26 лютого 2026 року
м. Харків
справа № 953/19731/20
провадження № 22-ц/818/1017/26
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого - Тичкова О.Ю.,
суддів колегії - Маміна О.В., Пилипчук Н.П.
за участю секретаря - Волобуєва О.О.,
учасники справи:
позивач: виконувач обов'язків керівника Харківської місцевої прокуратури №1 в інтересах Держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція»,
відповідачі: ОСОБА_1 , Харківська міська рада
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційні скарги Шевченко Дар'ї Станіславівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , Харківської міської ради на рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 серпня 2023 року у складі судді Шаренко С.Л., -
У грудні 2020 року керівник Харківської місцевої прокуратури №1 в інтересах Держави в особі позивачів: Держлісагентства, ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» звернувся до суду з позовною заявою (уточненою т.2 а.с. 3-19), в якій просив визнати незаконним та скасувати: - пункт 27 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» №166/11 від 23.02.2011, в частині затвердження ОСОБА_2 матеріалів вибору місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, площею орієнтовно 1200,0 кв.м, по АДРЕСА_1 для ведення садівництва;
- пункт 31 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» №232/11 від 06.04.2011, яким змінено цільове призначення земельної ділянки житлової та громадської забудови площею, 1200,0 кв.м, по АДРЕСА_1 на цільове призначення - землі сільськогосподарського призначення, згідно з проектом відведення;
- пункт 31.1 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» №232/11 від 06.04.2011, в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1200,0 кв.м, по АДРЕСА_1 для ведення садівництва та щодо передачі у приватну власність ОСОБА_2 вказаної земельної ділянки (кадастровий номер 6310136600:14:006:01 53).
- визнати недійсним державний акт серії ЯЛ №808323 зареєстрований 03.06.2011 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:14:006:0153, площею 0,1200 га, для ведення садівництва, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 виданий ОСОБА_2
- скасувати рішення про державну реєстрацію від 08.08.2014 № 15024195, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності № 6617331 від 08.08.2014 про реєстрацію права власності на земельну ділянку (кадастровий номер 6310136600:14:006:0153) за ОСОБА_1 (і.н НОМЕР_1 );
- витребувати з володіння ОСОБА_1 (і.н. НОМЕР_1 ) земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:14:006:0153, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у власність держави та у користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що Харківською місцевою прокуратурою № 1 здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 42015220080000004 від 21.01.2015 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, за фактом незаконного надання службовими особами управління Держземагенства у м. Харкові висновків про можливість відведення у приватну власність земельних ділянок лісогосподарського призначення, які перебували у державній власності та у користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція». Під час досудового розслідування встановлено, що п. п. 27, 27.1 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» №166/11 від 23.02.2011, ОСОБА_2 затверджено матеріали вибору місця розташування земельної ділянки та наданий дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки загальною площею, орієнтовно 2200,0 кв. м, по АДРЕСА_1 , з яких 1000,0 кв. м - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, 1200,0 кв.м - для ведення садівництва та попереджено ОСОБА_2 , що на етапі розробки проекту відведення земельної ділянки необхідно отримати погодження КП «ВТГІ «Вода». На ділянці розташовані опори освітлення, винос або збереження яких необхідно погодити з АТ «Харківобленерго».
На виконання вказаного рішення міської ради ОСОБА_2 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ Лп808323, зареєстрований 03.06.2011 у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі (кадастровий номер 6310136600:14:006:0153).
Право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:14:006:0153 зареєстровано приватним нотаріусом Трощій І.В. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу №2288 від 08.08.2014, індексний номер рішення 15024195 від 08.08.2014, номер запису про право власності 6617331.
Виходом на місце встановлено, що на теперішній час вказана земельна ділянка вільна від забудови.
Відповідно до висновку судової експертизи з питань землеустрою та оціночно-земельної експертизи ХНДІСЕ ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса МЮ України від 30.06.2020 №21900/11462/11463/11464/11465/1 1466/1 1467 проведеної в ході досудового розслідування зазначеного кримінального провадження, ринкова вартість земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 6310136600:14:006:0153 по АДРЕСА_1 , станом на 06.04.201 1 складала 283 859 грн.
Прокурор зазначає, що вищевказані рішення Харківської міської ради незаконні та підлягають скасуванню, а спірну земельну ділянку що вибула з володіння держави поза її волею належить витребувати у останнього набувача.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 29 серпня 2023 року позовні вимоги задоволено.
