Номер провадження 22-ц/821/678/26Головуючий по 1 інстанції
Справа №386/1637/25 Категорія: 304090000 Овсієнко І.В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
03 березня 2026 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т. Л.
суддіВасиленко Л. І., Карпенко О. В.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника відповідача адвоката Примака В. А. на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 16.01.2026 (повний текст складено 16.01.2026, суддя в суді першої інстанції Овсієнко І. В.) у цивільній справі за позовом ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
у вересні 2025 року ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до суду з позовом, яким просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №200063521 від 12.07.2014 в сумі 69760,48 грн (17473,38 грн за кредитом, 35836,59 грн за процентами, 11656,99 грн втрат від інфляції, 4793,52 грн 3% річних) та судові витрати, мотивуючи про те, що позивач у справі набув права вимоги до боржників за укладеними договорами факторингу, у тому числі, і щодо відповідача на суму, заявлену до стягнення.
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 16.01.2026 позов у справі задоволено з посиланням на обґрунтованість доводів позивача про набуття ним права вимоги щодо стягнення кредитної заборгованості відповідача, яка нею погашена не була.
Представник відповідача подав на вказане рішення суду 28.01.2026 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та новим рішенням відхилити позов.
В обґрунтування вказано на те, що у справі відсутній належний помісячний розрахунок суми заборгованості за договором. З наданої позивачем виписки по особовому рахунку відповідача неможливо встановити дати погашення кредитної заборгованості за періоди 2014-2017 років.
Судом першої інстанції не надана належна оцінка доданої до матеріалів справи виписки, з якої вбачається, що відповідачем було погашено наявну кредитну заборгованість на суму 17473,38 грн.
Із виписок по особовому рахунку відповідача, що міститься в матеріалах справи, вбачається, що нарахування процентів за користування позикою здійснювалося первісним кредитором в період після 12.07.2019, тобто поза межами строку позики.
Крім того ухвалою суду було зобов'язано представника позивача направити копію позовної заяви із додатками на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача, однак такі вимоги виконано не було чим позбавлено відповідача права на справедливий суд, оскільки остання своєчасно не змогла сформувати правову позицію у справі.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просив скаргу відхилити як безпідставну, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін, оскільки воно є законним та належним чином обґрунтованим.
За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення боргу в сумі меншій тридцяти розмірів прожиткового мінімуму. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При розгляді справи встановлено, що 12.07.2014 між ПАТ «Банк Михайлівський» та відповідачем ОСОБА_1 укладено угоду №200063521 щодо кредитування, відповідно до умов якої відповідачу у справі надано кредит за умовами якого на умовах повернення, платності, строковості банк зобов'язався відкрити на ім'я клієнта поточний рахунок для здійснення операцій із використанням електронного платіжного засобу, видати в користування платіжну картку та надати позичальнику у користування кредитні кошти в розмірі кредитного ліміту, встановленого банком самостійно на підставі відомостей, повідомлених позичальником, а відповідач зобов'язалася повернути отримані кошти у встановлений в кредитному договорі строк, та сплатити відсотки за користування кредитними коштами (п. 1.1-1.2, 1.5.3 заяви (оферти) від 12.07.2014).
За змістом довідки про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту в рамках карткового продукту, позичальниці ОСОБА_1 виданий кредит на споживчі потреби шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії до 50000,00 грн строком на 5 років, з процентною ставкою 58,8% річних на залишок заборгованості за кредитом, пільговим періодом 90 днів та орієнтовною сукупною вартістю 24307,90 грн.
Як вбачається із матеріалів справи, заява (оферта) №200063521 від 12.07.2014, анкета позичальника №464353 від 12.07.2014, довідка про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту в рамках карткового продукту від 12.07.2014, тарифи по продукту «Прибуткова картка + Кредитка» від 12.07.2014 укладені сторонами в простій письмовій формі та підписані ними.
