справа № 492/1907/25
провадження № 2/492/340/26
Іменем України
05 березня 2026 року м. Арциз
Арцизький районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді - Варгаракі С.М.,
при секретарі судового засідання - Богдан А.І.,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, -
встановив:
Описова частина
Стислий виклад позиції позивача
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (далі - ТОВ «Фінпром Маркет») звернулося до суду з зазначеною позовною заявою до відповідача, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитними договорами у розмірі 10637 грн, а також судові витрати. В обґрунтування позову посилається на те, що 01 червня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (далі - ТОВ «1 БАНК») та ОСОБА_1 був укладений договір про надання коштів у кредит № 71878586, відповідно до якого кредитодавець надав позичальнику кредит у розмірі 3000 грн, строком на 30 днів, зі сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 0,5 % щоденно. Також, 30 травня 2025 року між ТОВ «1 БАНК» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання коштів у кредит № 8378276, відповідно до якого кредитодавець надав позичальнику кредит у розмірі 1000 грн, строком на 360 днів, зі сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 0,95 % щоденно.
16 жовтня 2025 року між ТОВ «1 БАНК» та ТОВ «Фінпром Маркет» було укладено договір факторингу № 16/10/25 за умовами якого позивач набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за кредитними договорами № 71878586 від 01 червня 2025 року, № 8378276 від 30 травня 2025 року.
Відповідач належним чином зобов'язання щодо повернення основної суми боргу за договором кредиту, заборгованості за процентами та інших нарахувань не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за кредитними договорами у загальному розмірі10637 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача.
Процесуальні дії у справі
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями цивільна справа була розподілена судді Арцизького районного суду Одеської області Варгаракі С.М.
Ухвалою судді Арцизького районного суду Одеської області від 06 січня2025 року цивільна справа прийнята до провадження, призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін. Відповідачеві визначено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Одночасно, роз'яснено учасникам справи, що відповідно до частини 5 статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Вказана ухвала суду була направлена відповідачеві за зареєстрованим місцем проживання, однак поштовий конверт повернувся на адресу суду з відміткою «адресат відсутній».
З урахуванням викладеного, суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд цивільної справи, судом надано можливості та достатньо часу ознайомитись з позовною заявою та надати свої заперечення.
У відповідності до статті 178 ЦПК України, відповідач не скористався своїм правом подання до суду відзиву на позовну заяву та/або заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін, а тому суд, у відповідності до частини 5 статті 279 ЦПК України, вважає за можливе розглянути дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Згідно з вимогами частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, у зв'язку з чим, відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Мотивувальна частина
Позиція суду
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що 01 червня 2025 року між ТОВ «1 БАНК» та ОСОБА_1 , було укладено договір надання коштів у кредит (з комісією за надання кредиту) № 71878586, відповідно до якого ТОВ «1 БАНК» надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 2000 грн, строком на 30 днів, зі сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 0,500 % в день (а.с. 14 зворот-21).
Договір та таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, яка є додатком № 1 до договору позики (а.с. 22), підписані електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора.
Згідно з довідкою про ідентифікацію, виданою позикодавцем, відповідач ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , з яким укладений договір № 71878586, ідентифікований ТОВ «1 БАНК» шляхом використання одноразового ідентифікатору, який відправлений відповідачеві 01 червня 2025 року об 11:21:29 на його електронну адресу (а.с. 23).
Як слідує з довідки ТОВ «ФК «Фінекспрес» № КД-000078106 від 06 листопада 2025 року, відповідно до умов договору про переказ коштів, 01 червня 2025 року здійснено переказ коштів у розмірі 2000 грн, отримувач Ільчев Іван - ЕПЗ номер НОМЕР_2 , що підтверджується копією платіжної інструкції № 1342b714-e662-43b4-bc92-9130243706ee (а.с. 23 зворот, 24).
Також, 30 травня 2025 року між ТОВ «1 БАНК» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії (надійний) № 8378276, відповідно до якого ТОВ «1 БАНК» надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 1000 грн, строком на 365 днів (а.с. 26 зворот-32).
Договір підписаний електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора.
Згідно з довідкою про ідентифікацію, виданою позикодавцем, відповідач ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , з яким укладений договір № 8378276, ідентифікований ТОВ «1 БАНК» шляхом використання одноразового ідентифікатору, який відправлений відповідачеві 30 травня 2025 року о 00:06:11 на його електронну адресу (а.с. 33 зворот).
