вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"05" березня 2026 р. Справа№ 910/10085/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Шапрана В.В.
Буравльова С.І.
розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арагон»
на рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2025
у справі № 910/10085/25 (суддя Є.В. Павленко)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Арагон"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія М.Б.С."
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Товариства з обмеженою відповідальністю "Квартал-авіа Сервіс",
про стягнення 75 344,40 грн
У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Арагон" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія М.Б.С." (далі - Компанія) заборгованості по оплаті житлово-комунальних послуг за період з травня 2020 року по січень 2024 року по квартирам №№ 5, 166 у будинку № 2, що розташований за адресою: Київська область, Бучанський район, місто Вишневе, вулиця Вітянська, - у розмірі 37 124,87 грн та 38 219,53 грн відповідно.
В обґрунтування позовних вимог Товариство посилалося на те, що воно отримало право грошової вимоги до відповідача за договором про надання послуг з факторингу від 2 червня 2025 року № 02/06.25, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Квартал-авіа Сервіс" (далі - Підприємство).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2025 у задоволені позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в матеріалах справи відсутні належні докази, які підтверджують факт надання відповідних спірних послуг, а також їх обсяг й тарифи, у зв'язку з чим позов задоволенню не підлягає.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арагон», в межах встановлених процесуальних строків, звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2025 у справі № 910/10085/25 скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалено судом з неповним з'ясуванням обставин справи, що мають значення для справи.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач вказує, що 02.06.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Квартал-авіа Сервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія "Арагон" було укладено Договір про надання послуг з факторингу №02/06.25 відповідно до якого, Товариство з обмеженою відповідальністю "Квартал-авіа Сервіс" зобов'язався за плату відступити Позивачеві право грошової вимоги, що виникло на підставі ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а Фактор стає виключним та єдиним кредитором за відповідним правом грошової вимоги, що виникло на підставі ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», та набуває всіх прав за них. Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору (постанова Верховного Суду України від 05.07.201 у справі №752/8842/14-ц, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 909/1411/13, від 13.10.2021 у справі № 910/11177/20).
Отже, на думку апелянта, суд неправильно визначив характер правовідносин, змістивши акцент із вимоги про стягнення боргу, яка ґрунтується на договорі факторингу, на оспорювання статусу управителя будинку, що не є предметом розгляду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2025, матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арагон» у справі № 910/10085/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Андрієнко В.В., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арагон» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2025 у справі № 910/10085/25; ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України, а також встановлено сторонам у справі строк на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідач не скористався своїм правом та не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 2 червня 2025 року між Підприємством і Товариством було підписано договір про надання послуг з факторингу № 02/06.25, відповідно до умов якого останнє зобов'язалось передати грошові кошти в сумі 703 985,69 грн в розпорядження Підприємства за плату, а Підприємство - відступити позивачу своє право грошової вимоги, що виникло на підставі частини 1 статті 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (далі - Закон) до боржників, визначених у додатку № 1 до договору, в сумі, що сукупно становить 1 607 284,48 грн та, зокрема, включає в себе заборгованість Компанії, як власника квартир №№ 5, 166 у будинку № 2, що розташований за адресою: Київська область, Бучанський район, місто Вишневе, вулиця Вітянська, по оплаті житлово-комунальних послуг за період з травня 2020 року по січень 2024 року в розмірі 37 124,87 грн та 38 219,53 грн відповідно.
Цей правочин підписаний уповноваженими представниками його сторін та скріплений їх печатками.
Відповідно до пункту 1.9. договору право грошової вимоги переходить до Товариства з моменту підписання цього правочину, після чого останнє стає новим кредитором по відношенню до боржника стосовно його заборгованості. Разом із правом грошової вимоги Товариству переходять всі інші пов'язані з ними права, в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Товариство зобов'язане не пізніше 30-ти днів після набуття чинності цим договором сповістити боржників про відступлення прав вимоги (пункт 3.3.4. вказаного правочину).
За умовами пункту 3.4.3. договору Підприємство зобов'язане надати Товариству всю наявну інформацію щодо права вимоги до божників до 12 червня 2025 року.
Товариство сплачує Підприємству грошові кошти в розмірі 703 985,69 грн протягом 12-ти календарних місяців з дня отримання від останнього підтвердження наявності та дійсності права грошової вимоги, що відступається, шляхом їх перерахування на банківський рахунок Підприємства. Сторони погодили, що оплата послуг фактора за надання фінансування Підприємства за цим правочином не стягується (пункти 2.2., 2.4. договору).
Відповідно до пунктів 5.1., 5.2. вказаного правочину останній набирає чинності з 2 червня 2025 року та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов вказаного правочину Товариство 20 червня 2025 року направило Компанії повідомлення від 17 червня 2025 року вих. № 02-165/06.25 про заміну кредитора в зобов'язанні.
Як зазначило Товариство в позовній заяві, відповідач заборгованість по наданим житлово-комунальним послугам за період з травня 2020 року по січень 2024 року в загальному розмірі 75 344,40 грн не сплатив, у зв'язку з чим Товариство, як новий кредитор Компанії, звернулося до суду з цим позовом.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Частиною 1 статті 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Приписами частини 2 цієї статті визначено, що положення глави 63 ЦК України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Судом встановлено, що у спірний період правовідносини між сторонами також регулювалися Законом.
Відповідно до пунктів 2, 5, 6, 9 частини 1 статті 1 Закону житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; виконавець комунальної послуги - це суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; індивідуальний споживач - це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; колективний споживач - це юридична особа, що об'єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги.
Пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону визначено, що до житлово-комунальних послуг належать, у тому числі, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Частиною 1 статті 12 Закону чітко встановлено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
При цьому, з 10 червня 2018 року Законом визначено нову класифікацію житлово-комунальних послуг.
Зокрема, відповідно до частини 1 статті 1 Закону: житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг (пункт 5); послуга з управління багатоквартирним будинком - це результат господарської діяльності суб'єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору (пункт 12).
Згідно з пунктами 1 та 2 частини 1 статті 5 цього Закону до житлово-комунальних послуг належать, зокрема: житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком, яка включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку.
Проте зі змісту позовної заяви та детального розрахунку заборгованості вбачається, що Товариство просить стягнути з відповідача заборгованість з утримання прибудинкових територій, надання яких з 10 червня 2018 року чинним законодавством взагалі не передбачено.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 27 березня 2023 року в справі № 920/1343/21.
Крім того, за приписами пункту 3-1 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що договори про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, укладені з виконавцями таких послуг або з управителями, визначеними згідно із цим Законом, до введення в дію норм зазначеного Закону, що регулюють надання послуги з управління багатоквартирним будинком, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами (у тому числі щодо вивезення побутових відходів за наявності), до дати набрання чинності договорами про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. У разі якщо такими договорами передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах. З дати введення в дію норм цього Закону, що регулюють надання послуги з управління багатоквартирним будинком, зміна будь-яких умов договорів про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, додатків і кошторисів (цін/тарифів) до них забороняється та вважається нікчемною. Виконавець таких послуг або управитель має право достроково розірвати відповідний договір, попередивши про це споживачів не пізніш як за два місяці до дня розірвання договору. У разі прийняття співвласниками багатоквартирного будинку рішення про форму (зміну форми) управління багатоквартирним будинком договори про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, укладені з виконавцем таких послуг або управителем, визначеним згідно із цим Законом до введення в дію норм цього Закону, що регулюють надання послуги з управління багатоквартирним будинком, втрачають чинність з дати, визначеної зборами співвласників (загальними зборами об'єднання співвласників) багатоквартирного будинку, або з дати початку виконання зобов'язань за договором про надання послуги з управління багатоквартирним будинком, укладеним за правилами, визначеними цим Законом, але не раніше ніж через два місяці після направлення особою, уповноваженою на це зборами співвласників (загальними зборами об'єднання співвласників) багатоквартирного будинку, такому виконавцю, управителю письмового повідомлення про припинення договорів. У такому разі виконавець або управитель не пізніше 30 днів з дати припинення договорів має здійснити остаточне нарахування плати за надані послуги відповідно до фактичних нарахувань та обсягів наданих відповідних послуг.
У свою чергу, правові, організаційні та економічні відносини, пов'язані з реалізацією прав та виконанням обов'язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління регулюються Законом України від 14 травня 2015 року "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", відповідно до статтей 9 та 10 якого управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками, включаючи визначення переліку та розміру витрат на управління багатоквартирним будинком. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку.
За умовами пункту 6 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону в багатоквартирних будинках, у яких станом на 1 січня 2021 року не створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, співвласниками не прийнято рішення про форму управління багатоквартирним будинком та не оголошено конкурс з призначення управителя багатоквартирного будинку відповідно до частини 5 статті 13 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", виконавчий орган місцевої ради (або інший орган суб'єкт владних повноважень, якому делеговані функції із здійснення управління об'єктами житлово-комунального господарства, забезпечення їх утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг) зобов'язаний оголосити і провести такий конкурс до 1 травня 2021 року або в тримісячний строк з дня отримання протоколу зборів співвласників багатоквартирного будинку із проханням призначити управителя. Порядок проведення конкурсу з призначення управителя багатоквартирного будинку встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної житлової політики і державної політики у сфері житлово-комунального господарства. Організатор конкурсу не може встановлювати інші умови чи положення проведення конкурсу, які суперечать такому порядку. Договір про надання послуги з управління багатоквартирним будинком строком на один рік від імені співвласників багатоквартирного будинку підписує уповноважена особа виконавчого органу відповідної місцевої ради, за рішенням якого призначено управителя. Якщо за один місяць до закінчення зазначеного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк. У разі якщо протягом дії договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, укладеного за результатами конкурсу, співвласники багатоквартирного будинку приймуть рішення про форму (зміну форми) управління багатоквартирним будинком або про обрання іншого управителя, вони мають право достроково розірвати такий договір з дати, визначеної зборами співвласників (загальними зборами об'єднання співвласників) багатоквартирного будинку, але не раніше ніж через два місяці після направлення особою, уповноваженою на це зборами співвласників (загальними зборами об'єднання співвласників) багатоквартирного будинку, такому виконавцю, управителю письмового повідомлення про припинення договору. У такому разі управитель має здійснити остаточне нарахування плати за надані послуги відповідно до фактичних нарахувань та обсягів наданих відповідних послуг. У разі якщо конкурс з призначення управителя багатоквартирного будинку не було проведено до 1 травня 2021 року, виконавчий орган відповідної місцевої ради (або інший орган суб'єкт владних повноважень, якому делеговані функції із здійснення управління об'єктами житлово-комунального господарства, забезпечення їх утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг) зобов'язаний не пізніше шести місяців з дня припинення або скасування воєнного стану оголосити і провести такий конкурс з призначення управителя багатоквартирного будинку у будинках, у яких станом на дату, що передує двом місяцям до запланованої дати оголошення конкурсу, не створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, співвласниками не прийнято рішення про форму управління багатоквартирним будинком та не оголошено і не проведено такий конкурс відповідно до пункту 5 статті 13 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" та абзацу 1 цього пункту.
