Справа №953/13123/25 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-сс/818/261/26 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: запобіжний захід
03 березня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
-головуючого ОСОБА_2 ,
-суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
-за участю: секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2026 року,-
Зміст оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції
Цією ухвалою слідчого судді задоволено клопотання слідчого СВ ХРУП №1 ГУНП в Харківській області та застосовано до підозрюваного ОСОБА_7 , 1997 року народження, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 04 квітня 2026 року, та визначено розмір застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 266 240 (двісті шістдесят шість тисяч двісті сорок) грн.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить ухвалу слідчого судді скасувати, постановити нову ухвалу, якою обрати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги захисник посилається на те, що дані на підтвердження існування ризиків, передбачених п.п. 1,3,4,5 ч. 1 ст.177 КПК, відсутні.
Наголошує, що підозрюваний ніяким чином не перешкоджає та співпрацює зі слідством.
Зазначає, що слідчим суддею не було враховано факти, які характеризують особу підозрюваного і дають можливість призначити домашній арешт. А саме: вік, стан здоров'я, наявність постійного місця проживання, відсутність судимостей.
Вказує, що ОСОБА_7 визнає себе винним в повному обсязі, раніше не судимий, у розшуку не перебував, має постійне місце проживання, соціальні зв'язки - має родину, на обліках не перебуває.
Позиції учасників апеляційного провадження
Захисник, будучи повідомленою належним чином про дату, час та місце судового засідання, не з'явилась, клопотала про проведення судового засідання без її участі.
Прокурор, будучи повідомленим належним чином про дату, час та місце судового засідання, не з'явився, заяв чи клопотань про відкладення судового засідання не надав.
Підозрюваний, будучи повідомленим належним чином про дату, час та місце судового засідання, заяв чи клопотань про особисту участь в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції не надав.
Тому апеляційний розгляд проведено за їх відсутності.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Згідно ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;
12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення слідчого судді першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості підозрюваного переховуватися від органу досудового розслідування чи суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній, з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину, може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні нетяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 301 КК України, за яке може бути призначено покарання до 5 років позбавлення волі, та тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.156 КК України, за яке може бути призначено покарання до 8 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю на строк до 3 років або без такого, на що обґрунтовано послався слідчий суддя у своєму рішенні.
Поряд з цим, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин провадження, а саме того, що ОСОБА_7 підозрюється у розповсюдженні серед неповнолітніх зображень порнографічного характеру та у вчиненні розпусних дій щодо малолітньої особи, - на думку колегії суддів у цьому провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства та потерпілого.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що підозрюваний може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
За таких обставин, посилання захисника на недоведеність існування ризиків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки існування ризиків, в тому числі і втечі від правоохоронних органів та суду та вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження вказаного кримінального правопорушення, об'єктивно вбачається з відомостей, що є наявними у кримінальному провадженні.
Зокрема, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді про наявність ризику переховування від органів досудового розслідування та суду, оскільки підозрюваний, враховуючи суворість можливого покарання, може вдатись до таких дій.
Ризик незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні збоку підозрюваного ОСОБА_7 колегія суддів вважає обґрунтованим, з огляду на процедуру отримання показані від осіб у кримінальному провадженні.
Ризик вчинення іншого кримінального правопорушення підтверджується тим, що підозрюваний офіційно не працевлаштований та не має законних джерел доходів.
Слід відзначити, що слідчий суддя не обґрунтовував своє рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою наявністю ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, а тому посилання захисника в цій частині є безпідставними.
Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим існування ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, в даному кримінальному провадженні.
Посилання захисника в апеляційній скарзі на те, що підозрюваний має постійне місце мешкання, раніше не судимий, у розшуку та на обліках не перебував, має соціальні зв'язки, а також визнає себе винним в повному обсязі, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки в даному випадку це не може достатньо свідчити про можливість застосування до підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів, не зможе забезпечити виконання підозрюваним його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків досудового розслідування.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали слідчого судді про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 та відсутності підстав для скасування судового рішення за доводами апеляційної скарги захисника.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2026 року щодо ОСОБА_7 - залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: