1 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИСправа № 335/2044/26 1-кп/335/671/2026
05 березня 2026 року м. Запоріжжя
Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя в складі: головуючого - судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 , прокурора - ОСОБА_3 , обвинуваченого - ОСОБА_4 , захисника - ОСОБА_5 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні, відомості по якому внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11.10.2025 за №12025082060001217, відносно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Селезнівка Луганської області, українця, громадянина України, офіційно не працевлаштованого, неодруженого, який не має на утриманні малолітню або неповнолітню дитину, має середню освіту, який не має місця реєстрації та постійного місця мешкання, раніше судимий:
-24.01.2025 Заводським РС м. Запоріжжя за ч. 1 ст. 309 КК України до обмеження волі строком на 1 рік. На підставі ст.ст. 75,76 КК України звільнений від призначеного покарання строком на 1 рік. 03.03.2025 поставлений на облік у Заводському РВ ФДУ «Центр пробації» в Запорізькій області,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України,
В провадженні Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя перебуває кримінальне провадження, відомості по якому внесені внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11.10.2025 за № 12025082060001217, відносно ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України.
У судовому засіданні 05 березня 2026 року прокурором подано клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
У клопотанні прокурор вказав, що необхідність продовження стосовно ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обумовлюється наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме:
-обвинувачений вчинив тяжкий злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 8 років. У зв'язку з цим, орган досудового слідства обґрунтовано вважає, що обвинувачений усвідомлюючи невідворотність покарання у вигляді позбавлення волі строком від п'яти до восьми років, залишаючись на волі спробує ухилитись від відповідальності та переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, що є ризиком, передбаченим п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України;
-органом досудового слідства встановлено, що обвинувачений не працевлаштований, не має джерела доходу, вчинив тяжкий корисливий злочин, що свідчить про те, що залишаючись на волі, може вчинити інші аналогічні кримінальні правопорушення з метою отримання доходу.
Захисник - адвокат ОСОБА_5 у судовому засіданні 05 березня 2026 року заперечила проти задоволення клопотання прокурора з підстав необґрунтованості та недоведеності ризиків, вважала за можливе обрати відносно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід у виді особистого зобов'язання.
Обвинувачений ОСОБА_4 заперечував проти задоволення клопотання прокурора та підтримав думку захисника.
Заслухавши думку сторін кримінального провадження, суд доходить висновку про необхідність продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 виходячи з такого.
За правилами ч. 2 ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Зважаючи на наведені положення Основного закону слід визначити такі обов'язкові вимоги до правомірного тримання під вартою: по-перше, тримання під вартою має здійснюватися виключно на підставі належним чином вмотивованого рішення суду, по-друге, підстави та порядок застосування такого запобіжного заходу мають бути визначені в законі та повинні відповідати конституційним гарантіям справедливої судової процедури та принципу верховенства права.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, треба зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
За змістом ч.ч. 3, 5 ст. 199 КПК України, суд може продовжити строк тримання під вартою, якщо прокурор доведе, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також, що є наявними обставин, які перешкоджають завершенню кримінального провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Під час розгляду клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного та обґрунтованого рішення суд повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе. Продовжуючи строк тримання під вартою, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку перебування під вартою має оцінюватися у кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Тримання під вартою та продовження строку такого тримання може бути виправдано тим, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.
У кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
При вирішенні клопотання прокурора, судом, окрім норм КПК України, враховується практика Європейського суду з прав людини, яка сформульована зокрема у рішенні «Лабіта проти Італії» від 06 квітня 2000 року та свідчить про те, що тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.
У рішенні по справі «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 Європейський суд з прав людини вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою.
У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 25.07.2001 Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику повторного вчинення злочинів». Так, тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченим, у разі визнання їх винуватими, беручи до уваги вірогідність переховування від суду, незаконного впливу на потерпілих, свідків, вчинення іншого кримінального правопорушення, суд доходить висновку, що наявні обґрунтовані підстави для продовження застосування до обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та відсутність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого ОСОБА_4 переховуватись від суду, суд бере до уваги серйозність висунутої підозри за вчинення тяжкого злочину, за яке передбачене покарання в разі визнання винними обвинувачених, до восьми років позбавлення волі.
Наявність обґрунтованої підозри підтверджується фактом направлення обвинувального акту до суду, що може свідчити про те, що сторона обвинувачення зібрала достатньо доказів для того, щоб доводити винуватість особи перед безстороннім судом. Оцінити зібрані докази суд на стадії судового розгляду не має можливості, оцінка доказів, зібраних стороною обвинувачення проводиться судом у нарадчій кімнаті під час ухвалення вироку.
Кримінальним процесуальним кодексом України встановлено процедуру отримання показань у кримінальному провадженні - спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК).
За таких обставин ризик незаконного впливу на потерпілих чи свідків у кримінальному провадженні існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Вказане надає підстави обґрунтовано припускати ймовірну можливість незаконного впливу зі сторони зацікавлених осіб з метою зміни чи відмови від раніше наданих ними показань тощо.
Ризик протиправного впливу на потерпілих та свідків суд вважає високим, з огляду на те, що на даній стадії судового розгляду, допит осіб безпосередньо судом не проведений. Більш того, сам характер інкримінованого злочину дають підстави вважати, що саме покази потерпілих та свідків є важливим джерелом доказування, про що відомо і стороні захисту.
Ризик повторного вчинення кримінального правопорушення суд оцінює як високий, оскільки обвинувачений до затримання не був працевлаштований не та не мав постійного джерела доходів, обвинувачується у вчиненні злочину з метою власного збагачення, не має зареєстрованого місця проживання. Крім того, обвинуваченому інкримінується вчинення тяжкого умисного корисливого злочину в період відбування ним покарання з випробуванням з іспитовим строком, що свідчить про те, що ОСОБА_4 на шлях виправлення не встав.
Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
Так, ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь вірогідності, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності поза процесуальних дій зазначеної особи.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного чи обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто, в даному випадку суд має зробити висновки прогнозованості характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Суд вважає, що наведені прокурором підстави для продовження строків тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та мотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу на даний час продовжують існувати.
Вищезазначені обставини на переконання суду є виправданими та необхідними елементами (ризиками), що визначають та виправдовують потребу у триманні під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 , оскільки цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, не зважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують право поваги до особистої свободи.
Суд вважає, що застосований до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, хоча й обмежує права та свободи останнього, однак відповідає характеру суспільного інтересу, підставам та меті його застосування, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є співмірним існуючим ризикам, відповідає особі обвинуваченого та тяжкості пред'явленого йому обвинувачення, зможе забезпечити виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків та уникнути ризикам у провадженні, а тому його продовження є необхідним за даних обставин та відповідає характеру кримінального провадження.
Суд також приймає до уваги, що Указом Президента України від24лютого 2022року №64/2022 в Україні введений воєнний стан, строк дії якого в подальшому було продовжено, а тому в умовах, які існують в Україні, викликаних військовою агресією російської федерації проти України, у обвинуваченого збільшуються можливості для ухилення від суду, адже у держави наразі з об'єктивних причин відсутні можливості належним чином контролювати поведінку обвинуваченого.
Суд, не вирішуючи наперед питання доведеності винуватості обвинуваченого, враховує обґрунтованість обвинувачення у вчиненні інкримінованого йому злочину, який є відповідно до ст. 12 КК України тяжким злочином, за формою вини є умисним.
Також суд враховує не лише тяжкість правопорушення, але й наявну інформацію про особу обвинуваченого. Так, обвинувачений ОСОБА_4 до затримання не працював та не мав офіційного джерела доходу, раніше судимий, не має зареєстрованого та фактичного місця проживання, не одружений, на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей не має, обвинувачується у скоєні кримінального правопорушення під час іспитового строку.
Разом із тим, стороною захисту не висловлено, а тому судом не здобуто інформації про міцні соціальні зв'язки обвинуваченого, які б переважили вищезазначені ризики та могли гарантувати бездоганну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Також судом не здобуто інформації, яка б категорично виключала можливість перебування обвинувачених під вартою.
Дослідивши матеріали кримінального провадження та вислухавши думки учасників судового провадження, суд приходить до висновку, що обраний обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою необхідно продовжити, оскільки будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які існували на момент застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відповідно до ухвали суду не перестали існувати та не зменшились, а тому підстав для застосування відносно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, у судовому засіданні встановлено не було.
За викладених обставин суд дійшов висновку про задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 .
Керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 197, 199, 369-372 КПК України, суд
Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, - задовольнити.
Строк тримання під вартою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжити на шістдесят днів - з 05 березня 2026 року до 03 травня 2026 року включно.
Визначити строк дії ухвали до 03 травня 2026 року включно.
Ухвала суду може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення до Запорізького апеляційного суду.
Суддя ОСОБА_1