Однак, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту укладення між Підприємством та Компанією договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій до набрання чинності Закону.
У матеріалах справи також відсутні докази на підтвердження того, що в будинку № 2, що розташований за адресою: Київська область, Бучанський район, місто Вишневе, вулиця Вітянська, створено об'єднання співвласників такого будинку, а також докази того, що співвласники вказаного будинку визначились з його управителем і таким управителем будинку у спірний період було саме Підприємство.
Так само матеріали даної справи не містять жодних доказів на підтвердження делегування органом місцевого самоврядування за результатами проведення конкурсу функцій управителя вказаного будинку Підприємству. Такі документи учасниками справи під час розгляду даної справи надано не було.
У свою чергу, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Згідно з пунктами 5, 12 частини 3 статті 7 Закону споживач житлово-комунальних послуг зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами; надавати виконавцю комунальних послуг або іншій особі, що здійснює розподіл обсягів спожитих послуг, показання наявних приладів розподілювачів теплової енергії та/або вузлів обліку, що забезпечують індивідуальний облік споживання відповідної комунальної послуги в квартирі (приміщенні) багатоквартирного будинку, в порядку та строки, визначені договором.
У силу положень статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін)
Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Обов'язок у споживача оплатити послуги виникає з наявності факту надання таких послуг та їх споживання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 27 березня 2023 року в справі № 920/1343/21.
Згідно зі статтею 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Поряд із цим, у силу приписів частини 1 статті 74 ГПК України саме на позивача в даній справі покладено тягар доведення обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог і заперечень, зокрема, факту надання відповідних послуг відповідачу та їх вартість.
Такий обов'язок випливає із змісту положень Закону, оскільки: споживач має право на зменшення у встановленому законодавством порядку розміру плати за житлово-комунальні послуги у разі їх ненадання, надання не в повному обсязі або зниження їхньої якості (пункт 5 частини 1 статті 7).
Згідно зі статтею 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Позивач на підтвердження факту надання відповідних послуг відповідачу надав лише детальні розрахунки заборгованості Компанії за житлово-комунальні послуги станом на 2 червня 2025 року.
У цих розрахунках зазначено, що відповідачу нараховувалися за належними останньому об'єктами платежі за послуги: з опалення, у тому числі місць загального користування, холодного водопостачання та водовідведення побутового, за утримання прибудинкової території, вивозу твердих побутових відходів, електроенергію.
Однак, ні у вказаних розрахунках, ні в позовній заяві Товариства, не вказано, у якому обсязі надавалися спірні послуги та умови їх нарахування, зокрема: режим надання спірних житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості та тарифи.
При цьому, як вже зазначалося судом, надання житлово-комунальної послуги з утримання прибудинкової території чинним законодавством не передбачено взагалі.
У матеріалах справи також відсутні будь-які належні та допустимі докази виставлення відповідачу відповідних рахунків на оплату спірних житлово-комунальних послуг.
Докази на підтвердження факту споживання та обсягів такого споживання відповідачем спірних житлово-комунальних послуг матеріали справи не містять.
Суд зазначає, що лише сама наявність розрахунку заборгованості не може слугувати доказом наявності у Компанії перед позивачем заборгованості саме в заявленому розмірі та не підтверджує надання Підприємством відповідних житлово-комунальних послуг.
Враховуючи викладене, зважаючи на відсутність в матеріалах справи належних доказів, які підтверджують факт надання відповідних спірних послуг, а також їх обсягу й тарифів, судова колегія вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про необґрунтованість позовних вимог позивача.
Статтею 276 ГПК передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2025 по справі № 910/10085/25 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арагон» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2025 у справі № 910/10085/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2025 у справі № 910/10085/25 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арагон».
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді В.В. Шапран
С.І. Буравльов