Визнано незаконним та скасовано пункт 27 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» №166/11 від 23.02.2011, в частині затвердження ОСОБА_2 матеріалів вибору місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, площею орієнтовно 1200,0 кв.м, по АДРЕСА_1 для ведення садівництва; пункт 31 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» №232/11 від 06.04.2011, яким змінено цільове призначення земельної ділянки житлової та громадської забудови площею, 1200,0 кв.м, по АДРЕСА_1 на цільове призначення - землі сільськогосподарського призначення, згідно з проєктом відведення; пункт 31.1 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» №232/11 від 06.04.2011, в частині затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1200,0 кв.м, по АДРЕСА_1 для ведення садівництва та щодо передачі у приватну власність ОСОБА_2 вказаної земельної ділянки (кадастровий номер 6310136600:14:006:01 53).
Визнано недійсним, виданий ОСОБА_2 , державний акт серії ЯЛ №808323 зареєстрований 03.06.2011 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:14:006:0153, площею 0,1200 га, для ведення садівництва, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Скасовано рішення про державну реєстрацію від 08.08.2014 № 15024195, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності № 6617331 від 08.08.2014 про реєстрацію права власності на земельну ділянку (кадастровий номер 6310136600:14:006:0153) за ОСОБА_1 (і.н2672416819);
Витребувано з володіння ОСОБА_1 (і.н. НОМЕР_1 ) земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:14:006:0153, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у власність держави та у користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».
Рішення обґрунтовано тим, що земельні ділянки, що передані у приватну власність ОСОБА_2 є землями державної власності лісогосподарського призначення, перебувають у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства та згода на їх вилучення державою не надавалась, а розпорядження такими землями не відноситься до повноважень органу місцевого самоврядування, тому пункти 27 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення ділянок № 166/11 від 23.02.2011 та пункти 31 та 31.1 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» №232/11 від 06.04.2011 є незаконними та підлягають скасуванню. Оскільки пункти та 31 та 31.1 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» №232/11 від 06.04.2011, на підставі якого оформленні державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 808323 є незаконними, а тому його слід визнати недійсними, такі що порушують права власника.
Не погодившись з рішенням суду, Шевченко Д.С., яка діє в інтересах ОСОБА_1 та Харківська міська рада звернулись з апеляційними скаргами, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд розглянув справу за відсутності позивача та його представника, які не були належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду. Рішенням суду вирішено питання про права та обов'язки ОСОБА_2 , яка до участі у справі долучена не була. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, не довів та не обґрунтував підстави для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Прокурор не надав суду належних доказів на підтвердження знаходження спірної земельної ділянки в межах земель сільськогосподарського призначення. Судом також залишено поза увагою посилання позивача лише на частковий перетин спірної земельної ділянки з землями лісового фонду, що унеможливлює її витребування без визначення координат перетину. Позивачем не заявлено про право власності на спірну земельну ділянку на момент винесення оскаржуваного рішення ХМР. Також суд захистив право позивача поза межами строку позовної давності, про застосування якої відповідач заявив в суді першої інстанції. Про порушення права власності держави прокурору стало відомо ще з 2011 року, проте з позовом він звернувся лише в грудні 2020 року. Останній набувач спірної земельної ділянки є добросовісним та задоволення позову про витребування у нього спірної земельної ділянки після 10 років з моменту її набуття відповідачем є непропорційним втручанням держави у його право власності.
Апеляційна скарга Харківської міської ради обґрунтована тим, що суд дійшов помилкового висновку про доведеність позовних вимог. Надані позивачем матеріали лісовпорядкування, зокрема, викопіювання з Планшету №5 Південного лісництва лісовпорядкування 2003 року є лише схематичним зображенням меж лісових ділянок, на яких не зазначено жодної прив'язки до місцевості. Позивачами не здійснювалось дій щодо виготовлення документації з землеустрою земель лісогосподарського призначення. З наявних доказів в матеріалах справи неможливо встановити факт накладання меж спірної земельної ділянки на землі лісового фонду, надані позивачем картографічні матеріали не внесені до Державного земельного кадастру та не містять інформації щодо координат та щодо поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).Також позивачем не надано жодних документів, які б підтверджували час, спосіб, вид системи координат, кваліфікацію виконавця, яким було проведено топографо-геодезичні та картографічні роботи, кадастрові зйомки. Судом не з'ясовано факт передачі спірної земельної ділянки в постійне користування ДП. Вважає, що до позовних вимог про визнання незаконними та скасування спірних рішень слід застосувати строк позовної давності, оскільки про порушення права власності держави на спірну земельну ділянку прокурору стало відомо з кримінального провадження, відкритого у 2013 році.
