Україна
Апеляційний суд міста Києва
Справа № 11-а-2374/10 Головуючий у суді першої інстанції Рибак І. О.
Категорія - ч.4 ст. 296 КК України Доповідач Єфімова О.І.
29 листопада 2010 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді - Слинька С. С.,
суддів - Єфімової О.І., Дембовськго С. Г.,
за участю прокурора - Карпука Ю. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції на вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 03 вересня 2010 року,
Вироком суду
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, зареєстрованого в ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2, проживаючого в АДРЕСА_1, судимого:
14 вересня 1999 року Вишгородським районним судом Київської обл. за ч. 1 ст. 101, 44 КК України (в редакції Закону від 1960 р.) до 1 року виправних робіт з відрахуванням 10 відсотків заробітку;
01 лютого 2008 року Вишгородським районним судом Київської обл. за ч. 2 ст. 121; ч. 2 ст. 125, 70 КК України на 5 років позбавлення волі;
21 березня 2006 року Володимирським районним судом Рівненської обл. за ст. 391, 71 КК України на 3 три роки позбавлення волі,
засуджено за ст. 296 ч. 4 КК України на 3 роки позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_2 залишено без змін, - утримання під вартою в Київському СІЗО № 13 ДДУПВП.
ОСОБА_2 вироком суду засуджений за те, що 16 травня 2010 року приблизно о 15:00 год., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись біля ставка № 4, який розташований на території парку «Феофанівський» за адресою: м. Київ, вул. Лебедєва, 32, де у забороненому місці ловив рибу, безпричинно з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, вчинив конфлікт з охоронцем ОСОБА_3, який зробив ОСОБА_2 зауваження з приводу заборони на ловлю риби. Під час конфлікту ОСОБА_2 на зроблені зауваження не реагував та став висловлюватись в адресу ОСОБА_3 нецензурною лайкою. Після чого, ОСОБА_2, наблизившись до ОСОБА_3, наніс йому удар кулаком в обличчя та штовхнув останнього у воду, утримуючи за одяг. Відпустивши ОСОБА_3, ОСОБА_2 вийшов на берег та дістав з кишені свого одягу ніж, яким наніс удар ОСОБА_3 в область правої щоки, застосувавши, таким чином, предмет, заздалегідь заготовлений для нанесення тілесних ушкоджень. Внаслідок протиправних дій ОСОБА_2, потерпілому ОСОБА_3 згідно висновку експерта від 02 липня 2010 року № 283/1 були нанесені легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
В апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, не оспорюючи фактичних обставин справи, встановлених судом, правильності кваліфікації дій засудженого ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального закону, а саме ст. 55 КК України (в редакції Закону від 1960 р.), просив вирок суду змінити шляхом виключення із вступної частини вироку відносно ОСОБА_2 посилання на судимість за вироком Вишгородського районного суду Київської обл. від 14 вересня 1999 року.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який просив апеляцію задовольнити та вирок суду змінити, виключивши із вступної частини посилання на судимість ОСОБА_2 за вироком Вишгородського районного суду Київської області від 14 вересня 1999 року, провівши судові дебати, перевіривши матеріали справи та доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні зазначеного злочину при обставинах, викладених у вироку, ґрунтується на зібраних у встановленому законом порядку та перевірених судом доказах, в тому числі показаннях засудженого, який повністю визнав свою вину.
Кваліфікація дій ОСОБА_2 за ст. 296 ч.4 КК України є правильною.
Призначене ОСОБА_2 покарання за вчинене злочинне діяння, відповідає вимогам ст. 65 КК України та є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
Разом з тим, доводи, викладені в апеляції прокурора щодо порушення судом першої інстанції правил обчислення строків погашення судимості, знайшли своє підтвердження матеріалами справи.
Згідно п. 4 ст. 55 КК України (в редакції Закону від 1960 р.), такими, що не мають судимості визнаються особи, засуджені до виправних робіт, якщо протягом одного року з дня відбуття покарання вони не вчинять нового злочину.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2, був засуджений вироком Вишгородського районного суду Київської області від 14 вересня 1999 року за ч. 1 ст. 101, 44 КК України (в редакції Закону від 1960 р.) до 1 року виправних робіт з відрахуванням 10 відсотків заробітку.
Новий злочин вчинив у березні 2003 року, за який був засуджений 01 лютого 2008 року Вишгородським районним судом Київської області.
Отже, ОСОБА_2 вважається таким, що не має судимості за вироком Вишгородського районного суду Київської області від 14 вересня 1999 року, оскільки на момент вчинення нового злочину, у березні 2003 року, судимість за попереднім вироком суду (від 14 вересня 1999 року), є погашеною.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 365, 366, КПК України, колегія суддів,-
Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції - задовольнити.
Вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 03 вересня 2010 року щодо ОСОБА_2 змінити, - виключити із вступної частини вироку посилання на судимість ОСОБА_2 за вироком Вишгородського районного суду Київської області від 14 вересня 1999 року.
В решті вирок суду залишити без змін.
Судді:
Слинько С. С. Єфімова О. І. Дембовський С. Г.