Справа № 531/1250/25 Номер провадження 22-ц/814/1192/26Головуючий у 1-й інстанції Рябченко В. В. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.
17 лютого 2026 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючої судді: Чумак О.В.
суддів: Дряниці Ю.В., Карпушина Г.Л.,
за участю секретаря Чемерис А.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 14 жовтня 2025 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Виконавчий комітет Мартинівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, як орган опіки і піклування, про позбавлення батьківських прав,
У липні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до Карлівського районного суду Полтавської області із позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Виконавчий комітет Мартинівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, як орган опіки і піклування, про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування позову вказував, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , 12.06.2013 року було укладено шлюб. У шлюбі у них народилася донька: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дитина народилася з рядом надскладних захворювань. Протягом першого року життя ОСОБА_5 , позивачка практично постійно перебувала з донькою в лікарні. Дитині було підтверджено діагнози, боротьба з якими потребували і зараз потребують постійного медичного втручання, систематичної реабілітації, яка доступна лише в лікарняних закладах обласного центру та спеціалізованих реабілітаційних центрах.
В подальшому, подружнє життя не склалося, уже з червня 2017 року подружжя не проживало разом і рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 25.10.2017 року, справа №531/1075/17, шлюб між позивачкою та відповідачем було розірвано.
Починаючи з дня розірвання подружніх відносин, донька ОСОБА_5 проживає разом з мамою, спочатку - у с.Іванівка, а з 2019 року - у с.Варварівка Полтавського району Полтавської області.
Після припинення шлюбу позивачка намагалася ініціювати зустрічі дитини з батьком, пропонувала разом проводити дозвілля, але самостійно відповідач не виявляв бажання зустрічатися з донькою, почав все більш пасивно ставитися до дитини, відмовляв позивачці у зустрічі чи навіть у допомозі забрати дитину з дитячого садочка (у той час дівчинка відвідувала дитячий садочок у м.Карлівка).
За увесь період після розірвання шлюбу, батько лише один єдиний раз привітав дитину з Днем народження шляхом надсилання смс повідомлення мамі, про подарунки, організацію свята чи дозвілля взагалі мова не йде.
Після переїзду у село Варварівку (про що достеменно було відомо батькові), дитина почала відвідувати місцевий садочок, а далі - школу. Навіть перебуваючи на території школи у робочих питаннях, батько не зайшов до дитини привітатися, а лише запитав у директора школи чи навчається така дитина у цій школі.
Останні 6 років дочка батька не бачила, не чула та не пам'ятає його.
Отже, увесь цей час відповідач ніяким чином не піклувався про дитину, не проявляв зацікавленості в її подальшій долі, не цікавився її успіхами, станом здоров'я, не піклувався про духовний та фізичний розвиток доньки, тобто відповідач не виконує свої батьківські обов'язки, не бере ні соціальної, ні педагогічної, ні матеріальної, грошової, чи будь-якої іншої участі у вихованні доньки.
Просила суд позбавити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 батьківських прав відносно неповнолітньої доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Карлівського районного суду Полтавської області від 11 червня 2025 року, вказану справу за підсудністю було направлено до Шишацького районного суду Полтавської області.
Рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 14 жовтня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.
Позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав відносно доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Судові витрати по справі покладено на позивача за її клопотанням.
Не погодившись з цим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги бажання відповідача спілкуватися з донькою, тоді як позивачка не давала такої можливості. Йому довелося звертатися до Служби у справах дітей Карлівської міської ради у липні 2019 року про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною. Також, на прохання позивачки, він надав згоду на реєстрацію дитини в с. Варварівка та погодився деякий час не турбувати їх нову сім'ю. При цьому, весь цей час регулярно сплачував аліменти у більшому розмірі, аніж встановлений судом.
Зазначає, що хоче виконувати батьківські обов'язки в повній мірі та налагодити спілкування з дочкою.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Світлик Я.В. посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 є батьком неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народженої позивачкою ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 , виданим 20 серпня 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Карлівського районного управління юстиції у Полтавській області ( а.с. 6).
Сторони перебували в шлюбі з 12.06.2013 року, який було розірвано рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 25.10.2017 року і у них, ІНФОРМАЦІЯ_4 , народилася донька - ОСОБА_4 ( а.с.6, 11).
Починаючи з дня розірвання подружніх відносин, донька ОСОБА_5 проживає разом з мамою, спочатку - у с.Іванівка, а з 2019 року - у с.Варварівка Полтавського (бувшого Карлівського) району Полтавської області.
Згідно відповіді на запит № 171/01-18 від 16 травня 2025 року наданої Комунальним некомерційним підприємством «Карлівський центр первинної медико-санітарної допомоги» декларація по вибір лікаря дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , заключено та підписана з лікарем-педіатром Карлівської АЗПСМ Решетняк Л.П., матір'ю ОСОБА_2 , яка супроводжує дитину на огляд до лікаря та контактує з приводу лікування. (а.с. 12)
Відповідно до характеристики учениці 4 класу Варварівського ліцею Мартинівської сільської ради Полтавського району Полтавської області ОСОБА_4 (за період перебування в дошкільній групі ліцею) № 32 від 14 травня 2025 року ОСОБА_4 відвідувала дошкільний підрозділ з 23.12.2019 по 01.09.2021. Мама приділяла належну увагу вихованню доньки. Вона систематично відвідувала дошкільний підрозділ. Брала активну участь у виховних заходах, які проводились в садочку. За час перебування в дитячому садочку ОСОБА_5 . Її рідний тато взагалі не відвідував заклад та не цікавився життям доньки в дошкільній групі. (а.с. 13)
З характеристики учениці 4 класу Варварівського ліцею Мартинівської сільської ради Полтавського району Полтавської області ОСОБА_4 № 33 від 14 травня 2025 року слідує, що ОСОБА_4 в школі навчається з першого класу. Мама приділяє належну увагу вихованню доньки. Вона систематично відвідує школу, цікавиться не лише успіхами доньки, але й справами класу, її стосунками з однокласниками, психоемоційним станом ОСОБА_5 , її самопочуттям. Бере активну участь в класних батьківських зборах, конференціях, залучається до вирішення організаційних питань класу. Тато ОСОБА_4 за час перебування в початковій школі навчанням та вихованням дитини не цікавиться. (а.с. 14)
Як вбачається з розрахунку заборгованості зі сплати аліментів № 21627/21-30 від 28 травня 2025 року протягом останніх п'яти років ОСОБА_1 виконував свої обов'язки щодо сплати аліментів, з липня 2024 року сукупний розмір заборгованості має від'ємне значення, тобто відповідач сплачував аліменти у більшому розмірі аніж було нараховано державним виконавцем (а.с. 54)
Крім того, матеріали справи містять відповідь Служби у справах дітей Карлівської районної державної адміністрації Полтавської області № 01-36/1019 від 20 серпня 2019 року на заяву ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з малолітньою донькою ОСОБА_8 , згідно якої службою у справах дітей проведено бесіду з ОСОБА_9 . Остатня зазначила, що ніколи не була проти та не перешкоджала спілкуванню доньки з батьком. (а.с. 55)
Рішенням виконавчого комітету Мартинівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 03.10.2025 року № 693/2025 відмовлено ОСОБА_1 у встановленні днів та годин спілкування з донькою ОСОБА_4 у зв'язку з нехтуванням ним виконанням батьківських обов'язків, тривалою відсутністю, як батька, в житті доньки, враховуючи думку малолітньої дитини, її стан здоров'я, особисту прихильність дитини до матері, відсутність домовленостей між батьками про години та дні зустрічі з дитиною. (а.с. 93-94)
Рішенням виконавчого комітету Мартинівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 03.10.2025 року № 694/2025, затверджено висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стосовно малолітньої доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виходячи виключно з інтересів дитини ( а.с.85-86)
Допитані при розгляді справ судом першої інстанції свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що вона працює вчителем початкових класів Варварівського ліцею Мартинівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, неповнолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 навчалася у зазначено навчальному закладі з першого по четвертий клас, в період її навчання рідний тато взагалі не відвідував навчальний заклад та не цікавився життям доньки, особисто вона з відповідачем ОСОБА_1 ніколи не контактувала і взагалі його не знає.
Свідок ОСОБА_12 суду пояснила, що вона працює вихователем дошкільного підрозділу Варварівського ліцею Мартинівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, неповнолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відвідувала дошкільний підрозділ з 23.12.2019 року по 01.09.2021 року , в період її перебування в дитсадочку, рідний тато взагалі не відвідував її та не цікавився життям доньки, особисто вона з відповідачем ОСОБА_1 ніколи не контактувала і взагалі його не знає.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що з матеріалів справи вбачається тривале невиконання відповідачем ОСОБА_1 своїх батьківських обов'язків, що є однією з підстав для позбавлення його батьківських прав.
Однак дослідивши всі обставини справи колегія суддів не може в повній мірі погодитися з даними висновками виходячи з наступного.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини 1, 2 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина 2 статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.
За положенням частини 6 статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року).
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (див. постанову Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц).
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
Відповідно до вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частинами 1 та 2 статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
ОСОБА_2 в обґрунтування підстав для позбавлення відповідача батьківських прав посилається на те, що останній не виконує своїх батьківських обов'язків, не цікавиться її успіхами, станом здоров'я, не піклується про духовний та фізичний розвиток доньки, не бере ні соціальної, ні педагогічної, ні матеріальної, грошової, чи будь-якої іншої участі у її вихованні.
Однак, при розгляді справи судом першої інстанції, а також при оскарженні судового рішення ОСОБА_4 посилався на те, що хоче бути присутнім в житті дочки, спілкуватися з нею, дбати про неї. Разом з цим зазначає, що позивачка перешкоджає йому у спілкуванні з дитиною та просила його не з'являтися в їх житті.
Колегія суддів звертає увагу, що особисті конфліктні відносини між батьками чи наявність у житті матері особи, яку вона вважає "кращим батьком" для дитини не може суперечити правам дитини на гармонійний розвиток та належне виховання і забезпечення її найкращих інтересів з боку біологічного батька.
Відсутність емоційного зв'язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2020року в справі № 753/9433/17.
З матеріалів справи вбачається, що батько хоче налагодити відносини з дочкою та бути присутнім її житті.
У свою чергу, розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).
Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов'язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.
Позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам стосовно дітей на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дітьми, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.
Тоді як з матеріалів справи вбачається, що батька хоче налагодити спілкування з дитиною та з вказаною метою звертався до органів опіки та піклування для встановлення днів та годин зустрічі з донькою.
За наявних обставин справи, враховуючи позицію відповідача, необхідним є саме забезпечення можливості батьку змінити своє відношення до батьківських обов'язків, та сприяти налагодженню відносин між ним та дитини.
Аналізуючи обставини справи в їх сукупності, беручи до уваги характер спірних правовідносин, відсутність доказів умисної поведінки відповідача щодо невиконання батьківських обов'язків, а також найкраще забезпечення прав дитини, колегія суддів вважає передчасними висновки суду першої інстанції про наявність підстав для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
За правилами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи задоволення апеляційної скарги з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягути судовий збір сплачений при подачі апеляційної скарги в розмірі 1453,44 коп.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382-384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 14 жовтня 2025 року - скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Виконавчий комітет Мартинівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, як орган опіки і піклування, про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір сплачений при подачі апеляційної скарги в розмірі 1453,44 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 23 лютого 2026 року
Головуючий суддя О.В. Чумак
Судді Ю.В. Дряниця
Г.Л. Карпушин