Далі, 19.05.2016 між ПАТ «Банк Михайлівський» (клієнт) і ТОВ «ФК «Плеяда» (фактор) укладено договір факторингу №1905, за умовами якого фактор зобов'язався передати грошові кошти у розпорядження клієнта, а банк зобов'язався відступити на користь ТОВ «ФК «Плеяда» право вимоги до третіх осіб (боржників).
20.05.2016 між ТОВ «ФК «Плеяда» і ТОВ «ФК «Фагор» укладений договір факторингу №1, за умовами якого ТОВ «ФК «Плеяда» за плату відступило на користь ТОВ «ФК «Фагор» права вимоги, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський» на підставі договору факторингу №1905.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 у справі №910/11298/16 апеляційну скаргу ТОВ «Діджи Фінанс» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2021 у справі №910/11298/16 задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2021 у справі №910/11298/16 скасовано в частині немайнових вимог, з ухваленням нового рішення про задоволення позову ТОВ «Діджи Фінанс» у цій частині. Застосовано наслідки нікчемності договору факторингу від 19.05.2016 №1905, а саме: зобов'язано ТОВ «Фінансова компанія «Плеяда» передати ТОВ «Діджи Фінанс» документи, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський» згідно з договором факторингу від 19.05.2016 №1905 та актів прийому-передачі від 20.05.2016 №1 і №2. Зобов'язано ТОВ «Фінансова компанія «Фагор» передати ТОВ «Діджи Фінанс» документи, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський» згідно договору факторингу від 19.05.2016 №1905 та актів прийому-передачі до нього від 20.05.2016 №1 і №2.
20.07.2020 ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги за кредитними договорами, укладеними ПАТ «Банк Михайлівський» з позичальниками на підставі договору №7_БМ від 20.07.2020, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту №GL16N618071, проведеного 15.06.2020, відповідно до якої позивач є кредитором за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», в тому числі і за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 .
Відповідно до реєстру прав вимоги до договору №7_БМ від 20.07.2020 ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права грошової вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за кредитним договором №200063521 від 12.07.2014 в сумі 53309,97 грн, що складається із суми основного боргу 17743,38 грн та 35836,59 грн заборгованості за процентами.
На підтвердження придбання права грошової вимоги за договором №7_БМ від 20.07.2020, позивач ТОВ «Діджи Фінанс» надано копію платіжної інструкції №25 від 09.07.2020 про перерахування на користь ПАТ «Банк Михайлівський» 5307308,39 грн на підставі протоколу прилюдних торгів за лотом №GL16N618071.
Станом на 13.08.2025 заборгованість позичальника за кредитним договором становить 53309,97 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту 17473,38 грн, заборгованість по процентам 35836,59 грн, що підтверджено, зокрема випискою по особовим рахункам на ім'я ОСОБА_1 за період із 23.05.2016 до 28.07.2020.
Слід врахувати. що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій, а відтак є належними доказами на підтвердження факту наявності заборгованості позичальника перед кредитодавцем.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, зазначивши, що виписка з позикового рахунку є підтвердженням видачі кредиту.
Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 12.12.2024 у справі № 298/825/15, зазначивши, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій, а відтак виступають належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Також за ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем на залишок заборгованості нараховано інфляційні втрати в сумі 11656,99 грн та 4793,52 грн 3% річних.
З долученого до позову розрахунку вбачається, що інфляційні втрати та 3% річних нараховані позивачем за період з 25.02.2019 по 23.02.2022.
Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин щодо стягнення кредитного боргу, регламентуються такими правовими нормами.
Згідно положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Також статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Крім того, ст. 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Враховуючи викладене вище правове регулювання та встановлені при розгляді цієї справи фактичні обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що відповідач, як позичальник, отримала кошти за кредитним договором та не повернула їх у визначені строки, сплативши погоджені сторонами договору відсотки по кредиту, отже має заборгованість, права вимоги щодо стягнення якої наявні у позивача за укладеним договором факторингу.
Також позивачем за приписами ч.2 ст.625 ЦК України правомірно у зв'язку з простроченням позичальником виконання грошового зобов'язання було нараховано за період з 25.02.2019 по 23.02.2022 інфляційні втрати в сумі 11656,99 грн та 4793,52 грн 3% річних.
Отже відповідні позовні вимоги підлягають до задоволення, про що обґрунтовано зазначив суд першої інстанції.
При цьому доказів виконання наявних грошових зобов'язань ні перед позивачем у справі ні перед попереднім кредитором відповідачем суду не надано.
Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Апеляційний суд не погоджується з посиланнями скаржника на те, що у справі відсутній належний помісячний розрахунок суми заборгованості за договором, а з наданої позивачем виписки по особовому рахунку відповідача неможливо встановити дати погашення кредитної заборгованості за періоди 2014-2017 років, оскільки, як зазначалося, виписка по особовому рахунку являється належними та допустимим доказом щодо руху коштів по банківському рахунку та здійснені операції за ним - правовий висновок ВС у постанові від 12.12.2024 у справі № 298/825/15.
Відтак у суду об'єктивно наявна можливість установити дійсні обставини щодо отримання відповідачем кредитних коштів та здійсненого погашення наявної заборгованості на виконання взятих на себе договірних зобов'язань.
При цьому доказів того, що у вказаній виписці за рахунком відповідача не відображено тих чи інших платежів по кредиту, скаржником апеляційному суду надано не було.
Слід оцінити критично посилання скаржника і на те, що судом першої інстанції не надана належна оцінка вказівці у виписці за рахунком позичальника погашення наявної кредитної заборгованості на суму 17473,38 грн, оскільки за змістом вказаного доказу не вбачається сплату вказаної суми коштів, а натомість мають місце непогашені позичальником нарахування по кредиту у зазначеному розмірі.
Апеляційний суд відхиляє аргументи скаржника і про те, що нарахування процентів за користування кредитом здійснювалося первісним кредитором в період після 12.07.2019, тобто поза межами строку кредитування, так як нарахування за відсотками мали місце у період дії кредитного договору, що по суті скаржником не спростовано та підтверджено, зокрема фіксацією суми боргу в тому числі за відсотками при її відступленню подальшим кредиторам у реєстрі договорів, права вимоги за якими відступаються, станом на 20.07.2020 (а.с.36 на звороті).
Крім того, згідно наявних розрахунків 3% річних та інфляційних втрат (а.с.35 на звороті) сума боргу по відсоткам 17473,38 грн за кредитом та 35836,59 грн за процентами, а всього 53 309,97 грн мала місце станом на 25.02.2019 тобто у період дії строку кредитування по договору, який скінчився у липні 2019 року.
Не можна погодитися і з аргументами скаржника про те, що позивачем не виконано вимоги ухвали суду першої інстанції щодо направлення копії позовної заяви із додатками на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача, що перешкодило надати в суді першої інстанції обґрунтовані заперечення щодо суті позовних вимог, адже за обставин цієї справи право відповідача на доступ до правосуддя у аспекті дотримання гарантій висловлення своєї позиції щодо заявлених позовних вимог мало повну реалізацію при апеляційному перегляді справи, де в апеляційній скарзі представник відповідача у повній мірі аргументував свої заперечення проти заявлених вимог щодо стягнення заборгованості.
Інших доводів, які б свідчили про те, що спір у справі суд першої інстанції вирішив невірно, подана представником відповідача апеляційна скарга не містить.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 16.01.2026 у даній справі належить залишити без змін, а апеляційну скаргу представника відповідача - без задоволення.
На підставі положень ст.141 ЦПК України судові витрати скаржника по сплаті судового збору за апеляційний перегляд справи не відшкодовувати у зв'язку з відхиленням вимог скарги.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - відхилити.
Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 16.01.2026 у даній цивільній справі - залишити без змін.
Витрати скаржника по сплаті судового збору за апеляційний перегляд справи не відшкодовувати.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 04.03.2026.
Суддя-доповідач
Судді