ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
05 березня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/4616/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Савицького Я.Ф., Принцевської Н.М.
секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.
за участю представників учасників справи:
від Товариства з обмеженою відповідальністю "СИНТЕЗ ГРУП І К" - Опанасенко А.В., на підставі довіреності;
від Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ДОЛИНА"-Манушин В.О., на підставі ордеру.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ДОЛИНА", смт. Великодолинське Одеської області
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.12.2025 року про забезпечення позову суддя першої інстанції Невінгловська Ю.М., повний текст складено та підписано 17.12.2025
у справі № 916/4616/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СИНТЕЗ ГРУП І К", м.Одеса
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ДОЛИНА", смт. Великодолинське Одеської області
про стягнення 14 380 898 грн 36 коп.
Короткий зміст позовних вимог, заяви про забезпечення позову та ухвали суду першої інстанції.
17.11.2025 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "СИНТЕЗ ГРУП І К", м. Одеса до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ДОЛИНА", смт. Великодолинське Одеської області про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 14 380 898 грн 36 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору позики №1-ФП від 01.04.2022 в частині своєчасного та повного повернення суми позики, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 10 751 597 грн 69 коп.
Дану заборгованість, а також пеню в розмірі 2 842 840 грн 25 коп. та інфляційні збитки в розмірі 786 460 грн 42 коп., позивач, як новий кредитор за договором про відступлення права вимоги (цесії) від 08.10.2025, до якого перейшло право вимоги до відповідача від первісного кредитора, просить суд стягнути з відповідача.
Ухвалою Господарського суду Одеської області суду від 24.11.2025 було відкрито провадження у справі №916/4616/25 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Також 15.12.2025 до Господарського суду Одеської області від позивача надійшла заява про забезпечення позову (вх.№2-1962/25), в якій він просить суд:
- накласти арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю “АГРО-ДОЛИНА», смт. Великодолинське Одеської області в межах суми заборгованості 14 380 898 грн 36 коп., які знаходяться у банківських установах та обліковуються на банківських рахунках, які будуть виявлені державним або приватним виконавцем в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову;
- накласти арешт на нерухоме та рухоме майно, земельні ділянки, що належать або підлягають передачі Товариству з обмеженою відповідальністю “АГРО-ДОЛИНА», смт. Великодолинське Одеської області в межах суми заборгованості 14 380 898 грн 36 коп., які знаходяться у нього і будуть виявлені відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".
В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник вказує, що предметом спору є вимога про стягнення боргу в загальному розмірі 14 380 898 грн 36 коп., який виник на підставі договору позики №1-ФП від 01.04.2022 та договору про відступлення права вимоги (цесії) від 08.10.2025 року.
При цьому, як зазначає Товариство з обмеженою відповідальністю "СИНТЕЗ ГРУП І К", м.Одеса відповідач листом від 06.11.2025 відмовив у задоволенні вимоги про добровільну сплату заборгованості, а станом на сьогодні відсутні дані щодо фінансового стану відповідача та можливості виконати відповідне грошове зобов'язання у разі задоволення позову в майбутньому.
Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю "СИНТЕЗ ГРУП І К" м.Одеса вважає за можливе просити суд у справі №916/4616/25 вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача в межах заявленого позову.
Позивач вважає, що у випадку арешту коштів на рахунках відповідача, гроші залишаються у його власності і знерухомлюються, з метою недопущення виведення грошових коштів з рахунків відповідача й уникнення виконання на підставі судового рішення в майбутньому.
Також позивач зазначає, що можливість Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ДОЛИНА" смт. Великодолинське Одеської області в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
Відтак, позивач вказує про необхідність вжиття у цій справі №916/4616/25 заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів та майна відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ДОЛИНА" смт. Великодолинське Одеської області, оскільки це буде реальною процесуальною гарантією ефективного захисту прав позивача в майбутньому.
Окрім того, заявник вказує, що відповідні докази, які обґрунтовують підстави забезпечення позову та підстави позовних вимог, наявні у матеріалах справи №916/4616/25, у зв'язку із чим до даної заяви не долучаються. А також, пропозиції щодо зустрічного забезпечення позову відсутні, оскільки запропоновані заходи забезпечення позову не призведуть до спричинення відповідачу будь - яких матеріальних збитків чи матеріальної шкоди.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.12.2025 року у справі №916/4616/25 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "СИНТЕЗ ГРУП І К", м.Одеса про забезпечення позову (вх.№2-1962/25 від 15.12.2025) по справі №916/4616/25 задоволено.
Вжито заходи забезпечення позову по справі №916/4616/25, шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ДОЛИНА", смт. Великодолинське, Одеської області, які знаходяться у банківських установах та обліковуються на банківських рахунках Товариства, які будуть виявлені державним або приватним виконавцем в процесі виконання ухвали суду, а також накласти арешт на нерухоме та рухоме майно, земельні ділянки, що належать або підлягають передачі Товариству з обмеженою відповідальністю “АГРО-ДОЛИНА», смт. Великодолинське, Одеської області у межах суми позову 14 380 898 грн 36 коп.
Задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції зазначив, що забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти боржника в межах позовних вимог є адекватним, тобто, співмірним відповідно вимогам, на забезпечення яких вони вживаються.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО-ДОЛИНА" ,смт. Великодолинське Одеської області з ухвалою суду першої інстанції не погодилося, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.12.2025 року по справі №916/4616/25, якою незаконно вирішено - вжити заходи забезпечення позову по справі №916/4616/25, шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ДОЛИНА", смт. Великодолинське Одеської області, які знаходяться у банківських установах та обліковуються на банківських рахунках Товариства, які будуть виявлені державним або приватним виконавцем в процесі виконання ухвали суду, а також накласти арешт на нерухоме та рухоме майно, земельні ділянки, що належать або підлягають передачі Товариству з обмеженою відповідальністю «АГРО-ДОЛИНА», смт. Великодолинське Одеської області у межах суми позову 14 380 898 грн 36 коп. і ухвалити рішення про відмову у задоволенні клопотання про вжиття заходів забезпечення позову.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм процесуального права, неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Скаржник зазначає, що керівництво Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Долина», смт. Великодолинське Одеської області у сезонну посівну пору при відсутності права користування будь-якими коштами на своїх рахунках при встановленої законом заборони здійснення розрахунків готівкою з метою недопущення вчинення кримінального правопорушення у вигляді несплати заробітної плати працівникам товариства та несплати податків у визначений строк зобов'язано звільнити усіх робітників і припинити свою господарську діяльність.
Апелянт зазначає, що в матеріалах справи та в клопотанні про вжиття заходів забезпечення позову відсутні доказі існування заборгованості відповідача перед позивачем за договором позики у вигляді первинних бухгалтерських та банківських документів, з яких можливо встановити дату перерахування коштів, призначення платіжу, підставу перерахування коштів, наявність повноважень особи на перерахування коштів та інші обставини.
Належними та допустимими доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2026 року (з урахуванням ухвали від 30 січня 2026 року) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ДОЛИНА" ,смт. Великодолинське Одеської області на ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.12.2025 року у справі №916/4616/, призначено справу до судового розгляду на 16.02.2026.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.02.2026 року відкладено розгляд справи №916/4616/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-ДОЛИНА», смт. Великодолинське Одеської області на ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.12.2025 року на 05.03.2026 року.
28.01.2025 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "СИНТЕЗ ГРУП І К", м.Одеса надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить залишити без задоволення апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Долина», смт. Великодолинське Одеської області на ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.12.2025, ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.12.2025 залишити без змін.
Зокрема, у відзиві позивач зазначає, що відповідач наводить низку бездоказових доводів, які стосуються нібито обмеження його господарської діяльності внаслідок вжиття заходів забезпечення позову ухвалою від 17.12.2025. Разом з цим, безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення (правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.09.2023 у справі № 910/6804/23, від 18.10.2023 у справі №922/1864/23).
Позивач вважає, що у разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач, зокрема, і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності. Така правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, від 14.12.2022 у справі № 922/1369/22. Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо діяльності та фінансового стану товариства (в тому числі, відомості стосовно комерційної діяльності товариства, фінансово-економічного стану, а також відомості про банківські рахунки товариства та проведені за ними операції) у розумінні статті 21 Закону України "Про інформацію" та статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, тобто, інформацією з обмеженим доступом, а тому саме відповідач, а не позивач має можливість більш повно доводити наведені обставини.
Позивач стверджує, що доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Долина», смт. Великодолинське Одеської області викладені в апеляційній скарзі, щодо предмету та підстав позову (зокрема, бездоказові аргументи щодо договору позики та первинних документів по суті спору), фактично зводяться до наміру апелянта вдатись до дослідження доказів у справі, яке не здійснюється на стадії апеляційного перегляду ухвали про вжиття заходів до забезпечення позову, а тому просить колегію суддів їх відхилити, як неналежні.
Відзив долучено до матеріалів справи.
Також, 13.02.2026 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "СИНТЕЗ ГРУП І К", м.Одеса надійшли письмові пояснення, в яких останній зазначає, що доказів існування заборгованості за договором №1-ФП від 01.04.2022 року за період січень 2022 року-жовтень 2024 року в сумі 10 751 597 грн 69 коп., з наданням копій первинних бухгалтерських документів позивачем не надано.
Разом з тим, суд першої інстанції всупереч правовим позиціям Верховного суду визнав існування заборгованості виключно на підставі акту звірки без дати складання такого акту, якій не може бути визнаний належним доказом такої заборгованості без первинних бухгалтерських документів.
Представник відповідача в судовому засідання, просив суд апеляційної інстанції задовольнити апеляційну скаргу, ухвалу суду першої інстанції скасувати, з мотивів викладених письмово.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав заперечення, викладені у відзиві, просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 255 Господарського процесуального кодексу України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, а саме, про забезпечення позову.
Відповідно до ч.1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ДОЛИНА", смт. Великодолинське Одеської області потребує задоволення, а ухвала про забезпечення позову Господарського суду Одеської області від 17.12.2025 року у справі № 916/4616/25 потребує скасування з відмовою у задоволенні заяви позивача, з огляду на наступне.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, та вже було зазначено вище за текстом постанови, 17.11.2025 року Товариства з обмеженою "СИНТЕЗ ГРУП І К", м. Одеса до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ДОЛИНА", смт. Великодолинське Одеської області про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 14 380 898 грн 36 коп. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору позики №1-ФП від 01.04.2022 в частині своєчасного та повного повернення суми позики, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 10 751 597 грн 69 коп. Дану заборгованість, а також пеню в розмірі 2 842 840 грн 25 коп. та інфляційні збитки в розмірі 786 460 грн 42 коп., позивач, як новий кредитор за договором про відступлення права вимоги (цесії) від 08.10.2025, до якого перейшло право вимоги до відповідача від первісного кредитора, просить суд стягнути з відповідача.
Ухвалою Господарського суду Одеської області суду від 24.11.2025 було відкрито провадження у справі №916/4616/25 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Також, 15.12.2025 до Господарського суду Одеської області від позивача надійшла заява про забезпечення позову (вх.№2-1962/25), в якій він просить суд:
- накласти арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю “АГРО-ДОЛИНА», смт. Великодолинське Одеської області в межах суми заборгованості 14 380 898 грн 36 коп., які знаходяться у банківських установах та обліковуються на банківських рахунках, які будуть виявлені державним або приватним виконавцем в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову;
- накласти арешт на нерухоме та рухоме майно, земельні ділянки, що належать або підлягають передачі Товариству з обмеженою відповідальністю “АГРО-ДОЛИНА», смт. Великодолинське Одеської області в межах суми заборгованості 14 380 898 грн 36 коп., які знаходяться у нього і будуть виявлені відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".
В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник вказує, що предметом спору є вимога про стягнення боргу в загальному розмірі 14 380 898 грн 36 коп., який виник на підставі договору позики №1-ФП від 01.04.2022 та договору про відступлення права вимоги (цесії) від 08.10.2025 року.
При цьому, як зазначає Товариство з обмеженою відповідальністю "СИНТЕЗ ГРУП І К", м.Одеса відповідач листом від 06.11.2025 відмовив у задоволенні вимоги про добровільну сплату заборгованості, а станом на сьогодні відсутні дані щодо фінансового стану відповідача та можливості виконати відповідне грошове зобов'язання у разі задоволення позову в майбутньому.
Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю "СИНТЕЗ ГРУП І К" м.Одеса вважає за можливе просити суд у справі №916/4616/25 вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача в межах заявленого позову.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.12.2025 року у справі №916/4616/25 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "СИНТЕЗ ГРУП І К", м.Одеса про забезпечення позову (вх.№2-1962/25 від 15.12.2025) по справі №916/4616/25 задоволено.
Вжито заходи забезпечення позову по справі №916/4616/25, шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ДОЛИНА", смт. Великодолинське, Одеської області, які знаходяться у банківських установах та обліковуються на банківських рахунках Товариства, які будуть виявлені державним або приватним виконавцем в процесі виконання ухвали суду, а також накласти арешт на нерухоме та рухоме майно, земельні ділянки, що належать або підлягають передачі Товариству з обмеженою відповідальністю “АГРО-ДОЛИНА», смт. Великодолинське, Одеської області у межах суми позову 14 380 898 грн 36 коп.
Задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції зазначив, що забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти боржника в межах позовних вимог є адекватним, тобто, співмірним відповідно вимогам, на забезпечення яких вони вживаються.
Зі вказаною ухвалою Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ДОЛИНА",смт. Великодолинське Одеської області не погодилося та звернулося до апеляційного господарського суду з відповідною апеляційною скаргою.
Предметом апеляційного перегляду в даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та все майно, а також земельні ділянки відповідача.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви прийняття аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції, викладеними в ухвалі.
Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
В силу приписів ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;
6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;
7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;
8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності;
9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
За приписами ч. 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 5, 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Забезпечення позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.
Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
При вжитті таких заходів суд повинен з'ясувати наявність зв'язку між конкретним видом забезпечувальних заходів і предметом відповідної позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Крім того, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків арешту належного відповідачеві майна.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.
Отже, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду.
Колегія суддів зазначає, що правові висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України у контексті мети та сутності забезпечення позову, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22. Так, вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення балансу інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного суду від 19.07.2024 у справі №917/1862/21.
Метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі “Кюблер проти Німеччини»).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.
Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно пункту 87 рішення Європейського суду з прав людини від 06.09.2005 у справі "Салов проти України" принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23.06.1993, серія A, № 262, с. 25, § 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. DomboBeheer B. V. v. theNetherlands, рішення від 27.10.1993, серія A, № 274, с. 19, § 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23.10.1996, Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38). Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (див. рішення у справі Ruiz-Mateos, наведене вище, с. 25, § 63).
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19 тощо.
Колегія суддів зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу (подібна правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 12.04.2018 у справі №922/2928/17, від 05.08.2019 у справі №922/599/19, від 16.11.2023 у справі №921/333/23).
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення судом питання про забезпечення позову.
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Наведена правова позиція викладена і у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 року у справі № 910/1040/18, і у постановах Верховного Суду від 16.03.2020 року у справі № 916/3245/19, від 16.10.2019 року у справі № 904/2285/19, об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22.
Тобто, сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову, необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об'єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову. З подібних мотивів виходила об'єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу № 917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.04.2025.
Отже, заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Разом з тим, при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 року у справі № 914/2072/20.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного суду від 19.07.2024 у справі № 917/1862/21, від 11.02.2026 у справі №911/9/24.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Водночас, для вирішення питання про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.
При цьому, під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 року у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 року у справі №910/1200/20).
Суд першої інстанції, задовольняючи заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову, досліджуючи питання адекватності та співмірності заходів забезпечення позову, а також наявності передумов для застосування таких заходів виходив з того, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на все наявне рухоме та нерухоме майно та всі грошові кошти відповідача, які знаходяться на наявних рахунках та тих, які будуть виявлені, у межах суми позову, зазначив, що таке гарантуватиме ефективний захист і поновлення прав та інтересів позивача в разі задоволення позову, не становитиме надмірний та непропорційний тягар для відповідача, і є співрозмірним із вимогами, які заявлені позивачем.
Зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що суд першої інстанції прийняв до уваги правову позицію Верховного Суду, зокрема, викладену у справі №905/448/22 від 03.03.2023, №917/1610/23 від 09.04.2024 про те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Також суд першої інстанції зазначив, що за встановлених обставин, у цьому випадку вбачається, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача без порушення, або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу. При цьому обраний вид забезпечення позову (арешт майна) не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачів, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Тобто, накладення арешту на нерухоме майно не завдасть шкоди та збитків відповідачам, а лише тимчасово обмежить їх право розпоряджатися таким майном на користь інших осіб.
Однак, дослідивши матеріали оскарження ухвали та оскаржувану ухвалу у даній справі, з урахуванням доводів та вимог апеляційної скарги щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія вважає, що ухвала прийнята за результатами розгляду заяви про забезпечення позову без повного дотримання вищезазначених вимог та без врахування правової позиції суду касаційної інстанції у подібних правовідносинах саме в частині необхідності доказування заявником фактичних обставин у кожній конкретній справі при зверненні до суду з заявою про застосування заходів забезпечення позову.
Господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у використанні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що з метою застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, судової палати й колегії суддів Касаційного господарського суду. Подібна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2021 у справі № 908/2609/20, від 15.09.2021 у справі № 10/Б-5022/1383/2012, від 14.09.2021 у справі № 908/1671/16.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі. Правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються з урахуванням конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова Великої Палати Верховного суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).
Суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду і в даному випадку судова колегія враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, висновки об'єднаної палати, та, зокрема, висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 04.12.2025 у справі №916/3385/25, якою були скасовані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції і відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Так, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, при вирішенні питання про забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Судова колегія вважає за необхідне наголосити на тому, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Слід зазначити, що законодавством покладено на заявника обов'язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Близька за змістом правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі № 916/143/24, від 04.10.2024 у справі № 913/289/24.
При цьому, саме лише посилання в заяві позивача на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви, адже має характер припущення. Вказане повністю узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
Положеннями, якими врегульовано питання вжиття заходів забезпечення позову, передбачено, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної осіб, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. Судова колегія ще раз наголошує на тому, що сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати суду причини звернення з такою заявою та довести їх існування і таке не може бути проявом надмірного формалізму суду.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Ураховуючи правові позиції щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України та останню практику Верховного Суду, суд апеляційної інстанції ще раз звертає увагу на той факт, що саме на заявника покладено обов'язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову .
Нормами статті 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
З огляду на викладене, заходи забезпечення позову мають чітко відповідати суті та предмету заявлених позовних вимог, оскільки це гарантує, що вжиті заходи не виходять за межі спору, сприяють належному виконанню судового рішення і не створюють необґрунтованих перешкод для сторін у справі.
Тому, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язуються заявлені позовні вимоги та застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду, зокрема, належить встановити наявність обставин, які свідчать про небезпідставність вимог позивача та ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Зазначений висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду (див. пункти 7.14, 7.20, 7.23, 7.24 цієї постанови) викладених у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 та правовими висновками Верховного Суду у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову, зокрема, щодо заявлених в цій справі вимог.
З огляду на викладене, заходи забезпечення позову мають чітко відповідати суті та предмету заявлених позовних вимог, оскільки це гарантує, що вжиті заходи не виходять за межі спору, сприяють належному виконанню судового рішення і не створюють необґрунтованих перешкод для сторін у справі або інших осіб.
Також, колегія суддів звертає увагу, що у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22, на яку посилається і заявник, і суд першої інстанції), також міститься висновок про те, що вжиття заходів забезпечення позову передбачає доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
З огляду на викладене, зазначений висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду свідчить, що вимога про надання доказів витрачання відповідачем коштів дійсно не може розглядатися як єдина підстава для застосування заходів забезпечення позову, однак не виключає зобов'язання заявника щодо доведення необхідності такого забезпечення шляхом подання доказів, підтверджуючих підставність заявлених вимог та ризик утруднення чи унеможливлення виконання у майбутньому відповідного судового рішення.
Це підтверджується тим, що Верховний Суд у постанові від 18.06.2025 у справі №918/73/25 зазначив те, що наведений у зазначеній постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підхід передбачає необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об'єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Крім того, наведений зміст вказаної постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду засвідчує, що у ній взагалі відсутні правові висновки про те, що у питанні застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача/зацікавленої особи, позивач (заявник) звільняється від доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування такого заходу забезпечення позову (з таких мотивів виходила об'єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу №917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.03.2025).
Колегія суддів ще раз зазначає, що вирішуючи питання про забезпечення позову та, виходячи з приписів статей 13, 15, 74 Господарського процесуального кодексу України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов'язок доказування і подання доказів), господарський суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді, зокрема заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права відповідача або вказаних осіб, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.
Законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. В даному випадку, як встановлено апеляційним судом, позивачем не було належним чином обґрунтовано наявності підстав та обставин, за яких можливе вжиття заходів забезпечення позову. (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.10.2025 року у справі №910/6025/25).
Суд апеляційної інстанції звертає увагу і на той факт, що суд першої інстанції, накладаючи арешт на майно відповідача на все рухоме та нерухоме майно, що належить відповідачу, та яке буде виявлено виконавцем в ході примусового виконання ухвали про забезпечення позову, у межах повної суми позову 14 3801 898 грн 36 коп., не врахував вимоги і щодо співмірності заходів забезпечення позову заявленим вимогам.
Так, судом одночасно було накладено арешт на грошові кошти відповідача у сумі 14 380 898 грн 36 коп. та на все рухове та нерухоме майно, земельні ділянки, що належать відповідачу, та яке буде виявлено виконавцем в ході примусового виконання ухвали За таких обставин, у випадку наявності підстав для такого, арешт майна міг бути застосований лише у межах суми, достатньої для можливого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто, лише в межах різниці між ціною позову та сумою арештованих грошових коштів.
В даному випадку накладення арешту на все нерухоме та рухоме майно, земельні ділянки (які належать відповідачу або підлягають передачі) у межах усієї суми позову за наявності арешту грошових коштів призводить до фактичного подвійного забезпечення однієї й тієї самої вимоги, що суперечить принципу співмірності заходів забезпечення позову.
Такий підхід узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, в якій зокрема, висновувано, що накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача, причому окремо на те, і на інше - у повній сумі спору, матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що суперечить вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами; а умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення суми позову доцільно накласти арешт на майно відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто, лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів.
З огляду на викладене, судова колегія зазначає, що суд першої інстанції, задовольняючи заяву та вказуючи про наявність підстав для забезпечення позову, у порушення статей 86, 210, 136,137, 237 Господарського процесуального кодексу України, не зазначив і не дослідив обґрунтованості позовних вимог з урахуванням співмірності, адекватності та збалансованості, а відтак, не встановив порушених відповідачем прав позивача, ризик незабезпечення ефективного захисту порушених цих прав, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, як одне з чотирьох ключових питань, які суд обов'язково вирішує при забезпеченні позову.
Крім того, наклавши арешт на майно, яке взагалі ще не належить відповідачу (з формулюванням “піддягають передачі»), суд не дотримався принципу балансу інтересів сторін при застосуванні забезпечення позову, оскільки безпідставно обмежив при цьому права та охоронювані інтереси не тільки відповідача у справі, але й осіб, які взагалі не є учасниками цього судового процесу, оскільки не досліджував взагалі це питання при постановленні оскаржуваної ухвали. Колегія суддів також враховує, що накладення арешту одночасно на всі грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача, а також на все рухоме і нерухоме майно фактично блокує господарську діяльність підприємства. Такий захід забезпечення позову за відсутності належного обґрунтування ризиків невиконання рішення створює істотний дисбаланс між інтересами сторін спору, як вже зазначалося вище за текстом постанови, та суперечить принципу співмірності, передбаченому частиною четвертою статті 137 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, позивачем взагалі до заяви не надано суду будь-яких доказів на підтвердження обгрунтування своїх вимог про застосування судом саме таких обраних ним заходів, а судом першої інстанції у порушення статті 86 Господарського процесуального кодексу України не встановлено та не наведено фактичних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про наявність підстав для розгляду судом питання щодо правомірності або неправомірності дій відповідачів в частині, що стосується необхідності вчинення судом невідкладних заходів, зокрема, вчинення відповідачами дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення, а також імовірність утруднення або унеможливлення виконання в майбутньому судового рішення у разі невжиття саме запропонованих заходів забезпечення позову.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне окремо зазначити, що зі змісту поданої заяви про забезпечення позову вбачається, що позивач обмежився загальними посиланнями на можливість відповідача розпорядитися належними йому грошовими коштами та майном, що саме по собі є властивістю будь-якого суб'єкта господарювання та не може автоматично свідчити про наявність ризику невиконання майбутнього судового рішення в даному випадку, виходячи з конкретних обставин даної справи.
Посилання заявника на те, що докази надані ним до позовної заяви, судовою колегією відхилені, оскільки, по-перше, процесуальним законодавством чітко передбачено, що суду апеляційної інстанції для перегляду в апеляційному порядку таких ухвал передаються тільки матеріали їх оскарження для виключення випадків порушення строків розгляду справ та безпідставного зупинення їх провадження; по-друге, надані докази до позову, перелічені в тексті позовної заяви, не містять в собі обгрунтувань того, що відповідач: вчиняє дії, спрямовані на відчуження майна; здійснює операції з виведення активів; перебуває у стані ліквідації чи припинення діяльності; має ознаки неплатоспроможності; ухиляється від участі у процесі чи зловживає процесуальними правами тощо. Сам по собі факт відмови відповідача від добровільного задоволення вимоги не є свідченням недобросовісної поведінки або наміру ухилитися від виконання можливого рішення суду.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
За загальним правилом достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Водночас слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.
Суд першої інстанції, задовольняючи заяву про забезпечення позову, фактично ототожнив сам факт заявлення грошових вимог із наявністю ризику невиконання рішення, що не відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22. Саме по собі припущення потенційної можливості відповідачів розпоряджатися коштами та майном та потенційної можливості ухилення відповідачів від виконання судового рішення у разі задоволення позову не є підставою вважати, що існують такі ризики. Причому, судова колегія ще раз акцентує увагу на тому, що не існує в даному випадку універсального підходу до вирішення судами подібних правовідносин, оскільки, дійсно в кожному конкретному випадку при оцінці судом наданих сторонами обгрунтувань щодо наявності або відсутності підстав для застосування судом цих примусових заходів можна робити висновок як про їх застосування, так і про відмову, виходячи з того, що насправді існує можливість ризику виконання майбутнього рішення суду у випадку задоволення позову про стягнення грошових коштів, виходячи з самої природи таких активів, але в даному випадку потреба в наведенні заявником належним чином обгрунтувань при визначених ним самостійно певних способів є законодавчо врегульованою та не є такою, що не відповідає правовим позиціям суду касаційної інстанції щодо розгляду подібних правовідносин у кожній конкретній справі, виходячи з предмету та підстави заявлених вимог та співмірності, збалансованості і адекватності саме тих заходів забезпечення, які задоволені судом.
Таким чином, з урахуванням відсутності належних та допустимих доказів існування реального, а не гіпотетичного ризику утруднення виконання судового рішення, порушенням заявником принципів адекватності, співмірності, можливим порушенням прав осіб, які не є учасниками справи, колегія суддів приходить до висновку, що заявлені заходи забезпечення позову не відповідають нормам чинного процесуального законодавства України, а тому підстави для їх застосування в даному випадку відсутні.
Висновок суду першої інстанції щодо наявності конкретних фактичних обставин для забезпечення позову, до яких він дійшов з урахуванням дослідження поданих позивачем доказів на обґрунтування позовних вимог з урахуванням співмірності та необхідності забезпечення позову шляхом накладення арешту одночасно на все нерухоме, рухоме майно, земельні ділянки (які належать та не належать відповідачу) та грошові кошти відповідача одночасно на всю суму позову, в оскаржуваному судовому рішенні відсутній.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, а ухвала Господарського суду Одеської області від 17.12.2025 у справі №916/4616/25, постановлена з порушенням норм процесуального права, без дослідження обгрунтованості підстав для задоволення заяви позивача в повному обсязі, з порушенням принципу збалансованості, співмірності застосованих заходів.
При цьому, судова колегія звертає увагу позивача, що він не позбавлений права повторно звернутися до суду з відповідною заявою з наданням суду належних та допустимих доказів, в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про вчинення відповідачами дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення, а також імовірність утруднення або унеможливлення виконання в майбутньому судового рішення у разі невжиття заходів забезпечення позову з визначенням належних способів застосування таких заходів до відповідача.
Доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, вказаних висновків не спростовують, відтак суд апеляційної інстанції відхиляються за наведених вище міркувань. Судова колегія, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» та від 28.10.2010 у справі “Трофимчук проти України», зазначає, що учасникам справи надано відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: не з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
В даному випадку, як вже зазначалося вище за текстом постанови, заявником не доведено належними засобами доказування необхідність застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти та майно, співмірність його застосування з предметом позовних вимог, зв'язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового акту, що буде постановлений у даній справі.
За таких обставин судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ДОЛИНА", смт. Великодолинське Одеської області потребує задоволення, а ухвала про забезпечення позову Господарського суду Одеської області від 17.12.2025 року у справі №916/4616/25 не відповідає вимогам процесуального законодавства і є достатні правові підстави для її скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у повному обсязі за недоведеністю.
Розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом даної апеляційної скарги, має бути здійснено, виходячи зі змісту норм статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи по суті згідно із загальними правилами вказаної статті.
Керуючись ст. 136-140, 269, 270, 271, 275, 277, 280-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ДОЛИНА", смт. Великодолинське Одеської області на ухвалу про забезпечення позову Господарського суду Одеської області від 17.12.2025 року у справі №916/4616/25 задовольнити.
Скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.12.2025 року у справі №916/4616/25.
Відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "СИНТЕЗ ГРУП І К", м.Одеса про забезпечення позову від 15.12.2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 05.03.2026 року.
Повний текст постанови складено 05.03.2026 року.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді: Н.М. Принцевська
Я.Ф. Савицький