суддів Великої Палати Верховного Суду Короля В. В., Кишакевича Л. Ю. та Кривенди О. В.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23 (провадження № 14-63цс25)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ «АБ «Укргазбанк», банк) до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних
за касаційною скаргою ПАТ «АБ «Укргазбанк» на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 серпня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року.
Короткий виклад історії справи
1. 21 серпня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Акціонерний банк «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ «АБ «Укргазбанк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, за умовами якого відповідачка отримала від банку кредитні кошти в розмірі 132 000 дол. США на строк до 20 серпня 2038 року зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 13,8 % річних.
2. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 взятих на себе кредитних зобов'язань банк звернувся до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості.
3. Рішенням від 05 липня 2011 року Деснянський районний суд м. Києва стягнув з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитом у розмірі 153 216,56 дол. США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 05 липня 2011 року становило 1 221 365,80 грн, пеню в розмірі 64 133,49 грн, штраф за невиконання умов договору іпотеки щодо обов'язку страхування предмета іпотеки в розмірі 38 100 грн. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
4.Ухвалою від 20 жовтня 2011 року Апеляційний суд м. Києва рішення Деснянського районного суду м. Києва від 05 липня 2011 року залишив без змін.
5.На виконання рішення суду 10 січня 2012 року видано виконавчий лист.
6. ОСОБА_1 не погасила заборгованість за кредитним договором, а рішення суду не виконала.
7.25 квітня 2016 року державний виконавець виніс постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження з виконання зазначеного виконавчого листа і з цього часу виконавчий документ на виконання повторно не пред'являвся.
8.У червні 2022 року банк звернувся до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа № 2-144/11 та поновлення строку для пред'явлення його до виконання.
9.Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 28 червня 2022 року, яку Київський апеляційний суд постановою від 12 грудня 2022 року залишив без змін, відмовлено ПАТ «АБ «Укргазбанк» у задоволенні заяви про поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання та видачу його дубліката (справа № 2-144/2011).
10.Рішення суду про стягнення боргу залишилося не виконаним.
11.У січні 2023 року банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення з неї 3 % річних, нарахованих на тіло кредиту і проценти, стягнутих рішенням суду за невиконання грошового зобов'язання.
12.Банк просив суд відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) стягнути з ОСОБА_1 на його користь 3 % річних від простроченої суми за невиконання рішення суду про стягнення заборгованості по кредиту і процентам (153 216,56 дол. США) за період з 12 березня 2017 року до 23 лютого 2022 року в розмірі 22 780,99 дол. США.
Короткий зміст установлених обставин та рішень судів першої та апеляційної інстанцій
13.Рішенням від 17 серпня 2023 року Деснянський районний суд м. Києва у задоволенні позовних вимог ПАТ «АБ «Укргазбанк» відмовив.
14.Постановою від 21 листопада 2023 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу ПАТ «АБ «Укргазбанк» залишив без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 серпня 2023 року - без змін.
15.Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що з урахуванням положень пункту 5 Розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження», який набрав чинності 05 жовтня 2016 року, сплинув строк пред'явлення виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «АБ «Укргазбанк» присудженої судовим рішенням суми заборгованості.
16.Суд першої інстанції зазначив, що сплив строків пред'явлення виконавчого листа до виконання є законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності після закінчення певного періоду після видачі судом виконавчого документа. Ці строки забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав боржників.
17.Оскільки ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 28 червня 2022 року, яка набрала законної сили, позивачу ПАТ «АБ «Укргазбанк» як стягувачу відмовлено у задоволенні заяви про видачу дубліката виконавчого листа та у поновленні строку для пред'явлення його до виконання, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що основна вимога позивача, яка виникла на підставі рішення суду, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, а тому між сторонами виникло натуральне зобов'язання, до якого не можуть бути застосовані положення статті 625 ЦК України.
18. Установивши відсутність обов'язку відповідача перед позивачем у грошовому зобов'язанні за кредитним договором у зв'язку зі спливом строку, наданого законом для пред'явлення виконавчого листа до виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 05 липня 2011 року про стягнення з боржника основної суми кредитної заборгованості, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність правової підстави для стягнення з відповідача на користь позивача можливого похідного зобов'язання, передбаченого статтею 625 ЦК України.
