про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
04 березня 2026 року м. Київ № 320/5972/26
Суддя Київського окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Антимонопольного комітету України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Антимонопольного комітету України, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії АМКУ, що полягають в отриманні, обробці та поширенні (передачі) персональних даних та конфіденційної фінансової інформації (у т.ч. банківської) Позивача, шляхом подання відповідних документів/відомостей до Господарського суду м. Києва у справі №910/8310/24 у надмірному, не необхідному для предмета спору, обсязі,
- зобов'язати АМКУ припинити подальше поширення персональних даних та/або конфіденційної фінансової (банківської) інформації Позивача третім особам, окрім випадків, прямо передбачених законом, і лише в обсязі, необхідному для законної мети,
- зобов'язати АМКУ надати Позивача (як суб'єкту персональних даних) інформацію:
- про джерело отримання його персональних даних/банківських документів (від кого було отримано);
- про мету та правову підставу отримання/обробки;
- про повний перелік документів/відомостей щодо Позивача, які були отримані АМКУ;
- про повний перелік документів/відомостей щодо Позивача, які подані/долучені АМКУ до матеріалів справи №910/8310/24 (із зазначенням дати подання та опису/переліку додатків),
- зобов'язати АМКУ знищити/видалити копії персональних даних та/або конфіденційної фінансової (банківської) інформації Позивача, які були отримані/збережені/використані поза межами законної мети та/або в надмірному обсязі, і надати суду докази виконання (акт/довідка).
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що АМКУ отримано/використано/поширено персональні дані Позивача та конфіденційну фінансову інформацію без належної правової підстави та/або у надмірному обсязі, не необхідному для цілей судового процесу, не забезпечено належного обмеження обсягу конфіденційної інформації, яка була винесена в процесуальний обіг і досліджувалася в суді, створено ризики подальшого доступу до даних Позивача учасниками процесу, працівниками суду, а також ризики відображення таких даних у процесуальних документах.
Представником відповідача через підсистему «Електронний суд» до суду надано письмові заперечення щодо відкриття провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 .
Відповідно ч.1 ст.171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Дослідивши матеріали позову та письмові заперечення відповідача, суд дійшов наступних висновків.
Завданням адміністративного судочинства, згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України), є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У п.1 ч.1 ст.4 КАС України зазначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір, згідно п.2 ч.1 ст.4 КАС України, - це спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
За визначенням п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.
З аналізу зазначених норм вбачається, що предметом адміністративного процесуального права є взаємовідносини у сфері, що складаються у зв'язку з реалізацією зацікавленими особами права на судовий захист.
Особливістю цих відносин є те, що вони пов'язані із реалізацією прав, свобод та інтересів суб'єктів у сфері публічно правових відносин і спрямовані на захист від порушень з боку публічної влади при здійсненні нею владних управлінських функцій.
Тобто, специфіку публічно правового спору визначають: суб'єктивний склад, підстави виникнення цього спору і тісне пов'язане з цим питання визначення меж повноважень адміністративного суду.
Що стосується кола суб'єктів публічно правового спору, то обов'язковим його учасником є суб'єкт публічного управління, який є виразником державних і суспільних інтересів, носієм публічної влади, має особливий правовий статус, тому що наділений владними управлінськими функціями щодо об'єктів управління.
Специфіка публічно правового спору обумовлена, також, його підставою: він виникає у випадку порушення суб'єктом публічного управління суб'єктивних публічних прав та інтересів громадянина або організації.
Особливістю правовідносин, що розглядаються адміністративними судами, є їх публічно правовий характер, пов'язаний із сферою реалізації публічної влади.
Суттєвою ознакою публічно правового спору є участь у справі суб'єкту владних повноважень, який виконує владні управлінські функції відносно інших суб'єктів і його рішення є обов'язковими для виконання.
Тобто, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).
Доступ до правосуддя включає в себе розгляд справи «судом, встановленим законом».
Поняття «суд, встановлений законом» передбачає, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів і свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного, тобто це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративні суди розглядають справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктами владних повноважень щодо оскарження їхніх рішень, дій чи бездіяльності.
За змістом пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади при здійсненні ним владних управлінських функцій.
