03 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/8649/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В.,
представників учасників справи:
позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейл Лоджистікс» (далі - ТОВ «Рейл Лоджистікс», позивач) - Рябокляч Д.П. (адвокат),
відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістична компанія «Сінергія» (далі - ТОВ «ЛК «Сінергія», відповідач, скаржник) - Коханій Т.В. (адвокатка),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ «ЛК «Сінергія»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2025 (судді: Сибіга О.М., Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.)
у справі за позовом ТОВ «Рейл Лоджистікс»
до ТОВ «ЛК «Сінергія»,
про стягнення 21 762 195,98 грн.
Спір у справі виник щодо наявності/відсутності підстав для стягнення коштів за надані послуги.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. ТОВ «Рейл Лоджистікс» звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з ТОВ «ЛК «Сінергія» заборгованості у розмірі 21 762 195,98 грн, з них: основний борг - 10 211 250,00 грн, пеня - 9 230 330,17 грн, інфляційні втрати - 1 664 299,41 грн, 3% річних - 656 316,40 грн.
1.2. Позов мотивований неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором надання послуг.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 23.10.2024 у задоволенні позовних вимог відмовив.
2.2. Північний апеляційний господарський суд постановою від 03.04.2025 скасував рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2024 та ухвалив нове рішення, яким позов задовольним частково. Стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 15 016 349,20 грн, з яких: основний борг - 10 211 250,00 грн, пеня - 2 585 899,64 грн, 3% річних - 625 206,63 грн, інфляційні втрати - 1 593 992,93 грн. В задоволенні іншої частини позову відмовив. Стягнув з відповідача на користь позивача судовий збір за подачу позову у розмірі 180 196,20 грн та 216 235,43 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. ТОВ «ЛК «Сінергія» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2025 у справі №910/8649/24, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2024 залишити без змін.
4. Доводи касаційної скарги
4.1. Із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник зазначає про те, що:
4.1.1. постанова апеляційної інстанції ухвалена з неправильним застосуванням частини п'ятої статті 75 ГПК України без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, викладених у постановах від 03.07.2018 у справі №917/1345/17, від 18.06.2024 у справі №914/585/22, від 16.04.2024 у справі №921/186/23, від 13.02.2024 у справі №910/14138/22, від 31.10.2023 у справі №902/670/22, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 02.11.2021 у справі №917/1338/18, які зводяться зокрема до того, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом, а також до того, що преюдицію становлять лише обставини, що були предметом розгляду справи, а не будь-які обставини, які згадуються у рішенні суду, тож саме по собі встановлення факту перебування вагонів у відповідача у спірний період не є свідченням його обов'язку з оплати оренди таких вагонів, наявність чи відсутність такого обов'язку є саме правовою оцінкою, яку надає суд ураховуючи всі обставини кожної конкретної справи, докази та аргументи надані сторонами;
4.1.2. суд апеляційної інстанції неправильно застосував приписи статей 11, 202, 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16, а саме не врахував, що сторони договору, зокрема і позивач, вчинили дії, що виявляли їх волю встановити (у цьому випадку змінити) правовідносини, тож з поведінки сторін можна зробити висновок про наміри направлені на зміну раніше встановленої домовленості щодо оплати за вагони, які не перебували під перевезенням.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. ТОВ «Рейл Лоджистікс» у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін як таку, що прийнята з дотриманням норм права.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. ТОВ «Рейл Лоджистікс» (Виконавець) та ТОВ «ЛК «Сінергія» (Замовник) 28.01.2021 уклали Договір надання послуг №1-437/01-21 від 28.01.2021 (в редакції Додаткової угоди №1 від 10.11.2021 до нього (далі - договір).
6.2. Згідно з пунктом 1.1. договору виконавець, у порядку та на умовах цього Договору й Додатків до нього, зобов'язується за дорученням (заявками) Замовника, за його рахунок і за винагороду надавати Замовникові послуги з надання залізничних вагонів (власних, орендованих вагонів або вагонів, що знаходяться в управлінні Виконавця на інших законних підставах (далі - вагони Виконавця/ рухомий склад Виконавця) технічно справних та придатних в комерційному відношенні, передбачених для перевезення номенклатурних вантажів, заявлених Замовником для перевезень за маршрутами, зазначеними у Додатках до цього Договору та / або послуги з організації оплати провізних платежів, а також інші види погоджених Сторонами супутніх послуг (далі - послуги).
6.3. Пунктом 2.1. договору передбачено, що Замовник відповідно до пункту 3.1.1. цього договору направляє Виконавцеві письмові заявки на надання послуг.
6.4. За умовами пункту 2.4. договору не пізніше 3 (трьох) робочих днів після закінчення звітного місяця Виконавець направляє Замовнику на затвердження і підписання Звіт/Акт надання послуг за минулий місяць, який Замовник зобов'язаний прийняти, погодити й затвердити (підписати) у порядку, передбаченому цим договором.
6.5. Підпунктом 3.1.1. пункту 3.1. договору погоджено, що Замовник зобов'язується у строк не пізніше, ніж за 6 (шість) діб до запланованої дати відправлення вантажу, направляти Виконавцеві письмову заявку наступного змісту: - дата завантаження; - найменування станції, залізниці і код станції відправлення; - найменування станції, залізниці і код станції призначення; - відправник вантажу, його поштову адресу, код відправника; - одержувач вантажу, його поштову адресу, код одержувача; - найменування вантажу, кількість (тон, вагонів); - графік відвантаження.
6.6. Відповідно до пункту 4.14. договору фактом надання послуг є відправлення вагонів Виконавця з заявленої Замовником станції навантаження. Дата надання послуги визначається за штемпелем на залізничній накладній.
6.7. На виконання умов договору та з метою отримання послуг, Замовник направив Виконавцю такі письмові заявки (на надання вагонів-обкотишовози (ОК) та організацію перевезень за маршрутами та на умовах, вказаними у нижченаведених заявках):
- лист вих. №828 від 13.10.2021 з проханням направити 47 вагонів-обкотишовозів на вказану станцію призначення;
- лист вих. №866 від 20.10.2021 з проханням направити 47 вагонів-обкотишовозів на вказану станцію призначення;
- лист вих. №881 від 22.10.2021 з проханням направити 94 вагони-обкотишовози на вказану станцію призначення.
6.10. Факт перебування (надання) вагонів позивача під перевезеннями відповідача (у зв'язку з наданням відповідачу послуг за договором), конкретний період такого перебування, а також станції початку та закінчення надання послуг за договором підтверджується: Актом початку надання послуг від 31.10.2021 до договору, Актом початку надання послуг від 30.11.2021 до договору, Актом початку надання послуг від 15.12.2021 до договору та Актом закінчення надання послуг від 31.05.2022 до договору, Актом закінчення надання послуг від 30.06.2022 до договору, Актом закінчення надання послуг від 11.07.2022 до договору.
6.11. Відповідно до пункту 3.1.5. договору замовник зобов'язується приймати і затверджувати (підписувати) звіти/акти наданих послуг виконавця протягом 3 (трьох) робочих днів з дати їх одержання від виконавця. У випадку виникнення розбіжностей по звіту/акту наданих послуг, замовник зобов'язаний затвердити (підписати) звіт/акт наданих послуг (у цей же строк) з розбіжностями й обов'язковим письмовим обґрунтуванням розбіжностей. Якщо звіт/акт наданих послуг виконавця затверджений (підписаний) особою замовника, яка не вповноважена робити такі дії, замовник зобов'язаний повернути виконавцеві звіт/акт наданих послуг разом з документом, який підтверджує повноваження особи, яка затвердила (підписала) звіт/акт наданих послуг. У випадку несвоєчасного повернення замовником (протягом 3 (трьох) робочих днів з дати одержання від виконавця звіту/акту наданих послуг) на адресу виконавця затвердженого (підписаного) звіту/акту наданих послуг і/або без додатка документів, які підтверджують повноваження особи, яка затвердила звіт/акт наданих послуг, звіт/акт наданих послуг виконавця вважається прийнятим замовником без будь-яких зауважень і заперечень.
6.12. Згідно з пунктом 3.2.7. договору Виконавець зобов'язаний вислати Замовнику оригінали Звітів/Актів, підписані Виконавцем та рахунки за надані послуги за цим Договором з додаванням усіх необхідних підтверджуючих документів.
6.13. За умовами підпункту 3.4.4. пункту 3.4. договору у разі відсутності можливостей та вільного рухомого складу, Виконавець вправі не погоджувати заявки Замовника.
6.14. Згідно з пунктом 4.3. договору оплата послуг виконавця здійснюється замовником протягом 3-х банківських днів з дати отримання замовником рахунка виконавця, шляхом перерахування на розрахунковий рахунок виконавця 100% передоплати за погоджені сторонами перевезення, якщо інше не обумовлене додатками до даного договору. Виконавець може надавати рахунок замовнику поштою, а також шляхом надсилання за допомогою факсу та/або електронної пошти. Відсутність попередньої оплати надає право виконавцю призупинити надання послуг замовнику до моменту надходження коштів або відмовитись від надання послуг замовнику за договором.
6.15. За узгодженими сторонами перевезеннями виконавець самостійно провадить розрахунки з перевізниками й іншими причетними організаціями (підрозділами) відповідно до діючих між ними договорами, якщо інше не обумовлене в додатках до даного договору, підписаних уповноваженими представниками обох сторін. У випадку перевищення суми фактично наданих послуг над сумою фактично сплачених замовником коштів, замовник сплачує суму заборгованості за фактично наданими послугами на підставі звіту/акту наданих послуг виконавця, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця протягом 3 (трьох) банківських днів з дати затвердження звіту/акту наданих послуг та отримання рахунку виконавця. Усі невраховані витрати виконавця при наданні послуг замовникові, підтверджені документально, про які виконавець не міг знати в момент складання звіту/акту наданих послуг, підлягають задоволенню (відшкодуванню) з боку замовника при складанні виконавцем наступних звітів/актів наданих послуг (штрафи за затримки на шляху прямування, витрати з непередбачуваного перевантаження вантажу, витрати з переадресування вантажу тощо) (пункти 4.4., 4.5. договору).
6.16. Пунктом 8.2. договору № 1-437/01-21 передбачено, що цей договір діє до 31 грудня 2021 року. Якщо за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення терміну дії договору жодна із сторін письмово не заявить про його припинення, договір вважається пролонгованим на тих же умовах на кожний наступний календарний рік».
6.17. Абзацом 3 пункту 1.2. Додатку №02 від 07.10.2021 до договору, серед іншого, передбачено, що у разі закінчення надання послуг у вагонах Виконавця згідно з письмовим повідомленням, облік часу щодо такого вагона закінчується датою прибуття (включно) вагону в порожньому стані після здійснення вантажних операцій на станцію наступного навантаження, зазначену Виконавцем.
6.18. Пунктом 1.7 Додатку №02 від 07.10.2021 до договору визначено, що Виконавець надає Замовнику письмову інструкцію з реквізитами на повернення вагонів протягом 10-ти робочих днів з дати отримання письмового повідомлення Замовника про намір повернення вагонів. Замовник в свою чергу зобов'язується, протягом 10-ти календарних днів з дати отримання, по факсу та / або електронній пошті, інструкції Виконавця, повернути вагони на вказану станцію.
6.19. Обов'язок Замовника щодо організації відправлення вагонів позивача (в тому числі й при повернення вагонів у разі закінчення надання послуг) встановлений в підпункті 3.1.3. пункту 3.1. договору та полягає у забезпеченні Замовником правильності заповнення залізничних перевізних документів на слідування вагонів у навантаженому (порожньому) стані суворо у відповідності з Правилами перевезення вантажів, УМВС та наданими Виконавцем за допомогою засобів факсимільного зв'язку інструкціями та телеграми.
6.20. Як убачається зі змісту рішення суду першої інстанції, ТОВ «ЛК «Сінергія» 24.02.2022 направило ТОВ «Рейл Лоджистікс» повідомлення про призупинення в двосторонньому порядку виконання зобов'язань за існуючими договорами (між товариствами на той час було укладено лише один договір № 1- 437/01- 21 від 28.01.2021) із можливістю подальшого їх поновлення на взаємовигідних умовах. Вказане було викликано початком повномасштабного військового вторгнення та суттєвим зниженням обсягів господарських операцій, та подекуди і повного припинення господарської діяльності. У вказаному листі ТОВ «ЛК «Сінергія» повідомило про можливість поновлення договірних відносин без зазначення часових рамок в перспективі, оскільки станом на 24.02.2022 ситуація була не прогнозована.
6.21. У відповідь на вказаний лист 28.02.2022 ТОВ «ЛК «Сінергія» отримала від ТОВ «Рейл Лоджистікс» лист № 91 від 28.02.2022, яким позивач повідомив про те, що у зв'язку з введенням воєнного стану стало неможливим своєчасне виконання ТОВ «Рейл Лоджистікс» своїх зобов'язань за договорами.
6.22. ТОВ «ЛК «Сінергія» 28.02.2022 отримало і Акт № 2/22 за лютий 2022 року на суму 3 426 000,00 грн, який включав в себе лише обрахунок вартості за фактично надані послуги (без врахування вагонів, що знаходилися на під'їзних коліях, тобто без врахування вагонів, які були на простої).
