05 березня 2026 року Справа № 280/418/26 м.Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Конишева О.В., перевіривши матеріали
позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області (69002, м. Запоріжжя, вул. Фортечна, буд. 65, код ЄДРПОУ 38625593)
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
19.01.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області, щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки відпустки, премії визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 рік на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
2. Зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області, здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки відпустки, премії визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 рік на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
3. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області, щодо не підготовки та не направленні до уповноваженого органу, через який було подано заяву про призначення пенсії за вислугою років оновлених грошового атестату та довідки на ім'я ОСОБА_1 про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
4. Зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області видати оновлених грошового атестату та довідки на ім'я ОСОБА_1 про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Крім того, просить поновити пропущений строк звернення до суду.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 26.01.2026 року позовну заяву залишено без руху. Зазначено, що недоліки позовної заяви можуть бути усунуті шляхом подання до суду: обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску за період з 20.07.2022 по 20.05.2023; оригіналу платіжного документу на підтвердження сплати судового збору в розмірі, встановленому Законом України «Про судовий збір» (сплатити 2129,92 грн.).
На адресу суду від позивача надійшла заява про поновлення процесуального строку звернення до суду. В обґрунтування заяви зазначає, що спірні правовідносини щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовця виникли в період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року. Враховуючи те, що на момент виникнення спірних правовідносин діяла редакція частини 2 статті 233 КЗпП України, яка передбачала право на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, то строк звернення позивача до суду підлягає поновленню. Окрім того, позивачем не було одержано ним письмового повідомлення який розмір прожиткового мінімуму був застосований при розрахунку грошового забезпечення заявника, а також грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань /інших щомісячних основних та додаткових видів 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року, інформації про розмір грошового забезпечення станом на 01 січня 2020, 01 січня 2021, 01 січня 2022, 01 січня 2023 року за останньою займаною посадою заявника, з обов'язковим зазначенням процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії та розмір у %, інформацію щодо тарифного розряду, згідно з яким розраховується посадовий оклад заявника з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року. Позивач не мав підстав для сумнівів у добросовісності відповідача при здійсненні розрахунку грошового забезпечення. Лише після отримання відповіді на адвокатський запит від 10 листопада 2026 року позивачу фактично стало відомо про порушення свого права У витягу з наказу про звільнення, грошовому атестаті або будь-яких інших документів, з якими було ознайомлено позивача при звільненні, не передбачено діючим законодавством зазначення інформації стосовно прожиткового мінімуму за яким розраховується грошове забезпечення військовослужбовця. Також, звертає увагу суду на рішення Конституційного суду від 11 грудня 2025 року про конституційність частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України. Таким чином, строк подання позовної заяви щодо правовідносин про нарахування та виплату грошового забезпечення позивача в період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 є непропущеними. Просить поновити строк для звернення до адміністративного суду. Щодо сплати судового збору позивач зазначає, що звільнений від сплати судового збору на підставі п.1, ч.1, ст.5 ЗУ"Про судовий збір".
Надаючи оцінку поважності наведених у заяві причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, необхідно зазначити таке.
Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 3 статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
В той же час відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Верховний Суд у постанові від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 дійшов до висновку, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.
Отже, оскільки спір у цій справі стосується дотримання трудових гарантій позивача на оплату праці, то при вирішенні питання щодо дотримання строків звернення з позовом до суду слід застосовувати положення ст.233 КЗпП України.
Виходячи із змісту наведеної норми ст.233 КЗпП України, вбачається, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, від 03 серпня 2023 року у справі № 280/6779/22 і від 06 березня 2024 року у справі № 600/5050/23-а.
Також, суд враховує, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року №1423 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року №1236» дію карантину через COVID-19 продовжено. Карантин скасований на всій території України з 1 липня 2023 року.
Таким чином, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 02 серпня 2023 року справі № 380/17776/22, від 03 серпня 2023 року у справі №280/6779/22.
Отже, з 01.07.2023 строк звернення до суду із позовом про виплату заробітної плати (грошового забезпечення, суддівської винагороди) регламентується статтею 233 КЗпП України і складає три місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
В спірному випадку, позивач оскаржує бездіяльність відповідача щодо невірного обрахунку його грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.05.2023, тому за наведеного вище правового регулювання до вимог щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.07.2022 застосуванню підлягає ч. 2 ст. 233 КЗпП України до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, якою право особи на звернення до суду з позовом про стягнення належної їй заробітної плати не обмежувалось будь-яким строком.
До вимог за період з 20.07.2022 по 20.05.2023 застосуванню підлягає ч. 1 ст. 233 КЗпП України (у редакції після 19.07.2022), яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа (працівник, службовець) дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Враховуючи також положення пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та той факт, що карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651), строк звернення до суду слід обраховувати з 01.07.2023.
Відтак, суд вважає, що з 01.07.2023 у позивача є три місяці для звернення до суду з вимогами, що стосуються періоду з 20.07.2022 по 20.05.2023.
До суду позовна заява надійшла 16.01.2026 (сформовано в системі «Електронний суд»), отже з вимогами щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 20.07.2022 по 20.05.2023 - із порушенням встановленого тримісячного строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України.
Щодо посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 по справі №1-7/2024(337/24), суд вважає за необхідне зазначити, що рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 по справі №1-7/2024(337/24) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 по справі №1-7/2024(337/24), для працівника, який продовжує працювати не застосовується тримісячний строк звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору, тоді як у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - застосовується тримісячний строк звернення до суду з моменту звільнення (одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні).
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025 визнано неконституційною лише частину першу статті 233 в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Частина друга вказаної статті неконституційною не визнавалась.
Відповідно до ч.1 ст.121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду застосування частини першої статті 121 КАС України, уперше сформульованою у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19, правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Тому, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані із дійсними, істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Триваюча пасивна поведінка особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".
Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Аналогічні висновки викладені, зокрема у постанові Верховного Суду від 21 березня 2023 року (справа № 640/3380/22).
Суд враховує, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка його отримує. Отже, з дня отримання грошового забезпечення особою, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Відтак, про застосування розміру прожиткового мінімуму при розрахунку грошового забезпечення за відповідний рік позивач повинен була дізнатись у січні відповідного року після отримання грошового забезпечення.
Крім того, суд зазначає, що звернення позивача до відповідача із заявою про надання інформації та документального підтвердження щодо нарахувань та виплати грошового забезпечення та отримання листа-відповіді не змінює початку перебігу процесуального строку, який розпочинається саме з наступного дня, що настає за днем виплати грошового забезпечення за кожний місяць окремо.
Отримання позивачем листа від відповідача, в тому числі при щомісячному отриманні грошового забезпечення під час перебування на службі, не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується та не змінює початок перебігу строку звернення до адміністративного суду.
Поряд з вказаним, відсутність сумнівів у добросовісності відповідача з боку позивача має суто суб'єктивний характер та не може бути підставою для поновлення строку звернення до суду.
Належних доказів на підтвердження існування обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду, позивач суду не надав.
За приписами частини 1 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з частиною 2 статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Щодо сплати судового збору, суд зазначає наступне.
Позивач вважає, що він звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", за яким від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Разом з тим, предметом даного адміністративного позову є вимога про визнання протиправними дій відповідача щодо видачі атестату і довідки про розмір грошового забезпечення та зобов'язання видати вказані документи. Тобто, позивачем пред'явлено вимогу немайнового характеру з похідною від неї вимогою зобов'язального характеру, які не є тотожними вимозі про стягнення заробітної плати.
Отже, позивачу слід було сплатити суму судового збору за вимогу немайнового характеру про зобов'язання видати атестат і довідку про розмір грошового забезпечення.
Разом з тим, доказів сплати судового збору або документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, позивачем до матеріалів адміністративного позову не надано.
Відповідно до п.1, 9 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк; у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
З огляду на викладене, оскільки позивач не подав до суду доказів сплати судового збору та належних доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду з даною позовною заявою, а наведені представником позивача підстави поновлення такого строку є неповажними, наявні підстави для повернення позовної заяви.
Керуючись ст.ст. 123, 169, 241, 243, 248 КАС України, суддя -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області (69002, м. Запоріжжя, вул. Фортечна, буд. 65, код ЄДРПОУ 38625593)- повернути позивачу.
Роз'яснити, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі протягом 15 днів з дня її підписання.
Суддя О.В.Конишева