19.У січні 2024 року банк через представника подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 серпня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року, в якій просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
20.ПАТ «АБ «Укргазбанк» посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вважає, що суди не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 759/4755/19, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц [пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)].
21.Звертає увагу, що у цій справі основна вимога кредитора вже захищена судом - рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 05 липня 2011 року (справа № 2-144/2011), яким з відповідачки стягнено суму заборгованості, а тому зобов'язання не можна вважати натуральним.
22.До того ж та обставина, що виконавчий лист не перебуває на виконанні, на думку банку, правового значення немає, оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.
23.Банк стверджує, що вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу. Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18.
24.Як наголошує ПАТ «АБ «Укргазбанк», можливість кредитора нарахувати боржнику 3 % річних як наслідок прострочення виконання грошового зобов'язання за статтею 625 ЦК України після реалізації права на дострокове стягнення усієї суми кредиту встановлена також постановою Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц.
25.Вважає, що в цій справі зобов'язання не трансформувалось у натуральне, а тому відсутність виконавчого провадження не є підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення 3 % річних за порушення грошового зобов'язання.
26.Ухвалою від 30 квітня 2025 року колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною третьою статті 403 ЦПК України, для відступу від висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 серпня 2024 року у справі № 916/735/23.
27.Обґрунтовуючи ухвалу про передачу справи, колегія суддів послалась на наявність неоднакової практики застосування Касаційним цивільним судом та Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду положень частини другої статті 625 ЦК України до правовідносин з невиконання рішення суду про стягнення боргу за основним зобов'язанням за обставин, коли можливість примусового виконання цього рішення стягувачем вичерпана, а рішення не може бути звернене до виконання.
28.Колегія суддів зазначила, що у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 759/4755/19, від 29 листопада 2023 року у справі № 753/1527/22 викладено висновок, за змістом якого, у випадку, якщо кредитор уже скористався судовим захистом та з боржника рішенням суду стягнуто суму основного боргу, то таке зобов'язання не можна вважати натуральним, а тому кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.
При цьому обставини не перебування виконавчого листа на виконанні, пропуск строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання, відмова суду поновити цей строк не мають правового значення, оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
29.Натомість у постанові від 22 серпня 2024 року у справі № 916/735/23 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виснував про відсутність грошового зобов'язання боржника перед кредитором, передбаченого частиною другою статті 625 ЦК України, за обставин підтвердження такого боргу відповідним судовим рішенням, яке не може бути виконаним без вирішення питання щодо поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання.
30.У справі № 916/735/23 колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважала, що у кредитора відсутня можливість стягнення із боржника сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, у разі наявності судового рішення про стягнення боргу за основним зобов'язанням, яке набрало законної сили, за обставин, коли таке рішення не може бути звернуте до виконання.
31.Зазначене, на переконання колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, свідчить про різний підхід до застосування положень частини другої статті 625 ЦК України у разі наявності судового рішення про стягнення боргу за основним зобов'язанням, яке набрало законної сили, за обставин, коли таке рішення не може бути звернуте до виконання, а тому цю справу неможливо вирішити без відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 22 серпня 2024 року у справі № 916/735/23.
32. Велика Палата Верховного Суду постановою від 11 лютого 2026 року касаційну скаргу ПАТ «АБ «Укргазбанк» залишила без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 серпня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року -без змін.
Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду
33.Велика Палата Верховного Суду встановила, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних за невиконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що у зв'язку зі спливом строку, наданого законом для пред'явлення виконавчого листа до виконання, відмовою суду у поновленні цього строку і у видачі дубліката виконавчого листа, немає і обов'язку відповідача у грошовому зобов'язанні, який би міг бути виконаний примусово, а отже, немає правової підстави для стягнення можливого похідного зобов'язання, передбаченого статтею 625 ЦК України.
34.Як зазначила у постанові Велика Палата Верховного Суду, натуральним зобов'язанням (obligatio naturalis) є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності, яку застосував суд, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Задавненим зобов'язанням є зобов'язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред'являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності.
