Справа № 953/6714/25 (1-кс/953/860/26) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/818/327/26 Суддя доповідач ОСОБА_2
04 березня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
підозрюваного - ОСОБА_7 ,
захисників - адвокатів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
ОСОБА_10
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в режимі відеоконференції апеляційні скарги захисників підозрюваного ОСОБА_7 - адвокатів ОСОБА_9 та ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2026 року, якою продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави стосовно підозрюваного ОСОБА_7 у кримінальному провадженні № 42025052110000001 від 16.01.2025 року за ч.1 ст. 255, ч.3 ст. 27, ч.4 ст. 28 - ч.4 ст. 191, ч.3 ст. 27, ч.4 ст. 28 - ч.4 ст. 191, ч.3 ст. 27, ч.4 ст. 28 - ч.5 ст. 191 КК України,-
Цією ухвалою продовжено підозрюваному ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . строк тримання під вартою в ДУ «Харківський слідчий ізолятор», строком на 60 днів, тобто до 19 квітня 2026 року включно, без визначення застави.
Також, цією ухвалою відмовлено в задоволенні клопотань захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про залишення без розгляду клопотання слідчого про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 .
На зазначену ухвалу слідчого судді захисник ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та постановити нову, якою визначити альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, не виходячи за межі, встановлені ст. 182 КПК України.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги захисник ОСОБА_8 посилався на необґрунтованість підозри, а також на відсутність будь-яких доказів щодо існування ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України. Також вбачав підстави для застосування стосовно підозрюваного альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави. Також вказував на відомості про особу підозрюваного, зокрема на існування соціальних зв'язків, а також на те, що він раніше не судимий. Вважав, що слідчий суддя постановив ухвалу про продовження строку дії тримання ОСОБА_7 під вартою після закінчення строків тримання під вартою. Крім цього вказував, що ОСОБА_7 потребує невідкладного лікування, проведення якого в умовах тримання його під вартою неможливе. Посилався також на практику ЄСПЛ.
Поряд з цим, просив прийняти його апеляційну скаргу до розгляду.
Належить врахувати, що 19 лютого 2026 року під час проголошення вступної та резолютивної частини захисник ОСОБА_8 приймав участь в судовому засіданні в суді першої інстанції в режимі відеоконференції.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення, а підозрюваним - в той же строк, але з моменту вручення йому копії цієї постанови.
З апеляційною скаргою захисник ОСОБА_11 звернувся 26.02.2026 року, тобто з незначним пропуском строку апеляційного оскарження, а саме на два дні.
Враховуючи незначний термін пропуску строку на апеляційне оскарження, а також, дотримуючись конституційних гарантій забезпечення кожній особі доступу до правосуддя та права на оскарження судового рішення (ст.129 ч.1 п. 8 Конституції України), строк на подачу апеляційної скарги підлягає поновленню.
За таких обставин, з метою належного дотримання конституційних засад забезпечення доступу до правосуддя та права на оскарження судового рішення, - відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 .
Поряд з цим, з апеляційною скаргою звернувся захисник ОСОБА_9 , який просив скасувати ухвалу слідчого судді суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого та застосувати до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді застави або інший запобіжний захід, що не пов'язаний з позбавленням волі.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги захисник ОСОБА_9 вказував, що ухвала суду є необґрунтованою та такою, що порушує фундаментальні права та свободи людини, зокрема право на свободу та особисту недоторканість та право на справедливий судовий розгляд. Вважав, що слідчий суддя постановив оскаржувану ухвалу після закінчення строку запобіжного заходу, посилаючись на час затримання ОСОБА_7 , який зазначений в протоколі його затримання, а також на те, що слідчий суддя вийшов за межі цього часу. Посилався на незадовільний стан здоров'я підозрюваного ОСОБА_7 , який потребує невідкладної медичної допомоги. Посилався на практику ЄСПЛ. Вказував на відомості про особу підозрюваного, а саме на існування родинних зв'язків, позитивну процесуальну поведінку, співпрацю зі слідством. Зазначав, що суд не оцінив можливість застосування застави, хоча у цьому ж кримінальному провадженні щодо інших підозрюваних, яким інкримінується участь у тих самих епізодах, було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з альтернативою у вигляді застави. Водночас ОСОБА_7 суд відмовив у визначенні розміру застави. Вказував також на необґрунтованість підозри. Також вказував на відсутність доказів існування ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України.
Заслухавши доповідь судді, доводи підозрюваного ОСОБА_7 та його захисників, які підтримали апеляційні скарги та просили їх задовольнити, а також доводи прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційних скарг захисників та вважав ухвалу слідчого судді законною та обґрунтованою, дослідивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що СУ ГУНП в Харківській областіздійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42025052110000001 від 16.01.2025 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 255, ч.2 ст. 255, ч.3 ст. 255, ч.4 ст. 28 - ч.4 ст. 191, ч.4 ст. 28 - ч.5 ст. 191, ч.2 ст. 209 КК України.
28.06.2025 року ОСОБА_7 був затриманий в порядку ст. 208 КПК України.
30.01.2026 року ОСОБА_7 повідомлено про зміну повідомленої підозри та про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 255, ч.3 ст. 27, ч.4 ст. 28 - ч.4 ст. 191, ч.3 ст. 27, ч.4 ст. 28 - ч.4 ст. 191, ч.3 ст. 27, ч.4 ст. 28 - ч.5 ст. 191 КК України.
30.06.2025 року слідчим суддею Київського районного суду м. Харкова стосовно ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, який продовжувався.
12.02.2026 року слідчий звернувся до слідчого судді Київського районного суду м. Харкова з клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_7 .
В обґрунтування клопотання слідчий посилався на фактичні обставини кримінального провадження, обґрунтованість підозри ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, які йому інкриміновані, а також на тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_7 . Також посилався на продовження існування ризиків, передбачених п.1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
З урахуванням наявності обґрунтованої підозри, викладені обставини, на думку слідчого, дають підстави вважати, що продовження відносно ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, не забезпечить виконання ним процесуальних обов'язків та запобігання наведених ризиків, а тому, з метою запобігання переліченим ризикам, слідчий просив продовжити стосовно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави.
Вирішуючи питання про продовження виду запобіжного заходу стосовно ОСОБА_7 слідчий суддя суду першої інстанції вважав обґрунтованою підозру у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 255, ч.3 ст. 27, ч.4 ст. 28 - ч.4 ст. 191, ч.3 ст. 27, ч.4 ст. 28 - ч.4 ст. 191, ч.3 ст. 27, ч.4 ст. 28 - ч.5 ст. 191 КК України, за вчинення одного з яких передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років з конфіскацією майна.
Разом з цим, слідчий суддя суду першої інстанції вважав встановленим та доведеним стороною обвинувачення продовження існування ризиків, передбачених п.п.1, 2, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України: переховуватись від органів досудового розслідування; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків, інших підозрюваних у цьому кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
Поряд з цим, слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, не визначив розмір застави, оскільки ОСОБА_7 повідомлено про підозру, зокрема, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 255 КК України, що дає право слідчому судді не застосовувати до підозрюваного інших запобіжних заходів.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком слідчого судді з наступних підстав.
Статтею 370 КПК України встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.
Згідно ст. 3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», запобіжний захід у виді взяття під варту обирається лише тоді, коли на підставі наявних у справі фактичних даних із певною вірогідністю можна стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання слідчим суддею вимог ст.177, 178 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Згідно з вимогами ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.
Відповідно до вимог ст.178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
В силу ч.3 ст.199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Частиною 5 статті 199 КПК України, передбачено, що слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Розглядаючи клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного та обґрунтованого рішення в порядку ст.199 КПК України, суд повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного.
Перевіркою наданих до апеляційного суду матеріалів встановлено, що зазначені вимоги закону слідчим суддею дотримані в повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Згідно п. 48 рішення "Чеботарь проти Молдови" № 3561/06 від 13.11.2007 р. Європейський Суд з прав людини зазначив "Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності ст. 5, 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення ні в момент арешту, ні під час перебування заявника від вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, в кінцевому рахунку, пред'явленні обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання". (рішення у справі "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства" від 30 серпня 1990 року, п.32, Series A, № 182 та Мюррей проти Сполученого Королівства" від 28 жовтня 1994 року, п.55, Series A, № 300-A).
Слідчий суддя суду першої інстанції, перевіряючи законність та обґрунтованість клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_7 , у відповідності до вимог ст.ст.193, 194 КПК України заслухав доводи учасників судового провадження, належним чином дослідив фактичні обставини, вказані у клопотанні слідчого, і дійшов вмотивованого висновку про необхідність продовження щодо підозрюваного виняткового виду запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Так, ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 255, ч.3 ст. 27, ч.4 ст. 28 - ч.4 ст. 191, ч.3 ст. 27, ч.4 ст. 28 - ч.4 ст. 191, ч.3 ст. 27, ч.4 ст. 28 - ч.5 ст. 191 КК України.
З урахуванням конкретних обставин вчинення злочинів, які інкримінуються підозрюваному, в тому числі, вчинення особливо тяжкого злочину, колегія суддів вважає, що у цьому судовому провадженні є наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Враховуючи вищенаведені відомості, у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності продовження існування ризиків, якими прокурор обґрунтовував в суді першої інстанції необхідність продовження такого запобіжного заходу, як тримання підозрюваного під вартою, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги ризики, які існували на час обрання та продовження цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об'єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються особи підозрюваного та обставин кримінального провадження.
Відповідно до положень п.4 ч.4 ст. 183 КПКУ країни, слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст. 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, в тому числі, передбаченого ст. 255 КК України.
Тобто законодавець надав слідчому судді дискриційні повноваження щодо права застосовувати або не застосовувати альтернативний запобіжний захід особі, яка підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ст. 255 КК України.
Належить врахувати, що ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, в тому числі, передбачених ч.1 ст. 255 КК України.
Сторона захисту посилалася на існування у ОСОБА_7 міцних соціальних зв'язків, постійного місця проживання, однак ці відомості не стали для нього стримуючим фактором під час вчинення кримінальних правопорушень, згідно підозри, а тому такі твердження не спростовують та не мінімізують існування ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що слідчий суддя суду першої інстанції обґрунтовано не застосував стосовно ОСОБА_7 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.
Крім того, в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції прокурор повідомив, що ОСОБА_7 сплативши заставу не повідомив будь-яким чином орган досудового розслідування про те, що він має намір звернутися до лікарні для екстреного лікування.
Сторона захисту заперечуючи такі твердження прокурора вказувала, що вони вчасно повідомили слідчого, прокурора та суд про те, що ОСОБА_7 потребує лікування.
Суд апеляційної інстанції критично ставиться до таких тверджень сторони захисту, оскільки в матеріалах судового провадження відсутні відомості про те, що сторона захисту завчасно повідомила орган досудового розслідування та суд про те, що ОСОБА_7 має намір в певний день звернутися до відповідної лікарні для обстеження та проведення певної операції.
Крім того, належить врахувати, що з відомостей ухвал слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2025 року та від 16 лютого 2026 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , поза розумним сумнівом вбачається, що строк тримання під вартою продовжено до 19.02.2026 року включно.
При цьому, з клопотанням про продовження строк дії тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , слідчий звернувся 12.02.2026 року, тобто у строк, передбачений чиним КПК України, а саме за п'ять днів до закінчення строку тримання під вартою.
Відповідно до відомостей судового провадження вбачається, що розгляд цього клопотання було призначено на 18.02.2026 року, однак в судове засідання в суд першої інстанції сторона захисту не з'явилась, а тому розгляд було відкладено саме на 19.02.2026 року.
Такі відомості вочевидь вказують на те, що слідчий суддя розглянув клопотання слідчого у строки, передбачені чинним кримінальним процесуальним законом, а тому такі твердження сторони захисту є необґрунтованими.
Крім того, щодо доводів в апеляційній скарзі про наявність у підозрюваного захворювань, які унеможливлюють перебування його під вартою, колегія суддів вважає за необхідне роз'яснити, що наявність захворювань, які унеможливлюють перебування підозрюваного в умовах СІЗО повинні підтверджуватися відповідними висновками судово-медичної експертизи, щодо проведення якої підозрюваний має процесуальне право заявляти клопотання слідчому.
Відсутність вищевказаного висновку судово-медичних експертів позбавляє суд апеляційної інстанції процесуальної можливості враховувати зазначені доводи, без їх підтвердження певними висновками експертів, як підстави для скасування або зміни раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Крім того, відповідно до ст. 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я. Порядок надання ув'язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув'язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров'я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України.
Тобто, особам які утримуються у слідчому ізоляторі забезпечується надання первинної лікувально-профілактичної допомоги, яка включає консультацію лікаря, діагностику і лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення хворого ув'язненого чи засудженого для надання спеціалізованої та високоспеціалізованої допомоги.
Поряд з цим, як слушно зазначив слідчий суддя вбачається, що наявність у особи, що перебуває під вартою певних видів захворювань безумовно не виключає застосування до такої особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, за наявності відповідних процесуальних підстав, визначених КПК України. Наявність таких захворювань може бути підтверджена виключно висновком експертів судово-медичної експертизи. Однак, враховуючи неодноразові повідомлення сторони захисту та ОСОБА_7 про погіршення стану його здоров'я, довідку ДУ «Інститут загальної невідкладної хірургії імені В.Т. Зайцеа Національної академії медичних наук України» з діагнозом ОСОБА_7 : невправима лівобічна пахова грижа, генералізований атеросклероз, гіпертонічна хвороба ІІ ст., 2 ст., в порядку ст. 206 КПК України, суд вважав за необхідне зобов'язати відповідальну службову особу Харківської міської медичної частини № 27 філії ДУ «Центр охорони здоров'я державної кримінально-виконавчої служби України» у Харківській та Луганській областях невідкладно організувати проведення медичного огляду підозрюваного ОСОБА_7 , а в разі необхідності, проведення обстеження та стаціонарного лікування в КНП «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова» ХМР, з чим погоджується колегія суддів.
Зазначені в апеляційних скаргах доводи та підстави, з яких захисники просили скасувати ухвалу суду, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду і не є визначеними законом підставами для скасування оскаржуваного рішення.
Отже, доводи апеляційних скарг захисників щодо необґрунтованості ухвали слідчого судді суду першої інстанції є безпідставними, оскільки судом було належним чином перевірено та досліджено докази, надані стороною обвинувачення та стороною захисту, враховані докази, які вказують на обґрунтованість підозри, а також відомості, які характеризують особу підозрюваного, його вік та його матеріальний та сімейний стан, соціальні зв'язки. При цьому, висновки суду першої інстанції належним чином мотивовані та наведені обґрунтовані підстави для продовження щодо підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, що здатний забезпечити належне виконання підозрюваним його процесуальних обов'язків.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки у провадженні існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають усталеній практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
З огляду на значимі для цього провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість застосування виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали слідчого судді суду першої інстанції, на цьому етапі досудового розслідування, про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави стосовно підозрюваного ОСОБА_7 та відсутності на цей час жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційних скарг захисників.
Крім того, колегія суддів роз'яснює стороні захисту, що вона не позбавлена процесуальної можливості оскаржити повідомлену підозру в порядку, передбаченому ст. 303 КПК України.
Керуючись ст. ст. 376, 392, 393, 404, 405, ст.407 ч.3 п.1, ст.ст. 418, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Клопотання захисника ОСОБА_8 про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2026 року задовольнити, поновивши йому цей строк.
Апеляційні скарги захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2026 року- залишити без змін.
Роз'яснити стороні захисту про процесуальне право звернення до слідчого або прокурора в межах цього кримінального провадження з клопотанням про проведення медичної експертизи для встановлення у ОСОБА_7 хворіб, які перешкоджають його тримання під вартою.
Звернути увагу адміністрації слідчого ізолятору, а також медичної частини слідчого ізолятору на необхідність надання своєчасної медичної допомоги ОСОБА_7 відповідно до його звернень.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий -
Судді :