П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
04 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/29664/25
Перша інстанція: суддя Бездрабко О.І.,
повний текст судового рішення
складено 28.10.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді -Кравченка К.В.,
судді -Джабурія О.В.,
судді -Вербицької Н.В.,
при секретарі -Марченко І.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Міністерство оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
21.08.2025 ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Міністерство оборони України в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо повторного взяття на військовий облік;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести відомості до Єдиного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів щодо виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) з військового обліку.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 27.12.1995 він був засуджений Жовтневим районним судом м. Одеси за ст.94, ч.2 ст.140, ст.42 КК України (в редакції 1960 року) до 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Згідно відповіді Державної установи «Вільнянська виправна колонія (№20)» 15.06.2000 ОСОБА_1 був звільнений на підставі Указу Президента України про помилування від 05.06.2020.
Також позивач вказував, що 27.04.2023 він був виключений з військового обліку на підставі п.6 ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», про що на тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного НОМЕР_2 від 27.04.2023 міститься відповідна відмітка. Разом з тим, у 2024 році працівники ІНФОРМАЦІЯ_4 повторно взяли позивача на військовий облік. З усних обґрунтувань, наданих ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо вчинення дій з повторного взяття на облік, відповідачем повідомлено, що ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» в редакції від 18.05.2024 не містить підстави, яка була застосована 27.04.2023 до ОСОБА_1 та слугувала підставою для виключення з військового обліку. Позивач вважав свої права порушеними, а бездіяльність відповідача протиправною.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, оскільки після виключення з військового обліку особа перестає бути військовозобов'язаною, а тому на неї не поширюються законодавство про військовий обов'язок та військову службу, адже рішення про виключення з військового обліку є остаточним і особа не повинна знову ставати на військовий облік, окрім випадку, коли вона робить це добровільно. Апелянт звертає увагу на те, що він не подавав заяву про взяття його на військовий облік.
Також апелянт звертає увагу, що чинне законодавства не передбачає обов'язку самостійно оновити персональні дані для виключених з військового обліку осіб.
Оскільки п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» встановлено, що взяттю на військовий облік військовозобов'язаних підлягають громадяни, які були зняті, звільнені, але не виключені з військового обліку, а апелянт був саме виключений з військового обліку, він вважає, що повторному взяттю на такий облік він не підлягає.
На думку апелянта повторне взяття його на військовий облік на підставі нових законів є неможливе, адже він вже був виключений з обліку остаточно в 2023 році, а тому такі дії погіршують його існуюче становище, та фактично є обмеженням його конституційних прав і свобод.
З урахуванням зазначеного, апелянт вважає, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, після прийняття рішення про виключення апелянта з військового обліку у 2023 році мав внести такі відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про виключення апелянта з військового обліку відповідно до запису у тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного НОМЕР_2 від 27.04.2023.
Відсутність належним чином оформленого рішення про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про виключення ОСОБА_1 з військового обліку свідчить, на думку апелянта, про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, в той час як доказів наявності правових підстав для невнесення вказаної інформації, відповідач до суду першої інстанції не надав, отже такі докази у справі відсутні.
За наведених обставин апелянт вважає, що належним способом захисту його порушеного права є зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_4 внести відомості до Єдиного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів щодо виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) з військового обліку (Службова назва даного реєстру "Оберіг").
У відзиві на апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_2 , посилаючись на доводи, що узгоджуються з висновками, викладеними в рішенні суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Третя особа у справі своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , вироком Жовтневого районного суду м. Одеса від 27.12.1995, визнаний винним в скоєнні злочинів, передбачених ст.94, ч.2 ст.140 КК України та йому було призначене покарання у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Згідно з копією тимчасового посвідчення військовозобов'язаного від 27.04.2023 серії НОМЕР_2 , позивач взятий на військовий облік 14.12.2001 ІНФОРМАЦІЯ_5 та виключений з військового обліку 27.04.2023 на підставі п.6 ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» як засуджений.
30.06.2025 за вих. №30-3/2025 адвокатом позивача до ІНФОРМАЦІЯ_4 був направлений адвокатський запит, в якому адвокат просив повідомити:
1. З якою метою були вилучені оригінали довідки серії АБ №007392, яка підтверджує той факт, що ОСОБА_1 , засуджений 27.12.1995 Жовтневим районним судом м. Одеси за ст. 94, 140 ч.2, 42 КК України до 7 років позбавлення волі із конфіскацією майна, та тимчасове посвідчення військовозобов'язаного НОМЕР_2 від 27.04.2023, у якому зазначено, що 27.04.2023 ОСОБА_2 виключений з військового обліку в порядку п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
2. Чи був складений протокол вилучення оригіналів документів які визначені у п. 1 цього запиту? Якщо такий протокол складався - надіслати копію зазначеного протоколу.
3. Повідомити де наразі зберігаються оригінали документів визначених у п.1 цього запиту.
Листом від 11.07.2025 за вих.№С/13772 ІНФОРМАЦІЯ_5 повідомив адвоката позивача про те, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в статусі військовозобов'язаного у ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Також, повідомлено, що Засудження ОСОБА_1 не перешкоджає його призову на військову службу під час особливого періоду (воєнний стан та загальна мобілізація). На адресу, яка міститься у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів ОСОБА_1 поштовим зв'язком були направлені повістки про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_7 , а саме: повістка №1556823 про явку о 09:00 год. 27.12.2024 для проходження медичного огляду; повістка №3333404 про явку о 10:00 год. 09.05.2025 для проходження медичного огляду.
Повідомлено, що станом на надання відповіді на адвокатський запит ОСОБА_1 не з'явився за жодної з повісток. Роз'яснені положення КУпАП зокрема щодо адміністративного правопорушення, щодо можливості особистої явки особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, та положення статті 279-9 КУпАП.
Також. відповідно до копії облікової картки до тимчасового посвідчення серії НОМЕР_2 , апелянт перебуває на військовому обліку як військовозобов'язаний; визнаний непридатним в мирний час, обмежено придатним у воєнний час.
Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що злочин, за вчинення якого було засуджено позивача, станом на час його вчинення та винесення вироку, визнавався тяжким, а тому 27.04.2023 позивач був виключений з військового обліку, на підставі п.6 ч. 6 ст.37 Закону №2232-ХІІ, але з 18.05.2024 вказана норма була виключена, а особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, підлягають взяттю на військовий облік та можуть бути призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Також суд першої інстанції зазначив, що станом на день виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 визнавався таким, який не має судимості. Суд першої інстанції зазначав, що законодавство не передбачає збереження стану (статусу) виключення з військового обліку для осіб, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Водночас такі особи підлягають взяттю на військовий облік, зокрема військовий облік військовозобов'язаних, на загальних підставах, передбачених ч.1 ст.37 Закону №2232-XII, якщо відсутні передбачені діючою редакцією ч.6 ст.37 Закону №2232-XII підстави для виключення з військового обліку.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з п.20 ч.1 ст.106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Також Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.
За змістом п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі по тексту - Положення №154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно з п.9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Відповідно до п.11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Отже, обов'язки щодо обліку військовозобов'язаних покладені на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-XII).
Відповідно до ч.2 ст.1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно із ч.3 ст.1 Закону №2232-ХІІ військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною 7 ст.1 Закону №2232-XII передбачено, що виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Згідно з частинами 3 і 4 ст.2 Закону №2232-ХІІ громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Стратегія залучення, розвитку та утримання людського капіталу в силах оборони України визначається Міністерством оборони України.
Частиною 9 ст.1 Закону №2232-XII, серед іншого, визначено, що стосується військового обов'язку, громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (абзац 1 ч.1 ст.39 Закону №2232-XII).
Як зазначено вище, та вбачається з печатки проставленої в у тимчасовому посвідченні № НОМЕР_3 (замість військового квитка) від 27.04.2023, позивача з 27.04.2023 виключено з військового обліку на підставі п.6 ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Відповідно до п.6 ст.37 Закону №2232-XII в редакції, чинній станом на 27.04.2023, виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які:
1) призвані чи прийняті на військову службу;
2) проходять військову службу (навчання) у вищих військових закладах освіти і військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти;
3) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку;
4) досягли граничного віку перебування в запасі;
5) припинили громадянство України;
6) були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину;
7) направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру;
8) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими.
Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 №3633-IX, який набрав чинності 18.05.2024, пункт 6 ст.37 Закону №2232-ХІІ викладено в такій редакції:
"6. Виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запасі.
У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку".
Також 18.05.2024 набрав чинності «Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560).
Пунктом 4 розділу «Загальні питання» Порядку №560 передбачено, що на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані:
- особи, звільнені з військової служби у зв'язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною 3 або 4 статті 1 Закону України “Про очищення влади». Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади;
- особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України;
- особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ;
- засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.
Отже, з набранням чинності змін до ст.37 Закону №2232-XII, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 №3633-IX, апелянт є таким, що підпадає під його дію як особа, що може бути призвана на військову служба під час мобілізації на особливий період.
З урахуванням викладеного, оскільки станом на момент звернення адвоката позивача із адвокатським запитом (30.06.2025), редакція ст.37 Закону №2232-XII, не передбачала такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, колегія суддів вважає, що відповідач діяв у відповідності до вимог чинного законодавства, взявши апелянта на облік, як військовозобов'язаного.
Що стосується застосування положень ст.58 Конституції України, слід зазначити наступне.
У Рішенні від 09.02.1999 року №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов'язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили.
За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).
На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб'єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров'я.
Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (ст.58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.
Разом з тим, законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає інтересам держави, і це не означає погіршення становища особи.
У зв'язку із внесенням змін до Закону №2232-XII звужено коло підстав для виключення осіб з військового обліку. Впроваджуючи такі зміни, законодавець мав на меті розширення мобілізаційного ресурсу задля забезпечення обороноздатності держави в умовах дії правового режиму воєнного стану внаслідок збройної агресії російської федерації, що обґрунтовано державним інтересом.
Наведені законодавчі зміни не мають ретроактивного характеру, а є нормами прямої дії, що застосовуються до правовідносин, які виникають після набрання ними чинності. Їх метою не є погіршення становища конкретної особи, а забезпечення публічного інтересу - національної безпеки.
З часу набрання чинності змін до Закону №2232-XII, положення закону поширюються на всіх військовозобов'язаних осіб, які не досягли граничного віку перебування в запасі.
Таким чином, у контексті спірних правовідносин колегія суддів дійшла висновку про необхідність керуватись приписами законодавства, чинними на момент виникнення спірних правовідносин, тобто під час звернення позивача до відповідачів із адвокатським запитом (червень 2025 року).
Враховуючи вищевикладене, оскільки за чинними нормами ст.37 Закону №2232-XII позивач не підпадає під категорію осіб, які можуть бути виключеними з військового обліку та є військовозобов'язаним, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо внесення до Єдиного електронного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про виключення апелянта з військового обліку.
При цьому апеляційний суд відхиляє, як помилкові, доводи апелянт щодо не поширення на нього дії Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та посилання апелянта на те, що рішення про виключення з військового обліку є остаточним і апелянт не є особою, яка підлягає взяттю на військовий облік.
Доводи стосовно того, що відсутність оформленого рішення про внесення відомостей до Реєстру про виключення апелянта з військового обліку, порушує права апелянта, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення.
Відповідно до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи все вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.311, ст.315, ст.316, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 06.03.2026
Суддя-доповідач К.В. Кравченко
Судді Н.В. Вербицька О.В. Джабурія