6.23. В подальшому позивач складав та направляв відповідачу Акти наданих послуг: - № 3/22 за березень 2022 року на суму 52 500,00 грн; № 4/22 за квітень 2022 року на суму 30 000,00 грн; № 5/22 за травень 2022 року на суму 171 300,00 грн. У вказані акти включено послуги за вагони, які перебували під перевезенням. Зазначені послуги відповідач приймав та сплачував, що підтверджується платіжними інструкціями №№ 1927, 1981, 1981.
6.24. Крім того, сторони підписали Акт звірки за 1 квартал 2022 року в якому погоджена оплата послуг за лютий 2022 року на суму 3 426 000 грн, саме відповідно до Звіту/Акта № 2/22 та погоджена сума оплати за березень 2022 року на суму 52 500,00 грн.
6.25. Судами встановлено, що 16.05.2022 Виконавець отримав від Замовника письмове повідомлення, а саме: лист вих. №491 від 16.05.2022, в якому Замовник просив Виконавця в найкоротший термін надати інструкцію на вивід залізничних вагонів позивача з процесу надання послуг за договором згідно з заявками відповідача, та, таким чином, закінчити (припинити) надання послуг за договором в частині виведених вагонів. Відповідач, як на причину необхідності виведення зазначених вагонів вказував на зменшення обсягів перевезення вантажів у зв'язку із настанням форс-мажорних обставин (введення воєнного стану у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України) та посилався на свій лист вих. №316 від 24.02.2022.
6.26. У відповідь на лист №491, 26.05.2022 Виконавець надав Замовнику письмову інструкцію (з реквізитами на повернення вагонів), а саме: лист №ДН-817 від 26.05.2022, в якому просив відповідача відправити залізничні вагони в порожньому стані за вказаними у ньому реквізитами (маршрутами).
6.27. В подальшому позивач неодноразово звертався до відповідача щодо необхідності відправлення вагонів позивача згідно з наданих у листі реквізитів (маршрутів) та досягнутих у договорі домовленостей, що підтверджується листами №ДН - 836 від 01.06.2022, №ДН - 871 від 09.06.2022, №ДН - 880 від 13.06.2022, №ДН - 893 від 15.06.2022.
6.28. Відповідач повертав (відправляв) позивачу залізничні вагони поступово, починаючи з кінця травня та упродовж червня-липня 2022 року, про що свідчать зміст та дати доданих до цього позову Актів закінчення надання послуг від 31.05.2022, від 30.06.2022, від 11.07.2022.
6.29. Позивач 12.04.2024 звернувся до відповідача з претензією №11-04-24-ПР від 11.04.2024 про сплату заборгованості у розмірі 10 211 250,00 грн у семиденний строк з дати отримання претензії. До претензії додав звіти/акти наданих послуг на загальну суму 10 211 250,00 грн:
- № 3/1/22 від 01.05.2022 на суму 4 302 750,00 грн;
- № 4/1/22 від 01.05.2022 на суму 4 200 000,00 грн;
- № 5/22 від 31.05.2022 на суму 171 300,00 грн;
- №5/22/1 від 31.05.2022 на суму 1 537 200,00 грн.
6.29.1. Факт направлення претензії підтверджується описом вкладення у цінний лист від 12.04.2024, накладною №0315081096423 та фіскальним чеком від 12.04.2024.
6.30. Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Склад суду у справі №910/8649/24 змінювався відповідно до протоколів повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
7.2. Верховний Суд ухвалою від 28.04.2025 відкрив касаційне провадження у справі №910/8649/24 за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та зупинив провадження у справі до завершення перегляду судового рішення об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №910/10365/15.
7.3. Верховний Суд ухвалою від 12.01.2026 поновив провадження у справі №910/8649/24.
7.4. ТОВ «ЛК «Сінергія» 15.01.2026 та 26.02.2026 подало до Суду додаткові пояснення у справі.
7.5. ТОВ «Рейл Лоджистікс» 23.02.2026 подало до Суду додаткові пояснення у справі.
7.6. Суд, ухвалами, занесеними до протоколу судового засідання, вирішив питання щодо долучення до матеріалів справи вказаних додаткових пояснень.
7.7. Відповідно до частин першої, четвертої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
7.8. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Предметом касаційного перегляду є постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову та прийнято нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
8.2. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.3. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.4. Водночас самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
8.5. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
8.6. Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
8.7. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
8.8. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до пунктів 25, 26, 32 правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.
8.9. Скаржник у касаційній скарзі вказує на неврахуванням судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у низці постанов Верховного Суду (див. пункт 4.1.1. цієї постанови).
8.9.1. Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
8.9.2. Згідно з частиною п'ятою статті 75 ГПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
8.10. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника, колегія суддів виходить з такого.
8.11.1. У справі №910/8649/24, що переглядається, предметом позову є стягнення заборгованості у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором надання послуг в частині оплати за надані послуги. На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на виконання умов у період з березня до травня 2022 року він надав відповідачу послуги (направив вагони у кількості 188 штук для обслуговування відповідачем (здійснення перевезень)), які в повному обсязі не оплачені. Позивач, зокрема, зазначав, що після отримання заявок відповідача (у жовтні 2021 року) залізничні вагони дійсно були направлені ним на відповідні станції призначення та фактично знаходилися на обслуговуванні відповідача (в тому числі протягом спірного періоду березня-квітня-травня 2022 року) аж до моменту їх повернення позивачу у порядку, визначеному договором (відповідач повертав позивачу залізничні вагони поступово, починаючи з кінця травня та упродовж червня-липня 2022 року), що також встановлено у рішенні Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 та постанові Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 у справі №910/7167/23, а, отже, не потребує доказуванню, скільки є преюдиційною.
8.11.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для оплати послуг відповідачем за договором надання послуг. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з такого:
- встановлені судами у справі №910/7167/23 обставини, а саме зазначено, що спірні вагони було передано відповідачу та вони знаходились поза межами фактичного володіння позивача з жовтня 2021 до травня-липня 2022 року, не є такими, що беззаперечно свідчать про надання послуг позивачем відповідачу у спірний період (березень - травень 2022 року) та такими, що свідчать про обов'язок відповідача сплатити грошові кошти на користь позивача, оскільки потребують надання належної правової оцінки відповідно до обставини справи;
- підписання Акта звірки з кінцевим сальдо на рівні нуля свідчить про відсутність заборгованості відповідача перед позивачем, зокрема, за спірний період березень 2022 року, тобто свідчить про те, що позивач прийняв умови співпраці, які визначають оплату лише за вагони які перебували під перевезенням;
- оскільки спірні Звіти/Акти наданих послуг направлені відповідачу не у відповідності до вимог пункту 2.4 договору, то документи надані позивачем, які мають формальну назву Звіти/Акти наданих послуг №3/1/22, №4/1/22, №5/1/22, не є належними та допустимими доказами на підтвердження факту надання послуг позивачем за спірний період, а також позивач не надав залізничних накладних або даних ГІОЦ за спірний період.
8.12. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач надав більш переконливі та вагомі докази на підтвердження у відповідача обов'язку оплатити заборгованість за надані послуги в розмірі 10 211 250,00 грн. Ухвалюючи рішення суд апеляційної інстанції виходив з такого:
- матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами про направлення позивачем вагонів у кількості 188 штук для обслуговування відповідача згідно із заявками та їх прибуття на вказані у цих заявках станції призначення свідчать залізничні накладні;
- починаючи з кінця травня та протягом червня - липня 2022 року відповідач повертав позивачу залізничні вагони, що підтверджується актами закінчення надання послуг від 31.05.2022, від 30.06.2022, від 11.07.2022;
- наявні у матеріалах справи акти початку надання послуг від 31.10.2021, від 30.11.2021, від 15.12.2021 та акти закінчення надання послуг від 31.05.2022, від 30.06.2022, від 11.07.2022 підтверджують факт перебування (надання) вагонів під перевезеннями;
- у період з березня до травня 2022 року на виконання умов договору відповідачу надано послуги на загальну суму 10 211 250,00 грн, що підтверджується звітами/актами наданих послуг: №3/1/22 від 01.05.2022 на суму 4 302 750,00 грн, №4/1/22 від 01.05.2022 на суму 4 200 000,00 грн, №5/22 від 31.05.2022 на суму 171 300,00 грн, №5/22/1 від 31.05.2022 на суму 1 537 200,00 грн, які направлені відповідачу, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, накладною та фіскальним чеком;
- враховуючи ненадання замовником розбіжностей за звітами/актами наданих послуг у визначений пунктом 3.1.5. договору строк, такі звіти/акти наданих послуг вважаються прийнятими замовником без будь-яких зауважень і заперечень;
- виходячи з умов пунктів 4.3., 4.4., 4.5. договору, строк виконання зобов'язання з оплати наданих послуг є таким, що настав.
8.13. У справі №917/1345/17, на яку посилається скаржник розглядалася вимога про стягнення безпідставно набутих коштів, а саме здійснених позивачем на користь відповідачів виплат у вигляді дивідендів як учасникам (засновникам) товариства з обмеженою відповідальністю через відсутність рішення загальних зборів товариства (не проведення). Позивач посилався на обставини, встановлені судовими рішеннями у справі №922/646/17.
8.13.1. Суди обох інстанцій за наслідками аналізу ухвалених рішень у справі №922/646/17 встановили, що у вказаній справі не досліджувались обставини визнання недійсним рішення загальних зборів товариства, а лише встановлювались підстави виплати дивідендів з огляду на неналежним чином засвідчену копію протоколу, який не визнаний доказом проведення загальних зборів і прийняття ними рішень, в той час як оригінал протоколу учасниками справи не надавався. Про цей факт зазначено судами у мотивувальній частині рішення у рамках встановлення обставин, що входили до кола доказування предмета спору, що розглядався.
8.13.2. Велика Палата Верховного Суду, залишаючи рішення судів попередніх інстанцій без змін, у постанові від 03.07.2018 вказала, що надана оцінка матеріалів іншої справи не є преюдиціальним фактом у даній справі, тож суди підставно відмовили у задоволенні позову, поданого на підставі статті 1212 ЦК України, оскільки дивіденди виплачені учасникам справи на підставі рішення загальних зборів. Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
8.14. Предметом позову у справі №914/585/22 було зобов'язання звільнити (повернути) земельну ділянку та привести її у придатний для використання стан. Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання звільнити (повернути) земельну ділянку та в частині розподілу судових витрат (пункти 2-4 резолютивної частини), та передаючи справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, виходив з того, що: у справах №380/6870/21, №380/715/23 та №914/242/23 не досліджувалися обставини щодо правомірності користування відповідачем спірною земельною ділянкою, а також відсутнє будь-яке посилання у мотивувальній частині судових рішень на наведені обставини; апеляційний господарський суд, зазначивши, що встановлені обставини у справах №380/6870/21, №380/715/23, №914/242/23 мають преюдиційний характер та підтверджують правомірність розміщення відповідачем тимчасових споруд, не зазначив, які саме преюдиційні обставини встановлено у кожній із наведених справ; апеляційний господарський суд не спростував висновки господарського суду першої інстанції про те, що відповідач на спірній земельній ділянці розмістив не тимчасові споруди, як це передбачено паспортами та Програмою, а збудував капітальну споруду - торгівельний павільйон, огороджену парканом (загальна площа ділянки становить 135 м2, включаючи ділянку площею 30 м2, що перебуває у власності відповідача), за відсутності документів на земельну ділянку площею 105 м2 та відповідних дозвільних документів на будівництво торгівельного павільйону, а також ухвалюючи оскаржувану постанову, не надав оцінку доказам, поданим прокурором.
8.15. Предметом позову у справі №921/186/23 було зобов'язання відповідача припинити користування стрілочним переводом та стягнення з відповідача доходу, одержаного від самовільного використання стрілочного переводу. Верховний Суд у цій справі (постанова від 16.04.2024) врахував, що преюдиційні обставини, встановлені рішенням Господарського суду Львівської області від 17.10.2017 у справі № 914/2012/16 (між тими самими сторонами) про те, що у червні 1996 року позивач набув у власність під'їзну залізничну колію загальною довжиною 750 м (разом із розташованими на ній стрілочними переводами №№ 10, 11, 36, які увійшли до складу зазначеної колії як невід'ємні її складові частини) в процесі перетворення ДОПМТЗ «Облагропостач» у ВАТ «Тернопільський Облагропостач» згідно з наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області від 28.06.1996 № 858 і цей факт, за висновком суду, мав преюдиціальне значення при вирішенні цього спору.
8.16. У справі №910/14138/22 (постанова Верховного Суду від 13.02.2024, на неврахування висновків у якій посилається позивач у касаційній скарзі), Верховний Суд залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким задоволено позов про визнання протиправними дій та припинення дій, з огляду на доведення позивачем обставин неправомірного невиконання відповідачем вимоги позивача про відключення об'єктів споживача від електропостачання та неприпинення постачання електроенергії споживачу, у зв'язку із чим рішення відповідача як адміністратора комерційного обліку щодо покладення обсягів електричної енергії, спожитих споживачем по всім точкам комерційного обліку за спірний період, на позивача є неправомірними. У цій справі, в контексті застосування статті 75 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції помилково взяв до уваги висновки суду, зроблені у справі №922/2091/21, оскільки такі висновки були зроблені за результатом вирішення виключно процесуального питання. Зокрема, суд апеляційної інстанції у цій справі, врахувавши висновки Господарського суду Харківської області у справі №922/2091/21 в ухвалі про забезпечення позову та в ухвалі про роз'яснення ухвали про забезпечення позову, помилково не взяв до уваги того, що такі висновки не є обставинами, встановленими судами в іншій справі, а є правовою оцінкою, наданою судом певним обставинам, яка відповідно до частини сьомої статті 75 ГПК України не є обов'язковою для господарського суду.
8.17. У справі №902/670/22 предметом позову було стягнення заборгованості за договором про постачання електричної енергії. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову та ухвалив нове рішення про задоволення позову. Як установив суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення частин четвертої, п'ятої статті 75 ГПК України, у судових рішеннях у справі № 902/861/22 за участю Товариства і Підприємства, предметом розгляду було питання наявності чи відсутності підстав нарахування заборгованості за обсяг та вартість необлікованої електричної енергії, внаслідок виявлення енергопостачальною організацією порушень та на цій підставі складання акта про порушення. Суд першої інстанції у справі №902/861/22 зазначив, що Товариством при прийнятті спірного рішення та розрахунку вартості необлікованої електроенергії також правильно застосовано величину потужності згідно з договором 450 кВт, з огляду на те, що в акті про порушення зафіксовано відсутність паспортних даних на все електрообладнання та неможливості провести заміри навантаження, а враховуючи документально встановлене та підтверджене порушення ПРРЕЕ позивачем як споживачем, а саме не забезпечення збереження і цілісності на об'єкті розрахункового засобу обліку електроенергії та пломб, відповідальність за збереження яких покладено на позивача, суд дійшов висновку про правомірність нарахування відповідачем вартості необлікованої електричної енергії згідно з частиною 3 пункту 8.4.10 ПРРЕЕ. Отже, суд апеляційної інстанції на підставі встановлених фактичних обставин у згаданих в оскаржуваній постанові судових рішеннях у справі №902/861/22 дійшов висновку про те, що суд першої інстанції під час ухвалення судового рішення здійснив переоцінку змісту акта про порушення від, який вже був предметом дослідження у справі №902/861/22, чим порушив принцип юридичної визначеності. Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку (постанова від 31.10.2023), що висновки суду апеляційної інстанції щодо застосування положень статті 75 ГПК України не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у наведених в касаційних скаргах постановах. Верховний Суд зазначив, що наведені висновки суду касаційної інстанції за своїм змістом є загальним правилом визначення ознак преюдиційних обставин, наявність або відсутність яких оцінювалась судом касаційної інстанції у кожній наведеній справі з урахуванням предмета позову, суті правовідносин та встановлених фактичних обставин кожної конкретної справи.
8.18. Предметом позову у справі №359/3373/16-ц було визнання недійсними рішень сільради, державних актів, свідоцтв на право власності, рішень приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки; рішень Управління про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки; договорів іпотеки, витребування на користь держави та ДП з незаконного володіння земельні ділянки.
8.18.1. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021, зокрема, зазначила по те, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Такі висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17. Тому Велика Палата Верховного Суду не погодилася з висновком судів попередніх інстанцій, що згадане рішення Бориспільського міськрайонного суду від 14.04.2015 в іншій справі №359/12541/14-ц в частині судження щодо можливості прокурора дізнатись про незаконне припинення права ДП «Бориспільський лісгосп» на користування земельною ділянкою в грудні 2010 року носить преюдиціальний характер, оскільки це судження не є обставиною справи, а є висновком, зробленим судом на підставі встановлених ним обставин справи. Натомість це судове рішення має преюдиціальний характер у частині встановлених судом обставин справи, зокрема що в грудні 2010 року Бориспільська міжрайонна прокуратура Київської області листом зверталась до Сільради із вимогою надати в порядку статей 8, 20 ЗУ «Про прокуратуру» копії усіх рішень сільради із земельних питань, які були прийняті протягом 2010 року; Щасливська сільська рада листом направила заступнику Бориспільського міжрайонного прокурора копії рішень сесій сільради стосовно земельних питань, прийнятих у 2010 році, з додатком на 144 аркушах.
8.19. У справі №917/1338/18 предметом позову було визнання недійсними рішень загальних зборів ПП Агрофірма «Славутич», редакцій статуту підприємства та про визнання нікчемним договору купівлі-продажу.
8.19.1. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.11.2021, зокрема, пославшись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 03.07.2018 у справі №917/1345/17, зазначила, що наведене у справі №917/1887/17 правове обґрунтування застосування до ПП Агрофірма «Славутич» приписів, що регулюють діяльність товариств з обмеженою відповідальністю, з яким по суті погодилися суди першої й апеляційної інстанцій в оскаржених судових рішеннях, не має преюдиціального характеру для справи №917/1338/18, оскільки це судження є оцінкою суду, а не обставиною справи.
8.20. Верховний Суд виходить з того, що у постанові від 19.12.2025 у справі №910/10365/15 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, зокрема, таке:
« 45. Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій посилалися на те, що згідно з приписами частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
46. При цьому під обставинами, встановленими рішеннями судів в інших справах, суди попередніх інстанцій розуміли висновки судів щодо:
- дійсності та правомірності односторонніх правочинів ТОВ «Фросбі-М» щодо зарахування зустрічних однорідних вимог за кредитним договором №255/1/13-KL від 23.09.2013 на загальну суму 2 136 850,78 доларів США;
- визнання припиненими з 12.02.2015 шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог зобов'язань ТОВ «Фросбі-М» перед ПАТ «Златобанк» за кредитним договором №255/l/13-KL від 23.09.2013 в частині заборгованості за кредитом в розмірі 2 136 850,78 доларів США;
- відсутності у ПАТ «Златобанк» з 12.02.2015 права вимоги до ТОВ «Фросбі-М» на загальну суму 2 136 850,78 доларів США за кредитним договором №255/1/13-KL від 23.09.2013.
- повного погашення ТОВ «Фросбі-М» перед ПАТ «Златобанк» заборгованості за кредитним договором №255/1/13-KL від 23.09.2013 в частині тіла кредиту в сумі 169 349,22 доларів США, в частині процентів за кредитом в сумі 24 030,72 доларів США за період з 27.09.2013 по 19.08.2015, в частині пені за кредитом сумі 22 999,79 грн, в частині штрафу за кредитом в сумі 5 000,00 грн, в частині процентів за кредитом в сумі 43 010,71 доларів США за період з 20.08.2015 по 22.05.2017, та відсутності у ПАТ «Златобанк» права вимоги до ТОВ «Фросбі-М» на такі або інші суми.
47. Скаржник у касаційній скарзі посилається, зокрема, на те, що зазначені висновки судів в інших справах не є обставинами справи, а тому суди попередніх інстанцій помилково застосували частину четверту статті 75 ГПК України. Об'єднана палата погоджується з цими доводами скаржника виходячи з такого»;
« 49. Висновки судів в інших справах, зокрема щодо дійсності та правомірності односторонніх правочинів, визнання припиненими зобов'язань, відсутності у ПАТ «Златобанк» права вимоги до ТОВ «Фросбі-М», повного погашення ТОВ «Фросбі-М» перед ПАТ «Златобанк» заборгованості, відсутності у ПАТ «Златобанк» права вимоги до ТОВ «Фросбі-М», не є життєвими обставинами (діями, подіями). Тому суди попередніх інстанцій не мали підстав для застосування частини четвертої статті 75 ГПК України.
50. Водночас Об'єднана палата звертає увагу, що наведеними вище судовими рішеннями в інших справах остаточно вирішений спір між ПАТ «Златобанк» та ТОВ «Фросбі-М» щодо стягнення з останнього заборгованості за кредитними договорами: встановлено, що така заборгованість відсутня, у зв'язку з чим у вимогах щодо її стягнення відмовлено.
51. Висновки судових рішень в інших справах, зокрема про відмову в позові у зв'язку з відсутністю боргу, не є обставинами справи, встановленими судами, є правовою оцінкою обставин, встановлених судами, і не мають преюдиціального значення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 (провадження №12-61гс21, пункт 93)). Водночас зазначені судові рішення усунули стан правової невизначеності і забезпечили, що всі учасники правовідносин могли у майбутньому знати про права всіх учасників, не порушуючи їх (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справа №522/1528/15-ц (провадження №14-67цс20, пункт 59)). Тому особи, які брали участь у зазначених справах, не можуть ставити під сумнів відсутність боргу ТОВ «Фросбі-М». Це стосується і позивача у цій справі як правонаступника ПАТ «Златобанк» у спірних правовідносинах»;
« 59. Оскільки у справі, що переглядається, положення частини четвертої статті 75 ГПК України не підлягає застосуванню, об'єднана палата не розглядає питання про відступлення від висновків Верховного Суду щодо застосування зазначеного положення».
8.21. Таким чином, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не відступала від висновків Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 75 ГПК України.
8.22. Скаржник у касаційній скарзі вказує на неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків (див. пункт 4.1.2. цієї постанови).
8.22.1. У справі №145/2047/16-ц фізична особа, як власник земельних ділянок, звернулася з позовом до фермерського господарства, у користуванні якого вони перебували, про визнання недійсними договорів оренди, посилаюсь на те, що ці договори не підписував, умови їх не погоджував, відповідач зі свого боку відмовляє позивачу у їх поверненні, покликаючись на договори, підписаних невстановленою особою замість позивача.
8.22.2. Суди попередніх інстанцій відмовили у цьому позові на тій підставі, що позивач пропустив позовну давність, про застосування якої заявляв відповідач. Водночас, установили, що спірні договори позивач не підписував й істотних умов цих договорів не погоджував.
8.22.3. Велика Палата Верховного Суду змінила лише мотивувальні частини судових рішень попередніх інстанцій і відмову у позові мотивувала обрання позивачем неефективного способу захисту. Зауважила, що у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Водночас виснувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
8.23. Надаючи оцінку доводам скаржника щодо не врахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду, означених у пункті 4.1.1. цієї постанови, необхідно зазначити, що відповідні правові позиції Верховного Суду, пов'язані з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування у цій справі норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду. Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та у наведених відповідачем постановах суду касаційної інстанції (див. пункт 4.1.1. цієї постанови) свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, результати розгляду яких залежать від їх (обставин) повноти, характеру, об'єктивності, юридичного значення.
8.23.1. Водночас, колегія суддів виходить з того, що фактично скаржник покликався на правові позиції щодо застосування частини четвертої статті 75 ГПК України, а не частини п'ятої статті 75 ГПК України.
8.24. Таким чином, справи, на які посилається скаржник (означені у пункті 4.1.1. цієї постанови), демонструють очевидну різноманітність обставин (підстав та чинників), які бралися судами до уваги та вплинули на рішення Верховного Суду, що ухвалені за наслідками перегляду оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій та які не корелюються з обставинами, встановленими судами у справі, що переглядається, що вказує на неподібність правовідносин насамперед за змістовим критерієм. В кожній із наведених справ, Верховний Суд сформував висновки на підставі конкретних обставин, які встановлювалися господарськими судами під час дослідження питання щодо наявності або відсутності підстав для застосування приписів статті 75 ГПК України.
8.25. У контексті доводів касаційної скарги щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції приписів статей 11, 202, 207 ЦК України без урахування правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16, Верховний Суд виходить з такого.
8.26. Відповідно до частин першої, другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
8.27. За змістом статей 13, 14 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
8.28. Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
8.29. Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
8.30. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (частина перша статті 530 ЦК України).
8.31. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
8.32. Як установлено судами попередніх інстанцій, сторонами у справі укладений договір надання послуг.
8.33. Укладений сторонами договір за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 ЦК України.
8.34. Згідно зі статтею 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
8.35. За умовами частини першої статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
8.36. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
8.37. Як установлено судами попередніх інстанцій, відповідач направив позивачу письмові заявки на надання вагонів-обкотишовози (ОК) та організацію перевезень за маршрутами та на умовах, вказаними у заявках, а саме: лист № 828 від 13.10.2021 про направлення 47 вагонів, лист № 866 від 20.10.2021 про направлення 47 вагонів, лист № 881 від 22.10.2021 про направлення 94 вагонів. У відповідності до цих заявок загальна кількість вагонів складає 188 штук.
8.37.1. Факт направлення вагонів у кількості 188 штук для обслуговування відповідача згідно із заявками та їх прибуття на вказані у цих заявках станції призначення підтверджується наявними у справі залізничними накладними.
8.37.2. Факт перебування (надання) вагонів позивача під перевезеннями відповідача (у зв'язку з наданням відповідачу послуг за договором), конкретний період такого перебування, а також станції початку та закінчення надання послуг за договором підтверджується Актами початку надання послуг від 31.10.2021, від 30.11.2021, від 15.12.2021 до договору та Актами закінчення надання послуг від 31.05.2022, від 30.06.2022, від 11.07.2022 до договору.
8.37.3. Звертаючися до суду з позовом, позивач посилався на ту обставину, що факт направлення вагонів позивача у відповідній кількості (188 штук) для обслуговування відповідача згідно з договором, їх прибуття (на вказані у заявках відповідача станції призначення) та знаходження на обслуговуванні відповідача протягом спірного періоду (березень - травень 2022 року), є обставинами, які вже досліджувалися, перевірялися та були встановлені судами в рішенні Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 (яким аналогічна позовна заява позивача до відповідача (тільки з іншою ціною позову (509 250,00 грн) та щодо іншого спірного періоду, а саме: лютого 2022 року) була задоволена у повному обсязі) та в постанові Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 у справі №910/7167/23, якою рішення суду першої інстанції залишено без змін. На переконання позивача, факт надання позивачем послуг відповідачу за договором упродовж спірного періоду (березень-квітень-травень 2022 року) є обставиною, яка вже встановлена у зазначених вище судових рішеннях, є преюдиційною, тобто такою, що не потребує доказуванню у спорах між тими самими особами.
8.37.4. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач також стверджує, що відповідач вважається фактичним споживачем послуг за договором протягом усього періоду, починаючи з дати першого направлення позивачем йому вагонів (упродовж жовтня-листопада-грудня 2021 року) та аж до моменту їх фактичного повернення позивачу (упродовж травня-червня-липня 2022 року) згідно з інструкцією на повернення вагонів та Актів закінчення надання послуг від 31.05.2022, від 30.06.2022, від 11.07.2022.
8.37.5. Отже, звертаючися до суду із позовом, позивач посилається на ту обставину, що відповідач був споживачем послуг за договором й протягом усього спірного періоду (тобто, упродовж березня-квітня-травня 2022 року). Проте, за умовами договору, період з 24.02.2022 до дати фактичного повернення позивачу залізничних вагонів (до якого входить також і спірний період - березень, квітень, травень 2022 року) - це усе період дії договору, упродовж якого відповідачу надавалися послуги, а він їх спожив в процесі надання (незалежно від того використовував відповідач протягом такого періоду вагони позивача фактично чи ні).
8.38. Як убачається з матеріалів справи, заперечуючи проти задоволення позову відповідач посилався на відсутність підстав для сплати ним суми в розмірі 10 211 250,00 грн та нарахованих на неї штрафних санкцій, вказуючи на обставини правовідносин з позивачем, які, на його думку, виключають обов'язок оплати за вказаними в позові спірними актами, а як наслідок і виключають обов'язок з оплати штрафних санкцій за ними. Зокрема, ураховуючи лист позивача № 91 від 28.02.2022 та зміст Акта № 2/22 відповідач розцінив, що ТОВ «Рейл Лоджистікс» погодилося на умови співпраці, які передбачали оплату лише за ті вагони, що перебували під перевезенням.
8.39. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для оплати послуг відповідачем за договором надання послуг. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з такого:
- встановлені судами у справі №910/7167/23 обставини, а саме зазначено, що спірні вагони було передано відповідачу та вони знаходились поза межами фактичного володіння позивача з жовтня 2021 до травня-липня 2022 року, не є такими, що беззаперечно свідчать про надання послуг позивачем відповідачу у спірний період (березень - травень 2022 року) та такими, що свідчать про обов'язок відповідача сплатити грошові кошти на користь позивача, оскільки потребують надання належної правової оцінки відповідно до обставини справи;
- підписання Акта звірки з кінцевим сальдо на рівні нуля свідчить про відсутність заборгованості відповідача перед позивачем, зокрема, за спірний період березень 2022 року, тобто свідчить про те, що позивач прийняв умови співпраці, які визначають оплату лише за вагони які перебували під перевезенням;
- оскільки спірні Звіти/Акти наданих послуг направлені відповідачу не у відповідності до вимог пункту 2.4 договору, то документи надані позивачем, які мають формальну назву Звіти/Акти наданих послуг №3/1/22, №4/1/22, №5/1/22, не є належними та допустимими доказами на підтвердження факту надання послуг позивачем за спірний період, а також позивач не надав залізничних накладних або даних ГІОЦ за спірний період.
8.40. В свою чергу, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач надав більш переконливі та вагомі докази на підтвердження у відповідача обов'язку оплатити заборгованість за надані послуги в розмірі 10 211 250,00 грн. Ухвалюючи рішення суд апеляційної інстанції виходив з такого:
- матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами про направлення позивачем вагонів у кількості 188 штук для обслуговування відповідача згідно із заявками та їх прибуття на вказані у цих заявках станції призначення свідчать залізничні накладні;
- починаючи з кінця травня та протягом червня - липня 2022 року відповідач повертав позивачу залізничні вагони, що підтверджується актами закінчення надання послуг від 31.05.2022, від 30.06.2022, від 11.07.2022;
- наявні у матеріалах справи акти початку надання послуг від 31.10.2021, від 30.11.2021, від 15.12.2021 та акти закінчення надання послуг від 31.05.2022, від 30.06.2022, від 11.07.2022 підтверджують факт перебування (надання) вагонів під перевезеннями;
- у період з березня до травня 2022 року на виконання умов договору відповідачу надано послуги на загальну суму 10 211 250,00 грн, що підтверджується звітами/актами наданих послуг: №3/1/22 від 01.05.2022 на суму 4 302 750,00 грн, №4/1/22 від 01.05.2022 на суму 4 200 000,00 грн, №5/22 від 31.05.2022 на суму 171 300,00 грн, №5/22/1 від 31.05.2022 на суму 1 537 200,00 грн, які направлені відповідачу, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, накладною та фіскальним чеком;
- враховуючи ненадання замовником розбіжностей за звітами/актами наданих послуг у визначений пунктом 3.1.5. договору строк, такі звіти/акти наданих послуг вважаються прийнятими замовником без будь-яких зауважень і заперечень;
- виходячи з умов пунктів 4.3., 4.4., 4.5. договору, строк виконання зобов'язання з оплати наданих послуг є таким, що настав.
8.41. Втім, висновки суду апеляційної інстанції є передчасними, в тому числі з огляду на таке.
8.42. Верховний Суд виходить з того, що відповідно до положень статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
8.43. Згідно з частиною першою статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
8.44. У мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику (пункт 5 частини четвертої статті 238 ГПК України).
8.45. Відповідно до підпункту «а» пункту 3 частини першої статті 282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням:
а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин;
б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції;
в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу;
г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду;
ґ) висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.
