Номер провадження 22-ц/821/619/26Головуючий по 1 інстанції
Справа №705/6498/25 Категорія: 304090000 Годік Л.С.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
03 березня 2026 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т. Л.
суддіВасиленко Л. І., Карпенко О. В.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника відповідача адвоката Товстенко К. В. на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 29.12.2025 (повний текст складено 29.12.2025, суддя в суді першої інстанції Годік Л. С.) у цивільній справі за позовом ТОВ «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,
у жовтні 2025 року ТОВ «Коллект Центр» звернулося до суду з позовом, яким просило стягнути з відповідача на свою користь кредитну заборгованість у сумі 42 545,32 грн, з яких: 11600,00 грн за основним зобов'язанням; 30 945,32 грн за нарахованими процентами, а також судові витрати по сплаті судового збору та на правничу допомогу, мотивуючи про те, що позивач у справі набув права вимоги за позикою до боржників за укладеними договорами факторингу, у тому числі, і щодо відповідача ОСОБА_1 на суму, заявлену до стягнення.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 29.12.2025 позов у справі задоволено.
Суд вказав на обґрунтованість доводів позивача про набуття ним права вимоги щодо стягнення заборгованості відповідача, яка ним погашена не була.
Представник відповідача адвокат Товстенко К. В. подав на вказане рішення суду 21.01.2026 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та відхилити позовні вимоги.
В обґрунтування вказано на те, що строк позовної давності за позовними вимогами у справі минув.
Установлений сторонами договору розмір відсотків за несвоєчасно виконані зобов'язання за кожен день прострочення, є несправедливим та порушує принципи розумності та добросовісності, що є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг фінансової установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми відсотків.
Розрахунок суми боргу, наданий позивачем, не є належним та допустимим доказом розміру заборгованості, оскільки не ґрунтується на належних бухгалтерських документах.
Нарахування комісії по договору здійснено на підставі несправедливих умов договору.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач ТОВ «Коллект Центр»просило апеляційну скаргу відповідача відхилити як безпідставну, рішення суду першої інстанції - залишити без змін, оскільки вважає його законним та належним чином обґрунтованим.
Представником відповідача Березовського А.Ю. подано до суду заперечення, які колегія суду розцінює як відповідь на вищевказаний відзив, в якому він наполягає на доводах, викладених ним в апеляційній скарзі та просить суд її задовольнити з вказаних у ній підстав.
За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення 42545,32 грн. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При розгляді справи встановлено, що ТОВ «МАНІФОЮ» та відповідач ОСОБА_1 29.07.2021 уклали Договір № 2842235, за умовами якого позикодавець передав позичальнику у власність грошові кошти (позику), а позичальник зобов'язався повернути таку ж суму грошових коштів (суму позики) та сплатити позикодавцю проценти від суми позики та всі інші платежі, пов'язані з виконанням цього договору. Позика надавалася на умовах повернення, платності та строковості та у гривнях. Умовами Договору позики встановлені параметри позики: тип позики - короткострокова; тип процентної ставки - фіксований; мета отримання позики - придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; сума позики - 11 600,00 грн, та те, що позика надається позичальнику шляхом безготівкового переказу на рахунок банківської картки, зареєстрованої позичальником для цієї цілі в особистому кабінеті на веб-сайті.
Договір позики укладено в електронній формі шляхом підписання електронним підписом відповідача (вчиненим одноразовим ідентифікатором з урахуванням положень ч. 6 і 12 п. 1 ст. 3, п. 12 ст. 11, ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», ч. 1 ст. 205 ЦК України, який був надісланий на номер мобільного телефону відповідача.
Відповідач ОСОБА_1 підтвердив, що вивчив та повністю погодився з умовами Правил надання грошових коштів у позику, в тому числі на і на умовах фінансового кредиту ТОВ, «МАНІФОЮ», які є невід'ємною частиною Договору, а також вивчив та повністю погодився з умовами цього Договору позики. Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст. ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору. Правилами, розміщеними на сайті товариства(https://money4you.ua/pronas/normatyvna-dokumentatsiya/), зокрема передбачено, що договір позики з фізичною особою укладається в інформаційно-телекомунікаційні системі товариства дистанційно, в електронній формі відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію».
Підписанням договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма його істотними умовами та йому була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства. Таким чином, відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання договору шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому, кредитодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі, встановленому Договором, а саме - 11 600 грн.
Відповідач, у свою чергу, прийнявши та підписавши умови договору, їх не виконав та не повернув отримані в кредит кошти, а також не виконав всі інші грошові зобов'язання перед позикодавцем, у зв'язку з чим утворилася заборгованість за договором № 2842235 від 29.07.2021 у розмірі 42 545,32 грн, з яких: 11600,00 грн - заборгованість за основним зобов'язанням; 30 945,32 грн - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги, що підтверджується наданим Розрахунком заборгованості.
Так 29.12.2021 був укладений договір № 29/12-2021 відповідно до якого ТОВ «МАНІФОЮ» відступило на користь позивача ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 2842235, де боржником є ОСОБА_1
10.01.2023 був укладений договір № 10-01/2023 відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 2842235, де боржником є ОСОБА_1 .
Вказаний перехід підтверджується Витягом з Реєстру боржників до Договору факторингу №29/12-2021 від 29.12.2021 Актами прийому-передачі Реєтру Боржників за Договором № 10-01/23 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 10.01.2023.
Таким чином, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» наділено правом вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором № 2842235 від 29.07.2021.
Заборгованість відповідача перед позивачем не погашена, що підтверджується розрахунком заборгованості та по суті не заперечується відповідачем, як і факт укладення договору позики та його умови.
Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин щодо стягнення кредитного боргу, регламентуються такими правовими нормами.
Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Також статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Крім того, ст. 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Враховуючи викладене вище правове регулювання та встановлені при розгляді цієї справи фактичні обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що суд першої інстанції, встановивши, що відповідач, як позичальник, отримав кошти за договором позики, не повернув їх у визначені строки разом із нарахованими відсотками, отже має заборгованість, права вимоги щодо стягнення якої наявні у позивача за укладеним договором факторингу, вірно вказав про те, що позовні вимоги про стягнення коштів є обґрунтованими.
При цьому суд першої інстанції обґрунтовано визначив суму заборгованості, врахувавши умови договору позики від 29.07.2021 щодо порядку здійснення платежів за договором, якого позичальник не дотримався.
З такими висновками суду в цій справі апеляційний суд погоджується повністю, адже вони підтверджуються наявними у справі доказами та ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах та правому регулюванні правовідносин сторін.
Заперечень щодо факту укладення договору позики подана представником відповідача апеляційна скарга не містить та відповідних доказів суду надано не було.
При цьому апеляційний суд відхиляє аргументи скаржника про те, що строк позовної давності за позовними вимогами у справі минув з урахуванням такого.
Заборгованість за договорами почала виникати у відповідача у серпні 2021 року згідно п.2.3.4 договору позики від 29.07.2021, позов до суду подано у жовтні 2025 року.
Так відповідно до положень ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ч.ч.1, 5 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Частиною 4 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; ст. 266 ЦК України - зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
При цьому за приписами пункту 12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України (у редакції, чинній на час подачі позову та вирішення справи судом) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) в державі тривав з 12.03.2020 по 30.06.2023.
У постанові ВС від 13.11.2024 у справі № 383/1645/23 щодо позовної давності зазначено про те, що строк позовної давності в силу положень пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України продовжено на строк дії карантину. Позовна давність для пред'явлення позовних вимог на день звернення до суду не спливла, її перебіг був зупинений до кінця дії карантину, який був введений з 12.03.2020 та продовжувався до 30.06.2023.
З урахуванням викладеного вище, апеляційний суд відхиляє аргументи скаржника про необхідність застосування до позовних вимог у справі наслідків спливу строків позовної давності, які були зупинені на період карантину з 12.03.2020 по 30.06.2023 включно, ураховуючи, що позов до суду подано у межах трьох років з часу закінчення карантину.
Апеляційний суд також відхиляє аргументи скаржника і про те, що установлений сторонами договору розмір відсотків за несвоєчасно виконані зобов'язання за кожен день прострочення, є несправедливим та порушує принципи розумності та добросовісності, адже його позичальник погодив добровільно, ураховуючи свої можливості щодо належного та в погоджені строки виконання взятих грошових зобов'язань.
Крім того, відсотки за договором стосуються оплати користування коштами позики, а не як відповідальність за прострочення повернення отриманих у позику коштів, як помилково вказує скаржник, тобто наявна заборгованість не є пенею у розумінні приписів ст. 549 ЦК України.
Не можна погодитися з посиланнями скаржника на те, що розрахунок суми боргу, наданий позивачем, не підтверджений бухгалтерськими документами, оскільки факт отримання у позику коштів сторонами справи під сумнів не ставиться, а здійснені позивачем нарахування боргу належним чином ґрунтуються на умовах договору від 29.07.2021 щодо порядку та періодів нарахувань, що скаржником при апеляційному перегляді справи по суті не заперечується.
Апеляційний суд також не погоджується з аргументами скаржника і про те, що нарахування комісії по договору здійснено на підставі несправедливих умов договору, адже таких позовних вимог у справі заявлено не було.
Інших доводів, які б свідчили про те, що спір у справі суд першої інстанції вирішив невірно, подана апеляційна скарга не містить.
Згідно ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 29.12.2025 у даній справі належить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
На підставі положень ст.141 ЦПК України у зв'язку з відхиленням вимог апеляційної скарги судові витрати скаржника по сплаті судового збору за апеляційний перегляд справи до відшкодування не підлягають.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - залишити без задоволення.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 29.12.2025 у даній цивільній справі - залишити без змін.
Судові витрати відповідача по сплаті судового збору за апеляційний перегляд справи не відшкодовувати.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 04.03.2026.
Суддя-доповідач
Судді