Постановою апеляційної суду від 12 червня 2024 року апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та Харківської міської ради задоволено. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 серпня 2023 року скасовано, у задоволені позову відмовлено з тих підстав що особа, яка повинна бути відповідачем у справі - ОСОБА_4 не була долучена до участі у справі (т.4 а.с. 63 - 68).
Постановою Верховного суду від 24.09.2024 року касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задоволено частково.
Постанову Харківського апеляційного суду від 12 червня 2024 року у частині позовних вимог заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» скасовано та позов прокурора в інтересах держави в особі державного підприємства залишено без розгляду. Постанову апеляційного суду у частині відмови у задоволенні позову заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, скасування державного акту на землю та рішення державного реєстратора змінено, викладено її мотивувальну частину в іншій редакції. А саме, з підстав обрання прокурором неефективного способу захисту. Постановую апеляційного суду у частині позовних вимог заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України про витребування із незаконного володіння ОСОБА_1 земельної ділянки, кадастровий номер 6310136600:14:006:0153, розподілу судових витрат скасовано та направлено справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції ( т. 4 а.с. 181 - 193)
Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду перевіряється апеляційним судом лише в частині вимог прокурора до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представника позивача та представника Харківської міської ради, дослідивши наявні у справі докази, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справ, рішенням Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» №166/11 від 23.02.2011 (п.п. 27, 27.1 додатку 1), ОСОБА_2 затверджено матеріали вибору місця розташування земельної ділянки та наданий дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки загальною площею, орієнтовно 2200,0 кв.м, по АДРЕСА_1 , з яких 1000,0 кв.м - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, 1200,0 кв.м - для ведення садівництва та попереджено ОСОБА_2 , що на етапі розробки проекту відведення земельної ділянки необхідно отримати погодження КП «ВТГІ «Вода». На ділянці розташовані опори освітлення, винос або збереження яких необхідно погодити з АТ «Харківобленерго».(т. 1 а.с. 22-23).
Рішення Харківської міської ради «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» №232/11 від 06.04.2011 (п.п. 31, 31.1 додатку 1), змінено цільове призначення земельної ділянки житлової та громадської забудови площею, 1200,0 кв8.м, по АДРЕСА_1 на цільове призначення - землі сільськогосподарського призначення, згідно з проектом відведення та затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1000,0 кв.м, по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (кадастровий номер 6310136600:14:006:01 52) та площею 1200,0 кв.м, по АДРЕСА_1 , для ведення садівництва (кадастровий номер 6310136600:14:006:0153), та вказані земельні ділянки передані у приватну власність ОСОБА_2 ( т. 1 а.с. 24-30).
На виконання вказаного рішення міської ради ОСОБА_2 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 808323, зареєстрований 03.06.2011 у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі (кадастровий номер 6310136600:14:006:0153). (а.с. 31).
В подальшому, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:14:006:0153, на підставі договору купівлі-продажу №2288 від 08.08.2014, зареєстровано за ОСОБА_1 , про що приватним нотаріусом Троїцій І.В. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблено запис, індексний номер рішення 15024195 від 08.08.2014, номер запису про право власності 6617331. (т. 1 а.с. 33-36, 19-20).
Відповідно до листа від 08.01.2020 № 8 ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:14:006:0153, розташована по АДРЕСА_1 , відноситься до земель лісогосподарського призначення, що перебувають в постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» та знаходиться в межах кварталу 161 Південного лісництва ДГІ «Харківська лісова науково-дослідна станція». (т. 1 а.с. 48-50).
Згідно листа ДП «Харківська лісова науково- дослідна станція» від 20.11.2019 №286/02, від 17.01.2020 за №28/02, вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:14:006:0153 відноситься до земель лісогосподарського призначення, накладається на землі лісогосподарського призначення виділу 10 кварталу 161 Південного лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», що знаходяться у постійному користуванні цього підприємства та жодних погоджень щодо вилучення вказаних земельних ділянок із земель лісового фонду підприємством не надавалося. (т. 1 а.с. 53-59).
Відповідно до листа директора ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» № 28/02 від 17.01.2020 вбачається, що за матеріалами лісовпорядкування 2013 року земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:14:006:0153, розташована по АДРЕСА_1 , накладається на частину виділу 10 кварталу 161 Південного лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», за матеріалами лісовпорядкування 2003 року земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:14:006:0153, розташована по АДРЕСА_1 , накладається на частину виділу 9 кварталу 161 Південного лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція». При проведенні базового лісовпорядкування 2013 року Державним підприємством «Харківська державна лісовпорядна експедиція» внесені зміни в картографічних матеріалах нумерації кварталів та виділів лісового фонду (в порівнянні до лісовпорядкування 2003 року) відповідно до нормативної бази з лісовпорядкування (т. 1 а.с. 60-61).
Згідно з листа Держлісагентства № 286/02 від 19.10.2020 року та листа від 18.11.2020, Держлісагентство не оскаржувало пункт 27 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» №166/11 від 23.02.2011, в частині затвердження ОСОБА_2 матеріалів вибору місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, площею орієнтовно 1200,0 кв.м, по АДРЕСА_1 для ведення садівництва; - пункт 31 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» №232/11 від 06.04.2011, яким змінено цільове призначення земельної ділянки житлової та громадської забудови площею, 1200,0 кв.м, по АДРЕСА_1 на цільове призначення - землі сільськогосподарського призначення, згідно з проектом відведення; - пункт 31.1 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» №232/11 від 06.04.2011, в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1200,0 кв.м, по АДРЕСА_1 для ведення садівництва та щодо передачі у приватну власність ОСОБА_2 вказаної земельної ділянки (кадастровий номер 6310136600:14:006:01 53). - державний акт серії ЯЛ №808323 зареєстрований 03.06.2011 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:14:006:0153, площею 0,1200 га, для ведення садівництва, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 виданий ОСОБА_2 - скасувати рішення про державну реєстрацію від 08.08.2014 № 15024195, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності № 6617331 від 08.08.2014 про реєстрацію права власності на земельну ділянку (кадастровий номер 6310136600:14:006:0153) за ОСОБА_1 (і.н НОМЕР_1 ); - витребувати з володіння ОСОБА_1 (і.н. НОМЕР_1 ) земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:14:006:0153, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у власність держави та у користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» (т. 1 а.с. 51-52).
Даними висновками експертів за результатами проведення комплексної комісійної судової експертизи з питань землеустрою та оціночно-земельної експертизи № 21900/11462/11463/11465/11466/11467 по матеріалам кримінального провадження № 420152200800000004 від 30.06.2020 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та будівництва на АДРЕСА_1 не відповідає вимогам земельного законодавства та іншим нормативно-правовим документам з питань землеустрою та землекористування станом на 06.04.2011 за складом, змістом та правилами оформлення. При цьому, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки затверджений відповідно до вимог земельного законодавства (т. 1 а.с. 75-168)
Оскільки вказана земельна ділянка на час відчуження перебувала в державній власності та належить до земель лісогосподарського призначення 20.11.2020 та 30.11.2020 керівник Харківської місцевої прокуратури №1 повідомив Державне агентство лісових ресурсів України та ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» про своє звернення до суду з позовом у дійсній справі (т. 1 а.с. 172-174).
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно з пунктами «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, в тому числі землі лісогосподарського призначення (пункт «е» частини 1 статті 19 ЗК України).
Частиною 1 статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно із частиною 1 пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель водного фонду, історико-культурного, лісогосподарського, оздоровчого, рекреаційного, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.
Відповідно до частини 1 статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.
Частиною 6 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін (частина 7 статті 118 ЗК України).
Згідно із статтею 50 Закону України «Про землеустрій» у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок складаються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Частинами 1, 2, 4 статті 20 ЗК України визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.
Відповідно до статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина 1 статті 1 ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства (стаття 5 ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 63 ЛК України ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 55 ЗК України).
Згідно зі статтями 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5,0 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.
Водночас у частині 2 статті 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.
Відповідно до статті 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.
За змістом статей 181-184, 202-204 ЗК України, Законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій» дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.
Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.
Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а в частині другій зазначеної Інструкції визначено процедуру їх виготовлення.
Отже, право постійного користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» на земельну ділянку, яка відноситься до земель лісового фонду, підтверджується схемою розташування земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:14:006:0153. За змістом якої зазначена земельна ділянка повністю входить у складу кварталу 161 Південного лісництва ДП «Харківська лісова наукова-дослідна станція»
За наведених обставин, колегія суддів вважає, що суд дійшов правильного висновку про те, що Харківська міська рада не мала повноважень на вилучення і розпорядження спірною земельною ділянкою державної власності лісогосподарського призначення, яка перебуває у постійному користуванні у межах населеного пункту.
Рішень щодо вилучення земель лісогосподарського призначення Державного лісового фонду ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» та зміну їх цільового призначення в порядку ст.ст.20, 116, 149 Земельного Кодексу України, ст.57 Лісового кодексу України до теперішнього часу уповноваженими органами виконавчої ради не приймалось.
Тому, судова колегія погоджується з висновком суду, що земельні ділянки передані у приватну власність ОСОБА_2 є землями державної власності лісогосподарського призначення, перебувають у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства та згода на їх вилучення державою не надавалась.
Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року в справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)).
Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Стаття 400 ЦК України вказує на обов'язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна. Стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане
в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (сплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада
2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).
За висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові
від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене
у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника
у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).
При цьому колегія суддів зауважує, що 09 квітня 2025 року набув чинності Закону України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (Закон № 4292-ІХ).
Законом № 4292-ІХ статтю 388 ЦК України викладено у наступній редакції:
«Стаття 388. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача 1. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
2. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо: 1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень; 2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.
3. Держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо: 1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років; 2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років.
Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною.
Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало: а) до об'єктів критичної інфраструктури; б) до об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; в) до об'єктів та земель оборони; г) до об'єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об'єктів (територій) на момент вибуття з володіння; ґ) до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об'єктів на момент вибуття з володіння; д) до пам'яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації.
4. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача
у всіх випадках».
Статтю 390 ЦК України доповнено частиною п'ятою такого змісту: «5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об'єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
Відповідно до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону
№ 4292-ІХ цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
Колегія суддів зауважує, що Закон № 4292-ІХ набув чинності 09 квітня
2025 року, тобто після ухвалення рішення районним судом (04 листопада 2024 року). Відтак, положення цього закону щодо умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка якого (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) здійснена у порядку, визначеному законом, чинному на дату подання позовної заяви, а також положення щодо порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права, у даному випадку не мають ретроспективної дії.
Зазначений висновок відповідає правовому висновку викладеному у постанові Верховного Суду від 18 лютого 2026 року у справі № 636/7343/23.
Встановивши, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:14:006:0153 площею 0,12 га відповідно до матеріалів лісовпорядкування накладаються на частини виділу 10 кварталу 161 Південного лісництва, що відноситься до земель лісового фонду і перебуває в постійному користуванні ДП «Харківська ХЛНДС», рішення щодо зміни цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення повноважним органом виконавчої влади не приймалося, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для витребування земельної ділянки у власність держави, оскільки спірна земельна ділянка вибула з володіння держави поза її волею шляхом безплатної передачі особою, яка не мала на це повноважень на користь ОСОБА_2 , остання не маючи на це права, здійснила відчуження земельної ділянки на користь ОСОБА_1 .
Разом з тим, обидва відповідачі подали до суду першої інстанції заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що «позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб'єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган. На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року справі № 362/44/17). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). І в разі подання позову суб'єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб'єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року справі № 362/44/17)».
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3 та 4 статті 267 ЦК України).
Для цілей застосування частини 3 та 4 статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина 1 статті 48 ЦПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.
Матеріали справи свідчать про те, що 21 січня 2015 року відкрито кримінальне провадження № 42015220080000004 за ч.2 ст.364 КК України щодо обставин використання службовими особами управління Держземагенства у м. Харкові свого становища, з метою отримання неправомірної вимоги, а саме: надання висновків про передачу у власність 28 фізичним особам частини земельної ділянки, яка перебувала у державній власності у постійному користуванні ДП «Харківська науково-дослідна станція». Внаслідок вказаних протиправних дій відчужено з постійного користування лісгоспу земельні ділянки загальною площею 2,92 га, чим державі в особі вказаного лісгоспу спричинені тяжкі наслідки (т. 1 а.с. 175).
Обставини щодо вибуття з власності держави спірних земельних ділянок встановлені прокурором саме в ході вказаного кримінального провадження № 42015220080000004.
Отже, про незаконність вилучення земельних ділянок з власності держави прокуратура могла довідатися щонайменше з червня 2011 року.
З позовом прокуратура звернулась до суду у грудні 2020 року, поважних причин неподання позовної заяви впродовж 5 років позивачем наведено не було.
Право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку було зареєстровано ще 03 червня 2011 року, тож прокурор не був позбавлений можливості звернення до відкритих даних у реєстрах для встановлення відповідної інформації.
Посилання прокурора на те, що позивачу, в інтересах якого заявлено позов, стало відомо про вибуття спірних земельних ділянок лише у 2019 році після звернення прокурора, спростовуються матеріалами справи, адже як вбачається з протоколу допиту директора ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» від 03 жовтня 2018 року, він неодноразово звертався до правоохоронних органів та прокуратури м. Харкова у 2010-2014 роках щодо виділення приватним особам земельних ділянок в кварталі НОМЕР_2 виділ НОМЕР_3 та НОМЕР_4 Південного лісництва Данилівського дослідного держлісгоспу, які знаходяться у межах лісового фонду та в його постійному користуванні (т. 2 а.с. 140-143).
Позивачі, діючи розумно у своїх майнових інтересах мали бути обачливими та вчасно відслідковувати ситуацію стосовно долі державних земель лісогосподарського призначення, які перебувають у їх зоні відповідальності. Для цього у них, з огляду на публічний розгляд спірних рішень Харківської міської ради та процедуру затвердження проекту відведення спірних земельних ділянок, не було істотних та непереборних перешкод, які б не дозволили вчасно виявити приватизацію спірних земельних ділянок у 2011 році і звернутися до суду в межах позовної давності.
Зважаючи, що з позовними вимогами про витребування земельної ділянки прокуратура звернулась поза межами трирічного строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якого заявлено відповідачами, підстави для витребування спірних земельних ділянок відсутні.
Зазначене відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі № 640/13731/19, провадження № 61-17057св20, від 28 травня 2025 року у справі № 953/3240/22, провадження № 61-1501св25, у подібних правовідносинах.
Посилання ОСОБА_1 на порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо не належного повідомлення його про час та місце розгляду справи 29.08.2023 спростовується матеріалами справи та не ґрунтується на вимогах закону.
Згідно даних судового повідомлення та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, на зазначену відповідачу адресу місця проживання була направлена судова повістка про виклик у судове засідання призначене на 29 серпня 2023 року, що повернулось до суду не врученим адресату із зазначенням причини повернення «адресат відсутній за зазначеною адресою» (т. 3 а.с. 20).
У пункті 91-1 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (далі - Правила), передбачено, що рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім'ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім'ї) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з'явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник поштового зв'язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитка календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.
Працівником ПАТ «Укрпошта» на довідці про причини повернення зроблено позначку «адресат відсутній за вказаною адресою» та засвідчено її підписом з проставленням відбитка календарного штемпеля, що свідчить про дотримання вимог пункту 91- 1 Правил.
За змістом пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі.
Отже, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18), від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18 (провадження № 12-233гс18) та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №814/1469/17 (провадження № К/9901/28703/19), від 01 квітня 2021 року у справі № 826/20408/14 (провадження № К/9901/16143/20), від 09 липня 2020 року у справі № 751/4890/19 (провадження № 61-2583св20), від 10 листопада 2021 року у справі № 756/2137/20 (провадження № 61-3782св21), від 29 липня 2022 року у справі № 148/2412/19 (провадження № 61-18085св21).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п.1,4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки доводи апеляційних скарг ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 та Харківської міської ради знайшли своє підтвердження, апеляційні скарги підлягають задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Оскільки апеляційні скарги Харківської міської ради та ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 задоволені, тому належить стягнути з Харківської місцевої прокуратури №1 на користь ОСОБА_1 судовий збір сплачений в суді апеляційної інстанції у розмірі 23 728 грн та на користь Харківської міської ради судовий збір сплачений в суді апеляційної інстанції у розмірі 23 728,35 грн .
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд
Апеляційні скарги ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 та Харківської міської ради - задовольнити.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 серпня 2023 року в частині задоволення позову про витребування земельної ділянки та розподілу судових витрат- скасувати.
В задоволені позовних вимог Харківської місцевої прокуратури №1 в інтересах Держави в особі Державного агенства лісових ресурсів України до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:14:006:0153, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 відмовити.
Стягнути з Харківської місцевої прокуратури №1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 23 728 (двадцять три тисячі сімсот двадцять вісім).
Стягнути з Харківської місцевої прокуратури №1 на користь Харківської міської ради судовий збір у розмірі 23 728 (двадцять три тисячі сімсот двадцять вісім) 35 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О. Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук