04 березня 2026 року
м. Київ
справа № 990/579/25
адміністративне провадження № П/990/579/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів Васильєвої І. А., Гончарової І. А., Хохуляка В. В., Юрченко В. П.,
за участю секретаря судового засідання Ловецкого В. Л. та учасників справи:
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Петренко Ю. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання Вищої кваліфікаційної комісії суддів про закриття провадження в адміністративній справі № 990/579/25 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду як суду першої інстанції позовну заяву до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), в якій просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 25.09.2025 № 92/ко-25 "Про дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді";
- зобов'язати Комісію припинити кваліфікаційне оцінювання ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді, призначене рішенням ВККС від 07.06.2018 № 133/зп-18.
Підстави позову пов'язані з процедурними порушеннями, які, на думку позивачки, мали місце під час ухвалення оскаржуваного рішення. Зокрема, вона вважає, що Комісія не мала правових підстав застосовувати до неї процедуру кваліфікаційного оцінювання, оскільки така процедура передбачена лише щодо суддів, призначених на посаду або обраних до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)". Водночас позивачку було призначено на посаду судді вже після цього.
Крім того, позивачка акцентує увагу на порушенні процедури розгляду та права на участь у співбесіді. На її переконання, засідання було продовжено за її відсутності, хоча питання належного повідомлення та поважності причин неявки не було вирішено належним чином. Зокрема, вона наголошує на відсутності рішення повноважного складу ВККС, яким би було встановлено факт систематичної неявки судді.
Верховний Суд ухвалою від 12.12.2025 відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження.
31.12.2025 до Верховного Суду надійшло клопотання відповідача про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Обґрунтовуючи правові підстави для закриття провадження у справі, відповідач вказував про те, що відповідно до частин сьомої, восьмої статті 101 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» рішення Комісії можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом, а рішення Комісії щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.
Рішення Комісії про невідповідність займаній посаді із рекомендацією про звільнення судді є істотним у процедурі запровадженого державою кваліфікаційного оцінювання. Водночас, така процедура здійснюється у декілька етапів, а кінцеве рішення приймається виключно Вищою радою правосуддя, яка і вирішує, чи особа залишається на посаді судді або звільняється з посади на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України.
Тобто Комісія у цій процедурі виконує функцію безпосереднього організатора проведення кваліфікаційного оцінювання і підведення його підсумків, а Вища рада правосуддя - застосовує відповідні наслідки. Рішення Комісії про оцінювання є підставою для відповідної рекомендації про звільнення, тому обставини прийняття цього рішення повинні перевірятися судом лише після та разом з ухваленим рішенням Вищої ради правосуддя за результатами такої рекомендації.
16.01.2026 до Верховного Суду від позивачки надійшли заперечення на клопотання про закриття провадження у справі з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 20.02.2025 у справі № 990/62/24.
Позивачка у своїх запереченнях наголошує на тому, що особливістю справи, яка розглядається, є те, що підставою позову є не мотиви, з яких ВККС дійшла висновку про те, що позивачка не відповідає посаді судді (у цій частині позивачка погоджується з тим, що з цих підстав оскарження рішення Комісії можливе лише після його перегляду Вищою радою правосуддя), а процедурні порушення, оскільки до неї була застосована процедура, яка законом не передбачена.
Колегія суддів, заслухавши пояснення учасників справи, виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон про судоустрій) суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Крім того, частина третя статті 88 Закону про судоустрій вказує на те, що рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
1) склад членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;
2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання;
3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;
4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.
При застосуванні норм статті 88 Закону про судоустрій колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, сформовані при оцінці подібних правовідносин в пунктах 52-54 постанови від 20.02.2025 у справі № 990/62/24, а саме:
« 52. Отже, Велика Палата Верховного Суду змушена констатувати той факт, що коли межі ініційованого оскарження рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, не торкаються питання надання оцінки мотивам ухваленого рішення, то ВРП позбавлена повноважень надавати оцінку таким підставам.
53. Аналіз наведених правових норм крізь призму сталої практики Верховного Суду щодо оскарження рішень ВККС, ухвалених за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, з урахуванням меж оскарження відповідного рішення, що є предметом розгляду в цій справі, дає підстави для висновку про можливість здійснення судового контролю щодо рішень ВККС за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання в частині перевірки цих рішень на наявність наведених в законі процесуальних порушень, перевірка яких не входить до повноважень ВРП.
54. Іншими словами, ВРП уповноважена оцінювати обґрунтованість рішення ВККС з відповідною рекомендацією для прийняття на її основі свого кінцевого рішення, однак не перевіряє дотримання ВККС процедури прийняття рішень. Отже, учасник кваліфікаційного оцінювання може оскаржити такі порушення в судовому порядку».
Від таких висновків Велика Палата Верховного Суду у подальшому не відступила.
У справі, що розглядається (№ 990/579/25), як і у справі № 990/62/24, позивачка оскаржує застосування до неї процедури кваліфікаційного оцінювання, яка, на її переконання, не передбачена законом.
Так, відповідно до підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV Конституції України відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", має бути оцінена в порядку, визначеному законом.
На переконання позивачки, наведене положення спрямоване на проведення оцінювання лише щодо суддів, які набули статусу судді до набрання чинності зазначеними конституційними змінами, тобто до 30 вересня 2016 року.
Водночас у спірних правовідносинах позивачку було призначено на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва Указом Президента України від 28.09.2017 № 297/2017, тобто після набрання чинності відповідними змінами до Конституції України.
З огляду на це позивачка вважає, що вона не належить до категорії суддів, щодо яких має проводитися кваліфікаційне оцінювання відповідно до підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV Конституції України, оскільки зазначене оцінювання, на її думку, стосується виключно суддів, призначених або обраних до внесення відповідних змін до Конституції України, тоді як її було призначено після внесення зазначених змін.
Крім того, позивачка зазначає, що відповідно до пункту 20 розділу XII Закону про судоустрій відмовою від проходження оцінювання судді на відповідність займаній посаді вважається систематична (тричі) неявка судді на будь-який з етапів такого оцінювання за відсутності поважних причин або за відсутності інформації про причини такої неявки.
Водночас факт відмови судді від проходження оцінювання на відповідність займаній посаді встановлюється рішенням Комісії у пленарному складі.
З огляду на це позивачка вважає, що встановлення факту відмови судді від проходження оцінювання, у тому числі у випадку систематичної неявки на відповідні етапи оцінювання, належить до повноважень саме Комісії у пленарному складі, а не її колегії.
При цьому, як зазначає позивачка, матеріали справи не містять відомостей про проведення засідання Комісії у пленарному складі з питання встановлення факту її відмови від проходження оцінювання.
Таким чином, Вища рада правосуддя, розглядаючи подання ВККС про звільнення судді з посади за результатами кваліфікаційного оцінювання, уповноважена перевіряти обґрунтованість рішення ВККС, зокрема оцінювати мотиви, які стали підставою для висновку Комісії про невідповідність судді займаній посаді, однак не здійснює перевірку дотримання ВККС процедури прийняття відповідного рішення.
Натомість питання дотримання процедури проведення кваліфікаційного оцінювання та ухвалення відповідного рішення ВККС можуть бути предметом судового контролю.
У справі, що розглядається, позивачка не ставить під сумнів мотиви, з яких ВККС дійшла висновку про її невідповідність займаній посаді, та не оскаржує їх змістовної оцінки. Ба більше, у своїх поясненнях вона прямо зазначає, що усвідомлює те, що оскарження рішення ВККС з підстав незгоди з такими мотивами можливе лише після його розгляду Вищою радою правосуддя.
Водночас доводи позову зводяться до тверджень про застосування до позивачки процедури кваліфікаційного оцінювання, яка, на її переконання, не передбачена законом, а також до посилань на порушення порядку встановлення факту її відмови від проходження такого оцінювання.
Таким чином, наведені позивачкою аргументи стосуються саме процедурних аспектів проведення кваліфікаційного оцінювання та прийняття рішення ВККС, перевірка яких, відповідно до наведеного вище правового висновку Великої Палати Верховного Суду, не належить до повноважень Вищої ради правосуддя під час розгляду подання про звільнення судді, а може бути здійснена виключно судом у порядку судового контролю.
За таких обставин доводи позивачки щодо неправомірності застосування до неї процедури кваліфікаційного оцінювання та порушення порядку встановлення факту відмови від його проходження підлягають оцінці саме судом у межах цього провадження.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність передбачених пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України підстав для задоволення клопотання представника ВККС про закриття провадження у справі.
Керуючись статтями 238, 248, 250, 256 КАС України, суд
Відмовити у задоволенні клопотання представника Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про закриття провадження в адміністративній справі № 990/579/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
Повний текст ухвали виготовлено 04.03.2026.
Головуючий суддя І. В. Дашутін
Судді І. А. Васильєва
І. А. Гончарова
В. В. Хохуляк
В. П. Юрченко