Справа № 592/14166/19
Номер провадження 22-ц/816/1631/26
05 березня 2026 року м.Суми
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого Сізова Д.В. (суддя-доповідач),
суддів Собини О.І., Щербаченко М.В.,
з участю секретаря судового засідання Назарової О.М.,
у присутності:
представника позивача - адвоката Журби Галини Михайлівни,
відповідача - ОСОБА_1
розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Моісеєнка Василя Володимировича та за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 23 грудня 2025 року (суддя Бичков І.Г.), ухвалене у м. Суми,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,
та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,
Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції
13 вересня 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, уточнивши який, просила:
1. Визнати за нею та відповідачем право власності за кожним окремо по:
1/2 частині будинку з надвірними будівлями та 1/2 частині земельної ділянки, площею 0,1 га, кадастровий № 5910136600:18:013:0031, що знаходяться по АДРЕСА_1 , та провести поділ будинку та земельної ділянки в натурі у рівних частках за варіантом, запропонованим у висновку судової будівельно-технічної експертизи;
1/2 частині двокімнатної квартири по АДРЕСА_2 ;
1/2 частині автомобіля марки Nissan Pathfinder, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
2. Визнати за нею право власності на: карабін мисливський нарізний МП СКС; гладкоствольну мисливську рушницю Beretta-686.
3. Залишити у власності відповідача: карабін мисливський нарізний МП АКМС; карабін мисливський нарізний Remington-700, калібр 30 06 мм, № НОМЕР_2 ; гладкоствольну рушницю Fabarm-Lion 38 Luxe, 12 калібр, № НОМЕР_8, № НОМЕР_3 , орієнтовна вартість 37625 грн (т. 1 а. с. 67-73).
Зазначала, що вказане майно було придбано нею та відповідачем за час їхнього перебування шлюбі з 11 березня 2001 року до 14 лютого 2020 року, тому воно є спільною сумісною власністю подружжя, де їх частки є рівними.
01 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому вказав, що за час перебування в шлюбі з позивачкою вони також приватизували дві земельні ділянки для ведення садівництва, що знаходяться в садівничому кооперативі «Будівельник-3» на території Стецьківської селищної ради Сумського району.
На земельну ділянку, площею 0,1199 га, кадастровий № 5924787100:10:002:0422, він отримав державний акт на право власності на земельну ділянку від 21 липня 2009 року серії ЯЗ № 379514. На іншу земельну ділянку, площею 0,1199 га, кадастровий № 5924787100:10:002:0420, його дружина ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку від 21 липня 2009 року серії ЯЗ № 379515.
Просив провести розподіл вказаного належного сторонам набутого в шлюбі нерухомого майна.
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 23 грудня 2025 року позов ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково.
Залишено у власності ОСОБА_1 об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок АДРЕСА_1 разом із земельною ділянкою, кадастровий № 5910136600:18:013:0031, площею 0,1 га, припинивши на них право спільної сумісної власності подружжя, з грошовою компенсацією ОСОБА_2 1/2 його вартості станом на 07 липня 2018 року в розмірі 796 000 грн.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину двокімнатної квартири по АДРЕСА_2 , припинивши на неї право спільної сумісної власності подружжя.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину двокімнатної квартири по АДРЕСА_2 , припинивши на неї право спільної сумісної власності подружжя.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину автомобіля Nissan Pathfinder, реєстраційний номер НОМЕР_1 , припинивши на нього право спільної сумісної власності подружжя.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля Nissan Pathfinder, реєстраційний номер НОМЕР_1 , припинивши на нього право спільної сумісної власності подружжя.
Залишено у власності ОСОБА_1 : гладкоствольну мисливську рушницю Beretta-686, 12 калібр, № НОМЕР_4 ; карабін мисливський нарізний МП АКМС, калібр 7,62 мм, № НОМЕР_5 ; карабін мисливський нарізний Remington 700, калібр 30/06 мм, № НОМЕР_2; карабін мисливський нарізний МП СКС, калібр 7,62 мм, № НОМЕР_6 ; гладкоствольну рушницю Fabarm Lion 38 Luxe, 12 калібр № НОМЕР_8, № НОМЕР_7, припинивши на них право спільної сумісної власності подружжя, з грошовою компенсацією ОСОБА_2 1/2 їх орієнтовної (погодженої сторонами) вартості в розмірі 60000 грн.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що за час перебування у шлюбі з 11 березня 2001 року по 14 лютого 2020 року подружжя набуло спірне майно, яке є спільною сумісною власністю. Виходячи з презумпції спільності майна подружжя, таке майно належить обом із подружжя в рівних частинах. Суд встановив, що будинок є об'єктом незавершеного будівництва, який було створено під час шлюбу, однак після припинення спільного проживання відповідач самостійно продовжував його добудову. У зв'язку з відсутністю належної будівельно-технічної експертизи та доказів можливості поділу цього об'єкта в натурі суд дійшов висновку про неможливість такого поділу. Враховуючи це, а також обставини фактичного користування майном, суд залишив будинок разом із земельною ділянкою у власності відповідача, визначивши позивачці грошову компенсацію у розмірі половини вартості майна станом на момент припинення спільного ведення господарства.
Щодо квартири суд встановив, що вона набута сторонами під час шлюбу та є їхнім спільним майном. Оскільки сторони не заперечували проти такого правового режиму майна та не заявляли вимог про передачу її у власність одному з них із компенсацією іншому, суд визнав за кожною стороною право власності на 1/2 частину квартири.
Аналогічний підхід суд застосував і щодо автомобіля Nissan Pathfinder. Доводи відповідача про те, що автомобіль був придбаний за його особисті кошти, отримані від продажу подарованої квартири, суд визнав недоведеними, оскільки належних доказів прямого використання цих коштів для купівлі автомобіля надано не було. Тому автомобіль було визнано спільною сумісною власністю подружжя з визначенням рівних часток кожного.
Щодо мисливської зброї суд врахував, що вона була придбана під час шлюбу, однак є неподільними речами та перебуває в обмеженому цивільному обороті. Крім того, позивачка не має дозволу на зберігання та носіння зброї. За таких обставин суд залишив усі одиниці зброї у власності відповідача, визначивши позивачці компенсацію половини їх погодженої сторонами вартості.
Судове рішення в частині вирішення зустрічних позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, в апеляційному порядку сторонами не оскаржується та відповідно в цій частині апеляційним судом не переглядається.
Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційних скарг
Апеляційна скарга сторони позивача
Не погодившись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Моісеєнко В.В. оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на неповне встановлення обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення скасувати в частині залишення у власності ОСОБА_1 об'єкту незавершеного будівництва - житлового будинку із земельною ділянкою, що знаходяться по АДРЕСА_1 та припинення на них права спільної сумісної власності подружжя з грошовою компенсацією ОСОБА_2 його вартості станом на 07 липня 2018 року в розмірі 796 000 грн. Ухвалити у зазначеній частині нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та визнання права власності за нею на 1/2 частину та за ОСОБА_3 на 1/2 частину вказаного нерухомого майна, припинивши на них право спільної сумісної власності подружжя. Вирішити питання розподілу судових витрат.
Вважає, що справа розглянута судом із врахуванням лише доводів ОСОБА_3 щодо вкладення після припинення спільного проживання сторін (07 липня 2018 року) у будівництво спірного об'єкта нерухомого майна лише його особистих коштів, а не спільно нажитих із позивачкою. Вказує, що розмір визначеної позивачці компенсації на підставі наданого відповідачем висновку експерта від 11 вересня 2022 року №139, за яким ринкова вартість об'єкта незавершеного будівництва - будинку за вказаною адресою станом на 07 липня 2018 року становить 1 592 000 грн. Однак вартість цього майна слід визначати, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справ. Суд безпідставно не взяв до уваги висновок експертизи від 10 травня 2023 року №148, яка була призначена і проведена на підставі ухвали суду, і станом на дату її проведення дійсна ринкова вартість спірного об'єкта нерухомого майна визначена у сумі 4 305 000 грн. Вказує, що станом на 07 липня 2018 року та на момент звернення з позовом будівництво житлового будинку було фактично завершено, і будинок перебував на стадії меблювання, однак через перебування у відповідача правовстановлюючих документів вона не змогла оформити на це майно право спільної власності подружжя, а він умисно зволікає з реєстрацію права власності на будинок. Об'єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток. Відповідач не спростував презумпцію права власності подружжя на житловий будинок та земельну ділянку, а суд проігнорував, що кожен із подружжя, який має частку у спільно набутому будинку, у такій же частці має право на земельну ділянку, необхідну для обслуговування будинку, тому прийнято помилкове рішення в частині поділу будинку та земельної ділянки, присуджено занижену суму компенсації.
Апеляційна скарга сторони відповідача
ОСОБА_1 також оскаржив рішення суду в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі посилаючись на неповне встановлення обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення змінити.
Зазначає, що суд першої інстанції послався на статтю 70 СК України (можливість відступу від рівності часток через інтереси дитини), але фактично поділив майно порівну. Його спільний з ОСОБА_2 син ОСОБА_4 проживає з ним, має проблеми зі здоров'ям та потребує значних витрат. Син навчається у СумДУ на контрактній основі, вартість якого - 21 020 грн за семестр, і аліменти у розмірі 1200 грн на місяць (7200 грн за семестр), не покривають витрат на навчання, лікування та розвиток. Вказує, що квартира по АДРЕСА_2 фактично перебуває у власності позивачки, яка без його згоди здала її в оренду. У 2022 році ОСОБА_2 здійснила з картки сина несанкціоновані перекази на суму 9570 грн, завдавши йому цим майнової шкоди. Вказує на численні звернення позивачки до національної поліції з заявами про вчинення відповідачем кримінальних правопорушень, наслідком яких стало відкриття стосовно нього кримінальних проваджень, що у свою чергу вплинуло на недоотримання ним заробітної плати.
Отже, враховуючи інтереси дитини, відповідач просить відступити від засади рівності часток подружжя та визначити частки: 2/3 - відповідачу, 1/3 - позивачці та у зв'язку з цим провести розподіл спільного майна подружжя наступним чином:
залишити у власності ОСОБА_1 об'єкт незавершеного будівництва із земельною ділянкою, зменшивши суму грошової компенсації ОСОБА_2 із 796 000 грн (1/2 частка вартості) до 530 667 грн (1/3 частка вартості).
визнати за ним право власності на 2/3 частки, а за ОСОБА_2 на 1/3 частку квартири по АДРЕСА_3 ;
визнати за ним право власності на автомобіль Nissan, Pathfinder, реєстраційний номер НОМЕР_1 , визначивши ОСОБА_2 компенсацію її 1/3 частки вартості автомобіля у розмірі 115 333 грн. Зазначає, що автомобіль є не подільною річчю, тому не може бути поділений між сторонами і має належати йому;
залишити у власності ОСОБА_1 мисливську зброю, визначивши ОСОБА_2 компенсацію її 1/3 частки вартості у розмірі 40 000 грн, яку не призначати до стягнення з урахуванням раніше сплачених брату позивачки сум для лікування та поховання їхньої матері.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Представник ОСОБА_2 - адвокат Моісеєнко В.В. подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , у якому просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення. Вказує про відсутність визначених статтею 70 СК України підстав для відступу від рівності часток при поділі спільного майна подружжя сторін. Крім того, син сторін із відповідачем не проживає, доказів недостатності розміру аліментів не надано. Факт перебування у користуванні ОСОБА_2 квартири також не є обставиною, зазначеною статті 70 СК України. Доводячи перед судом намір сплатити частку за отримання у власність автомобіля, відповідач не надав доказів сплати на депозит суми коштів реальної компенсації 1/2 частини майна, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя.
Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції
Із 11 березня 2001 року по 14 лютого 2020 року ОСОБА_2 , 1979 року народження, та ОСОБА_1 , 1977 року народження, перебували у зареєстрованому шлюбі (т. 1 а.с. 7). Мають спільного сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 28).
19 серпня 2013 року за договором купівлі-продажу сторони набули право власності на житловий будинок літ. «А» (матеріал стін: дерево обкладене цеглою), загальною площею, 87,4 кв. м, житловою - 58,5 кв.м, а також земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1 га кадастровий № 5910136600:18:013:0031, що розташовані по АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 8).
22 жовтня 2012 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на автомобіль Nissan Pathfinder, реєстраційний номер НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 199).
Відповідно до висновку експерта від 03 вересня 2022 року № 137, ринкова вартість квартири АДРЕСА_4 станом на 07 липня 2018 року становить 1 360 000 грн (т. 1 а.с. 144).
Відповідно до висновку експерта від 11 вересня 2022 № 139, ринкова вартість об'єкта незавершеного будівництва - жилого будинку з урахуванням вартості земельної ділянки, що знаходяться по АДРЕСА_1 станом на 07 липня 2018 року, яка становить 1 592 000 грн (т. 1 а.с. 228).
Вказаний висновок містить опис об?єкту дослідження. Він являє собою будинковолодіння по АДРЕСА_1 , складається з недобудованого житлового будинку (об?єкт незавершеного будівництва). Станом на 07 липня 2018 року були повністю розібрані та зруйновані усі старі будови, які знаходились на ділянці згідно з планом присадибної ділянки, який включений до технічного паспорту. Нова будівля складалася з фундаменту з бетонних блоків, цегляних стін на два поверхи, перекриттями з залізобетонних плит, частково зробленими міжкімнатними перегородками. Покрівля була вкрита металочерепицею. Оздоблювальні роботи всередині не виконувалися. Утеплення будівельних конструкцій, вікна, опалення, столярні вироби, меблі та сантехніка були відсутніми. Електрика та освітлення були зроблені по тимчасовій схемі через продовжувачі від щітку лічильника, який був винесений з розібраного старого дому, і на той час знаходився на огорожі ділянки. Вода, газ та система каналізації існували на місці розташування старого будинку і до нової будівлі підведені не були. Згідно з будівельним паспортом, площа забудови під житловим будинком - 156 кв. м, загальна площа - 251,9 кв. м, житлова площа 93,5 кв. м, поверхів - 2, висота першого поверху - 3,0 м, другого - 2,8 м, стіни зовнішні з газобетонних блоків (по факту цегляні) з подальшим лицюванням керамічною цеглою, перекриття з/б плити, покрівля - металочерепиця, площа першого поверху 144,1 кв.м (без врахування гаражу 110,95 кв. м), площа другого поверху - 107,8 м.
Відомості щодо права власності на квартиру по АДРЕСА_2 , а також на зброю у матеріалах справи відсутні.
Колегія суддів враховує, що в апеляційних скаргах сторони не заперечують та не оскаржують факт встановлення приналежності спірного мана до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
До речей як складової поняття майна, зокрема нерухомих, відповідно до положень статті 181 ЦК України належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Права та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (аналогічні положення містить і норма частини 3 статті 368 ЦК України).
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
За частиною 1 статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.
Частиною 1 статті 70 СК України та частиною 2 статті 372 ЦК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно із частиною 1 статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Набуття права власності на об'єкти незавершеного будівництва визначено у статті 331 ЦК України.
За змістом частини 2, 3 цієї статті право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності або спеціального майнового права на нього відповідно до закону.
За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.
Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.
Разом із тим суд першої інстанції, вирішуючи спір, фактично визнав за сторонами право власності на об'єкт незавершеного будівництва як на самостійний об'єкт нерухомості та здійснив його поділ шляхом передачі відповідачу з присудженням позивачці грошової компенсації.
Такий висновок не відповідає вимогам статті 331 ЦК України, оскільки на момент розгляду справи будівництво об'єкта не було завершене, він не був введений в експлуатацію та право власності на нього як на об'єкт нерухомого майна не було зареєстроване у встановленому законом порядку.
Відсутність складу та переліку будівельних матеріалів і конструктивних елементів, використаних у процесі будівництва, їх правового режиму та вартості, і, що найголовніше, відповідної позовної вимоги, унеможливлює вирішення питання про їх поділ між сторонами.
За таких обставин висновок суду першої інстанції про можливість поділу об'єкта незавершеного будівництва шляхом передачі його одній зі сторін із присудженням компенсації іншій стороні не ґрунтується на правильному застосуванні зазначених норм цивільного права.
Разом із тим, набута сторонами за договором купівлі-продажу від 19 серпня 2013 року земельна ділянка, площею 0,1000 га, кадастровий № 5910136600:18:013:0031, що знаходиться по АДРЕСА_1 , є окремим об'єктом нерухомого майна та є об'єктом права спільної сумісної власності, що встановлено судом та не заперечується сторонами. Однак на вказане суд першої інстанції уваги не звернув, допустивши поділ об'єкта незавершеного будівництва разом із земельною ділянкою, як приналежності останньої до вказаного об'єкту.
Колегія суддів також звертає увагу, що матеріали справи не містять відомостей про вартість спірної земельної ділянки, що очевидно робить неможливим визначити розмір компенсації за цей об'єкт нерухомості.
Із огляду на відсутність між сторонами домовленості щодо іншого порядку поділу майна, апеляційний суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка підлягає поділу між сторонами із визначенням за кожним із них права власності на 1/2 частку цієї земельної ділянки. Тому в цій частині апеляційна скарга та позов ОСОБА_2 підлягають задоволенню.
Відповідно до частин 2, 3 статті 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 372 ЦК України за рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.
Доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для відступу від засади рівності часток подружжя, зокрема: недостатній розмір аліментів, перебування сина на його утриманні, проблеми зі здоров'ям, навчання у виші та його проживання разом із ним, неможливість користуватися спільною квартирою, зводяться до посилання на наявність обставин, передбачених частиною 3 статті 70 СК України.
Водночас аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що можливість відступу від засади рівності часток пов'язується законодавцем насамперед із необхідністю врахування інтересів неповнолітніх дітей, які проживають з одним із подружжя. Щодо повнолітніх дітей така можливість може бути врахована лише у випадку їх непрацездатності та перебування на утриманні одного з батьків. Наявні у матеріалах справи докази проходження обстеження та призначення лікування не вказують на непрацездатність ОСОБА_5 .
За таких обставин, відсутні підстави для відступлення від засад рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності.
Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність визнання права власності на автомобіль за ОСОБА_1 з огляду на неподільність майна.
Встановлено, що спірний транспортний засіб є спільною сумісною власністю подружжя, проте сторони не домовилися про порядок його поділу майна, у зв'язку з чим звернулися до суду за захистом своїх порушених прав.
Частина 4 та 5 статті 71 СК України не передбачають обов'язкову згоду відповідача на присудження позивачеві грошової компенсації замість частки останнього у праві спільної сумісної власності на майно, а також не передбачають обов'язкове внесення відповідачем на депозитний рахунок суду грошової компенсації у спорах, у яких про припинення своєї частки у праві спільної сумісної власності й отримання компенсації на свою користь просить позивач. Таку правову позицію сформувала у своїй постанові Велика Палата Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20.
Із матеріалів справи вбачається, що ні за первісним, ні за зустрічним позовами вимога про визнання за однією із сторін права власності на весь автомобіль із подальшою грошовою компенсацією іншій стороні вартості її частини у спільному майні подружжя, не заявлялися і судом не вирішувалися.
Колегія суддів також зауважує, що у разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім'єю.
Вирішуючи зазначене, апеляційний суд звертає увагу на ту обставину, що у матеріалах справи мається свідоцтво про реєстрацію вказаного транспортного засобу на ім'я ОСОБА_2 та посвідчення водія ОСОБА_1 , а також те, що ОСОБА_2 не втратила інтерес до вказаного автомобіля вказує, те що 28 березня 2024 року в Сумському апеляційному суді розглядалася її апеляційна скарга на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 грудня 2023 року, яким було відмовлено у її позові про усунення перешкод у користуванні вказаним автомобілем.
Отже, ні судом першої, ні апеляційної інстанції не встановлено факт того, що автомобілем користується саме ОСОБА_1 і доказів, які би підтвердили таке користування, відповідач судам не надав.
Також відсутні підстави для зарахування сплачених ОСОБА_1 брату позивачки сум для лікування та поховання їхньої матері, в рахунок виплати компенсації вартості мисливської зброї.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги сторони позивача
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (частина перша статті 374 ЦПК України).
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункти 1, 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України).
За результатами апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга сторони позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення в оскаржуваній частині - скасуванню із ухваленням у цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги сторони відповідача
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (частина перша статті 374 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 375 ЦПК України).
За результатами апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу сторони відповідача необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Висновки суду щодо судових витрат
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частина 2 статті 133 ЦПК України).
Розподіл судового збору між сторонами та перевірка повноти сплати судового збору здійснюються відповідно до процесуального законодавства (частина 8 статті 6 Закону України «Про судовий збір»).
Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (частина 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір»).
За змістом пунктів 1, 2 і 10 частини 1 статті 176 ЦПК України ціна позову у позовах про стягнення грошових коштів визначається сумою, яка стягується, у позовах про визнання права власності - вартістю майна, а у позовах, що складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.
Позивачка звернулася до суду з чотирма майновими вимогами про поділ майна подружжя, які стосувалися права власності на житловий будинок вартістю 1 592 000 грн, автомобіля, квартири вартістю 1 360 000 грн, мисливської зброї. Із огляду на те, що всі ці вимоги спрямовані на поділ майна при розірванні шлюбу, судовий збір визначається згідно із підпунктом 3 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», яким передбачено, що за подання позовної заяви про поділ майна при розірванні шлюбу справлявся судовий збір у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2019 року становив 1921 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік»). Тобто мінімальний розмір вказаного збору становив 768,40 грн (1921 х 0,4), а максимальний - 5763 грн (1921 х 3).
Зважаючи на загальну суму всіх майнових вимог, 1 % від яких перевищував межу максимального судового збору, за подання позовної заяви позивачка мала сплатити - 5763 грн, за подання апеляційної скарги - 8644,50 грн (5763 х 150 %).
На виконання частин 1, 13 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову та апеляційної скарги, апеляційний суд мав би вирішити питання розподілу судових витрат пропорційно задоволеним вимогам. Однак за відсутності у матеріалах справи відомостей про вартість спірної земельної ділянки, колегія суддів позбавлена можливості визначити відсоток задоволених вимог та відповідно стягнути з відповідача судові витрати.
Керуючись статтями 367-369, 374-376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Моісеєнка Василя Володимировича задовольнити частково.
Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 23 грудня 2025 року скасувати в частині поділу об'єкта незавершеного будівництва - житлового будинку та земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий № 5910136600:18:013:0031, яка розташована по АДРЕСА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення.
Позов ОСОБА_2 в частині поділу об'єкта незавершеного будівництва - житлового будинку та земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий № 5910136600:18:013:0031, по АДРЕСА_1 задовольнити частково.
Визнати в порядку поділу спільного майна подружжяза ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий № 5910136600:18:013:0031, яка розташована по АДРЕСА_1 .
Визнати в порядку поділу спільного майна подружжяза ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий № 5910136600:18:013:0031, яка розташована по АДРЕСА_1 .
В іншій частині позовних вимог, зокрема щодо поділу об'єкта незавершеного будівництва - житлового будинку по АДРЕСА_1 , відмовити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів.
Повна постанова складена «09» березня 2026 року.
Головуючий (суддя-доповідач) Д.В. Сізов
Судді О.І. Собина
М.В. Щербаченко