового складу однієї військової частини Збройних Сил України та зарахування до таких списків іншого підрозділу Збройних Сил України, все ж не може вважатися звільненням з військової служби, тобто тим юридичним фактом, з яким законодавець пов'язує виникнення у військової частини обов'язку з проведення всіх необхідних розрахунків за правилами п. 242 Положення №1153/2008 про проходження громадянами України військової служби за контрактом у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, недотримання якого має своїм наслідком відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України.
2.5. Як вбачається з матеріалів справи, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20.11.2024 року №347 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини знято зі всіх видів забезпечення та доручено провести розрахунок. ОСОБА_1 слід вважати таким, що з 20.11.2024 посаду здав та вибув до нового місця служби. Отже, станом на 20.11.2024 року позивач не був звільнений з військової служби, у зв'язку з чим у відповідача не виник обов'язок з проведення з ним розрахунку при звільненні. Доказів, що станом на час подання позову позивач був звільнений з військової служби в установленому Законом та Положенням № 1153/2008, порядку матеріали справи також не містять.
ІІІ. ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
3.1. Дослідженням матеріалів справи та згідно аргументів сторін судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
3.2. Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.11.2024 року №374 позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 20.11.2024 року, у зв'язку із вибуттям до нового місця служби - АДРЕСА_1 .
3.3. 28.11.2024 року, 13.12.2024 року та 19.12.2024 року на картковий рахунок позивача були зараховані кошти у розмірі 47 266,46 гривні - грошове забезпечення від Військової частини НОМЕР_1 .
3.4. Однак, згідно доводів представника позивача, відповідач не нарахував та не виплатив позивачу середній заробіток за час несвоєчасної виплати грошового забезпечення, що і обумовило звернення до суду з цим позовом.
ІV. ПОЗИЦІЯ СУДУ
4.1. Предметом розгляду у цій справі є бездіяльність щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при виключені зі списків частини та не нарахування середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку.
4.2. При цьому, для вирішення цього спору суд має перевірити, чи має право позивач на отримання таких виплат по факту затримки остаточного розрахунку.
4.3. Також, суд наголошує, що принцип верховенства права підпорядковує державу інтересам людини, а не навпаки. Коли учасником правовідносин виступає держава, остання у суперечці щодо права з будь-якою особою, має поступитися на користь опонента, оскільки вона сама створила ситуацію правової невизначеності і порушила в такий спосіб принцип верховенства права.
4.4. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
4.5. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XI). Зокрема, вказаний Закон визначає порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Так, абзацом 1 частини 1 статті 9 цього Закону № 2011-XI передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
4.6. Разом з тим, Законом № 2011-XI не передбачена відповідальність за порушення строків розрахунку при звільненні. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
4.7. Вирішуючи даний спір, суд звертає увагу на те, що згідно із частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
4.8. Суд касаційної інстанції неодноразово приходив до висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду України від 17 липня 2015 року в справі №21-8а15, постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17, від 29 березня 2018 року у справі №815/1767/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 та ін.).
4.9. Обґрунтовуючи цей позов позивач вважає, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
4.10. Отже, аналізуючи наведене вище, слід прийти до висновку, що позивач ототожнює свій статус особи, яка виключена із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 20.11.2024 року, у зв'язку із вибуттям до нового місця служби - м. Київ, з статусом звільненого.
4.11. З цього приводу суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 520/1897/22 підкреслив, що приписи частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов'язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку.
4.12. Межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких уступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
4.13. Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов'язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.
4.14. Також, Верховний Суд наголосив, що ці обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до статей 116, 117 КЗпП України Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».
4.15. Вище судом встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.11.2024 року №374 позивача не звільнено з військової служби, а виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 20.11.2024 року, у зв'язку із вибуттям до нового місця служби - м. Київ.
4.16. Наведене дає підстави для твердження, що виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 саме по собі не є підтвердженням завершення ним проходження військової служби як такої. Натомість воно свідчить про припинення проходження служби (службових правовідносин) у військовій частині НОМЕР_1 у зв'язку з подальшим проходженням служби за іншим місцем, а отже, виплата грошового забезпечення позивачу здійснюється за новим місцем служби з дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу.
4.17. Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не завершена, оскільки він не звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов'язки на новому місці служби.
4.18. Установлені у справі фактичні обставини не відповідають умовам застосування частини першої статті 117 КЗпП України, оскільки ця норма пов'язує настання відповідальності роботодавця із затримкою проведення остаточного розрахунку саме у зв'язку зі звільненням працівника. У цій справі спірні правовідносини виникли поза межами звільнення, а тому відсутній передбачений законом юридичний склад, з яким стаття 117 КЗпП України пов'язує відповідальність. За таких обставин застосування зазначеної норми означало б розширювальне тлумачення та необґрунтоване поширення сфери її дії на випадки, не охоплені її змістом і метою запровадження.
4.19. Верховний Суд вже викладав подібну правову позицію у постановах від 26.06.2025, у справі № 400/8927/23 та від 03.02.2026, у справі №400/5149/24.
4.20. За таких обставин, суд вважає, що у задоволенні цього позову необхідно відмовити повністю.
V. ВИСНОВКИ СУДУ
5.1. Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На розвиток зазначених положень Конституції України частиною 2 статті 2 КАС України визначені критерії законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, яким є відповідач.
5.2. У цій справі судом встановлено, що виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 саме по собі не є підтвердженням завершення ним проходження військової служби як такої. Натомість воно свідчить про припинення проходження служби (службових правовідносин) у військовій частині НОМЕР_1 у зв'язку з подальшим проходженням служби за іншим місцем, а отже, виплата грошового забезпечення позивачу здійснюється за новим місцем служби з дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу.
На момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не завершена, оскільки він не звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов'язки на новому місці служби.
5.3. Установлені у справі фактичні обставини не відповідають умовам застосування частини першої статті 117 КЗпП України, оскільки ця норма пов'язує настання відповідальності роботодавця із затримкою проведення остаточного розрахунку саме у зв'язку зі звільненням працівника. У цій справі спірні правовідносини виникли поза межами звільнення, а тому відсутній передбачений законом юридичний склад, з яким стаття 117 КЗпП України пов'язує відповідальність.
5.4. Водночас суд вважає за необхідне звернути увагу позивача, що навіть у таких обставинах він не позбавлений можливості захисту своїх порушених прав. Так, у разі порушення встановлених строків виплати грошового забезпечення, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), військовослужбовець може вимагати компенсацію втрати частини доходів, передбачену законодавством, у зв'язку з несвоєчасною виплатою належних сум, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»
VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
6.1. Згідно частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Статтею 139 КАС України визначені правила розподілу судових витрат.
6.2. Оскільки у задоволенні цього позову відмовлено повністю, суд не стягує та не присуджує судові витрати на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73-77, 90, 241-246, 250 КАС України, суд -
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та стягнення коштів, відмовити повністю.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Суддя О.В. Анісімов