справа № 380/3709/26
05 березня 2026 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши у порядку письмового провадження заяву позивача від 24 лютого 2026 року про забезпечення позову у справі № 380/3709/26 за позовом ОСОБА_1 до Комісії з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною бездіяльності, скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Комісії з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 і Комісії з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка виражається у непроведенні належної процедури розгляду (опрацювання) заяви про відстрочку ОСОБА_1 від 04 лютого 2026 pоку, скасувати рішення (Повідомлення) про відмову в оформленні відстрочки, сформованого на підставі Протоколу № 6 від 05 лютого 2026 року, та зобов'язати відповідача провести належний процес опрацювання заяви про відстрочку та розглянути належним чином заяву про відстрочку з урахуванням висновків суду;
- стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 понесені витрати з оплати судового збору за подання позовної заяви - 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 коп., а також за подання заяви про забезпечення позову - 998 (дев'ятсот дев'яносто вісім) грн 40 коп., а разом - 2329 (дві тисячі триста двадцять дев'ять) грн 60 коп.
Ухвалою судді від 05 березня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.
Разом з позовною заявою позивач подав до суду заяву від 24 лютого 2026 року (вх. № 17633 від 04 березня 2026 року) про забезпечення позову.
Указана заява мотивована тим, що на останню заяву про відстрочку відповідач надав неправомірну відмову (спірне повідомлення), в якому зазначено, що позивач підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах. Зазначені висновки є підставою для винесення мобілізаційного розпорядження (рішення про призов) стосовно позивача, що суперечитиме змісту пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в якому імперативно визначено статус непризовного у позивача.
Спірне рішення про відмову в наданні позивачу відстрочки ухвалене поспішно та з порушенням приписів чинного законодавства. Відповідач не схильний дотримуватися норм чинного законодавства та має наміри вживати заходи з метою проведення мобілізації позивача, про що зробив відповідні висновки у спірному повідомленні. Враховуючи те, що відповідач у справі намагається вживати мобілізаційних заходів стосовно позивача, ігноруючи приписи Порядку призову громадян на військову службу № 560 (далі - Порядок № 560), є очевидними наміри відповідача порушити право позивача на оформлення відстрочки.
Ухвалення рішення про мобілізацію (призов) позивача в період судового розгляду призведе до неможливості виконання судового рішення у справі. Захист або поновлення прав та інтересів позивача будуть неможливі. Так, зокрема заява про відстрочку розглядається тільки в разі якщо суб'єктом звернення є особа в статусі «військовозобов'язаний». Водночас момент призову (мобілізації) позбавляє заявника такого статусу, встановлюючи йому статус «військовослужбовець». Тобто реальне виконання судового рішення буде неможливим. Отже, співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, є очевидними й такими, що свідчать про необхідність застосування заходів забезпечення позову.
Просить врахувати, що згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 160/2592/23, процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулась, а визнання процедури протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу. Застосування заходів забезпечення позову у цій справі матиме наслідком лише відтермінування вирішення питання щодо мобілізації позивача до лав Збройних Сил України. Водночас невжиття таких заходів може спричинити для позивача негативні наслідки в разі його мобілізації, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим, у зв'язку з чим захист прав, свобод та інтересів позивача, за захистом яких відбувається звернення до суду, буде зведено нанівець.
З огляду на вказане просить суд прийняти рішення щодо забезпечення позову про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_2 виносити (ухвалювати) рішення (наказ, розпорядження тощо) щодо направлення на проходження військово-лікарської комісії з метою визначення ступеню придатності до військової служби та призову (мобілізації) військовозобов'язаного ОСОБА_1 , окрім перевірки підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення, до набрання законної сили рішенням суду.
Вирішуючи заяву позивача від 24 лютого 2026 року про забезпечення позову, суд зазначає таке.
Насамперед суд відзначає, що відповідно до вимог частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Забезпечення позову - це надання заявнику тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Підстави та порядок вжиття заходів забезпечення позову врегульовано главою 10 розділу І КАС України.
Згідно з частинами першою - третьою статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.
Суд відзначає, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному разі з урахуванням конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з частинами першою, другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Частинами четвертою - шостою статті 154 КАС України передбачено, що залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Системний аналіз наведених норм дає підстави дійти таких висновків.
Під час розгляду заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Водночас заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема з урахуванням положень статті 150 КАС України.
Оцінюючи аргументи позивача про наявність підстав для забезпечення позову, які викладені у заяві від 24 лютого 2026 року, суд ураховує таке.
Суд відзначає, що вирішуючи питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Як уже зауважив суд вище, за своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у разі задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за заявою позивача.
Із наведеного слідує, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.
Крім цього, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини такого звернення, у зв'язку із чим, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Тобто, заявник повинен надати суду належні та допустимі докази наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі та неможливості захисту прав, свобод та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову.
Правова позиція щодо необхідності подання відповідних доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову у якийсь спосіб може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, викладена у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 640/19275/18, від 01 червня 2022 року у справі № 380/4273/21.
Також для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників процесу переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, позивач покликається насамперед на протиправність оскаржуваної відмови в наданні йому відстрочки від призову.
Суд звертає увагу на те, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не може вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
У аспекті цього варто також зауважити, що безумовно, рішення чи діяння суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на учасників правовідносин. Такі рішення чи діяння можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які заявник оцінює негативно. Проте відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Сам собою факт вчинення суб'єктом владних повноважень діянь (ухвалення рішень), які стосуються прав та інтересів заявника, не може автоматично свідчити про те, що такі діяння (рішення) є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду.
З огляду на викладене суд не встановив підстав для забезпечення позову з мотивів очевидної протиправності оскаржуваної відмови суб'єкта владних повноважень та порушення прав, свобод або інтересів позивача.
Позивач обґрунтовує необхідність вжиття судом заходів забезпечення позову також тим, що відповідач намагається вживати мобілізаційних заходів стосовно нього, ігноруючи приписи Порядку № 560.
Втім, у матеріалах справи відсутні докази вчинення відповідачами дій, спрямованих на призов позивача на військову службу, зокрема направлення позивача на військово-лікарську комісію з метою встановлення ступеня його придатності до військової служби, вручення повістки на відправку (мобілізаційного розпорядження) тощо.
Зазначення відповідачем-2 у повідомленні від 09 лютого 2026 року № 2423 про те, що позивач підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах не свідчить про вчинення відповідачем-2 дій, спрямованих на призов позивача на військову службу, за відсутності у матеріалах справи доказів, про які зазначено вище.
Тобто, позивачем не доведено, що на момент подання заяви про забезпечення позову наявні обставини, які потребують негайного втручання з боку суду у вигляді застосування заходів забезпечення позову з метою забезпечення виконання його рішення у майбутньому.
Крім цього, необхідність задоволення заяви про забезпечення позову мотивована тим, що ухвалення рішення про мобілізацію (призов) позивача в період судового розгляду призведе до неможливості виконання судового рішення у справі.
Однак ймовірне настання певних негативних наслідків для позивача у спірних правовідносинах ще не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення адміністративного позову. Адже чинне законодавство передбачає захист порушеного права, зокрема у спосіб відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав позивача, якщо таке буде встановлено під час вирішення спору по суті.
Тобто саме лише покликання в заяві про забезпечення позову на настання небажаних наслідків, усунути які не вдасться навіть під час вирішення позову по суті, без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Отже, позивач не надав суду жодних доказів на підтвердження того, що невжиття таких заходів забезпечення позову, які він просить застосувати у поданій заяві, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Покликання позивача на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 160/2592/23, згідно з яким процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, суд уважає помилковими, оскільки кожна справа має свої особливості, свої індивідуальні обставини, які встановлюються на підставі доказів під час її розгляду по суті. До того ж, вказаний висновок Верховного Суду висловлений не у зразковому рішенні, а за результатами перегляду справи в касаційному порядку та стосується конкретної ситуації позивача у такій справі.
Беручи до уваги вищевикладене, суд підсумовує, що позивач жодними належними та допустимими доказами не довів та не обґрунтував необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням положень частини другої статті 150 КАС України, а тому суд доходить висновку, що в задоволенні заяви позивача від 24 лютого 2026 року про забезпечення позову у справі № 380/3709/26 належить відмовити.
Керуючись ст.ст. 150-154, 248, 256, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд
У задоволенні заяви позивача від 24 лютого 2026 року про забезпечення позову у справі № 380/3709/26 - відмовити.
Ухвалу суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду відповідно до ст.ст. 293-297 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Повний текст ухвали складено 05 березня 2026 року.
Суддя Клименко О.М.