Сквирський районний суд Київської області
Справа № 376/3054/25
Провадження № 2/376/438/2026
04 березня 2026 року м.Сквира
Сквирський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Ловінської С.С.,
за участю секретаря судових засідань Кропивлянської С.М.,
розглянувши в залі суду в м. Сквира Київської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ТОВ «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
Представник позивача звернувся з позовом до відповідачки, просить стягнути з останньої заборгованість за кредитним договором. Крім того, позивач просить в порядку частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України за формулою: Розрахунок інфляційних втрат: І = ((si * s): 100) - s, де І - сума інфляційних втрат; si - індекс інфляції за певний період; s - сума заборгованості; 100 - переведення відсотків, Розрахунок 3 % річних: С* 3: 100: 365 * Дн., де С - сума основного боргу; 3 - 3% річних; 100 - переведення відсотків; 365 - кількість днів у році; Дн. - кількість днів прострочення, починаючи з дати набрання рішення суду законної сили до моменту виконання рішення в частині задоволеної суми заборгованості і стягнути отриману суму інфляційних втрат і 3 % річних з ОСОБА_1 , на користь ТОВ «Українські фінансові операції». Роз'яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні втрати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування.
В обґрунтування позову посилається на те, що 15.07.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір №4812456 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Товариство свої зобов'язання за кредитним договором виконало та надало відповідачці кредит в сумі 10000,00 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку НОМЕР_1 . Відповідно до укладеного договору факторингу від 27.02.2025 року № 27/02/2025 перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором № 4812456 від 15.07.2024 року, загальна сума заборгованості склала 49200,00 грн. Всупереч умовам Договору, незважаючи на повідомлення, відповідака не виконала свого зобов'язання. Після укладання Договору факторингу та переходу права вимоги до Позивача, відповідачка не здійснила жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ані на рахунки ТОВ «Українські фіннансові операції», ані на рахунки первісного кредитора. Фактично таким чином, відповідачка має заборгованість перед Позивачем за Договором № 4812456 від 15.07.2024 року загальною сумою 64 000,00 грн, яка складається з суми заборгованості з тіла кредиту - 10 000,00 грн, нарахованих процентів первісним кредитором - 34 200,00 грн, нарахованих процентів ТОВ «Українські фінансові операції» за 132 календарних дні 19 800,00 грн.
Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 27.11.2025 відкрито провадження у цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представник ТОВ «Українські фінансові операції» в судове засідання не з'явився, в позовній заяві вказав проводити без участі представника позивача, позов підтримує, не заперечує щодо заочного розгляду справи.
Відповідачка ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явивлася, причин неявки не повідомила, відзиву на позовну заяву не подала.
За вище вказаних обставин суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ч. 1 ст. 280 ЦПК України, з урахуванням достатніх матеріалів про взаємовідносини сторін.
Водночас, судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України, у зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Між сторонами виникли правовідносини щодо належного виконання умов укладеного кредитного договору.
Судом встановлено, що 15.07.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4812456 (а.с. 34-44).
Відповідно до умов договору: п.1.2 тип кредиту - кредит. Сума кредиту (загальний розмір) складає 10 000,00 грн; п.1.3. - строк кредиту 360 днів; п.1.4.1 стандартна процентна ставка становить 1,50% за кожен день користування кредитом та застосовується в межах всього строку кредиту; п.2.1 - товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок Клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_2 .
Згідно листа № 1-0603 від 06.03.2025 ТОВ «Універсальні платіжні рішення» успішно перераховано кошти на платіжну карту клієнта : 15.07.2024 10:31:12 на суму 10000,00 (десять тисяч гривень 00 копійок) грн, номер карти НОМЕР_3 , номер транзакції в системі iPay.ua - 453196394, призначення платежу: Зарахування 10000,00 грн на картку НОМЕР_1 (а.с.54).
Товариство свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачці грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами кредитного договору.
27.02.2025 ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ « Українські фінансові операції» уклали договір факторингу № 27/02/2025, згідно якого до ТОВ «Українські фінансові операції» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 .
Відповідно до витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу № 27/02/2025 від 27.02.2025 ТОВ «Українські фінансові операції» набуло права грошової вимоги до Відповідачки в сумі 49 200,00 грн.
За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов'язкові реквізити документа.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
З урахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Особливості укладання договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно зі ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 та від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про належне укладення Кредитного договору № 4812456 від 15.07.2024.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. До відносин за кредитним договором застосовуються положення § 1 Глави 71 ЦК України (позика), якщо інше не встановлено § 2 Глави 71 ЦК України (кредит) і не випливає із суті кредитного договору.
На вимогу ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За змістом ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно із ч. 1 ст. 513 ЦК Україниправочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Статтею 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що до позивача, як нового кредитора, перейшло право вимоги до відповідача за Кредитним договором № 4812456 від 15.07.2024.
На день звернення до суду ТОВ «Українські фінансові операції» з цим позовом строк дії договору минув, як стверджує позивач, позичальник у встановлений у договорі строк позичені грошові кошти кредитодавцеві не повернув, проценти за користування кредитом не сплатив.
Оскільки докази виконання позичальницею ОСОБА_1 взятих на себе за Кредитним договором № 4812456 від 15.07.2024 обов'язків з повернення позичених грошових коштів та процентів у матеріалах справи відсутні, суд вважає невиконання відповідачкою своїх зобов'язань за Кредитним договором № 4812456 від 15.07.2024 встановленим фактом.
Згідно розрахунку заборгованості, сформованого ТОВ «Лінеура Україна» за договором № 4812456 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 15.07.2024 року станом на 27.02.2025 у відповідачки наявна заборгованість в розмір 49 200,00 грн (а.с.69-76).
Відповідно до розрахунку заборгованості, який сформовано ТОВ «Українські фінансові операції» за договором № 4812456 про надання споживчого кредиту від 15.07.2024 року за 132 календарних дні (28.02.2025-09.07.2025) у відповідачки наявна заборгованість в розмір 29 800,00 грн, що складаються з заборгованості за тілом кредиту - 10 000,00 грн, заборгованість за процентами за користуванням - 19 800,00 грн (а.с.65-68)
Враховуючи вищевикладене, а також те, що доказів повернення кредиту чи спростування вказаних обставин, на час розгляду справи відповідачкою не надано, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову в частині стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за Кредитним договором № 4812456 від 15.07.2024 у сумі 10 000,00 грн.
Щодо позовних вимог ТОВ «Українські фінансові операції» в частині стягнення з ОСОБА_1 відсотків за Кредитним договором № 4812456 від 15.07.2024, суд зазначає наступне.
На підставі ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
На підставі положень ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22.11.2023 до Закону України «Про споживче кредитування» внесено зміни, відповідно до яких на підставі ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповіднодо ч.4 цієї статті, не можеперевищувати 1% (зміни, внесені п. 5 розділу І Закону України № 3498-IX від 22.11.2023, набрали чинності 24.12.2023, тобто, з дня, наступного за днем його опублікування (23.12.2023).
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 3498-IX від 22.11.2023, дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Тобто, положення Закону України № 3498-IX від 22.11.2023 про обмеження максимального розміру денної процентної ставки, який не може перевищувати 1%, має зворотну дію в часі стосовно кредитних правовідносин, що виникли до набрання чинності цим законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
У п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів 2,5 %; протягом наступних 120 днів 1,5%.
Таким чином, у період з 24.12.2023 по 21.08.2024 діє перехідний період правового регулювання (під час якого діє обмеження максимальної денної процентної ставки у розмірі 2,5 %, 1,5%), проте одночасно під час якого, як слідує з положень п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 3498-IX від 22.11.2023, діє обмеження максимальної денної процентної ставки у розмірі також 1 % та поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Відтак, застосовними у вказаному часовому періоді з 24.12.2023 по 21.08.2024 можуть бути такі максимальні розміри денної процентної ставки: 1) 1 % при укладенні кредитних договорів у правовідносинах, що виникають після 24.12.2023 (набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22.11.2023, яким ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено ч. 5); 2) 1% при пролонгації після 24.12.2023 договорів, укладених до набрання чинності змінами до Закону України «Про споживче кредитування»; 3) 2,5 % (з 24.12.2023 по 22.04.2024 включно) та 1,5% (з 23.04.2024 по 21.08.2024 включно), передбачені п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування». При цьому, законом не встановлено обмежень дії ч. 5 ст. ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», згідно з якими умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Відтак, вбачається суперечливість положень ч.5ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» з п.17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».
У практиці Верховного Суду сформовано сталий підхід, за якого при застосуванні норми права в разі можливості її неоднозначного розуміння необхідно враховувати її текстуальне значення (букву закону), з'ясовувати дійсну легітимну мету законодавця, яка встановлюється, зокрема, через аналіз пояснювальної записки до проєкту закону , а також дослідження генезису розвитку відповідних законодавчих змін, дійсної суті проблеми, що підлягає вирішенню на рівні прийняття закону (Постанова КАС у складі ВС від 20.11.2018 у справі № 820/1670/18).
З пояснювальної записки до Закону України № 3498-IX від 22.11.2023 вбачається, що прийняття законопроекту було обґрунтовано необхідністю знизити надвисоке ціноутворення на ринку мікрокредитування, зменшити високоризикове кредитування, сповільнити зростання заборгованості малозабезпечених і фінансово необізнаних позичальників та посилити захист прав споживачів шляхом гарантування отримання ними всієї інформації, необхідної для оцінки спроможності до повернення кредиту та виплати відсотків за користування ним, а також усунення можливості психологічного впливу кредитодавцем на процес прийняття такого рішення. Тобто, уцілому зазначений законопроект було спрямовано на покращення становища споживача у кредитних правовідносинах.
Відтак, суд ураховує, що метою прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22.11.2023 було саме покращення становища споживача послуг кредитування, а обмеження максимального розміру процентної ставки мало на меті не створити надмірний фінансовий тягар для споживача.
Окрім цього, при врахуванні на підставі п. 2 розділу IІ Закону України «Про споживче кредитування» положень закону про обмеження максимальної денної процентної ставки в розмірі 1 %, передбаченому ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», при пролонгації договорів, укладених до набрання чинності змінами до Закону України «Про споживче кредитування», логічним є висновок, що Перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» не застосовні до тих договірних правовідносин споживчого кредитування, які виникли до внесення змін до закону, проте пролонгуються після набрання чинності ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», яким обмежено максимальний розмір денної процентної ставки (1 %).
За такого підходу стає очевидним, що дія Перехідних положень закону поширюється не на нові правовідносини, а саме на ті правовідносини, які виникли до набрання чинності законом, який покращує становище споживача, та тривають після набрання чинності цим законом та мають на меті забезпечити поступовий перехід правовідносин до нових реалій правового регулювання з дотриманням справедливого балансу інтересів учасників таких правовідносин. Разом з тим, відсутні підстави для застосування перехідних положень закону до правовідносин, що виникають під час нових реалій правового регулювання, під час існування більш сприятливого для споживача фінансових послуг правового регулювання та в умовах чинності застереження, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування»).
За змістом Закону України «Про правотворчу діяльність», перехідні положення включаються до нормативно-правового акта, якщо: 1) реалізація нормативно-правового акта здійснюватиметься поетапно (при цьому текст кожної тимчасової норми права, включеної до цього розділу, має вказувати на строк (термін), протягом якого діятиме зазначена тимчасова норма); 2) нормативно-правовими актами, що застосовувалися до набрання чинності прийнятим (виданим) нормативно-правовим актом, встановлювався інший порядок регулювання відповідних суспільних відносин; 3) акт має зворотну дію в часі (пом'якшує або скасовує відповідальність особи); 4) необхідно передбачити збереження обсягу і змісту норм права, спрямованих на захист прав і свобод громадян та інтересів юридичних осіб, що існували за попереднього регулювання тощо.
Відтак, для договорів споживчого кредитування, які було укладено до 24.12.2023, проте які пролонгуються після 24.12.2023, не може бути встановлено більш сприятливий режим правового регулювання максимальної денної процентної ставки, аніж для договорів, які укладені після 24.12.2023, тобто, після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22.11.2023 до Закону України «Про споживче кредитування», яким внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування».
Натомість для правовідносин, які виникли після набрання чинності 24.12.2023 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22.11.2023, на підставі ч. 5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 цієї статті, не може перевищувати 1%.
Такий підхід відповідає принципу тлумачення закону на користь слабшої сторони, який є однією з основних засад правової системи, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закон та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи («in dubio pro persona» або «in dubio pro homine», що означає «у вагомих сумнівах - на користь людини» (Постанова Верховного Суду від 10.01.2024 у справі №240/4894/23).
Принцип тлумачення закону на користь особи вказує на те, що в сумнівних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію, яка максимально захищає права та інтереси саме фізичної особи.
Відтак, максимальний розмір денної процентної ставки з 24.12.2023 не повинен перевищувати 1%, а щодо договорів, які укладено до набрання чинності Законом України № 3498-IX: протягом перших 120 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» 2,5%; протягом наступних 120 днів 1,5%; та 1 % починаючи з 241 дня після набрання чинності зазначеним Законом.
Кредитний договір № 4812456 укладений 15.07.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 , тобто, після набрання чинності відповідних положень Закону України «Про споживче кредитування», а тому положення Закону про обмеження максимального розміру денної процентної ставки застосовуються до даних правовідносин у порядку передбаченому ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» у розмірі, що не може перевищувати 1%.
З урахуванням наведеного, суд відхиляє наданий позивачем розрахунок заборгованості у частині нарахованих відповідачу процентів, оскільки вважає, що при нарахування процентів за користування відповідачем кредитом слід ураховувати обмеження максимального розміру денної процентної ставки до 1% відповідно до вимог Закону України «Про споживче кредитування»,.
Перевіряючи правильність розрахунку заявлених до стягнення суми за нарахованими процентами у розмірі 54 000,00 грн, враховуючи зміни, внесені до Закону України «Про споживче кредитування», а саме: застосувавши до договору процентну ставку у розмірі 1% від суми кредиту за кожен день користування кредитом протягом 360 днів з 15.07.2024 по 09.07.2025, суд здійснив відповідні перерахунки процентів за формулою: 10000 х 1% х 360 = 36 000,00 грн.
Відтак, з урахуванням змін, внесених до Закону України «Про споживче кредитування», розмір нарахованих процентів за користування кредитом в межах строку дії Кредитного договору №4812456 від 15.07.2024 становить 36 000,00 грн.
Виходячи з викладеного, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» підлягає стягненню заборгованість за Кредитним договором № 4812456 від 15.07.2024 з у розмірі 46 000,00 грн ( 10 000 тіло + 36000,00 проценти) .
Стосовно вимог про зазначення в рішенні суду про стягнення в порядку ч.ч.10, 11 ст.265 ЦПК України з відповідача інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу до моменту виконання рішення суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконанняним грошового зобов'язання та у разі прострочення виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 10 ст. 265 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу (ч.11 ст.265 ЦПК України).
Частина 11 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» конкретизує порядок виконавчих дій виконавця щодо нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення суду за алгоритмом (формулою), визначеним у рішенні суду. Зокрема врегульовано, що якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі; до закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.
Правила ч.ч.10, 11 ст.265 ЦПК України встановили виняток із зазначеного загального правила, надавши суду повноваження за результатами з'ясування характеру та правової природи матеріальних відносин між сторонами у справах про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, продовжити нарахування відсотків або пені на період після ухвалення такого судового рішення.
Формулювання вказаних норм процесуального права визначають право, а не обов'язок суду зазначити в рішенні про таке нарахування, відповідно суд на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, майнового стану відповідача, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності, вирішує питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи ч.ч.10, 11 ст.265 ЦПК України.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великою Палати Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22.
Крім того, суд вважає, що рішення суду має бути чітким та зрозумілим для його виконання.
Нарахування відсотків має мінливий характер і залежить від кількості днів прострочення зобов'язання, а тому при ухваленні рішення неможливо визначити конкретний розмір відсотків, що підлягає сплаті в майбутньому.
З огляду на викладене, а також у зв'язку із обмеженнями щодо нарахування та стягнення інфляційних витрат і 3% річних в період дії воєнного стану, встановлених п.18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, судом не встановлено підстав для застосування ч.ч.10, 11 ст.265 265 ЦК України, у зв'язку з чим вимоги у вказаній частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог, та оскільки позов задоволено на 71,88% (46 000,00 грн х 100 : 64 000,00 грн), то суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 1 741,22 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 7188,00 грн.
На підставі наведеного та керуючись статтями 2, 4, 5, 12, 13, 76-84, 89, 141, 247, 258, 259, 263-268, 280-289, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов ТОВ «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» суму заборгованості за кредитним договором № 4812456 від 15.07.2024 в розмірі 46 000,00 грн (сорок шість тисяч гривень 00 копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» судовий збір у розмірі 1 741,22 грн (одна тисяча сімсот сорок одна гривня 22 копійки).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» витрати на правову допомогу в розмірі 7 188,00 грн (сім тисяч сто вісімдесят вісім гривень 00 копійок).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Учасники справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», ЄДРПОУ 40966896, адреса: 03045, м.Київ, вул.Набережно-Корчуватська, буд. 27 прим.2.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя С.С.Ловінська