справа № 753/18350/25 головуючий у суді І інстанції Колесник О.М.
провадження № 22-ц/824/6008/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
04 березня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Надточий К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 03 вересня 2025 року, постановлену під головуванням судді Колесниик О.М., у м. Києві, про забезпечення позову до подання позовної заяви Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування квартири, -
У серпні 2025 року ПАТ «СК «УНІКА» звернулося до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просило суд накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 56,6 кв.м., житловою площею 37,1 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 27008808000.
Заява обґрунтована тим, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 23 квітня 2025 року у справі № 910/10606/23 позов ПАТ «СК «УНІКА» до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , третя особа: Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 , про стягнення страхового відшкодування, задоволено. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь ПАТ «СК «УНІКА» страхове відшкодування у розмірі 1 558 878,30 грн. Вказаною Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23 квітня 2025 року встановлено наявність зобов'язань у ФОП ОСОБА_3 за договором на транспортно-експлуатаційне обслуговування з перевезення вантажів автомобільним транспортом № 22/04/22 від 22 квітня 2022 року. При цьому, будучи обізнаним про зобов'язання, ОСОБА_3 відчужив належне йому майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , відповідно до Договору дарування квартири від 21 липня 2022 року, на користь своєї дружини ОСОБА_1 . Заявник вважає, що ОСОБА_3 подарував своїй дружині об'єкт нерухомого майна, що перебував у його власності з метою уникнення виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення збитків, на підставі укладеного Договору на транспортно-експлуатаційне обслуговування з перевезення вантажів автомобільним транспортом, що порушує права заявника, як потерпілої особи. Так, ПАТ «СК «УНІКА» має намір звернутися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , про визнання недійсним договору дарування квартири від 21 липня 2022 року, а відтак для забезпечення виконання майбутнього рішення суду у зазначеній справі, просило суд забезпечити позов саме у визначений у заяві спосіб.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 03 вересня 2025 року заяву ПАТ «СК «УНІКА» задоволено. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 56,6 кв.м., житловою площею 37,1 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 27008808000.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , вказує, що оскаржувана ухвала обмежує права апелянта, в праві володіння, користування та розпорядження належним їй майном, а мотиви, з яких виходив суд першої інстанції, зводяться до неповного та не всебічного вивчення обставин справи. На думку сторони апелянта суд першої інстанції, при ухваленні рішення про забезпечення позову не дослідив питання про наявність спору між сторонами. Вчинення правочину було здійснено до моменту пред'явлення вимоги ПАТ «СК «УНІКА» до ОСОБА_3 . Першочергово, вимоги щодо відшкодування пред'являлися до ФОП « ОСОБА_4 », а не до ФОП « ОСОБА_3 ». Враховуючи зазначене, між сторонами відсутній спір щодо визнання правочину недійсним, відтак суд безпідставно задовільнив заяву про забезпечення позову. Як вбачається із тексту заяви про забезпечення позову, основним аргументом накладення арешту на належне ОСОБА_1 майно являється реалізація даного житлового приміщення в ході виконавчого провадження судового рішення у справі № 910/10606/23, відповідачем в якій являється ОСОБА_3 . При цьому, вказане обґрунтування, жодним чином не стосується розгляду питання щодо визнання договору дарування недійним та скасування рішення про держану реєстрацію речових прав на нерухоме майно. Звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник. В ході розгляду судом заяви про забезпечення позову, не було досліджено наявності/відсутності у ОСОБА_3 коштів, які б дозволи виконати рішення у справі № 910/10606/23, що призвело до відсутності дослідження судом першої інстанції співмірності накладеного забезпечення позову із ризиками, які можуть настати для позивача в ході розгляду справи.
У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ «СК «УНІКА» зазначає, що ухвала про накладення арешту істотно не порушує права відповідача ( ОСОБА_1 ), оскільки остання продовжує користуватися подарованою їй квартирою АДРЕСА_1 . Перехід права власності на вказану квартиру до дружини, через два місяці після втрати вантажу за договором дарування, свідчить про мету приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення завданих збитків, на підставі укладеного Договору на транспортно-експедиційне обслуговування з перевезення вантажів автомобільним транспортом та свідчить про недійсність правочину та порушує права позивача, як потерпілої особи. Вартість подарованого майна Боржника оцінена лише в розмірі 200 000,00 грн., що також не покриває його заборгованість за рішенням суду по господарській справі № 910/10606/23, де зазначено про стягнення з Боржника 1 558 878,30 грн. виплачену суму страхового відшкодування, 23 383,17 грн. судового збору за подання позовної заяви, 28 059,81 грн. судового збору за подання апеляційної скарги. Окрім зазначеної квартири, боржник позбувся всіх належних йому транспортних засобів за договорами купівлі-продажу на нового власника: 28.05.2022 року т/з DAF XF 105.460; 07.06.2022 року т/з SCHMITZ SCO 24; 07.06.2022 року т/з DAF XF 105.460; 28.05.2022 року т/з SCHMITZ SCO 24; 02.06.2022 року RENAULT MAGNUM 480; 02.06.2022 року SCHMITZ SCO 24; 25.05.2022 року RENAULT MAGNUM 480. В розшук оголошено приватним виконавцем т/з ВАЗ 21104, д/н НОМЕР_1 , 2006 року випуску та т/з напівпричіп KRONESD 27B, д/н НОМЕР_2 , який разом з вантажем було втрачено внаслідок пожежі 02 травня 2022 року. Оскільки саме суд вжив заходів для забезпечення позову, а виконавець виконує поставлені вимоги, то питання які ставить відповідач щодо майбутніх дій та наслідків, з боку виконавця, по-перше є передчасними. По-друге, спір про дії (бездіяльність) виконавця в даному судовому провадженні не розглядається.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що не вжиття заходів забезпечення позову, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у даній справі, а тому заява про забезпечення позову підлягає задоволенню.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).
Верховний Суд у постановах від 31 липня 2024 року в справі №623/2015/21, від 29 липня 2024 року в справі №761/80/23, від 15 липня 2024 року в справі № 361/5905/23 та інших виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20).
Відповідно до ч.1 та ч. 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій зі сторони відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення вимог позивача.
Згідно зі ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі у разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об'єктивний характер.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім «право на суд», яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13 січня 2011 року у справі «Кюблер проти Німеччини», заява № 32715/06). Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені «правом на суд».
Із урахуванням цього, будь-яке можливе забезпечення позову, у випадку найменшої загрози його невиконання, є виправданим, якщо занижує поріг легітимного сподівання особи на захист свого порушеного права, і є законним, необхідним та збалансованим із правами усіх сторін спору.
Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Такі правові висновки сформульовані Верховний Судом у постановах від 17 червня 2024 року в справі № 644/1482/22, від 01 травня 2024 року в справі № 638/6777/23, від 21 лютого 2024 року в справі № 201/9686/23, від 11 серпня 2022 року в справі № 522/1514/21 (провадження № 61-19123св21) та інших.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що заява про забезпечення позову за своїм змістом відповідає вимогам статті 151 ЦПК України і відповідає суті інституту забезпечення позову, як гарантії дотримання прав позивача в разі ухвалення судом рішення на його користь.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності обґрунтованих підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 56,6 кв.м., житловою площею 37,1 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 27008808000, з огляду на те, що між сторонами виник спір з приводу визнання недійсним правочину як фраудаторного, вчиненого з метою ухилення від виконання зобов'язання з відшкодування шкоди та сплати грошових коштів позивачу.
Врахувавши обґрунтованість ризиків невиконання рішення суду та те, що вжиття заходів забезпечення позову в даному випадку виступає як спосіб гарантування обов'язкового виконання судового рішення і не створює невиправданих обмежень відповідачу в її правах, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру.
Накладення арешту на майно має на меті обмеження особи у праві розпоряджатися таким майном і його застосування не призведе до невиправданого обмеження майнових прав власника, оскільки арештоване майно фактично зберігається у володінні та користуванні власника, а обмежується лише можливість розпорядитися ним.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 та у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі №643/15394/19.
Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не перевірив наявності у відповідача майна достатнього для виконання зобов'язання та стягнення заборгованості перед позивачем, колегія суддів не бере до уваги, з огляду на те, що цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення.
Крім того, постанова Північного апеляційного господарського суду від 23 квітня 2025 року у справі № 910/10606/23, якою стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь ПАТ «СК «УНІКА» страхове відшкодування у розмірі 1 558 878,30 грн. ОСОБА_3 не виконана, не дивлячись на доводи апелянта щодо можливої наявності іншого майна.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.
Порушень норм процесуального права, які давали б підстави для скасування ухвали суду першої інстанції, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 03 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Повне судове рішення складено 05 березня 2026 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.