Відповідно до листа АТ «Юнекс Банк» № 21-15085 від 05 листопада 2025 року, відповідно до умов договору про організацію переказу, 30 травня 2025 року здійснено переказ коштів у розмірі 1000 грн, на платіжну картку НОМЕР_2 , що підтверджується листом ТОВ «1 БАНК» № 16/10/25-356 від 16 жовтня 2025 року (а.с. 35).
На виконання ухвали про витребування доказів від 06 січня 2026 року до суду надійшов лист АТ КБ «Приватбанк» № 20.1.0.0.0./7-260108/83949-БТ від 06 січня 2026 року на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_3 , на яку 30 травня 2025 року зараховані кошти у розмірі 1000 грн, 01 червня 2025 року - у розмірі 2000 грн, що підтверджується виписками по рахунку за період з 30 травня 2025 року по 02 червня 2025 року, з 01 червня 2025 року по 04 червня 2025 року.
16 жовтня 2025 року між ТОВ «1 БАНК» та ТОВ «Фінпром Маркет» було укладено договір факторингу № 16/10/25 за умовами якого позивач за плату набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за кредитними договорами № 71878586 від 01 червня 2025 року та № 8378276 від 30 травня 2025 року (а.с. 36-39, 43 зворот, 44, 44 зворот).
Згідно з реєстром прав вимоги № 16/10/25-02 від 16 жовтня 2025 року (а.с. 40 зворот-41), реєстром прав вимоги № 16/10/25-01 від 16 жовтня 2025 року (а.с. 42-43) ТОВ «Фінпром Маркет» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 .
Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем, заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором № 71878586 від 01 червня 2025 року станом на 16 жовтня 2025 року становить 6600 грн, яка складається із заборгованості: за тілом кредиту - 2000 грн, за відсотками - 300 грн, за комісією - 300 грн, за пенею/неустойкою - 4000 грн (а.с. 12 зворот-13).
Згідно з розрахунком заборгованості, наданого позивачем, заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором № 8378276 від 30 травня 2025 року станом на 16 жовтня 2025 року становить 4037 грн, яка складається із заборгованості: за тілом кредиту - 1000 грн, за відсотками - 864,50 грн, за комісією - 172,50 грн, за пенею/неустойкою - 2000 грн (а.с. 24 зворот-25).
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування
Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Положеннями частини 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Положеннями статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно зі статтею 303 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписом статті 304 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У статті 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (частина 6 статті 11 вказаного Закону).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII.
Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, виходячи з приписів Закону України «Про електронну комерцію», укладення електронного договору можливо шляхом зазначення електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Такий правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договорів, укладених у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 3021 року у справі № 234/7160/30, від 01 листопада 3021 року у справі № 234/8084/30.
Як встановлено судом, 01 червня 2025 року, 30 травня 2025 року між ТОВ «1 БАНК» та відповідачем ОСОБА_1 укладені кредитні договору № 71878586, № 8378276 в електронному вигляді, підписані відповідачем за допомогою одноразових паролів-ідентифікаторів, за умовами яких позикодавець надав відповідачеві грошові кошти у кредит.
Таким чином, оскільки дані договори укладені за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток, та відповідач підписав їх електронними підписами одноразовими ідентифікаторами, тому без отримання відповідних ідентифікаторів, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, такий договір не був би укладений.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 3030 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св30), від 28 квітня 3021 року у справі № 234/7160/30 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 3021 року у справі № 234/8084/30 (провадження № 61-2303св21), від 14 червня 3022 року у справі № 757/40395/30 (провадження № 61-16059св21), від 08 серпня 3022 року у справі № 234/7298/30 (провадження № 61-2902св21).
Отже, відповідач уклав із ТОВ «1 БАНК» електронні договори та підписав їх у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронними підписами одноразовими ідентифікаторами, а тому договори вважаються таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договорів, укладених у письмовій формі.
На підтвердження надання кредиту на підставі вказаних договорів позивачем було надано платіжну інструкцію, відповідно до якої ТОВ «1 БАНК» 01 червня 2025 року перерахувало кошти у сумі 2000 грн на картку № НОМЕР_2 , яка належить ОСОБА_1 , лист АТ «Юнекс Банк» про перерахування 30 травня 2025 року на зазначену платіжну картку коштів у сумі 1000 грн, а також виписки по рахунку.
Будь-яких заперечень щодо факту отримання коштів, користування наданими кредитними коштами, тобто, існування між сторонами договірних відносин позичальника і кредитора, відповідач ОСОБА_1 суду не надав.
Згідно з розрахунками заборгованості, наданими позивачем, заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором № 71878586 від 01 червня 2025 року станом на 16 жовтня 2025 року становить 6600 грн, за кредитним договором № 8378276 від 30 травня 2025 року станом на 16 жовтня 2025 року становить 4037 грн.
Даних про те, що відповідачем були повернуті кошти за вказаними кредитними договорами, матеріали справи не містять.
Всупереч принципу змагальності цивільного судочинства, визначеного статями 12, 81 ЦПК України, відповідач не надав свій контррозрахунок боргу за кредитними договорами та не надав жодних доказів на спростування наведених позивачем розрахунків заборгованості за кредитами.
У частині 1 статті 512 ЦК України зазначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно зі статтею 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Частинами 1, 2 статті 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Неотримання боржником письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові не є перешкодою для реалізації права фактора звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду, а боржник у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог фактора, що відповідає положенням статті 124 Конституції України.
Крім того, за змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особи, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первинному кредитору і таке виконання зобов'язання є належним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 3018 року у справі № 2-1383/3010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 304 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У матеріалах справи наявні належним чином завірені копії договорів факторингу, акти прийому-передачі реєстру боржників, реєстри боржників.
Згідно сталої практики Верховного Суду доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 02 листопада 3021 року № 905/306/17, від 29 червня 3021 року у справі № 753/30537/18, від 21 липня 3021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 3021 року у справі № 5026/886/3012, від 15 квітня 3024 року в справі № 2221/2373/12).
Таким чином, вищевказане свідчить про належне укладення між первісним кредитором та позивачем договору факторингу та перехід прав вимоги за кредитними договорами № 71878586 від 01 червня 2025 року, № 8378276 від 30 травня 2025 року.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Згідно із положеннями частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частини 1 статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).
За змістом частин 1-3 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оскільки матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем отриманих кредитів за вказаними договорами, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 71878586 від 01 червня 2025 року у розмірі 2300 грн, за кредитним договором № 8378276 від 30 травня 2025 року у розмірі 1864,50 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Пред'являючи вимоги про стягнення заборгованості за кредитами, позивач також просив стягнути з відповідача комісію за кредитним договором № 71878586 від 01 червня 2025 року у розмірі 300 грн, за кредитним договором № 8378276 від 30 травня 2025 року комісію у розмірі 172,50 грн.
Згідно з пунктом 2.2.4 договору № 71878586 від 01 червня 2025 року комісія за надання кредиту 15,00 % від суми наданого кредиту (що у грошовому виразі складає 300 грн).
Відповідно до пункту 2.2.8 комісія за надання кредиту 17,25 % від суми наданого кредиту (що у грошовому виразі складає 172,50 грн).
Водночас, за змістом частини 3 статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини 3 статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), зокрема надання споживчого кредиту.
Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).
Інакше кажучи, банк неуповноважений стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов'язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався.
Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21).
Згідно з пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21, провадження № 61-4202сво22 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин 1 та 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
З огляду на викладене, супутня послуга банку, визначена як надання кредиту в момент видачі, має надаватися клієнту банку безоплатно.
За наведених обставин, вимоги позивача про стягнення за кредитним договором № 71878586 від 01 червня 2025 року комісії за надання кредиту у розмірі 300 грн та за кредитним договором № 8378276 від 30 травня 2025 року комісії за надання кредиту у розмірі 172,50 грн не підлягають задоволенню.
Суд не вбачає підстав для стягнення нарахованої ТОВ «Фінпром Маркет» неустойки за кредитним договором № 71878586 від 01 червня 2025 року у розмірі 4000 грн та за кредитним договором № 8378276 від 30 травня 2025 року у розмірі 2000 грн, виходячи з наступного.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022, а також п. 18 Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Верховний Суд у своїй постанові від 31 січня 2024 № 183/7850/22 (61-14740св23) зазначив тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).
Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Отже, суд вважає, що нарахування неустойки за невиконання грошового зобов'язання є неправомірним, а відтак у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача неустойки за кредитними договорами слід відмовити.
З врахуванням встановлених обставин справи, суд вважає, що відповідач, отримавши від позивача кредитні кошти, у добровільному порядку та у встановлені договорами строки їх не повернув, проценти у встановленому договором розмірі не сплатив, ним не надано суду доказів на підтвердження належного виконання зобов'язання за кредитними договорами щодо повернення кредитних коштів, тому позовні вимоги ТОВ «Фінпром Маркет» є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 71878586 від 01 червня 2025 року у розмірі 2300 грн, за кредитним договором № 8378276 від 30 травня 2025 року у розмірі 1864,50 грн, у решті позову слід відмовити.
Розподіл судових витрат
Згідно з частинами 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати висновки Об'єднаної палати Верховного Суду у справі № 922/445/19, де серед іншого наголошено, що: зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду у справах № 922/3436/20, № 910/7586/19 та № 910/16803/19.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) також акцентувала увагу на те, що суд не може за власною ініціативою зменшити витрати на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої, зацікавленої сторони.
Таким чином суд при вирішенні питання зменшення витрат на професійну правничу допомогу перевіряє чи подавалося від іншої сторони клопотання про зменшення витрат і наскільки таке клопотання є обґрунтованим відносно критерію неспівмірності заявленого розміру витрат.
Такий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 03 серпня 2022 року у справі № 487/4983/20.
Відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представницею позивача надано суду: договір № 25-08/25-ФП про надання правничої допомоги від 25 серпня 2025 року, укладений між ТОВ «Фінпром Маркет» та адвокатом Ткаченко Ю.О. (а.с. 45-47); витяг з акту № 6ФП приймання-передачі наданої правничої допомоги від 23 жовтня 2025 року (а.с. 49) та акт приймання-передачі справ на надання правничої допомоги (а.с. 49 зворот-50), який містить перелік наданих правових та юридичних послуг; платіжну інструкцію кредитового переказу коштів № 579939289.1 від 27 жовтня 2025 року (а.с. 51).
Так, за змістом пункту 1 частини 2 статті 137 та частини 8 статті 141 ЦПК України витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв'язку з розглядом конкретної справи.
Отже, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 308/1102/19, від 02 вересня 2020 року та 10 листопада 2021 року у справі № 329/766/18,
З матеріалів справи вбачається, що позивачем доведено факт надання правової допомоги адвокатом в обсязі, що передбачений умовами договору про надання правової (правничої) допомоги.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, понесених ТОВ «Фінпром Маркет» при розгляді цієї справи, суд оцінюючи надані докази на підтвердження понесених таких витрат у їх сукупності, враховує визначений договором порядок визначення гонорару, оцінюючи обсяг наданих послуг та їх необхідність, а також співмірність вартості послуг із складністю справи і змістом цих послуг, дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування на користь ТОВ «Фінпром Маркет» судових витрат на правничу допомогу у розмірі 4500 грн.
У відповідності до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позов задоволено частково, що становить 39,15 % (4164,50х100/10637) від загальної ціни позову, а отже з відповідача ОСОБА_1 необхідно стягнути судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 948,37 грн (2422,40 х 39,15 %).
На підставі статей 11, 509, 512, 513, 514, 516, 525, 526, 530, 610, 612, 626, 627, 628, 638, 639, 1049, 1054, 1077, 1078 ЦК України, керуючись статтями 4, 5, 7, 12, 13, 19, 48, 76-81, 89, 133, 141, 211, 247, 258-259, 263-265, 263-265, 279, 353, 354 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (місцезнаходження: вул. Садова, буд. № 31/33, м. Ірпінь Бучанський район Київська область, поштовий індекс 08205, код ЄДРПОУ: 43311346) заборгованість:
- за кредитним договором № 71878586 від 01 червня 2025 року у розмірі 2300 (дві тисячі триста) гривень 00 копійок, з яких заборгованість за основною сумою боргу у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок, заборгованості за відсотками у розмірі 300 (триста) гривень 00 копійок;
- за кредитним договором № 8378276 від 30 травня 2025 року у розмірі 1864 (одна тисяча вісімсот шістдесят чотири) гривні 50 копійок, з яких заборгованість за основною сумою боргу у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок, заборгованості за відсотками у розмірі 864 (вісімсот шістдесят чотири) гривні 50 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (місцезнаходження: вул. Садова, буд. № 31/33, м. Ірпінь Бучанський район Київська область, поштовий індекс 08205, код ЄДРПОУ: 43311346) витрати по сплаті судового збору у розмірі 948 (дев'ятсот сорок вісім) гривень 37 копійок, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4500 (чотири тисячі п'ятсот) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано протягом строку оскарження.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Арцизького районного суду
Одеської області Варгаракі С.М.