04 березня 2026 року
м. Київ
справа № 753/92/23
провадження № 61-11391св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І.Ю., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа -приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ліфанова Інна Олексіївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 06 серпня 2025 року, ухвалені у складі колегії суддів: Мостової Г. І., Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання права власності на 1/2 частини майна як на частку в спільній сумісній власності подружжя та виключення частини майна зі складу спадкового майна.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що05 серпня 2008 року вона познайомилась з ОСОБА_4 , а з 01 вересня 2008 року вони почали проживати разом у належному їй приватному будинку АДРЕСА_1 , оскільки ОСОБА_4 мав неприйнятні житлові умови - жив у гаражі на АДРЕСА_2 , часто ночував на роботі. ОСОБА_4 був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_3 , яка належала на праві власності його сину ОСОБА_2 , з яким у ОСОБА_4 були напружені стоунки.
Зазначала, що станом на 01 вересня 2008 року ні вона, ні ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі не перебували.
Із 01 вересня 2008 року вона та ОСОБА_4 проживали однією сім'єю як чоловік та жінка, вели спільне господарство, були пов'язані спільним побутом, мали спільний бюджет, взаємні права та обов'язки подружжя, тобто проживали однією сім'єю як чоловік та жінка, але шлюб не реєстрували в органах РАЦСу. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, після смерті якого вона виконала обов'язок поховання чоловіка, всі витрати на яке сплатила сама.
За час проживання однією сім'єю вона та ОСОБА_4 набули нерухоме майно.
Так, ОСОБА_4 на праві власності належав садовий будинок АДРЕСА_4 , які йому подарував батько 27 липня 2000 року. Цей будинок вони використовували як дачу та постійно поліпшували його властивості та реконструювали. Вони спільно зробили ремонт, провели до будинку газ, замінили вікна на пластикові, збудували душ та прибудову до будинку. У 2014 році будинок мав вже площу прибудови 42,7 кв. м. Більшість робіт вони виконували власноручно, але у важких роботах (мурування стін, утеплення ззовні, побудова печі, укладення плитки на кухні, заміна вікон та облаштування відкосів, фарбування, добудова душу та туалету на другому поверсі, встановлення бойлера) допомагав її син. На дачу були перевезені її особисті речі та частина меблів (пральна машина, прасувальна дошка), авто «Славута», які використовуються у будинку і тепер. Вказані поліпшення (будівельні матеріали) є спільною сумісною власністю її та ОСОБА_4 . Висновком про оцінку вказаного майна визначена вартість поліпшення - будівельних матеріалів, використаних при будівництві самочинно побудованої прибудови літ. а - ІІ, площею 42,7 кв. м, у сумі 257 443,40 грн, половина якої становить 128 721,70 грн
Зазначала, що під час спільного проживання вона та ОСОБА_4 збирали гроші, щоб придбати нерухоме майно.
Так, у 2012 році вони придбали квартиру АДРЕСА_5 . У 2018 році ОСОБА_4 продав належний йому гараж. Вони використали власні збереження та частково зайняли кошти у її дочки та у січні 2019 року придбали квартиру АДРЕСА_6 .
Зазначала, що вказані квартири є їхньою спільною сумісною власністю. У цих квартирах вони робили ремонт власними силами та за допомогою її сина.
Під час спільного проживання вони відпочивали разом, купували вказане майно, поліпшували властивості майна, що підтверджується фотографіями, платіжними квитанціями про придбання речей, документами, за якими уповноважували один одного вчиняти дії на користь сім'ї тощо, та показами свідків.
Вказувала на те, що її родичі добре відносилися до ОСОБА_4 та поважали його, він любив її дітей. Водночас родичі ОСОБА_4 із ним майже не спілкувалися. ОСОБА_4 не спілкувався з сином більше 10 років за ініціативою сина.
Вважала, що майно, яке було набуто нею та ОСОБА_4 під час їхнього спільного проживання однією сім'єю, є спільною сумісною власністю, а тому вона має право на 1/2 частини такого майна і воно має бути виключено зі складу спадкового майна.
Вказувала на те, що після смерті ОСОБА_4 вона, вважаючи себе його дружиною, звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, однак їй відмовлено у вчиненні нотаріальної дії у зв'язку з тим, що вона не підтвердила родинні (або інші) відносини зі спадкодавцем. Також із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 до нотаріальної контори звернулися син та брат спадкодавця.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати факт проживання однією сім'єю без укладення шлюбу її та ОСОБА_4 ;
- визнати за нею право власності на майно як на частку у спільній сумісній власності подружжя на:
- 1/2 частини квартири АДРЕСА_6 , яка на праві власності належить ОСОБА_4 ;
- 1/2 частини квартири АДРЕСА_5 , яка на праві власності належить ОСОБА_4 ;
- 1/2 частини вартості будівництва прибудови 42,7 кв. м, що поліпшило садовий будинок у СТ «Восход-1» за адресою: АДРЕСА_7 , який на праві власності належить ОСОБА_4 , у сумі: 246 013,50 грн;
- виключити зі складу спадкового майна ОСОБА_4 :
- 1/2 частини квартири АДРЕСА_6 , яка на праві власності належить ОСОБА_4 ;
- 1/2 частини квартири АДРЕСА_5 , яка на праві власності належить ОСОБА_4 ;
- 1/2 частини вартості будівництва прибудови площею 42,7 кв. м, що поліпшило садовий будинок у СТ «Восход-1» за адресою: АДРЕСА_7 , який на праві власності належить ОСОБА_4 , у сумі 246 013,50 грн.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 28 травня 2024 року у складі судді Коренюк А. М. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Встановлено факт проживання ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , як чоловіка та жінки без шлюбу у період з 01 вересня 2008 року до 25 лютого 2022 року включно.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на: 1/2 частини квартири АДРЕСА_6 , 1/2 частини квартири АДРЕСА_5 як на частки у спільній сумісній власності подружжя.
У решті вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 019,37 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявність у розпорядженні (володінні) позивачки документів, доданих до позову, у тому числі правовстановлюючих на нерухоме майно, вказують на відносини довіри між позивачкою та ОСОБА_4 , свідчення свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , які суд заслухав у ході розгляду справи, фотознімки, на яких збережені світлини тривалих відносин між позивачкою та ОСОБА_4 , пояснення відповідача ОСОБА_3 , який є братом померлого ОСОБА_4 , який визнав позов, вказують на підтверджені тривалі відносини як чоловіка та жінки, які притаманні подружжю.
Договір про участь у будівництві від 25 липня 2008 року № Б-71, хоча й укладений до початку таких відносин, а кошти у сумі 306 000,00 грн сплачені ОСОБА_4 28 липня 2008 року, водночас підтверджені актом звірки взаєморозрахунків станом на 19 грудня 2011 року, проте, враховуючи, що такі договірні відносини діяли до визначеного договором строку - 30 жовтня 2008 року, тобто у період таких відносин, а також укладення сторонами договору додаткової угоди від 10 вересня 2011 року до договору про участь у будівництві № Б-71, акта прийому-передачі об'єкта інвестування від 10 вересня 2011 року до договору про участь у будівництві № Б-71, акта звірки взаєморозрахунків станом на 19 грудня 2011 року, й державної реєстрації права власності 17 лютого 2012 року, вказує на набуття квартири у період таких відносин.
Наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна, а саме квартири АДРЕСА_5 , яка набута 10 лютого 2012 року на ім'я ОСОБА_4 , квартири АДРЕСА_6 , яка набута 31 січня 2019 року на ім'я ОСОБА_4 , для спільного користування, підтверджується наявними у розпорядженні (володінні) саме у позивачки документами, надання взаємної допомоги (під час хвороби ОСОБА_4 , історії хвороби, довідки про причини смерті, поховання ОСОБА_4 ), свідчення свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , все це у своїй сукупності засвідчує реальність сімейних відносин позивачки з ОСОБА_4 , і цей строк спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є достатнім, тривалим (понад 13 років) для того, щоб стверджувати, що між такими чоловіком та жінкою склалися усталені відносини, які притаманні подружжю.
Додатковим рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 15 серпня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 15 598,80 грн понесених витрат на правову допомогу.
Стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що вартість витрат на правову допомогу, яка судом визнана розумною й співмірною, у сумі 36 000,00 грн, зважаючи на частку відхилених судом позовних вимог 43,33 %, складає 15 598,80 грн.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28 травня 2024 року про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 скасовано з ухваленням нового судового рішення.
Відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання права власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_6 та 1/2 частини квартири АДРЕСА_5 як на частки у спільній сумісній власності подружжя та виключення частини майна зі складу спадкового майна.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28 травня 2024 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору за подання позовної заяви у розмірі 10 019,37 грн скасовано.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 23 349,00 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із того, що позивачка не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження спільного проживання з ОСОБА_4 у спірний період, ведення спільного бюджету, господарства та побуту та не довела, що між нею та ОСОБА_4 були відносини, притаманні подружжю.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 06 серпня 2025 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
Скасовано додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 серпня 2024 року.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу під час розгляду справи судом першої інстанції та під час апеляційного розгляду справи у розмірі 174 000,00 грн.
Ухвалюючи додаткове судове рішення, апеляційний суд, дослідивши надані представником відповідача докази щодо понесених ОСОБА_2 процесуальних витрат під час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій і надавши їм належну оцінку, врахувавши результат розгляду справи по суті, аргументи заперечення позивачки, а також оцінивши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та виконаних адвокатами робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатами послуг та виконаних робіт, предметом позову та значенням справи для сторони, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу під час розгляду справи судом першої інстанції та під час апеляційного розгляду справи у розмірі 174 000,00 грн.
Апеляційний суд зазначив, що представником ОСОБА_2 - адвокатом Чучковською А. В. дотриманий порядок, встановлений частиною першою статті 134 та частиною восьмою статті 141 ЦПК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У вересні 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову та додаткову постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд допустив порушення процесуального права, а саме витребував матеріали справи № 754/7599/18, повторно вирішивши клопотання про їх витребування, у задоволенні якого раніше відмовив.
Апеляційний суд не надав оцінки постановам РУ ГУ МВС України, з яких вбачається, що не лише ОСОБА_4 проживав з нею однією сім'єю в її будинку, а і те, що її колишній чоловік особисто надавав поліції свідчення, що ОСОБА_4 є її співмешканцем.
Також апеляційний суд не надав оцінки показанням свідків, чекам, які виписані на її ім'я.
Стягуючи з нею на користь відповідача витрати на правничу допомогу, апеляційний суд не врахував, що заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, складена представником ОСОБА_2 - адвокатом Чучковською А. В., не відповідає вимогам пункту 1 частини першої статті 183 ЦПК України та не містить відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету у особи, що подає таку заяву.
Визначаючи розмір на правничу допомогу, суд апеляційної інстанцій погодився з вартістю кожного судового засідання у сумі 4 000,00 грн, не звернув уваги на те, що вартість участі адвоката у судовому засіданні визначена погодинною оплатою, а не фактом участі у судовому засіданні.
Підставами касаційного оскарження судових рішень апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а саме про можливість прийняття доказів, не поданих у відповідності до вимог частини третьої статті 83 ЦПК України та стосовно пункту 1 частини третьої статті 141 ЦПК України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Чучковська А. В. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення апеляційного суду без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 04 вересня 2025 року для розгляду справи визначено такий склад колегії: суддя-доповідач - Коломієць Г. В. та судді, які входять до складу колегії: ОСОБА_9 Луспеник Д. Д .
Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У жовтні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2025 року, в зв'язку з відставкою судді ОСОБА_9 , призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 листопада 2025 року) визначено суддю-доповідача - ОСОБА_8 та суддів, які входять до складу колегії: Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.
Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2026 року справу призначено до розгляду колегією у складі п'яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_11 розірвано 10 грудня 2004 року.
Шлюб ОСОБА_4 та ОСОБА_12 розірвано 06 червня 2006 року.
27 липня 2000 року ОСОБА_13 (даритель) та ОСОБА_4 (обдарований) уклали договори дарування садового будинку АДРЕСА_8 , та земельної ділянки площею 0,0608 га за цією ж адресою.
Згідно з відповіддю КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 24 липня 2023 року № 062/14-9761(И-2023) за даними інвентаризаційної справи за адресою: АДРЕСА_9 , остання технічна інвентаризація садового будинку проводилась станом на 25 квітня 2014 року.
За даними матеріалів інвентаризаційної справи роки побудови будівель і прибудов такі: садовий будинок літ. «А-2» - 1974; прибудова літ. «a-I» - 1998; прибудова літ. «а-II» - 2005; прибудова літ. «а1» - 1998; прибудова літ. «a2-2» - 1998; сарай літ. «Б» - 1995; літній душ літ. «В» - 2003; теплиця літ. «Г» - 2003.
25 липня 2008 року між ОСОБА_4 (інвестор) та ТОВ «Інтеркомплектмонтажстрой» укладений договір про участь у будівництві № Б-71.
Відповідно до пункту 2 вказаного договору товариство зобов'язалося збудувати та передати інвестору у власність об'єкт будівництва шляхом погашення пакету інвестора, а інвестор зобов'язався в порядку та строки визначені цим договором, оплатити його та пред'явити товариству пакет до оформлення, розмір якого буде визначений відповідно до положень пункту 3.3, 3.4 цього договору.
Відомості про об'єкт: АДРЕСА_10 , загальна площа 60,83 кв. м, кількість кімнат - 2.
Інвестор зобов'язується набути право власності на пакет: номінальна вартість однією облігації - 500,00 грн, кількість облігацій - 608 шт, строк погашення облігацій пакету: з 01 вересня 2008 року до 30 жовтня 2008 року (пункт 2.4 договору).
Відповідно до пункту 3.7 договору у строк 30 календарних днів погашення товариством пред'явленого пакету здійснюється шляхом складання сторонами письмового акта взаєморозрахунків та акта приймання-передачі приміщення (житлового приміщення), в якому зазначається, який об'єкт передається у власність інвестора. Акти, визначені пунктом 3.7.2 та пунктом 3.7.3 цього договору, підписуються сторонами, скріплюються печатками юридичних осіб.
До моменту передачі товариством об'єкта у власність інвестора, інвестор може змінити об'єкт на інший об'єкт з більшою загальною площею, на об'єкт з рівнозначною загальною площею або об'єкт з меншою загальною площею (пункт 6.1 договору).
Додатковою угодою від 10 вересня 2011 року до договору про участь у будівництві № Б-71 у пункті 2.2 відомості про об'єкт внесено зміни до підпунктів 2.2.1, виклавши його у такій редакції: « АДРЕСА_11 ».
Відповідно до акта прийому-передачі об'єкта інвестування від 10 вересня 2011 року ТОВ «Інтеркомплектмонтажстрой» передало, а ОСОБА_4 прийняв об'єкт інвестування - квартиру за адресою: АДРЕСА_11 .
Згідно з актом звірки взаєморозрахунків станом на 19 грудня 2011 року, ТОВ «Інтеркомплектмонтажстрой» нарахував за квартиру за договором № Б-71 306 000,00 грн, 28 липня 2008 року ОСОБА_4 сплатив у повному обсязі з урахуванням знижки.
10 лютого 2012 року на ім'я ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_5 .
31 січня 2019 року між ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_6 .
Відповідно до довідки від 17 липня 2023 року, виданої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іващенко Н. В., 31 січня 2019 року нею посвідчено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_6 між ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» та ОСОБА_4 за реєстраційним № 41.
До посвідчення цього договору 31 січня 2019 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іващенко Н. В. посвідчена заява ОСОБА_4 про те, що грошові кошти, за які покупцем набувається нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_6 , є його особистою власністю, на момент набуття зазначеного нерухомого майна у зареєстрованому шлюбі він не перебуває та ні з ким однією сім'єю не проживає. Примірник зазначеної заяви зберігається у матеріалах нотаріальної справи щодо посвідчення зазначеного вище договору купівлі-продажу. До указаної відповіді надана копія зазначеної заяви ОСОБА_4 .
Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Іващенко Н. В. від 23 лютого 2023 року відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину на майно, яке належало його батькові ОСОБА_4 , у зв'язку із ненаданням документа, що посвідчує право власності спадкодавця на квартиру за адресою: АДРЕСА_11 .
Згідно з відповіддю Управління соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 24 липня 2023 року, у період з 01 вересня 2008 року до 25 лютого 2022 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , із заявою про отримання субсидії до управління не зверталася.
До позовної заяви додано товарні чеки, видаткові накладні, специфікації щодо придбання будівельних матеріалів, датовані 2015, 2018-2021 роками. Деякі з цих квитанцій виписані на ім'я ОСОБА_4 , в інших не зазначено ім'я покупця товарів.
01 лютого 2011 року ОСОБА_1 (замовник) та філія «Кабельні мережі «АЕК «Київенерго» (виконавець) уклали договір № 50200/СхР, за умовами якого виконавець зобов'язується виконати підключення електроустановки споживача від електричної мережі (ТП,РП) РУ 0,4 кВ, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи.
