Постанова від 16.02.2026 по справі 910/1163/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2026 р. Справа № 910/1163/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Євсікова О.О.

Корсака В.А.

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Євсікова О.О.,

Корсака В.А.

секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець"

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.05.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2025

у справі № 910/1163/25 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Корсунь Еко Енерго"

до Державного підприємства "Гарантований покупець"

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Корсунь Еко Енерго" (далі - позивач; ТОВ "Корсунь Еко Енерго"; Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного підприємства "Гарантований покупець" (далі - відповідач; ДП "Гарантований покупець"; Підприємство; апелянт; скаржник) 66 823 090,21 грн, з яких: 52 809 559,51 грн - основна заборгованість, 10 633 655,15 грн - інфляційні втрати, 3 379 875,55 грн - 3% річних, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором № 971/01 від 13.11.2019 у частині своєчасної оплати вартості відпущеної електроенергії за "зеленим" тарифом у період з лютого 2022 року по вересень 2022 року та у період з листопада 2022 року по грудень 2022 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.05.2025 позов задоволено частково. Стягнуто з ДП "Гарантований покупець" на користь ТОВ "Корсунь Еко Енерго" основний борг - 52 809 559 (п'ятдесят два мільйони вісімсот дев'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят дев'ять) грн 51 коп., 3% річних - 3 378 724 (три мільйони триста сімдесят вісім тисяч сімсот двадцять чотири) грн 84 коп., інфляційні втрати - 10 633 655 (десять мільйонів шістсот тридцять три тисячі шістсот п'ятдесят п'ять) грн 15 коп. та судовий збір у розмірі 801 863 (вісімсот одна тисяча вісімсот шістдесят три) грн 27 коп. В іншій частині позову відмовлено.

За висновками місцевого господарського суду, в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо повної оплати вартості відпущеної електроенергії у спірний період (лютий 2022 року - вересень 2022 року, листопад 2022 року, грудень 2022 року) за договором № 971/01 від 13.11.2019 (з урахуванням внесених змін), а також враховуючи часткове погашення основної заборгованості, у відповідача наявна основна сума заборгованості в розмірі 52 809 559,51 грн, строк оплати якої настав, а тому позовна вимога про стягнення вказаної суми боргу підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім того суд першої інстанції вказав, що встановивши факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за договором, дослідивши здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних - 3 378 724,84 грн та інфляційних втрат - 10 633 655,15 грн.

Також додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 20.05.2025 заяву ТОВ "Корсунь Еко Енерго" про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з ДП "Гарантований покупець" на користь ТОВ "Корсунь Еко Енерго" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 29 999 (двадцять дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн 48 коп. В іншій частині заяви відмовлено.

Як зазначено місцевим господарським судом, враховуючи складність справи, ціну позову, кількість та об'єм доказів, відсутні підстави для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу. В свою чергу, суд першої інстанції виснувався, що заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Корсунь Еко Енерго" про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню у пропорційному розмірі, а саме 29 999 (двадцять дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн 48 коп.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, ДП "Гарантований покупець" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.05.2025 в частині задоволених позовних вимог та в цій частині ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог повністю. Скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2025 в частині задоволення заяви ТОВ "Корсунь Еко Енерго" про ухвалення додаткового рішення та в цій частині ухвалити нове про відмову в задоволенні заяви.

Апеляційна скарга, в межах оскарження основного рішення, обґрунтована тим, що при прийнятті основного рішення місцевим господарським судом не взято до уваги наступні обставини, які мають значення для вирішення справи, зокрема невраховано: настання строків виконання зобов'язання та внесення змін до Порядоку № 641; положень п. 11.4 Порядку № 641 щодо розрахунку обсягу зобов'язання; особливостей правового регулювання під час дії воєнного стану; висновків Верховного Суду, щодо зменшення нарахувань 3% річних та інфляційних втрат; а також невірно визначено розмір витрат на професійну правничу допомогу.

Апелянт зазначає, що позивачем невірно визначено час виникнення зобов'язань Гарантованого покупця щодо здійснення розрахунку за договором і, тим самим, безпідставно збільшено період прострочення спірних платежів. При цьому, суд першої інстанції не врахував, що при здійсненні розрахунку щодо оплати 100% вартості відпущеної продавцям за «зеленим» тарифом електричної енергії відносно кожного попереднього розрахункового періоду Гарантованим покупцем враховуються наступні умови: сума сплачених такому продавцю за «зеленим» тарифом авансових платежів; сума коштів, отриманих Гарантованим покупцем від НЕК «Укренерго» відповідно до договору про надання послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.

Відповідач звертає увагу, що на виконання договору про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел № 0414-09051/52/01 від 26.06.2019 протягом вересня 2022 року - грудня 2023 року Гарантованим покупцем надано, а ОСП (НЕК «Укренерго») прийнято послугу на загальну суму 27 076 079 046,09 грн, що підтверджується складеними та підписаними актами приймання-передачі наданих послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за вищенаведений період, а також актом коригування від 03.05.2024 до акта № 09 приймання-передачі наданих послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел від 21.10.2022 за вересень 2022 року. Гарантований покупець вказував на те, що станом на 06.12.2024 заборгованість НЕК «Укренерго» перед Гарантованим покупцем за надану у спірному розрахунковому періоді (жовтень 2022 року - грудень 2023 року) послугу становить 11 314 209 312,19 грн. Таким чином, місцевим господарським судом не взято до уваги наявність заборгованості НЕК «Укренерго» перед Гарантованим покупцем. Крім цього, судом 1-ої інстанції не прийнято до уваги доводи відповідача про те, що за існуючого алгоритму розрахунків, обов'язок Гарантованого покупця щодо оплати 100% вартості електричної енергії обумовлений 100% оплатою ОСП послуги перед Гарантованим покупцем у відповідному розрахунковому періоді.

Також скаржником зазначається, що судом першої інстанції безпідставно проігноровано обставину наявності правових підстав для застосування до спірних правовідносин наказів Міненерго № 140 від 28.03.2022 та № 206 від 15.06.2022 при вирішенні питання щодо розміру коштів, що підлягають сплаті за поставлену електричну енергію у межах частини спірного періоду.

Апелянтом наголошується й на тому, що господарський суд не в повній мірі дослідив доводи відповідача щодо дії непереборної сили - російської агресії проти України, що унеможливлює стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Крім того, невірним є порядок та спосіб її нарахувань за ст. 625 ЦК України.

Скаржник також акцентував, що з урахуванням ступеню добровільного виконання основного зобов'язання; наявності особливостей правового регулювання порядку виконання Гарантованим покупцем зобов'язань з купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом; здійснення розрахунків з позивачем належним чином, у точній відповідності до регуляторних актів, зокрема, Порядку № 641; захищеність прав та інтересів позивача, пов'язаних із знеціненням гривні внаслідок інфляційних процесів, відповідними державними гарантіями та особливим, у порівнянні із встановленим статтею 625 ЦК України, порядком щоквартально перерахунку «зеленого» тарифу; відсутність доказів завдання позивачеві збитків у заявленому до стягнення розмірі нарахувань за статтею 625 ЦК України; складний фінансовий стан відповідача, зумовлений наявністю значної дебіторської заборгованості; тяжкі наслідки для підприємств енергетичного сектору країни, в т.ч. для Гарантованого покупця, зумовлені воєнними діями на території України, відповідач вважає, що з метою дотримання розумного та оптимального балансу інтересів як позивача так і відповідача, а також, державних інтересів, запобіганню настанню негативних наслідків для сторін, розмір заявлених до стягнення відсотків річних та інфляційних втрат має бути зменшений до мінімального можливого - 1 грн.

В частині оскарження додаткового рішення апелянтом вказується, що в підтвердження розміру витрат на правничу допомогу позивачем не надано копію акта виконаних робіт, рахунку та детального опису робіт. Також не надано обґрунтованого розрахунку вартості витрат, що унеможливлює визначення реальних витрат на правничу допомогу Товариства. У той же час, відображення лише суми, що може бути сплачена адвокату не може вважатися розрахунком, оскільки не відображає вартість годин за певний вид послуг та час, що буде витрачений на їх виконання.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2025, апеляційна скарга в справі № 910/1163/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.05.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2025 у справі № 910/1163/25. Розгляд апеляційної скарги Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.05.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2025 у справі № 910/1163/25 призначено на 17.09.2025.

На адресу Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Товариство просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. За твердженнями позивача, доводи відповідача, зазначені в апеляційні скарзі, щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального права та, як наслідок, невірного обрахування строку протягом якого відповідач зобов'язаний був провести остаточний розрахунок за відпущену електроенергію у вересні 2022 року, листопаді 2022 року та грудні 2022 року, спростовуються безпосередньо висновками Господарського суду міста Києва, які зазначені в мотивувальній частині рішення від 06.05.2025 у даній справі. Також Товариство вважає, що доводи відповідача про те, що у нього не виникло зобов'язання по сплаті вартості отриманої від ТОВ «Корсунь Еко Енерго» у лютому-вересні 2022 року листопаді - грудні 2022 року відпущеної електроенергії за зеленим «тарифом» спростовуються положеннями ЦК України, Порядку № 641 та умовами договору № 971/01 від 13.11.2019.

Також зазначив, що згідно позиції Товариства, що доводи Гарантованого покупця про те, що накази Міністерства енергетики України від 28.03.2022 № 140 та від 15.06.2022 № 206 є підставою для звільнення від сплати 3 % річних та інфляційних втрат не заслуговують на увагу.

Як вважає позивач, стягнення інфляційних втрат на користь позивача за порушення відповідачем строків розрахунків за придбану електроенергію, відповідає нормам ЦК України та забезпечує одержання позивачем суми боргу в еквівалентному розмірі до розміру боргу станом на перший день прострочення виконання грошових зобов'язань. До того, ж стверджуючи про необхідність зменшення розміру процентів річних до 1 гривні відповідач не наводить жодного обґрунтування такого зменшення. Натомість, застосування позивачем ставки 3% річних відповідає договору, чинному законодавству України та такий розмір не є надмірним.

Щодо доводів апелянта про оскарження додаткового рішення, то позивач висновується про те, що з огляду на розмір ціни позову у даній справи, належність правовідносин до специфічної сфери «зеленої» енергетики та пов?язану з цим потребу вивчення спеціальних підзаконних актів та судової практики, а також важливість спору для позивача стягнуті Господарським судом міста Києва з Гарантованого покупця витрати на правничу допомогу у розмірі 29 999,48 грн не є надмірними.

Розгляд справи неодноразово відкладався та в судовому засіданні оголошувалась перерва.

Представник апелянта в судовому засіданні 16.02.2026 вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

У судовому засіданні представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив оскаржувані рішення залишити без змін.

Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Апеляційний розгляд здійснювався із застосуванням норм матеріального права, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 13.11.2019 між Державним підприємством "Гарантований покупець" (Підприємство; Гарантований покупець) та Товариством (за текстом договору - виробник за "зеленим" тарифом) було укладено договір № 971/01 (скорочено - договір).

30.04.2020 між Підприємством та Товариством було укладено додаткову угоду № 1322/01/20, якою слова "виробник за "зеленим" тарифом" замінено словами "продавець за "зеленим" тарифом", а також пункти 1-7 вищевказаного договору викладено в новій редакції.

Зазначені правочини підписані уповноваженими представниками їх сторін та скріплені печатками цих суб'єктів господарювання.

Відповідно до пункту 1.1 договору (у редакції додаткової угоди від 30.04.2020 № 1322/01/20) продавець за "зеленим тарифом" зобов'язався продавати, а гарантований покупець - купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену продавцем за "зеленим" тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 641 від 26.04.2019 (далі - Порядок № 641 від 26.04.2019), Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами, а також розрахунків за неї, затвердженого постановою НКРЕКП № 2804 від 13.12.2019 (далі - Порядок № 2804 від 13.12.2019).

Пунктом 4.1 договору (у редакції додаткової угоди від 30.04.2020 № 1322/01/20) передбачено право продавця за "зеленим" тарифом вимагати від гарантованого покупця повну та своєчасну оплату товарної продукції відповідно до глави 3 цього правочину.

Підпунктами 1, 2 пункту 4.5 договору (у редакції додаткової угоди від 30.04.2020 № 1322/01/20) передбачено, що гарантований покупець зобов'язаний купувати у продавця за "зеленим" тарифом вироблену електричну енергію за винятком обсягів електричної енергії, необхідних для власних потреб, а також зобов'язаний у повному обсязі здійснювати своєчасні розрахунки за куплену у продавця за "зеленим" тарифом електричну енергію.

Згідно з пунктом 3.1 договору (у редакції додаткової угоди № 1322/01/20 від 30.04.2020) обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку № 641 від 26.04.2019 або глави 5 Порядку № 2804 від 13.12.2019 на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 № 641 від 26.04.2019 або глави 4 № 2804 від 13.12.2019.

Відповідно до пункту 3.2 договору (у редакції додаткової угоди від 30.04.2020 №1322/01/20) розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок виробника за "зеленим" тарифом, з урахуванням ПДВ.

За пунктом 3.3 договору (у редакції додаткової угоди від 19.02.2021 № 720/01/21) оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у продавців за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, оплата продавцем за "зеленим" тарифом частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця, формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються згідно з главою 10 Порядку № 641 від 26.04.2019 або главою 6 Порядку № 2804 від 13.12.2019.

Постановою НКРЕКП від 09.09.2022 № 1117 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої Підприємством у січні - травні, липні, жовтні 2021 року та у лютому - червні 2022 року (постанову опубліковано на офіційному сайті Регулятора - 12.09.2022).

Постановою НКРЕКП від 20.09.2022 № 1190 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої Підприємством у липні 2022 року (постанову опубліковано на офіційному сайті Регулятора - 21.09.2022).

Постановою НКРЕКП від 14.03.2023 № 473 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої Підприємством у серпні 2022 року (постанову опубліковано на офіційному сайті Регулятора - 15.03.2023).

Постановою НКРЕКП від 08.05.2024 № 896 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої Підприємством у грудні 2022 року, у березні - червні 2023 року та у листопаді та грудні 2023 року (постанову опубліковано на офіційному сайті Регулятора - 10.05.2024).

Постановою НКРЕКП від 15.05.2024 № 946 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої Підприємством у вересні-листопаді 2022 року та у жовтні 2023 року (постанову опубліковано на офіційному сайті Регулятора - 16.05.2024).

У спірний період (лютий 2022 року - вересень 2022 року, листопад 2022 року, грудень 2022 року) Товариством було продано, а Підприємством куплено відпущену електричну енергію у загальному розмірі 188 533 513,89 грн (разом із ПДВ), що підтверджується актами купівлі-продажу електроенергії:

від 28.02.2022 (за лютий 2022 року) на суму 19 287 156,05 грн;

від 31.03.2022 (за березень 2022 року) на суму 14 493 939,53 грн;

від 30.04.2022 (за квітень 2022 року) на суму 17 398 997,69 грн;

від 31.05.2022 (за травень 2022 року) на суму 18 925 651,04 грн;

від 30.06.2022 (за червень 2022 року) на суму 18 294 362,06 грн;

від 31.07.2022 (за липень 2022 року) на суму 18 889 661,54 грн;

від 31.08.2022 (за серпень 2022 року) на суму 18 809 741,82 грн;

від 30.09.2022 (за вересень 2022 року) на суму 18 249 471,26 грн;

від 30.11.2022 (за листопад 2022 року) на суму 21 425 970,22 грн;

від 31.12.2022 (за грудень 2022 року) на суму 22 391 617,44 грн;

а також актами коригування:

від 16.05.2024 за липень 2022 року на суму 123 889,38 грн;

від 17.05.2024 за серпень 2022 року на суму 123 365,22 грн;

від 30.04.2024 за вересень 2022 року на суму 119 690,64 грн.

Вказані акти підписані уповноваженими представниками Товариства та Підприємства без жодних претензій та/або зауважень.

Вищезазначена заборгованість була сплачена Підприємством частково, що підтверджується виписками по банківському рахунку позивача, та станом на момент звернення Товариства з даним позовом становила 52 809 559,51 грн:

за лютий 2022 року - 1 376 201,03 грн;

за березень 2022 року - 8 158 401,97 грн;

за квітень 2022 року - 8 809 893,17 грн;

за травень 2022 року - 10 652 940,04 грн;

за червень 2022 року - 8 614 899,74 грн;

за липень 2022 року - 6 283 844,87 грн;

за серпень 2022 року - 1 939 128,35 грн;

за вересень 2022 року - 1 936 217,65 грн;

за листопад 2022 року - 2 175 650,30 грн;

за грудень 2022 року - 2 862 382,39 грн.

У зв'язку з несплатою Підприємством у повному обсязі вартості відпущеної електроенергії у період: лютий 2022 року - вересень 2022 року, листопад 2022 року, грудень 2022 року, за договором № 971/01 від 13.11.2019, Товариство звернулось з відповідним позовом до суду про стягнення з відповідача 52 809 559,51 грн основної заборгованості, 10 633 655,15 грн інфляційних втрат та 3 379 875,55 грн 3% річних.

Заперечуючи проти задоволення позову Підприємство зазначало, що :

- позивачем невірно визначено час виникнення зобов'язань відповідача щодо здійснення розрахунку за договором і, тим самим, безпідставно збільшено період нарахування спірних платежів, оскільки з 26.01.2024 Порядок № 641 діє у новій редакції відповідно до постанови НКРЕКП від 24.01.2024 № 178, яка, з урахуванням часу затвердження НКРЕКП послуги, поширюється на спірні правовідносини, а тому оплата за відпущену у спірних розрахункових періодах електричну енергію здійснюється не пізніше: 17.05.2024 - щодо грудня 2022 року; 23.05.2024 - щодо вересня та листопада 2022 року;

- наявність заборгованості ОСП перед Гарантованим покупцем щодо наданої у розрахунковому місяці послуги виключає виникнення зобов'язання Гарантованого покупця з оплати вартості відпущеної продавцями за "зеленим" тарифом електричної енергії попереднього розрахункового місяця в частині, пропорційній до розміру заборгованості НЕК "Укренерго" перед Гарантованим покупцем за послугу у такому місяці, тобто за існуючого алгоритму розрахунків, обов'язок Гарантованого покупця щодо оплати 100% вартості електричної енергії обумовлений 100% оплатою ОСП послуги перед Гарантованим покупцем у відповідному розрахунковому періоді;

- при вирішенні питання щодо розміру коштів, які підлягають сплаті за поставлену електричну енергію за "зеленим" тарифом у період воєнного стану необхідно керуватися нормативно-правовими актами, які встановлюють регуляторні механізми щодо розміру розподілу грошових коштів, зокрема наказами Міністерства енергетики України від 28.03.2022 № 140 "Про розрахунки на ринку електричної енергії" (далі - Наказ № 140 від 28.03.2022) та від 15.06.2022 № 206 "Про розрахунки з виробниками за "зеленим" тарифом" (далі - Наказ № 206 від 15.06.2022);

- у стягненні 3% річних та інфляційних втрат необхідно відмовити на підставі положень пунктів 5.1, 5.2 договору та статті 617 ЦК України;

- наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат є арифметично неправильним, розрахований методологічно невірно, оскільки у всіх рядках свого розрахунку позивач застосував сукупний індекс інфляції, заокруглений не до десятих (одного знака після коми), а до "мільйонних" (шести знаків після коми);

- позивач нараховує на одну і ту ж суму по декілька разів інфляцію і за період, який становить менше 15 днів, зокрема за жовтень 2021 року.

Крім цього, у своєму відзиві Підприємство, посилаючись на правові висновки, викладені у постанові Верховного суду від 18.03.2021 у справі № 902/417/18 та у постанові Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2022 у справі № 910/4918/22, просило суд зменшити заявлені до стягнення розміри 3% річних та інфляційних втрат до 1 грн.

Через систему "Електронний суд" Товариство подало до суду першої інстанції відповідь на відзив, у якій вказав, що:

- позивач не погодився із запереченнями відповідача через те, що невиконання зобов'язань контрагента Гарантованого покупця за іншим правочином, не може бути підставою для невиконання останнім своїх зобов'язань за договором, укладеним з позивачем;

- у відповідності до правової позиції, викладеній у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23, Накази № 140 та № 206 ніяким чином не обмежують право виробника електричної енергії за "зеленим" тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами договором, а також не змінюють терміни виникнення та виконання грошових зобов'язань Гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з пунктом 10.4 Порядку № 641;

- розрахунок 3% річних та інфляційних втрат було здійснено у відповідності до умов договору та приписів чинного законодавства, при цьому доводи відповідача про нарахування компенсаційних виплат за жовтень 2021 року є безпідставними, оскільки заборгованість за вказаний місяць не є предметом спору у даній справі, а спір щодо заборгованості за жовтень 2021 року з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних було вирішено в межах судової справи № 910/7618/24;

- заперечуючи проти нарахованих 3% річних та інфляційних втрат, відповідачем не надано власного контррозрахунку, а клопотання про зменшення вказаних компенсаційних виплат не вмотивоване.

Подібні вищевикладеним твердження щодо обставин справи наведені апелянтом та позивачем у апеляційній скарзі та відзиві на неї відповідно.

З огляду на вказані фактичні обставини цієї справи, колегією суддів зазначається, що спірні правовідносини щодо стягнення боргу за поставлену електричну енергію та застосування наслідків прострочення виконання грошових зобов'язань, регулюються нормами ЦК України та ГК України (норми якого були чинними на час спірних правовідносин), Законом України «Про ринок електричної енергії» та відповідними підзаконними нормативними актами.

Стаття 509 ЦК України встановлює, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статей 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься також у ст. 193 ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Частиною 2 статті 714 ЦК України встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

За ч. 1 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно ч.ч. 6, 7 ст. 276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Водночас нормами спеціального законодавства, зокрема, ч. 2 ст. 65 Закону України "Про ринок електричної енергії" (в редакції на час спірних правовідносин) визначено, що гарантований покупець зобов'язаний купувати у суб'єктів господарювання, яким встановлено "зелений" тариф, або у суб'єктів господарювання, які за результатами аукціону набули право на підтримку, всю відпущену електричну енергію, вироблену на об'єктах електроенергетики з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), за встановленим їм "зеленим" тарифом, аукціонною ціною з урахуванням надбавки до нього/неї протягом всього строку застосування "зеленого" тарифу або строку дії підтримки, якщо такі суб'єкти господарювання входять до складу балансуючої групи гарантованого покупця. При цьому у кожному розрахунковому періоді (місяці) обсяг відпуску електричної енергії, виробленої на об'єкті електроенергетики з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії - лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), визначається за вирахуванням обсягу витрат електричної енергії на власні потреби в електричній енергії відповідного об'єкта електроенергетики згідно з показниками приладів обліку на власні потреби. Гарантований покупець зобов'язаний купувати електричну енергію, вироблену генеруючими установками споживачів, у тому числі енергетичних кооперативів, встановлена потужність яких не перевищує 150 кВт, за "зеленим" тарифом в обсязі, що перевищує місячне споживання електричної енергії такими споживачами.

Згідно ч.ч. 4-5 ст. 65 Закону України "Про ринок електричної енергії" гарантований покупець зобов'язаний купувати весь обсяг електричної енергії, відпущеної виробниками, які за результатами аукціону набули право на підтримку, за аукціонною ціною з урахуванням надбавки до неї протягом всього строку надання підтримки, якщо такі виробники входять до складу балансуючої групи гарантованого покупця. Обсяг відпущеної такими виробниками електричної енергії у кожному розрахунковому періоді (місяці) визначається за вирахуванням обсягу витрат електричної енергії на власні потреби в електричній енергії відповідного об'єкта електроенергетики згідно з показниками приладів обліку на власні потреби. Купівля-продаж такої електричної енергії здійснюється на підставі договору купівлі-продажу електричної енергії між гарантованим покупцем та суб'єктом господарювання, який за результатами аукціону набув право на підтримку, що укладається відповідно до частини п'ятої статті 71 цього Закону. Гарантований покупець здійснює оплату електричної енергії, купленої за "зеленим" тарифом та за аукціонною ціною, за фактичний обсяг відпущеної електричної енергії на об'єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії (а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), на підставі даних комерційного обліку, отриманих від адміністратора комерційного обліку, у порядку та строки, визначені відповідними договорами.

За п. 8.3 Порядку № 641 фактичний обсяг відпущеної/спожитої продавцем електричної енергії визначається в кожному розрахунковому місяці, щодо якого здійснюється оплата відповідно до договору.

Відповідно до п. 10.1 Порядку № 641 до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП уповноваженої особи, за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави Порядку № 641, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.

До 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП уповноваженої особи, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 Порядку № 641, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.

Відповідно до п. 10.2 Порядку № 641 з урахуванням положень його глав 7 та 8 гарантований покупець протягом двох робочих днів з дня отримання сертифікованих даних комерційного обліку електричної енергії від адміністратора комерційного обліку здійснює розрахунок вартості електричної енергії, за яку здійснюється оплата продавцю за розрахунковий місяць, та направляє йому акт купівлі-продажу в електронному вигляді, підписаний зі своєї сторони КЕП уповноваженою особою, на електронну адресу.

Згідно п. 10.3 Порядку № 641 після отримання від гарантованого покупця на електронну адресу акта купівлі-продажу продавець надає у триденний строк з дати отримання актів купівлі-продажу гарантованому покупцю два примірники акта купівлі-продажу, підписані зі своєї сторони. Гарантований покупець у п'ятиденний строк з дати отримання актів купівлі-продажу підписує їх зі своєї сторони та надсилає продавцю один примірник поштою. У разі наявності у продавця зауважень до акта купівлі-продажу, наданого гарантованим покупцем, продавець письмово повідомляє про це гарантованого покупця.

За наявності зауважень до акта купівлі-продажу та/або ненадання продавцем акта купівлі-продажу, підписаного зі своєї сторони, остаточний розрахунок за відпущену продавцем електричну енергію здійснюється в розмірі, визначеному в наданому гарантованим покупцем акті купівлі-продажу, з подальшим коригуванням сплачених коштів після врегулювання розбіжностей.

У п. 10.4 Порядку № 641 зазначено, що після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100% оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів.

Таким чином, виходячи з наведених положень, оплату ДП "Гарантований покупець" зобов'язаний здійснювати у кожному розрахунковому місяці за куплену електричну енергію у виробника за "зеленим" тарифом у три етапи: перший (авансовий) - до 15 числа (включно) розрахункового місяця; другий (авансовий) - до 25 числа (включно) розрахункового місяця; третій (остаточний, у розмірі 100%) - протягом трьох робочих днів після отримання акта та оприлюднення рішення НКРЕКП про затвердження розміру вартості послуги.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 30 Закону України "Про ринок електричної енергії" Товариство має право на своєчасне та у повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію відповідно до укладених договорів на ринку електричної енергії та за допоміжні послуги.

Згідно з пунктом 8 частини 9 статті 65 Закону України "Про ринок електричної енергії" Підприємство зобов'язане сплачувати своєчасно та повному обсязі за електричну енергію, куплену у виробників, яким встановлено "зелений" тариф, а також у виробників, які за результатами аукціону набули право на підтримку.

За пунктом 3.1 договору (у редакції додаткової угоди № 1322/01/20 від 30.04.2020) обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку № 641 від 26.04.2019 або глави 5 Порядку № 2804 від 13.12.2019 на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 № 641 від 26.04.2019 або глави 4 № 2804 від 13.12.2019.

Як вже зазначалось, згідно з актами купівлі-продажу електроенергії та актами коригування, які підписані уповноваженими представниками сторін без жодних претензій та/або зауважень, та враховуючи часткову оплату, розмір основної заборгованості відповідача за договором у спірний період (лютий 2022 року - вересень 2022 року, листопад 2022 року, грудень 2022 року), який також, між іншим, не був спростований відповідачем, становив 52 809 559,51 грн.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 ГК України.

За ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Колегією суддів враховується, що постановою НКРЕКП від 09.09.2022 № 1117 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої Підприємством у січні - травні, липні, жовтні 2021 року та у лютому - червні 2022 року (Постанову опубліковано на офіційному сайті Регулятора 12.09.2022).

Постановою НКРЕКП від 20.09.2022 № 1190 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої Підприємством у липні 2022 року (Постанову опубліковано на офіційному сайті Регулятора 21.09.2022).

Постановою НКРЕКП від 14.03.2023 № 473 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої Підприємством у серпні 2022 року (Постанову опубліковано на офіційному сайті Регулятора 15.03.2023).

Постановою НКРЕКП від 08.05.2024 № 896 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої Підприємством у грудні 2022 року, у березні - червні 2023 року та у листопаді та грудні 2023 року (Постанову опубліковано на офіційному сайті Регулятора 10.05.2024).

Постановою НКРЕКП від 15.05.2024 № 946 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої Підприємством у вересні-листопаді 2022 року та у жовтні 2023 року (Постанову опубліковано на офіційному сайті Регулятора 16.05.2024).

Водночас, судом враховано, що постановою НКРЕКП № 178 від 24.01.2024 Порядок № 641 був викладений у новій редакції.

Зокрема, згідно з пунктом 11.4 Порядку № 641 Гарантований покупець забезпечує проведення розрахунку та здійснення оплати за відпущену продавцем за "зеленим" тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію протягом 5 робочих днів з дня оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.

Відповідно до приписів статті 5 ЦК України, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Таким чином, має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишався чинним на момент виникнення та припинення спірних правовідносин.

Оскільки постанови НКРЕКП № 1117, № 1190, № 473 були затверджені та оприлюднені до 26.01.2024, а тому розрахунки за електричну енергію, відпущену в період лютий 2022 року - серпень 2022 року, необхідно здійснювати у порядку та строки, встановлені пунктом 10.4 Порядку № 641 - протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора.

Водночас, так як постанови НКРЕКП № 896 та № 946 затверджені та оприлюднені після 26.01.2024, тобто, після набрання чинності змін до Порядку № 641, тому розрахунки за електричну енергію, відпущену у вересні 2022 року, листопаді 2022 року та грудні 2022 року, необхідно здійснювати у порядку та в строки, встановлені пунктом 11.4 Порядку № 641 (у редакції, чинній з 26.01.2024) - протягом 5 робочих днів з дня оприлюднення рішення Регулятора.

Отже, з урахуванням вищезазначеного та положень статей 253, 254 ЦК України, відповідач був зобов'язаний провести з позивачем остаточний розрахунок за поставку електричної енергії:

за період лютий 2022 року - червень 2022 року у строк до 15.09.2022 (включно) (12.09.2022 + 3 р.д.),

за липень 2022 року - 26.09.2022 (включно) (21.09.2022 + 3 р.д.);

за серпень 2022 року - 20.03.2023 (включно) (15.03.2023 + 3 р.д.);

за вересень 2022 року та листопад 2022 року - 23.05.2024 (включно) (16.05.2024 + 5 р.д.)

за грудень 2022 року - 17.05.2024 (включено) (10.05.2024 + 5 р.д.).

На це, як вважає судова колегія, вмотивовано вказав й суд 1-ої інстанції.

З урахуванням наведеного, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо повної оплати вартості відпущеної електроенергії у спірний період (лютий 2022 року - вересень 2022 року, листопад 2022 року, грудень 2022 року) за договором (з урахуванням внесених змін), а також враховуючи часткове погашення основної заборгованості, на переконання колегії суддів обґрунтованими є висновки суду попередньої інстанції про наявність у відповідача основної суми заборгованості у розмірі 52 809 559,51 грн, строк оплати якої настав, як наслідок, задоволення позовної вимоги про стягнення вказаної суми основного боргу в повному обсязі.

Крім того, позивач у позові просив стягнути з відповідача 3% річних - 3 379 875,55 грн та інфляційні втрати - 10 633 655,15 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що 3% річних та інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами позивача, а інфляційні нарахування виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.

Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання.

Таким чином, зобов'язання зі сплати як 3% річних, як і інфляційних втрат, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.0.2020 у справі № 910/4590/19; пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19).

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17).

Також судова колегія враховує, що Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону).

Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті. Водночас частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою № 1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення, і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.

Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що "вартість грошей з індексом інфляції за попередній період" є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період. У математиці це називається послідовність, утворена за певною закономірністю.

Об'єднана палата Касаційного господарського суду в постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 роз'яснила, що при зменшенні суми боргу у конкретному місяці "А" на певну суму (до прикладу 100 грн), до уваги приймається сума боргу на початок розрахункового періоду "Х", помножена на індекс інфляції у цьому місяці (до прикладу "і-1"), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн) Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою:

"Х" * "і-1" - 100 грн = "ЗБ",

де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці).

А за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100%.

Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.

При цьому, об'єднана палата зауважила, що такий спосіб розрахунку інфляції за статтею 625 ЦК України з точки зору математичного підходу не є єдиним, але вбачається найбільш простим для застосування юристами.

У постанові від 23.09.2021 у справі № 924/2/21 Верховний Суд, перевіряючи правильність нарахування сукупного індексу інфляції відповідно до статті 625 ЦК України, не погодився з правильністю визначення судами попередніх інстанцій величини приросту індексу споживчих цін (сукупного індексу інфляції) та зазначив, що такий індекс має заокруглюватися до десяткового числа після коми.

Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз'яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Так, перевіривши здійснений позивачем розрахунок втрат від інфляції (а.с. 154 - 163 т. 1), враховуючи відсутність контррозрахунку відповідача, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню в сумі 10 633 655,15 грн, оскільки ґрунтується на відповідних приписах норм матеріального права.

У свою чергу, при обчисленні позивачем 3% річних, які заявлені до стягнення в розмірі 3 379 875,55 грн, останнім допущено арифметичну помилку.

Зокрема, постановою НКРЕКП № 178 від 24.01.2024 Порядок № 641 був викладений у новій редакції, якою збільшено строк оплати за відпущену продавцем за "зеленим" тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію: з 3 до 5 банківських днів.

Внаслідок внесених змін, позивачем неправильно визначено початкову дату періоду прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за вересень 2022 року, листопад 2022 року та грудень 2022 року, що призвело до неправомірного збільшення періоду нарахування.

Так, згідно з пунктом 11.4 Порядку № 641 Гарантований покупець забезпечує проведення розрахунку та здійснення оплати за відпущену продавцем за "зеленим" тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію протягом 5 робочих днів з дня оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.

Отже, оскільки останнім днем для сплати вартості відпущеної електроенергії за вересень 2022 року та листопад 2022 року було 23.05.2024, а за грудень 2022 року - 17.05.2024, першим днем прострочення за вересень 2022 року та листопад 2022 року необхідно вважати 24.05.2024, а не 22.05.2024, а за грудень 2022 року - 18.05.2024, а не 16.05.2024.

Таким чином, при розрахунку 3% річних позивачем за період: з 24.05.2024 по 28.01.2025 на суму боргу за вересень 2022 року, за період з 24.05.2024 по 28.01.2025 на суму боргу за листопад 2022 року, за період з 18.05.2024 по 10.07.2024 на суму боргу за грудень 2022 року та за період з 11.07.2024 по 28.01.2025 на суму боргу за грудень 2022 року допущено арифметичну помилку, про що правильно зазначено місцевим господарським судом.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню згідно арифметично правильного розрахунку втрат 3% річних, проведеного та визначеного останнім, який за вказані вище періоди становить:

Період прострочення грошового зобов'язання:Кількість днів у періодіСума

з 24/05/2024 до 31/12/2024 1 936 217,65 x 3 % x 222 : 366 : 10022235 232,81 грн.

з 01/01/2025 до 28/01/2025 1 936 217,65 x 3 % x 28 : 365 : 100284 455,95 грн.

Період прострочення грошового зобов'язання:Кількість днів у періодіСума

з 24/05/2024 до 31/12/2024 2 175 650,30 x 3 % x 222 : 366 : 10022239 589,70 грн.

з 01/01/2025 до 28/01/2025 2 175 650,30 x 3 % x 28 : 365 : 100285 006,98 грн.

Період прострочення грошового зобов'язання:Кількість днів у періодіСума

з 18/05/2024 до 10/07/2024 2 907 534,83 x 3 % x 54 : 366 : 1005412 869,42 грн.

Період прострочення грошового зобов'язання:Кількість днів у періодіСума

з 11/07/2024 до 31/12/2024 2 862 382,39 x 3 % x 174 : 366 : 10017440 824,14 грн.

з 01/01/2025 до 28/01/2025 2 862 382,39 x 3 % x 28 : 365 : 100286 587,40 грн.

При цьому, перевіривши розрахунки 3% річних за інші спірні місяці, судова колегія вважає їх арифметично правильним та обґрунтованими, та погоджується з висновком суду першої інстанції, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню, оскільки ґрунтується на відповідних приписах норм матеріального права.

Тому, загальний обґрунтований розмір 3% річних складає 3 378 724,84 грн.

Тим самим, судом апеляційної інстанції відхиляються, як невмотивовані, доводи апелянта у вказаних частинах.

Окремо колегія суддів акцентує, що заборгованість за жовтень 2021 року не є предметом спору у даній справі, а спір щодо заборгованості за жовтень 2021 року з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних було вирішено в межах судової справи № 910/7618/24.

Щодо тверджень скаржника про наявність підстав для зменшення заявлених позивачем до стягнення 3% річних та втрат від інфляції, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 233 ГК України передбачено, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Разом з тим, інфляційні втрати та 3% річних не є штрафними санкціями, нараховуються незалежно від вини боржника та входять до складу грошового зобов'язання, відповідно, здійснення їх розрахунку не є однаковим з обчисленням штрафних санкцій (пені та штрафу) та не залежить від їх застосування.

Також колегія суддів враховує, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).

Визначене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначила про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнового стану боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.

Відповідне зменшення заявлених до стягнення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила саме з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, що склалися в справі № 902/417/18, та зокрема з урахуванням критеріїв розумності, справедливості та пропорційності. У справі № 902/417/18 сторони в договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев'яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній справі дійшла висновку про те, що фактично визначені договором 96% річних, є саме способом отримання кредитором доходу, а тому, з метою запобігання такому безпідставному збагаченню, розмір належної до стягнення з відповідача у зазначеній справі суми відсотків річних було обмежено.

Із цього вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала про те, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/417/18, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.

Отже, Велика Палата Верховного Суду в справі № 902/417/18 здійснила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме: з огляду на встановлення в укладеному між сторонами зазначеної справи договорі процентної ставки річних на рівні 40% та 96% і її явної невідповідності принципу справедливості.

Судова колегія звертає увагу, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в зазначеній постанові стосуються можливості, за наявності виняткових обставин, зменшити заявлений до стягнення розмір відсотків річних. Проте в справі, що розглядається, на відміну від справи № 902/417/18, позивач заявив до стягнення з відповідача відсотки річних у розмірі, передбаченому законом, а саме: частиною другою статті 625 ЦК України - 3 відсотки.

Отже, відсутні відповідні обставини очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних.

Також судова колегія враховує, що згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, яка враховується колегією суддів під час розгляду справи № 910/15254/24 в силу правової позиції, яка була викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2020 у справі № 755/10947/17 (судам слід враховувати останню позицію суду касаційної інстанції), остання вважає за необхідне конкретизувати правовий висновок, викладений в її постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) та зазначити, що три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 20 серпня 2025 року в cправі № 910/10616/24, від 03 вересня 2025 року в справі № 910/8269/24, від 26 листопада 2025 року у cправі № 910/3083/25, від 10 лютого 2026 року в cправі № 910/14427/24.

Також колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що Велика Палата Верховного Суду не зазначала про можливість зменшення інфляційних втрат, і законом такого права суду не передбачено.

Так, розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (3%). Також судовою колегією враховується, що нормами чинного законодавства не передбачено можливості зменшення розміру інфляційних втрат.

Тому, наведені відповідачем доводи - не можуть бути підставою для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат без встановлення судом виключних (надзвичайних) обставин.

Крім цього, Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20).

Доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - "non concedit contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 09.06.2021 у справі № 911/3039/19, від 08.09.2021 у справі № 910/10444/20.

Враховуючи наведені висновки стосовно правових підстав для стягнення з відповідача сум 3% річних та інфляційних втрат за відповідні періоди, зважаючи на прострочення оплати за договором з боку відповідача, з огляду на те, що заперечення проти позовних вимог та вимога про одночасне звернення відповідача із клопотанням про зменшення компенсаційних нарахувань є проявом суперечливої недобросовісної поведінки та порушення принципу добросовісності, твердження апелянта щодо зменшення заявлених позивачем до стягнення 3% річних та втрат від інфляції до 1 грн колегією суддів відхиляються, як необґрунтовані.

В частині тверджень відповідача, що зобов'язання Гарантованого покупця перед позивачем за розрахункові місяці вересень 2022 року - грудень 2022 року, на його думку, начебто не виникали, в зв'язку з тим, що НЕК "Укренерго" не сплатило послугу в повному обсязі, - суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до абзацу 2 п. 11.4 Порядку № 641 (в редакції чинній з 26.01.2024) при визначенні суми коштів для здійснення остаточного місячного платежу за відпущену продавцем за «зеленим» тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію гарантованим покупцем, зокрема враховується сума коштів, сплачених такому продавцю за «зеленим» тарифом шляхом здійснення авансових платежів, та сума коштів, отриманих гарантованим покупцем від ОСП відповідно до договору про надання послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.

Так, вказаний пункт 11.4 Порядку № 641 не містить положень про те, що у випадку неотримання коштів гарантованим покупцем від ОСП, строк виконання остаточного розрахунку гарантованого покупця з продавцем за "зеленим" тарифом не настає чи відкладається на строк до моменту надходження коштів.

Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною 1 статті 96 ЦК України визначено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

За наведеного, з огляду на зміст абзацу 2 п. 11.4 Порядку № 641, строк виконання зобов'язання відповідача перед позивачем зі 100% оплати за поставлену електричну енергію за періоди, в тому числі, вересень 2022 року - грудень 2022 року є таким, що настав.

З цих підстав, судовою колегією відхиляються відповідні аргументи скаржника, як необґрунтовані.

У частині аргументів скаржника про неправильне застосування судом першої інстанції положень наказів Міністерства енергетики України від 28.03.2022 № 140 та від 15.06.2022 № 206, в тому числі стосовно правових підстав для стягнення з відповідача сум 3% річних та інфляційних втрат за період лютий - серпень 2022 року, судова колегія зазначає таке.

Згідно з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23 та від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22, у наведених вище Наказах № 140 та № 206:

- мова йде про розподіл грошових коштів на оплату авансових платежів виробникам з альтернативних джерел енергії, що мають договірні відносини з Державним підприємством "Гарантований покупець";

- накази не звільняють ДП "Гарантований покупець" від повної оплати придбаного товару;

- накази не змінюють обов'язку ДП "Гарантований покупець" здійснити остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100% оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення НКРЕКП щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці;

- на час воєнного стану на ДП "Гарантований покупець" було покладено обов'язок пропорційного розрахунку з виробниками електричної енергії з альтернативних джерел з урахуванням коштів, що наявні на його поточному рахунку, та надходять від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії.

Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23 не знайшла підстав для відступу від наведених висновків щодо застосування положень частини восьмої статті 16 Закону України "Про ринок електричної енергії", пункту 10.4 Порядку № 641, Наказів № 140 та № 206, викладених в раніше ухвалених постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23, від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22, з урахуванням уточнення такого змісту:

- накази № 140 та № 206 ніяким чином не обмежують право виробника електричної енергії за "зеленим" тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами договором, а також не змінюють терміни виникнення та виконання грошових зобов'язань Гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з пунктом 10.4 Порядку № 641;

- вказані накази не звільняють ДП "Гарантований покупець" від обов'язку щодо здійснення повного розрахунку за отриманий товар. Відтак, вказані вище накази не є підставою для Гарантованого покупця не виконувати грошове зобов'язання, передбачене умовами договору.

Отже, Міністерство енергетики України змінило відсоткове співвідношення розподілу коштів між виробниками за "зеленим" тарифом з метою збереження можливості для всіх виробників здійснювати виробництво електричної енергії з альтернативних джерел. Обов'язок розподілу було покладено на Державне підприємство "Гарантований покупець" у залежності від коштів, що наявні на його поточному рахунку, та надходять від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії.

Між тим Наказ № 206, як і попередній Наказ № 140, ніяким чином не обмежують право виробника електричної енергії за "зеленим" тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним договором, а також не змінюють термінів виникнення та виконання грошових зобов'язань Гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за Договором та згідно з пунктом 10.4 Порядку № 641.

Оскільки положення Наказів № 140 та № 206 не змінюють порядок та строки розрахунків за придбану електричну енергію за договором, укладеним з виробником електричної енергії за "зеленим" тарифом на час дії особливого періоду, то для визначення строку виконання грошового зобов'язання Гарантованим покупцем у розмірі 100% оплати за поставлену електричну енергію виробника за "зеленим" тарифом у період дії воєнного стану не має значення та не потребує доведення обставина наявності/відсутності на рахунках ДП "Гарантований покупець" коштів, необхідних для розрахунку з виробниками електричної енергії з альтернативних джерел, позаяк визначення строків розрахунків наведено у пункті 10.4 Порядку № 641.

Крім того, Міністерство енергетики України наказом від 01.04.2024 № 136 (набрав чинності 01.05.2024) скасувало дію Наказу № 206.

У зв'язку з вищезазначеними висновками об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23, - судом апеляційної інстанції відхиляються, як необґрунтовані, доводи апелянта у відповідній частині. А висновки місцевого господарського суду в зазначеній частині, колегія суддів вважає правильними.

У частині аргументів апелянта щодо настання форс-мажорних обставин, що, як вважає останній, звільняє його від відповідальності за порушення грошового зобов'язання, то судовою колегією зазначається таке.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язанням (неналежне виконання).

З частин 1, 2 ст. 614 ЦК України вбачається, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до положень абз. 1 ч. 1 ст. 617 ЦК України та ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язанням несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язанням виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Разом з цим ч. 2 ст. 625 ЦК України визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.02.2018 у справі № 922/4544/16, від 26.04.2018 у справі № 910/11857/17, від 16.10.2018 у справі № 910/19094/17, від 06.11.2018 у справі № 910/9947/15, від 29.01.2019 у справі № 910/11249/17, від 19.02.2019 у справі № 910/7086/17, від 10.09.2019 у справі № 920/792/18.

Нарахування, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання. Подібний за змістом правовий висновок викладений в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №920/505/22.

У постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 913/869/14 вказано: "Разом із тим ст. 617 ЦК України встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок дії непереборної сили, у той час як норми ст. 625 ЦК України, яка визначає відповідальність за порушення саме грошового зобов'язання незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України). Ураховуючи викладене, можна дійти висновку, що порушення відповідачем умов Договору щодо оплати товару є підставою для нарахування визначених ст. 625 ЦК України платежів, а наявність обставин непереборної сили за Договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами".

Колегія суддів вказує, що форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов'язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов'язань на період існування форс-мажору.

Отже, нарахування у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, що передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю (штрафними санкціями), встановленою ст. 611 ЦК України та ст. 217 ГК України. Тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені ст. 617 ЦК України та ст. 218 ГК України, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов'язання, передбаченого ч. 2 ст. 625 ЦК України, щодо сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13 вересня 2023 року у справі № 910/8741/22.

Також колегія суддів зазначає, що в договорі сторонами погоджено, що:

- обставинами непереборної сили є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно впливають на виконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись, ворожі атаки, військове ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, що спричиняють неможливість виконання однією зі сторін зобов'язань за договором (пункт 5.1);

- при настанні обставин непереборної сили сторони звільняються від виконання зобов'язань за цим договором на термін дії обставин непереборної сили і усунення їх наслідків (пункт 5.2);

- наявність обставин непереборної сили підтверджується відповідним документом Торгово-промислової палати України або її територіальних підрозділів відповідно до законодавства (пункт 5.3);

- потерпіла сторона негайно надсилає будь-яким доступним засобом зв'язку повідомлення другій стороні про подію, що оголошується обставиною непереборної сили, і якомога швидше подає інформацію про вжиті заходи щодо усунення наслідків цієї події (пункт 5.4).

Частиною 1 статті 141 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Отже, відповідний сертифікат ТПП України є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.

У той же час, матеріали справи не містять ані доказів повідомлення відповідачем позивача про настання обставин непереборної сили та неможливість у зв'язку із цим виконати договірні зобов'язання, ані документально підтвердження належними доказами настання таких обставин (сертифікат Торговельно-промисловою палатою України або її територіальними підрозділами).

За викладеного, колегією суддів критично оцінюються доводи скаржника щодо звільнення його від відповідальності за порушення грошового зобов'язання через настання відповідних форс-мажорних обставин та застосування до спірних правовідносин положень пунктів 5.1, 5.2 договору, статті 617 ЦК України.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов'язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).

Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

За висновками судової колегії, доводи апелянта про те, що при прийнятті оскаржуваного основного рішення місцевим господарським судом не взято до уваги наступні обставини, які мають значення для вирішення справи, зокрема невраховано: настання строків виконання зобов'язання та внесення змін в Порядок № 641; положень п. 11.4 Порядку № 641 щодо розрахунку обсягу зобов'язання; особливостей правового регулювання під час дії воєнного стану; висновків Верховного Суду, щодо зменшення нарахувань 3% річних та інфляційних втрат, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.05.2025 у справі № 910/1163/25 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.

В свою чергу, апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції в частині основного рішення.

При цьому, викладені у відзиві на апеляційну скаргу в межах основного рішення твердження позивача знайшли своє підтвердження в частині спростування викладених відповідачем в апеляційній скарзі доводів в цілому.

Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта (відповідача в справі).

Щодо додаткового рішення, колегія суддів вказує таке.

Через систему "Електронний суд" від позивача до суду першої інстанції надійшла заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідачем через систему "Електронний суд" місцевого господарського суду подано заперечення на вказану заяву.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 20.05.2025 заяву ТОВ "Корсунь Еко Енерго" про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з ДП "Гарантований покупець" на користь ТОВ "Корсунь Еко Енерго" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 29 999 (двадцять дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн 48 коп. В іншій частині заяви відмовлено.

Згідно статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої - четвертої, шостої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із, зокрема: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Одночасно, за змістом частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при поданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

За статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.

Визначення договору про надання правничої допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістом частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правничої допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг та на нього поширює своє регулювання Глава 63 Цивільного кодексу України. Так, згідно зі статтею 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 ЦК України передбачає загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничої допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Подібна за своїм змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, постановах Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18 та від 23.11.2020 у справі № 638/7748/18.

На підставі долучених до матеріалів справи документів, апеляційним господарським судом встановлено, що15.01.2025 між Насоновою Л.В. (адвокат; викоанвець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Корсунь Еко Енерго" (клієнт; замовник) укладено договір про надання правничої допомоги (далі - Договір).

За вказаним Договором клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених Договором.

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що адвокат здійснює захист прав клієнта та представляє його інтереси з питань, що стосуються стягнення боргу з державного підприємства "Гарантований покупець" за договором (договорами) постачання електричної енергії, як в порядку досудового врегулювання, так і шляхом судового вирішення спору (в межах боргу, який виник в період лютого-грудня 2022 року).

Пунктом 4.1 Договору визначено, що за надання правничої допомоги клієнт зобов'язаний сплатити адвокату гонорар у наступних розмірах, зокрема: супроводження справи в суді першої інстанції (включає ознайомлення з матеріалами, збір додаткових матеріалів, аналіз доказів та консультування клієнта, підготовку та подачу позовної заяви, інших заяв по суті справи, клопотань/заяв, участь в судових засіданнях тощо) - 30 000,00 грн.

Згідно п. 4.2 Договору клієнт зобов'язаний сплатити адвокату гонорар протягом 3-х днів після набрання законної сили рішенням відповідного суду, незалежно від результатів та змісту таких судових рішень. Розмір гонорару є фіксованим і не залежить від кількості витрачених адвокатом годин, порядку судового провадження (спрощене чи загальне, з викликом або без), способу участі адвоката (в залі судових засідань, в режимі відеоконференції) тощо.

Як вже зазначалось, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Зокрема відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо.

Верховний Суд в постанові від 20 липня 2021 року у справі № 922/2604/20 вказує, що відсутність документального підтвердження надання правничої допомоги (договору про надання правничої допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв'язку з недоведеністю їх наявності.

Апелянт акцентує, що, серед іншого, в підтвердження розміру витрат на правничу допомогу позивачем не надано копію акта виконаних робіт.

З огляду на наведене судова колегія вказує, що в силу п. 3.2 Договору клієнт зобов'язується прийняти надану адвокатом правничу допомогу.

Втім, доказів здачі адвокатом та прийняття клієнтом наданої правничої допомоги за Договором на суму 30 000 грн до заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу не додано.

Отже, оскільки відсутні докази, що підтверджують передачу клієнту наданої адвокатом правничої допомоги, зважаючи на приписи ч.ч. 2, 4 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України та положення Договору в їх сукупності, апеляційний господарський суд дійшов висновку про передчасність висновків місцевого господарського суду щодо доведеності позивачем допустимими доказами заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, як наслідок про наявність підстав для відмови в задоволенні заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Корсунь Еко Енерго" про ухвалення додаткового рішення у справі в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов'язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).

Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Частиною 1 статті 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що доводи, викладені відповідачем у апеляційній скарзі в частині додаткового рішення знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, в зв'язку з чим оскаржуване додаткове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового про відмову в повному обсязі в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Корсунь Еко Енерго" про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а апеляційна скарга, - частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 129, 244, 269, п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.05.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2025 у справі № 910/1163/25 - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.05.2025 у справі № 910/1163/25 - залишити без змін.

3. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2025 скасувати з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Корсунь Еко Енерго" про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу - повністю.

4. Судові витрати зі сплати судового збору за оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 06.05.2025 у справі № 910/1163/25, понесені стороною у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Державне підприємство "Гарантований покупець".

5. Справу повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 04.03.2026.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді О.О. Євсіков

В.А. Корсак