вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"05" березня 2026 р. Справа№ 910/7384/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Алданової С.О.
Євсікова О.О.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного акціонерного товариства «Будівельна компанія «Укрбуд»
на рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2025
у справі № 910/7384/25 (суддя Алєєва І.В.)
за позовом Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради
до Державного акціонерного товариства «Будівельна компанія «Укрбуд»
про стягнення коштів,
Короткий зміст позовних вимог
12.06.2025 Комунальне підприємство «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного акціонерного товариства «Будівельна компанія «Укрбуд» про стягнення 179 774, 85 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26.08.2015 року між сторонами укладено договір №13617 на надання послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення. На виконання умов вказаного договору позивачем в період з квітня 2024 р. по листопад 2024 р. та з лютого по квітень 2025 р. було надано відповідачу послугу водопостачання та водовідведення на суму 167 079, 06 грн за адресою - проспект Карла Маркса (теперішня назва - проспект Дмитра Яворницького), буд. 57 в м. Дніпро, яку відповідач в порушення умов договору не оплатив. Крім того, у зв'язку з невиконанням відповідачем грошового зобов'язання щодо оплати отриманих послуг позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат у розмірі 8 326, 56 грн, 3-х % річних на суму - 1 966, 99 грн, а також пені на суму 2 402 грн. 24 коп.
Матеріально-правовою підставою позову позивач обрав норми статей 610, 625 ЦК України, статті 8 та 26 Закону України від 09.11.2017 №2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги».
Короткий зміст заперечень Відповідача
Відповідач з позовом не погодився посилаючись на те, що починаючи з квітня 2024 року ним не споживаються послуги водопостачання та водовідведення по об'єкту розташованому за адресою: проспект Карла Маркса, буд. 57 в м. Дніпро у зв'язку із незаконним заволодінням вказаним об'єктом Товариством з обмеженою відповідальністю «Інженерний корпус», а отже Відповідач не обов'язаний їх оплачувати.
Короткий зміст судового рішення що оскаржується
Рішенням Господарського суду Київської області від 22.09.2025 у справі №910/7384/25 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Державного акціонерного товариства «Будівельна компанія «Укрбуд» на користь Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради заборгованість у розмірі 167 079, 06 грн, пеню у розмірі 2 402, 24 грн, 3 % річних у розмірі 1 966, 99 грн, інфляційні втрати у розмірі 8 326, 56 грн та 3 028, 00 грн судового збору.
Рішення, з посиланням на статті 11, 509, 530, 549, 610, 625, 627, 629, 662, 663,901, 903 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» мотивовано тим, що наявність заборгованості відповідача перед позивачем підтверджена сукупністю належних та допустимих доказів. Також суд першої інстанції визнав обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення пені у розмірі 2 402, 24 грн, 3 % річних у розмірі 1 966, 99 грн, інфляційних втрат у розмірі 8 326, 56 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з цим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради.
Апеляційна скарга, з посиланням на ст. ст. 11, 625, ЦК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України, ст. 22 Закону України від 10.01.2002 № 2918-ІІІ «Про питну воду та питне водопостачання», п. 5 ч. 2 ст. 7 Законі України від 09.11.2017 № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги», обґрунтована тим, що судове прийнято з порушенням вимог матеріального та процесуального права.
А саме апелянт посилається на те, що:
- місцевий господарський суд безпідставно та необґрунтовано застосував норми ч. 2 ст. 178 ГПК України до поданих відповідачем відзиву на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив, не надав належної правової оцінки поясненням і доводам відповідача, чим порушив встановлені у ст. 13 ГПК України засади змагальності сторін, оскільки не надав відповідачеві можливості довести обставини, які мають значення для справи і на які він посилається як на підставу своїх заперечень;
- суд першої інстанції не врахував, що 01 квітня 2024 року ТОВ «ІНЖЕНЕРНИЙ КОРПУС» (код ЄДРПОУ 43153838) без достатньої правової підстави заволоділо належним відповідачеві об'єктом нерухомості - громадським будинком, що розташований за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Д. Яворницького (раніше - Карла Маркса), 57, і виставило свою охорону на входах до Будинку та внутрішньодворової території. Охорона, що виставлена ТОВ «ІНЖЕНЕРНИЙ КОРПУС», з 01 квітня 2024 року не допускала відповідача, його працівників та орендарів до будинку. У зв'язку з дією цих обставин відповідач з 01 квітня 2024 року не здійснюють жодної діяльності у будинку та не користуються послугами з централізованого водопостачання і водовідведення, що постачаються у будинок, оскільки ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІНЖЕНЕРНИЙ КОРПУС» будинок протиправно вилучено із володіння та користування відповідача;
- відповідач неодноразово своїми листами від 09.09.2024 № 07/01-513, 31.10.2024 №
07/02-604, 16.01.2025 № 21-03 (копії додані до відзиву на позовну заяву) повідомляв позивача про зазначені обставини та просив його розірвати Договір № 13617, оскільки ТОВ «ІНЖЕНЕРНИЙ КОРПУС» не надає відповідачеві та його працівникам доступу до будинку та засобів обліку послуг з водопостачання, що влаштовані в будинку;
-у відповідача відсутній обов'язок оплачувати позивачеві послуги з водопостачання та водовідведення, що постачалися або мали постачатися позивачем в період з квітня 2024 р. по листопад 2024 р. та з лютого по квітень 2025 р. в Будинок за умовами договору № 13617, оскільки відповідачем ці послуги не використовувалися (не споживалися);
- враховуючи відмову позивача від розірвання Договору № 13617, відповідач на підставі п. 13 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» листом від 18.12.2024 № 03/01-710 (копія додана до відзиву на позовну заяву) попередив про відмову від отримання послуг централізованого водопостачання, в тому числі питного, та водовідведення і про розірвання 20 лютого 2025 року Договору № 13617;
- ні у позовній заяві, ні у відповіді на відзив від 15.07.2025 р., ні в клопотанні про залучення додаткових пояснень від 28.07.2025 позивач не зазначив даних, на підставі яких він визначив обсяги та вартість послуг з водопостачання та водовідведення в сумі 167 079,06 грн. в період з квітня 2024 р. по листопад 2024 р. та з лютого по квітень 2025 р., і даних, що підтверджують постачання цих послуг в будинок в зазначені періоди;
- акти-рахунки приймання наданих послуг згідно договору не є первинними документами, оскільки підписані лише позивачем і не містять підпису відповідача, оскільки через відсутність у відповідача з 01 квітня 2024 року по даний час доступу до засобів вимірювальної техніки споживання води, встановлених у будинку, останній не володіє відомостями про обсяги послуг водопостачання і водовідведення, спожитих по будинку з 01 квітня 2024 року;
- акти-рахунки не можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов'язків відповідно до ст. 11 ЦК України і не підтверджують надання відповідачеві послуг з водопостачання та водовідведення за договором № 13617 в період з квітня 2024 р. по листопад 2024 р. та з лютого по квітень 2025 р;
- відсутність у позивача та в матеріалах справи № 910/7384/25 звітів АБОНЕНТА (Відповідача) про показники приладів і засобів обліку ставить під сумнів достовірність визначених позивачем обсягів і вартості послуг централізованого водопостачання та водовідведення, що заявлені до стягнення, оскільки умови договору № 13617 не містять іншого способу визначення обсягів і вартості цих послуг;
- постанова НКРЕКП №1021 від 28.05.2024 року не може бути застосована при визначенні розміру вартості послуг за Договором № 13617;
- пеня має розраховуватися окремо за кожний місяць прострочення зобов'язання, а не за наростаючим підсумком, а її розмір має становити 1 557 грн. 02 коп. (159,24 грн. + 1 397,78 грн.) (контррозрахунки наведені відповідачем у відзиві на позовну заяву та в запереченні на відповідь на відзив), а не 2 402 (дві тисячі чотириста дві) грн. 24 коп. як зазначено в позовній заяві позивача та в оскаржуваному рішенні.
Правова позиція щодо апеляційної скарги позивача
Позивач з апеляційною скаргою не погодився посилаючись на те, що суд першої інстанції правильно встановив обв'язок відповідача щодо оплати заборгованості, пені, інфляційних втрат та 3 % річних. Доводи апеляційної скарги вважає безпідставними. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення а оскаржене рішення без змін.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Алданова С.О., Євсіков О.О.
Після надходження матеріалів справи до суду, розглянувши матеріали апеляційної скарги Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2025 апеляційну скаргу залишено без руху на підставі ст.ст. 174, 234, 258, 260 ГПК України у зв'язку з відсутністю доказів сплати судового збору. Роз'яснено скаржнику, що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали останній має право усунути недоліки зазначені у її мотивувальній частині, надавши суду відповідні докази.
21.11.2025 недоліки апеляційної скарги усунено.
Північний апеляційний господарський суд визнав подані матеріали достатніми для відкриття апеляційного провадження. Заперечень проти відкриття апеляційного провадження на час постановлення ухвали до суду не надійшло.
Частиною 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову не менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимога про стягнення 179 774, 85 грн, вказана справа, у відповідності до приписів ГПК України, відноситься до малозначних справ.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Виходячи із зазначених правових норм, перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Ухвалою від 24.11.2026, Північний апеляційний господарський суд, Керуючись ст.ст. 8, 234, 255, 262, 263, 267, 271 Господарського процесуального кодексу України постановив:
1. Відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного акціонерного товариства «Будівельна компанія «Укрбуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2025 у справі № 910/7384/25.
2. Закінчити проведення підготовчих дій.
3. Розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
4. Роз'яснити учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі у строк до 24.12.2025 (включно).
Звернути увагу, що згідно вимог ст. 263 ГПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. До відзиву додаються докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
5. Встановити учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 24.12.2025 (включно).
Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції
Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов наступних висновків.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Суд першої інстанції, на підставі сукупності належних та допустимих доказів визнав встановленими такі обставини.
26.08.2015 року між Комунальним підприємством «Дніпроводоканал» Дніпропетровської міської ради (далі - Позивач) та Державним публічним акціонерним товариством «Будівельна компанія «Укрбуд» в подальшому змінено на Державне акціонерне товариство «Будівельна компанія «Укрбуд» (далі - Відповідач) було укладено Договір №13617 на надання послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення.
У відповідності до п. 2.1 Договору Позивач зобов'язався надавати послуги з водопостачання та водовідведення по об'єкту, розташованому за адресою - проспект Карла Маркса, буд. 57 в м. Дніпро, а Відповідач зобов'язувався оплачувати їх.
На виконання умов вказаного договору Позивачем в період з квітня 2024 р. по листопад 2024 р. та з лютого по квітень 2025 р. було надано Відповідачу послугу водопостачання та водовідведення на суму 167 079 грн. 06 коп.
Згідно до змісту пункту 4.8. Договору Відповідач зобов'язаний оплачувати спожиті послуги не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Суд встановив, що відповідачем вимоги законодавства та умов договору щодо оплати спожитих послуг в наведений вище період не виконувались, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за отримані послуги в розмірі 167 079, 06 грн.
Відповідач послався на те, що послуг не отримував, їх надання не підтверджено належними та допустимими доказами, вартість послуг визначена позивачем на підставі недіючого нормативного акту, розмір пені розраховано з порушення умов договору та діючого законодавства.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції
За результатами апеляційного перегляду справи колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, а також правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. З приводу доводів апеляційної скарги колегія зазначає таке
Джерела права, що підлягають застосуванню
Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частина 1 ст. 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір є обов'язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» споживачі питної води зобов'язані, зокрема, своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання. Аналогічний обов'язок для споживача житлово-комунальної послуги закріплений і в Законі України «Про житлово-комунальні послуги», у п. 5 ч. 2 ст. 7 якого зазначено, що індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Щодо доводів апелянта про те у нього відсутній обов'язок оплачувати позивачеві послуги з водопостачання та водовідведення, що постачалися або мали постачатися в період з квітня 2024 р. по листопад 2024 р. та з лютого по квітень 2025 р. за умовами Договору № 13617, оскільки відповідачем ці послуги не використовувалися (не споживалися)
Як вбачається з матеріалів справи, сторони передбачили, що договір №13617 від 26.08.2015 про надання послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення набирає чинності з моменту підписання сторонами та скріплення печатками, і в частині надання послуг діє до 01.01.2020 року, а в частині їх оплати до повного виконання (п. 9.1 договору).
В листопаді 2017 року було прийнято Закон України від 09.11.2017 №2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги», який введено в дію з 01.05.2019 року У відповідності до пункту 3 «Перехідних положень» вказаного Закону: Договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання
чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.
Отже, оскільки між сторонами не було укладено нового договору на надання послуг водопостачання та водовідведення, позивач не припинив надання послуг після 01.01.2020 року, а відповідач має обов'язок їх оплати.
Договір № 13617 від 26.08.2015 року, на підставі перехідних положень Закон України «Про житлово- комунальні послуги», залишився чинним і як наслідок обов'язковим до виконання як Позивачем так і Відповідачем.
На виконання умов вказаного договору Позивачем в період з квітня 2024 по листопад 2024 та з лютого 2025 по квітень 2025 було надано Відповідачу послугу водопостачання водовідведення на суму 167 079 грн. 06 коп.
Фактичне вибуття об'єкта водопостачання та водовідведення із володіння Відповідача
не є наслідком припинення дії договору на надання послуг з централізованого питного водопостачання та централізованого водовідведення або ж втрати відповідачем статусу сторони Договору та звільнення його від виконання обов'язків за ним.
Договором та чинним законодавством не передбачено, що у разі передання особою свого об'єкту нерухомості іншій особі на підставі договору оренди вона автоматично вибуває із правових відносин по договору на надання послуг з централізованого питного водопостачання та централізованого водовідведення, повністю звільняється від свого обов'язку оплачувати надані послуги відповідно до укладеного ним договору про водопостачання та водовідведення.
У такому випадку відповідач повинен був вчасно врегулювати свої відносини з надавачем послуг та орендарем, в тому числі і щодо доступу до лічильників води для зняття їх показань та подальшої передачі позивачу.
Відповідно до п.13. ч.1 ст. 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», споживач має право розірвати договір про надання комунальної послуги, попередивши про це виконавця відповідної комунальної послуги не менш як за два місяці до дати розірвання договору, за умови допуску виконавця для здійснення технічного припинення надання відповідної послуги. Разом з тим, листом від 18.12.2024 № 03/01-710 Відповідач лише поставив Позивача перед фактом про відмову від отримання послуг централізованого водопостачання та водовідведення і про розірвання з 20 лютого 2025 року Договору №13617 від 26.08.2015 р., при цьому жодних пропозицій по відключенню, тобто вчинення дій щодо допуску виконавця для здійснення технічного припинення надання відповідної послуги в листі не зазначив. Доказів технічного припинення надання послуг матеріали справи не містять.
Окрім того, відповідачем не спростовані доводи позивача про те, що свого часу відповідач надав можливість користуватися його мережами Державній судовій адміністрації в Дніпропетровській області, яка займає частину будівлі Дмитра Яворницького 57 в м. Дніпро та з якою позивачем було укладено окремий договір на надання послуг, про що відповідачу достеменно відомо. А тому цілком обґрунтованим постає питання технічної можливості та правомірності взагалі такого відключення без попереднього погодження з даним споживачем (субспоживачем) послуг.
Отже, відповідач не надав належних та допустимих доказів проте, що ним було дотримано положень пункту 13 ч.1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» щодо порядку припинення договірних відносин.
Щодо доводів апелянта про недоведеність об'єму наданих послуг та їх вартості
В цій частині апеляційної скарги відповідач посилається на те, що акти рахунки є неналежними доказами надання послуг, оскільки не є первинними документами, що
підтверджують постачання послуг, так як не підписані відповідачем та не містять відомостей, що підтверджують постачання послуг в період що вказаних в даних рахунках.
Колегія вважає ці доводи необґрунтованими та відхиляє їх з огляду на таке.
Відповідно до умов укладеного договору, а саме абзацу 2 пункту 4.4. та пунктів 4.5., 4.6. абонент зобов'язаний самостійно отримувати від водоканалу два примірника актів-рахунків приймання наданих послуг. Не пізніше 15 числа місяця наступного за розрахунковим абонент повертає водоканалу один з двох примірників акту-рахунку приймання наданих послуг за розрахунковий місяць, підписаний уповноваженою особою та скріплений печаткою абонента, отриманий згідно з пунктом 4.4. договору. Якщо абонент має розбіжності щодо об'ємів наданих йому послуг, він зобов'язаний подати їх водоканалу у письмовій формі в строк, визначений в пункті 4.5. договору, і оплатити в порядку та строки, визначені в пункті 4.8. договору, той об'єм послуг, до якого абонент не має заперечень. Розбіжності щодо обсягів наданих послуг вирішуються сторонами в порядку, визначеному в пункті 9.3. договору. Неповернення актів-рахунків приймання наданих послуг або заперечень до них в строк та порядку згідно з пунктом 4.5. договору підтверджує визнання абонентом об'єм наданих йому послуг, розміру плати за них та прийняття їх в повному обсязі. У цьому випадку у подальшому їх перерахунок не проводиться.
Відповідачем не надано доказів, що він повертав позивачу у встановлені договором строки підписані акти рахунки та/або заперечення до них. Отже, на підставі умов укладеного між сторонами договору об'єм наданих відповідачу послуг та розмір плати вважаються прийнятими відповідачем у повному обсязі без заперечень та зауважень.
Щодо посилань апелянта на те, що позивач не надав звіти відповідача (Абонента)
про показники засобів обліку, що на його думку ставить під сумнів визначених позивачем обсягів і вартості послуг водопостачання та водовідведення.
В цьому контексті колегія звертає увагу на положення ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, яка передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
З матеріалів справи вбачається, що об'єм послуг наданих абоненту, визначається за
належним чином оформленими звітами Абонента про показники приладів і засобів обліку (Додатки №6 і №7 до Договору) які є повіреними і опломбованими та працювали в діапазоні вимірів з нормованою погрішністю (3.5. Договору) Абонент (відповідач) зобов'язаний надавати Водоканалу (позивачу) до третього числа місяця, наступного за розрахунковим, у письмовій формі звіт по обсягам водоспоживання та водовідведення за формою, наведеною в додатках №6,№7 до Договору. (Пункт 7.2.9. Договору). Разом з тим відповідач не надав доказів того, що він направляв на адресу позивача жодного звіти про об'єми спожитих послуг за спірний період.
На підставі викладено, всі інший доводи апелянта з цього питання колегія відхиляє як необґрунтовані.
Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині сплати позивачу 167 079, 06 грн. підлягають задоволенню, оскільки доказів сплати цієї заборгованості відповідачем матеріали справи не містять. Разом з тим контррозрахунку суми позовних вимог апелянтом не надано.
Згідно з приписами статей 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Щодо доводів апелянта про безпідставне застосування судом Постанови НКРЕКП №1021 від 28.05.2024
Відповідно до пункту 4 Постанови Національної комісії, що здійснює державне
регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, №1021 від 28.05.2024 року «Про встановлення тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення Комунальному підприємству «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради», ця постанова набирає чинності з 01 червня 2024 року, але не раніше дня, наступного за днем її оприлюднення на офіційному вебсайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Колегією встановлено, що ця постанова була оприлюднення на офіційному вебсайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, а отже була такою, що набрала законної сили у встановленому законом порядку і, як наслідок, є обов'язковою до застосування у відносинах між позивачем та відповідачем до втрати її чинності - 01.01.2025.
Щодо нарахування пені
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч. 1 ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за житлово-комунальні послуги.
Отже чинним законодавством встановлено обов'язок відповідача оплачувати пеню за весь період/час поки має місце прострочення виконання грошового зобов'язання. Таким чином суд першої інстанції правомірно стягнув пеню за відповідний період прострочення та правильно визначив її розмір.
Також судом першої інстанції правильно застосовані положення ст. 625 ЦК України щодо стягнення інфляційних втрат на 3 % річних за весь період прострочення.
Щодо порушення судом першої інстанції вимог ч. 2 ст. 178 ГПК України
В цій частині апелянт посилається на те, що місцевий господарський суд безпідставно та необґрунтовано застосував норми ч. 2 ст. 178 ГПК України до поданих відповідачем відзиву на позовну заяву і заперечення на відповідь на відзив та не надав належної правової оцінки поясненням і доводам відповідача, чим порушив встановлені у ст. 13 ГПК України засади змагальності сторін,
Відповідно до матеріалів справи ухвалу суду від 24.06.2025 про відкриття провадження у справі відповідач отримав 24.06.2025 о 15:50. (а.с.34). Останнім днем для подання відповідачем відзиву на позовну заяву є - 09.07.2025. Разом з тим, відзив на позовну подано відповідачем з порушення встановленого судом п'ятнадцятиденного строку, а саме 10.07.2025. (а.с. 96). Отже, вимоги ч. 2 ст. 178 ГПК України судом першої інстанції застосовані цілком обґрунтовано, а доводи апелянта з цього приводу колегія визнає безпідставними.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржене судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржене рішення суду першої інстанції ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для його зміни чи скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційні скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити.
Судові витрати
Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.
Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2025 у справі № 910/7384/25 залишити без змін.
Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та строк, передбачений ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді С.О. Алданова
О.О. Євсіков