24 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 158/20/26 пров. № А/857/6578/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
з участю секретаря судового засідання : Чупіль Д.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу представника позивача громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 12 січня 2026 року (ухвалене головуючою-суддею Корецькою В.В., час ухвалення рішення 14 год 40 хв у м. Ківерці, повний текст судового рішення складено 16 січня 2026 року) у справі за адміністративним позовом громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_2 звернувся в суд в інтересах громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про примусове видворення від 04.11.2025.
Позов мотивований тим, що оспорюване рішення є таким, що порушує його права, винесене з порушенням права на захист, без участі належного перекладача та без урахування фактичних обставин справи.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 12.01.2026 у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник позивача Воробей П.О. подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та ухвалити постанову, якою позовні вимоги громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 задовольнити повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, на обов'язковість дотримання прав іноземця при прийнятті рішень суб'єктом владних повноважень вказує Верховний Суд у постанові у справі №522/14605/17) від 08.07.2020 про те, що дотримання права іноземця на перекладача при прийнятті суб'єктом владних повноважень рішень відносно нього є достатньою і необхідною правовою підставою вважати, що він обізнаний з його змістом і сутністю, а отже, знає або повинен знати про втручання в його права. Зазначає, що під судового розгляду в Берегівському районному суді відсутній захисник відповідача чим було порушено право на захист позивача. Разом з тим, звертає увагу, що в країні його походження йому загрожує небезпека так як він являється членом опозиційної партії "Аллах Ам". Вказані обставини підтверджується інформацією з інтернет ресурсу, з якого вбачається, що на будинок позивача було скоєно напад активістами радикальної партії "Джамаат". Не дивлячись на вказані обставини судом першої інстанції не було враховано це під час судового розгляду.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача Пушкар В.В. просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, представницю позивача Воробей П.О., яка підтримала апеляційну скаргу, представника відповідача Пушкара В.В., який заперечив проти її задоволення, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є громадянином Народної Республіки Бангладеш, в'їхав на територію України 08.10.2025 через пункт пропуску «Могилів-Подільський» на підставі паспорта громадянина Народної Республіки Бангладеш НОМЕР_2 , виданого 07.08.2023 року, DIP/DHAKA, дійсного до 06.08.2028 та візи НОМЕР_3 , дійсної до 08.12.2025, з метою працевлаштування.
Незважаючи на наявність законних підстав для перебування на території України, маючи намір потрапити до країн Європейського Союзу, ОСОБА_1 02.11.2025 здійснив спробу незаконного перетинання державного кордону з України в Угорщину, яку не вдалось довести до завершення з незалежних від нього причин, оскільки був затриманий прикордонним нарядом відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б).
У відповідності до вимог статей 260, 263 КУпАП, ОСОБА_1 було затримано в адміністративному порядку на термін до трьох діб з метою з'ясування обставин вчинення правопорушення, передбаченого ч.2 ст.2041 КУпАП.
Згідно протоколу про адміністративне затримання від 02.11.2025, адміністративного затримання громадянину Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , забезпечено перекладача з бенгальської мови на англійську та з англійської на українську.
Постановою Берегівського районного суду Закарпатської області від 04.11.2025, громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.2 ст.2041 КУпАП.
04.11.2025 заступником начальника відділу адміністративно-юрисдикційної діяльності штабу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) підполковником юстиції ОСОБА_3 прийнято рішення про примусове видворення за межі території України громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказане рішення доведено до відома позивача 04.11.2025 із залученням перекладачів.
В подальшому, рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 04.11.2025 затримано громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою забезпечення примусового видворення за межі території України строком 6 (шість) місяців.
Не погоджуючись із оспорюваним рішенням про примусове видворення від 04.11.2025 позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що дотримання права іноземця на перекладача при прийнятті суб'єктом владних повноважень рішень відносно нього є достатньою і необхідною правовою підставою вважати, що він обізнаний з його змістом і сутністю, а отже, знає або повинен знати про втручання в його права. Суд зазначив, що громадянину Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був доведений до відома зміст оспорюваного рішення та роз'яснено право його оскарження, чим позивач і скористався. Суд дійшов висновку, що позивачем (його представником) не спростовано належними та допустимими доказами правомірності винесеного 04.11.2025 рішення відповідача про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства відносно громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції.
Статтею 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлено що іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн:
- де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;
- де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;
- де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;
- де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Згідно з Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 353/271/150 від 23.04.2012, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21.05.2012 за №806/21119, контроль за дотриманням іноземцями та особами без громадянства вимог законодавства здійснюють в межах своєї компетенції територіальні підрозділи Державної міграційної служби України, до повноважень яких віднесено прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 26 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду від 25 червня 2009 № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» іноземець та особа без громадянства можуть бути примусово видворенні за межі України з підстав та в порядку, що визначені статтею 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Наведені скаржником обставини про те, що в країні походження йому може загрожувати небезпека, оскільки він являється членом опозиційної партії «Аллах Ам», не є законною підставою для перебування на території України, з огляду на те, що останній в'їхав на територію України 08.10.2025 через пункт пропуску «Могилів-Подільський» на підставі паспорта громадянина Народної Республіки Бангладеш НОМЕР_2 , виданого 07.08.2023, DIP/DHAKA, дійсного до 06.08.2028 та візи НОМЕР_3 , дійсної до 08.12.2025 саме з метою працевлаштування, а не потреби у захисті.
Згідно ч.1 ст.30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.
Зі змісту наведеної норми слідує, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення. Тобто, обов'язковим є попереднє прийняття вказаними органами рішення про примусове повернення.
Щодо посилання позивача на незабезпечення участі належного перекладача в процедурі ухвалення оспорюваного рішення та порушення права на захист, колегія суддів зазначає наступне.
Право іноземця на перекладача закріплено в пункті 1 статті 5 Декларації про права людини відносно осіб, що не є громадянами країни, в якій проживають, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 13 грудня 1985 року на виконання Міжнародних пактів про права людини, що ратифіковані Україною.
У пункті 2 статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод також визначено, що кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього.
Про важливість забезпечення права особи на перекладача неодноразово наголошувалось в рішеннях Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Лудіке, Белкасем і Коч проти ФРН» від 28.11.1978, у справі «Камазінскі проти Австрії» від 19.12.1989, у справі «Артіко проти Італії» від 30.05.1980).
Суд першої інстанції вірно зазначив, що дотримання права іноземця на перекладача при прийнятті суб'єктом владних повноважень рішень відносно нього є достатньою і необхідною правовою підставою вважати, що він обізнаний з його змістом і сутністю, а отже, знає або повинен знати про втручання в його права.
При цьому, суд першої інстанції слушно зауважив, що правовий статус іноземця передбачає обов'язок суб'єктів владних повноважень забезпечити йому реальну можливість реалізувати свої права, зокрема право на перекладача, яке перебуває у взаємозв'язку з правом знати за що він притягається до адміністративної відповідальності і яка саме санкція до нього застосовується, оскільки від цього безпосередньо залежить наявність у нього чіткої практичної можливості оскаржити дії, які становлять втручання в його права.
Як вірно встановлено судом, позивачу був доведений до відома зміст оспорюваного рішення та роз'яснено право його оскарження, чим позивач і скористався.
При цьому, доказів, які б підтверджували неможливість видворення громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , передбачені ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» матеріали справи не містять та представником позивача не надано.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо необгрунтованості даного позову.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.11 ч.6 ст.12 КАС України, дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, ухвалене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст. 12, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу представника позивача громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 12 січня 2026 року по справі №158/20/26 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук
Повне судове рішення складено 05.03.26