Справа № 632/1789/23 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження апел.суду №11-кп/818/936/26 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч. 1 ст. 162, ч. 4 ст. 185,
ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 357 КК України
04 березня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Харкова матеріали за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Златопільського міськрайонного суду Харківської області від 18 лютого 2026 року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 у кримінальних провадженнях, внесених до ЄРДР за № 12023221110000539 від 11.06.2023 частиною 4 статті 185 КК України, частиною 1 статті 263, частиною 1 статті 357 КК України, за № 12023221120000037 від 30.01.2023 за частиною 4 статті 185 КК України, -
Ухвалою Златопільського міськрайонного суду Харківської області від 18 лютого 2026 року клопотання прокурора задоволено та продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 строк тримання під вартою до 18.04.2026, включно, визначено суму застави у розмірі шістдесят прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 199 680 гривень, при внесенні якої обвинувачений підлягає звільненню з-під варти звільнити з покладенням на нього наступних обов'язків: 1) прибувати до суду за першою вимогою; 2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу суду; 3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання або перебування; 4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну; 5) утриматись від спілкування зі свідками та потерпілими у даному кримінальному провадженні.
Не погодившись з вказаною ухвалою суду, обвинувачений подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду від 18.02.2026, змінити йому запобіжний захід із тримання під вартою на особисте зобов'язання, зменшити суму застави до 20 неоподаткованих мінімумів. В обгрунтування апеляційних вимог обвинувачений посилається на те, що недоречним є посилання суду при продовженні строку тримання під вартою на попередні судові рішення. Необгрунтованим є посилання суду на наявність суспільного інтересу, оскільки потерпілі відсутні у судових засіданнях, представники від громади у судове засідання не з'являються. Суд не вказує обставин, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 178 КПК України та не вказує, які саме обставини підтверджують його причетність до правопорушення.
Вважає, що обгрунтування обвинувального акта більше ніж сумнівне. 27.11.2025 у суду першої інстанції були проведені судові дебати, 09.12.2025 - останнє слово, але 22.12.2025 суд вирішив повернутися до розгляду провадження на підставі недоведеності стороною обвинувачення права власності на предмет злочину, спосіб вчинення злочину, не встановлену причетність обвинуваченого до вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 357, частиною 1 статті 162, частиною 4 статті 185 КК України. Зазначає, що суд, посилаючись на можливий строк покарання, порушує презумпцію невинуватості.
Посилання суду на наявність попередніх судимостей не свідчить про причетність обвинуваченого до інкримінованих йому злочинів і не дає підстав для тримання під вартою.
Суд, визначивши альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, одночасно посилається на майновий стан обвинуваченого, відсутність місця роботи та постійного доходу.
Визначення застави у розмірі 199 680 гривень, який є непомірним, суперечить посиланням суду на незадовільний майновий стан обвинуваченого. Посилання суду на ту обставину, що обвинувачений може перетнути кордон, є безпідставними, оскільки під час воєнного стану він такої можливості не має. Вважає недоречним посилання суду на те, що обвинувачений розлучений, оскільки особисті стосунки не стосуються кримінальної справи.
Відповідно до частини 4 статті 422-1 КПК України, розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Враховуючи відсутність відповідного клопотання, розгляд апеляційної скарги відповідно до частини 1 статті 422-1 КПК України здійснюється без участі сторін, що відповідає наведеним положенням КПК України.
Від захисника обвинуваченого ОСОБА_7 надійшла заява про розгляд апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 без її участі, у зв'язку із зайнятістю в інших судових засіданнях, вимоги апеляційної скарги обвинуваченого підтримує та просить її задовольнити.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів не встановила підстав для її задоволення, з огляду на наступне.
Перевіряючи обгрунтованість ухвали суду про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, апеляційний суд виходить з наступного.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою.
Відповідно до частини 1 статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченими статтею 177 цього Кодексу.
Згідно із статтею 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, слідчий суддя, суд, відповідно до статті 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен враховувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховуватися від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо наявності підстав для продовження ОСОБА_6 строку тримання під вартою, врахувавши обставини інкримінованих йому злочинів, дані про особу обвинуваченого, встановив, що ризики передбачені пунктами 1, 5 частини 1 статті 177 КПК України продовжують існувати, у зв'язку із чим застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу буде недостатнім для запобігання вказаним ризикам.
Водночас, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зменшення обвинуваченому раніше визначеного розміру застави з 80 до 60 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо можливості визначення обвинуваченому більш м'якого запобіжного заходу або зменшення розміру застави, суд апеляційної інстанції враховує, що ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Відповідно до статті 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Розглядаючи клопотання прокурора щодо продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, суд першої інстанції обгрунтовано врахував, відповідно до вимог статті 178 КПК України, тяжкість покарання, що може загрожувати обвинуваченому у разі визнання його винуватим у кримінальних правопорушеннях, у вчиненні яких він обвинувачується, що може свідчити про існування мотивів та підстав для обвинуваченого переховуватися від суду. Небезпідставно судом враховано стадію кримінального провадження (судовий розгляд), з посиланням на те, що на обґрунтування повідомленої ОСОБА_6 підозри та висунутого обвинувачення прокурорами надано ряд доказів, що досліджені судом. З оскаржуваної ухвали суду вбачається, що ОСОБА_6 раніше притягався до кримінальної відповідальності, а саме: 27 липня 2010 року засуджений вироком Єнакіївського міського суду Донецької області за частиною 3 статті 185, частиною 1 статті 357 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки; 21 лютого 2018 року засуджений вироком Олександрівського районного суду Донецької області за частиною 1 статті 122, частиною 3 статті 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки, звільнений за відбуттям покарання 10 вересня 2021 року та на даний час обвинувачується у вчиненні ряду корисливих кримінальних правопорушень з січня 2023 року та у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 263 КК України. Вказані обставини дають достатні підстави вважати доведеним ризик, передбачений пунктом 5 частини 1 статті 177 КПК України. Встановлені судом першої інстанції обставини, що характеризують особу обвинуваченого, у своїй сукупності свідчать про неможливість застосування до ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу. Особисте зобов'язання не буде достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, враховуючи наведене вище. Наявність у обвинуваченого місця проживання та його доводи про те, що він може мешкати за адресою проживання його колишньої дружини та доньки, не гарантують дотримання обвинуваченим процесуальних обов'язків, у випадку застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу. Інших обставин, які б додатково вказували на міцність соціальних зв'язків ОСОБА_6 у місці проживання, не встановлено.
Судом першої інстанції надано обгрунтовану оцінку неможливості застосування у даному випадку інших більш м'яких запобіжних заходів, в ухвалі суду наведені відповідні мотиви ухваленого рішення, з якими цілком погоджується суд апеляційної інстанції.
Суд першої інстанції небезпідставно зауважив, що застосування до обвинуваченого особистого зобов'язання для запобігання зазначеним вище ризикам буде недостатнім, оскільки виконання покладених на обвинуваченого обов'язків буде залежати виключно від волі самого ОСОБА_6 та їх порушення не матиме для нього очевидних і достатньо суттєвих негативних наслідків. Застосування інших запобіжних заходів, з огляду на дані про особу обвинуваченого, не буде достатньо дієвим. Крім того, як було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_6 не є власником квартири АДРЕСА_1 , а має лише реєстрацію за вказаною адресою.
Щодо доводів обвинуваченого про відсутність доказів вчинення кримінального правопорушення, а також відсутність підтвердження належності викраденого майна потерпілим, у зв'язку із чим суд повернувся до судового розгляду, суд апеляційної інстанції зауважує, що на даній стадії провадження, переглядаючи в порядку статті 422-1 КПК України ухвалу суду про продовження строку запобіжного заходу, суд апеляційної інстанції не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд першої інстанції під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинуватою у вчиненні злочину, перевіряти наявність складу кримінального правопорушення.
Оцінку достатності та допустимості доказів, зібраних стороною обвинувачення, має надати суд першої інстанції за результатами судового провадження, оцінивши всі докази як окремо так і в їх сукупності. Щодо визначеного судом першої інстанції розміру застави, колегія суддів зауважує, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні ряду кримінальних правопорушень, частина з яких є тяжкими. Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 182 КПК України, розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до частини 4 статті 182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Водночас, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні. Суд апеляційної інстанції зауважує, що з урахуванням тяжкості інкримінованих ОСОБА_6 злочинів, розміру спричиненої шкоди, відповідно до обвинувальних актів, судом першої інстанції обвинуваченому визначено розмір застави, який не є максимальним для даної категорії злочинів та підстав для його зменшення до 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб не встановлено. До того ж, суд першої інстанції вже зменшив суму застави з 80 до 60 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Враховуючи встановлені обставини, порушень кримінального процесуального закону, які б стали підставою для скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не виявлено, а наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів не вбачає достатніми для застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання або зменшення розміру застави.
Одночасно слушними є посилання обвинуваченого ОСОБА_6 на тривалість його перебування під вартою, у зв'язку із чим, суд апеляційної інстанції вважає необхідним звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання розумних строків розгляду кримінального провадження, згідно статті 28 КПК України, з огляду на тривалий строк перебування обвинуваченого під вартою.
Керуючись статтями 177, 178, 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Златопільського місьрайонного суду Харківської області від 18 лютого 2026 року - залишити без змін.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання розумних строків розгляду кримінального провадження, згідно статті 28 КПК України, з огляду на тривалий строк перебування обвинуваченого під вартою.
Ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги оскарженню в касаційному порядку не підлягає відповідно до статті 424 КПК України.
Головуючий:
Судді: