06 березня 2026 року м. Харків Справа № 922/2891/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В.
розглянувши заяву позивача - Акціонерного товариства “Харківське підприємство автобусних станцій» (вх.№2214 від 24.02.2026) про ухвалення додаткового рішення у справі №922/2891/25
за позовом Акціонерного товариства "Харківське підприємство автобусних станцій", м. Харків,
до 1. Приватного підприємства "Транс-Сервіс", смт. Васищеве, Харківський район, Харківська область,
2. Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації, м. Харків,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:
1. Управління патрульної поліції у Харківській області, м. Харків,
2. Зміївська міська рада Чугуївського району Харківської області, м. Зміїв, Чугуївський район, Харківська область,
про визнання недійсним правочину, визнання незаконними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 (повний текст постанови складено та підписано 26.02.2026) - апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Харківське підприємство автобусних станцій» задоволено частково.
Рішення Господарського суду Харківської областівід 27.10.2025 у справі №922/2891/25 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано недійсною додаткову угоду №2 від 23.02.2024 до Договору № 1 від 19.02.2019 про організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, укладену між Приватним підприємством "Транс-Сервіс" та Департаментом економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації в частині внесення змін пунктами 1.1, 1.2 Розділу 1 "Предмет договору" до Розділу 1 "Предмет договору" первісної редакції Договору № 1 від 19.02.2019 щодо зміни назви приміського автобусного маршруту загального користування № 1325 Зміїв (АС) -Слобожанське.
Визнано незаконними дії Приватного підприємства "Транс-Сервіс" щодо затвердження паспорту приміського автобусного маршруту регулярних перевезень № 1325 Зміїв-Слобожанськевід 14 червня 2024 та його складових без зазначення в них назв автостанцій. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Стягнуто з Приватного підприємства "Транс-Сервіс" на користь Акціонерного товариства "Харківське підприємство автобусних станцій" 2422,40 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви та 3633,60 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Стягнуто з Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації на користь Акціонерного товариства "Харківське підприємство автобусних станцій" 2422,40 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви та 3633,60 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
У апеляційній скарзі (вх.№2494 Х/2 від 25.11.2025) Акціонерне товариство “Харківське підприємство автобусних станцій» просило стягнути з ПП “Транс-Сервіс (код ЄДРПОУ 33010796) та Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 38157940) на користь Акціонерного товариства “Харківське підприємство автобусних станцій» (код ЄДРПОУ 03115293) судові витрати. Також представник позивача зазначав, що докази реальності понесення таких витрат будуть надані протягом 5-ти днів після ухвалення судового рішення.
23.02.2026 через підсистему “Електронний суд» від Акціонерного товариства “Харківське підприємство автобусних станцій» надійшла заява, яка зареєстрована за вх.№2214 від 24.02.2026, про ухвалення додаткового рішення у справі №922/2891/25, в якій позивач просить винести додаткову постанову, якою стягнути з ПП “Транс-Сервіс та Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації на користь Акціонерного товариства “Харківське підприємство автобусних станцій» судові витрати у сумі 99,84 грн (судовий збір за надання доступу до запису судового засідання), 128 000 грн - витрати на професійну правничу допомогу, з яких - 87 000 грн - витрати на правничу допомогу у суді першої інстанції, 41 099,84 грн - витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.02.2026 прийнято заяву (вх.№2214 від 24.02.2026) Акціонерного товариства “Харківське підприємство автобусних станцій» про ухвалення додаткового рішення у справі №922/2891/25 до розгляду у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи.
Встановлено відповідачам строк для надання письмових пояснень або заперечень з приводу заяви з доказами надсилання їх копії заявнику до 03.03.2026 (кінцева дата для надходження безпосередньо до суду).
02.03.2026 від другого відповідача - Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації надійшло клопотання про зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу(вх. № 2461), в якому він просить відмовити у задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу, посилаючись на те, що заявлений розмір вказаних витрат не відповідає критерію спірмірності із складністю справи та обсягу наданих послуг, часом, витраченим адвокатом на їх надання, оскільки заявлений обсяг та характер справи не дають підстав вважати її складною, з огляду на те, що спір не вимагав великого обсягу юридичної та технічної роботи та не потребував витрат значного часу та коштів, на які послався позивач, перелік процесуальних дій представника позивача був мінімальним і типовим для більшості господарських спорів. Зокрема, другий відповідач зазначив, що наведені позивачем в акті наданих послуг дії адвоката з подання клопотання про залучення третьої особи, клопотання про визнання доказу належним, клопотання про відкладення розгляду справи , клопотання про ознайомлення з матеріалами справи є діями з виготовлення та подання стандартних за змістом процесуальних документів, а тому їх зміст не містить складної правової аргументації або значного обсягу фактичних даних, їх підготовка об'єктивно не могла займати зазначену в акті кількість годин, а частина документів була підготовлена в один день, що свідчить про їх одночасну підготовку та технічний характер роботи, а тому нарахування повного часу окремо на кожне клопотання не є обґрунтованим.
03.03.2026 від першого відповідача - Приватного підприємства «Транс-Сервіс» надійшло клопотання про зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу(вх. № 2493), в якому він просить відмовити у задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу, посилаючись на те, що заявлений розмір витрат не відповідає критеріям реальності, а також співмірності із складністю справи та обсягом наданих послуг, часом, витраченим адвокатом на їх надання з огляду на те, що зміст більшості складених адвокатом заяв по суті справи та заяв з процесуальних питань в значній частині дублюють зміст один одного, є типовими, а тому зазначені позивачем часові витрати на їх складання є явно завищеними, дана справа не є складною і заявлена позивачем сума витрат не є пропорційною до предмета спору.
Разом з цим перший відповідач зазначає, що у Договорі про надання правової допомоги сторони визначили за основу гонорару адвоката вартість години роботи , а обсяг виконаної роботи підлягає погодженню сторонами, у той час як зі Звітів витраченого адвокатом часу на правову допомогу в суді першої та апеляційної інстанції, які складено та підписано одноособово адвокатом позивача Чобітько І.В. та погоджено Головою АТ «Декстра» Кавун І.О. не вбачається погодження клієнта.
Крім цього перший відповідач зазначив, що у додатковій угоді № 2 до Договору про надання правової допомоги від 01.08.2025 № 01/08-01та звіті № 2 витраченого адвокатом часу на надання послуг за цим Договором від 20.02.2026 безпідставно до послуг з правової допомоги включено сплату судового збору за надання доступу до запису судового засідання, яка за своєю суттю не є правовою допомогою, а також складання та направлення адвокатських запитів від 11.11.2025 до Зміївської міської ради та до відповідача, оскільки їх складання не було необхідним для захисту прав позивача, враховуючи те, що адвокат позивача всупереч вимог ст. 269 ГПК України надав ці нові докази суду апеляційної інстанції за відсутності обґрунтування неможливості їх надання суду першої інстанції з причин, що об'єктивно від нього не залежали.
Також перший відповідач зазначив про завищений розмір вартості послуг щодо участі адвоката відповідача у 2-х судових засіданнях суду апеляційної інстанції 8000 грн із розрахунку вартості - 4000 грн за участь в кожному засіданні, оскільки цей розмір не враховує ні тривалості судового засідання, ні роль адвоката у кожному з них, а засідання в суді апеляційної інстанції не є за тривалістю довшими, ніж судові засідання у суді першої інстанції і за обсягом наданих пояснень та процесуальною активністю така вартість є завищеною.
Розглянувши заяву позивача (вх. № 2214) про ухвалення додаткового рішення, колегія суддів дійшла висновку про її часткове задоволення, з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
За приписами статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, установлених законом (стаття 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Згідно зі статтею 123 Господарського процессуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, інші ніж судовий збір судові витрати покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У ч. 5 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України встановлено, між іншого, що у резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
Відповідно до абзацу “б» п. 4 ч. 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення.
Отже кожна судова інстанція має вирішувати питання про розподіл судових витрат.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо не вирішено питання про судові витрати.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
Оскільки за результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції про відмову в позові скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задовлено частково, а саме задоволено дві з трьох заявлених позовних вимог немайнового характеру, з огляду на положеня ч. 4 статті 129 ГПК України, обґрунтований розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, пов'язану з розглядом справи в суді апеляційної інстанції підлягає покладенню на відповідача пропорційно кількості задоволених позовних вимог.
Оскільки питання розподілу судових витрат позивача на професійну правничу допомогу, понесених при апеляційному розгляді справи не було вирішено при ухваленні постанови Східного апеляційного господарського суду 18.02.2026 у даній справі, через те, що докази понесення витрат в порядку ч. 8 статті 129 ГПК України позивачем подано протягом 5-ти днів після ухвалення постанови, зазначене питання підлягає вирішенню шляхом ухвалення додаткової постанови.
Згідно з частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Частиною 3 цієї статті передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як зазначено вище, в апеляційній скарзі Акціонерне товариство “Харківське підприємство автобусних станцій» просило стягнути з ПП “Транс-Сервіс (код ЄДРПОУ 33010796) та Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 38157940) на користь Акціонерного товариства “Харківське підприємство автобусних станцій» (код ЄДРПОУ 03115293) судові витрати та при цьому зазначило, що докази реальності понесення таких витрат будуть надані протягом 5-ти днів після ухвалення судового рішення.
Разом з цим позивач в тексті позовної заяви навів орієнтовний розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 70 000 грн та в прохальній частині просив стягнути такі витрати, одночасно зазначивши, що докази реальності їх понесення будуть подані протягом 5-ти днівпісля ухвалення судового рішення.
Враховуючи, що позивач в порядку ч. 8 статті 129 ГПК України заявив про те, що докази понесення ним витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції будуть подані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, а рішення суду першої інстанції ухвалено 27.10.2025, строк на подання позивачем відповідних доказів закінчився 02.11.2025.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, докази понесених витрат на правову допомогу, пов'язану з розглядом справи в суді першої інстанції, позивачем суду першої інстанції не подавалось та їх було подано позивачем лише при зверненні до суду апеляційної інстанції 23.02.2026 із заявою про ухвалення додаткового рішення про розподіл витрат на правову допомогу, пов'язаних з розглядом справи як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанцій.
Колегія суддів вважає, що правові підстави для задоволення заяви позивача про ухвалення додаткового рішення у частині розподілу витрат на правову допомогу, пов'язаних з розглядом справи в суді першої інстанції, відсутні, так як у суді першої інстанції позивач, навівши в позовній заяві вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та вказавши орієнтовний загальний розмір таких витрат , в подальшому відповідну заяву не обгрунтував, не надавши суду першої інстанції доказів понесення таких витрат та їх розміру, що не відповідає вимогам статей 126, 129 ГПК України.
При цьому колегія суддів зазначає наступне.
У додатковій постанові Касаційного господарського суд у складі Верховного Суду від 17.12.2021 у справі №10/5026/290/2011(925/1502/20) Суд зазначив, що право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов'язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Виходячи з наведеного, маючи намір на отримання компенсації витрат, пов'язаних з розглядом справи, в даному випадку, витрат на правничу допомогу, позивач мав дотримуватись вищенаведеного алгоритму дій, які встановлені процесуальними нормами.
При цьому, судова колегія звертає увагу, що виходячи з приписів ч. 8 ст.129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Таким чином, відшкодування судових витрат на правову допомогу здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Аналогічні висновки наведені Верховним Судом в ухвалі від 01.02.2023 у справі №921/262/19 та додатковій постанові від 16.06.2021 у справі №918/132/20.
При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.
Висновки з цього приводу наведені в додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 06.12.2023 у справі №905/493/22.
Як зазанчено вище, позивач в позовній заяві просив стягнути з відповідачів судові витрати, докази реальності понесення яких будуть подані протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення
Разом з цим, докази понесення витрат на професійну правничу допомогу, наданих позивачу під час розгляду справи судом першої інстанції, протягом п'яти днів після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, позивачем до суду першої інстанції не надавались та в подальшому їх було подано позивачем лише при зверненні до суду апеляційної інстанції 23.02.2026 із заявою про ухвалення додаткового рішення про розподіл витрат на правову допомогу, пов'язану з розглядом справи як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанцій.
В той же час, виходячи з приписів ч. 8 ст. 129 ГПК України, процесуальним законодавством визначено строки подання до суду доказів судових витрат, зокрема, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду (за умови що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву). Наведеними нормами, подання до суду доказів понесених судових витрат (в даному випадку на правничу допомогу) не ставиться законодавцем в залежність від результатів розгляду справи або ж в залежність від результатів перегляду судового рішення першої інстанції судом апеляційної чи касаційної інстанції.
Виходячи з приписів ст. 124, ст. 129 ГПК України, докази судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести, подаються до суду тієї інстанції, де такі витрати були понесені. Отже, відповідач мав надати такі докази до суду першої інстанції з урахуванням вимог ч. 8 ст. 129 ГПК України, а не за наслідком апеляційного перегляду справи. Натомість, відповідач надав докази понесених судових витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції, лише до суду апеляційної інстанції, тобто не дотримався вимог процесуального законодавства.
Суд звертає увагу, що за приписами ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Позивачем не надано доказів, що об'єктивно унеможливили своєчасне виконання приписів ч. 8 ст. 129 ГПК України та не наведено виняткових обставин, що унеможливили своєчасне виконання наведених законодавчих норм щодо надання до суду першої інстанції доказів понесених судових витрат у суді першої інстанції. Тому, надані позивачем до суду апеляційної інстанції докази понесення витрат на правову допомогу в суді першої інстанції не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції до розгляду.
Судова колегія також приймає до уваги висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 07.02.2024 у справі №910/216/23, в якому зазначено, що за загальним правилом питання, як розподілити між сторонами судові витрати, суд вирішує під час ухвалення рішення суду і зазначає про це в резолютивній частині (пункт 5 частини першої статті 237, пункт 2 частини п'ятої статті 238 ГПК України), а в суді апеляційної інстанції в резолютивній частині постанови (підпункти б) та в) пункту 4 частини першої статті 282 ГПК України).
Водночас частиною першою статті 221 ГПК України передбачено якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Така норма кореспондується з частиною восьмою статті 129 ГПК України, якою визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У вказаній постанові Верховний Суд вирішуючи питання про судові витрати та своєчасне подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, зробив такі висновки щодо застосування норм процесуального права:
- кожна судова інстанція має вирішувати питання про розподіл судових витрат, тому згідно з положеннями статті 124 ГПК України особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, до суду тієї інстанції, де такі витрати були понесені. За вказаних обставин вирішення питання стосовно витрат, які відповідач поніс у суді апеляційної інстанції, має вирішуватися з урахуванням положень частини другої статті 124 ГПК України, а саме того, чи подавала особа відповідний розрахунок до цього суду (пункт 5.5 постанови колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 908/574/20);
- право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов'язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду (пункт 1.20 постанови палати для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов'язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.07.2021 у справі 910/16803/19);
- процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (пункт 3.6 постанови колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.01.2022 у справі № 921/221/21 та пункт 20 постанови від 31.05.2022 у справі № 917/304/21);
- заяву щодо вирішення питання про стягнення витрат необхідно залишити без розгляду, якщо докази були надані поза межами строку, без клопотання про поновлення цього строку та обґрунтування поважності причин його пропуску (пункти 57 - 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц);
- потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, та доказів у підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов'язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду (постанови колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29.06.2022 у справі №908/574/20, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №911/2130/21).
Зважаючи на встановлені у справі обставини, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем у встановлений законодавством строк не виконано вимоги процесуального законодавства щодо подання до суду першої інстанції доказів, які підтверджують розмір витрат на професійну правничу допомогу, пов'язану з розглядом справи в суді першої інстанції протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. Також позивачем не надано доказів неможливості подання таких доказів у встановлений законодавством строк та порядку до суду першої інстанції.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволені заяви позивача в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних з розглядом справи в суді першої інстанці, в розмірі 87 000 грн.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 24.04.2024 у справі № 156/4766/21.
При цьому колегія суддів зазначає, що відмова у задоволенні зазначеної частини заяви позивача у зв'язку з необгрунтуванням її поданими у встановлений строк доказами, тобто у зв'язку з порушенням, яке є достатньою підставою для такої відмови, виключає необхідність надання оцінки запереченням відповідачів щодо відповідної частини заяви.
Щодо заяви позивача про ухвалення додаткового рішення в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу , пов'язану з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, в розмірі 41099 ,84 грн, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частин 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7,9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Як зазначено вище, відповідачами подано клопотання про зменшення витрат позивача на правову допомогу, пов'язану з розгляду справи в суді апеляційної інстанції, в яких вони просять відмовити у стягненні відповідних витрат, посилаючись, що заявлений розмір не відповідає критеріям розумності та спірмірності із складністю справи та обсягом наданих послуг, часом, витраченим адвокатом на їх надання.
Разом з цим, колегія суддів зазначає, що окрім вказаного критерію співмірності, суд має оцінити відповідні витрати на предмет їх реальності.
Так, згідно з частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 підтвердила свій висновок, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44).
У цілому нормами процесуального законодавства (ч. 4 ст. 126 та ч. 5 ст. 129 ГПК України) передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Стаття 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначає, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Частинами першою та другою статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» установлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:
- фіксованого розміру,
- погодинної оплати.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зазначено, зокрема те, що вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність»як "форма винагороди адвоката", але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
У постанові Об'єднаної Палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 зазначено, що за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).
З матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів позивача у даній справі при її розгляді у суді апеляційної інстанції здійснювалось адвокатом Адвокатського об'єднання «Декстра» Чобітьком Ігорем Вікторовичем (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 966 від 01.06.2001) на підставі договору про надання правової допомоги від 01.08.2025 № 01/08-01, укладеного між позивачем, Клієнтом та Адвокатським об'єднанням «Декстра»(АО).
Згідно з п. 1.1. зазначеного Договору про надання правничої допомоги, його предметом є надання адвокатами Адвокатського об'єднання «Декстра» правової допомоги Клієнту у підготовці позову (матеріалів до позову), подачі позовної заяви та представництві інтересів Клієнта у суді щодо визнання недійсним правочину у вигляді додаткової уоди № 2 від 23.02.2024 до договору № 1 від 19.02.2019 про організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, укладеної між ПП «Транс-Сервіс» та Департаментом економіки ті міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації в частині та інших похідних від цього вимог.
Пунктами 2.1.1. Договору серед обов'язків АО визначено здійснення вивчення та надання правового аналізу обставинам, які слугували підставами для подання позовної заяви, судової практики та наявних письмових доказів на предмет належності та достатності, а також виготовлення їх копій, підготовки та подання відповідних процесуальних документів у справі до відповідних судів, представництво інтересів Клієнта у справі у судах всіх інстанцій, складення інших супутніх процесуальних документів, представництво інтересів Клієнта в місцевих та апеляційних загальних, господарських, адміністративних судах з усіма правами сторони, у тому числі з представництва у Східному апеляційному господарському суді.
Пунктом 4.1. Договору передбачено, що розмір гонорару Адвокатського об'єднання (надалі за текстом АО) впливають: необхідний час, витрачений адвокатом АО для належного захисту Клієнта та представництва його інтересів, строки вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, ціна позову, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення результату та належного виконання окремих доручень Клієнта.
Пунктом 4.2. Договору передбачено, що обсяг правової допомоги враховується при визначенні обґрунтованого розміру гонорару за наступними показниками:
- вартість послуг АО наданих Клієнту, в тому числі щодо виконання пункту 2.1. цього Договору визначається на підставі звіту витраченого часу адвоката АО із розрахунку: 1 година витраченого часу адвоката дорівнює 2 000 грн.
- вартість представництва інтересів Клієнта у судовому засідані в суді апеляційної інстанції є фіксованою та складає 4 000 грн за кожне судове засідання.
Перелік та обсяг наданих послуг, а також розмір гонорару АО погоджується за взаємною угодою сторін на підставі звіту витраченого часу адвоката АО та оформлюється додатковою угодою до уього Договору.
Строк дії Договору до 31.12.2026 (пункт 3.1.).
На виконання зазначених вимог Договору про надання правової допомоги його сторонами укладено додаткову угоду до нього від 20.02.2026 № 2 та адвокатом Чобітьком І.В. складено Звіт від 20.02.2026 № 2 витраченого часу адвоката АО Чобітька І.В., який затверджено головою Адвокатського об'єднання «Декстра».
В цих документах визначено наступні послуги з правової допомоги, які у відповідності до умов Договору про надання правової допомоги надавались адвокатом Чобітьком І.В. позивачу при апеляційному розгляді даної справи, їх часові витрати та вартість відповідно до визначеної Договором ставки:
- складання та подання до суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи від 07.11.2025 - 0,5 годин,1000 грн;
- ознайомлення з матеріалами справи 11.11.2025 -1 година, 2000 грн;
- сплата судового збору у сумі 99,84 грн (квитанція № 78243 від 15.11.2025) за надання доступу до запису судового засідання-99,84 грн;
- складання та направлення адвокатського запиту від 11.11.2025 до Зміївської міської ради та до ПП «Транс-Сервіс»- 1 година, 2000 грн;
- складання та подання до суду апеляційної скарги - 10 годин, 20 000 грн;
- складання та подання до суду пояснень від 29.01.2026 - 3 години, 6000 грн;
- участь в судових засіданнях - 2 години, 8000 грн.
Надаючи оцінку зазначеним послугам на предмет їх відповідності критеріям реальності (дійсності та необхідності), розумності та співмірності, колегія суддів зазначає наступне.
Складання та подання до суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи,ознайомлення з матеріалами справи є допоміжними діями, спрямованими на обґрунтування правової позиції, викладеної в заяві по суті справи-апеляційній скарзі, а тому відповідні дії не утворюють окремого від складання апеляційної скарги юридичного ефекту для Клієнта, у зв'язку з чим безпідставно виокремлені позивачем.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що дії із сплати судового збору (формування квитанції, переказ коштів) є процесуальним обов'язком сторони, а не професійною правничою допомогою і такі витрати не належать до витрат на правничу допомогу, оскільки не є послугами адвоката з надання правової допомоги (консультації, представництво), а тому позивачем безпідставно до складу витрат на правову допомогу включено дії адвоката зі сплати судового збору за надання доступу до запису судового засідання.
Складання та направлення адвокатського запиту від 11.11.2025 до Зміївської міської ради та до ПП «Транс-Сервіс» не було необхідним для захисту інтересів позивача з огляду на те, що суд апеляційної інстанції в постанові від 18.02.2026 у цій справі відхилив клопотання позивача про долучення додаткових доказів, на отримання яких представником позивача направлялись відповідні запити, а саме листа Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області від 05.02.2024 № 01-11/403 та листа ПП "Транс-Сервіс" від 26.01.2024 № 12, оскільки позивач всупереч вимог ст. 269 ГПК України надав ці нові докази суду апеляційної інстанції за відсутності обґрунтування неможливості їх надання суду першої інстанції з причин, що об'єктивно від нього не залежали
Разом з цим реальними та такими, що відповідають критерію розумності та співмірності, є послуги зі складання та подання адвокатом позивача апеляційної скарги, участь у двох судових засіданнях суду апеляційної інстанції, а також складання та подання письмових пояснень від 29.01.2026 (вх. № 1226).
Реальність наведених послуг підтверджуються матеріалами справи, в тому числі наявною у матеріалах справи апеляційною скаргою, письмовими поясненнями від 29.01.2026(вх. № 1226), ухвалою суду від 15.01.2026, на виконання якої було надано ці пояснення, та відомостями протоколу судового засідання від 15.01.2026 та від 18.02.2026, в яких зафіксовано участь адвоката Чобітько І.В. як представника позивача у відповідних судових засіданнях.
При цьому колегія суддів враховує , що оскільки ставка гонорару за участь адвоката позивача в судовому засіданні за умовами Договору про надання правової допомоги є фіксованою, відсутня необхідінсть дослідження часу виступу адвоката в цих засіданнях, як на це безпідставно посилається в запереченнях ПП «Транс-Сервіс».
При цьому колегія суддів вважає безпідставними доводи заперечень відповідачів щодо того, що заявлений розмір витрат щодо складання апеляційної скарги і додаткових пояснень позивача по суті справи від 29.01.2026, а також щодо участі адвоката позивача в 2-х судових засіданнях не відповідає критерію співмірності із складністю справи та обсягом наданих послуг, часом, витраченим адвокатом на їх надання, оскільки дана справа № 922/2891/25 не є типовою, а є достатньо складною, враховуючи характер спірних правовідносин у сфері автомобільних перевезень та їх правове регулювання, кількість учасників (5 осіб), зміст доводів та заперечень учасників щодо суті спору, що обумовило неможливість вирішення спору в судовому засіданні 15.01.2026 та необхідність у зв'язку з цим оголошення перерви в цьому судовому засіданні до 18.02.2026 для надання учасникам справи письмових пояснень, наведення своїх доводів та міркувань щодо питань, які виникли при розгляді справи в судовому засіданні, і при цьому письмові пояснення щодо суті справи позивачем було надано саме на пропозицію ухвали суду від 15.01.2026, складання апеляційної скарги та письмових пояснень позивача по суті справи потребувало у представника позивача значних часових витрат та складного аналізу як фактичних обставин у спірних правовідносинах, так і їх правового регулювання, необхідність наведенння представником позивача в судових засіданнях доводів, пояснень та міркувань на обгрунтування правової позиції позивача та заперечень проти доводів, пояснень та міркувань відповідачів, у тому числі наведених ними у наданих на виконання ухвали суду від 15.01.2026 письмових поясненнях щодо питань по суті справи.
