22 грудня 2010 р. м. Чернівці Справа № 2а-310/10/2470
Чернівецький окружний адміністративний суду в складі судді:
головуючого судді - Дембіцького П.Д.;
при секретарі судового засідання -Маркуц Х.М.
за участю представника позивача: надав клопотання про розгляд справи без його участі;
представника відповідача: Головач Ю.І. (за довіреністю);
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Контрольно-ревізійного управління в Чернівецькій області до Віженської сільської ради,-
На підставі ч.3 ст.160 КАС України в судовому засіданні 22.12.10 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Про час складання постанови у повному обсязі повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167, п.2 ч.2 ст. 186 КАС України.
Контрольно-ревізійне управління в Чернівецькій області звернулося до Чернівецького окружного адміністративного суду про стягнення з Віженської сільської ради до місцевих бюджетів фінансових ресурсів у сумі 10383,80 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у ході проведення ревізії -фінансово господарської діяльності Віженської сільської ради працівниками КРВ у Вижницькому районі КРУ в Чернівецькій області виявлені порушення у частині недоотримання фінансових ресурсів бюджетами -орендної плати за землю місцевими бюджетами за неоформленими договірними відносинами в сумі 10383,80 грн. та інші. Крім того, позивач у своїх позовних вимогах зазначив, що приватний підприємець ОСОБА_2 використовує земельну ділянку площею 0,7 га на якій знаходиться будівля колишнього туб відділення Вижницької ЦРЛ, яке придбана останньою згідно договору-купівлі продажу. Також позивач зазначив, що відповідно до рішення ІV сесії V скликання від 01.11.2006 року сесія надала дозвіл ОСОБА_2 на розробку проекту відведення земельних ділянок при цьому договори оренди за користування земельними ділянками та обставини користування земельними ділянками не досліджувались.
У зв'язку з зазначеними обставинами позивач 21.01.2009 року на адресу Відповідача направив вимогу про усунення виявлених ревізією порушень, у тому числі вказав забезпечити поступлення в дохід місцевих бюджетів недоотриманих фінансових ресурсів від ПП ОСОБА_2 коштів у сумі 10383,80 грн. Так як, відповідачем -Виженською сільською радою не забезпечено повне виконання Вимоги КРВ у Вижницькому районі, коштів у сумі 10383,80 грн., тому позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
Разом з тим, позивач - КРУ в Чернівецькій області надав письмове клопотання про зміну позовних вимог, виклавши в наступній редакції, а саме залучити , як другого відповідача у справі ПП ОСОБА_2, яка використовує земельну ділянку 0,7 га на якій знаходиться будівля колишнього туб відділення Вижницької ЦРЛ,, а п. 2 позовної заяви КРУ в області викласти в редакції, прийняти рішення яким стягнути з ПП ОСОБА_2 в дохід місцевого бюджету кошти на загальну суму 10383,80 грн, за самовільне використання нею земельної ділянки. Представник позивача 20.01.2010 року у судовому засіданні підтримав змінені позовні вимоги, в повному обсязі. Враховуючи клопотання позивача до розгляду у справі було залучено ПП ОСОБА_2, як другого відповідача.
Представник відповідача Виженської сільської ради у судовому засіданні не заперечував про розгляд справи у відсутності позивача, який надав клопотання про розгляд справи без його участі, а також відсутності другого відповідача, на підставі наданих документів.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, та зазначив що відповідно до вимог ст. 125 Земельного кодексу України право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації, а ст. 126 Земельного кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, а право оренди земельної ділянки -договором оренди землі. Так як ПП ОСОБА_2 не користується земельною ділянкою, відомостей про самовільне захоплення земельної ділянки не має, договір оренди на вказану земельну ділянку не укладено, а тому селищна рада не може стягнути орендну плату з суб'єктів господарювання в яких відсутні договори оренди, а також укласти договори оренди на земельні ділянки без правоустановчих документів відповідно до вимог чинного законодавства. Разом з тим представник відповідача зазначив, що позивач не визначив взагалі належність земельної ділянки, не визначив належність земельної ділянки з даними відділу земельних ресурсів, не зазначив, якою методикою керувався про визначення суми боргу, не встановив винних осіб з числа Виженської сільської ради, до відповідальності нікого не притягувалося, прокуратурою Вижницького району Чернівецької області перевірки за вказаними обставинами, не проводилося.
У зв'язку з зазначеними обставинами просив у позові КРУ в Чернівецькій області відмовити, при цьому надавши письмові заперечення на позов та письмові докази. (а.с. 39-60)
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд,-
15 січня 2009 року працівники контрольно-ревізійного відділу у Вижницькому районі Чернівецької області на підставі направлення № 103 від 16.12.2008 року провели ревізію формування та виконання сільською бюджету, фінансово-господарської діяльності установ, що утримуються з цього бюджету у Виженській сільській раді за період з 01.11.2006 року по 30.10.200 року. За наслідками ревізії складено Акт № 24-21-42/3 від 15.01.2009 року, де зазначено, що приватний підприємець ОСОБА_2 використовує земельну ділянку площею 0,7 га на якій знаходиться будівля колишнього тубвідділення Вижницької ЦРЛ, яке придбана останньою згідно договору-купівлі продажу, а також, що відповідно до рішення ІV сесії V скликання від 01.11.2006 року сесія надала дозвіл ОСОБА_2 на розробку проекту відведення земельних ділянок при цьому договори оренди за користування земельними ділянками та обставини користування земельними ділянками не досліджувались, договори не укладалися.
На підставі зазначеного Акту 24-21-42/3 від 15.01.2009 року відповідачеві 21.01.2009 року за № 24-21-13/37 направлено вимоги про усунення виявлених ревізією порушень, у тому числі вказав забезпечити поступлення в дохід місцевих бюджетів недоотриманих фінансових ресурсів від ПП ОСОБА_2 коштів у сумі 10383,80 грн. та інші.
Представник Відповідача -Виженської сільська рада по виконанню пункту вимоги щодо забезпечення недоотриманих фінансових ресурсів від ПП ОСОБА_2 за оренду землі коштів у сумі 10383,80 грн. зазначив, про неможливість стягнення орендної плати з суб'єктів господарювання в яких відсутні договори оренди, а також укласти договори оренди на земельні ділянки без правоустановчих документів відповідно до вимог чинного законодавства. Відповідно до вимог ст. 125 Земельного кодексу України право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Звернув увагу на те, що ДП «Центр державного земельного кадастру»надало довідку у якій зазначено, що інформація у базі даних відсутня (а.с. 39-40,91).
Дослідженням Акту ревізії № 24-21-42/3 від 15.01.2009 року встановлено, що позивач, у ході ревізії не встановив та не надав суду вичерпних доказів щодо належності земельних ділянок наданих в оренду ОСОБА_2, не встановив наявності відсутності договорів оренди земельної ділянки та їх причин, не встановив наявність технічної документації на земельні ділянки та їх правовий статус, не встановив винних з числа посадових осіб Виженської сільської ради за те, що не укладено договір оренди спірної земельної ділянки внаслідок дій або бездіяльності яких допущено порушення законодавства та завдано матеріальну шкоду (збитки), як передбачено пунктом 2.10 Наказу N 346/1025/685/53, до адміністративної відповідальності не притягнув.
Крім того, представник відповідача надав суду письмове заперечення та зазначив, що відповідно до вимог ст. 125 Земельного кодексу України право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації, а ст. 126 Земельного кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, а право оренди земельної ділянки -договором оренди землі. Так як відомостей про самовільне захоплення земельної ділянки ПП ОСОБА_2,не має, договір оренди на вказану земельну ділянку не укладено, тому селищна рада не може стягнути орендну плату з суб'єктів господарювання в яких відсутні договори оренди, а також укласти договори оренди на земельні ділянки без правоустановчих документів відповідно до вимог чинного законодавства. (а.с. 39-40).
Будучи допитаною у судовому засіданні 29.12.2009 року ОСОБА_2 позовні вимоги не визнала, та зазначила, що договору оренди на земельну ділянку з нею не укладалося, відповідно до вимог ст. 125 Земельного кодексу України право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Самовільно земельну ділянку не займала на вказаній земельній ділянці площею 0,7 га знаходиться будівля колишньої Вижницької ЦРЛ, яке придбано останньою згідно договору-купівлі продажу від 19.12.2005 року, однак договору оренди на вказану земельну ділянку не укладено. (а.с. 85-86)
Дослідженням Постанови по справі «Про адміністративне правопорушення № 044815 від 16 січня 2009 року», встановлено, що під час проведення вказаної ревізії у головного бухгалтера Виженської сільської ради виявлено порушення щодо неналежного ведення бухгалтерського обліку з встановленого порядку, що є порушенням п.1 ст. 3, п.7 ст.8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16 липня 1999 року № 996-ХІV.
Дослідженням протоколу про адміністративне правопорушення № 044113 від 16 січня 2009 року, встановлено, що під час проведення вказаної ревізії фінансово-господарської діяльності у головного бухгалтера виявлено порушення щодо неналежного ведення бухгалтерського обліку, що є порушенням п.1 ст.3, п.7 ст. 8 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16 липня 1999 року № 996-ХІV.
Отже проаналізувавши постанову та протокол про адміністративне правопорушення слід прийти до висновку, що позивачем у ході ревізії не встановлення фактів порушень Земельного законодавства посадовими особами Виженської сільської ради, та ПП ОСОБА_2, розміру матеріальної шкоди (збитків), посадових (службових) осіб, внаслідок дій або бездіяльності яких допущено порушення законодавства та завдано матеріальну шкоду на суму заявлену до стягнення.
Згідно відповіді від 22.12.2010 за № 74/2284 вих-10 прокурора Вижницького району Чернівецької області вбачається, що позивачем -КРУ Чернівецької області Акт ревізії № 24-21-42/3 від 15.01.2009 року фінансово господарської діяльності Виженської сільської ради, для прийняття рішення у порядку ст. 97 КПК України стосовно посадових осіб сільської ради, не надходив. Водночас слід зазначити, що сам позивач у разі не направлення прокурору вказаного акту для прийняття рішення з вказаного питання, а також не встановивши та не притягнувши винних осіб до відповідальності погодився з відсутністю правових підстав для звернення з позовом з вказаного питання, а також і тим, що правовідносини сільської ради, статус земельної ділянки на якій знаходяться будівлі, які згідно договору купівлі продажу належать ПП ОСОБА_2 не досліджувалися.
Щодо вимоги КРУ про проведення позовної роботи по відшкодуванню недоотриманих фінансових ресурсів внаслідок комерційного використання земельних ділянок без оформлення договірних відносин, то її виконання фактично зводиться до зобов'язання відповідача звернутися до суду. Суд вважає таке зобов'язання незаконним, оскільки відповідно до ч.3 статті 6 КАС України суб'єкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду, а не обов'язок.
Крім того, суд вважає судове рішення з таким зобов'язанням невиконуваним, оскільки звернення до суду з вимогами до землекористувачів відшкодувати плату за користування землею можливе тільки при наявності догорів оренди. Адже відповідно до ст. 21 Закону України «Про оренду землі»орендна плата -це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю, відповідальність за не здійснення орендної плати встановлюються у договорі оренди.
При цьому суд зауважує, що право на судовий захист передбачає не лише ухвалення правосудного судового рішення, а й реальне виконання цього рішення.
Проаналізувавши матеріали справи, письмові докази слід прийти до висновку, що позивач не встановив винних з числа посадових осіб Виженської сільської ради, а також з боку ПП ОСОБА_2 щодо недоотримання Земельного законодавства та ненадходження фінансових ресурсів місцевими бюджетами внаслідок не укладання договорів оренди за користування земельними ділянками, не взяв до уваги обставини щодо відсутності технічної документації на земельну ділянку, не визначив її правовий статус, не встановив належність земельних ділянок, та не довів своєї правомірної діяльності щодо заявлених позовних вимог про стягнення спершу з Виженської сільської ради, а в послідуючому з ПП ОСОБА_2 до місцевих бюджетів фінансових ресурсів у сумі 10383,80 грн.
Разом з тим слід зазначити, що статус державної контрольно-ревізійної служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначаються Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні»(далі-Закон). Державна контрольно-ревізійна служба у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами, актами Президента та Кабінету Міністрів України, а також спільним Наказом від 19.10.2006 N 346/1025/685/53 Зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 році за N 1166/13040 «Про затвердження Порядку взаємодії органів державної контрольно-ревізійної служби, органів прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки України (далі-Наказ).
Відповідно до пункту 2.10 Наказу N 346/1025/685/53, документування результатів ревізії здійснюється відповідно до законодавства з питань державного фінансового контролю. При цьому в акті ревізії обов'язково відображаються встановлені факти порушень законодавства (назва, дата, номер, стаття чи пункт нормативно - правового акта), розмір матеріальної шкоди (збитків), посадові особи, внаслідок дій або бездіяльності яких допущено порушення законодавства та завдано матеріальну шкоду.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону "Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів, або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.
Права державної контрольно-ревізійної служби визначені у статтях 7 - 10 Закону «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні», якими останні зобов'язані керуватися, а саме:
Статтею 7 Закону, передбачено, що КРУ надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам міністерств та інших органів виконавчої влади, державних фондів, бюджетних установ, а також підприємств, установ і організацій, які отримують кошти з бюджету та з державних валютних фондів, що ревізуються або перевіряються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями або перевірками приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства;
Пунктом 8 вказаної статті визначено, що у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, одержані міністерствами та іншими органами виконавчої влади, державними фондами, бюджетними установами, а також підприємствами, установами і організаціями, які отримують кошти з бюджету та з державних валютних фондів, за незаконним угодами, без встановлених законом підстав та з порушенням чинного законодавства;
Згідно статті 9 Закону надано право накладати у випадках, передбачених законодавчими актами, на керівників та інших службових осіб міністерств та інших органів виконавчої влади, державних фондів, бюджетних установ, а також підприємств, установ і організацій, які отримують кошти з бюджету та з державних валютних фондів, адміністративні стягнення";
Статтею 10 Закону надано право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів";
Відповідно до ст. 15 Закону законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що ревізуються.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач, звернувшись із даним позовом, обрав спосіб захисту порушеного права, який не відповідає способам, визначеним законом.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Викладене свідчить про те, що суд, як орган судової влади, повинен діяти у відповідності до Конституції та Законів України і захищати порушене право в спосіб установлений законом.
Зокрема, пунктом 8 статті 10 Закону визначено підстави, з яких контрольно ревізійна служба має право звертатися до суду, а саме у разі якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Статтею 7 Закону передбачено, що КРУ має право ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства (зокрема, й у разі неправильного їх використання під час здійснення господарської діяльності).
Виходячи з аналізу вимог приведених Законів, нормативних документів, та дослідивши докази, суд приходить до висновку, що Позивач не дотримався встановленого порядку визначення розміру завданих збитків, встановленню винних осіб та дослідження коштів отриманих з державного бюджету за незаконними угодами без встановлених законом підстав з порушенням чинного законодавства, не надав доказів протиправної діяльності посадових службових осіб, а тому його дії є безпідставними, а також необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам вказаних норм Закону.
З урахуванням пояснень сторін, досліджених письмових доказів, встановлених на підставі аналізу норм Закону, суд приходить до висновку, що вимоги позивача не відповідають вимогам частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та порушують вимоги ст. 19 Конституції України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ході судового розгляду справи Позивач, як суб'єкт владних повноважень не довів належним чином правомірність вчинених ним дій та не надав суду доказів протиправності дій службових осіб Виженської сільської ради та ПП ОСОБА_2 щодо виконання його позовних вимог.
Водночас, суд вважає за необхідне констатувати, що за змістом п. 1 ч. 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юстиції (адміністративна справа) - публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування чи їхня посадова чи службова особа
Частиною 3 статті 19 Господарського кодексу України визначено, що однією з сфер державного фінансового контролю за господарською діяльністю суб'єктів господарювання є збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин - за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності. Частиною 4 зазначеної статті Господарського кодексу України передбачено, що органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами.
Згідно частини 2 статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного чи господарського судочинства.
Заявлений Контрольно-ревізійним управлінням позов не містить вимог на врегулювання публічно-правового спору, а має місце щодо стягнення коштів.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів юридичних осіб у сфері публічно правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, втому числі на виконання делегованих повноважень, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи Законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно п. 1 ч.1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції -переданий на вирішення адміністративного суду публічно -правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади. Орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до п.п. 1,4 ч. 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках встановлених законом, а також на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Акт ревізії фінансово-господарської діяльності Бобовецької сільської ради не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не спричиняє виникнення будь-яких прав і обов'язків осіб чи суб'єктів владних повноважень, а отже, не породжує правовідносин, що може бути предметом спору.
Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Отже, суди розглядають виключно спори, які виникають між учасниками певних правовідносин.
Виходячи з наведеного, слід зазначити, що відсутність правовідносин виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
За наведених вище обставин, суд вважає, що позов, не підлягає задоволенню.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Відповідно до ч. 4 ст. 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 8, 9, 69-71, 94, 86, 100, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Відмовити в задоволенні адміністративного позову.
Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова не набрала законної сили.
Відповідно до частини першої статті 185, частини першої -другої, четвертої статті 186 КАС України, сторони які беруть участь у справі , мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд.
Повний текс постанови виготовлено 27 грудня 2010 року.
Суддя П.Д. Дембіцький