Справа: № 2а-3722/10/0670 Головуючий у 1-й інстанції: Мацький Є.М.
Суддя-доповідач: Парінов А.Б.
"13" січня 2011 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів: Земляної Г.В., Петрика І.Й.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2010 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,-
В травні 2010 року позивач звернувся до суду з позовом до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000911702/3 та № 0000301702/3 від 2 червня 2009 року.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2010 року позовні вимоги задоволено частково: визнано частково недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000911702/3 від 2 червня 2009 року в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 19141,33 грн. та за штрафними /фінансовими/ санкціями на суму 9567,66 грн., а всього на суму 28708,99 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0000301702/3 від 2 червня 2009 року в частині визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб по транспортних послугах та комісії на видачу кредиту.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову в частині задоволення позовних вимог.
В засідання учасники процесу не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного розгляду.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги колегія суддів визнала можливим розглядати справу в порядку письмового провадження.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а постанову суду -скасувати, виходячи з наступного.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нову постанову, якщо суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Судом першої інстанції встановлено наступні обставини.
В період з 13.11.2008 р. по 26.11.2008 р. працівниками Коростенської ОДПІ була проведена планова комплексна документальна перевірка діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1.10.2006 р. по 30.06.2008 р., про що був складений акт від 8.12.2008 р. № 306/334/17-02/НОМЕР_1.
Під час проведення перевірки були виявлені порушення ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України " Про прибутковий податок з громадян" та п.19.1 ст.19 Закону України " Про податок з доходів фізичних осіб", а саме занижено податок з доходів фізичних осіб в розмірі 39558,86 грн., в т.ч. за 2006 рік - 305,51 грн., за 2007 р. - 21628,05 грн., за 2008 рік - 17625,30 грн; та пп. 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України " Про податок на додану вартість", внаслідок чого занижено податок на додану вартість в сумі 35808 грн., а саме : за жовтень 2006 р. - 9566,67 грн., за серпень 2007 р. - 950 грн., за вересень 2007 р. - 1035,87 грн., за жовтень 2007 р.-2274 грн., за листопад 2007 р. - 716,66 грн., за грудень 2007 р. - 2114,19 грн., за січень 2008 р. - 18033,33 грн., за березень 2008 р. - 866,67 грн., за квітень 2008 р. - 250 грн.
На підставі акта перевірки були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 0000911702/3 від 2.06.2009 р., яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 35808 грн., та за штрафними /фінансовими/ санкціями 17904 грн., а всього 53712 грн. та № 0000301702/3 від 2 червня 2009 року, яким визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 38874,1 грн.
Правовою підставою для таких висновків контролюючого органу було завищення позивачем сум валових витрат на транспортні та маркетингові послуги, віднесення до складу валових витрат комісії за видачу кредиту та за обслуговування РРО.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги про часткове скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стосовно валових витрат на транспортні послуги виходив з того, що висновки відповідача щодо неправомірності віднесення позивачем до складу валових витрат сум по оплаті транспортних послуг та щодо включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених позивачем у зв'язку з придбанням транспортних послуг є безпідставними, оскільки валові витрати підтверджені наданими позивачем рахунками за транспортні послуги, платіжними дорученнями про перерахування коштів за транспортні послуги, актами здачі-приймання виконаних робіт по перевезенню вантажів та податковими накладними.
Крім цього, скасовуючи частково оскаржувані податкові повідомлення-рішення, суд першої інстанції вирішив, що висновок контролюючого органу про неправомірність віднесення позивачем до складу валових витрат на оформлення кредитів є безпідставним, оскільки відповідно до пп. 5.5.1. п.5.5 ст.5 Закону України " Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду.
Також суд першої інстанції прийшов до висновку, що безпідставним рішення податкової інспекції щодо неправомірного збільшення позивачем податкового кредиту на суму ПДВ 9566,67 грн. в жовтні 2006 р. / податкова накладна № 324 від 25.10.2006 р. ТОВ " Андрушівкацукор" в зв'язку з невикористанням придбаних товарно-матеріальних цінностей в господарській діяльності платника податків, так як будь-яких доказів цього факту надано не було відповідачем.
З врахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про визнання частково недійсними та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000911702/3 від 2 червня 2009 року в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 19141,33 грн. /транспортні послуги 9574,66 грн., інше - 9566,67 грн./ та за штрафними /фінансовими/ санкціями на суму 9567,66 грн., а всього на суму 28708,99 грн. та податкового повідомлення-рішення № 0000301702/3 від 2 червня 2009 року в частині визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб по транспортних послугах та комісії на видачу кредит.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що висновки суду першої інстанції стосовно правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат та до податкового кредиту сум, пов'язаних з операціями по придбанню транспортних послуг є помилковими у зв'язку з невірним застосуванням норм матеріального права, а саме п.п. 5.2.1 п. 5.2 та п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.ст. 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 та Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363.
Колегія суддів вважає наведені твердження апелянта такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
В силу вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Первинна транспортна документація відноситься до первинних документів, на основі яких ведеться бухгалтерський облік. Відповідно до п. 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України. Документування господарських операцій може здійснюватись з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містити реквізити типових або спеціалізованих форм.
Типові форми первинної транспортної документації, зокрема, товарно-транспортну накладну, затверджено спільним наказом Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 р. № 488/346. Відповідно до п. 2 вказаного наказу ведення вказаних форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності, незалежно від форм власності є обов'язковим.
В матеріалах справи відсутні договори про надання транспортних послуг та товарно-транспортні накладні, які б могли підтвердити реальний характер придбання таких послуг в контрагента та використання їх у власній господарській діяльності, з чого вбачається, що платник податку відніс до складу валових витрат суми без підтверджуючих первинних документів.
Виходячи з цього, колегія суддів вважає, що зазначені господарські операції позивача, на підставі яких були видані податкові накладні та віднесено до складу податкового кредиту не мали реального характеру.
Наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.
Колегія суддів, враховуючи викладене, приходить до висновку, що у разі фіктивності операцій визначення податкового кредиту (та, відповідно, включення витрат на здійснення таких операцій до складу валових витрат підприємства) слід визнати безпідставним, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) доказів сплати продавцеві вартості товару з ПДВ.
Виходячи з цього, податковий кредит та бюджетне відшкодування за такими операціями не можуть бути надані платникові податку, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими.
Виходячи з цього, висновок суду першої інстанції про скасування в цій частині оскаржуваних податкових повідомлень рішень є незаконним.
Крім цього, стосовно правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат комісії за видачу кредиту колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до пп. 5.5.1. п.5.5 ст.5 Закону України " Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати та нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податків.
Зважаючи на те, що в матеріалах справи відсутні докази використання комісії за видачу кредиту в господарській діяльності позивача, колегія суддів приходить до висновку, що віднесення оспорюваних сум до валових витрат не може вважатися в даному випадку правомірним.
Цим самим спростовується також і висновок суду першої інстанції про те, що рішення податкової інспекції щодо неправомірного збільшення позивачем податкового кредиту на суму ПДВ 9566,67 грн. в жовтні 2006 р. (податкова накладна № 324 від 25.10.2006 р. ТОВ " Андрушівкацукор") в зв'язку з невикористанням придбаних товарно-матеріальних цінностей в господарській діяльності платника податків є незаконним.
Відповідно до п. 7.4.1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
З матеріалів справи вбачається, що платник податку відніс до складу валових витрат суми без підтверджуючих документів - товарно-транспортних накладних, які б засвідчували факт реального здійснення господарської операції та не підтвердив їх використання в господарській діяльності. Зазначене підтверджує правомірність скасованих судом першої інстанції податкових повідомленнь-рішень податкової інспекції.
Колегія суддів, враховуючи викладене, приходить до висновку ,що визначення податкового кредиту (та, відповідно, включення витрат на здійснення таких операцій до складу валових витрат підприємства) слід визнати безпідставним, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) доказів сплати продавцеві вартості товару з ПДВ.
При скасуванні оскаржуваних повідомлень-рішень судом першої інстанції не враховано, що податкові накладні, що є в матеріалах справи, не є безумовною підставою віднесення суми ПДВ до податкового кредиту для отримання податкового кредиту, оскільки позивач повинен використовувати такі послуги в межах господарської діяльності та за результатами такої діяльності повинен отримати економічний ефект.
Відповідно до ч. 3 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Згідно пп. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним так, як прийняте з порушення норм матеріального права та необґрунтованим -при неповному з'ясуванні обставин, що призвело до неправильного вирішення справи, постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2010 року належить скасувати і прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області задовольнити.
Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2010 року в частині задоволення позовних вимог, а саме: визнання частково недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000911702/3 від 2 червня 2009 року в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 19141,33 грн. та за штрафними /фінансовими/ санкціями на суму 9567,66 грн., а всього на суму 28708,99 грн. та визнання частково недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000301702/3 від 2 червня 2009 року в частині визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб по транспортних послугах та комісії на видачу кредиту - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо його було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу -з дня складення постанови в повному обсязі (стаття 212 КАС України).
Головуючий суддя
Судді