79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"25" лютого 2026 р. Справа №914/2359/25
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Якімець Г.Г.,
секретар судового засідання Бабій М.М.
явка учасників справи:
від позивача: Куксов В.Г.;
від відповідача: не з'явився,
розглянув апеляційну скаргу фермерського господарства "Залужани" б/н від 10.11.2025
на рішення Господарського суду Львівської області від 22.10.2025, суддя Рим Т.Я., м.Львів, повний текст рішення складено 27.10.2025
у справі №914/2359/25
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АВ Агроекспорт"
до відповідача фермерського господарства "Залужани"
про зобов'язання вчинити дії,
Короткий зміст позовних вимог позивача
31.07.2025 товариство з обмеженою відповідальністю "АВ Агроекспорт" звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до фермерського господарства "Залужани" про зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ФГ «Залужани» як зберігач порушило умови Договору безкоштовного складського зберігання № 2003/25-001 від 20.03.2025 (надалі Договір зберігання від 20.03.2025), не повернувши на першу вимогу позивача частину майна (46,580 т соєвих бобів), прийнятого на зберігання.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 22.10.2025 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Зобов'язано фермерське господарство "Залужани" повернути товариству з обмеженою відповідальністю "АВ Агроекспорт" частину майна, переданого на зберігання за Договором № 2003/25-001 від 20.03.2025, а саме: соєві боби врожаю 2024 року в біг-бегах у кількості 46,580 тон. Стягнуто з фермерського господарства "Залужани" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АВ Агроекспорт" 3 028,00 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору.
Рішення суду обґрунтоване тим, що між сторонами укладено договір зберігання від 20.03.2025, який є цивільно-правовим правочином і породжує для зберігача чітко визначений обов'язок - прийняти майно на зберігання та повернути його у схоронності.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та заперечення позивача.
11.11.2025 до Західного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» надійшла апеляційна скарга фермерського господарства "Залужани", б/н від 10.11.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 22.10.2025 у справі №914/2359/25.
Апеляційна скарга обґрунтовується тим, що рішення Господарського суду Львівської області у справі № 914/2359/25 є незаконним та необґрунтованим у частині задоволення позову про зобов'язання повернути соєві боби врожаю 2024 року в кількості 46,580 тон, передані на зберігання за договором від 20.03.2025.
Відповідач вказує, що позивач має прострочену заборгованість у сумі 419 118,92 грн. за договором поставки укладеним між сторонами. За наявності простроченого грошового зобов'язання відповідач реалізував право притримання майна.
Право притримання передбачене статтями 546 та 594 Цивільного кодексу України як спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Кредитор, який правомірно володіє річчю, має право притримати її до виконання боржником свого обов'язку. Для виникнення такого права необхідні одночасно такі умови: річ належить боржнику, кредитор володіє нею на законній підставі, існує дійсне та прострочене зобов'язання, а договір або закон не забороняє застосування притримання.
Відповідач зазначає, що всі ці умови наявні, оскільки майно передане на зберігання на підставі договору, борг є простроченим, а право притримання виникає без необхідності укладення окремої угоди. Суд першої інстанції, задовольняючи позов і зобов'язуючи повернути майно, не врахував правову природу притримання як самостійного способу забезпечення виконання зобов'язань та фактично позбавив відповідача передбаченого законом права.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу б/н від 11.12.2025 (вх. № ЗАГС 01-04/9447/25 від 11.12.2025), в якому заперечив доводи апелянта, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.11.2025 справу №914/2359/25 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 17.11.2025 з підстав, що визначені ч. 2 ст. 260 ГПК України апеляційну скаргу фермерського господарства "Залужани", б/н від 10.11.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 22.10.2025 у справі №914/2359/25 залишено без руху.
Ухвалою від 02.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фермерського господарства "Залужани" б/н від 10.11.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 22.10.2025 у справі №914/2359/25.
Ухвалою від 05.12.2025 призначено справу №914/2359/25 до розгляду у судовому засіданні на 25.02.2026.
У судове засідання 25.02.2026 з'явився представник позивача, відповідач в судове засідання не з'явився хоча належним чином був повідомлений про дату час та місце розгляду справи в порядку, визначеному ч.5 ст. 242, ст. 285 ГПК України, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції.
Позивач заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. При цьому наводив доводи аналогічні викладеним у відзиві на апеляційну скаргу.
В стадії ухвалення рішення Західним апеляційним господарським судом проголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції
20.03.2025 між товариством з обмеженою відповідальністю «АВ Агроекспорт» і фермерським господарством «Залужани» укладено Договір безкоштовного складського зберігання №2003/25-001 (а. с. 6-8), відповідно до пункту 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, зберігач (Відповідач) зобов'язується прийняти від поклажодавця (Позивача) і безкоштовно зберігати майно останнього, а також повернути поклажодавцеві відповідне майно в схоронності в обумовлений договором строк.
Згідно з пунктами 1.2, 1.3 та 1.6 Договору зберігання від 20.03.2025 майном, що передається на зберігання є: соєві боби врожаю 2024 р в біг-бегах. Докладний перелік майна, що передається на зберігання, його кількість і оцінка мають бути визначені в складських документах, що видаються зберігачем поклажодавцю після передачі майна на зберігання за актом зберігання. Порядок передачі майна на зберігання: акт приймання.
Як встановлено судами, ТОВ "АВ Агроекспорт" передало на зберігання ФГ "Залужани" 70,00 тон соєвих бобів врожаю 2024 року в біг-бегах, що підтверджується актом приймання -передавання від 20.03.2025 (а. с. 9).
Пунктом 1.4 Договору зберігання від 20.03.2025 передбачено, що строк зберігання становить два місяці.
Отже, строк зберігання товару за цим договором завершився 20.05.2025.
Згідно з пунктом 3.6 Договору від 20.03.2025 зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути майно, прийнятий на зберігання (якщо воно не перебуває під заставою), навіть коли передбачений договором строк його зберігання не закінчився.
Позивач звертався до Відповідача з вимогою № 29/05-001 від 29.05.2025 (а. с. 10-11) повернути йому частину майна (соєві боби врожаю 2024 року в біг-бегах у кількості 46,580 тон) у стані, в якому воно було прийнято. Факт скерування Відповідачу цієї вимоги підтверджується описом вкладення (а. с. 75), поштовою накладною та фіскальним чеком (а. с. 74).
В подальшому 11.06.2025 Позивач звертався до правоохоронних органів із заявою (а. с. 18), в якій просив вжити заходів щодо директора ФГ "Залужани" у зв'язку з невиконанням ним умов Договору зберігання від 20.03.2025 в частині повернення товару.
У своїх поясненнях у межах кримінального провадження директор Позивача зазначив, що директор Відповідача в телефонній розмові відмовився повертати майно без пояснення причин. Крім того, після прибуття на склад за адресою: с. Дідилів, вул. Шевченка, 32е, власник приміщення повідомив Позивача, що продукція відсутня, а приблизно місяць тому директор ФГ «Залужани» вивіз її зі складу.
Директор ФГ "Залужани" на вимогу правоохоронних органів від 18.06.2025 (а. с. 20) надав пояснення від 24.06.2025 № 35/1 (а. с. 21), в якому виклав свою позицію щодо господарських правовідносин з ТОВ "АВ Агроекспорт".
У повідомленні № 35/1 директор ФГ "Залужани" зазначив, що між його господарством та ТОВ "АВ Агроекспорт" укладено договір поставки № 19032025/1, за яким покупець зобов'язувався оплатити вартість сої врожаю 2024 року та подати транспорт до 31.03.2025. Позивач здійснив лише часткові платежі, при цьому, за словами директора, не повідомив про перебування у переліку ризикових платників податків, що спричинило блокування податкових накладних і ускладнило господарську діяльність. За розрахунками Відповідача, станом на 21.03.2025 залишалася заборгованість у розмірі 419 118,92 гривень.
У листі зазначено, що на прохання Позивача сторони уклали договір зберігання та оформили акт приймання-передачі. Після завершення строку його дії Відповідач повідомив Позивача про необхідність погашення боргу та забезпечення транспорту. Проте Позивач наполягав лише на частковому поверненні 46,580 тон сої без розрахунку і відшкодування витрат. У зв'язку з цим ФГ "Залужани" відмовило у поверненні продукції, наголосивши, що готове повернути отримані кошти після підтвердження суми ПДВ у реєстрі, чого Позивач не прийняв.
Враховуючи викладені обставини, позивач звернувся до місцевого господарського суду з позовом про повернення частини майна переданого на зберігання відповідачу за Договором зберігання від 20.03.2025.
Норми права та висновки, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Рішення Господарського суду Львівської області від 22.10.2025 у цій справі оскаржується відповідачем в повному обсязі.
Предметом позову є зобов'язання ФГ "Залужани" повернути ТОВ "АВ Агроекспорт" частину майна, переданого на зберігання за Договором зберігання від 20.03.2025, а саме: соєвих бобів урожаю 2024 року в біг-бегах у кількості 46,580 тон.
Підставою позову є порушення Відповідачем обов'язку щодо повернення майна, переданого на безоплатне зберігання згідно з Договором зберігання від 20.03.2025.
Відповідно до частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.
Як встановлено судами, з врахуванням п.1.4 Договору, строк зберігання товару завершився 20.05.2025,
Відповідно до частин 1 та 2 статті 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.
Пунктом 3.6 Договору зберігання від 20.03.2025 передбачений обов'язок зберігача (відповідача) повернути майно на першу вимогу поклажодавця (позивача), прийняте на зберігання (якщо воно не перебуває під заставою), навіть коли передбачений договором строк його зберігання не закінчився.
Позивач реалізував таке право на повернення звернувшись до відповідача з вимогою № 29/05-001 від 29.05.2025, в якій просив повернути частину майна (соєві боби врожаю 2024 року в біг-бегах у кількості 46,580 тон). В матеріалах справи наявні докази, які підтверджують скерування такої вимоги відповідачу (опис вкладення, поштова накладна, фіскальний чек).
Апеляційний суд встановив, що 11.06.2025 Позивач звернувся до правоохоронних органів із заявою щодо невиконання директором ФГ «Залужани» умов договору зберігання від 20.03.2025 в частині повернення товару. У межах кримінального провадження директор Позивача повідомив про відмову директора Відповідача повернути майно та про відсутність продукції на складі, оскільки вона була вивезена представниками ФГ «Залужани».
Директор ФГ «Залужани» у поясненнях від 24.06.2025 № 35/1 послався на наявність між сторонами договору поставки, часткову оплату товару, заборгованість Позивача та податкові обставини, обґрунтовуючи цим відмову у поверненні сої.
Однак колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що наведені доводи не мають правового значення для вирішення цього спору. Договір зберігання від 20.03.2025 є самостійним правочином і покладає на відповідача обов'язок повернути майно на першу вимогу поклажодавця. Його умови не передбачають права зберігача утримувати майно в рахунок виконання інших договірних чи податкових зобов'язань.
Щодо доводів апелянта про застосування притримання, апеляційний суд вважає такі безпідставними з огляду на наступне.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на статтю 594 Цивільного кодексу України, стверджуючи, що мав право утримати майно позивача у зв'язку з наявністю простроченої заборгованості за договором поставки. Проте детальний аналіз правових і фактичних обставин справи свідчить про відсутність будь-яких законних підстав для застосування притримання у цьому випадку.
Відповідно до статті 594 ЦКУ, кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання. Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.
Право притримання є одностороннім правочином, реалізація якого передбачає обов'язкове письмове повідомлення боржника про його застосування та початок. Як зазначено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 05.04.2024 у справі № 916/101/23, кредитор, який володіє річчю правомірно, може реалізувати право притримання лише після такого повідомлення, при цьому його надання має здійснюватися якомога швидше після виникнення прострочення або одразу після отримання першої письмової вимоги про повернення майна. У цій справі ФГ «Залужани» жодним чином не повідомляло ТзОВ «АВ Агроекспорт» про застосування притримання і не надавало жодного доказу такого повідомлення, що є обов'язковою умовою для реалізації цього права. Таким чином, відсутність належного повідомлення виключає можливість вважати право притримання застосованим.
Окрім того, як встановлено апеляційним судом, заборгованість у розмірі 419 119,02 грн. за договором поставки є спірною, оскільки вона є предметом окремого судового спору у справі №902/1584/25, яка перебуває на розгляді Господарського суду Вінницької області. Підставою для притримання може бути лише дійсне, встановлене та прострочене зобов'язання, а спірний характер заборгованості виключає можливість вважати її такою.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що позивач у цій справі вимагав повернення 46,580 тон соєвих бобів, що відповідає вартості фактично сплачених коштів (833 876,66 грн) за договором поставки на який посилається відповідач. Неоплачена частина товару (23,420 тон) не є предметом даного спору і залишена у відповідача. Відповідно, утримання майна понад вимогу позивача є непропорційним та суперечить принципу добросовісності, передбаченому статтею 13 ЦК України, оскільки фактично позбавляє позивача права на користування майном, яке було ним оплачено.
Також як встановлено судами, договір безкоштовного зберігання № 2003/25-001 від 20.03.2025 прямо передбачав обов'язок відповідача повернути майно позивачу на першу його вимогу, за умови, що воно не перебуває під заставою. У даному випадку докази про перебування спірного майна під заставою в матеріалах справи відсутні, а строк зберігання закінчився 20.05.2025, тоді як вимога про повернення була направлена 29.05.2025. Відповідач, не виконуючи обов'язок повернути майно після закінчення строку зберігання та отримання вимоги про його повернення, порушив договірні зобов'язання, а посилання на право притримання є безпідставним.
Таким чином, висновки суду першої інстанції про те, що відмова Відповідача у поверненні 46,580 тон сої є неправомірною та суперечить умовам договору зберігання і приписам статей 936, 949 та 953 Цивільного кодексу України, є законними та обгрунтованими.
Враховуючи наведене, доводи апелянта про застосування права притримання є необґрунтованими, суперечать встановленим фактичним обставинам справи та нормам Цивільного кодексу України, а також правовій позиції Верховного Суду.
З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що рішення Господарського суду Львівської області від 22.10.2025 у справі №914/2359/25 постановлено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не містять підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Рішення Господарського суду Львівської області від 22.10.2025 у справі №914/2359/25 прийнято з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.
Апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, оскільки не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.
Однак, скаржником всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили доводи, викладені в апеляційній скарзі, та спростували правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, посилання на норми матеріального права базуються на неправильному ним розумінні цих норм права.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Судові витрати.
У зв'язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
апеляційну скаргу фермерського господарства "Залужани" б/н від 10.11.2025- залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Львівської області від 22.10.2025 у справі №914/2359/25- залишити без змін.
Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 06.03.2026.
Головуючий суддя Бойко С. М.
Судді Бонк Т. Б.
Якімець Г.Г.