Своєю заявою від 26 січня 2007 року, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ніколіца В. Ф., ОСОБА_4 підтвердив, що з питання розподілу майна, набутого у шлюбі з ОСОБА_12 , між ними досягнуто мирової згоди, внаслідок чого майно, набуте за час шлюбу, розподілено та ОСОБА_4 отримав від колишньої дружини ОСОБА_12 грошову компенсацію у сумі, еквівалентній 19 300,00 євро за курсом НБУ на дату видачі цієї заяви, та суму, еквівалентну 12 000,00 дол. США за курсом НБУ на дату видачі цієї заяви.
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Дарницьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві, актовий запис № 437, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 67 років.
Згідно з витягом з Реєстру територіальної громади міста Києва за адресою: АДРЕСА_12 , за період до 25 лютого 2022 року була зареєстрована одна особа - ОСОБА_4 .
Відповідно до довідки про причину смерті від 26 лютого 2022 року № 492 причиною смерті ОСОБА_14 стала короновірусна хвороба.
29 квітня 2022 року ОСОБА_1 (замовник) та Ритуальна служба СКП «Спецкомбінат ПКПО» (виконавець) уклали договір-замовлення № 98.24121П, предметом якого є організація та проведення виконавцем поховання, облаштування місця поховання померлого ОСОБА_4 , надання ритуальних послуг та реалізації предметів ритуальної належності на кладовищі міста Києва Вигурівське на АДРЕСА_13 , о 10:00 год. ІНФОРМАЦІЯ_2 , закопування в могилі урни з прахом померлого. Пунктом 2.1 указаного договору визначено загальну вартість послуг з поховання та облаштування місця поховання у розмірі 221,00 грн.
22 липня 2022 року ОСОБА_1 подала заяву до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ліфанової І. О. про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .
У матеріалах справи наявні дванадцять спільних фото ОСОБА_1 та ОСОБА_4 за невизначений період, а також окремо одинадцять фото групи осіб, серед яких є також ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Допитана судом першої інстанції як свідок ОСОБА_5 пояснила, що позивачку знає зі шкільних років. Вони дружать, часто зустрічаються, мають довірливі відносини. Знає, що позивачка та ОСОБА_4 з вересня 2008 року до дня смерті ОСОБА_4 жили з ним однією сім'єю. Вони займались господарством, допомагали один одному, спільно купували майно, дбали про покращення майна. У 2012 році позивачка позичила у неї 5 000,00 дол. США для облаштування та придбання квартири у с. Бузова. ОСОБА_4 у її присутності неодноразово робив пропозицію ОСОБА_15 вийти за нього заміж. Він неодноразово звертався до неї як до подруги ОСОБА_15 , щоб вона переконала ОСОБА_15 вийти за нього заміж.
Допитана судом першої інстанції як свідок ОСОБА_6 пояснила, що саме вона як колега ОСОБА_4 познайомила його з позивачкою у серпні 2008 року. Вона та ОСОБА_4 працювали у пансіонаті ветеранів. Позивачка та ОСОБА_4 сподобались один одному й з вересня 2008 року до дня смерті ОСОБА_4 жили однією сім'єю як чоловік та дружина. Вона з ОСОБА_4 як колеги часто повертались з роботи додому, а тому вона знає, що з роботи ОСОБА_4 їхав до ОСОБА_15 , де вони спільно мешкали у будинку ОСОБА_15 . До вересня 2008 року ОСОБА_4 часто жив на роботі, знала про його складну ситуацію із житлом до часу, коли він переїхав жити до ОСОБА_15 . З вересня 2008 року й до дня смерті ОСОБА_4 сприймала їх як сім'ю. Коли він почав проживати з позивачкою, завжди мав добрий вигляд, мав гарний настрій порівняно із тим, яким він був до знайомства із нею, до серпня 2008 року. ОСОБА_15 мала добрий вплив на ОСОБА_4 . У її присутності ОСОБА_4 робив неодноразово пропозицію ОСОБА_15 .
Допитана судом першої інстанції як свідок ОСОБА_7 вказала, що вона сусідка по дачі ОСОБА_4 . Останніх вісім років сприймала ОСОБА_4 та позивачку як одну сім'ю. Позивачка та ОСОБА_4 приїжджали, жили у будинку на АДРЕСА_14 , бачила, як вони займались ремонтними, оздоблювальними роботами по будинку, робили все разом, відносини між ними були добрими, чуйними.
Допитана судом апеляційної інстанції як свідок ОСОБА_16 пояснила, що вона знайома з ОСОБА_4 та його сім'єю з 1996 року, працювала разом із його колишньою дружиною. Після того, як він розлучився із дружиною у 2004 році, ОСОБА_16 часто зустрічала його у магазині, оскільки вони жили в одному районі. Приблизно у 2010 та 2012 році ОСОБА_16 та ОСОБА_4 ходили разом до кафе, де під час спілкування ОСОБА_4 хвалився успіхами свого сина. ОСОБА_4 проживав на АДРЕСА_15 , а потім казав, що жив на Дарниці біля його матері. ОСОБА_4 не потребував грошей, був самодостатньою людиною, ніколи не жив у гаражі.
Допитаний судом апеляційної інстанції як свідок ОСОБА_18 пояснив, що він з дитинства дружить із ОСОБА_2 , добре знайомий з його батьком ОСОБА_4 , їх сім'ї товаришували. Після розірвання шлюбу ОСОБА_4 проживав у своєї матері або на дачі. ОСОБА_4 завжди гарно виглядав та був доглянутим. ОСОБА_18 бував у гаражі ОСОБА_4 . Указаний гараж розрахований на два автомобіля, там стояв автомобіль та мотоцикл. У гаражі відсутнє опалення, туалет, спальне місце та умови для проживання. Після 2019 року, коли ОСОБА_2 поїхав, ОСОБА_4 дуже сумував за сином та ніколи не згадував у розмові, що з кимось проживає разом.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судові рішення апеляційного суду відповідають не у повному обсязі.
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 № 5-рп/99 установлено, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п.
Згідно з частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Правило статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Встановлення факту проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту їх спільного проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв'язку із цим взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи).
Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо.
До прав та обов'язків, притаманних подружжю, слід віднести, зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.
Наведені правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 127/11013/17, від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 748/897/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17, від 18 грудня 2019 року в справі № 761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року у справі № 757/8786/15-ц та від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19.
Взаємність прав та обов'язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов'язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з'ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім'єю спрямоване на довготривалі відносини (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19)).
Належними і допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16 (провадження № 61-21748св18).
Відповідно до пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз'яснено, що суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо твердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію у зв'язку із втратою годувальника. Суд не може відмовити в розгляді заяви про встановлення факту родинних відносин з мотивів, що заявник може вирішити це питання шляхом встановлення неправильності запису в актах громадянського стану.
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) погодилася із тим, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім'єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім'єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Апеляційний суд правильно виходив із того, що спільні фото позивачки та ОСОБА_4 не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Сам факт одночасної поїздки одним рейсом позивачки та ОСОБА_4 та можливого спільного відпочинку разом, сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.
Також апеляційний суд правильно виходив із того, що не може підтверджувати перебування позивачки у сімейних відносинах із ОСОБА_4 саме лише перебування документів, які підтверджують право власності померлого ОСОБА_4 на спірне майно, у володінні ОСОБА_1 та долучення нею цих документів до позовної заяви.
Крім того, із матеріалів справи № 754/5095/18, які витребувані апеляційним судом, встановлено, що у червні 2018 року ОСОБА_1 зверталася до Деснянського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_11 , у якому просила суд усунути перешкоди у здійсненні права власності, визнавши ОСОБА_11 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 . У цьому позові ОСОБА_1 зазначила, що ОСОБА_11 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 1988 року як її чоловік. 10 грудня 2004 року шлюб між ними розірваний і її колишній чоловік продовжив проживати за цією адресою до 12 березня 2016 року, після чого виїхав на постійне місце проживання у АДРЕСА_16 . Факт проживання ОСОБА_11 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , до 12 березня 2016 року підтверджується наявними у матеріалах справи № 754/5095/18 актами від 20 вересня 2016 року та 22 травня 2018 року, які підписані сусідами домоволодіння (а. с. 10, 11).
Разом із тим ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю разом із ОСОБА_4 , посилалася на те, що з 2008 року до 25 лютого 2022 року вони жили разом як чоловік та дружина у будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Також у справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_4 у своїй заяві від 31 січня 2019 року, написаній ним та посвідченій приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іващенко Н. В. під час укладання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_6 , яка відноситься до спірного майна у цій справі, зазначив, що грошові кошти, за які ним, як покупцем, набувається вказане нерухоме майно, є його особистою власністю, на момент набуття зазначеного нерухомого майна у зареєстрованому шлюбі він не перебуває та ні з ким однією сім'єю не проживає.
Договір про участь у будівництві № Б-71 щодо спірної квартири АДРЕСА_5 , укладений 25 липня 2008 року та взаєморозрахунок за цю квартиру ОСОБА_4 проведений 25 та 28 липня 2008 року відповідно, тобто до часу, коли за доводами позивачки вона почала проживати разом із ОСОБА_4 (вересень 2008 року),
Апеляційний суд правильно зазначив, що показання свідків не можуть підтверджувати обставини участі позивачки коштами у придбанні майна.
Апеляційний суд, повно та всебічно дослідивши і оцінивши обставини справи, належність, допустимість, достовірність кожного наданого сторонами доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження спільного проживання з ОСОБА_4 у спірний період, ведення спільного бюджету, господарства та побуту та не довела, що між нею та ОСОБА_4 були відносини, притаманні подружжю.
Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, а саме витребував матеріали справи № 754/7599/18, повторно вирішивши клопотання про їх витребування, у задоволенні якого раніше відмовив, спростовуються матеріалами справи. Так, матеріали справи містять два клопотання представника відповідача про витребування доказів від 13 липня 2023 року та від 09 серпня 2023 року (а. с. 23-25, т. 2; а. с. 11-12, т. 3). У задоволенні клопотання від 13 липня 2023 року суд першої інстанції відмовив протокольною ухвалою від 03 січня 2024 року, а клопотання від 09 серпня 2023 року суд першої інстанції не розглянув. В апеляційній скарзі представник відповідача, зокрема, просив витребувати докази, у витребуванні яких відмовив суд першої інстанції, у задоволенні цього клопотання апеляційний суд відмовив протокольною ухвалою. 12 березня 2025 року представник відповідача подав до апеляційного суду клопотання про витребування доказів у зв'язку із тим, що суд першої інстанції не розглянув клопотання від 09 серпня 2023 року, яке ухвалою апеляційного суду від 09 квітня 2025 року задоволено.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновком апеляційного суду щодо установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Колегія суддів, надаючи оцінку судовому рішенню на предмет їх законності у межах доводів касаційною скарги, погоджується з висновками суду апеляційної інстанції. За встановлених у цій справі обставин, суд правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов цілком обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, Верховний Суд не встановив.
Щодо додаткової постанови апеляційного суду
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
У рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов'язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Згідно з частинами першою-п'ятою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин першої-третьої, восьмої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
В пункті 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз'яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об'єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Згідно з правовими висновками, викладеними в додаткових постановах Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 873/244/21, від 19 липня 2022 року у справі № 910/6807/21, від 16 березня 2023 року у справі № 927/153/22, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування в справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представник ОСОБА_2 - адвокат Чучковська А. В. надала:договір про надання правничої допомоги від 06 червня 2023 року № 14, укладений між ОСОБА_2 та Адвокатським об'єднанням «Чучковських» (а. с. 21-21, т. 2); додаткову угоду № 1-1 від 06 червня 2023 року до договору № 14 від 06 червня 2023 року (а. с. 116, т. 3); акт-розрахунок № 1 від 28 травня 2024 року (а. с. 117, т. 3); акт-розрахунок № 1 від 28 травня 2025 року.
Пунктом 1 додаткової угоди № 1-1 від 06 червня 2023 року визначено, що вартість послуг з надання правової допомоги у справі № 753/92/23 становить 100 000 грн з розрахунку 4 000 грн за одну годину роботи адвоката адвокатського об'єднання.
У випадку перевищення вартості послуг суми, передбаченої пунктом 1 цієї додаткової угоди, фактичний розмір витрат на правничу допомогу визначається пропорційно до фактичного часу, витраченого адвокатом адвокатського об'єднання на надання такої допомоги клієнту (пункт 2 додаткової угоди).
Відповідно до акта-рахунку № 1 від 28 травня 2024 року адвокат Адвокатського об'єднання «Чучковських» Чучковська А. В. виконала, а клієнт прийняв такі роботи:
- складання клопотання від 13 липня 2023 року (2 год.) - 8 000,00 грн;
- складання вступного слова (5 год.) - 20 000,00 грн;
- складання клопотання від 05 січня 2024 року (1 год. 30 хв.) - 6 000,00 грн;
- складання клопотання від 03 січня 2024 року (1 год.) - 4 000,00 грн;
- складання клопотання від 13 липня 2023 року (1 год. 30 хв.) - 6 000,00 грн;
- складання адвокатського запиту від 06 липня 2023 року до архівного відділу Бучанської РДА Київської області про надання доказів набуття спірного майна (30 хв.) - 4 000,00 грн;
- складання адвокатського запиту від 06 липня 2023 року до ГУ ДПС у м. Києві про надання відомостей про доходи ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (30 хв.) - 2 000,00 грн;
- складання адвокатського запиту від 19 липня 2023 року та 10 липня 2023 року до Деснянського районного суду м. Києва щодо витребування відомостей по цивільним справам № 754/1251/15 та № 754/5095/18 (45 хв.) - 3 000,00 грн;
- складання адвокатського запиту від 11 липня 2023 року до КП КМБТІ щодо витребування відомостей по технічному стану забудови садового будинку (30 хв.) - 2 000,00 грн;
- складання адвокатського запиту від 10 липня 2023 року до ДТЕК «Київські електромережі» про витребування відомостей щодо договору № 50200/СхР від 01 лютого 2011 року (30 хв.) - 2 000,00 грн;
- складання адвокатського запиту від 11 липня 2023 року до приватного нотаріуса КМНО Іващенко Н.В. щодо надання довідки про вчинення нотаріальної дії та копії заяви ОСОБА_4 від 31 січня 2019 року (30 хв.) - 2 000,00 грн;
- складання адвокатського запиту від 13 липня 2023 року до Київського пансіонату ветеранів праці щодо роботи ОСОБА_4 (30 хв.) - 2 000,00 грн;
- складання адвокатського запиту від 14 липня 2023 року до Управління соціального захисту населення щодо отримання матеріальної допомоги малозабезпеченим ОСОБА_1 (30 хв.) - 2 000,00 грн;
- відзив на апеляційну скаргу від 12 жовтня 2023 року (4 год.) - 16 000,00 грн;
- пояснення на апеляційну скаргу від 20 вересня 2023 року (4 год. 15 хв.) - 17 000,00 грн;
- участь у судових засіданнях: 5 год - 20 000,00 грн.
Разом: 28 год. 30 хв. - 114 000,00 грн.
Відповідно до акта-рахунку № 2 від 28 травня 2025 року адвокат Адвокатського об'єднання «Чучковських» Чучковська A. B. виконала, а клієнт прийняв наступні роботи:
- складання апеляційної скарги від 27 червня 2024 року (10 год.) - 40 000,00 грн;
- участь у судових засіданнях: 12 лютого 2025 року, 12 березня 2025 року, 09 квітня 2025 року, 28 травня 2025 року (5 год.) - 20 000,00 грн.
Разом: 15 год. - 60 000,00 грн.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено висновок, що «саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності».
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц.
Позивачка подала до суду заяву про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, в якій посилалась на те, що заявлений відповідачем розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним із складністю виконаної роботи.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що сам факт подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для їх відшкодування у заявленому розмірі, оскільки такий розмір має бути доведеним, документально обґрунтованим та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їх дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.
Верховний Суд зазначає, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може перетворюватися на спосіб надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, та не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17.
Ураховуючи наведені в заяві ОСОБА_1 доводи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, складність справи, суть спору, необхідність надання адвокатом відповідача послуг під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій та їх характер, їх пропорційності до предмета спору і ціни позову, обсяг виконаної адвокатом роботи, критерій необхідності вчинення процесуальних дій та їх значимість, а також необхідність дотримання критерію розумності та справедливості, колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, стягнутих апеляційним судом з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , з 174 000,00 грн до 87 000,00 грн.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду залишити без змін, а додаткову постанову апеляційного суду змінити, зменшивширозмір стягнутих з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу під час розгляду справи судом першої інстанції та під час апеляційного розгляду справи з 174 000,00 грн до 87 000,00 грн.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року залишити без змін.
Додаткову постанову Київського апеляційного суду від 06 серпня 2025 року змінити, зменшивши розмір стягнутої з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу під час розгляду справи судом першої інстанції та під час апеляційного розгляду справи, з 174 000,00 грн до 87 000,00 грн (вісімдесят сім тисяч 00 копійок).
В іншій частині додаткову постанову Київського апеляційного суду від 06 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк