про відмову у забезпеченні позову
04 березня 2026 рокум. ПолтаваСправа № 440/2400/26
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Костенко Г.В., розглянувши клопотання розглянувши клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
04 березня 2026 через "Електронний суд" до подачі позову надійшло клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову, в якому останній просить заборонити Бориспільському РУП ГУНП в Київській області та іншим підрозділам Національної поліції України здійснювати моє адміністративне затримання та доставлення районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, на підставі звернення ІНФОРМАЦІЯ_2 від 31.01.2026.
Частиною 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Вирішуючи клопотання ОСОБА_2 про забезпечення позову, суд дійшов таких висновків.
Частиною 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно із статтею 153 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 2) одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
У разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен подати відповідну позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.
Відповідно до частини 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частиною 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України Позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Частиною 2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Таким чином, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Спосіб забезпечення позову має бути безпосередньо пов'язаним з предметом спору, співмірним суті порушеного права та водночас запобігати порушенню прав інших осіб, тобто в основі має бути принцип збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
В обґрунтування клопотання про забезпечення позову позивачем зазначено, що ОСОБА_1 не може вільно пересуватися за межами житла, у тому числі, виконувати свої професійні обов'язки адвоката (виїжджати для участі у проведенні слідчих та процесуальних дій, брати безпосередню участь у судових засіданнях тощо), оскільки, у будь-який момент, можу бути затриманий органами Національної поліції України.
Суд зазначає, що сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 77 КАС України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Застосування судом обраних позивачем заходів забезпечення позову не може ґрунтуватися лише на припущеннях позивача, як і суду. Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що надані докази та доводи позивача на цьому етапі переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.
Верховний Суд у постанові від 08 червня 2023 року у справі №160/1140/23 висловив правову позицію про те, що можливі у майбутньому порушення прав позивача, які ще не наступили взагалі і невідомо, чи настануть у подальшому, не є самостійною і достатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову.
Вимоги клопотання про забезпечення позову фактично обґрунтовані посиланням на очевидну протиправність дій відповідача щодо внесення відомостей до Єдиного електронного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про порушення правил військового обліку відносно ОСОБА_1 та відомостей про його розшук.
Суд зазначає, порушення правил військового обліку - це невиконання або неналежне виконання встановлених законодавством вимог щодо реєстрації, оновлення даних та виконання обов'язків військовозобов'язаними, призовниками, а також резервістами. Такі дії можуть виражатися у непостановці на облік, несвоєчасному оновленні даних, ухиленні від медичних оглядів чи військової служби, а також у порушеннях з боку роботодавців тощо.
В разі виявлення порушення особою правил військового обліку така особа підлягає притягненню до адміністративної відповідальності.
Відповідно до правил ведення військового обліку в разі виявлення порушення правил військового обліку районні ТЦК та СП звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції (у разі неможливості складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення) для доставлення особи, яка скоїла адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП, з метою складення протоколу про адміністративні правопорушення, до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому ця особа перебуває (повинна перебувати) на військовому обліку.
Після отримання такого звернення органи поліції здійснюють розшук та доставлення особи до ТЦК та СП для складення протоколу про вчинення адміністративного правопорушення.
Отже, відмітка в електронному військово-обліковому документі про порушення правил військового обліку означає, що ТЦК звернувся до органів поліції щодо доставлення громадянина за вчинення адміністративного правопорушення для складення протоколу про вчинення адміністративного правопорушення та можливого притягнення до відповідальності.
Наведені позивачем у клопотанні про забезпечення позову аргументи не дають підстави вважати, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду у цій справі, в якій предметом спору є визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо внесення відомостей до Єдиного електронного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про порушення правил військового обліку відносно ОСОБА_1 , та відомостей про його розшук.
У разі задоволення позовних вимог позивача ефективний захист та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, буде можливий. Дії щодо розшуку та доставлення особи до ТЦК та СП для складення протоколу про вчинення адміністративного правопорушення не призводять до незворотних наслідків.
Щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваних дій та порушення такими діями прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то вони повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом.
Тобто суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивачів до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має встановити наявність саме таких ознак, які свідчать про протиправність оскаржуваного рішення/дій поза обґрунтованим сумнівом, а не встановлювати правомірність/протиправність оскаржуваного рішення чи дії на цій стадії.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 12 березня 2025 року у справі № 380/20209/24.
У даному випадку протиправність чи правомірність оскаржуваних дій відповідача може бути встановлена судом тільки на підставі з'ясування всіх фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, під час розгляду адміністративної справи по суті. Стверджувати про правомірність чи неправомірність оспорюваних дій на даний час неможливо.
Позивачем ОСОБА_1 не доведено наявності підстав, передбачених частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, які є обов'язковими для постановлення ухвали про забезпечення позову.
Підсумовуючи викладене вище, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, тому у задоволенні клопотання ОСОБА_1 забезпечення позову слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 150-154, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення ухвали до Другого апеляційного адміністративного суду, в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Г.В. Костенко