8.46. Верховний Суд наголошує, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування такому відхиленню чи спростуванню, а також навести ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
8.47. Верховний Суд у постанові Верховного Суду від 20.08.2019 у справі №910/19933/17 виснував, що аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суди мають також враховувати практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у справах «Проніна проти України» (рішення від 18 липня 2006 року), «Трофимчук проти України» (рішення від 28 жовтня 2010 року), де ЄСПЛ зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Водночас, Верховний Суд зазначав, що такий висновок ЄСПЛ звільняє суди від обов'язку надавати детальну відповідь на кожен аргумент скаржника, проте не свідчить про можливість взагалі ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі.
8.48. Колегія суддів також зазначає, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (така правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18).
8.49. Втім, зміст оскаржуваної постанови свідчить, що суд апеляційної інстанції, зазначивши лише про те, що позивач надав більш переконливі та вагомі докази на підтвердження у відповідача обов'язку оплатити заборгованість за надані послуги, залишив поза увагою покликання відповідача на суперечливу поведінку позивача, наявність листування сторін щодо господарської діяльності та фактичних дій позивача у цьому аспекті, а також невиконання позивачем вимог пункту 2.4. договору щодо строків направлення на затвердження і підписання Звітів/Актів надання послуг за минулий місяць, та не вказав свої міркування, які передували такому висновку.
8.50. Як убачається з матеріалів справи, відповідач посилався на те, що 24.02.2022 ТОВ «ЛК «Сінергія» направило ТОВ «Рейл Лоджистікс» повідомлення про призупинення в двосторонньому порядку виконання зобов'язань за існуючими договорами (між товариствами на той час було укладено лише один договір № 1- 437/01- 21 від 28.01.2021) із можливістю подальшого їх поновлення на взаємовигідних умовах.
8.50.1. У відповідь на вказаний лист 28.02.2022 ТОВ «ЛК «Сінергія» отримала від ТОВ «Рейл Лоджистікс» лист № 91 від 28.02.2022, яким позивач повідомив про те, що у зв'язку з введенням воєнного стану стало неможливим своєчасне виконання ТОВ «Рейл Лоджистікс» своїх зобов'язань за договорами. Також відповідач отримав Акт №2/22 за лютий 2022 року на суму 3 426 000,00 грн, який включав в себе лише обрахунок вартості за фактично надані послуги (без врахування вагонів, що знаходилися на під'їзних коліях, тобто без врахування вагонів, які були на простої).
8.50.2. Крім того, в подальшому позивач складав та направляв відповідачу Акти наданих послуг: № 3/22 за березень 2022 року на суму 52 500,00 грн; № 4/22 за квітень 2022 року на суму 30 000,00 грн; № 5/22 за травень 2022 року на суму 171 300,00 грн. У вказані акти включено послуги за вагони, які перебували під перевезенням. Зазначені послуги відповідач приймав та сплачував, що підтверджується платіжними інструкціями №№ 1927, 1981, 1981.
8.50.3. Також відповідач посилався на наявний в матеріалах справи Акт звірки за 1 квартал 2022 року, в якому погоджена оплата послуг за лютий 2022 року на суму 3 426 000 грн, саме відповідно до Звіту/Акта № 2/22 та погоджена сума оплати за березень 2022 року на суму 52 500,00 грн.
8.51. Водночас, постанова суду апеляційної інстанції не містить жодних мотивів оцінки поданих відповідачем доказів, прийняття одних доказів та відхилення інших, що є порушенням статей 13, 86 ГПК України.
8.52. Суд також вважає необхідним звернутися до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 20.08.2025 у справі №910/10001/24 такого змісту:
« 62. Також Верховний Суд звертає увагу, що добросовісність є однією із основоположних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 Цивільного кодексу України). Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
63. Дії учасників цивільних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
64. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб».
8.53. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16, на неврахування якої посилається скаржник, зазначено, що в праві України доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи, та базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої - принцип добросовісності. Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку.
8.54. У постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.
8.55. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Цей висновок був застосований у пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №461/9578/15-ц. Схожі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 904/6293/20.
8.56. Ухвалюючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки наявним у справі доказам та поясненням сторін, не спростував встановлених місцевим судом обставин того, що передача вагонів відповідачу та їх знаходження поза межами фактичного володіння позивача з жовтня 2021 до травня-липня 2022 року, не є такими, що беззаперечно свідчать про надання послуг позивачем відповідачу у спірний період (березень - травень 2022 року) та такими, що свідчать про обов'язок відповідача сплатити грошові кошти на користь позивача з огляду на поведінку сторін, зокрема, листування, підписані та погоджені сторонами Акти наданих послуг №3/22, 4/22, 5/22 за фактично надані послуги, Акт звірки за 1 перший кварта 2022 року, платіжні інструкції №№ 1927, 1981, 1981.
8.57. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №910/6355/20 виснувала, зокрема, таке:
« 9.8. У пункті 7.10 постанови від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 (провадження №12-17гс20) Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов'язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв'язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов'язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо». У контексті наведеного слід зазначити, що відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».
8.58. Виходячи з наведеного, колегія суддів касаційної інстанції зазначає про те, що суд зобов'язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.
8.59. Застосований судом апеляційної інстанції підхід у з'ясуванні обставин справи та в оцінці доказів не відповідає встановленим ГПК України вимогам, за змістом яких обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів.
8.60. Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
8.61. У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
8.62. Беручи до уваги, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними, вагомими і ключовими у цій справі у вирішенні цього спору за доводами учасників справи та для застосування норм матеріального права, на які покликаються сторони, ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
8.63. Верховний Суд вважає не прийнятними доводи, викладені ТОВ «Рейл Лоджистікс» у відзиві на касаційну скаргу та додаткових пояснннях та частково прийнятними доводи, викладену у додаткових поясненнях ТОВ «ЛК «Сінергія», з огляду на вказані вище міркування Верховного Суду, наведені у цій постанові.
8.64. Інші доводи касаційної скарги, з огляду на означене вище, не впливають на висновок Верховного Суду щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції вказаних вище норм права, та передачі справи на новий розгляд.
8.65. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування цього судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
8.66. Учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм права при прийнятті оскаржуваної постанови за результатами перегляду справи в касаційному порядку знайшли своє часткове підтвердження з огляду на мотиви та міркування, які викладені у розділі 8 цієї постанови.
9.2. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
9.3. В силу приписів частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
9.4. Ураховуючи, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм права, то за таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувану постанову у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
9.5. Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у розділі 8 цієї постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.
10. Судові витрати
10.1. Розподіл судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, та новий розподіл судових витрат не здійснюється, адже Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувану постанову та передає справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання, зокрема, щодо розподілу судового збору.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 310, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістична компанія «Сінергія» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2025 у справі №910/8649/24 задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2025 у справі №910/8649/24 скасувати.
3. Справу №910/8649/24 передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов