Справа № 918/442/24
Номер провадження 2/570/149/2026
23 лютого 2026 року
Рівненський районний суд Рівненської області в особі:
судді Красовського О.О.
з участю:
секретаря судових засідань Захарук Г.Л.
представника позивача Ковальчук Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне (в порядку спрощеного позовного провадження) цивільну справу за позовом керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дядьковицької ТГ в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області до ОСОБА_1 , Фермерського господарства "Валентина" про витребування земельних ділянок, -
Керівник Рівненської окружної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області до ОСОБА_1 , ФГ "Валентина" про витребування земельних ділянок, в якому прокурор просить витребувати з володіння відповідачів у комунальну власність на користь позивача земельні ділянки: площею 0,4466 га, кадастровий номер 5624682700:01:012:0008 (реєстраційний номер: 1224496756246); площею 2,5356 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1291 (реєстраційний номер: 1224479956246).
ОСОБА_1 , будучи членом ФГ "Валентина", яка не є засновником ФГ "Валентина" та не передавала земельну ділянку до цього господарства, безоплатно отримала у власність земельні ділянки площею 0,4466 га, кадастровий номер 5624682700:01:012:0008 і площею 2,5356 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1291, які перебували у користуванні фермерського господарства. При цьому надання таких ділянок для ведення фермерського господарства відбувалося на загальних підставах, проте із земель, що вже перебували у користуванні фермерського господарства.
У подальшому ОСОБА_1 фермерську діяльність не здійснювала, земельні ділянки передала в оренду ФГ "Валентина" за договором оренди землі від 01.11.2019 строком на 10 років. Отже, метою отримання спірних земельних ділянок було не створення та ведення фермерського господарства ОСОБА_1 одноосібно або з членами родини, а отримання їх безкоштовно, поза конкурсом, без проведення земельних торгів, а відтак прокурор просить суд витребувати з володіння відповідачів у комунальну власність на користь Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської областіці земельні ділянки.
У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилається на ст. 131-1 Конституції України, ст. 2, 23, 24 Закону України "Про прокуратуру", ст. 203, 215, 216, 257 ЦК України, ст. 3, 8, 12, 13 Закону України "Про фермерське господарство", тощо.
У письмових поясненнях ФГ "Валентина" заперечує проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).
Тобто, членам фермерського господарства надано право на приватизацію земельної ділянки, яка передана в користуванні фермерського господарства. Такими, що надані фермерському господарству, вважають і земельні ділянки, які передали голові фермерського господарства для його створення. Член фермерського господарства має право отримати безоплатно у власність частину земельної ділянки, що перебуває в користуванні фермерського господарства. Тобто не лише особа, якій раніше була надана в користування земельна ділянка для ведення фермерського господарства, має право на отримання у власність частини чи цілої земельної ділянки, оскільки така земельна ділянка була їй відведена саме з метою створення фермерського господарства, але і інші члени фермерського господарства.
Тому, вважає, що висновок керівника Рівненської окружної прокуратури про неможливість приватизації земельної ділянки, переданої у користування фермерському господарству, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства. Встановлення державними органами будь-яких непередбачених земельним законодавством додаткових кваліфікуючих вимог до фермера або його заяви для отримання ним земельної ділянки для ведення фермерського господарства є дискримінацією за ознакою майнового стану.
Окрім того, ОСОБА_1 набула право власності на земельні ділянки на законних підставах відповідно до вимог земельного законодавства, натомість прокурор не довів факту порушення прав та інтересів держави, а позбавлення особи права на земельну ділянку є явно непропорційним, оскільки тягне позбавлення особи власності та можливості вести діяльність, яка б забезпечила потреби і її та членів її сім'ї, тому вважає, що позов прокурора задоволенню не підлягає.
У заяві про застосування строків позовної давності, ФГ "Валентина" просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності. Завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок є передання земельної ділянки у власність, що оформлюється рішенням уповноваженого органу про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, у цій справі - це накази ГУ Держземагенства у Рівненській області від 06.04.2017. Саме з цієї дати прокурор міг дізнатися про порушення прав та інтересів держави. Перебіг позовної давності розпочався 06.04.2017 і, відповідно, мав закінчитися 06.04.2020, а прокурор звернувся до суду із позовом у квітні 2024 року, тобто із пропуском строку позовної давності.
У письмових поясненнях прокурор зазначає, що суб'єктом владних повноважень, уповноваженим представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, є Дядьковицька територіальна громада в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області.
При цьому, метою вказаного позову є забезпечення введення власника (Дядьковицької територіальної громади) у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У той же час ГУ Держгеокадастру у Рівненській області не є ні власником, ані розпорядником спірних земельних ділянок.
Для реалізації права на приватизацію землі фізична особа - майбутній засновник фермерського господарства повинен попередньо отримати земельну ділянку в користування для створення фермерського господарства. Якщо особа увійшла до складу членів фермерського господарства після його створення, тобто не отримавши для такого створення земельної ділянки, то вона не має права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, яка перебуває у користуванні цього фермерського господарства. Для отримання земельної ділянки у власність вона має звертатися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в загальному порядку. Земельна ділянка, що перебуває у користуванні фермерського господарства, може бути передана у власність фізичній особі - члену цього господарства - лише після припинення прав останнього на таку ділянку.
ОСОБА_1 , не створивши фермерське господарство, відповідно до договору оренди землі передала в оренду ФГ "Валентина" ці земельні ділянки, у постійному користуванні якого вони раніше перебували, що свідчить про недобросовісність поведінки ОСОБА_1 щодо них.
У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 зазначає, що підтверджуючих документів щодо належності земельних ділянок до державної власності нема, тому і підстави представляти інтереси держави прокурором також відсутні, тому що законодавець не наділив повноваженнями прокуратуру представництвом інтересів органів місцевого самоврядування.
Жодна норма закону не передбачає конкурсу на приватизацію земельної ділянки через земельні торги, продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності заборонено і по теперішній час, що спростовує припущення прокурора щодо передачі земельної ділянки комунальної власності з грубим порушенням вимог чинного законодавства і щодо необхідності проведення конкурсу і торгів земель сільськогосподарського призначення.
Доказів щодо звернення прокурора до інших органів, окрім позивача, які наділені повноваженнями у сфері земельних правовідносин, прокурором до позовної заяви на надано. У свою чергу, саме до повноважень Держгеокадастру віднесено здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства і використанням земель усіх категорій і форм власності. Органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі використанням земельних ділянок відповідно до цільового призначення.
Отже, саме до компетенції органів Держгеокадастру, які здійснювали свою діяльність на час звернення прокурора до суду, віднесені відповідні повноваження у сфері спірних правовідносин, до яких попередньо, до звернення із цим позовом до суду, прокурор не звернувся, а відтак позовна вимога прокурора підлягає залишенню без розгляду.
Крім того, у випадку розгляду справи по суті, ОСОБА_1 просить у задоволенні позову - відмовити, одночасно заявивши клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності (за аналогічними підставами, викладеними у відзиві ФГ "Валентина").
У відповіді на відзив ОСОБА_1 прокурор зазначає, що член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у межах розміру земельної частки (паю) за умови припинення права користування нею фермерським господарством. Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства.
У той же час, 01.11.2019 ОСОБА_1 , не створивши фермерське господарство, відповідно до договору оренди землі передала спірні земельні ділянки в оренду ФГ "Валентина", у постійному користуванні якого раніше вони і перебували, що свідчить про недобросовісність поведінки ОСОБА_1 щодо них.
ГУ Держземагенства у Рівненській області, передаючи ОСОБА_1 у власність для ведення фермерського господарства земельні ділянки на підставі спрощеної процедури, без проведення земельних торгів, не пересвідчилося в дійсності її спроможності та намірах вести фермерське господарство: самостійно виробляти (вирощувати) товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, відповідно до задекларованої у заяві мети, та чи не є така заява штучним використанням процедури отримання земельної ділянки у власність для ведення ФГ поза передбаченим законом обов'язковим проведенням земельних торгів, зокрема для використання цієї ділянки іншими суб'єктами господарювання.
Окрім того, прокурор зазначає, що втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння спірною земельною ділянкою ґрунтується на законі. Легітимною метою такого втручання є публічні інтереси у контролі за раціональним використанням сільськогосподарських земель, які є обмеженим природним ресурсом.
У письмових запереченнях щодо заяви про застосування строків позовної давності, а також у відповіді на відзив ОСОБА_1 прокурор зазначає, що позовна давність не пропущена, оскільки про факт порушення інтересів держави прокурор дізнався лише після вивчення матеріалів ГУ Держгеокадастру у Рівненській області в лютому 2024 (проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність членам ФГ "Валентина"), адже зазначені проєкти містили документи, що стали підставою для приватизації, у тому числі спірних земельних ділянок, та без опрацювання яких неможливо було б встановити законність набуття їх у власність ОСОБА_2 свою чергу, уповноважений у спірних правовідносинах орган місцевого самоврядування про це дізнався лише з листа Рівненської окружної прокуратури, направленого в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Рух по справі.
30.04.2024 до Господарського суду Рівненської області надійшов позов керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області до ОСОБА_3 , ФГ "Валентина" про витребування земельних ділянок, в якому прокурор просить витребувати з володіння відповідачів у комунальну власність на користь позивача (дві) земельні ділянки:
1. площею 0,4466 га, кадастровий номер 5624682700:01:012:0008 (реєстраційний номер: 1224496756246);
2. площею 2,5356 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1291 (реєстраційний номер: 1224479956246).
Ухвалою від 06.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 28.05.2024.
Ухвалою від 28.05.2024 підготовче засідання відкладено на 18.06.2024.
06.06.2024 від ФГ "Валентина" надійшла заява про застосування строків позовної давності.
07.06.2024 від ФГ "Валентина" надійшли додаткові пояснення у справі.
11.06.2024 від Рівненської окружної прокуратури надійшли пояснення у справі.
14.06.2024 від Рівненської окружної прокуратури надійшли заперечення на заяву ФГ "Валентина" про застосування строків позовної давності.
18.06.2024 від ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву.
Ухвалою від 18.06.2024 розгляд справи відкладено на 02.07.2024.
21.06.2024 від прокуратури надійшла відповідь на відзив.
02.07.2024 від прокуратури надійшла заява про уточнення позовних вимог, до якої долучено свідоцтво про шлюб від 04.01.2022 серія НОМЕР_1 , відповідно до якого, прізвище " ОСОБА_4 " змінено на " ОСОБА_5 ".
Так, прокуратурою уточнено:
1. позовну вимогу №2 в наступній редакції: "2. Витребувати з володіння ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) та ФГ "Валентина" (вул. Рибацька, 14а, с. Кривичі, Рівненський р-н, Рівненська обл., 35336, код ЄДРПОУ 21085978) у комунальну власність на користь Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради земельну ділянку площею 0,4466 га, кадастровий номер 5624682700:01:012:0008 (реєстраційний номер: 1224496756246).
2. позовну вимогу №3 в наступній редакції: "3. Витребувати з володіння ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) та ФГ "Валентина" (вул. Рибацька, 14а, с. Кривичі, Рівненський р-н, Рівненська обл., 35336, код ЄДРПОУ 21085978) у комунальну власність на користь Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради земельну ділянку площею 2,5356 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1291 (реєстраційний номер: 1224479956246).
Ухвалою від 02.07.2024 судом прийнято заяву про уточнення, підготовче провадження у справі закрито, призначено справу до судового розгляду по суті на 23.07.2024. При цьому, строк підготовчого провадження продовжено до 22.07.2024 включно.
23.07.2024 судове засідання не відбулось у зв'язку із перебуванням судді Романюк Ю.Г. на лікарняному, про що повідомлено сторін у справі.
Ухвалою від 12.08.2024 справа була призначена до судового розгляду по суті на 20.08.2024.
Надалі, ухвалами від 20.08.2024 і 19.09.2024, розгляд справи по суті відкладався на 19.09.2024 і 10.10.2024, відповідно.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 10.10.2024 р. позов був задоволений.
На рішення суду була подана апеляційна скарга.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційна скарга ОСОБА_6 була залишена без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 10.10.2024 р. залишене без змін.
На постанову була подана касаційна скарга.
Постановою ВС у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.04.2025 р. вирішено постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.01.2025 і рішення Господарського суду Рівненської області від 10.10.2024 у справі № 918/442/24 скасувати. Провадження у справі № 918/442/24 закрити. Роз'яснити керівнику Рівненської окружної прокуратури та Дядьковицькій сільській раді Рівненського району Рівненської області, що розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду цивільної юрисдикції та що вони мають право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Ухвалою ВС у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.04.2025 р. заяву заступника Керівника Рівненської окружної прокуратури про направлення за встановленою юрисдикцією справи № 918/442/24 задоволено. Справу № 918/442/24 за позовом Керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області до ОСОБА_6 та Фермерського господарства "Валентина" про витребування земельної ділянки передано за встановленою юрисдикцією до Рівненського районного суду Рівненської області.
06 травня 2025 року автоматизованою системою документообігу Рівненського районного суду Рівненської області зазначену цивільну справу було розподілено судді Штогуну О.С.
07 травня 2025 року представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Мельничуком С.В. подано до суду клопотання, в якому він просив:
1. Зобов'язати позивача - керівника Рівненської окружної прокуратури - внести на депозитний рахунок суду грошові кошти у розмірі 1519900 грн. 00 коп., як вартість спірного майна;
2. У разі невиконання такої вимоги - застосувати наслідки, передбачені ст. 185 ЦПК України.
12 травня 2025 року вказана цивільна справа була прийнята до розгляду Рівненським районним судом Рівненської області за правилами загального позовного провадження та в ній призначено підготовче засідання на 11:30 год. 16 липня 2025 року.
Цією ухвалою суду:
- встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву і всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову, з одночасним надісланням їх копій іншим учасникам справи. У цей же строк відповідач має право пред'явити зустрічний позов.
- встановлено позивачу п'ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив з одночасним надісланням її копії іншим учасникам справи.
- встановлено відповідачу п'ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення з одночасним надісланням його копії іншим учасникам справи.
Зазначена ухвала суду була отримана керівником Рівненської окружної прокуратури 29.05.2025 р. (а.с. 156, том 2), Дядьковицькою сільською радою Рівненського району Рівненської області 30.05.2025 р. (а.с. 157, том 2), ФГ «Валентина» 04.06.2025 р. (а.с. 158, том 2), поштове направлення на ім'я ОСОБА_1 повернулося з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» 03.06.2025 р.
13.05.2025 р. надійшла заява прокурора, у якій він заперечує щодо задоволення клопотання представника сторони адвоката Мельничука С. про застосування положень ч.4 ст. 177 ЦПК України.
20 травня 2025 року до канцелярії суду надійшла заява відповідача ОСОБА_1 про відвід судді Штогуна О.С. від розгляду справи № 918/442/24. В обґрунтування вищевказаної заяви відповідач посилається на те, що суддя Штогун О.С., відкривши провадження у даній справі без вирішення її клопотання, порушив принцип неупередженості та процесуальної справедливості.
26 травня 2025 року суддею Штогуном О.С. заяву ОСОБА_1 визнано необґрунтованою і передано до канцелярії суду для визначення судді для її розгляду.
Цього ж дня, автоматизованою системою документообігу Рівненського районного суду Рівненської області зазначену заяву про відвід судді було розподілено судді Гнатущенко Ю.В.
05 червня 2025 року за результатами розгляду вищезазначеної заяви про відвід судді Штогуна О.С. у її задоволенні було відмовлено.
05.06.2025 р. надійшла заява прокурора, у якій він заперечує щодо задоволення клопотання Бурої А. про застосування положень ч.4 ст. 177 ЦПК України.
09 червня 2025 року до канцелярії суду надійшла заява представника відповідача - ФГ "Валентина" - Вограліка О.О. про відвід судді Штогуна О.С. від розгляду цивільної справи № 918/442/24. В обґрунтування вищевказаної заяви представник відповідача посилається на те, що суддя Штогун О.С., відкривши провадження у даній справі без вирішення клопотання представника відповідача Бурої А.А., порушив принцип неупередженості та процесуальної справедливості.
Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 24.06.2025 року заява про відвід була задоволена.
24.06.2025 р. справа була передана до провадження судді Красовського О.О.
Ухвалою судді Рівненського районного суду Рівненської області Красовського О. від 26.06.2025 р. справа була прийнята до провадження судді Красовського О., призначена до підготовчого судового засідання на 28.07.2025 р. Учаснику процесу, який не отримав ухвалу суду від 12.05.2025 р., було: - встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву і всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову, з одночасним надісланням їх копій іншим учасникам справи. У цей же строк відповідач має право пред'явити зустрічний позов; - встановлено позивачу п'ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив з одночасним надісланням її копії іншим учасникам справи; - встановлено відповідачу п'ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення з одночасним надісланням його копії іншим учасникам справи.
Судові засідання (з урахуванням підготовчого судового засідання) призначалися на 28.07.2025, 19.08.2025, 23.09.2025, 23.10.2025, 28.11.2025, 12.01.2026, 23.02.2026.
22.10.2025 р. від представника ФГ «Валентина» надійшла заява про відкладення розгляду справи.
23.10.2025 р. від представника Бурої А. надійшла заява про відкладення розгляду справи.
28.11.2025 р. від представника ФГ «Валентина» надійшла заява про відкладення розгляду справи.
28.11.2025 р. від представника Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області надійшла заява про розгляд справи без їх участі, позов підтримують.
12.01.2026 р. у судовому засідання були заслухані прокурор та адвокат Мельничук С., інші учасники не з'явилися.
07.04.2025 р. до суду надійшло клопотання представника ОСОБА_6 - адвоката Мельничука С. Зазначається, що 08 квітня 2025 року набрав чинності Закон України № 4292-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», яким, зокрема, доповнено частину четверту статті 177 Цивільного процесуального кодексу України новим абзацом такого змісту: «У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви». У межах справи № 918/442/24 наявні звіти про експертну грошову оцінку земельних ділянок, виготовлені суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «ГАЛТЕКС ПЛЮС» (сертифікат №423/2022), відповідно до яких ринкова вартість земельних ділянок загальною площею 2,9822 (0,4466+2,5356) га становить 1 519 900 (227 600+1 292 300) грн. Позов у цій справі поданий прокурором в інтересах держави, з метою витребування нерухомого майна від добросовісного набувача - ОСОБА_1 . Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 4292- IX, його положення мають зворотну дію в часі у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності Законом. Оскільки справа № 918/442/24 перебуває на стадії відкриття провадження в суді цивільної юрисдикції, вважаю, що нова редакція ч. 4 ст. 177 ЦПК України підлягає застосуванню у цій справі. У зв'язку з наведеним, керуючись ч. 4 ст. 177 ЦПК України у чинній редакції, просить суд при вирішенні питання щодо відкриття провадження у справі зобов'язати позивача - керівника Рівненської окружної прокуратури - внести на депозитний рахунок суду грошові кошти у розмірі 1 519 900 грн як вартість спірного майна. У разі невиконання цієї вимоги застосувати наслідки, передбачені ст. 185 ЦПК України.
13.05.2025 р. від позивача надійшла заява щодо незастосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» в частині умов та порядку компенсації органом державної влади добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна. Зазначають, що Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» доповнено статтю 390 ЦК України частиною п'ятою наступного змісту: «Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.» У розділі ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» згаданого Закону вказано, що його положення мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна. За змістом наведених норм вбачається, що механізм компенсації вартості майна, яке незаконно вибуло з володіння держави чи територіальної громади, застосовується виключно у разі, якщо відповідачем за позовом прокурора є добросовісний набувач. Стаття 388 ЦК України розкриває поняття добросовісного набувача - це особа, яка придбала майно за відплатним договором в іншої особи, що не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати. Звертаючись із цим позовом прокурор вказав, що ОСОБА_7 , будучи членом ФГ «Валентина», однак, не його засновником, не отримувавши попередньо у користування та не передававши земель до цього господарства, безоплатно, незаконно отримала у власність земельні ділянки площами 0,4466 га з кадастровим номером 5624682700:01:012:000 8 та 2,5356 га з кадастровим номером 5624682700:01:001:1291. Надалі, ОСОБА_7 , не створивши фермерське господарство, передала в оренду ФГ «Валентина» спірні земельні ділянки, у постійному користуванні якого раніше вони перебували. Так, метою отримання спірної земельної ділянки було не створення фермерського господарства та здійснення відповідної підприємницької діяльності ОСОБА_7 одноосібно або з членами родини, а її отримання безкоштовно, за пільговою процедурою в обхід загальному порядку, що свідчить про недобросовісність поведінки ОСОБА_1 . Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема вирішує, такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Тобто вирішення питання щодо добросовісності / недобросовісності відповідачів у спірних правовідносинах має здійснюватися судом на стадії ухвалення рішення і він не вправі відхиляти ці твердження позивача ще на стадії розгляду справи чи відкриття провадження у справі. Так, невнесення прокурором вартості майна виключає можливість постановлення рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача, але не виключає можливість розгляду справи за позовом прокурора та ухвалення судом рішення про витребування майна у недобросовісного набувача. При цьому у випадку підтвердження в ході судового розгляду недобросовісності набувача суд задовольняє позов без застосування частини п'ятої статті 390 ЦК України.
Щодо незворотності дії в часі абзацу другого частини четвертої статті 177 ЦПК України зазначає, що позовну заяву Рівненською окружною прокуратурою було подано до суду 25.04.2024. Станом на момент реалізації прокурором повноважень з представництва інтересів держави в суді шляхом звернення з позовом до суду діяла редакція статті 177 ЦПК України, яка визначала перелік документів, що додаються до позовної заяви. Позовна заява прокурора на час направлення до суду відповідала вимогам, викладеним у цій статті. Водночас, 09.04.2025 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», яким доповнено частину четверту статті 177 ЦПК України другим абзацом такого змісту: «У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви». Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Слід зазначити про те, що в законодавстві України, в тому числі у Законі України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» відсутні норми, які вказують на те, що абзац другий частини четвертої статті 177 ЦПК України має зворотну дію в часі. Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону передбачено зворотну дію закону в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права. Умови та порядок компенсації викладено законодавцем у частині п'ятій статті 390 ЦК України. Порядок обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна в добросовісного набувача викладено у статті 388 ЦК України. Натомість абзац другий частини четвертої статті 177 ЦПК України не містить умов та порядку компенсації вартості нерухомого майна, а також порядку обчислення та перебігу граничного строку, оскільки є нормою процесуального права, а не нормою матеріального права. Стаття 177 ЦПК України лише встановлює вимоги до документів, що додаються до позовної заяви. Таким чином, абзац другий частини четвертої статті 177 ЦПК України не має зворотної дії в часі. Окремо слід звернути увагу на те, що ця норма і не могла б мати зворотної дії в часі в силу статті 58 Конституції України, оскільки абзац другий частини четвертої статті 177 ЦПК України погіршує становище позивача внаслідок встановлення додаткових вимог до позовної заяви, а не пом'якшує. Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі. Верховний Суд у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/2382/18, від 21.07.2021 у справі № 904/903/20, від 20.01.2021 у справі № 905/2382/18, від 12.11.2020 у справі № 911/956/17 та інших дійшов висновку про те, що факт подання позовної заяви із зазначенням вимог та підстав такого звернення є реалізацією права на судовий захист та за своєю правовою природою є процесуальною дією, що зумовлює обов'язок суду розглянути спір із застосуванням до спірних правовідносин процесуального закону, чинного на дату звернення відповідної особи до суду та розгляду її позовних вимог. Таким чином, норми ЦПК України підлягають застосуванню в редакції, чинній на час вчинення окремої процесуальної дії - звернення прокурора з позовом до суду. Відтак, з огляду на вищезазначене, підстави для внесення на депозитний рахунок суду грошових кошті в сумі вартості спірних земельних ділянок відсутні.
05.06.2025 р. від прокурора надійшли додаткові пояснення щодо заяви представника відповідачки про застосування Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» в частині умов та порядку компенсації органом державної влади добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна. Зазначають, що відповідачка не є засновником ФГ «Валентина», не отримавши попередньо у користування та не передавши земель до цього господарства, безоплатно та незаконно отримала у власність дві земельні ділянки. Відтак, ОСОБА_7 є єдиним набувачем земельних ділянок, які вона отримала безкоштовно, за пільговою умовою, в обхід загального порядку, що свідчить про недобросовісність її дій.
26.05.2025 р. надійшла заява адвоката Мельничука С. про застосування положень ч.4 ст. 177 ЦПК України з мотивів, що були висловлені у попередній заяві.
05.09.2026 р. від прокурора надійшли заперечення щодо застосування положень ч.4 ст. 177 ЦПК України. Додатково до раніше висловленої позиції зазначають, що стаття 388 ЦК України розкриває поняття добросовісного набувача - це особа, яка придбала майно за відплатним договором в іншої особи, що не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати. Відтак зміни до ЦК України стосуються захисту добросовісного набувача, який набув майно саме за відплатним договором. При цьому, визначальним для надання правильної оцінки фактичним обставинам та для правильного застосування норм права у цьому випадку при розгляді даної цивільної справи про витребування майна з чужого незаконного володіння є дослідження правомірності саме первісної передачі у приватну власність спірного майна. Так, позовні вимоги прокурора обґрунтовані тим, що ОСОБА_7 , будучи членом ФГ «Валентина», однак, не його засновником, не отримувавши попередньо у користування та не передававши земель до цього господарства, безоплатно, незаконно отримала у власність земельні ділянки площами 0,4466 га з кадастровим номером 5624682700:01:012:0008 та 2,5356 га з кадастровим номером 5624682700:01:001:1291. Крім того, метою отримання спірної земельної ділянки було не створення фермерського господарства та здійснення відповідної підприємницької діяльності ОСОБА_7 одноосібно або з членами родини, а її отримання безкоштовно, за пільговою процедурою в обхід загальному порядку, що також свідчить про недобросовісність. Відтак ОСОБА_7 є єдиним набувачем земельних ділянок, які вона отримала безкоштовно, за пільговою умовою в обхід загальному порядку. Таким чином, відсутні підстави для застосування судом ч. 5 ст. 390 ЦК України в частині внесення грошових коштів як компенсації добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна на депозитний рахунок суду, оскільки, в даному випадку, відповідач є недобросовісним набувачем.
Норми ЦПК України підлягають застосуванню в редакції, чинній на час вчинення окремої процесуальної дії - звернення прокурора з позовом до суду (30.04.2024). Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі. Підсумовуючи викладене вище, позовна заява відповідає вимогам ст. 177 ЦПК України у редакції, чинній на момент пред'явлення позову, підстави для внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів в сумі вартості земельної ділянки - відсутні.
В судовому засіданні 12.01.2026 р. прокурор та адвокат Мельничук С. виступили з вступним словом.
В судове засідання 23.02.2026 р. не з'явилися представники відповідачів, про причини неявки не повідомили.
Представники відповідачів мають електронний кабінет, зареєстровані у системі "Електронний суд", отримали судові повістки, що за умовами ст. 128 ЦПК України вважається належним повідомленням сторони про час і дату судового засідання.
Як зазначається у Постанові ВП ВС від 12 грудня 2024 року у справі № 990SСGС/20/24, ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та своєчасного (без невиправданих зволікань) розгляду і вирішення справи.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та нарівні з протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін.
Пункт 1 ст. 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження. Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов'язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті "справедливого суду", гарантованого ст. 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, та представити свою справу в умовах, що не ставлять його у явно гірше становище порівняно з опонентом протилежною стороною (рішення у справі "Лопушанський проти України").
Загалом провадження у справі триває з 2024 року, розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання проводилося таким чином, сторони мали достатньо часу для ефективного представлення своєї справи в суді.
Що стосується строку, суд враховує обставини провадження у справі та, керуючись ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (яка являється джерелом права згідно ст. 17 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), вважав за можливе здійснити розгляд справи по суті у строк, який перевищує встановлений ЦПК України, проте підпадає під критерії "розумного".
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів. Європейський суд щодо тлумачення положення розумний строк в рішенні у справі Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін чи учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Суд вважає, що справу можливо розглянути на підставі наявних доказів, участь сторін у справі не є обов'язковою.
В судовому засіданні прокурор позов підтримала. Пояснила, що згідно Державного акту на право користування землею серії Б №050063, виданого на підставі рішення Верхівської сільської Ради народних депутатів від 02.02.1993 за № 58, ОСОБА_8 надано у постійне користування земельну ділянку для ведення селянського фермерського господарства загальною площею 25,7 га на території Верхівської сільської ради Рівненського району (на даний час Дядьковицької територіальної громади).
ОСОБА_8 створено ФГ «Валентина». В подальшому, розпорядженням Рівненської районної державної адміністрації від 28.02.1997 № 122 «Про відведення земельних ділянок в постійне користування громадянину ОСОБА_8 для розширення селянського (фермерського) господарства» останньому надано в постійне користування земельні ділянки загальною площею 24,9 га для розширення селянського (фермерського) господарства.
Згідно п. 1.4 Статуту Фермерського господарства «Валентина» (нова редакція), затвердженого головою ФГ «Валентина» ОСОБА_8 09.12.2009 (зі змінами від 22.12.2015), членами господарства були: ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .
Пунктом 5.1 вказаного Статуту передбачено, що до земель господарства належать земельні ділянки, отримані (придбані) засновником господарства у власність, постійне користування та надані господарству в оренду.
14.03.2016 ОСОБА_3 , яка не передавала земельної ділянки до ФГ «Валентина» як його учасник, звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області із заявою, в якій просила надати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 3,5 умовних кадастрових гектара, для ведення фермерського господарства на території Верхівської сільської ради. На підстави вказаної заяви, наказом Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 14.04.2016 № 17-1504/16-16-СГ ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) площею 3,5 умовних кадастрових гектара, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні громадянина ОСОБА_8 на території Верхівської сільської ради.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_3 , наказом ГУ Держгеокадастру у Рівненській області від 06.04.2017 № 17-1030/16-17-СГ затверджено проєкт землеустрою та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,4466 га, кадастровий номер 5624682700:01:012:0008 для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю), як члену ФГ «Валентина», за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні громадянина ОСОБА_8 , розташовані на території Верхівської сільської ради Рівненського району Рівненської області.
Також наказом ГУ Держгеокадастру у Рівненській області від 06.04.2017 № 17-1031/16-17-СГ затверджено проєкт землеустрою та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 2,5356 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1291 для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю), як члену ФГ «Валентина», за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні громадянина ОСОБА_8 , розташовані на території Верхівської сільської ради Рівненського району Рівненської області.
Згідно інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_3 11.04.2017 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку площею 0,4466 га, кадастровий номер 5624682700:01:012:0008 (реєстраційний номер: 1224496756246). Також, ОСОБА_3 11.04.2017 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку площею 2,5356 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1291 (реєстраційний номер: 1224479956246).
Отже, ОСОБА_3 , будучи членом ФГ «Валентина», яка не є засновником ФГ «Валентина» та не передавала земельну ділянку до цього господарства, безоплатно отримала у власність земельні ділянки площею 0,4466 га з кадастровим номером 5624682700:01:012:0008 та площею 2,5356 га з кадастровим номером 5624682700:01:001:1291, які перебували у користуванні фермерського господарства. У подальшому, ОСОБА_3 фермерську діяльність не здійснювала, земельні ділянки за договором оренди землі від 01.11.2019 передала в оренду ФГ «Валентина» строком на 10 років (номери записів про інше речове право: 34318897 та 34319300 від 20.11.2019). Таким чином, метою отримання спірних земельних ділянок було не створення та ведення фермерського господарства відповідачем одноосібно або з членами родини, а отримання їх безкоштовно, поза конкурсом, без проведення земельних торгів, за рахунок земель, що були в користуванні ФГ «Валентина».
З огляду на викладене, накази ГУ Держгеокадастру у Рівненській області від 06.04.2017 за № 17-1030/16-17-СГ та №17-1031/16-17-СГ «Про затвердження проєкту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність» є такими, що прийняті всупереч положенням ст. 32 ЗК України та ст. 13 Закону України «Про фермерське господарство», а спірні земельні ділянки, які незаконно вибули з власності держави, підлягають витребуванню у комунальну власність Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши докази, надані сторонами на виконання вимог ст. 81 ЦПК України і які сторони вважають достатніми для обґрунтування і заперечення своїх позовних вимог, з'ясувавши фактичні обставини справи суд вважає, що позов підлягає до задоволення.
Обставини, встановлені судом.
Згідно з Державним актом на право користування землею серії Б №050063, виданого на підставі рішення Верхівської сільської Ради народних депутатів від 02.02.1993 року за №58, ОСОБА_8 надано у постійне користування земельну ділянку для ведення селянського ФГ загальною площею 25,7 га на території Верхівської сільської ради Рівненського району (на цей час - Дядьковицької територіальної громади). Акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за №240.
ОСОБА_8 створено Фермерське господарство "Валентина", яке зареєстроване як юридичну особу 02.02.1993 року, та внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців за №160212000000000445.Розпорядженням Рівненської районної державної адміністрації від 28.02.1997 року №122 "Про відведення земельних ділянок в постійне користування ОСОБА_8 для розширення селянського (фермерського) господарства" останньому надано в постійне користування земельні ділянки загальною площею 24,9 га.
Згідно з п.1.4 статуту ФГ "Валентина" (нова редакція), затвердженого головою ФГ "Валентина" 09.12.2009 року (зі змінами від 22.12.2015 року), окрім засновника ( ОСОБА_12 ), членами господарства були: ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .
Пунктом 5.1 статуту передбачено, що до земель господарства належать земельні ділянки, отримані (придбані) засновником господарства у власність, постійне користування та надані господарству в оренду.
14.03.2016 року ОСОБА_3 , яка не передавала земельної ділянки до ФГ "Валентина", як його учасник, звернулася до ГУ Держгеокадастру у Рівненської області із заявою про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 3,5 умовних кадастрових гектара для ведення ФГ на території Верхівської сільської ради за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності ФГ "Валентина".
На підставі вказаної заяви, наказом ГУ Держгеокадастру у Рівненській області від 14.04.2016 року №17-1506/16-16-СГ ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення ФГ у розмірі земельної частки (паю) площею 3,5 умовних кадастрових гектара за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні громадянина ОСОБА_3 на території Верхівської сільської ради.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_3 , наказом ГУ Держгеокадастру у Рівненській області від 06.04.2017 року №17-1030/16-17-СГ затверджено проєкт землеустрою та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,4466 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:008 для ведення ФГ у розмірі земельної частки (паю), як члену ФГ "Валентина" за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебували у постійному користуванні громадянина ОСОБА_8 , розташовані на території Верхівської сільської ради Рівненського району Рівненської області.
Крім того, наказом ГУ у Рівненській області від 06.04.2017 року №17-1028/16-17-СГ затверджено проєкт землеустрою та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 2,5356 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1291 для ведення ФГ у розмірі земельної частки (паю), як члену ФГ "Валентина" за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які також перебували у постійному користуванні громадянина ОСОБА_8 .
Згідно інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_3 11.04.2017 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку площею 0,4466 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:008 (реєстраційний номер: 1224496756246).
Також, 11.04.2017 ОСОБА_3 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку площею 2,5356 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1291 (реєстраційний номер: 1224479956246).
В подальшому ОСОБА_3 фермерську діяльність не здійснювала, земельні ділянки площею 0,4466 га, кадастровий номер 5624682700:01:012:0008 і площею 2,5356 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1291 передала в оренду ФГ "Валентина", що підтверджується укладеним договором оренди земельної ділянки від 01.11.2019 зі строком дії 10 років (номери записів про інше речове право: 34318897 та 34319300 від 20.11.2019).
З урахуванням викладеного судом встановлено, що між сторонами виникли спірні земельні правовідносини, пов'язані із приватизацією земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства за рахунок земельної ділянки, що перебувала на праві постійного користування у фермерського господарства, з подальшим переданням такої земельної ділянки в оренду іншій юридичній особі, регулювання яких здійснюється Земельним кодексом України, Законом України "Про фермерське господарство" тощо.
Згідно свідоцтва про шлюб від 04.01.2022 серія НОМЕР_1 , прізвище відповідачки « ОСОБА_4 » змінено на « ОСОБА_5 ».
Як зазначає прокурор, метою отримання спірних земельних ділянок було не створення та введення фермерського господарства Бурою А.А. одноосібно або з членами її родини, а отримання земельних ділянок безкоштовно, поза конкурсом, без проведення земельних торгів, за рахунок земель, що були в користуванні ФГ «Валентина».
Доказів створення ОСОБА_1 фермерського господарства в матеріалах справи немає, так само як відсутні докази припинення за фермерським господарством станом на дату набуття ОСОБА_1 спірних земельних ділянок права постійного користування на землю.
Отже, між сторонами виникли спірні земельні правовідносини, пов'язані із приватизацією земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства за рахунок земельної ділянки, що перебувала на праві постійного користування у фермерського господарства, з подальшим переданням земельної ділянки в оренду такому фермерському господарству, регулювання яких здійснюється ЗК України, Законом України "Про фермерське господарство", тощо.
Щодо участі прокурора у справі, оцінка обґрунтованості порушення інтересів держави в особі органу, визначеного прокурором.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 3 ч.1 ст. 1311 Конституції України передбачено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частинами 3 та 5 ст. ГПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Відповідно до ч.4 ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.
За змістом ч.1, ч.3, ч.4 та ч.7 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень.
З системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 р. зі справи №806/1000/17).
Належне (законне) розпорядження земельними ділянками державної/комунальної власності, які відповідно до ст. 14 Конституції України є основним національним багатством, що перебувають під особливою охороною держави, а право власності на які набувається виключно відповідно до закону, безумовно є складовою питання державного (загального) інтересу.
Так, ст.ст. 13, 14 Конституції України визначається, що земля та інші природні ресурси є об'єктами права власності Українського народу.
Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Правовий режим земельних відносин, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування земельними ділянками визначаються законами.
У даному випадку вимога про витребування у власність територіальної громади земельної ділянки, приватизованої всупереч вимогам закону, безумовно становить державний інтерес.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 викладено таку правову позицію:
- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;
- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;
- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;
- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо;
- прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, у спірних правовідносинах судам необхідно дослідити: чи знав або повинен був знати компетентний орган про допущені порушення інтересів держави, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся; чи дотримано прокурором розумного строку для надання уповноваженому органу можливості відреагувати на виявлене прокурором порушення та самостійно звернутися до суду з відповідним позовом або ж надати аргументовану відповідь на звернення прокурора.
При цьому самого лише посилання прокурора про виявлення ним порушення інтересів держави та невжиття органом державної влади (позивачем у справі), на який покладено обов'язок щодо судового захисту інтересів держави, відповідних дій для такого захисту, недостатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом п.2 ч.4 ст. 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.
У справі, що розглядається, прокурор визначив позивачем Дядьковицьку територіальну громаду в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області.
Відповідно до ст. 80 ЗК України, ст.ст. 2, 170, 326, 374 ЦК України, право власності на землі державної та комунальної власності належать державі Україна, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади.
Статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частки в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Згідно п.5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Обов'язок діяти в інтересах територіальної громади є запорукою державного регулювання на певній території.
Так, згідно даних Публічної кадастрової карти (map.land.gov.ua), які відображають відомості про межі територіальних громад, що визначаються по зовнішніх межах юрисдикції рад територіальних громад, які об'єдналися відповідно до Закону України "Про добровільне об'єднання територіальних громад", спірні земельні ділянки знаходяться в межах Дядьковицької територіальної громади Рівненського району Рівненської області.
Таким чином, прокурором правильно визначено Дядьковицьку територіальну громаду в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області як суб'єкта владних повноважень, уповноваженого представляти інтереси держави у спірних правовідносинах.
Незважаючи на встановлені порушення та тривалість їх існування, сільська рада будь-яких заходів на усунення цих порушень не вживала.
Так, Рівненською окружною прокуратурою на адресу Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області скеровано лист від 09.04.2024 №50-56-3203вих-24 про наявні підстави для вжиття заходів цивільно-правового характеру щодо витребування у комунальну власність спірних земельних ділянок.
У відповідь на лист окружної прокуратури орган місцевого самоврядування листом від 15.02.2024 №300/01-10 повідомив, що заходи претензійно-позовного характеру щодо витребування спірних земельних ділянок не будуть вживатись.
Відтак, окружною прокуратурою правомірно кваліфіковано вищевказане як бездіяльність відповідного органу, дотримано вимоги ЦПК України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", та, як наслідок, встановлено достатні та обґрунтовані підстави для реалізації представницьких повноважень у суді.
Норми права, що підлягають до застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.
Відносини, пов'язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, ЗК України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України.
Згідно зі ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
За вимогами ч.1 ст. 5 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.
Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають, і дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім'ї інші члени сім'ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його Статуту (ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про фермерське господарство").
При цьому, згідно зі ст. 8 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.
Нормами Закону України "Про фермерське господарство" запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності.
Зазначене дає змогу констатувати, що створенню фермерського господарства передує, по-перше, бажання й ініціатива громадянина здійснювати підприємницьку діяльність на власний ризик саме у такій формі з метою отримання прибутку та, по-друге, вирішення питання про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у власність та/або користування, що є необхідною умовою реалізації ним права на створення такого фермерського господарства, а також державної реєстрації останнього як юридичної особи. Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.
Після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов'язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації (подібні висновки неодноразово викладались Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, від 22.08.2018 у справі №606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц, від 27.03.2019 у справі №574/381/17-ц, від 26.06.2019 у справі №628/778/18, від 02.10.2019 у справі №922/538/19).
При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №927/79/19 зазначено, що укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну орендаря з громадянина на фермерське господарство чинним законодавством України не передбачено, відповідно не є обов'язковим.
Отже, з моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов'язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (аналогічний висновок викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18).
Крім того, у відносинах, а також спорах з іншими суб'єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб'єктом є не фізична особа (голова чи керівник фермерського господарства), а фермерське господарство як юридична особа (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №615/2197/15-ц та від 30.06.2020 у справі №927/79/19).
Частина 1 ст. 32 ЗК України (у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) передбачає, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство" члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).
За правилами ч.ч.1, 3 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Приписами ч.ч.1, 6 ст. 118 ЗК України визначено, що громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
З аналізу наведених норм матеріального права суд приходить до висновку, що для реалізації права на приватизацію землі, визначеного ст. 32 ЗК України та ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство", фізична особа - майбутній засновник фермерського господарства - повинен попередньо отримати земельну ділянку в користування для створення фермерського господарства.
Якщо особа увійшла до складу членів фермерського господарства після його створення, тобто не отримавши для такого створення земельної ділянки, то вона не має права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, яка перебуває у користуванні цього фермерського господарства. Для отримання земельної ділянки у власність вона має звертатися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в загальному порядку, визначеному ст. 116, 118 ЗК України.
Земельна ділянка, що перебуває у користуванні фермерського господарства, може бути передана у власність фізичній особі - члену цього господарства, лише після припинення прав останнього на таку ділянку.
Отже, член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у межах розміру земельної частки (паю) за умови припинення права користування нею фермерським господарством. Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 20.06.2023 у справі №633/408/18).
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 мала право на отримання спірних земельних ділянок лише у загальному порядку після припинення права постійного користування на них фермерським господарством.
З фактичних обставин справи вбачається, що метою отримання спірних земельних ділянок було не створення фермерського господарства Бурою А.А. одноосібно або з членами родини, а їх отримання безкоштовно, за пільговою процедурою в обхід загальному порядку.
Тобто, засновник фермерського господарства і його учасники, в порушення процедури, яка передбачає повернення земельної ділянку, наданої для ведення фермерського господарства, її власнику (державі в особі органу місцевого самоврядування), вирішили залишити земельну ділянку у себе, поділивши її на частини, право власності на які оформлене, зокрема ОСОБА_1 .
В свою чергу, ОСОБА_1 , заперечуючи проти задоволення позову, доказів того, що мала реальний намір та спроможна вести фермерське господарство, самостійно виробляти (вирощувати) товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, суду не представила.
За матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 не займалася фермерським господарством ні до набуття у власність земельних ділянок, ні після, отримавши спірні земельні ділянки у власність, одразу передавала їх в оренду.
Відтак, поведінка як засновника фермерського господарства, так і одного з його членів - ОСОБА_1 не є добросовісною, а спрямована на штучне використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання у власність земель державної (комунальної) власності поза передбаченою законом обов'язковою процедурою.
У силу вимог ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Ознаками вказаного способу захисту є: подається власником або титульним володільцем; стосовно індивідуально визначених речей; зміст позову становить вимога про повернення речі; річ перебуває у володінні іншої особи (відповідача); річ знаходиться у чужому володінні незаконно.
Володіння нерухомим майном може бути підтверджене фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц).
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16).
Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19).
Суб'єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб'єкта і права володіння цим майном (як складової права власності) (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).
У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16).
Як установлено судом із фактичних обставин справи, наказами ГУ Держгеокадастру у Рівненській області спірні земельні ділянки передано у власність ОСОБА_1 :
- наказом від 06.04.2017 року №17-1030/16-17-СГ - земельну ділянку площею 0,4466 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:008;
- наказом від 06.04.2017 року №17-1028/16-17-СГ - земельну ділянку площею 2,5356 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1291.
Право власності зареєстроване 11.04.2017 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (на земельну ділянку площею 0,4466 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:008 реєстраційний номер: 1224496756246; на земельну ділянку площею 2,5356 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1291 реєстраційний номер: 1224479956246).
Окрім того, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.11.2019 внесено запис про право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 01.11.2019, укладеного між відповідачами.
Процедура передачі земельних ділянок у власність ОСОБА_1 дотримана не була, відтак, остання здійснює правомочності власника щодо них незаконно.
У свою чергу, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч. 1 ст. 761 ЦК України).
Ураховуючи, що суд дійшов висновку про неправомірність набуття ОСОБА_1 у власність земельних ділянок площею 0,4466 га, кадастровий номер 5624682700:01:012:0008 і площею 2,5356 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1291, відтак передача їх у користування (на підставі Договору оренди землі від 01.11.2019) ФГ "Валентина", як орендарю, є також незаконною.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора щодо витребування спірних земельних ділянок у відповідачів є обґрунтованими та таким, що підлягають до задоволення.
Щодо застосування ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції). Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) ст. 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), п. 166-168). Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними. Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), п. 68, «Кривенький проти України» від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07). ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Критерій законності означає, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя. Втручання держави в право особи на мирне володіння майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Легітимною метою такого втручання може бути здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів. Водночас, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання додержання вимог законодавства при наданні у власність земельних ділянок комунальної власності. З огляду на недобросовісність поведінки у спірних правовідносинах відповідачів втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння спірною ділянкою та її повернення у володіння власника будуть пропорційними зазначеній легітимній меті і, враховуючи встановлені обставини справи, не становитимуть для відповідачів надмірного тягаря. Щодо строку позовної давності. Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення від 22.10.1996 року у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" рішення від 20.09.2011 року у справі "ВАТ "Нафтова компанія" Юкос" проти Росії") . Отже, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право. Тобто, позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав, а інститут позовної давності має на меті сприяти сталості цивільних відносин (відповідну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі №910/2974/18, від 15.01.2019 року у справі №910/296918, від 15.01.2019 року у справі №910/2972/18, від 07.02.2019 року у справі №910/2966/18, від 26.02.2019 року у справі №910/2967/18 та від 21.05.2019 року у справі №910/15457/17, від 11.11.2019 року у справі №904/1038/19 тощо). Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (рішення від 20.12.2007 року у справі "Фінікарідов проти Кіпру"). Відтак застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з'ясувати усі обставини, пов'язані з фактом обізнаності та об'єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів. Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому, і в разі подання позову суб'єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб'єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.05.2020 року у справі №922/1467/19, від 17.03.2021 року у справі №922/1017/20, від 30.06.2021 року у справі №922/3274/19, від 22.05.2018 року у справі №369/6892/15-ц, від 17.10.2018 року у справі №362/44/17, від 22.05.2018 року у справі №469/1203/15-ц, від 05.07.2018 року у справі №915/826/16, від 23.10.2019 року у справі №359/6456/15, від 07.11.2018 року у справі №372/1036/15-ц, від 31.10.2018 року у справі №367/6105/16-ц, від 20.11.2018 року у справі №372/2592/15, від 06.06.2018 року у справі №372/1387/13-ц, від 19.04.2017 року у справі №405/4999/15-ц).У застосуванні наведених положень законодавства необхідно враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі №907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст.ст. 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (відповідна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі №907/50/16). Прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов'язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин. Верховний Суд неодноразово наголошував, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (відповідна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 року у справі №487/10132/14-ц). У постанові від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави. Зазначений висновок конкретизований Великою Палатою Верховного Суду: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки, тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду в разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів. Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 922/3737/19, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок є передання (надання) земельної ділянки у власність, що оформлюється рішенням уповноваженого органу про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, у цій справі - накази Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 06.04.2017 року №17-1030/16-17-СГ та №17-1031/16-17-СГ. Про факт порушення інтересів держави прокурор дізнався лише після вивчення інформації та матеріалів ГУ Держгеокадастру у Рівненській області, а уповноважений у спірних правовідносинах орган місцевого самоврядування - лише з листа Рівненської окружної прокуратури в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» від 09.04.2024, яким повідомлено про виявлені порушення при передачі земельної ділянки у приватну власність. (Вказане угоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 07.11.2018 у справі № 488/6111/14-ц). Навіть якщо рахувати початок перебігу строку позовної давності 06.04.2017 року, з цією датою пов'язується незаконне набуття у власність відповідачкою ОСОБА_13 спірних земельних ділянок, то такий не минув станом на час звернення прокурора до суду. На той час пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України врегульовано, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Отже, за змістом вказаної норми продовження позовної давності пов'язується із встановленням карантину. У свою чергу, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, який постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжувався і був скасований 01.07.2023. Окрім того за п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Таким чином, останні п'ять років мали місце дві норми, які зупиняли строк спливу позовної давності, а саме: - з 02.04.2020 року - під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України). Карантин був припинений з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р., але його естафету прийняв воєнний стан; -з 24.02.2022 року - у період дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану (п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України). Але у травні 2025 року ВР України ухвалила Закон України від 14.05.2025 №4434-ІХ «Про внесення змін до пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» (далі - Закон № 4434). З 4 вересня 2025 року в Україні поновлюється перебіг строків позовної давності. Законотворці вважають, що зупинення строків позовної давності на сьогодні не є актуальним, адже судова система працює і той, хто має бажання, може захищати свої права в суді. Виключення пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» із ЦК України означає, що з дня, наступного від дати набрання чинності Законом №4434 ми продовжимо обраховувати строк позовної давності, який: або ще не закінчився станом на 02.04.2020 року; або ще не почав закінчуватися станом на 02.04.2020 року. У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України" Суд зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод. У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини" зазначено, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи. Приписами ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Оскільки позовна давність не спливла, то підстави для її застосування відсутні. Висновки суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Верховний Суд наголошує, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа була вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлювалися таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Європейський суд з прав людини у справах "Серявін та інші проти України" і "Трофимчук проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (довід). Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. При розгляді справи встановлено, що всупереч вимогам ст. 32 ЗК України та ст. 13 Закону України «Про фермерське господарство», ГУ Держгеокадастру у Рівненській області згідно наказів від 06.04.2017 №17-1030/16-17-СГ та №17-1031/16-17-СГ «Про затвердження проєкту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність» передало у власність ОСОБА_3 , як члену ФГ «Валентина», земельні ділянки площею 0,4466 га з кадастровим номером 5624682700:01:012:0008 та площею 2,5356 га з кадастровим номером 5624682700:01:001:1291 для ведення фермерського господарства, які остання не отримувала у користування для його створення, у розмірі земельної частки (паю), за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебували у постійному користуванні ОСОБА_8 (засновника господарства), а мала би отримати у власність такі ділянки у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства. ОСОБА_3 після передачі їй у приватну власність спірних земельних ділянок фермерську діяльність не здійснювала, а передала їх в оренду тому ж господарству, у постійному користуванні якого були вказані земельні ділянки до отримання їх у власність останньою. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. ст. 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 ЦК України, ч. 2 ст. 52 ЗК України). Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача (п. 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17). Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння. Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Зокрема, згідно ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Частиною 3 ст. 388 ЦК України передбачено, що якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна. Враховуючи обставини справи суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову і про витребування з володіння відповідачів у комунальну власність на користь Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області земельних ділянок: площею 0,4466 га, кадастровий номер 5624682700:01:012:0008 (реєстраційний номер: 1224496756246); площею 2,5356 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1291 (реєстраційний номер: 1224479956246). Щодо застосування положень Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» в частині умов та порядку компенсації органом державної влади добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна. Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» доповнено статтю 390 ЦК України частиною п'ятою наступного змісту: «Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади». У розділі ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» згаданого Закону вказано, що його положення мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна. За змістом наведених норм вбачається, що механізм компенсації вартості майна, яке незаконно вибуло з володіння держави чи територіальної громади, застосовується виключно у разі, якщо відповідачем за позовом прокурора є добросовісний набувач. Стаття 388 ЦК України розкриває поняття добросовісного набувача - це особа, яка придбала майно за відплатним договором в іншої особи, що не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати. При розгляді справи було встановлено, що метою отримання спірної земельної ділянки було не створення фермерського господарства та здійснення відповідної підприємницької діяльності ОСОБА_7 одноосібно або з членами родини, а її отримання безкоштовно, за пільговою процедурою в обхід загальному порядку, що свідчить про недобросовісність поведінки ОСОБА_1 . Невнесення прокурором вартості майна виключає можливість постановлення рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача, але не виключає можливість розгляду справи за позовом прокурора та ухвалення судом рішення про витребування майна у недобросовісного набувача. Вирішення питання щодо добросовісності / недобросовісності відповідачів у спірних правовідносинах було здійснено судом на стадії ухвалення рішення. Згідно постанови КЦС ВС від 14.01.2026 року у справі № 354/160/25, внесення вартості нерухомого майна на депозитний рахунок суду є обов'язковою передумовою для задоволення позову про витребування майна в добросовісного набувача. При витребуванні майна в недобросовісного набувача положення ч. 5 ст. 390 ЦК України не застосовуються. Питання про добросовісність набувача вирішується судом після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення, а не при прийнятті позову до розгляду. У разі встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов на підставі ст. 387 ЦК України без застосування приписів ч. 5 ст. 390 ЦК України, яка визначає порядок компенсації вартості майна добросовісному набувачеві. Натомість у разі недоведення позивачем недобросовісності набувача і встановлення, що набувач є добросовісним, суд відмовляє в задоволенні позову, зокрема на підставі ч. 5 ст. 390 ЦК України, якщо позивач попередньо не вніс вартість майна на депозитний рахунок суду. Суд дійшов висновку про витребування майна в недобросовісного набувача, тому положення ч. 5 ст. 390 ЦК України не застосовуються.
Розподіл судових витрат. За змістом ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати. За положеннями ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Прокуратурою сплачено судовий збір у розмірі 12 112 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №747 від 23.04.2024 р., який належить до стягнення з відповідачів, у зв'язку з задоволенням позову.
Керуючись ст. ст. 12, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
Позов керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дядьковицької ТГ в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської областідо ОСОБА_1 , Фермерського господарства "Валентина" про витребування земельних ділянок - задоволити повністю.
Витребувати від ОСОБА_14 та Фермерського господарства "Валентина" у комунальну власність на користь Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області земельну ділянку площею 0,4466 га, кадастровий номер 5624682700:01:012:0008 (реєстраційний номер: 1224496756246).
Витребувати від ОСОБА_14 та Фермерського господарства "Валентина" у комунальну власність на користь Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області земельну ділянку площею 2,5356 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1291 (реєстраційний номер: 1224479956246).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Рівненської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910077, вул. 16 липня, буд. 52, місто Рівне Рівненської області, 33028, р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, код класифікації видатків бюджету 2800, банк: Державна казначейська служба м. Київ) 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) грн 00 коп. судових витрат (судовий збір).
Стягнути з Фермерського господарства "Валентина" на користь Рівненської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910077, вул. 16 липня, буд. 52, місто Рівне Рівненської області, 33028, р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, код класифікації видатків бюджету 2800, банк: Державна казначейська служба м. Київ) 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) грн 00 коп. судових витрат (судовий збір).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Позивач: Рівненська окружна прокуратура(код ЄДРПОУ 02910077, вул. Гарна, 29, місто Рівне Рівненської області, 33001).
Особа, в інтересах якої подано позов: держава в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області (код ЄДРПОУ 04387208, вул. Млинівська, 33а, с. Дядьковичі Рівненського району Рівненської області, 35361).
Відповідачка: ОСОБА_15 (РНОКПП НОМЕР_2 , мешканка АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Фермерського господарства "Валентина" (код ЄДРПОУ 21085978, вул. Рибацька, 14а, с. Кривичі Рівненського району Рівненської області, 35336).
Суддя Красовський О.О.
Повне рішення суду складено 03 березня 2026 року.