35.Велика Палата Верховного Суду зауважила, що законодавець у пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов'язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред'явленій позовній вимозі кредитором у судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна давність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов'язання, не має створювати механізм обходу заборони, передбаченої в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред'явленої ним позовної вимоги в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна давність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності.
36.Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що аналогічний підхід для охорони інтересів боржника у задавненому зобов'язанні має бути й стосовно 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на таку вимогу в цьому зобов'язанні. Пред'явлення кредитором за наявності задавненої вимоги тільки позову про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційні втрати, дозволяє кредитору обійти охорону, яка надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред'явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності.
37.Тому, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, кредитор для охорони інтересів боржника може пред'явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред'явленням позову про стягнення задавненої вимоги.
38.Також у постанові Велика Палата Верховного Суду наголосила, що наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми не змінює правової природи правовідносин учасників спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або обов'язків, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов'язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем.
Водночас можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред'явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено судом в установленому законом порядку.
Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред'явлення виконавчого документа до виконання, то у разі пропуску такого строку та за умови, що суд відмовив у його поновленні, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим. Держава більше не забезпечує реалізацію цього рішення через виконавчу службу. Це означає, що рішення стає таким, яке не можна виконати примусово. У такому випадку за загальним правилом судове рішення про стягнення боргу не припиняє самого зобов'язання (борг як цивільно-правовий обов'язок формально продовжує існувати), але реалізація цього зобов'язання неможлива через примусове виконання.
Кредитор не може повторно пред'явити виконавчий документ на виконання (строк пропущено, а у його поновленні відмовлено), повторно звернутися до суду про той самий борг (наявне судове рішення щодо цього боргу), вимагати виконання через державні механізми. Боржник вже не зобов'язаний повертати борг через примус і може посилатися на остаточну втрату можливості виконання рішення.
Однак це не виключає можливого погашення боргу боржником добровільно, що не буде вважатися безпідставно отриманим майном.
У такій ситуації, як вважала Велика Палата Верховного Суду, зобов'язання не є задавненим у класичному розумінні, оскільки позовна давність застосовується до звернення з позовом, а тут вже є судове рішення, яке набрало законної сили.
Водночас, втрата права на примусове виконання судового рішення, припинення можливості його реалізації через пропуск строку пред'явлення виконавчого документа до виконання і відмову у його поновленні судом, свідчить про фактичну задавненість вимоги в аспекті її примусового виконання.
39.Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у зв'язку з пропуском строку пред'явлення виконавчого документа до виконання та відмовою суду в його поновленні право стягувача на примусове виконання судового рішення є остаточно втраченим, а можливість виконання такого рішення - припиненою.
40.Ураховуючи наведене Велика Палата Верховного Суду висновує, що хоча формально позовна давність не застосовується, фактично зобов'язання втрачає юридичну примусовість, вимога за цим зобов'язанням стає такою, що не може бути захищена в примусовому порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном.
41.До того ж Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред'явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад установлений законом строк, що порушило б принцип правової визначеності як один з основоположних аспектів верховенства права.
Cплив строків пред'явлення виконавчого листа до виконання є законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності після закінчення певного періоду після видачі судом виконавчого документа.
42.Таким чином, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що зобов'язання зі сплати боргу, яке засвідчене судовим рішенням про його примусове стягнення, строк пред'явлення виконання за яким пропущено і в поновленні такого строку суд відмовив, а можливість його виконання втрачена, не може вважатися припиненим у матеріально-правовому сенсі (може бути виконаним добровільно боржником). Проте таке зобов'язання вважається тим зобов'язанням, вимоги за яким позбавлені примусового захисту, проте добровільне виконання яких визнається належним.
У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України.
43. За протилежним (іншим) підходом, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, буде складатися нерозумна ситуація, за якою після втрати права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу і припинення можливості його реалізації, зокрема у зв'язку з пропуском строку пред'явлення виконавчого документа для виконання і відмови в поновленні цього строку судом, за обставин неможливості виконання захисту основної вимоги (про стягнення основної суми боргу) кредитор зберігатиме можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, що суперечитиме принципу правової визначеності.
44.Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважала, що будучи позивачем у справі та стягувачем за виконавчим документом, особа не може бути необізнаною з наявністю провадження у вказаній справі та із встановленим законом строком для пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Реалізація своїх процесуальних прав у цьому випадку залежить виключно від волі самого кредитора (позивача, стягувача).
45.За таких обставин Велика Палата Верховного Суду виснувала, що можливі аргументи на користь стягувача про те, що невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності, у цьому випадку не можуть вважатись доречними, оскільки саме надання стягувачу можливості постійно пред'являти вимоги до боржника про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, буде суперечити принципу правової визначеності.
46.Також Велика Палата Верховного Суду встановила, що з огляду на відмінність позовного провадження та провадження у справі про банкрутство, яке, у свою чергу, є самостійним видом судового провадження, що характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справи, специфічністю цілей і завдань, особливим суб'єктним складом, застосуванням спеціальних способів захисту тощо, висновки, з яких виходив Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 22 серпня 2024 року у справі № 916/735/23, не суперечать висновкам, яких вона дійшла у справі, що переглядається, а тому відсутні підстави для їх відступу.
47.Водночас з урахуванням висновків у цій справі Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, наведених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2021 року у справі № 759/4755/19, за змістом яких, коли кредитор уже скористався судовим захистом - рішенням суду з боржника стягнуто суму основного боргу, то таке зобов'язання не може вважатись натуральним навіть за умов пропуску стягувачем строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання і відмови в поновленні цього строку судом, оскільки такі обставини не мають правового значення, а кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, нарахованих на таке невиконане зобов'язання.
48.Підсумовуючи Велика Палата Верховного Суду зазначила, щоу справі, яка переглядається, судове рішення (про відмову в поновленні строку пред'явлення виконавчого листа до виконання та відмову у видачі його дубліката) засвідчує, щостягувач втратив право на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу. Тобто у такому випадку основна вимога позивача про примусове стягнення боргу, підтверджена судовим рішенням, не може бути виконана в примусовому порядку, а тому до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не підлягають застосуванню правила частини другої статті 625 ЦК України.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
49.Не погоджуючись із рішенням Великої Палати Верховного Суду, відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюємо окрему думку.
50.Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
51.Згідно з частинами першою, п'ятою статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
52.Тобто на підставі рішення суду цивільні права та обов'язки можуть виникати лише в конкретних випадках, визначених актами цивільного законодавства. Водночас, за загальним правилом, цивільні права та обов'язки виникають з юридичних фактів, найпоширенішими з яких є правочини.
53.Сторони укладають правочин з метою врегулювання певних правовідносин, що визначає виникнення у них цивільних прав та обов'язків. Правовідносини, врегульовані правочином, є різновидом регулятивних правовідносин, тобто таких, що виникають на основі юридичних дозволів і втілюються переважно в правомірних діях суб'єктів.
54.За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
55.Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
56.У главі 50 ЦК України визначено підстави припинення зобов'язання та у частині першій статті 598 цієї глави обумовлено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобов'язання зазначені зокрема у статтях 599, 600, 601, 604-609 ЦК України.
57.За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
58.Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
59.Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов'язань містяться в статті 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
60.У випадку порушення учасником правовідносин умов правочину внаслідок невиконання взятих на себе обов'язків інша сторона має можливість захистити свої права (зокрема, у судовому порядку), а регулятивні правовідносини трансформуються в охоронні, тобто такі, що захищені судовим рішенням.
61.Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
62. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
63.Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання (частина друга статті 615 ЦК України).
64.Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
65.У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
66.Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16 (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15 (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
67.Тобто передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення.
68.Рішення суду у справі про стягнення боргу не припиняє і не змінює зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу, а також не перетворює його в інше зобов'язання, зокрема, в зобов'язання, що виникає з рішення суду. Права і обов'язки, що є змістом цивільного правовідношення, після рішення суду продовжують існувати до припинення зобов'язання виконанням, проведеним належним чином, (стаття 599 ЦК України) або на інших підставах, встановлених договором або законом (стаття 598 ЦК України).
69.Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов'язання за договором - новим зобов'язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов'язків сторін зобов'язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов'язання у процедурах виконавчого провадження [(пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18), пункти 98, 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 369/13444/20 (провадження № 14-52цс25)].
70.Так само не припиняється зобов'язання і у випадку, якщо на виконання судового рішення було видано виконавчий документ, який відповідно до законодавства про виконавче провадження був пред'явлений до виконання, але рішення суду з тих чи інших підстав не було виконано і можливість його виконання в порядку виконавчого провадження втрачена.
71.Факти, які встановлені в судовому рішенні про стягнення заборгованості, продовжують бути обов'язковими для сторін правовідносин, унаслідок чого на таку заборгованість поширюються правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Втрата права на примусове виконання судового рішення не припиняє дію основного зобов'язання.
72. Тому незалежно від того, що рішення суду про стягнення коштів не виконано в примусовому порядку в зв'язку з пропуском позивачем строку на пред'явлення виконавчого листа до виконання та відмовою суду в поновленні цього строку, кредитор має право на стягнення з боржника сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки основне зобов'язання не виконане боржником та не є припиненим.
73.Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання, підтвердженого судовим рішенням, до моменту його виконання і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
74. У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних, виходили з того, що зобов'язання між сторонами є натуральним, а тому положення статті 625 ЦК України не підлягають застосуванню.
75. Велика Палата Верховного Суду залишила касаційну скаргу ПАТ «АБ «Укргазбанк» без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, пославшись на те, що факт не перебування виконавчого листа за основним борговим зобов'язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби в сукупності з відмовою суду в задоволенні заяви позивача про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред'явлення його до виконання унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню судом лише за грошовим зобов'язанням, яке підлягає виконанню.
76.З висновками судів як першої та апеляційної інстанцій, так і більшості суддів Великої Палати Верховного Суду не можемо погодитися, оскільки кредитор вже скористався судовим захистом і рішенням суду з боржника стягнуто суму основного боргу, а тому це зобов'язання не є натуральним, а кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.
Натуральне зобов'язання може мати місце тоді, коли внаслідок пропуску позовної давності кредитор втратив право на судовий захист, а судове рішення, яким відмовлено в позові з підстав пропуску строку позовної давності, є тим юридичним фактом, з яким пов'язується трансформація зобов'язання у стан натурального.
Тобто натуральне зобов'язання - це зобов'язальне правовідношення, право за яким не може бути захищено в судовому порядку.
Якщо ж право кредитора на звернення до суду з позовом було реалізовано і його вимога вже захищена в судовому (примусовому) порядку, неможливість виконання судового рішення про стягнення основного боргу не перетворює зобов'язання на натуральне.
У справі, яка переглядалась, розмір заборгованості вже був встановлений судовим рішенням у справі № 2-144/2011, згідно з яким стягнуто з відповідача на користь банку заборгованість за кредитним договором (за тілом кредиту та процентами) у розмірі 153 216,56 дол. США, що за курсом НБУ станом на 05 липня 2011 року складало 1 221 365,80 грн, і саме на цю суму банк нарахував 3 % річних за частиною другою статті 625 ЦК України за період з 12 березня 2017 року до 23 лютого 2022 року.
Ураховуючи те, що кредитор вже скористався судовим захистом і рішенням суду з боржника стягнуто суму відповідного боргу, кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, оскільки основне зобов'язання не виконане боржником та не є припиненим.
77.З наведених вище підстав вважаємо, що у цій справі суди неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, вважаємо, що Великій Палаті Верховного Суду необхідно було касаційну скаргу ПАТ «АБ «Укргазбанк» задовольнити частково, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 серпня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
Водночас Великою Палатою Верховного Суду мав бути сформульований висновок щодо застосування норм права:
Висновок щодо застосовування частини другої статті 625 ЦК України
78.Порушення відповідачем умов договору щодо повернення кредиту та невиконання ним судового рішення, яким засвідчується факт порушення зобов'язань і стягнуто основну суму боргу, є підставою для нарахування визначених статтею 625 ЦК України платежів.
Неможливість виконання судового рішення про стягнення основного боргу, зокрема, коли кредитор втратив юридичну можливість пред'явити виконавчий документ про стягнення коштів з боржника до виконання в примусовому порядку з огляду на пропуск строку такого пред'явлення, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а отже й не позбавляє кредитора права на отримання нарахувань, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України
Судді В. В. Король
Л. Ю. Кишакевич
О. В. Кривенда