Разом з цим колегія суддів враховує, що у частині першій статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що іншими видами правової допомоги є види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення:
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Таким чином, беручи на себе обов'язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, наприклад написання процесуального документу чи виступ у суді, а бере на себе обов'язок по вчиненню комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації та захисту прав і обов'язків клієнта.
При цьому участь у судовому засіданні являє собою не формальну присутність на ньому, а підготовку адвоката до цього засідання, витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікування та безпосередня участь у судовому засіданні, а тому, враховуючи при цьому складність даної справи, у зв'язку з чим колегія суддів вважає необгрунтованими посилання відповідачів на те, що фіксований розмір ставки за участь адвоката позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції 4000 грн є завищеним.
Відповідна правова позиція узгоджуєтья з правовою позицією, викладеною зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 903/378/22, від 23.03.2023 у справі № 921/434/21, від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19.
Також колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи заперечень ПП «Транс-Сервіс» щодо непогодження позивачем, як Клієнтом, звіту № 2 витраченого адвокатом Чобітько І.В. часу на надання послуг з правової допомоги, оскільки умовами Договору про надання правової допомоги не передбачено такого погодження. Натомість пунктом 4.2. Договору передбачено, що перелік та обсяг наданих послуг, а також розмір гонорару АО погоджується за взаємною угодою сторін на підставі звіту витраченого часу адвоката АО та оформлюється додатковою угодою до уього Договору.
Як зазначено вище, на дотримання вказаного порядку погодженя послуг з правової допомоги сторонами укладено додаткову угоду № 2 до Договору про надання правової допомоги від 01.08.2025 , в якій сторони узгодили перелік наданих послуг з правової допомоги, який повністю відповідає переліку, наведеному у складеному адвокатом Чобітько І.В. та затвердженому головою АО «Декстра» Звіті № 2.
Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що обґрунтованим у відповідності до положень 126 Господарського процесуального кодексу України є розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, пов'язану з апеляційним розглядом справи 34 000 грн, але у зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог за результатами апеляційного перегляду справи, цей розмір згідно з вимогами ч. 4 статті 129 цього Кодексу підлягає розподілу між сторонами пропорційно кількості задоволених позовних вимог немайнового характеру, з урахуванням чого на відповідачів слід покласти розмір відповідних витрат в сумі 22666,66 грн порівну.
Виходячи з наведеного та керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 244, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,
Заяву позивача - Акціонерного товариства “Харківське підприємство автобусних станцій» (вх.№2214 від 24.02.2026) про ухвалення додаткового рішення у справі №922/2891/25 задовольнити частково.
Стягнути з Приватного підприємства "Транс-Сервіс" (62495, вул. Промислова, 21, смт. Васищеве, Харківський район, Харківська область ЄДРПОУ 33010796) на користь Акціонерного товариства "Харківське підприємство автобусних станцій" (61001, пр. Аерокосмічний, 22 м. Харків, код ЄДРПОУ 03115293) 11333,33 грн витрат на професійну правничу допомогу, пов'язану з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Стягнути з Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації (61022, м. Харків, Держпром, 3-й під'їзд, 8-й поверх, майдан Свободи, 5 код ЄДРПОУ 38157940) на користь Акціонерного товариства "Харківське підприємство автобусних станцій" (61001, пр. Аерокосмічний, 32 м. Харків, код ЄДРПОУ 03115293) 11333,33 грн витрат на професійну правничу допомогу, пов'язану з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
У задоволенні іншої частини заяви відмовити.
Додаткова постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачені ст. ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя І.В. Тарасова
Суддя Я.О. Білоусова
Суддя В.В. Лакіза