09 березня 2026 року м. Житомир справа № 240/20408/25
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Чернової Г.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - ГУПФУ в Івано-Франківській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - ГУ ПФУ в Житомирській області), у якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №063350037784 від 24.06.2025 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та/або Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 03.07.1985 по 31.12.1997 в ЗАТ "Агробім" (код 03583918);
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 16.06.2025.
В обґрунтування позову зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки його страховий стаж підтверджується записами трудової книжки. Вказує на те, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. При цьому, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. В зв'язку з чим вважає відмову відповідача у призначенні пенсії протиправною та такою, що порушує його гарантоване Конституцією та Законами України право на отримання пенсії.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Від ГУ ПФУ в Житомирській області надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Відмітив, що страховий стаж позивача становить 24 роки 09 місяців 19 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. Зазначив, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки від 09.07.1985 НОМЕР_1 , оскільки її титульний аркуш завірений печаткою "Для довідок" організації, назва якої не відповідає назві підприємства, на якому вперше заповнювалася трудова книжка, що не відповідає пункту 2.12 Інструкції, та інформація про зміну назви організації відсутня в матеріалах електронної пенсійної справи. При цьому, період роботи з 01.01.1998 по 24.12.2001 зараховано до страхового стажу відповідно до даних персоніфікованого обліку.
Від ГУПФУ в Івано-Франківській області також надійшов відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позову з аналогічних підстав.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
16.06.2025 позивач звернувся до органів Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуло ГУ ПФУ в Івано-Франківській області та прийняло рішення №063350037784 від 24.06.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком у зв'язку з недостатністю страхового стажу.
Зокрема у спірному рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить - 24 роки 9 місяців 19 днів та до загального страхового стажу, після надання пояснень свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , не зараховано період з 03.07.1985 по 31.12.1997, оскільки в матеріалах справи відсутні документи про стаж заявника за період роботи в ЗАТ "Агробім" (03583918) з 03.07.1985 по 24.12.2001.
При цьому, ГУПФУ в Івано-Франківській області прийнято інформацію з трудової книжки позивача по попереднім записам, які підтвердженні первинними документами, про навчання та проходження військової служби, а також період роботи позивача у ЗАТ "Агробім" з 01.01.1998 - 24.12.2001.
Позивач звертався у всі архіви м.Житомира з метою підтвердження інформації про роботу у спірний період, однак роботодавець жодних документів до архівів не здавав; намагався отримати інформацію безпосередньо від підприємства через адвокатський запит, однак відповіді також не отримав. Зазначає, що місцем реєстрації в ЄДРПОУ ЗАТ "Агробім" також відсутнє, тому у позивача вичерпані позасудові шляхи вирішення даного питання.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XII) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.07.2003.
Статтею 1 Закону 1058-ІV передбачено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
В частині 2 статті 24 Закону №1058-IV зазначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Система персоніфікованого обліку була впроваджена в України на підставі Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004.
Відтак, періоди роботи особи до 01.01.2004 (до впровадження системи персоніфікованого обліку) зараховуються до її страхового стажу на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а періоди роботи після 01.01.2004 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тобто підставою для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу є сплата страхових внесків.
До набрання чинності Законом №1058-IV право громадян на державне пенсійне забезпечення було врегульовано Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".
Статтею 56 Закону України № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону України № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Таким чином, системний аналіз норм Закону України №1058-IV та Закону України №1788-XII свідчить, що періоди роботи особи до 01.01.2004 зараховуються до її страхового стажу на підставі інформації, зазначеної в її трудовій книжці, а періоди роботи після 01.01.2004 - на підставі даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів уній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вказаних норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що основним документом, що підтверджує стаж, є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу додатковими документами виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Судом встановлено, що спірним рішенням ГУПФУ в Івано-Франківській області позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю страхового стажу. До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки від 09.07.1985 НОМЕР_1 з 03.07.1985 по 31.12.1997 в ЗАТ "Агробім" (код 03583918), оскільки її титульний аркуш завірений печаткою "Для довідок" організації, назва якої не відповідає назві підприємства, на якому вперше заповнювалася трудова книжка, що не відповідає пункту 2.12 Інструкції, та інформація про зміну назви організації відсутня в матеріалах електронної пенсійної справи.
Проте суд не погоджується з таким рішенням ГУПФУ в Івано-Франківській області, з огляду на таке.
Згідно записів трудової книжки від 09.07.1985 НОМЕР_1 вбачається, що перед записом №1 про прийняття ОСОБА_1 на роботу водієм 3 класу до Житомирського МПМК-10 в трудовій книжці містяться записи без номера про навчання в ТУ№2 м.Житомира з 1 вересня 1980 р. по 22 липня 1982 р. та службу в рядах РА з 6 травня 1983 р. по 24 травня 1985 р.
При цьому, вказані періоди навчання та служби в армії позивачу зараховано до страхового стажу.
Разом з тим, період роботи з 03.07.1985 по 31.12.1997 позивачу не зараховані з причин неточностей, допущених при оформленні трудової книжки.
Варто вказати, що на час заповнення трудової книжки в частині спірного періоду діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 № 162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 № 252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412, та яка втратила чинність на підставі Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993) (далі - Інструкція № 162).
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 162 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців".
Згідно положень пункту 1, 13, 18 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" (із змінами, далі- Постанова № 656), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та службовців. При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, організації засвідчуються підписом керівника підприємстві, установі, організації або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою. Відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яку призначають наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналогічні за змістом положення містяться в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція № 58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110.
Отже, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09.08.2019 у справі № 654/890/17.
Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
З аналізу вказаних нормативно-правових актів вбачається, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням такого періоду.
Отже, позивач не може нести відповідальність за допущені роботодавцем помилки у трудовій книжці.
Стосовно відсутності відомостей про перейменування підприємства суд зазначає, що вказана обставина не може бути достатньою підставою для незарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 03.07.1985 по 31.12.1997 в ЗАТ "Агробім" з тих же підстав.
Особа жодним чином не впливає на дотримання роботодавцем порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі її недоліки, а підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Громадянин України наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав - певних недоліків трудової книжки (постанова ВС від 04.07.2023 року у справі № 580/4012/19).
Таким чином пенсіонер не повинен страждати через чужі помилки, які було допущено іншими особами під час заповнення трудової книжки.
Уточнюючі довідки повинен збирати сам пенсійний орган, а не перекладати цей тягар доказування стажу на пенсіонера
Верховний Суд з цього приводу висловив таку правову позицію, вказавши, що витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу. Перекладання обов'язку доказування, надання відомостей тощо на особу є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії (постанова ВС від 04.07.2023 у справі № 580/4012/19).
Як зазначалося вище, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Висновки аналогічного характеру викладені в постановах Верховного Суду від 29 березня 2019 року у справі №548/2056/16-а та від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а.
Таким чином, доводи відповідачів про невідповідність записів у трудовій книжці не можуть спростовувати факт наявності у позивача страхового стажу за спірний період.
Відтак, на переконання суду, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області протиправно відмовлено у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів роботи з 03.07.1985 по 31.12.1997 згідно записів трудової книжки від 09.07.1985 НОМЕР_1 , тому рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 24.06.2025 №063350037784 про відмову у призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо вимог позивача зобов'язального характеру.
Позивач в позові просить зобов'язати відповідачів зарахувати до страхового стажу роботи періоди роботи з 03.07.1985 по 31.12.1997 в ЗАТ "Агробім".
За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо зарахування страхового стажу/призначення та перерахунку пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.
Суд не є тим органом, якому надані повноваження в сфері призначення пенсій. Суд не може підміняти компетентний орган, не може перебирати на себе функції призначення пенсії щодо самостійного розрахунку стажу, оскільки такі повноваження не входять до компетенції судів.
Суд уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень та не уповноважений на підрахунок стажу для призначення пенсії.
З огляду на викладене, відсутність розрахунку стажу позивача, який не зараховано, суд дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає судовому захисту виключно шляхом зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву позивача від 16.06.2025 про призначення пенсії за віком та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини першої статті 90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.
З огляду на положення ч. 1ст. 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Івано-Франківській області.
Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська обл., Івано-Франківський р-н, 76018, РНОКПП/ЄДРПОУ: 20551088), Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир,Житомирський р-н, Житомирська обл., 10003, РНОКПП/ЄДРПОУ: 13559341) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №063350037784 від 24.06.2025 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 16.06.2025 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 968 грн. 96 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Г.В. Чернова
09.03.26