27 лютого 2026 року
м. Київ
Справа № 450/3472/21
Провадження № 61-2158ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження
за касаційними скаргами ОСОБА_1 (далі - скаржник)
на рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 18 липня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2026 року
у справі за позовом ОСОБА_2 (далі - позивач) до скаржника про стягнення боргу за договором позики та
1. У вересні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути зі скаржника 425 850,00 грн такого боргу.
2. 18 липня 2025 року Індустріальний районний суд міста Дніпра ухвалив рішення, згідно з яким задовольнив позов.
3. 21 січня 2026 року Дніпровський апеляційний суд ухвалив постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції.
4. 20 лютого 2026 року скаржник сформував у системі «Електронний суд» три касаційні скарги:
- б/н (вх. № 5341/0/220-26 від 23 лютого 2026 року), у якій просив прийняти її до розгляду, відкрити касаційне провадження, скасувати зазначені судові рішення та скерувати справу на новий розгляд до суду першої інстанції;
- б/н (вх. № 5346/0/220-26 від 23 лютого 2026 року), у якій просив прийняти її до розгляду, відкрити касаційне провадження, скасувати зазначені судові рішення та скерувати справу на новий розгляд до суду першої інстанції;
- б/н (вх. № 5362/0/220-26 від 23 лютого 2026 року), у якій просив скасувати зазначені судові рішення та скерувати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
5. 23 лютого 2026 року скаржник знову сформував у системі «Електронний суд» касаційну скаргу із вих. № 1/23/02/2026 (вх. № 5538/0/220-26 від 23 лютого 2026 року), у якій просив скасувати зазначені судові рішення та скерувати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
6. Верховний Суд вважає, що підстав для відкриття касаційного провадження немає.
6.1. Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
6.2. Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).
6.3. Конституційний Суд України у рішенні від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 у справі щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
6.4. Предметом спору є стягнення боргу за договором позики. Ціна позову становить 425 850,00 грн, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (832 000,00 грн = 250 х 3 328,00 грн такого мінімуму, встановленого у статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік»).
6.5. Скаржник у кожній його касаційній скарзі зазначив, що вона стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також, що справа має виняткове значення для самого скаржника. Мотивував так:
- суди стягнули зі скаржника кошти, які він від позивача ніколи не отримував;
- суди попередніх інстанцій не оцінили докази, які він подав, чим позбавили його права на справедливий суд;
- оскаржені судові рішення залишилися незрозумілими; невирішеними у справі є питання щодо прав та обов'язків інших осіб (компанії «Tartagal» як поручителя та ін.).
6.6. Скаржник не навів доводів, які підтверджують що касаційні скарги стосуються питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Жодного такого питання скаржник у його скаргах не поставив. Можливий вплив на скаржника бажаного для нього висновку щодо застосування норм права не підтверджує наявність у справі питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Доводи скаржника щодо винятковості цієї справи зводяться до його незгоди з установленими судами обставинами та з оцінкою доказів, що згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Аргумент, що оскаржені судові рішення залишилися незрозумілими, зокрема щодо прав та обов'язків інших осіб, не підтверджує те, що ця справа є винятковою саме для скаржника. Він не погодився з оскарженими судовими рішеннями. Однак це не означає ні те, що касаційні скарги стосуються питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, ні те, що справа має виняткове значення для скаржника.
6.7. Наявність інших випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за яких судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, можливо оскаржити у касаційному порядку, скаржник не мотивував. З огляду на викладене у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами скаржника слід відмовити.
7. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України).
7.1. Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру.
7.2. Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід'ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).
7.3. «Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов'язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53).
7.4. Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує правомірну мету і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, § 65).
7.5. Скаржник отримав доступ до судів першої й апеляційної інстанцій і мав можливість навести аргументи та докази на користь його доводів проти позовних вимог. Право касаційного оскарження згідно з процесуальним законом обмежене. Це обмеження спрямоване на забезпечення виконання Верховним Судом завдання із забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені таким законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Зазначена мета є правомірною.
7.6. Скаржник подав касаційні скарги на судові рішення, які за загальним правилом не можна переглянути у касаційному порядку. Передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків немає. За таких умов обмеження на подання касаційної скарги є пропорційними вказаній правомірній меті та не порушують сутність права скаржника на доступ до суду.
Керуючись статтями 260, 261, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами (вх. № 5341/0/220-26 від 23 лютого 2026 року, вх. № 5346/0/220-26 від 23 лютого 2026 року, вх. № 5362/0/220-26 від 23 лютого 2026 року, вх. № 5538/0/220-26 від 23 лютого 2026 року) ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 18 липня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.
2. Копію ухвали надіслати особі, яка подала касаційні скарги.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
СуддіД. А. Гудима
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко