24 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 158/3778/25 пров. № А/857/1112/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
за участі секретаря судового засідання : Чупіль Д.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу представника відповідача громадянина Республіки Грузія ОСОБА_1 - Бачинського Ярослава Леонтійовича на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 17 грудня 2025 року (ухвалене головуючою-суддею Корецькою В.В., час ухвалення рішення 15 год 15 хв у м. Ківерці, повний текст судового рішення складено 18 грудня 2025 року) у справі за адміністративним позовом Управління Державної міграційної служби України у Волинській області до громадянина Республіки Грузія ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України,
Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (далі - Управління ДМС, позивач) звернулося в суд із адміністративним позовом до громадянина Республіки Грузія ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), в якому просило продовжити строк затримання іноземця з метою забезпечення примусового видворення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08.07.2025 працівниками УМП ГУНП у Волинській області був виявлений громадянин республіки Грузія ОСОБА_3 , та в подальшому доставлений до Управління ДМС України у Волинській області з метою перевірки законності перебування та проживання на території України. Зазначає, що рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 09.07.2025 відповідача було затримано з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, строком на 6 (шість) місяців. На підставі даного рішення відповідач поміщений до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України (далі - Волинське ПТПІ). Для забезпечення виконання рішення суду про примусове видворення позивачем було вжито всіх заходів, у ході яких щодо ідентифікації особи встановлено, що останній є громадянином Республіки Грузія ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 . Зазначене унеможливлює надання органами дипломатичної служби України будь-якого сприяння в ідентифікації особи та відповідному документуванні відповідача, відносно якого прийнято рішення про примусове повернення за межі України.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 17.12.2025 позовні вимоги було задоволено частково. Продовжено строк затримання громадянина республіки Грузія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (він же ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ), з метою забезпечення примусового видворення за межі території України, строком на 2 (два) місяці. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача Бачинський Я.Л. подав апеляційну скаргу, в якій через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи просить його скасувати та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що в даному випадку умовою для продовження строку затримання не може застосовуватись відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації. Вказує, що у матеріалах справи відсутні процесуальні акти відмови, складені у присутності адвоката, не доведено, що відповідачу було забезпечено переклад відповідних анкет рідною мовою, як того вимагають ст.ст.7, 10 КАС України, не доведено, що відповідачу було належним чином роз'яснено правові наслідки такої відмови. Зазначає, що службові листи та внутрішні повідомлення не є належними та допустимими доказами умисної відмови від співпраці. Щодо неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи, то ця умова також не може застосовуватись для продовження строку затримання, оскільки рішенням суду підтверджено, що від Аташе поліції Грузії в Україні від 29.11.2025 підтверджено особу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та паспорта громадянина Грузії НОМЕР_1 . Також, вказує, що сам по собі факт перебування в базі Інтерполу не є правовою підставою для продовження строку затримання особи в ПТПІ та не є умовою для продовження строку затримання згідно вимог КАС України. На переконання скаржника, процедура видворення фактично не здійснюється, альтернативні заходи не розглянуті, продовження затримання має каральний характер, а не процесуальний.
У відзиві на апеляційну скаргу представниця позивача Гудкова М.С. просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідач та його представник в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вважає за можливе провести апеляційний розгляд за їх відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, представницю позивача Гудкову М.С. (поза межами приміщення суду), яка заперечила проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 09.07.2025 відповідача було затримано з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, строком на 6 (шість) місяців. На підставі даного рішення відповідач поміщений до Волинського ПТПІ, які незаконно перебувають в Україні ДМС України.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки за час перебування в умовах ПТПІ відповідач не співпрацював з органами ДМС, намагався самовільно залишити територію Волинського ПТПІ, перебуває у міжнародному розшуку за обліками Інтерпол, систематично відмовлявся заповнювати заяви, анкети та інші документи, необхідні для організації процедури видворення, а відтак наявні обґрунтовані підстави щодо продовження строку затримання відповідача з метою забезпечення примусового видворення. При цьому, у частині продовження строку затримання відповідача з метою його ідентифікації суд відмовив, оскільки особа ідентифікована, копія паспорта громадянина республіки Грузії наявна у матеріалах справи. Суд дійшов висновку, що з метою завершення процедури примусового видворення відповідача до країни громадянської приналежності, необхідно продовжити строк затримання відповідача з метою забезпечення його подальшого примусового видворення строком на 2 місяці.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, їх основні права, свободи та обов'язки, порядок вирішення питань, пов'язаних з їх в'їздом в Україну або виїздом з України, регулюються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» №3773-VI від 22.09.2011 (далі - Закон №3773-VI), відповідно до частини 3 статті 3 якого, іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Відповідно до ч.2 ст.14 Закону №3773-VI, іноземці та особи без громадянства в разі незаконного перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України затримуються та в разі, якщо порушення ними законодавства України не передбачає кримінальної відповідальності, повертаються до країни попереднього перебування у встановленому порядку.
Згідно ч.4 ст.30 Закону №3773-VI, іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Статтею 289 КАС України визначено, що у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України.
Порядок дій посадових осіб Державної міграційної служби України, її територіальних органів і територіальних підрозділів, органів охорони державного кордону та органів Служби безпеки України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, їх ідентифікації і вжиття заходів з безпосереднього примусового повернення, поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, а також під час прийняття рішень про продовження строку затримання визначено Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №353/271/150 від 23.04.2012 (далі - Інструкція), згідно пункту 6 розділу ІІІ «Порядок дій посадових осіб органів ДМС, органів охорони державного кордону та органів СБУ під час ініціювання рішень щодо примусового видворення іноземців за межі України» якої, строк затримання іноземців, які незаконно перебувають в Україні, не може перевищувати шести місяців.
Умовами, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи, вказана інструкція визначає : відсутність співпраці з боку іноземця під час процедури його ідентифікації; неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Відповідно до ч.11 ст.289 КАС України, строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Системний аналіз приведених вище норм дає підстави для висновку, що законодавцем передбачено можливість затримання іноземця або особи без громадянства та продовження строку такого затримання за наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення.
Про продовження строку затримання не пізніш як за п'ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію) або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні (ч.12 ст.289 КАС України).
Згідно ч.13 ст.289 КАС України, умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є : 1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації; 2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Верховний Суд у постанові від 28.01.2021 у справі №743/1046/20 дійшов висновку, що перелік умов, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи та які є підставою для продовження строку її затримання в ПТПІ, наведений у частині тринадцятій статті 289 КАС України і цей перелік є вичерпним.
Колегія суддів зазначає, що вищевказаний висновок Верховного Суду є застосовним до обставин цієї справи, оскільки так само стосується питання продовження строку затримання іноземця, який незаконно перебуває в Україні, за умов, розцінених позивачем такими, що унеможливлюють забезпечення примусового видворення відповідача, а тому не вбачає підстав для відступу від нього.
Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, затримання треба розуміти і як тимчасовий запобіжний кримінально-процесуальний, і як адміністративно-процесуальний заходи, застосування яких обмежує право на свободу та особисту недоторканність людини (абз.5 п.6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26.06.2003 №12-рп/2003).
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
ЄСПЛ, судова практики якого підлягає застосуванню як джерело права, у справі «Ливада проти України» (рішення від 26.06.2014) зазначив, що проголошуючи право на свободу, пункт статті 5 Конвенції має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків із права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5 Конвенції, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цього положення. Застосування адміністративного затримання для забезпечення доступності особи для подальшого кримінального провадження становить свавільне позбавлення свободи.
У пункті 103 Рішення ЄСПЛ від 17.04.2014 «Справа «Анатолій Руденко проти України», стало остаточним 17.07.2014 (№50264/08) вказано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту «e» пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах «Вітольд Літва проти Польщі», заява №26629/95, пункт 78, ЄСПЛ 2000-III, та «Станєв проти Болгарії» [ВП], заява №36760/06, пункт 143, ЄСПЛ 2012).
ЄСПЛ у справі «Амюр проти Франції» (рішення від 25.06.1996) та у справі «Дугуз проти Греції» (рішення від 06.03.2001) вказав, що у разі, якщо національне законодавство передбачає можливість позбавлення волі - особливо стосовно іноземного громадянина - шукача притулку - таке законодавство повинно бути максимально чітким і доступним для того, щоб уникнути ризику свавілля.
Відповідно до пункту 113 рішення ЄСПЛ у справі «Чахал проти Великої Британії», будь-яке позбавлення волі відповідно до §1 (f) ст.5 Конвенції буде виправданим доти, доки триває процедура депортації. Якщо така процедура не провадиться з належною ретельністю, затримання перестає бути допустимим відповідно до §1 (f) ст.5 конвенції (рішення у справах «Куїн проти Франції», «Коломпар проти Бельгії»).
З огляду на вищевикладене, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що з метою забезпечення примусового видворення відповідача представником позивача вжито ряд відповідних заходів для ідентифікації особи (документування) та забезпечення примусового видворення відповідача за межі території України.
Колегія суддів зазначає, що позивачем надіслано лист до ГУ НП у Волинській області №0701.11-5706/0701.1.1-25 щодо проведення оперативно-розшукової роботи та допомоги з ідентифікації вищезазначеного іноземця.
За результатами розгляду листа Управлінням міграційної поліції ГУ НП у Волинській області надано відповідь №131538-2025, а також персональні установчі дані особи, ОСОБА_4 / ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 уродженець рф документований паспортом громадянина Грузії № НОМЕР_1 .
Відтак, за новими персональними даними до Волинського ПТПІ надіслано лист №0701.11/9161-25 від 06.08.2025 щодо проведення співбесіди з іноземцем за наданими ГУНП у Волинській області персональними даними та заповнення відповідних заяв анкет щодо підтвердження його особи та скерування таких заяв анкет до Посольства Республіки Грузія в Україні.
Листом Волинського ПТПІ №0777.5/402-25 від 08.08.2025 проінформовано Управління, що громадянин Грузії ОСОБА_3 , буде заповнювати анкети щодо ідентифікації після розгляду його справи у Восьмому апеляційному адміністративному суді.
При цьому, після розгляду Восьмим апеляційним адміністративним судом апеляційної скарги у вересні 2025 року заповнених заяв необхідних для підтвердження його до Управління не надходило.
У свою чергу, працівниками відділу організації запобігання нелегальній міграції реадмісії та видворення Управління, здійснено перевірку за наданими персональними даними ГУНП у Волинській області, викладеними у листі №131538-2025 від 04.09.2025, згідно яких громадянин Грузії за персональними даними ОСОБА_4 / ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перетнув державний кордон України 12.02.2024 о 02 год 19 хв за паспортним документом НОМЕР_1 , в напрямку в'їзд, контрольно-пропускний пункт «Рава-Руська»
Також встановлено, що особа з персональними даними ОСОБА_4 / ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспортний документ громадянина Грузії НОМЕР_1 , перебуває в міжнародному розшуку. Фото особи у базі даних Генерального секретаріату Інтерпол, тотожне фото особи під час відбирання біометричних даних 08.07.2025 працівниками УДМС у Волинській області.
10.09.2025 надіслано лист до Посольства Республіки Грузія в Україні №0701.11/6684/0701.1.1-25 щодо підтвердження особи громадянина Республіки Грузія ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповіді не отримано.
26.09.2025 надіслано лист до Волинського ПТПІ за вих. №0701.11/11354-25 щодо проведення співбесіди з громадянином Грузії за встановленими персональними даними ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
14.10.2025 Волинський ПТПІ проінформував Управління листом 0777.5/506-25, що громадянин Грузії відмовився надавати інформацію про себе.
Згідно обліками ЄІАС УМП ІП «Незаконні мігранти» наявна інформація про прийняття 13.05.2025 відносно ОСОБА_2 / ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 рішення про примусове повернення та притягнення до адміністративної відповідальності (орган що прийняв рішення ЦМУ ДМС ум. Києві та Київській області код підрозділу 8010). Фото особи у ІП «Незаконні мігранти» тотожне фото особи під час адміністративного затримання та прийняття рішення про поміщення до Волинського ПТПІ та про примусове видворення, прийнятого 08.07.2025 року УДМС у Волинській області. В свою чергу, дана інформація у ЄІАС УМП практично підтвердила правильні установчі дані особи ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За результатами перевірки правильних установчих даних, надісланих первинно листом ГУНП у Волинській області, перевірки за обліками генерального секретаріату Інтерпол системи ЄІАС УМП «Незаконні мігранти», відомостей з бази даних «Аркан-ДМС» 03.11.2025 начальником відділу організації запобігання нелегальній міграції реадмісії та видворення сформовано протокол уточнення анкетних даних та зміну установчих даних з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , на ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
10.11.2025 надіслано лист №0701.11-8346/0701.1.1-8346/0701.1.1-25 до Посольства Республіки Грузія в Україні щодо сприяння у ідентифікації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та підтвердженні видачі паспортного документа НОМЕР_1 , (відповіді не надходило).
Також додатково надіслано запит №0701.11-8769/0701.1.3-25 від 26.11.2025 до Аташе поліції Грузії в Україні щодо підтвердження особи та видачі вищезазначеного паспортного документу.
10.12.2025 до Управління надійшла відповідь від Аташе поліції Грузії в Україні від 29.11.2025 про підтвердження особи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та паспорта громадянина Грузії НОМЕР_1 .
Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідача, який при затриманні назвався ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично ідентифіковано як громадянина Республіки Грузія ОСОБА_2 , на підставі копії паспорта громадянина Грузії НОМЕР_1 .
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що достатнім строком з метою завершення процедури примусового видворення відповідача до країни громадянської приналежності, є продовження строку затримання відповідача з метою забезпечення його подальшого примусового видворення строком на 2 місяці.
Слушним також є висновок суду першої інстанції щодо того, що відповідач не співпрацює під час процедури його ідентифікації та інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи не отримано. Крім того, перебуваючи на прогулянковій території намагався вчинити самовільне залишення території ПТПІ.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо часткового задоволення даного позову.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.11 ч.6 ст.12 КАС України, дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, ухвалене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст. 12, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу представника відповідача громадянина Республіки Грузія ОСОБА_1 - Бачинського Ярослава Леонтійовича залишити без задоволення, а рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 17 грудня 2025 року по справі №158/3778/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук
Повне судове рішення складено 05.03.26