Виноградівський районний суд Закарпатської області
_______________________________________________________________________________________________ Справа № 299/1516/24
Номер провадження 2/299/1620/25
(заочне)
06.03.2026 року м.Виноградів
Виноградівський районний суд, Закарпатської області у складі головуючого судді А.А.Надопта, секретар судового засідання О.М.Стрижак, за участю представника позивача ОСОБА_1 адвоката В.В.Гриценко, представник третьої особи- Органу опіки та піклування Виноградівської міської ради по дорученню В.Глаголи, представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Виноградів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи на стороні позивача, що не заявляють самостійних вимог: Орган опіки та піклування Виноградівської міської ради та ІНФОРМАЦІЯ_2 ради про визначення місця проживання дітей,
Позивач звернувся у суд із позовом до ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ), третя особа: Орган опіки та піклування Виноградівської міської ради про визначення місця проживання їх спільних дітей ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_4 разом з батьком.
Позов обґрунтовано тим, що у березні 2024р. позивач звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що за рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 22.04.2021р. в справі № 299/29/21 шлюб між сторонами було розірвано. У шлюбі у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_4 , які проживають разом з ним. Мати не цікавиться успіхами дітей, їх станом здоров'я, недостатньо піклується про фізичний і духовний розвиток, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування, що негативно впливає на їх фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дітьми в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення; не надає дітям доступу до культурних та інших духовних цінностей; не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу. Фактично створились умови, які шкодять інтересам дітей.
Позивач зазначає, що він має повну можливість забезпечити дітям належні умови проживання та повною мірою займатися їхнім вихованням, а відтак просив суд визначити місце проживання їх дітей ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_4 з ним.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві та просив такі задоволити;
відповідачка в судове засідання, будучи належним чином повідомленою про місце і час розгляду справи у суді не з'явилася, заяв та клопотань про причини неявки або відкладення слухання справи не надала тому, при відсутності заперечень зі сторони представника позивача, суд вирішує справу на підставі наявних в ній доказів та матеріалів і ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст.280 ЦПК України.
Так, за змістом ч.2 ст.43 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Під добросовісністю необхідно розуміти користування правами за призначенням, здійснення обов'язків у межах визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживання процесуальними правами.
У справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Креуз проти Польщі" Європейський суд з прав людини роз'яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними (ч. 1 ст. 372 ЦПК України).
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).
Перевіряючи поважність причин неявки в судове засідання сторін, суд встановив, що сторонам надсилались судові повістки про виклик в судове засідання на адреси, засоби зв'язку, які зазначено в позовній заяві, однак сторони жодного разу не з'явились і не повідомляли суд про поважність причин неявки в судові засідання. Така поведінка сторін суперечить приписам статей 43, 44 ЦПК України, а тим більше що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
З метою запобігання безладному руху справи з врахуванням особливостей судового процесу, та зважуючи на те що сторони нових доказів ніж ті що подано до суду не зможуть подати і такі слід вважати достатніми для вирішення заявлених позовних вимог, то зазначене на думку суду щодо розгляду справи за відсутності сторін не вплине на своєчасний розгляд справи та не призведе до порушення процесуальних прав сторін у спірних правовідносинах.
Представник третьої особи- Органу опіки та піклування Виноградівської міської ради в судовому засіданні повністю підтримала Висновок органу опіки та піклування №02-1-15/870 від 23.02.2024р. про доцільність визначення місця проживання дітей сторін разом з батьком, який просив взяти до уваги при винесенні рішення по суті.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог позивача та просив у їх задоволенні відмовити.
Суд , заслухавши пояснення учасників процесу, визначивши юридичну природу правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов таких висновків.
Вимоги ст.264 ЦПК України зобов'язують суд під час ухвалення рішення вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Розглядаючи справу, суд забезпечив учасникам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, зокрема, позивач скористався правовою допомогою.
Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод 1950р. кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановлений законом, який вирішить спір щодо його права та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Суди, відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України, розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Частиною 1 ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод, чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя (ст.5 ч.1 ЦПК), суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Завданнями цивільного судочинства (ст.2 ЦПК) є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Розглядаючи вказану справу на підставі наведених і встановлених у судовому засідання фактів суд констатує, що вони регулюються правовідносинами, визначеними нормами ЦПК України.
В даній справі заявник звернувся до суду з вказаною позовною заявою до відповідачки та просить суд визначити місце проживання їх спільних дітей ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_4 разом з ним.
У справі, яка є предметом розгляду у суді, позивач просить визначити місце проживання їх спільних дітей разом з ним, тобто фактично заявлені вимоги, пов'язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує та утримує дітей, що може бути підставою для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а також для звільнення з військової служби.
Вирішуючи заявлений позов виходить з того, що статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних життєвих обставин- юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися, для підтвердження яких необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Сімейним Кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
В судовому засіданні достовірними та належними доказами встановлено, що 16.02.2016р. сторони по справі уклали шлюб, про що зроблено актовий запис №22 у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Виноградівського районного управління юстиції в Закарпатській області та видано свідоцтво про шлюб НОМЕР_1 (а.с.7).
Під час перебування сторін у шлюбі, в них народилося двоє дітей: дочки ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження дітей серії НОМЕР_2 та НОМЕР_3 (а.с.5).
В подальшому 22.04.2021р. рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області шлюб між сторонами розірвано, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 аліменти на дітей в розмірі по 1500,00 грн. на кожну дитину щомісяця, починаючи з дня звернення до суду до досягнення дитиною повноліття (а. с. 7-10).
Зі змісту висновку органу опіки та піклування - Виконавчого комітету Виноградівської міської ради Закарпатської області від 29.04.2024р. №02.1-15/1967 про визначення місця проживання дітей вбачається, що метою визначення місця проживання дітей, є скасування заборгованості зі сплати аліментів, так як діти фактично проживають з батьком, який офіційно не працевлаштований, займається вирощуванням квітів та сільськогосподарської продукції. За місцем проживання характеризується позитивно. Питання про визначення місця проживання дітей орган опіки та піклування залишив на розгляд суду (а.с.43-44).
Відповідно до висновку органу опіки та піклування - Виконавчого комітету Виноградівської міської ради Закарпатської області від 28.01.2025р. №02.1-15/392 про визначення місця проживання дітей спеціалістом служби у справах дітей та завідувачем відділення соціальної роботи Центру надання соціальних послуг здійснено візит та проведено обстеження умов проживання сторін по справі. Працівниками соціальної служби встановлено, що ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом з матір'ю ОСОБА_9 -1960 р.н. та батьком ОСОБА_10 -1959 р.н. Будинок складається з 4-х житлових кімнат та кухні, ванної кімнати, 2-х коридорів. Умови проживання задовільні, для дітей створені належні умови для виховання та розвитку. У дівчат є окрема кімната. На момент візиту діти були у батька.
Працівниками соціальної служби також встановлено, що ОСОБА_8 проживає за адресою: АДРЕСА_2 у будинку матері ОСОБА_11 - 1977 р.н., разом з матір'ю, братами ОСОБА_12 - 2010 р.н., ОСОБА_12 - 2012 р.н. Будинок складається з двох кімнат, кухні та коридора. Опалення - електричний камін, вода - скважина на дворі. ОСОБА_4 (Ціцей) повідомила працівників соціальної служби, що офіційно працює за кордоном у м.Будапешті, а також, що згідна підписати мирову угоду про визначення місця проживання дітей з батьком, оскільки планує виїжджати за кордон та забрати дітей до м.Будапешта.
За результатами розгляду питання комісією було прийнято рішення та письмовий висновок органу опіки та піклування, за яким визнано доцільним визначити місця проживання дітей ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_4 з батьком ОСОБА_13 .
Так, оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст.89 ЦПК України з врахуванням положень ст.ст.76-88 ЦПК України. Відповідно до вимог ст.ст.12,13,78,81,82 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов'язані довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Отже, вирішуючи дану справу суд виходить з того, що законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання із дитиною.
Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
За частиною першою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018р. у справі №402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989р. про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Аналіз наведених норм права і практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Приписи ч.1 ст. 161 СК України передбачають право батьків на звернення до органу опіки та піклування або суду у разі відсутності згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина.
Між тим, як вбачається з висновку органу опіки та піклування - Виконавчого комітету Виноградівської міської ради Закарпатської області від 28.01.2025р. №02.1-15/392 про визначення місця проживання дітей спеціалістом служби у справах дітей та завідувачем відділення соціальної роботи Центру надання соціальних послуг здійснено візит та проведено обстеження умов проживання сторін по справі де відповідачка ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ) повідомила працівників соціальної служби, що офіційно працює за кордоном у м.Будапешті, а також, що «…згідна підписати мирову угоду про визначення місця проживання дітей з батьком, оскільки планує виїжджати за кордон…».
З урахуванням наведеного та встановлених у судовому засіданні обставин справи суд приходить до переконання, що між сторонами відсутній спір щодо місця проживання неповнолітніх дітей сторін, оскільки відповідачка (мама дітей) під час відвідування її працівниками соціальної служби сама безпосередньо повідомила їх, що «…згідна підписати мирову угоду про визначення місця проживання дітей з батьком, оскільки планує виїжджати за кордон…», а відтак, фактично не заперечує проти визначення місця проживання неповнолітніх дочок разом із батьком.
..Так, згідно даних висновку органу опіки та піклування - Виконавчого комітету Виноградівської міської ради Закарпатської області від 28.01.2025р. №02.1-15/392 про визначення місця проживання дітей спеціалістом служби у справах дітей та завідувачем відділення соціальної роботи Центру надання соціальних послуг здійснено візит та проведено обстеження умов проживання позивача по справі, де працівниками соціальної служби встановлено, що ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом з своїми батьками: матір'ю ОСОБА_9 -1960 р.н. та батьком ОСОБА_10 -1959 р.н., на момент візиту діти були у батька, для дітей створені належні умови для виховання та розвитку.
З наведеного випливає, що діти сторін і так проживають із батьком, і спору стосовно цього, який підлягав би судовому захисту, між батьками немає, що ними не заперечується.
Тіж обставини у суді підтвердили і допитані в суді свідки.
Зокрема, допитана у суді неповнолітня дочка сторін ОСОБА_14 в суді вказала, що на даний час із меншою сестрою проживають з батьком, вона однаково любить і батька і маму. Коли мама приїзжає додому то вона зузстірчається з ними, привозить їм гостинці, але вони не ночують у мами в дома, бо там мало місця. Їхати до мами в м.Будапешт вона не хоче, оскільки хоче жити в Україні.
Допитавний у суді в якості свідка ОСОБА_10 - батько позивача, показав, що він в сім'ю сина не вмішується, відповідачка проживає в м.Будапешті, коли приїзжає за кордону колишня невістка ні його син, ні він сам не заперечують дітям йти до матері, тим більше вона проживає на сусідній вулиці. Більше того він сам інколи відвозить дітей до матері. Діти добре забезпечені сином, він з дружиною теж приймають посильну участь у вихованні внучок.
Принципом 6 «Декларації прав дитини» від 20 листопада 1959 року визначено, що дитина для повного і гармонійного розвитку особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і під відповідальністю своїх батьків і в усякому разі в атмосфері любові і моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, окрім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Отже, вирішуючи вимогу позивача з приводу визначення місця проживання спільних дітей, суд зважує на те, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Аналізуючи вищенаведені обставини та враховуючи вимоги норм сімейного законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визначення місця проживання неповнолітніх дітей разом з батьком задоволенню не підлягають за недоведеністю позовних вимог.
Окрім того, суд вважає, що позивач у цій справі намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дітей з метою звільнення від виконання військового обов'язку, а не дійсного захисту своїх сімейних прав, або інтересів дитини.
Як зазначалося вище, сімейні відносини базуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.
Зважаючи на це, позов про визначення місця проживання дітей у цій справі фактично пред'явлений особою, яка може бути мобілізована на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для звільнення з військової служби в особливий період на підставі статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а відтак суд приходить до висновку, що позивач у цій справі намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дітей з метою уникнення мобілізації для виконання військового обов'язку (проходження військової служби), що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення його позовних вимог.
Крім того, суд звертає увагу і на те, що у постанові Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі №139/122/14-ц вказано, що: «під спором про право розуміють перешкоди у здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду. Спір про право пов'язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб'єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. При відсутності цих елементів відсутній спір про право».
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Разом з тим, слід відзначити, що СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо утримання дитини.
Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо утримання дитини.
Окрім того, суд, оцінюючи доводи і докази, на які посилається позивач, враховує і висновки органу опіки та піклування, який визначив доцільним залишити місце проживання дітей з батьком.
Разом з тим, в умовах воєнного стану саме орган опіки та піклування на підставі звернення особи чоловічої статі призовного віку із заявою про встановлення фату самостійного виховання та утримання батьком неповнолітньої дитини, враховуючи введений у державі воєнний стан та закріплений ст.65 Конституції України обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, повинен з'ясувати необхідність такого, уникаючи можливих зловживань в цьому напрямку, та належним чином мотивувати свій висновок про можливість визначення такого факту.
Також, суд вказує на те, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов'язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин). Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі №754/5841/17.
Так, у зв'язку з повномасштабною збройною агресією російської федерації з 24 лютого 2022 року указом Президента в Україні введено воєнний стан, строк дії якого наразі продовжено до 03.02.2026 року.
Відповідно до пп.4 п.1 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Аналіз зазначених норм права дозволяє зробити висновок, що визначення місця проживання дітей, про що саме просить позивач, може бути підставою для подальшого отримання відстрочки чи звільнення з військової служби, проте умови існування в державі воєнного стану, строк дії якого наразі продовжено, можуть визначати домінування суспільного інтересу над приватним, що характерно для сучасної України, яка перебуває зараз в стані війни з росією, у зв'язку з повномасштабною збройною агресією російської федерації з 24.02.2022р.
Крім того, суд зауважує, що станом на сьогодні саме орган опіки та піклування, тобто Орган опіки та піклування виконавчого комітету Виноградівської міської ради, на підставі звернення особи чоловічої статі призовного віку із заявою про визначення місця проживання дітей, враховуючи введений у державі воєнний стан та закріплений ст.65 Конституції України обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, повинен з'ясувати необхідність такого, уникаючи можливих зловживань в цьому напрямку, та належним чином мотивувати свій висновок про можливість призначення особи опікуном, проте, як вбачається у Висновку органу опіки та піклування - Виконавчого комітету Виноградівської міської ради Закарпатської області від 28.01.2025р. №02.1-15/392 взагалі не з'ясовано та необґрунтовано таку необхідність
На підставі викладеного, відповідно до вимог ст.ст.19,24,55,56,112,141,150,160,161 СК України, ст.ст.8,11,12 Закону України «Про охорону дитинства» та керуючись ст.ст.2-5,10,12,13,18,81,144,223,259,263-265,280-282 ЦПК України, суд:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи на стороні позивача, що не заявляють самостійних вимог: Орган опіки та піклування Виноградівської міської ради та ІНФОРМАЦІЯ_2 ради про визначення місця проживання дітей- відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду .
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Надопта А. А.