ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
03 березня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/1086/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Савицького Я.Ф., Принцевської Н.М.
секретар судового засідання: Кияшко Р.О.
прокурор: Шафарчук О.В.,
від Одеської міської ради: Асташенкова О.І.,
від Фізичної особи-підприємця Дзедзика Вячеслава Вікторовича: Бурда Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Дзедзика Вячеслава Вікторовича
на рішення Господарського суду Одеської області від 25.06.2025 року, суддя в І інстанції Литвинова В.В., повний текст якого складено 26.06.2025, в м. Одесі
у справі №916/1086/25
за позовом: виконувача обов'язків керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі: Одеської міської ради
до Фізичної особи-підприємця Дзедзик Вячеслава Вікторовича
про скасування державної реєстрації права власності та зобов'язання вчинити певні дії
В травні 2025 року виконувач обов'язків керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Дзедзика Вячеслава Вікторовича, в якій просив суд:
- скасувати державну реєстрацію права приватної власності Дзедзика Вячеслава Вікторовича (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю загальною площею 56,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , із закриттям розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно-№ 1750952851101;
- зобов'язати Дзедзика Вячеслава Вікторовича (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 61,3 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 114Ж шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі загальною площею 56,8 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1750952851 101), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову зазначає, що тимчасові споруди на спірній земельній ділянці - торгові павільйони зареєстровані за Дзедзиком В.В. на праві власності виключно на підставі технічного паспорту, без отримання документів щодо присвоєння адреси, за відсутності дозвільних документів на будівництво, відсутності доказів щодо введення об'єкту в експлуатацію при первинній реєстрації права власності та відкритті розділу, а також за відсутності будь-яких правовстановлюючих документів на земельну ділянку, тому нежитлова будівля є об'єктом самочинного будівництва, який підлягає знесенню.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.06.2025 у справі №916/1086/25 позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
Скасовано державну реєстрацію права приватної власності Дзедзика Вячеслава Вікторовича (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю загальною площею 56,8 кв. м за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 114Ж, із закриттям розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно-№ 1750952851 101.
Зобов'язано фізичну особу-підприємця Дзедзика Вячеслава Вікторовича (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 61,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі загальною площею 56,8 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1750952851 101), що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 114Ж.
Стягнуто з фізичної особи-підприємця Дзедзика Вячеслава Вікторовича на користь Одеської обласної прокуратури сплачені судові витрати в розмірі 6056 грн сплаченого судового збору за позовну заяву та 1514грн за заяву про забезпечення позову на рахунок Одеської обласної прокуратури.
Суд дійшов висновку, що державна реєстрація права власності Дзедзика В.В. на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 проведена з порушенням вимог пунктів 41, 42 Порядку державної реєстрації, оскільки до реєстраційної справи не подано документів про прийняття об'єкта в експлуатацію, документів щодо присвоєння адреси, а також правовстановлюючих документів на земельну ділянку. В електронних системах органів місцевого самоврядування відсутня будь-яка інформація про присвоєння об'єкту вказаної адреси, надання дозвільних документів чи прийняття об'єкта в експлуатацію. Дзедзик В.В. здійснив реконструкцію нежитлової будівлі без права власності чи користування земельною ділянкою, без отримання містобудівних умов та обмежень, без проектної документації і дозвільних документів, тобто самочинно. Вказана будівля фактично є тимчасовими спорудами.
Таким чином, рішення державного реєстратора №45223356 від 25.01.2019 про реєстрацію права власності Дзедзика В.В. на об'єкт за адресою: АДРЕСА_1 прийнято з порушенням вимог закону, що є підставою для його визнання незаконним. Також правомірною є вимога про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом демонтажу самочинно збудованого об'єкта в інтересах територіальної громади м. Одеси.
Відхиляючи доводи відповідача, суд наголосив, що технічний паспорт не може бути підставою для виникнення права власності, а є лише однією з умов для реєстрації такого права. Відповідач не надав доказів побудови об'єкту площею 103,4 кв м за адресою: АДРЕСА_1 до 1992 року. Крім того, як зазначено вище Одеська міська рада не приймала рішень про передачу відповідачу земельної ділянки з метою забудови, і будівництво відповідача є самочинним.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Дзедзик Вячеслава Вікторовича, в якій останній просить рішення Господарського суду Одеської області від 25.06.2025 у справі №916/1086/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що висновок суду першої інстанції про ототожнення нежитлової будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 114Ж, із тимчасовими спорудами не підтверджується належними та допустимими доказами. У матеріалах справи наявні технічні паспорти 2018 і 2024 років, повідомлення про початок будівельних робіт та декларація про готовність до експлуатації, з яких вбачається, що об'єкт має фундамент і є капітальною спорудою, тобто об'єктом нерухомого майна. Якщо ж припустити, що йдеться про тимчасову споруду, такі правовідносини належать до сфери благоустрою, а контроль за ними здійснює Департамент з благоустрою Одеської міської ради згідно із Законом України «Про благоустрій населених пунктів» та відповідним Положенням. Проте жодних доказів встановлення факту самовільного розміщення малої архітектурної форми матеріали справи не містять.
Апелянт наголошує, що об'єкт нерухомості було зведено до 5 серпня 1992 року, а тому не підлягав прийняттю в експлуатацію відповідно до чинного законодавства. Єдиним документом, що підтверджує його існування, є технічний паспорт 2018 року, виготовлений ТОВ «Подольська інжинірингова компанія», який засвідчує, що споруда існувала задовго до зазначених подій. Отже, твердження про самочинне будівництво та відсутність документів є безпідставними. Крім того, лист Управління державного архітектурно-будівельного контролю містить суперечності щодо дати проведення комісійного обстеження, оскільки воно датоване раніше за створення дозвільного документа, на який посилається управління. Матеріали справи не містять належних доказів того, що Управління здійснювало контроль у порядку, передбаченому законом, або виявило факт самочинного будівництва.
Апелянт також посилається на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03.06.2025 у справі №120/14651/24, яким підтверджено правомірність повідомлення про початок виконання будівельних робіт та декларації про готовність до експлуатації, а також відсутність недостовірних даних у діях ОСОБА_1 .
У відзиві прокурор зазначає, що відповідно доданих до позовної заяви доказів у справі, прокуратурою не отримано жодних відомостей про існування об'єкта нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , документи на земельну ділянку під будівництво об'єкту не видавалися, адреса об'єкту не присвоювалася, інвентаризаційна справа станом на 31.12.2012 на об'єкт відсутня, дозвільні документи на будівництво не реєструвалися. Відповідач не надав доказів зведення господарської будівлі за адресою АДРЕСА_1 до 1992 року, а технічний паспорт не є правовстановлюючим документом і не може бути самостійною підставою для державної реєстрації права власності. Реєстрація була проведена без документів про присвоєння адреси, введення об'єкта в експлуатацію та без правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Земельна ділянка під зазначеним об'єктом не сформована, не передавалася ОСОБА_1 у власність чи користування і належить територіальній громаді м. Одеси. Таким чином, державна реєстрація права власності проведена з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» та Порядку №1127.
05.11.2025 відповідач подав клопотання, в якому просить суд призначити по справі №916/1086/25 судову будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставити питання: - чи є нежитлова будівля, загальною площею 56,8 кв.м., за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Левітана, буд. 114-ж, нерухомим майном?.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою; призначено справу №916/1086/25 до розгляду на 11.11.2025 об 11:00 та в подальшому оголошено перерву до 16.12.2025 о 10:30.
Між тим, у зв'язку з оголошенням повітряної тривоги на момент початку судового засідання в Одеській області, судове засідання у призначений день та час не відбулось, про що секретарем судового засідання складено відповідну довідку.
Ухвалою суду від 16.12.2025 призначено розгляд справи на 03.03.2026 о 12:00.
В судовому засіданні брали участь представники учасників справи.
Колегія суддів залишає без розгляду клопотання Відповідача про призначення експертизи з наступних підстав.
Згідно з приписами ст.169 Господарського процесуального кодексу України, заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.267 Господарського процесуального кодексу України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду за клопотанням сторін та інших учасників справи вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача. Підготовчі дії, визначені пунктами 5, 6 частини першої цієї статті, вчиняються з дотриманням прав всіх учасників справи подати свої міркування або заперечення щодо їх вчинення, якщо інше не передбачено цим Кодексом (ч. 2 ст.267 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, законодавцем встановлено імперативні приписи, які зобов'язують Апелянта подавати будь-які клопотання, у тому числі про призначення судової експертизи, саме разом з апеляційною скаргою у строки, обчислення яких пов'язується із поданням такої скарги.
Відповідно до статті 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою; роз'яснено учасникам справи про їх право в строк до 23.10.2025 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Попередити учасників справи про наслідки подання письмових заяв чи клопотань без додержання вимог частини першої та другої вказаної вище норми або не у строк встановлений судом у вигляді їх повернення заявникові без розгляду.
Водночас із клопотання про призначення у даній справі судової експертизи відповідач звернувся лише 05.11.2025.
За приписами статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно із частиною першою статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до частини другої статті 119 Господарського процесуального кодексу України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Враховуючи викладене, а також те, що апелянт не заявляв відповідні клопотання при поданні апеляційної скарги відповідно до приписів статті 258 Господарського процесуального кодексу України, звернувся з цим клопотанням поза межами строку, встановленого для їх подання апеляційним судом в ухвалі від 08.09.2025, не просив суд поновити або продовжити строк для подання клопотань та не навів жодних причин пропуску цього строку, клопотання відповідача залишено без розгляду на підставі частини другої статті 118 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.
Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державним реєстратором Комунального підприємства “Будинок юстиції» Макаркіним А.К. прийнято рішення від 25.01.2019, індексний номер 45223356 (з відкриттям розділу 1750952851 101) про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна - господарську споруду загальною площею 103,4 кв.м, що розташована за адресою: м. Одеси, вул. Левітана, 114Ж.
Підставою для реєстрації права власності на вказану господарську споруду у державному реєстрі речових прав державним реєстратором зазначено - технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 17.12.2018, видавник: ТОВ “ПОДОЛЬСЬКА ІНЖИНІРИНГОВА КОМПАНІЯ».
У технічному паспорті, виданому ТОВ “ПОДОЛЬСЬКА ІНЖИНІРИНГОВА КОМПАНІЯ» від 17.12.2018 зазначається, що господарська споруда розташована на земельній ділянці загальною площею 115 кв.м. Зазначено, що господарська споруда літ. “А», побудована до 05.08.1992. Будівля одноповерхова та фактично складається з чотирьох основних приміщень.
В подальшому, державним реєстратором Комунального підприємства “Будинок юстиції» Макаркіним А.К. 29.01.2019 проведено реєстраційну дію: реєстрація виправлення в розділі 1750952851101, опис виправлень: об'єкт нерухомого майна: змінено тип об'єкта з господарська споруда на нежитлова будівля та до реєстру додано новий технічний паспорт, виданий ТОВ “ПОДОЛЬСЬКА ІНЖИНІРИНГОВА КОМПАНІЯ» від 17.12.2018, проте вже на громадський будинок, нежитлову будівлю.
Крім того, державним реєстратором Нерубайської сільської ради Одеського району Одеської області прийнято рішення від 02.10.2024, індексний номер 753 71720 про внесення змін до розділу 1750952851101 щодо об'єкта нерухомого майна за адресою: м. Одеси, вул. Левітана, 1 14Ж, а саме змінено тип об'єкта з нежитлової будівлі, об'єкта житлової нерухомості на нежитлову будівлю, а також змінено загальну площу об'єкта з 103,4 кв.м на 56,8 кв.м.
Підставою внесення змін зазначені наступні документи: витяг з Реєстру будівельної діяльності ЄДЕССБ ОДІ01240822846,; технічний паспорт ТІО1:9580-5121-4904-6997 від 22.08.2024,; заява №3393 від 05.09.2024, посвідчена приватним нотаріусом Подільського районного нотаріального округу Одеської області Пантілєєва І.П.
В декларації про готовність до експлуатації об'єкта від 26.08.2024 №ОД101240822846, найменування “Капітальний ремонт нежитлової будівлі літ. А за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, буд. 114Ж зазначено, що проведено капітальний ремонт господарським способом (власними силами) у період часу з 12.08.2024 по 20.08.2024. Документ, що засвідчує право власності (користування) земельною ділянкою відсутній. Підстава: Реконструкція або капітальний ремонт об'єктів будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані.
У розділі “Об'єкт будівництва» зазначені показники будівлі: загальна площа приміщень 56,8 кв.м, площа забудови 61,3 кв.м.
Із заяви ОСОБА_1 № 3393 від 05.09.2024, посвідченої приватним нотаріусом Подільського районного нотаріального округу Одеської області Пантілєєва І.П. встановлено, що ОСОБА_1 , особисто, за власний рахунок, провів демонтаж частини приміщень, площею 46,6 кв.м у 2022 році, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
З листа Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради №01-15/279 від 04.10.2024 встановлено, що за вказаною адресою видавалися паспорти прив'язки тимчасових споруд:
-27.01.2017 Департаментом оформлено паспорт прив'язки стаціонарної тимчасової споруди - павільйону (загальна площа покриття 18,00 кв.м) № 01-08/58 за адресою: АДРЕСА_3 , замовник - ФОП Дзедзик В.В. (зазначений паспорт анульовано згідно з наказом Департаменту від 20.08.2024 № 01-08/58.)
-25.10.2018 Департаментом оформлено паспорт прив'язки групи тимчасових споруд (існуючих) - чотири зблокованих павільйони (загальна площа покриття - 59,88 кв.м) № 01-08/1263 за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 114 (Київський район), замовник - ФОП Дзедзик В.В. (зазначений паспорт анульовано згідно з наказом Департаменту від 20.08.2024 № 01-08/1263).
З відповіді Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради № 1198/01-16 від 22.10.2024 стало відомо про наявність договорів на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 1 14 з ФОП Дзедзиком В.В., строк дії яких закінчився.
З відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру встановлено, що земельна ділянка під об'єктом за адресою: м. Одеси, вул. Левітана, 114Ж не сформована, у власність/користування забудовнику не передана.
З листа Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради № 01-19/1428 від 21.10.2024 встановлено, що в Департаменті відсутня інформація щодо прийняття Одеською міською радою рішень про передачу у власність або користування земельної ділянки за адресою: м. Одеси, вул. Левітана, 1 14Ж.
Клопотань від Дзедзика В.В. щодо оформлення земельної ділянки за вказаною адресою до Департаменту не надходило.
З листа КП “БТІ» Одеської міської ради № 43 08/03.01-09 від 29.10.2024 встановлено, що станом на 31.12.2012 за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 114Ж відсутня інформація про реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна.
Станом на 16.10.2024 інвентаризаційна справа за адресою: м. Одеси, вул. Левітана, 114Ж, в КП “БТІ» ОМР не зареєстрована.
З КП “Право» надійшла відповідь № 73 8 від 09.10.2024, що в адресному реєстрі міста Одеси відсутня адреса: м. Одеса, вул. Левітана, 114Ж.
З листа Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради № 01-6/300-пр від 31.10.2024 встановлено, що в Реєстрі будівельної діяльності наявна інформація про повідомлення про початок виконання підготовчих робіт від 12.08.2024 № ОД051240805659 та декларацію про готовність до експлуатації об'єкта від 26.08.2024 №ОД101240822846, найменування “Капітальний ремонт нежитлової будівлі літ. А за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, буд. 114Ж.
Управлінням на підставі необхідності здійснення обстеження фактичного стану об'єкту будівництва на відповідність відомостям та документам, наведеним у повідомленні про початок виконання будівельних робіт від 12.08.2024 № ОД051240805659 щодо об'єкту будівництва за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 1 14Ж (доповідна від 05.08.2024 вх. № 01-18/44-и/в) та керуючись порядком взаємодії виконавчих органів міської ради та комунальних підприємств з вирішення питань пов'язаних із самочинним будівництвом у м. Одесі, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 29.03.2018 №135 (зі змінами), 01.08.2024 проведено комісійне обстеження капітального ремонту нежитлової будівлі літ. “А» за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 114Ж.
Під час виїзду на місце за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 114Ж встановлено розміщення торгівельного павільйону, який складається з двох відокремлених приміщень “Кав'ярні» та “Кімнатні рослини» з влаштуванням трьох вхідних груп, 3- х монолітних плит входу та одного пожарного входу до “Кав'ярні» з тильної сторони. До павільйону з фасадної сторони влаштовано навіс на металевих конструкціях на пішохідному тротуарі. Об'єкт має орієнтовно зовнішні габаритні розміри 12.00x5,00м, який розміщено на земельній ділянці орієнтовною площею біля 100 кв.м. Замовник будівництва був відсутній. Приміщення експлуатуються, що підтверджується матеріалами фотофіксації, які додаються.
Під час обстеження об'єкту на місці встановлено, що замовником будівництва здійснена реконструкцію шляхом демонтажу існуючих основних приміщень будівлі, а саме: приміщення № 3 та № 4 згідно з технічним паспортом, виготовленим ТОВ “ПОДОЛЬСЬКА ІНЖИНИРІНГОВА КОМПАНІЯ» від 17.12.2018 зі зміною геометричних розмірів.
Проведення зазначених робіт потребує отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки та наявність інформації щодо права власності або користування земельною ділянкою відповідно до ст. 26 та ст. 29 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності».
Згідно інформації з містобудівного кадастру, відсутні відомості щодо отримання містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкту з реконструкції нежитлової будівлі літ. “А» за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 114Ж.
За інформацією Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради, Одеською міською радою не приймалось рішення щодо передачі у власність чи користування земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 1 14Ж.
Враховуючи вищевикладене, дані, зазначені у вищевказаному повідомленні щодо виду будівництва, яке замовник мав намір здійснити, не достовірні.
Таким чином, за результатами обстеження управлінням встановлено, що ОСОБА_1 у повідомленні від 12.08.2024 № О Д051240805659 про початок виконання будівельних робіт “Капітальний ремонт нежитлової будівлі літ. “А», за адресою : АДРЕСА_3 надав недостовірні дані щодо виду будівництва.
Одночасно з цим замовник будівництва здійснив реконструкцію нежитлової будівлі літ. “А» без права власності або права користування земельною ділянкою, без отримання містобудівних умов та обмежень, без затвердженої проектної документації та отримання дозвільних документів на проведення таких будівельних робіт, що є підставою вважати об'єкт самочинно реконструйованим.
За результатами проведеного обстеження та наявних документів встановлено, що замовник у повідомленні про початок виконання будівельних робіт 12.08.2024 №ОД051240805659 та в декларації про готовність до експлуатації об'єкта від 26.08.2024 №ОД 101240822846 надав недостовірні дані, які є підставою вважати об'єкт будівництва “Капітальний ремонт нежитлової будівлі літ. “А», за адресою: АДРЕСА_1 самочинним.
Також Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради повідомлено, що ним подано до Вінницького окружного адміністративного суду позовну заяву до замовника будівництва (ФОП Дзедзик В.В.) про припинення права на виконання будівельних робіт, набутого на підставі повідомлення про початок виконання будівельних робіт на об'єктах, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (ССІ) від 12.08.2024 №ОД051240805659 та скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об'єкта від 26.08.2024 №ОД 101240822846 на об'єкт “Капітальний ремонт нежитлової будівлі літ. “А» за адресою: Одеська область, Одеський район, Одеська територіальна громада, м. Одеса, вул. Левітана, 1 14Ж. (Справа № 120/14651/24).
Від Київської районної адміністрації Одеської міської ради надійшла відповідь № 2492/01-11 від 10.10.2024 зі змісту якої встановлено, що за вказаною адресою 18.08.2024 представниками органів місцевого самоврядування проведено обстеження.
Дзедзик Вячеслав Вікторович звертався з заявою до Київської районної адміністрації Одеської міської ради щодо присвоєння адреси об'єкту нерухомості, на яку 27.09.2024 отримав відмову (лист № Д-1012 від 27.09.2024).
Від Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради (лист № 01-15/279 від 04.10.2024) надійшла інформація, що за даними архіву та відділу загального листування будівельні паспорти забудови земельної ділянки, містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва за адресою: м. Одеса, Левітана, 114Ж в Департаменті не значаться.
Поряд з цим, Департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради зазначив, що 22.05.2024 Дзедзик В.В. звертався до департаменту з заявою про надання містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва-капітальний ремонт нежитлової будівлі літ. А, за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, буд. 114Ж.
Листом від 12.06.2024 реєстраційний номер ЄДЕССБ БС01:923 5-6162-763 5- 0896 Дзедзика В.В. було повідомлено, що згідно п. 27 Переліку об'єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, затвердженого наказом Мінрегіону від 06.1 1.2017 №289, видача містобудівних умов та обмежень для об'єкту “Капітальний ремонт нежитлової будівлі літ. А, за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, буд. 114Ж» не передбачена.
21.06.2024 відповідно до ч. 2 ст. 22-2 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності», з використанням Реєстру будівельної діяльності, Департамент відмовив ОСОБА_1 у наданні містобудівних умов та обмеження для проектування об'єкту будівництва - капітальний ремонт нежитлової будівлі літ. А, за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до листів Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради № 01-19/1428 від 21.10.2024 та Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № 10-15-0.3-63 63/2-24 від 17.10.2024, інформація щодо набуття права власності чи користування на земельну ділянку по АДРЕСА_3 будь-якою особою, у тому числі ОСОБА_1 , відсутня.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19.02.2026 у справі № 120/14651/24 рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 червня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року у справі № 120/14651/24 скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову. Скасовано реєстрацію повідомлення від 12 серпня 2024 року № ОД051240805659 про початок виконання будівельних робіт на об'єктах, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), на об'єкт «Капітальний ремонт нежитлової будівлі літ. «а»; скасовано реєстрацію декларації від 26 серпня 2024 року № ОД101240822846 про готовність до експлуатації об'єкта «Капітальний ремонт нежитлової будівлі літ. «а».
Прокурор зазначив, що земельна ділянка під зазначеним об'єктом нерухомого майна знаходиться у комунальній власності територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради, яка відповідно до ч. 1 ст. 142 Конституції України, п. “б» ч. 1 ст. 80, ст. 83 Земельного Кодексу України, ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» наділена повноваженнями власника цієї земельної ділянки. Станом на теперішній час на земельній ділянці територіальної громади м. Одеси за адресою: АДРЕСА_3 розміщені тимчасові споруди - торгові павільйони, на які, як об'єкт нерухомості, зареєстровано право власності за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно виключно на підставі технічного паспорту, серія та номер: б/н, виданий 17.12.2018, видавник: ТОВ “ПОДОЛЬСЬКА ІНЖИНІРИНГОВА КОМПАНІЯ», без отримання документів щодо присвоєння адреси, за відсутності дозвільних документів на будівництво та за відсутності права користування земельною ділянкою. ???? З вищевикладеного вбачається, що нежитлова будівля, площею 56,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 фактично є тимчасовими спорудами. Існування зареєстрованого права власності на нежитлові будівлі загальною площею 103,4 кв.м (на теперішній час 56,8 кв.м) за адресою: АДРЕСА_3 за ОСОБА_1 , з огляду на приписи статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України, обмежує право власності територіальної громади м. Одеси на земельну ділянку, площею 61,3 кв.м, розташовану на АДРЕСА_3 , в частині її права розпоряджатись своїм майном на власний розсуд.
Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Предметом апеляційного розгляду даної справи є вимоги про скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю загальною площею 56,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , із закриттям розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно-№ 1750952851101 та зобов'язання ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 61,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі загальною площею 56,8 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1750952851 101), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави.
Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частинами третьою, п'ятою статті 53 ГПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19 зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).
Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
При зверненні до суду з даним позовом, прокурор стверджував про порушення інтересів держави, внаслідок незаконної реєстрація права власності відповідача на самочинне будівництво, яке розташовано на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді міста Одеси, оскільки позбавляє власника - територіальну громаду міста Одеси вільно володіти, користуватися та розпоряджатись своєю власністю.
Органом, уповноваженим державою здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах, який однак його не здійснює, прокурором визначено Одеську міську раду, як представник власника земельної ділянки, на якій розміщено самочинне незавершене будівництво.
Так, частиною першою статті 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.
Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на нерухоме майно.
Частинами першою - другою статті 83 ЗК України передбачено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
У постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 зазначено, що за загальним правилом, правом власності на земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, орган місцевого самоврядування наділений в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 у дію нового ЗК України.
Земельна ділянка, розташована за спірною адресою знаходиться в межах міста Одеси та є комунальною власністю, що не заперечується учасниками справи.
За змістом положень статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Відповідно до частин першої та четвертої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Статтею 12 ЗК України передбачено, що до повноважень міської ради у галузі земельних відносин належить, в тому числі: розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Звідси саме на Одеську міську раду, як представника власника, покладено обов'язок самостійно та через свій виконавчий орган контролювати збереження земельних ділянок територіальної громади міста Одеси, зокрема і спірної, відстежувати стан їх використання та перевіряти за допомогою доступних джерел, чи не має місце порушення прав та інтересів територіальної громади на це майно, а у випадку порушення іншими особами права власності територіальної громади - невідкладно реагувати.
Так, Київською окружною прокуратурою м. Одеси на адресу Одеської міської ради направлено лист №6693ВИХ-24 від 23.09.2024 щодо отримання інформації про вжиті з боку територіальної громади м. Одеси заходи реагування стосовно захисту інтересів територіальної громади м. Одеси на земельну ділянку за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 114Ж.
У листі-відповіді №01-19/1428 від 21.10.2024 Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради зазначив, що Департамент не має повноважень проводити заходи державного контролю за використанням та охороною земель.
Київською окружною прокуратурою м. Одеси на адресу Управління державного архітектурно - будівельного контролю Одеської міської ради направлено лист №6696ВИХ-24 від 23.09.2024 щодо надання інформації щодо об'єкту будівництва за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 114Ж, а також наявності судових спорів.
У листі відповіді 01-6/300-пр від 21.10.2024 Управлінням державного архітектурно - будівельного контролю Одеської міської ради зазначено, що Управлінням подано позов до Вінницького окружного адміністративного суду стосовно припинення права на виконання будівельних робіт та скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об'єкта (120/14651/24).
Окружною прокуратурою повторно направлено лист на адресу Одеської міської ради за №8801 вих-24 від 09.12.2024 щодо отримання інформації про вжиті територіальною громадою м. Одеси заходи реагування за викладеними фактами.
У листі-відповіді Київської районної адміністрації №841/01-10 від 26.12.2024 з'ясовано, що згідно наданої інформації Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, матеріали щодо вжиття заходів з демонтажу тимчасових споруд після закінчення строку дії договорів на право тимчасового користування місцями розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 14Ж на адресу Виконавчого комітету Одеської міської ради Управлінням не направлялась, крім того з'ясовано, що позовна заява про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва не подавалась.
У листі відповіді Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради від 06.01.2025 №1463/01-16 встановлено, що матеріали щодо вжиття заходів з демонтажу тимчасових споруд після закінчення строку дії договорів на право тимчасового користування місцями для розташуванням тимчасових споруд Управлінням до Виконавчого комітету Одеської міської ради не направлялись.
Таким чином, Одеська міська рада як орган, уповноважений здійснювати захист інтересів держави у зазначених спірних правовідносинах, будучи поінформованою прокуратурою про порушення інтересів держави, упродовж розумного строку не здійснювала захист інтересів держави.
За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку, що у даній справі прокурором обґрунтовано та з дотриманням вимог статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" подано позов в інтересах держави в особі Одеської міської ради.
Щодо суті спору
У частині першій статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України).
Особливості права власності на землю врегульовані Земельним кодексом України.
Відповідно до статті 80 ЗК України суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Згідно зі статтею 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. При цьому права володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою в повному обсязі можуть належати лише власникові земельної ділянки.
Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам (частина перша статті 375 ЦК України).
У статті 375 ЦК України врегульовано право власника на забудову належної йому земельної ділянки, тобто можливість власника земельної ділянки здійснювати на ній будівництво в порядку, встановленому законом. Власник має право здійснювати на належній йому земельній ділянці нове будівництво, створюючи будівлі та споруди, яких раніше не існувало.
Статтею 331 ЦК України визначається порядок набуття права власності на новостворене майно. За змістом цієї норми право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Водночас можуть існувати ситуації, коли особа, не маючи прав на земельну ділянку (не будучи власником або користувачем земельної ділянки), здійснює на ній будівництво, або здійснює будівництво без відповідного документа, проекту, з істотним порушенням будівельних норм і правил. Такі правовідносини врегульовані статтею 376 ЦК України, в якій визначено правовий режим самочинного будівництва.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Виходячи зі змісту частини першої статті 376 ЦК України об'єкт нерухомого майна вважається самочинним будівництвом, якщо він збудований або будується:
1) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети;
2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту;
3) з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Наявність хоча б однієї з наведених ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.
Будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, охоплює ситуації, коли особа отримала у встановленому порядку земельну ділянку для забудови, але порушує мету використання такої земельної ділянки, а також коли особа здійснює будівництво, не маючи юридичних прав на земельну ділянку.
Мова може йти про самовільне зайняття земельної ділянки, що є правопорушенням відповідно до статті 211 ЗК України. Самовільним зайняттям земельної ділянки є активні протиправні дії особи, спрямовані на фактичне заволодіння чи/та використання земельної ділянки або її частини за відсутності рішення уповноваженого органу чи волевиявлення власника про її відчуження чи надання в користування.
Відсутність в особи прав на земельну ділянку за загальним правилом унеможливлює отримання такою особою документів, необхідних для виконання будівельних робіт, оскільки, як зазначалося вище, право на забудову земельної ділянки належить власнику або особі, яка має відповідні речові права на земельну ділянку.
Отже, якщо об'єкт будується або збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, це є самостійною та достатньою підставою для кваліфікації його судом об'єктом самочинного будівництва.
У разі здійснення будівництва на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, найбільшого порушення зазнає право власника користуватись земельною ділянкою, яке слід розглядати як юридично гарантовану правовими нормами можливість власника самостійно господарювати на земельній ділянці, використовувати її корисні властивості для задоволення власних соціальних, економічних, духовних та інших потреб, тобто можливість її господарської експлуатації та, як наслідок, отримання доходу від неї.
Особа, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що їй не належить, своїми протиправними діями позбавляє власника можливості належним чином вільно користуватися земельною ділянкою.
У разі самочинного будівництва особа своїми діями також створює й інші перешкоди власнику. Йдеться, зокрема, про порушення права розпорядження земельною ділянкою, яке належить лише її власнику і полягає у юридично забезпеченій можливості визначати юридичну або фактичну долю земельної ділянки, тобто можливість вчиняти різні дії із земельною ділянкою, у тому числі й щодо її відчуження іншим особам.
У статті 90 ЗК України наведено детальний перелік прав власників земельних ділянок, зокрема, продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, довірчу власність; самостійно господарювати на землі; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди тощо. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Відносини власника земельної ділянки із особою, яка вчинила самочинне будівництво на його земельній ділянці, регулюються частинами четвертою - шостою статті 376 ЦК України.
Такі відносини, як і будь-які інші відносини власності, є абсолютними, в яких праву власника кореспондує обов'язок усіх і кожного утримуватися від будь-яких посягань на це право.
Основу такої правової охорони утворює принцип єдності земельної ділянки й будівель та споруд, розташованих на ній, основною ідеєю якого є унеможливлення виникнення ситуацій, у яких будівля й земельна ділянка стають об'єктами конкуруючих прав та інтересів різних суб'єктів. Законодавче визначення правових наслідків самочинного будівництва ґрунтується на пріоритетності захисту прав власника земельної ділянки.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що стаття 376 ЦК України розташована у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов'язаний з питаннями права власності на земельну ділянку.
У постанові від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці.
Особливістю об'єктів самочинного будівництва є те, що відповідно до частини другої статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Самочинне будівництво як майно має визначений правилами статті 376 ЦК України спеціальний правовий режим, елементом якого є умови та порядок визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, а також наслідки відмови у такому визнанні. Цей механізм ґрунтується на судовому порядку вирішення питань, пов'язаних як із рішенням про визнання права власності, так і з наслідками цього рішення та захистом осіб, права яких порушено самочинним будівництвом.
За умови дотримання чіткого алгоритму дій, передбаченого у статті 376 ЦК України, претендувати на отримання самочинно збудованого майна у власність може як особа, яка його побудувала, так і власник земельної ділянки, на якій воно споруджено. Такий висновок сформульовано у пункті 110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22.
З огляду на викладене, самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, є порушенням прав власника відповідної земельної ділянки.
У постанові від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84).
Як слідує із змісту частини третьої статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво, не може звертатись за підтвердженням належного їй права власності або вимагати визнання належного їй права в іншому, позасудовому порядку.
Способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.
Належним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, є вимога про знесення об'єкта самочинного будівництва відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України.
Зазначений спосіб захисту відповідає характеру правопорушення, є таким, що встановлений законом, реально захищає та відновлює права та інтереси позивача.
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, потрібно розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.
Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі № 908/2388/21.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державним реєстратором прийнято рішення від 25.01.2019 про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна - господарську споруду загальною площею 103,4 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою для реєстрації права власності на вказану господарську споруду у державному реєстрі речових прав державним реєстратором зазначено - технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 17.12.2018, видавник: ТОВ “ПОДОЛЬСЬКА ІНЖИНІРИНГОВА КОМПАНІЯ».
Водночас, як встановлено судом та не спростовано жодним належним чином скаржником, з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру встановлено, що земельна ділянка під об'єктом за адресою: АДРЕСА_1 не сформована, у власність/користування забудовнику не передана.
З листа Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради № 01-19/1428 від 21.10.2024 встановлено, що в Департаменті відсутня інформація щодо прийняття Одеською міською радою рішень про передачу у власність або користування земельної ділянки за адресою: м. Одеси, вул. Левітана, 1 14Ж.
Клопотань від Дзедзика В.В. щодо оформлення земельної ділянки за вказаною адресою до Департаменту не надходило станом на момент здійснення спірної реєстрації.
Відповідно до листів Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради № 01-19/1428 від 21.10.2024 та Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № 10-15-0.3-63 63/2-24 від 17.10.2024, інформація щодо набуття права власності чи користування на земельну ділянку по АДРЕСА_1 будь-якою особою, у тому числі ОСОБА_1 , відсутня.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що за відсутності рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або у користування, юридична або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної власності.
В апеляційній скарзі заявник вказує, що висновок суду першої інстанції про прирівняння нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , до тимчасових споруд не підтверджений належними доказами. У справі наявні технічні паспорти 2018 та 2024 років, повідомлення про початок будівельних робіт і декларація про готовність об'єкта до експлуатації від 26 серпня 2024 (датовані після реєстрації права власності на спірну споруду), які свідчать про наявність фундаменту та капітальної конструкції, що дає підстави відносити об'єкт до нерухомого майна.
Апелянт також зазначає, що споруду зведено до 5 серпня 1992 року, а тому вона не підлягала обов'язковому прийняттю в експлуатацію відповідно до законодавства, чинного на той час. Технічний паспорт 2018 року підтверджує існування об'єкта задовго до виникнення спору, що, на думку скаржника, спростовує висновки про самочинне будівництво та відсутність правовстановлюючих документів. З огляду на це він вважає помилковими висновки суду щодо незаконності користування земельною ділянкою та неналежного оформлення об'єкта.
В контексті вказаних аргументів скаржника судова колегія зазначає наступне.
Так, державна реєстрація права власності на житлові, садові, дачні будинки та господарські будівлі, які побудовані до 05 серпня 1992 року є спрощеною, оскільки такі об'єкти нерухомого майна не потребують прийняття в експлуатацію.
Реєстрація права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року регулюється Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон) та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 (далі - Порядок).
Пунктом 42 Порядку визначено перелік документів, необхідних для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року, а саме:
1) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна;
2) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.
Документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав.
У такому разі заявник в поданій заяві обов'язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки, за яким державним реєстратором отримуються відомості Державного земельного кадастру з метою встановлення місця розташування земельної ділянки, на якій споруджено відповідний об'єкт, для подальшого відображення таких відомостей як адреси об'єкта нерухомого майна.
У разі коли індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, замість документів, передбачених цим пунктом, можуть бути подані документи, передбачені статтею 31 Закону, тобто: 1) виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою; 2) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об'єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав.
Для здійснення державної реєстрації прав власності на зазначені об'єкти документом, що посвідчує речові права на земельну ділянку під таким об'єктом, може також вважатися рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність.
Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що діє з 01 січня 2016 року передбачає декілька альтернативних механізмів набуття права власності за спрощеною процедурою державної реєстрації таких прав на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 5 серпня 1992 року, що і знайшло своє відображення в Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.
Так, відповідно до положень пункту 41 Порядку для державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна подаються, зокрема:
1) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна;
2) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси (крім випадків надання відомостей про кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташований індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинки).
При цьому документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта (індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 5 серпня 1992 року) не подається виходячи з положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
У свою чергу, з урахуванням іншого, «альтернативного» механізму державної реєстрації, пунктом 42 Порядку передбачено, що для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що розташовані на території сільських, селищних, міських рад та які закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року, подаються документи, що зазначені вище.
Враховуючи вищенаведене, при проведенні державної реєстрації на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що розташовані на території сільських, селищних, міських рад та які закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року, державний реєстратор залежно від того, чи велись на території певної адміністративно-територіальної одиниці погосподарські книги на такі об'єкти нерухомого майна, має керуватися відповідним вищезазначеним законодавством та керуватися пунктом 41 або пунктом 42 Порядку.
Для проведення державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що були закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими ведення погосподарського обліку не здійснювалося, необхідними є: 1) відомості про технічні характеристики житлового будинку, що отримуються державним реєстратором прав на нерухоме майно з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва; 2) документ, що підтверджує присвоєння адреси житловому будинку.
Як зазначалося вище, підставою для реєстрації права власності на об'єкт нерухомості за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 114Ж, загальною площею 103,4 кв.м., державним реєстратором зазначено лише технічний паспорт, серія та номер: б/н від 17.12.2018, виданий ТОВ «ПОДОЛЬСЬКА ІНЖИНІРИНГОВА КОМПАНІЯ».
Варто зауважити, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.
Технічний паспорт не є правовстановлюючим документом і не може бути самостійною підставою для державної реєстрації права на об'єкт.
Технічний паспорт є документом, що підтверджує проведення технічної інвентаризації об'єкту, він не підтверджує право власності на зареєстрований об'єкт нерухомості та не дає можливості встановити підстави набуття права власності ОСОБА_1 на вищевказаний об'єкт нерухомості.
Отже, при дослідженні судом обставин існування в особи права власності на нерухомість необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №911/3594/17).
Згідно з Інструкцією про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженою Державним комітетом будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 за № 127 (далі - Інструкція № 127), технічна інвентаризація - комплекс робіт з обмірювання об'єкта нерухомого майна з визначенням його складу, фактичної площі та об'єму, технічного стану та/або з визначенням змін зазначених характеристик за певний період часу (у разі наявності попередньої інвентаризаційної справи) із виготовленням необхідних документів (матеріалів технічної інвентаризації, технічного паспорта) та обов'язковим внесенням відомостей про об'єкт нерухомого майна до Реєстру об'єктів нерухомого майна (після створення цього Реєстру).
Отже, технічний паспорт може бути умовою державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна виключно у сукупності з іншими документами або відомостями, визначеними пунктами 41-42 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.
Як вбачається з матеріалів справи, єдине посилання на те, що вказану споруду зведено саме до 5 серпня 1992 року міститься лише у технічному паспорті від 2018 року, у якій зазначено, що господарська споруда літ. “А», побудована до 05.08.1992; будівля одноповерхова та фактично складається з чотирьох основних приміщень.
Судова колегія наголошує, що наявний в матеріалах справи технічний паспорт від 2018 року не може вважатися правовстановлюючим документом або безумовним доказом дати побудови, оскільки він відображає лише технічний стан об'єкта на момент проведення поточної інвентаризації. Відомості про рік побудови у сучасному технічному паспорті, за відсутності первинної документації 1992 року не є належним доказом такої побудови до 1992 року.
Оскільки технічний паспорт не є актом введення в експлуатацію і не містить посилань на архівні джерела, вказане свідчить про відсутність правових підстав для визнання об'єкта таким, що не потребував прийняття в експлуатацію.
Таким чином, у матеріалах справи відсутні будь-які первинні документи, які б підтверджували створення спірного об'єкта саме до 5 серпня 1992 року. Сама по собі наявність споруди на земельній ділянці без належного документального підтвердження законності її зведення у відповідний період не дає підстав для висновку про набуття права власності у спрощеному порядку.
Відповідно до п. 4.4. Положення про Адресний реєстр м. Одеси, затвердженого рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради № 809 від 28.07.2009 (далі - Положення) документом, що належним чином підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси є розпорядження районної адміністрації Одеської міської ради, що видається на підставі довідки з Адресного реєстру м. Одеси та інших, передбачених Положенням документів.
В розумінні п. 3.2 Положення забороняється надання адрес об'єктам нерухомості у м. Одесі без їх попереднього резервування, яке в свою чергу, здійснюється за правилами, передбаченими Положенням, із наданням юридичним департаментом Одеської міської ради довідки про резервування адреси нерухомого майна у Адресному реєстрі м. Одеси.
Тобто, документом, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси у м. Одесі є розпорядження відповідної районної адміністрації Одеської міської ради, яке видається на підставі довідки з Адресного реєстру м. Одеси про резервування відповідної адреси.
Водночас, як свідчать матеріали справи, листом Комунального підприємства «Право» від 09.10.2024 № 738 окружну прокуратуру повідомлено, що в Адресному реєстрі міста Одеси відсутні відомості про запитувану адресу - м. Одеса, вул. Левітана, 114Ж.
Для присвоєння адреси об'єкту - господарській споруді до проведення державної реєстрації, Дзедзик В.В. до Київської районної адміністрації Одеської міської ради не звертався, а отже і адміністрацією не присвоювалася адреса: м. Одеса, вул. Левітана, 114Ж.
Відповідно до матеріалів електронної реєстраційної справи 1750952851101 на об'єкт нерухомості за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 114Ж, державним реєстратором інформація щодо присвоєння вказаної адреси від органу місцевого самоврядування не отримувалася.
Зазначене свідчить про проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно за відсутності обов'язкового документа, що підтверджує присвоєння адреси об'єкту нерухомого майна.
З листа з КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради № 4308/03.01-09 від 29.10.2024 вбачається, що станом на 31.12.2012 в КП «БТІ» ОМР відсутні інформація про реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 114Ж, а також те що станом на 16.10.2024 інвентаризаційна справа за зазначеною адресою не зареєстрована.
Отже, вказана адреса, а саме: м. Одеса, вул. Левітана, 114Ж самовільно використана заявником та внесена державним реєстратором до Державного реєстру прав з порушеннями вимог чинного законодавства, без її присвоєння в установленому порядку та без надання підтверджуючих документів, які вимагаються п. 42 Порядку реєстрації, як обов'язковий документ для державної реєстрації права власності.
Щодо доводів скаржника, що спірний об'єкт є нерухомим майном.
Відповідно до частин другої-четвертої статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
На виконання частини четвертої статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, який визначає механізм їх розміщення.
Відповідно до пункту 2.1 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244, підставою для розміщення тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності є паспорт прив'язки тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності.
Отже, тимчасова споруда та об'єкт нерухомого майна - це об'єкти з діаметрально протилежними юридичними та технічними характеристиками.
Тимчасова споруда має статус рухомого майна, не пов'язана фундаментом із землею, встановлюється на підставі паспорта-прив'язки, право власності на таку споруду не підлягає державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Капітальна споруда набуває статусу нерухомого майна й об'єкта речових прав після завершення будівництва та проведення державної реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за наявності дозвільних документів на будівництво та введення об'єкта в експлуатацію, має капітальний фундамент і нерозривний зв'язок із землею.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 затверджено Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Порядок № 1127), який визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Відповідно до пунктів 40 та 41 Порядку № 1127 державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та цим Порядком.
Для державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; 2) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).
П. 41 Порядку реєстрації, ч. 2 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» передбачено, що у випадку якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.
Отже, одним з необхідних документів для державної реєстрації права власності є документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.
Статтею 36 Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» (яка діяла на той час) (далі - Закон про містобудування) визначено, що право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об'єктах, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), об'єктах, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.
Згідно зі ст. 39 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.
Існування технічного паспорту на об'єкт (який покликаний закріпити основні характеристики проінвентаризованого об'єкта) не виключає необхідність отримання документа, який у встановленому законодавством порядку, підтверджує введення об'єкту в експлуатацію.
Колегія суддів звертає увагу на такі висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 07.02.2024 у справі №914/1986/19:
« 6.24. Той факт, що відповідач у грудні 2016 року отримав технічний паспорт на спірну будівлю, не спростовує відсутності доказів введення торговельного павільйону в експлуатацію (як в первинній формі, так і в реконструйованій) до моменту здійснення реєстрації права власності. Крім цього, відсутні докази здійснення реконструкції торговельного павільйону та часу її здійснення і закінчення, про яку стверджує відповідач.
6.25. За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що розпорядження Львівської міської ради народних депутатів №792 від 23.07.1993 не було реалізовано, оскільки вихідні дані на проектування не видавалися, проектна документація не розроблялася і не погоджувалася, межі земельної ділянки в натурі не встановлювалися, виконавче знімання території не здійснено.
6.26. Окрім того, станом на 1993 рік правові засади містобудівної діяльності регулювалися Законом України «Про основи містобудування», положення статті 18 якого визначали процедуру будівництва капітальної будівлі, зокрема, забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, мала здійснюватися після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому земельним законодавством, та одержання дозволу на виконання будівельних робіт. Закінчені будівництвом об'єкти підлягали прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
6.27. Наведене дає підстави для висновків, що без введення в експлуатацію майно не є нерухомістю. Тобто спірний об'єкт не набув ознак нерухомого майна згідно вимог чинного законодавства, що унеможливлює державну реєстрацію права власності на нього».
Отже, судова колегія зазначає, що будівництво спірного торгового павільйону як нерухомого майна вимагало отримання належного дозволу державного архітектурно-будівельного контролю та належно затвердженого проекту.
Таким чином, обов'язковою ознакою об'єкта нерухомого майна є введення останнього в експлуатацію.
За відсутності такого документу майно не може вважатися нерухомим.
Водночас з наявного в матеріалах справи листа Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради від 04.10.2024 № 01-15/279 встановлено, що за даними архіву та відділу загального листування містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва, будівельні паспорти забудови земельної ділянки, за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 1 14Ж в Департаменті не значаться.
Таким чином, на час проведення державної реєстрації права власності за Дзедзиком В.В. документів, які б свідчили про прийняття до експлуатації об'єкта за вказаною адресою подано не було, чим також порушено державним реєстратором п. 41 Порядку реєстрації.
Як вбачається з матеріалів справи, в подальшому державним реєстратором Комунального підприємства «Будинок юстиції» Макаркіним А.К. 29.01.2019 проведено реєстраційну дію: реєстрація виправлення в розділі 1750952851101, опис виправлень: об'єкт нерухомого майна: змінено тип об'єкта з господарська споруда на нежитлова будівля та до реєстру додано новий технічний паспорт, виданий ТОВ «ПОДОЛЬСЬКА ІНЖИНІРИНГОВА КОМПАНІЯ» від 17.12.2018, проте вже на громадський будинок, нежитлову будівлю.
Фактично це той самий технічний паспорт за реквізитами, однак змінені перша та друга сторінки в частині типу об'єкта.
А також, державним реєстратором Нерубайської сільської ради Одеського району Одеської області прийнято рішення від 02.10.2024, індексний номер 75371720 про внесення змін до розділу 1750952851101 щодо об'єкта нерухомого майна за адресою: м. Одеси, вул. Левітана, 114Ж, а саме змінено тип об'єкта з нежитлової будівлі, об'єкта житлової нерухомості на нежитлову будівлю, а також змінено загальну площу об'єкта з 103,4 кв.м на 56,8 кв.м.
Підставою внесення змін зазначені наступні документи: витяг з Реєстру будівельної діяльності ЄДЕССБ ОД101240822846, документ отримано з ЄДЕССБ; технічний паспорт TI01:9580-5121-4904-6997 від 22.08.2024, документ отримано з ЄДЕССБ; інший тип договору, заява № 3393 від 05.09.2024, посвідченої приватним нотаріусом Подільського районного нотаріального округу Одеської області Пантілєєва І.П.
В декларації про готовність до експлуатації об'єкта від 26.08.2024 №ОД101240822846, найменування «Капітальний ремонт нежитлової будівлі літ. А за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, буд. 114Ж зазначено, що проведено капітальний ремонт господарським способом (власними силами) у період часу з 12.08.2024 по 20.08.2024. Документ, що засвідчує право власності (користування) земельною ділянкою відсутній. Підстава: Реконструкція або капітальний ремонт об'єктів будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані. У розділі «Об'єкт будівництва» зазначені показники будівлі: загальна площа приміщень 56,8 кв.м, площа забудови 61,3 кв.м.
Із заяви ОСОБА_1 № 3393 від 05.09.2024, посвідченої приватним нотаріусом Подільського районного нотаріального округу Одеської області Пантілєєва І.П. встановлено, що ОСОБА_1 , особисто, за власний рахунок, провів демонтаж частини приміщень, площею 46,6 кв.м у 2022 році, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Станом на теперішній час на земельній ділянці територіальної громади м. Одеси за адресою: АДРЕСА_1 розміщені тимчасові споруди - торгові павільйони, площею 56,8 кв.м, на які зареєстровано право власності за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно виключно на підставі технічного паспорту, серія та номер: б/н, виданий 17.12.2018, видавник: ТОВ «ПОДОЛЬСЬКА ІНЖИНІРИНГОВА КОМПАНІЯ».
Тобто з матеріалів справи вбачається, що в подальшому відповідачем було здійснено реконструкцію зі зменшення площі об'єкта зі 103,4 кв.м до 56,8 кв.м.
Судова колегія наголошує, що реконструкція тимчасової споруди, яка до моменту реконструкції не була введена в експлуатацію, не призводить до набуття нею статусу нерухомого майна після завершення реконструкції (постанова Верховного Суду від 26.11.2025 у справі №910/14264/24).
За висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті.
Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.
Враховуючи вищезазначені положення нормативно-правових актів та правові висновки Верховного Суду, беручи до уваги те, що спірний павільйон не був та не міг бути введений в експлуатацію, останній вочевидь є тимчасовою спорудою, право власності на яку не підлягало державній реєстрації.
Підсумовуючи, судова колегія дійшла висновку, що рішення державного реєстратора №45223356 від 25.01.2019 про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна - господарську споруду загальною площею 103,4 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 з відкриттям розділу 1750952851101, прийняте за відсутності права користування спірною земельною ділянкою, без документів, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, за відсутності документа про прийняття його в експлуатацію, за відсутності дозвільних документів на будівництво, що свідчить про порушення п.п.41, 42 Порядку про реєстрацію та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно».
Перебування на земельній ділянці комунальної власності нежитлової будівлі, право власності на яку на даний час зареєстровано за відповідачем, та використання земельної ділянки, належній територіальній громаді, без правових підстав, перешкоджає позивачу у реалізації ним свого права власності. При цьому матеріали справи не містять, а відповідачем не спростовано, що земельна ділянка передавалась у власність або відводилась у користування відповідачу, зокрема, із метою здійснення на ній будь-якого будівництва, розміщення об'єкту нерухомого майна. Матеріали справи взагалі не містять клопотань від ОСОБА_1 щодо оформлення земельної ділянки за вказаною адресою до Департаменту станом на момент здійснення спірної реєстрації.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Частиною четвертою статті 376 ЦК України передбачено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Висновки щодо способу захисту прав власника земельної ділянки у разі зведення на ній самочинного будівництва шляхом задоволення вимоги про знесення самочинно побудованого нерухомого майна є усталеними в судові практиці Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 910/14328/17, від 01.07.2020 у справі № 755/3782/17, від 02.06.2021 у справі № 910/14524/19).
Отже, розміщення на земельній ділянці спірного об'єкта самочинного будівництва порушує умови землекористування та підлягає знесенню на підставі частини четвертої статті 376 ЦК України.
Слід зазначити, що ОСОБА_1 здійснюючи будівництво об'єкту без правовстановлюючих документів на земельну ділянку, без дозвільних документів на будівництво та без введення об'єкту в експлуатацію, усвідомлював незаконність своїх дій щодо забудови земельної ділянки комунальної форми власності та можливі наслідки.
При цьому, ОСОБА_1 вчиняючи дії, спрямовані на здійснення державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю (господарську споруду), не міг не усвідомлювати протиправність своїх дій з огляду на відсутність у останнього будь-яких правовстановлюючих документів на земельну ділянку на якій розташований об'єкт самочинного будівництва, дозвільних документів на будівництво (реконструкцію) та документів про готовність об'єкта до експлуатації.
Таким чином, Дзедзик В.В. діяв недобросовісно, порушуючи право власності територіальної громади міста Одеси на вказану земельну ділянку під об'єктом.
Фактично прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію прав, індексний номер: 45223356 від 25.01.2019 призвело до безпідставної легалізації від імені держави права власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 103,4 кв.м, який розміщено на земельній ділянці комунальної власності, тобто на об'єкт самочинного будівництва.
Щодо посилання апелянта на втручання у його право на мирне володіння майном.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод захищає право власності особи від свавільного втручання держави у її права. Однак, ЄСПЛ допускає окремі випадки, коли втручання у права особи є допустим для задоволення «суспільного інтересу», проте таке втручання не повинно перевищувати певну межу між інтересами суспільства або держави та інтересами окремої особи. Для цього необхідно дотримання державою певного балансу та тільки на умовах або підставах передбачених у національному законодавстві держави, у іншому випадку буде порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 зазначила, що застосовуючи до спірних правовідносин статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, суд на підставі зібраних доказів має проаналізувати: 1) чи здійснює власник земельної ділянки, який звернувся до суду, втручання відповідно до приписів національного законодавства у право відповідача як її орендаря на мирне володіння майном останнього, зокрема з огляду на норми права у сфері містобудування й охорони культурної спадщини; 2) чи переслідує таке втручання власника земельної ділянки через здійснення відповідачем самочинного будівництва на орендованій ним земельній ділянці легітимну мету, зокрема, чи є вимога власника цієї ділянки зобов'язати відповідача знести самовільно побудовану на такій ділянці споруду заходом з контролю власником за користуванням його ділянкою відповідно до загальних інтересів, у тому числі інтересів в охороні культурної спадщини; 3) чи є захід із втручання у право відповідача пропорційним визначеній меті (зокрема з огляду на те, що законодавче визначення правових наслідків самочинного будівництва ґрунтується на пріоритеті захисту прав власника земельної ділянки над інтересами орендаря, який хоче спорудити певний об'єкт на цій ділянці), та чи не становитиме для відповідача задоволення вимоги про знесення самочинно побудованої на чужій земельній ділянці споруди такого індивідуального тягаря, який є надмірним з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема з урахуванням поведінки відповідача у відносинах з власником земельної ділянки, а також суспільних інтересів у збереженні культурної спадщини.
Щодо першого питання, то на думку колегії суддів власник земельної ділянки, а саме Одеська міська рада, здійснює втручання відповідно до приписів національного законодавства у право відповідача на мирне володіння майном останнього, шляхом звернення до суду з метою захисту прав територіальної громади.
Окрім того, колегія суддів вважає, що у даному випадку взагалі відсутнє втручання у мирне володіння майном відповідача, оскільки, як було встановлено вище, відповідач не міг набути права власності на об'єкт самовільного будівництва, тому знесення такого об'єкту жодним чином не впливає на його право мирного володіння.
Щодо другого питання, колегія суддів вважає, що у даному випадку прокурор / власник земельної ділянки, звертаючись із позовною заявою про зобов'язання знести самовільно побудовану споруду переслідує легітимну мету, оскільки дана самовільна споруда була збудована на земельній ділянці, що не була відведена для здійснення цієї мети, що порушує права землевласника, територіальної громади м. Одеса.
По-третьому питанню колегія суддів зазначає, що даний захід, а саме зобов'язання знести самовільно побудовану споруду, є пропорційним визначеній меті, прямо передбачений ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України. Окрім того, у суду відсутні підставі вважати, що відповідний захід становитиме для відповідача надмірний індивідуальний тягар, якщо порівнювати його зі шкодою, яка наноситься власнику земельної ділянки, територіальній громаді м. Одеса та суспільним інтересам, у тому числі, за встановлених обставин недобросовісності відповідача.
Щодо посилань скаржника на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03.06.2025 р. по справі № 120/14651/24.
З єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що у листопаді 2024 року Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (далі - Управління ДАБК Одеської міської ради, позивач) звернулося до суду з позовом до Дзедзика В.В., в якому просило:
- припинити право на виконання будівельних робіт, набуте ОСОБА_1 на підставі повідомлення про початок виконання будівельних робіт на об'єктах, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), від 12 серпня 2024 року №ОД051240805659 на об'єкт «Капітальний ремонт нежитлової будівлі літ. «а» за спірною адресою:»;
- скасувати реєстрацію декларації про готовність до експлуатації об'єкта від 26 серпня 2024 року № ОД101240822846 на вказаний об'єкт нерухомості.
Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 03 червня 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року, відмовив у задоволенні позову.
Водночас предметом розгляду даної справи є вимоги про скасування державної реєстрації права приватної власності Дзедзика Вячеслава Вікторовича (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю загальною площею 56,8 кв. м за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 114Ж, із закриттям розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно-№ 1750952851101 та зобов'язання Дзедзика Вячеслава Вікторовича (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 61,3 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 114Ж шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі загальною площею 56,8 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1750952851 101), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2018 у справі №917/1345/14 зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Судова колегія зазначає, що господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.
Окрім того, з єдиного державного реєстру судових рішень стало відомо, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19.02.2026 у справі № 120/14651/24 рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 червня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року у справі № 120/14651/24 скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову. Скасовано реєстрацію повідомлення від 12 серпня 2024 року № ОД051240805659 про початок виконання будівельних робіт на об'єктах, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), на об'єкт «Капітальний ремонт нежитлової будівлі літ. «а»; скасовано реєстрацію декларації від 26 серпня 2024 року № ОД101240822846 про готовність до експлуатації об'єкта «Капітальний ремонт нежитлової будівлі літ. «а».
Таким чином, судова колегія вважає безпідставними посилання скаржника на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03.06.2025 у справі №120/14651/24.
Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про зобов'язання ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 61,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі загальною площею 56,8 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1750952851 101), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Водночас щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю загальною площею 56,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , із закриттям розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно-№ 1750952851101, слід зазначити таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 виснувала, що можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені ст. 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна. Тобто, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. У випадку задоволення однієї із зазначених вище вимог юридична доля самочинно побудованого майна (спірного об'єкта нерухомості) буде вирішена у встановленому законом порядку. Разом із цим буде відновлено стан єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
При цьому, якщо право власності на об'єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у разі задоволення позовної вимоги про знесення об'єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації.
Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об'єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи з огляду на положення п. 5 ч. 1 ст. 14 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ).
Звідси коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного ст. 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
Усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої у спорах про знесення об'єкта самочинного будівництва заявлені позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора є неналежними та такими, що не спрямовані на реальний захист прав та інтересів позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі № 908/2388/21).
Враховуючи наведені норми матеріального права, а також висновки Великої Палати Верховного Суду щодо них, неоспорення сторонами фактичного існування такого нерухомого майна в натурі, колегія суддів зазначає, що належним та ефективним способом захисту прав територіальної громади міста Одеси у спірних правовідносинах є лише вимога позивача про знесення самовільно збудованої нежитлової будівлі і задоволення цієї вимоги саме по собі остаточно вирішить юридичну долю спірного самочинного будівництва у встановленому законом порядку.
Аналогічний правовий підхід викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 05.02.2025 у справі № 914/2511/23, від 12.02.2025 у справі № 916/960/22 та від 26.02.2025 у справі № 914/2847/23.
За таких обставин, вимога позивача про скасування державної реєстрації права приватної власності Дзедзика Вячеслава Вікторовича (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю загальною площею 56,8 кв. м за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 114Ж, із закриттям розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно-№ 1750952851101 не є належним та ефективним способом захисту порушеного права, а тому колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Підстави для часткового скасування судового рішення визначені статтею 277 ГПК України, відповідно до якої такими підставами є 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги відповідача, часткового скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду з одночасним ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Дзедзика Вячеслава Вікторовича на рішення Господарського суду Одеської області від 25.06.2025 у справі №916/1086/25 - задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Одеської області від 25.06.2025 у справі №916/1086/25 - скасувати частково, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:
«Зобов'язати фізичну особу-підприємця Дзедзика Вячеслава Вікторовича (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 61,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі загальною площею 56,8 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1750952851 101), що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 114Ж.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Дзедзика Вячеслава Вікторовича (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на користь Одеської обласної прокуратури сплачені судові витрати в розмірі 3028 грн сплаченого судового збору за позовну заяву та 1514 грн за заяву про забезпечення позову на рахунок Одеської обласної прокуратури за наступними реквізитами: отримувач коштів - Одеська обласна прокуратура (адреса: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3); код отримувача (код за ЄДРПОУ): 03528552; рахунок отримувача: UА 808201720343100002000000564; банк отримувача: ДКСУ у м. Києві; код банку отримувача: 820172; код класифікації доходів бюджету 22030101.
В решті позову - відмовити.»
Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням всіх необхідних реквізитів сторін.
Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.
Повний текст постанови складено 05.03.2026.
Головуючий суддя А.І. Ярош
судді Я.Ф. Савицький
Н.М. Принцевська