За усталеною практикою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду визначальним для віднесення спору до адміністративної юрисдикції є не лише статус відповідача, а характер спірних правовідносин та те, чи здійснював відповідач саме владні управлінські функції у спірних відносинах.
З матеріалів позову вбачається, що позивач, зокрема, оскаржує дії АМКУ, пов'язані з поданням документів до Господарського суду міста Києва у справі № 910/8310/24.
Так, судом встановлено, що у Господарському суді міста Києві перебувала на розгляді справа № 910/8310/24 за позовом ОСОБА_1 до Антимонопольного Комітету про визнання протиправним та скасування рішення.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 04.09.2025 у справі № 910/8310/24, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування (визнання недійсним) рішення (розпорядження) державного уповноваженого Антимонопольного комітету України Сергія Шершуна від 14.05.2024 № 04/131-р про відмову в розгляді справи за заявами ОСОБА_1 від 07.02.2024 та від 18.02.2024- відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2025 відмовлено у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , а рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2025 у справі № 910/8310/24 залишено без змін.
При цьому, суд зазначає, що адміністративний суд не наділений повноваженнями перевіряти процесуальні дії сторони у межах іншого судового провадження, оскільки це означало б втручання в здійснення правосуддя іншим судом.
Також, суд зазначає, що якщо позовні вимоги фактично спрямовані на оцінку допустимості доказів, обсягу доказів або процесуальної поведінки учасника іншого судового процесу, такий спір не утворює самостійного публічно-правового спору.
Подання доказів, пояснень, клопотань до суду є реалізацією процесуальних прав учасника судового процесу, передбачених відповідним процесуальним кодексом, а реалізація суб'єктом владних повноважень процесуальних прав у суді не є здійсненням владних управлінських функцій, а відтак не може бути предметом самостійного адміністративного позову.
А тому, суд зазначає, що якщо спір виник у зв'язку з реалізацією суб'єктом владних повноважень процесуальних прав у межах іншого судового провадження, такий спір не є публічно-правовим. Оскільки заявлені позовні вимоги спрямовані на оцінку процесуальних дій відповідача як учасника господарського процесу та фактично стосуються допустимості й обсягу доказів у справі № 910/8310/24, такі вимоги не утворюють публічно-правового спору у розумінні статті 19 КАС України.
Також, суд зазначає, що відповідач у справі № 320/5972/26 не здійснював публічно - владні управлінські функції, що свідчить про відсутність обов'язкової ознаки адміністративної справи згідно з пунктами 1, 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України.
В контексті викладеного, ураховуючи характер спірних правовідносин, вимоги позивача не належать до юрисдикції адміністративного суду, оскільки не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, в зв'язку з чим позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи те, що дана справа не підсудна Київському окружному адміністративному суду, і взагалі окружним адміністративним судам, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі.
Згідно з ч. 6 ст. 170 КАС України, у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
При цьому, суд враховує, що поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів і які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала в судових рішеннях, зокрема в постановах від 30.03.2023 року у справі №990/15/23, від 11 квітня 2021 року у справі №800/400/16, від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 13 березня 2019 року у справі № 9901/947/18.
Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
За практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України») суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже, поняття суду, встановленого законом зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відтак, розгляд справи належним судом відповідає принципу ефективності провадження як механізму судового захисту.
Також з урахуванням висновків Верховного Суду, які викладені у вищенаведених постановах, суд зазначає, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто, як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, а тому, зазначені позивачем вимоги у даній справі не можуть бути вирішені в суді жодної юрисдикції.
Враховуючи викладене, суд не роз'яснює позивачу до юрисдикції якого суду віднесено розгляд цієї справи, оскільки судом вже зроблено правовий висновок про те, що ця справа не може розглядатися в будь-якій юрисдикції, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постановах від 30.03.2023 року у справі №990/15/23, від 11 квітня 2021 року у справі №800/400/16, від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 13 березня 2019 року у справі № 9901/947/18.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись ст.ст. 2, 19, 21, 170, 241, 248, 256 КАС України, суд, -
У відкритті провадження в адміністративній справі №320/5972/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до Антимонопольного комітету України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до ч.5 ст.170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі протягом 15 днів з дня її підписання.
Повний текст ухвали складено та підписано 4 березня 2026 року.
Суддя Кочанова П.В.