ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
05 березня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/4992/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Савицького Я.Ф., Принцевської Н.М.
секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.
за участю представників учасників справи:
від позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОШИНИ-ПРОЗОРО", м.Київ - не з'явився
від відповідача: Комунального підприємства "ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС", м.Одеса - не з'явився
від третьої особи: Акціонерного товариства «ЮНЕСК БАНК», м. Київ - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОШИНИ-ПРОЗОРО", м.Київ
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.12.2025 року про відмову у забезпеченні позову суддя першої інстанції Нікітенко С.В., повний текст складено та підписано 17.12.2025
у справі № 916/4992/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОШИНИ-ПРОЗОРО", м.Київ
до відповідача: Комунального підприємства "ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС", м.Одеса
за участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Акціонерне товариство "ЮНЕСК БАНК", м.Київ
про стягнення 346 872 грн 98 коп.
Короткий зміст позовних вимог, заяви про забезпечення позову та ухвали суду першої інстанції.
12.12.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "АВТОШИНИ-ПРОЗОРО", м.Київ звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Комунального підприємства "ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС", м.Одеса про визнання такою, що не підлягає виконанню, банківської гарантії забезпечення виконання зобов'язань № 2025/1/5449/V від 14.11.2025, видану Акціонерним товариством "ЮНЕКС БАНК", м.Київ Комунальному підприємству "ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС", м.Одеса.
Разом із позовною заявою до Господарського суду Одеської області Товариством з обмеженою відповідальністю "АВТОШИНИ-ПРОЗОРО", м.Одеса було подано заяву про забезпечення позову, в якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову, а саме заборонити Акціонерному товариству "ЮНЕКС БАНК", м. Київ здійснювати будь-які виплати за банківською гарантією забезпечення виконання зобов'язань №2025/1/5449/V від 14.11.2025 по будь-яким вимогам Комунального підприємства "ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС", м.Одеса до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначає, що 19.11.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АВТОШИНИ-ПРОЗОРО", м.Київ та Комунальним підприємством "ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС", м.Одеса було укладено договір про закупівлю № ВТ-ВМТЗ-П/2025/232.
14.11.2025 Акціонерне товариство "ЮНЕКС БАНК", м.Київ видало відповідачу гарантію на забезпечення договору.
02.12. 2025 року відповідач звернувся до гаранта з вимогою про сплату грошової суми за банківською гарантію, вказуючи, що позивач нібито порушив умови договору.
10.12.2025 року гарант звернувся до позивача з вимогою перерахувати кошти для задоволення вимог відповідача.
При цьому, вимога відповідача є неправомірною, адже, по-перше, позивач належним чином виконав свої зобов'язання, та, по-друге, відповідач не надав передбачених банківською гарантією документів, які від нього вимагаються, задля задоволення вимог.
З огляду на вказане, банківська гарантія відповідача не підлягає виконанню.
Заявник вважає, що у разі звернення гаранта до принципала з вимогою про сплату коштів для виконання гарантом зобов'язань перед бенефіціаром, принципал у разі, якщо він вважає вимогу неправомірною, має право звернутися до суду із заявою про забезпечення позову шляхом заборони гаранту здійснювати виплату коштів до вирішення спору щодо вимоги бенефіціара.
Заявник зазначає, що невжиття судом заходів забезпечення позову може унеможливити виконання рішення суду та ефективний захист, оскільки ефективний захист у цьому судовому процесі втратить свій зміст у зв'язку із виплатою коштів гарантом за банківською гарантією, що знівелює значення судового рішення у випадку задоволення позову, так як у такому випадку для ефективного захисту позивачу необхідно буде ініціювати новий судовий спір про стягнення з бенефіціара безпідставно отриманих грошових коштів. За таких обставин, на його думку, наявні підстави для забезпечення позову шляхом заборони гаранту здійснювати будь-які виплати за банківською гарантією.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.12.2025 року у справі №916/4992/25 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "АВТОШИНИ-ПРОЗОРО", м.Київ у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Відмовляючи у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції зазначив, що вжиття таких заходів забезпечення позову, як заборона банку здійснювати виплати за банківською гарантією фактично нівелює мету гарантії, оскільки унеможливлює гарантоване і швидке одержання бенефіціаром (кредитором) платежу. При цьому немає визначального значення те, з якими саме позовними вимогами звернувся позивач - про визнання банківських гарантій такими, що не підлягають виконанню або інші. Отже, заборона банку виконувати умови банківської гарантії суперечитиме суті висновків, зроблених у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.05.2024 №910/17772/20 та від 07.02.2025 № 910/7497/24.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "АВТОШИНИ-ПРОЗОРО", м.Київ з ухвалою суду першої інстанції не погодилося, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.12.2025 у справі № 916/4992/25. Ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву позивача про забезпечення позову. Заборонити Акціонерному товариству «ЮНЕКС БАНК», м.Київ здійснювати будь-які виплати за банківською гарантією забезпечення виконання зобов'язань №2025/1/5449/V від 14.11.2025 по будь-яким вимогам Комунального підприємства «ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС», м.Одеса до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі. Судові витрати покласти на відповідача.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм процесуального права, неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Зокрема, скаржник, за доводами апеляційної скарги зазначив, що при відмові в забезпеченні позову суд першої інстанції послався на висновки, викладені об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 17.05.2024 у справі №910/17772/20. Між тим, скаржник вважає, що висновки, викладені у цій постанові, не є застосовними до цієї справи, адже, справи відрізняються за предметом спору, та об'єднаною палатою Верховного Суду у вказаній справі не досліджувалось питання забезпечення позову.
Натомість у постанові Верховного Суду від 26 серпня 2025 року у справі №910/6973/25 вказано: «Так, на відміну від цієї справи, в межах якої судом першої інстанції вжито заходи забезпечення позову у виді заборони АТ "Банк Альянс" здійснювати будь-які виплати за банківськими гарантіями від 26.10.2022 по будь-яким вимогам АТ "Укргазвидобування", які (заходи) співвідносяться зі змістом поданого позову немайнового характеру (про визнання банківських гарантій від 26.10.2022 такими, що не підлягають виконанню), ухвалюючи постанову від 17.05.2024 у справі №910/17772/20 (предмет позову бенефіціара - стягнення з гаранта коштів за банківською гарантією), якою було залишено без змін постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позову, тобто, відповідний майновий спір вирішено по суті позовних вимог, але аж ніяк не щодо питання вжиття судом певних заходів забезпечення позову».
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і в постанові від 04.11.2024 у справі №910/7487/24. Так, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про забезпечення позову шляхом накладення заборони вчиняти будь-які дії щодо виплат за банківською гарантією, суд вказав: «Доводи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20 та у постанові Верховного Суду від 06.06.2023 року в справі № 910/6924/22 є помилковими. У справі № 910/17772/20 розглядався спір про стягнення грошової суми відповідно до виданої банком гарантії по суті заявлених вимог, висновки про застосування положень статтей 136,137 Господарського процесуального кодексу України у цій справі не формувався.
У межах вирішення питання щодо вжиття заходу забезпечення позову в цій справі судами попередніх інстанцій також встановлено, що тимчасова (до вирішення спору по суті) заборона АТ "Банк Альянс" здійснювати будь-які виплати на виконання банківських гарантій від 26.10.2022 за певним переліком вимог бенефіціара, не є втручанням в господарську діяльність АТ "Банк Альянс" у розумінні статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльності". Також не встановлено судами обставин стосовно того, що захід забезпечення позову, запропонований заявником, призведе до зупинення господарської діяльності АТ "Укргазвидобування", як і не припинить його права на банківську гарантію, натомість, такий захід спрямований на зменшення ризику порушення майнових прав заявника, пов'язаного із перерахуванням грошових коштів за банківською гарантією до вирішення справи по суті»
Також, скаржник посилається на висновки Верховного Суду у постанові від 17 липня 2025 року у справі №910/3606/25, зазначивши: « 5.7. Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, дійшли висновку, що забезпечення позову у вигляді заборони здійснювати будь-які виплати за банківськими гарантіями, як спосіб забезпечення позову про визнання банківських гарантій такими, що не підлягають виконанню, відповідають принципам розумності, обґрунтованості, адекватності та збалансованості.
У розгляді даного питання Суд погоджується з судами попередніх інстанцій, що ефективний захист у цьому судовому процесі втратить свій зміст у зв'язку із виплатою коштів гарантом за банківською гарантією, що знівелює значення судового рішення у випадку задоволення позову ТОВ "І ДЖІ ЕФ ТРЕЙДІНГ", оскільки у такому випадку для ефективного захисту ТОВ "І ДЖІ ЕФ ТРЕЙДІНГ" необхідно буде ініціювати новий судовий спір про стягнення з бенефіціара безпідставно отриманих грошових коштів».
Тому апелянт повторив в апеляційній скарзі свої доводи, визначені в заяві і вважає, що за таких обставин наявні підстави для забезпечення позову шляхом заборони гаранту здійснювати будь-які виплати за банківською гарантією
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.01.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОШИНИ-ПРОЗОРО", м.Київ на ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.12.2025 року у справі №916/4992/25, призначено справу до судового розгляду.
Учасники справи своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористались, відзиви на апеляційну скаргу, не надали, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Представники учасників справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи довідки про доставку до їх електронних кабінетів ухвали про відкриття апеляційного провадження. Про причини неявки в судове засідання не повідомили, будь-яких заяв чи клопотань суду не надали.
05.03.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОШИНИ-ПРОЗОРО", м.Київ надійшла заява про проведення засідання за відсутністю учасника справи, яке розглянуто колегією суддів та задоволено.
Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі “Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов'язковою, своїм правом на надання заяв по суті спору не скористалися, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників учасників справи.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із п. 4 ч.1 ст. 255 Господарського процесуального кодексу України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, про скасування забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову, відмову у скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОШИНИ-ПРОЗОРО", м.Київ на ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.12.2025 року у справі №916/4992/25 не потребує задоволення, а ухвала Господарського суду Одеської області від 17.12.2025 року у справі №916/4992/25 відповідає вимогам чинного процесуального законодавства України і відсутні підстави для її скасування, виходячи з наступного.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, Товариство з обмеженою відповідальністю "АВТОШИНИ-ПРОЗОРО", м.Київ звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Комунального підприємства "ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС", м.Одеса про визнання такою, що не підлягає виконанню, банківської гарантії забезпечення виконання зобов'язань № 2025/1/5449/V від 14.11.2025, видану Акціонерним товариством "ЮНЕКС БАНК", м.Київ Комунальному підприємству "ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС", м.Одеса.
Разом із позовною заявою до Господарського суду Одеської області Товариством з обмеженою відповідальністю "АВТОШИНИ-ПРОЗОРО", м.Одеса було подано заяву про забезпечення позову, в якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову, а саме:
1) заборонити Акціонерному товариству "ЮНЕКС БАНК", м. Київ здійснювати будь-які виплати за Банківською гарантією забезпечення виконання зобов'язань №2025/1/5449/V від 14.11.2025 по будь-яким вимогам Комунального підприємства "ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС", м.Одеса до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі, вказавши обгрунтування, текст якого викладено вище.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.12.2025 року у справі №916/4992/25 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "АВТОШИНИ-ПРОЗОРО", м.Київ у задоволенні заяви про забезпечення позову, з якою відповідач не погодився та звернувся до апеляційного господарського суду з відповідною апеляційною скаргою.
Предметом апеляційного перегляду в даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову шляхом заборони Акціонерному товариству "ЮНЕКС БАНК", м. Київ здійснювати будь-які виплати за банківською гарантією забезпечення виконання зобов'язань №2025/1/5449/V від 14.11.2025 по будь-яким вимогам Комунального підприємства "ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС", м.Одеса до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
В силу приписів ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;
6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;
7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;
8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності;
9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.
Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
При вжитті таких заходів суд повинен з'ясувати наявність зв'язку між конкретним видом забезпечувальних заходів і предметом відповідної позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Крім того, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків арешту належного відповідачеві майна.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.
Отже, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду.
Колегія суддів зазначає, що правові висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України у контексті мети та сутності забезпечення позову, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22. Так, вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення балансу інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного суду від 19.07.2024 у справі №917/1862/21.
Метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі “Кюблер проти Німеччини»).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у цьому рішенні, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Згідно пункту 87 рішення Європейського суду з прав людини від 06.09.2005 у справі "Салов проти України" принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23.06.1993, серія A, № 262, с. 25, § 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. DomboBeheer B. V. v. theNetherlands, рішення від 27.10.1993, серія A, № 274, с. 19, § 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23.10.1996, Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38). Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (див. рішення у справі Ruiz-Mateos, наведене вище, с. 25, § 63).
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19 тощо.
Колегія суддів зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу (подібна правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 12.04.2018 у справі №922/2928/17, від 05.08.2019 у справі №922/599/19, від 16.11.2023 у справі №921/333/23).
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення судом питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову, суду слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору, тобто, такі заходи можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших осіб.
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Достатньо обгрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Наведена правова позиція викладена і у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 року у справі № 910/1040/18, і у постановах Верховного Суду від 16.03.2020 року у справі № 916/3245/19, від 16.10.2019 року у справі № 904/2285/19, об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22.
Тобто, сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову, необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об'єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову. З подібних мотивів виходила об'єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу № 917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.04.2025.
Отже, заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Разом з тим, при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 року у справі № 914/2072/20.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного суду від 19.07.2024 у справі № 917/1862/21, від 11.02.2026 у справі №911/9/24.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Водночас, для вирішення питання про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.
При цьому, під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 року у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 року у справі №910/1200/20).
Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, а забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
У немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав позивача.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову немайнового характеру господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
- розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги та їх співмірності;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача у разі невжиття судом обраного позивачем способу забезпечення позову;
- заборони забезпечення позову таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.
Звертаючись до суду з позовом про визнання такою, що не підлягає виконанню, банківської гарантії забезпечення виконання зобов'язань №2025/1/549/V від 14.11.2025, виданої Акціонерним товариством «ЮНЕКС БАНК», м.Київ Комунальному підприємству «ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС», м.Одеса, позивач зазначив, що вимоги відповідача щодо звернення до гаранта з вимогою про сплату грошових коштів для задоволення вимог відповідача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню гарантом, так як позивач не порушував зобов'язання за договором про закупівлю, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Автошини-Прозоро», м.Київ та Комунальним підприємством «ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС», м. Одеса.
Отже предметом позову у цій справі є вимога про визнання такою, що не підлягає виконанню, банківської гарантії забезпечення виконання зобов'язань за договором, укладеним між сторонами..
Водночас, позивач просить вжити заходи забезпечення позову щодо заборони Акціонерному товариству «ЮНЕКС БАНК», м.Київ здійснювати будь-які виплати за банківською гарантією забезпечення виконання зобов'язань №2025/1/5449/V від 14.11.2025 по будь-яким вимогам Комунального підприємства «ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС», м.Одеса до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
Суд апеляційної інстанції констатує, що гарантія є видом забезпечення виконання зобов'язання.
Згідно зі статтею 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до частини першої статті 563 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.
Отже, підставою для пред'явлення вимог до гаранта є порушення принципалом виконання своїх зобов'язань перед бенефіціаром за основним зобов'язанням. Тобто, гарант сплачує бенефіціару відповідну суму за гарантією при настанні гарантійного випадку, під яким розуміється невиконання або неналежне виконання принципалом своїх зобов'язань.
При цьому, наявність факту порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією, встановлюється гарантом при настанні так званого гарантійного випадку та розгляді вимоги кредитора про сплату грошової суми, в якій останній повинен вказати, у чому полягає порушення принципалом основного зобов'язання, і, відповідно, гарант здійснює платіж по гарантії лише у випадку невиконання чи неналежного виконання принципалом основного зобов'язання, що забезпечене.
Натомість, відсутність такого порушення основного зобов'язання, забезпеченого гарантією, може бути, зокрема, підставою для відмови у задоволенні вимог бенефіціара (кредитора) гарантом при розгляді вимоги кредитора про сплату грошової суми за гарантією.
Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові 18.01.2023 у справі №910/3334/22.
Судова колегія звертає увагу, що враховуючи те, що обставини відсутності чи наявності порушення боржником основного зобов'язання підлягають дослідженню і встановленню тільки під час розгляду справи по суті, суд не може забезпечувати позов у спосіб, який буде сприяти невиконанню зобов'язання, зокрема, шляхом заборони гаранту вчиняти дії щодо виконання банківської гарантії.
Суд апеляційної інстанції враховує, що заборона судом здійснювати оплату на виконання банківської гарантії до моменту набрання законної сили рішенням у справі є підставою не виконувати зобов'язання щодо банківської гарантії.
Отже, вжиття заявленого позивачем заходу забезпечення позову буде фактично вирішенням позовних вимог у даній справі по суті. При цьому, прохання про заборону банку виконувати зобов'язання за гарантією по будь-яким вимогам, тоді як у даній справі останній не є відповідачем і підставою заявленого позову є правовідносини, що виникли за договором між сторонами, а не односторонній правочин банку тощо, взагалі не є такими, що відповідають в даному випадку принципам адекватності та співмірності заходів забезпечення позову.
При цьому, судова колегія не приймає до уваги посилання апелянта на постанову Верховного суду від 26.08.2025 року у справі №910/6973/25 саме з огляду на те, що в тій справі банк був відповідачем і відносно нього були судом застосовані заходи забезпечення позову.
Також, суд першої інстанції врахував висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду викладені у постанові від 07.02.2025 у справі № 910/7497/24, якою об'єднана палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27.09.2024 у справі № 910/7489/24, від 04.11.2024 у справі № 910/7487/24, від 06.11.2024 у справі № 910/7485/24 та від 06.11.2024 у справі № 910/7486/24, шляхом їх конкретизації та зазначила, що виконання банком свого обов'язку перед бенефіціаром за гарантією жодним чином не впливає на права та обов'язки позивача, оскільки останній не є стороною одностороннього правочину (гарантії), а поданий ним позов спрямований на захист його прав, передбачених саме індивідуальним договором (договір про закупівлю № ВТ-ВМТЗ-П/2025/232 від 19.11.20225);
- системне тлумачення статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу дає можливість дійти висновку, що заборона банку здійснювати будь-які виплати за банківськими гарантіями за будь-якими вимогами бенефіціара є втручанням в господарську діяльність банку у розумінні ст. 2 Закону "Про банки і банківську діяльності" та такі заходи забезпечення позову не відповідають процесуальним нормам, що регулюють ці правовідносини, зокрема вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог.
Скаржник не погоджується з посиланням суду першої інстанції на постанову об'єднаної палата касаційного Господарського суду у складі Верховного Суду від 17.05.2024 у справі №910/17772/20, але судова колегія відхиляє відповідні доводи скаржника, оскільки об'єднана палата у справі № 910/17772/20 фактично виснувала, що незалежно від наявності спору щодо основного зобов'язання гарант (банк) повинен виплатити гарантію за зверненням кредитора, а вже в подальшому, у випадку з'ясування відсутності порушення за основним зобов'язанням, боржник може стягнути безпідставно набуті кошти з кредитора. Також зауважила, що відповідні висновки у справі №910/17772/20 є універсальними щодо природи банківської гарантії і підлягають врахуванню, в тому числі (однак не виключно) саме в контексті вирішення питання про вжиття відповідних заходів забезпечення позову.
З урахуванням таких висновків можна стверджувати, що вжиття таких заходів забезпечення позову, як заборона банку здійснювати виплати за банківською гарантією фактично нівелює мету гарантії, оскільки унеможливлює гарантоване і швидке одержання бенефіціаром (кредитором) платежу.
При цьому, місцевим господарським судом вірно зауважено, що немає визначального значення те, з якими саме позовними вимогами звернувся позивач про визнання банківських гарантій такими, що не підлягають виконанню тощо.
Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 04.11.2024 у справі №910/7487/24 судовою колегією також відхилені, оскільки таке є не релевантним у зв'язку з відступленням від неї щляхом конкретизації висновку, викладеному у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.02.2025 у справі №910/7497/24, де зазначено, що:
- виконання банком свого обов'язку перед бенефіціаром за гарантією жодним чином не впливає на права та обов'язки позивача, оскільки останній не є стороною одностороннього правочину (гарантії), а поданий ним позов спрямований на захист його прав, передбачених саме індивідуальним договором до рамкового договору;
- системне тлумачення статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України дає можливість дійти висновку, що заборона банку здійснювати будь-які виплати за банківськими гарантіями за будь-якими вимогами бенефіціара є втручанням в господарську діяльність банку у розумінні статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльності» та такі заходи забезпечення позову не відповідають процесуальним нормам, що регулюють ці правовідносини, зокрема вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції враховує, що висновки, які містяться в рішеннях судової палати, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати - над висновками палати чи колегії суддів, а висновки Великої Палати - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів.
Тому судова колегія відхиляє посилання скаржника на неврахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду, викладених перелічених ним у касаційній скарзі постановах у інших справах, оскільки застосування судами процесуальних норм статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України у вказаних справах залежало від конкретних обставин справи та наданих заявником доказів, доводів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову, і саме цим обґрунтована відмінність судових рішень. Не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
До того ж, неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Сама по собі різниця судових рішень не свідчить про безумовне підтвердження незастосування судом такого правового висновку.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Ураховуючи правові позиції щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України та практику Верховного Суду, суд апеляційної інстанції звертає увагу на той факт, що саме на заявника покладено обов'язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову .
Нормами статті 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
З огляду на викладене заходи забезпечення позову мають чітко відповідати суті та предмету заявлених позовних вимог, оскільки це гарантує, що вжиті заходи не виходять за межі спору, сприяють належному виконанню судового рішення і не створюють необґрунтованих перешкод для сторін у справі.
Судова колегія ще раз наголошує на тому, що звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язуються заявлені позовні вимоги та застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду, зокрема, належить встановити наявність обставин, які свідчать про небезпідставність вимог позивача та ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Зазначений висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду (див. пункти 7.14, 7.20, 7.23, 7.24 цієї постанови) викладених у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 та правовими висновками Верховного Суду у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії (постанова Верховного Суду від 26.06.2024 у справі № 916/938/24).
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову, зокрема, щодо заявлених в цій справі вимог.
Отже, місцевий господарський суд прийняв законне судове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, враховуючи ще й те, що заявником взагаді не додано до неї будь-яких доказів, які стосуються необхідності вжиття судом запропонованих ним заходів у визначений ним спосіб до третьої особи у справі з належним обгрунтуванням цього.
Апеляційний господарський суд також враховує висновки, викладені в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України", в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Шевельов проти України").
З огляду на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі щодо незаконності оскаржуваної ухвали суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про застосування заходів забезпечення позову не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду ухвали Господарського суду Одеської області від 17.12.2025 року про забезпечення позову у справі №916/4992/25, з огляду на що вказана ухвала не потребує скасування, оскільки постановлена з дотриманням вимог процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, вважає апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОШИНИ-ПРОЗОРО", м.Київ не потребує задоволення, ухвала Господарського суду Одеської області від 17.12.2025 у справі №916/4992/25 не потребує скасування з наведених вище підстав.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 136, 137, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОШИНИ-ПРОЗОРО", м.Київ на ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.12.2025 у справі №916/4992/25 залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.12.2025 року про забезпечення позову у справі №916/4992/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.
Повний текст постанови складено та підписано 05.03.2026 року.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Н.М. Принцевська
Я.Ф. Савицький